Σλάβο-Ἕλληνο-Ῥωμαϊκὴ Σχολή | Schola Slavo-Græco-Latina

Друзі, хочемо відверто поділитися ситуацією, що склалася. Останні роки ми тримали проєкт виключно власними силами — оплата хостингу, хмарного сховища, оцифрування й обробка матеріалів. Але зараз накопичилась заборгованість за кілька місяців, і через це сайт тимчасово не працює. Просити про підтримку в такі часи нелегко — ми чудово розуміємо, що головний пріоритет сьогодні — допомога війську. Але маємо вибір: або поставити проєкт на паузу, або разом утримати його на плаву до моменту, коли зможемо залучити донорське фінансування. На що саме потрібні кошти: 📌 погашення боргу за хостинг і хмарне сховище; 📌 передплата цих сервісів до травня 2026 року; 📌 обробка та публікація 150 книг, які вже оцифровані й готові до розміщення на сайті. Якщо ви маєте можливість підтримати проєкт — ми будемо щиро вдячні. Це дозволить не лише повернути сайт онлайн, а й продовжити поповнювати його новими матеріалами без перерв. Банка на збір 🫂

Ἀπὸ τοῦ ἀπελῶνος τοὺς βότρυας πεπείρους συλλέγομεν πρὸς οἶνον. Збираємо на вино зрілі грони з виноградника. (Breviarium Grimani, September)

Друзі! Чи є в когось бажання зустрічатися на читання слов'янською (син. ізв. передусім)? За методикою, яку використовую у викладанні інших мов. Безкоштовно. Зустрічі будуть онлайн.

Де ти, Боже, коли навколо стільки дияволових поплічників?

Дуже тішуся та радію таким відгукам.

Відомо, чому Græcitas передусім культивувалася саме в цьому місті: грекомовні вчені, особливо у період перед падінням Царгороду (1453 р.), зі Сходу, щоб потрапити в Італію, здебільшого їхали через Венеціанську Республіку (адже у її володіннях були різні періоди грецькі о. Крит, півос. Пелопонеський, Іонські острови), будучи зумовленими частково географією, але й також незвичайними культурними звʼязками, які сягають часів залежности Венеції від Царгороду (свою історію як республіки Венеція починає з розкольних процесів іконоборчого періоду, тобто VIII ст.). Але однозначно їх біглих жадала європейська інтелектуальна еліта, в Італії здебільшого, з їхніми бібліотеками та поліедричними знаннями: але передусім тому, що вони знали, як тлумачити грецьку (першим викладачем в Італії був візантієць Мануель Хризолор, якого покликали викладати в 1397 р. у Флоренцію). У цьому контексті показовим формулюванням є від грецького кардинала та великого ерудита Виссаріона (1403-1472), учня неоплатоніка Георгія Плифона, що знаходимо у листі до венеціанського дожа Христофора Мора (1468 р.): Venetiæ, quasi alterum Byzantium, Венеція, майже як друга Візантія. Твердження, власне, що підкреслює роль міста як духовного та культурного притулку для усіх грецьких біженців, що займає таким чином місце павшого Царгороду. Відтак кардинал вважав Венецію останньою візантійською батьківщиною у всій Європі: і, дійсно, грецька громада була найбільшою від інших саме у Венеції. Але по всій Італії таких центрів було багато. Тож не дивно, що Еразм Ротердамський приїхав саме в Італію (з 1506 по 1509, період, наповнений співпрацею здебільшого з Альдинською Академією), адже квітнули тоді передусім грекомовна освідченість (завдяки біглим візантійцям), але також потужно вдосконалювалися знання з латиномовної освідчености. Italiam adivimus Græcitatis potissimum causa. Переклад: В Італію прибули саме для вивчення грецької мови, з Еразмового листа до Сервація, грудень 1506 р. То в чому полягають мої цілі та моя методика? Бачте, сьогодні людині загалом складніше і складніше оцінювати нематеріальну культуру та її підтримувати, що свідчить бо її душевну та розумову збіднілість радше, ніж про відсутність актуальности цих знань. Ці мови ще досі не отримали статус нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. І пересічна людина не розуміє, як оцінювати цей скарб, який є доступним сьогодні. Колись людина бажала спробувати зрозуміти високе, за це вона була готова віддавати неземні гроші, і все заради того, щоб зрозуміти цей складний світ Божий, тобто процеси навколо себе. І, власне, старогрецька та латина сповна вчать, що дійсність є значно складнішою, ніж "біле" та "чорне". Але також і те, що все ж існує "непорушна правда". І тут вивчення цих мов дає нам інструменти, як її відтворити, змушуючи нас задумуватися просто над значенням Слова у фрагменті. Тож під моїм керівництвом будете вчитися і писати, і говорити цими мовами, щоб легше сприймати текст. І будемо вчитися розмовляти, імітуючи мову чудових авторів. Маючи власний підхід, що полягає у парафразуванні фрагментів, ми будемо працювати не тільки над мовою, але і над особистою ерудицією, що стосуватиметься частково історії, частково літератури та філософії. Все в комплексі, однак базується саме на правильному розумінні Слова!

Про методику: (2) Відомо, що видатний італійський гуманіст, видавець та ерудит Альд Мануцій (1449-1515) ἐν τῷ τῆς Νεακαδημίας Νόμῳ, у статуті своєї Альдинської Академії (заснована була у Венеції, в 1494 р., для греко-латинських студій), членами якої були такі видатні інтелектуали Ренесансу, як от Еразм Ротердамський (1466-1536) та Петр Бемб (1470-1547), приписувала, щоб в мурах самої академії мовою комунікації мала б бути передусім старогрецька, а якщо хтось переходив на іншу мову, бодай навіть на латинську, мусив би виплатити штраф. Такий ригоризм, думаю, частково зумовлений тим, що тогочасна Європа вже дуже погано памʼятала грецьку мову (на інституційному рівні грецька вже не викладалася в Західній Європі між V-VI ст.) та, знаючи дуже добре латинську науку та її красних авторів, натомість знала малу кількість грекомовних авторів (на відміну від Царгородської Держави та її ревнивого вивчення/передачі текстів з Античности, розпочинаючи з самих гомерівських текстів: вивчення "класиків" було безперервне, однак не безпроблемне, при візантійських школах). Штраф Альдинської Академії - був різкий інструмент воскресіння забутої давно мови: європейцям треба було відновити з нуля колишні знання. Тему наростаючого провалля між латиномовним Заходом та грекомовним Сходом не слід зараз розкривати, але вона таки прямо впливала на ерудицію західноєвропейських мислителів. Тут доречний Еразмовий висновок з 149 листа: [...] videmus id quod sæpenumero apud gravissimos autores legimus, Latinam eruditionem, quamvis impendiosam, citra Græcismum mancam esse ac dimidiatam. Apud nos enim rivuli vix quidam sunt et lacunulæ lutulentæ; apud illos fontes purissimi et flumina aurum volventia. Переклад: [...] бачимо те, читаючи у дуже поважних письменників не раз, що латиномовна освідченість хоч і складна, але поряд із грекомовною є не повноцінною і поступається їй. В нас струмки складно знайти і навіть утворення болотисті, а в греків же маються чисті джерела та річки, по яких золото плине.

Друзі, читачі та учасники спільноти загалом, прошу уваги! Маю питання до вас: хотів би знати, скільки людей можуть бути зацікавленими у вивченні старогрецької, латини та італійської мови (поки що обмежуся тільки ними). Однак спершу я розкажу про себе, про своє навчання (1) та взагалі про мою методику викладання (2). (1) Мене звати Іван (@MagisterMemoriae), і я в процесі здобування освіти класичного філолога у славнозвісному Падуанському Університеті (1222 р., вчився тут, наприклад, руський гуманіст С. Оріховський), також старогрецьку та латину вивчав раніше під Римом, в Academia Vivarium Novum; до цього здобував художню освіту в Урбінській Академії мистецтв, однак відчувши потяг до litteras, залишив її назовсім. Саме в Урбіно я відчув "навернення", τὴν μετάνοιαν, до класичної освіти. Урбіно - це місто, де народився художник Рафаель Санцій (1483-1520), де стоїть згідно із Бальтасаром Кастільйон (1478-1529), одним із найвидатніших письменників італійського Відродження, як я люблю називати подібні споруди, "civitas in civitate" ("місто в місті", як от, наприклад, величний Собор Св. Антонія Падуанського): Урбінський Княжий Палац. Просто перлина ренесансної архітектури. Палац, збудований в другій половині XV ст., Б. Кастільйон про нього так писав (Il Cortigiano, I, 2): Federico edificò un palazzo, secondo la opinione di molti, il più bello che in tutta Italia si ritrovi; e d'ogni opportuna cosa sì ben lo fornì, che non un palazzo, ma una città in forma di palazzo esser pareva. Переклад: Фридерик [князь урбінський] возвів палац, який багато хто оцінює, як найкрасивіший від всіх інших, що коли-небудь будувалися в Італії: тут навіть мала цеглинка була покладена так, щоб він виглядав не як палац, а як місто, палацовими елементами прикрашене. Тож тут, в Урбіно, я знайшов натхення на греко-латинські студії загалом. Будучи увесь час до того художником (а я першу освіту отримав у Києві, при ДХСШ ім. Т. Шевченка), я вже цікавився техніками майстрів італійського Відродження: займався їх імітацією (і першою книгою, яку намагався подолати, це був Трактат про живопис, Il Trattato della Pittura, Леонардо да Вінчі, кодекс, що складений був у XV ст. його учнями, ну і взагалі це перша моя книга, яку я придбав колись в Італії). Це мене і привело переїхати надовго в Італійську Республіку, адже країна (значно менше самі жителі) дихає тим повітрям великої культури, якій не має меж. Відверто зізнаюся, я багато працював (і далі працюю і далі вдосконалююсь) над собою в якості гуманітарія, адже до того я любив форму, а тепер не без любови до форми та краси я полюбив також пошук суті речей через слово. Це переворот ментальности, це як особиста реформація (лат. "reformatio" - "видозмінення", але з натяком на внутрішній космос), бо я займався і скульптурою, і живописом, і графікою, ба навіть більше: робив мультики. А потім пішов у такий гуманітарний ліс, і сподіваюся не вийти з нього, а зайти якомога далекіше. Мав теоретично стати художником, а тепер, сподіваюся, стати знавцем художнього слова. Але гаразд вже про себе, тепер же про методику та взагалі про цілі викладання.

P.S.: Друга частина буде довша, тож її публікація буде пізніше.

Друзі, читачі та учасники спільноти загалом, прошу уваги! Маю питання до вас: хотів би знати, скільки людей можуть бути зацікавленими у вивченні старогрецької, латини та італійської мови (поки що обмежуся тільки ними). Однак спершу я розкажу про себе, про своє навчання (1) та взагалі про мою методику викладання (2). (1) Мене звати Іван, і я в процесі здобування освіти класичного філолога у славнозвісному Падуанському Університеті (1222 р., вчився тут, наприклад, руський гуманіст С. Оріховський), також старогрецьку та латину вивчав раніше під Римом, в Academia Vivarium Novum; до цього здобував художню освіту в Урбінській Академії мистецтв, однак відчувши потяг до litteras, залишив її назовсім. Саме в Урбіно я відчув "навернення", τὴν μετάνοιαν, до класичної освіти. Урбіно - це місто, де народився художник Рафаель Санцій (1483-1520), де стоїть згідно із Бальтасаром Кастільйон (1478-1529), одним із найвидатніших письменників італійського Відродження, як я люблю називати подібні споруди, "civitas in civitate" ("місто в місті", як от, наприклад, величний Собор Св. Антонія Падуанського): Урбінський Княжий Палац. Просто перлина ренесансної архітектури. Палац, збудований в другій половині XV ст., Б. Кастільйон про нього так писав (Il Cortigiano, I, 2): Federico edificò un palazzo, secondo la opinione di molti, il più bello che in tutta Italia si ritrovi; e d'ogni opportuna cosa sì ben lo fornì, che non un palazzo, ma una città in forma di palazzo esser pareva. Переклад: Фридерик [князь урбінський] возвів палац, який багато хто оцінює, як найкрасивіший від всіх інших, що коли-небудь будувалися в Італії: тут навіть мала цеглинка була покладена так, щоб він виглядав не як палац, а як місто, палацовими елементами прикрашене. Тож тут, в Урбіно, я знайшов натхення на греко-латинські студії загалом. Будучи увесь час до того художником (а я першу освіту отримав у Києві, при ДХСШ ім. Т. Шевченка), я вже цікавився техніками майстрів італійського Відродження: займався їх імітацією (і першою книгою, яку намагався подолати, це був Трактат про живопис (Il Trattato della Pittura) Леонардо да Вінчі, кодекс, що складений був у XV ст. його учнями, ну і взагалі це перша моя книга, яку я придбав колись в Італії). Це мене і привело переїхати надовго в Італійську Республіку, адже країна (значно менше самі жителі) дихає тим повітрям великої культури, якій не має меж. Відверто зізнаюся, я багато працював (і далі працюю і далі вдосконалююсь) над собою в якості гуманітарія, адже до того я любив форму, а тепер не без любови до форми та краси я полюбив також суть речей. Це переворот ментальности, це як особиста реформація (лат. "reformatio" - "видозмінення", але з натяком на внутрішній космос), бо я займався і скульптурою, і живописом, і графікою, ба навіть більше: робив мультики. А потім пішов у такий гуманітарний ліс, і сподіваюся не вийти з нього, а зайти якомога далекіше. Мав теоретично стати художником, а тепер, сподіваюся, стати знавцем художнього слова. Але гаразд вже про себе, тепер же про методику та взагалі про цілі викладання.

Канапка – теж грецьке слово. Походить від κώνωψ – "комар". Як? Досить звивисто: κώνωψ > κωνωπεών чи κωνωπεῖον – "ліжко із завісою від комарів" > лат. conopeum > фр. canapé "диван, канапа" > пол. kanapka "закуска" > укр. канапка #Неочікуванігрецизми

АХАХАХА Сьогодні на Московщині відбулася презентація людиноподібного робота, звати його "Айдол". Але за його виходу, вразившись, впали не глядачі від технологічного чуда, а сам робот: напевно, не витримав глядацької уваги. А взагалі - це метафора російської імперії: і вона так само рухне. І світ побачить так само її кінечну руїну, але вже без недолугої метушні асистентів.

Якою не була би ця спроба, але я її частково здійснив: переклад словʼянською кількох куплетів із середньовічної пісні Stella splendens in monte, яка була написана бл. XIV ст., і оспівує Богородицю. Походить із манускрипту Червона книга монастиря Монсерат (знаходиться у Каталонії). Оригінал: Stella splendens in monte ut solis radium miraculis serrato exaudi populum. Concurrunt universi gaudentes populi Divites et egeni grandes et parvuli Ipsum ingrediuntur ut cernunt oculi Et inde revertuntur graciis repleti. Stella splendens in monte ut solis radium miraculis serrato exaudi populum. Principes et magnates extirpe regia Seculi potestates optenta venia Peccaminum proclamant tundentes pectora Poplite flexo clamant hic Ave Maria.

Я вирішив трохи українізувати відомий підручник Athenaze (наразі йдеться лише про підрядковий переклад з мінімальними поясненнями). Ось що вийшло.

Слава Ісусу Христу! Раді представити новий кліп Православного хору Вогонь Традиції на піснеспів "Світе тихий". З благословення Екзарха Вселенського Патріарха в Україні єпископа Команського Михаїла. Зйомки проходили у Києві та в селі Богородичне Донецької області, яке перебувало під російською окупацією понад три місяці і було звільнено восени 2022-го. На кадрах зруйнований російськими окупантами храм Богородичного скиту Святогірської Лаври, куди зараз можна потрапити лише "дорогою життя". https://youtu.be/eZmZBaYdx1E?si=qMfOzO5hljGG7OX3

Радо для себе відкрив із різних джерел, що в Острозі, при греко-словʼяно-латинській школі, яку заснував князь Костянтин-Василь у 1576-му році, працював представник візантійського гуманізму та апологет Церкви Православної, Еммануїл Мосхопул (XVI ст.): він, власне, трудився і над виданням Острозької Біблії (1581). Ба більше: там викладав також грек Кирило Лускарис, випусник мого (Падуанського) університету, і Никифор Парасхос-Кантакузен, теж випусник мого університету: і теж Græcus, Ἕλλην. Це черговий раз для себе розумію, що Україна була тим регіоном, де освіта була дволикою: красно поєднувався візантійський та західноєвропейський елементи. А також я зрозумів, де написав славнозвісну Граматику Мелетій Смотрицький: у тій же Академії, будучи її учнем, вже однак в 1616 році.