Starodruk
Open in Telegram
Найбільша у світі цифрова бібліотека українських стародруків | The Largest Digital Library of Ukrainian Old Prints | Реставрація антикварних книг
Show more604
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
No data30 days
Data loading in progress...
Similar Channels
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Tags Cloud
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
September '24
September '24
+15
in 0 channels
August '240
in 1 channels
Get PRO
July '24
+1
in 0 channels
Get PRO
June '24
+9
in 0 channels
Get PRO
May '24
+12
in 0 channels
Get PRO
April '24
+439
in 4 channels
Get PRO
March '24
+222
in 4 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 25 September | 0 | |||
| 24 September | 0 | |||
| 23 September | +1 | |||
| 22 September | 0 |
Channel Posts
«Arctos caeli Rossiaci in gentilitibus sideribus illustrissimi ac reverendissimi patris P. Barlaami Iasinski … resplendens...» – один із трьох панегіриків на честь Варлаама Ясинського, написаних Стефаном Яворським, його вірним вихованцем і послідовником.
Свого часу молодий випускник Києво-Могилянської академії вагався при виборі подальшого життєвого шляху, однак вплив Ясинського переважив усі інші впливи, і напочатку 1690 р. Яворський прийняв чернечий постриг із рук свого духовного наставника.
У червні 1690 р. Київським митрополитом був обраний Варлаам Ясинський, архімандрит Києво-Печерської Лаври. Стефан Яворський не залишився байдужим до цієї визначної події та видрукував вітальний твір «Арктос неба руського у родових зорях ясновельможного і вельмишановного отця Варлаама Ясинського».
Твір починається геральдичним віршем, після якого – прозове звернення до патрона і перший віршовий Арктос – латиною. Наступні дві частини – вірш і проза – польською. Все це й надалі чергується. Прозиметричний текст твору-білінгви містить численні топоси, серед яких чи не найпоширеніший ще з античних часів – суспільство – це корабель, Ясинському автор відводить роль капітана або поприще, на якому вершаться справи державної ваги, це небеса, а патрон Яворського – сонце.
Двомовний твір Стефана Яворського – вишукання плетіння словес, насичене цитатами, оздоблений складною і дуже доречною графікою, безперечно, є перлиною барокової літератури.
Оцифрована книга вже доступна для перегляду на сайті
| 2 |  +7No text... | 234 |
| 3 | «Campus intra et supra campum...– Поле серед і понад поля...» – твір, написаний Мартином Никанором Анчевським з нагоди візиту 1676 році до Львова короля Яна ІІІ, який на титульній сторінці видання іменується «Знатний і видатний Мартин Анчевський, ясної королівської милості секретар і лікар дійсний, головуючий консул у місті Львові, столиці руській».
Творіння Мартина Анчевського є швидше поезією, а точніше – віршованою парамітетикою, однак не лише за кількісним співвіднесенням поетичного і прозового тексту.
Підстави вважати цей текст питомо поетичним – у його образно-композиційних особливостях: на початку високоповажний гість прибирає образ лева, що розгулює просторами свого королівства, і скрізь на нього чекають перемога і слава; «повернений» знову в людську подобу, у руській столиці, місті Лева, він вислуховує вітання з нагоди приїзду від дванадцяти львівських старійшин.
13 елогіїв, назва кожного з яких розпочинається однаково – «Лев у полі...» послідовно оспівують чесноти і звершення короля, також він вкладає поетичні рядки в уста «міського сенату львівського чи консулів 12-ти», а також від громади міста, поділеної, з сучасної точки зору, доволі дивно – за змішаним соціально-національно-віросповідним принципом: «Звернення від станів і націй львівських: від 12-ти лавників, 40-а мужів, вірменів, греко-русинів».
Послідовне зображення об’єкта величань в зооморфному образі вважалося більш доречним у поетичних етикетних творах латинською мовою, в яких письменницькій уяві традиційно відводилися більші обшири, в той час, як прозаїкам належало послуговуватися простішими тропами.
Оцифрована книга доступна для перегляду на сайті | 381 |
| 4 |  +5No text... | 271 |
| 5 | У 1591 р. до Львова приїхав київський митрополит Михайло Рогоза — саме той, який невдовзі стане ініціатором Брестської унії в 1596 році. Він посвятив тут малу церкву Трьох Святих, благословив закладини великої церкви Успіння Богородиці, а в суперечках братства із львівським єпископом Гедеоном Балабаном став на бік братства, закликавши єпископа на суд, де останньому заборонено було чинити нагінки на братство.
Братство ж, у свою чергу, видало привітальну книжечку —повна назва її така: "Просфонима. Привіт преосвященному кир Михайлу, митрополиту Київському та Галицькому, і всієї Русі у братській школі Львівській складений, коли був у місті Львові вперше після посвяченого рукоположения, 17 січня 1591 року".
Вітали митрополита двічі: коли був у церкві перед народом через дітей, і наступного дня, коли прийшов провідати школу і там прийняв "од нищобідних моління" (вказівка ця документує факт, що і в XVI ст. школярі звалися "нищими").
Пам'ятка особлива тим, що це перша відома нам декламація — жанр, який згодом знайде значний розвиток в українській літературі.
Цікаві засновки знаходимо в геральдичному вірші на герб міста Львова, що починає твір: Львів має герба князя Льва, чиє ім'я по всій Європі знає роський рід, тобто руський рід бачиться як європейська категорія.
Сама декламація складається з двох частин: перша розділяється на "ліки" (хори). Початок першого ліка — співний, у стилі акафіста — похвальної церковної відправи, його співає перший отрок, який, однак, тут не позначається. Отроки від другого до п'ятого рецитують. Зміст рецитації — подяка за те, що митрополит прийшов “все благочиния устроїти", тобто розрішити ворожнечу між єпископом Балабаном та братством.
Друга частина починається із "Привіту архієпископу в школі", де з'явлено радість із навідин митрополита, якого православні хочуть бачити як "всієї Русі доброго будівничого", він має бути подібним до святого Іллі відомстителем беззаконню.
Як бачимо, твір за системою своїх реалій, натякових пасажів, уписаністю у живе життя і поетикою своєю — найраніший зразок бароко, складний, по-своєму вишуканий і талановитий. Іронією долі він адресувався саме Михайлу Рогозі — одному з головних ініціаторів у недалекому часі унії, тобто людині, яка приведе українське православ'я до розколу, — ніби попереджуючи його; відтак усі сподівання на нього як на духовного провідника народу виявилися марними.
Оцифрована книга доступна для перегляду на сайті | 385 |
| 6 |  +4No text... | 333 |
| 7 | У 1641 році, на другий день Великодня, митрополиту Петру Могилі був піднесений панегірик «Sol post occasum oriens» з нагоди відвідин ним класу риторики Київського колегіуму.
Дуже характерні для естетики бароко і назва твору, і його структура, і ілюстрація. Багато про зміст і стиль говорить вже сама назва: «Сонце, що сходить після заходу. Для огляду подане у промові, коли риторичний горизонт у своєму київському колегіумі освітив своєю ясною присутністю на другий день Великодня року 1641 ясновельможний князь, високоповажний пан Петро Могила, з ласки Божої архієпископ-митрополит київський, галицький і усієї Русі, екзарх апостольського константинопольського (патріаршого) престолу, печерський архімандрит. Виголосив Іван Калимон, у тому ж колегіумі студент красномовства".
Ілюстрацією до цієї назви і до всього твору є гравюра-мідерит на звороті титулу: на картуші, прикрашеному стрічками і зображенням плодів, чотири медальйони. На першому з них схід сонця, на інших воно піднімається дедалі вище, освітлюючи квіти, що тягнуться до променів, будівлю з вежею та астрономічний прилад.
У творі згадуються небесні світила та зодіакальні сузір'я Овна, Тельця, Близнюків, Рака та Лева. Символічного значення набувають астрономічні описи сходу і заходу Сонця, його золотого чи кривавого кольору, плям на Сонці, річного руху Сонця по зодіакальних сузір'ях. У промові Сонце-Христос, православна церква та Петро Могила порівнюються з денним світилом.
Члени Київського гуртка вже використовували образ сонця для прославлення Могили - не лише як глави православної ієрархії, а й як особи, що вважалася найавторитетнішим представником суспільної еліти України. Водночас сонячні промені є алегорією світла, яке несуть освіта, школа та наука.
Оцифрована книга доступна для перегляду на сайті | 429 |
| 8 |  +4No text... | 359 |
| 9 | Вперше "Апокрисис" (з грецької - "відповідь") був опублікований у 1597 році в Кракові польською мовою, а в 1598-1599 роках його переклали українською і видали в Острозі.
Книга була написана після Берестейської унії 1596 року як відповідь на книгу "Брестський собор" Петра Скарги, єзуїтського полеміста.
Автор зосередився не на богословських питаннях, а на політико-правових. Зокрема, він стверджував, що рішення Берестейського унійного собору були порушенням прав "руського народу", фактично православної руської шляхти.
Христофор Філалет стверджував, що світська влада має бути обмежена державним правом, а стосунки між правителем і підданими мають ґрунтуватися на суспільному договорі як добровільній угоді, законі Божому та природному праві.
Автор підкреслив, що унія призвела не до злагоди, а до подальшого загострення соціальних протиріч у Речі Посполитій та переслідування руського народу. Водночас він нагадав, що при подальших утисках народне повстання може набути ще більшого розмаху, ніж за часів Северина Наливайка.
Оцифрована книга доступна для перегляду на сайті | 443 |
| 10 |  +9No text... | 425 |
| 11 | 1705 року в друкарні Києво-Печерської лаври вийшов друком панегірик Івана Орновського «Багатий сад, засаджений гербовими трояндами їхніх величностей шляхтичів Захаржевських» - чудове за розміром і оформленням видання, присвячене представникам козацької старшини - родині харківського та ізюмського полковників Захаржевських (Донців): Григорію, його синам Костянтину, Федору та Івану.
Поетичний твір написаний польською мовою, з невеликими фрагментами прози латиною, і ілюструє найяскравіші сторінки історії України другої половини XVII століття: колонізацію Слобожанщини, оборону рідної землі, розбудову церкви тощо.
Зміст панегірика насичений численними алегоріями: під найбагатшим садом, засадженим трояндами, можна розуміти як Слобідську Україну, завойовану в «боротьбі з татарами», так і зростання роду Захаржевських та їхню владу над великими територіями.
Насправді шляхетський рід Донець-Захаржевських можна простежити, аналізуючи зростання і втрату їхніх володінь.
Багато з них стали передмістями Харкова, тобто сучасний Харків частково сформувався з колишніх володінь Донець-Захаржевських - Лідне та Гіївка, Верещаківка, Пилипівка, Олексіївка. Однак до колишніх володінь цієї родини належали також великі поселення Слобідської України, такі як Березове, Борки, Буди, Стара Водолага, Жихар, Комарівка.
Деякі тези автора досі викликають дискусії серед науковців, як-от походження роду, заснування населених пунктів на Харківщині тощо.
Наприклад, у панегірику згадується участь Григорія Захаржевського у заснуванні Валок, Змієва, Райгородка, Черкаського, Ізюма та власного маєтку Водолаги. Однак у даному випадку йдеться насамперед про те, що харківський полковник керував будівництвом укріплень Ізюмської лінії, а не брав безпосередньої участі у заснуванні вищезгаданих населених пунктів (можливо, за винятком Водолаги).
Оцифрована книга доступна для перегляду на сайті | 452 |
| 12 |  +8No text... | 312 |
| 13 |  Як ми і обіцяли, місяць стародруків староукраїнською мовою завершено.
Наразі в бібліотеці вже зібрано 320 оцифрованих видань, 23 з яких - староукраїнською мовою.
У свою чергу, ми продовжуємо цифрову обробку нових книг, бібліографічний опис та готуємо короткі анотації до кожної книги, щоб трохи розповісти про історію деяких з них.
Приємно вражає, що на сайті вже реєструється академічна спільнота з різних вищих навчальних закладів, в тому числі і польських університетів.
Мабуть, дійсно, ми робимо щось корисне для збереження культурної спадщини України.
Ми зробили короткий анонс того, що обов'язково буде доступно на сайті протягом місяця.
Враховуючи, що проєкт не фінансується жодними державними чи грантовими коштами, нам потрібна ваша підтримка.
Підримати проєкт можна за посиланням:
Монобанк
Patreon
Buy Me a Coffee
Далі буде... | 511 |
| 14 | Угорцівська друкарня була «мандрівною», як і багато друкарень кінця XVI - початку XVII століть; власне, мандрівним друкарем був і засновник українського друкарства Іван Федоров.
Село Угорці на Самбірщині тоді належало православному магнату Олександру Шептицькому; не виключено, що саме він запросив Павла Домживу-Лютковича-Телицю та ченця Сильвестра до себе для відкриття друкарні.
Друкарі оселилися в маєтку Шептицького й одразу ж розпочали роботу. Друкарня існувала на кошти Олександра Шептицького, тому угорські видання іноді називали «друкарнею пана Шептицького в Угорці».
Першим друкованим виданням угорської друкарні слід вважати «Собраніє вкратце словес от Божественнаго писаніа», який побачив світ у 1618 році. За своїм змістом це підручник «До науки малолітніх дітей». Тексти книги були подані двома мовами: українською та церковнослов'янською, як це вперше зробив Дем'ян Наливайко.
«Собраніє словес кратких» складається з двох частин: перша (катехизична) повністю скомпонована з фрагментів видань Віленського братства. Завершується вона поясненням Нікейсько-Константинопольського символу віри у сповіданні Афанасія».
«Пояснення» поділене на 12 статей, тлумачення кожної з яких складається з 3 частин: спочатку описується загальний зміст статті, потім подається її формулювання, а в кінці заперечуються єретичні думки, які суперечать цій статті.
Поділ символу на артикули дещо відрізняється від «Великого катехізису» Лаврентія Зизанія та
Петра Могили.
Оцифрована книга доступна для перегляду на сайті | 344 |
| 15 |  +5No text... | 293 |
| 16 | У 1614р. Кирило Транквіліон Ставровецький завершив роботу над книгою "Зерцало богословія", основним змістом якої були догматичні розділи про Бога та Його творіння.
Перед тим, як опублікувати текст, автор надіслав виклад твору о. Йову Княгиницькому, який критично поставився до проєкту і порадив не поспішати з публікацією. Ця відповідь викликала гнівну реакцію автора, але, ймовірно, змусила його переглянути текст.
"Зерцало богословія" побачило світ лише 1618 року, фактично це була єдина книга, видана в Почаєві до першої чверті XVIII століття.
Окремі частини видання присвячені Іоану Ярмолинському, Олександру Пузині та Лаврентію Древинському. Книга починається з гербів та епіграм на герби, а також прозових присвят.
Книга задумана як нарис православного догматичного богослов'я. Автор вміщує молитви за себе і за читачів, риторичні звернення до них, заклики до покаяння. Третя і четверта частини - це збірки проповідей, які тлумачать різні уривки Святого Письма, переважно Откровення Іоанна Богослова (Апокаліпсис). Заключний розділ (про блаженне життя майбутнього віку) майже без змін увійшов до «Євангелія учительного».
Твір написаний книжною українською мовою, містить цитати та богословські терміни церковнослов'янською мовою, подекуди вживаються грецькі та латинські слова.
Загалом у бібліографії містяться лише три твори Кирила Транквіліона Ставровецького, з якими вже можна ознайомитися за посиланням | 424 |
| 17 |  +6No text... | 343 |
| 18 | У 1619 р. у маєтку княгині Раїни Вишневецької в Рохманові (Тернопільщина) Кирило Транквіліон Ставровецький видав збірку своїх повчань «Євангеліє учительне».
Це була чи не перша збірка ориґінальних проповідей українського автора, що враховувала контрреформаційну практику проповідництва.
«Євангеліє учительне» - зібрання повчань, виголошених автором у недільні й святкові дні. Частини накладу присвячені князеві Юрієві Чорторийському, князеві Самійлові Корецькому та княгині Раїні Вишневецькій. У посвяті автор скаржився на переслідування й кривди з боку заздрісників, які намагалися перешкодити виданню книги.
Передмова до читача мотивує видання книги поширенням протестантських визнань, метафорично порівнюваних із отруєним медом: «Око моє виділо в роді моєм много таких человіков обоїх станув, світського, так і духовних, коториї удалися за чужими науками й разними постилями противних церкви Божей, за аріянскими, понурскими й кальвінскими, і, яко муха на сладости меда, так і вони на прелестних і спасенію шкодливих утопали і ядом горести смертоносної душ своїх людских забивали».
Мету своєї книжки Кирило вбачав саме в тому, щоб відвернути православних від цих небезпечних, з його погляду, захоплень.
Зразком і джерелом для екзегези Святого Письма для автора стали проповіді авторитетного на Сході Патріарха Філофея.
Єпископ Львівський Єремія Тисаровський, на той час єдиний православний єпископ в Україні, дав своє благословення на видання книги, як і митрополит Монемвазійський Йоасаф, через якого Транквіліон нібито отримав благословення чотирьох східних патріархів.
Москва провела власний аналіз книги, і на цензорів вплинуло нерозуміння української мови та брак богословських знань. Перефразування біблійних чи святоотцівських цитат, "мовні помилки", заміна слів синонімами, а головне - популярний стиль викладу проповідника однозначно вважалися єрессю. На цій підставі книга "Євангеліє учительне" була визнана такою, що суперечить творам Отців Церкви, і засуджена до спалення.
У грудні 1627 року в Москві публічно спалили 60 примірників "Євангелія учительного". Одночасно з цим в окружному посланні московського царя і місцевого патріарха було заборонено купувати будь-які книги, надруковані українською та білоруською мовами, під страхом страти.
Оцифрована книга доступна для перегляду за посиланням | 347 |
| 19 |  +6No text... | 339 |
| 20 | У 1685 році в Чернігові архімандрит І. Галятовський видав невелику книжечку, філософсько-літературний твір під назвою "Гріхи розмаїті ".
Перелік гріхів дає цікавий матеріал для характеристики моральних норм тогочасного суспільства та розуміння позиції письменника в оцінці життєвих явищ. Відхилення, які допускали певні суспільні верстви чи окремі особи, кваліфікувалися як гріхи.
Архимандрит вважає, що людина грішить або через слабкість, або через незнання, або через гнів. Перший і другий гріхи прощаються Богом, не прощається лише гріх, спричинений злобою.
Засуджуючи багато звичайних людських гріхів індивідуального характеру, Ґалятовський у своїх проповідях торкається і гріхів "сильних світу цього". На думку автора, найбільшими грішниками є багатії, купці та можновладці.
Можновладців Галятовський називає "болванами", які "матимуть товариство з дияволами", бо тепер "не хочуть дружити з убогими, зневажають їх і носять у своїх очах".
Гріхи торговців, на думку архімандрита, полягають в тому, що вони "несправедливою мірою, несправедливою вагою, несправедливою або "перець з гречкою, шафран з крокусом, ладан з камінням, вино з водою, продають людям".
На думку І. Галятовського, "гріхи заразливі", тому справжня людина повинна уникати поганих людей і спілкуватися з добрими, з тими, хто може бути взірцем християнської чесноти.
Завданням Ґалятовського було не лише навчити істинам віри, допомогти сформувати християнський світогляд, але й спонукати своїх слухачів, їхню волю, до морального життя, заснованого на християнських принципах. Ця мета, згідно з бароковим гомілетичного дискурсу, це завдання не могло бути затьмарене бажанням "розважити" паству, "дати насолоду слухати нечувані речі".
Оцифрована книга доступна для перегляду за посиланням | 419 |
