Σλάβο-Ἕλληνο-Ῥωμαϊκὴ Σχολή | Schola Slavo-Græco-Latina

Слова не мої, лиш мій переклад. Прошу до читання: Велика кількість священників [додам від себе, що й вкупі з простими християнами], самі того не помічаючи, але обмежують християнство лиш мораллю, приписами та "вірною поведінкою": так і формулюється таке собі "безпечне" та "контрольоване" християнство, однак без живого досвіду з Богом. Лиш тільки відкрито не грішити, постувати, правила вичитувати і бути "нормальною людиною". Однак справа в тім, що Христос прийшов не просто для створення морально–релігійної доктрини. Справжня ціль — полягає у поєднанні з Богом: те, що Отці Церкви "обожненням" називали (грець. θέωσις). "Αὐτὸς γὰρ ἐνηνθρώπησεν͵ ἵνα ἡμεῖς θεοποιηθῶμεν" ([Бог] людиною став, щоб людина стала Богом) — вчив Афанасій Великий [жив 293–373]. І це ж не просто красива метафора, а сама суть православʼя. Ісихасти — як от Григорій Палама, Симеон Новий Богослов, Силуан Афонський, Йосиф Ісихаст — вчили не про зовнішню релігійність, а про живе спілкування з Богом, тобто про внутрішнє преображення людини через благодать. І коли сьогодні хтось починає спростовувати і нехтувати всім містичним досвідом Церкви, зводячи ісихазм чи до "самокопання" чи до "людських зусиль без Бога", це свідчить лиш про хибне розуміння самої традиції: адже в сьогоднішньому ісихазмі якраз все будується на розумінні, що людина без Господа — безсила. Благодать — це "все", і це "все" — дар. Натомість же молитва, увага до себе, розсудливість — це не "техніка", завдяки якій ми дістанемось Бога, а спроба очиститись від внутрішнього шуму, через який серце не здатне почути Бога. Слід визнати, що в Церкві були [і є] приклади людей, які духовне життя в божевілля і в постійний самоконтроль перетворювали. Але в цьому не має провини ісихазму, як і не має провини Христа в тому, що його вчення викривлювали [і викривлюють]: а ще більш гірко, що багато людей сьогодні йдуть з Церкви не тому, що не шукають Бога, а тому, що в Церкві не знаходять живої глибини. І вони шукають глибину духовну деінде — у Екхарта Толле, в буддизмі, в психології, в східних практиках, адже там мовиться про внутрішній досвід, тобто про те, що можна вийти за межі постійного ментального шуму, страху та власного его. Й τὸ παράδοξον полягає в тому, що деякі сучасні гуру та духовні вчителі, далекі від православʼя, неочікувано стають значно ближчими до внутрішнього переживання та живого досвіду, ніж частина церковних людей, для яких християнство стало обмежуватись правильними формулюваннями та різними заборонами. Водночас я і не стверджую, що християнство не відрізняється від інших релігійно–духовних шляхів. Різниця є: для ісихастів точка обертання — це все–ж таки Особистість Бога, Христос, любов, благодать, а не просто свідомість чи присутність, позбавлена лику. Але сам factum живого досвіду від внутрішнього преображення — не є чужим для християнства. Це його, власне, "сердце": відтак сприймаю як велику трагедію те, що багато православних сьогодні навіть і не підозрюють, що християнство — це не тільки про "не грішити", а дійсна можливість живого спілкування з Богом вже сьогодні. Однак слід не забувати про велику обережність, тобто слід не перетворювати духовне життя в полювання за різними станами, за світлом чи за якимось переживаннями. Праведні святі, навпаки, попереджували про небезпеку "прілести". Але і не менш небезпечно перетворювати християнство в обездушену систему поглядів: бо тоді зникає сама жага до Бога, зникає відчуття, що "помисл", "задум" людини полягає у чомусь більшому, ніж просто відповідати вихованості. Також мені здається, що різні кризи в світі відбуваються тому, що люди перестали оповідати про особистий досвід з живим Богом: про Кого можна не тільки вичитати та вивчити, але й переживати, не в уявленнях чи в екзальтації, але в глибині серця, в любові, в тиші, в людині... в преображенні самої людини.

Вчора пройшла третя річниця, як мій брат, Данило, вже в засвітах. І в моєму серці також є побажання до всіх, аби кожен з нас памʼятав Данила та культивував цю памʼять, як любе до серця деревце (Данило особливо любив зі східних країв гранат). Його забути неможливо, тому я не про це. Я про те, що особисто звільнився від почуття «бремʼя тяжкаго», що нависало всі ці часи… Ніякої вже туги: болюче усвідомлення, що у цій несправедливій війні, de iure, «згідно з усіма можливими правами, що продукувало людство на землі», правом мого брата жити, говорити своєю мовою, жити вільно на своїй землі, було знехтувано, — пройшло. Є натомість контемпляція Божественної дійсности, спроба зрозуміти задум, «помисл Божий», до чого я запрошую всіх та кожного, хоча б спробувати (мені важко це дається… однак «іскушаю вразуміти слово Божиє», то відтак і ви «іскусіте со мною»). Цими днями читаючи книгу «Откровенія», я натрапив на главу третю, де мене вразили вірші 21-22: «Аще кто услишить глас мой і отверзеть двері, вниду к нему і вечеряю с ним, і той со мною. Побіждающему дам сісти со мною на престолі моєм, якоже і аз побідих і сідох со Отцем моїм на престолі». Відколи Данило пішов у військо, ми з ним нерідко говорили про Євангеліє. В останні дні я прийняв його μετάνοιαν, conversionem, його «навернення» — перед самим відходом 3-го числа — він сказав, що «вірить в Бога», і сказав він мені це так палко: і його земне життя потім обірвалося (для небесного). Ця історія є сама сакральна для мене з Данилового життєпису, і хотів би про неї «гласом великим» оповідати… Тож почув він «глас» [Божий]… він відкрив тоді щиро «двері», своє серце для Нього відкрив («аще кто […] отверзеть двері»)… я маю велику надію, що Спаситель розділив з Данилом і Свій трон, і Свою трапезу: я впевнений в цьому. Бо він пішов, як «переможець» — а відтак тільки переможцям належить сідати поряд із благоговійною Величчю: адже ця сама Велич прийняла смерть за наш γένος ἀνθρώπινον, «рід людський» колись, а Данило то, як і всі воїни наші, загинули за нас, за «ближніх», подібно до Христа («побіждающему дам сісти со мною на престолі моєм, якоже і аз побідих і сідох со Отцем моїм на престолі»). Тому вони є ті достойні, хто сидітимуть зі Спасителем: бо подібно до Нього, наші воїни за нас «смертію смерть» подолали: в засвітах будуть достойні Його трону ті, хто здолали смерть, хто стали переможними. Данило відійшов у Світ Божий у воскресний період, і у воскресному дусі: це дні і про життя, і про красу. Воскресіння, це позбавлення тлінного для розкриття у вічному: і Данило, це Магнолія, якої весна настала три роки тому, щоб «во віки віков» давати свій Божий цвіт, настільки бажаний тут на землі, але в дійсності духовній…

В Єрусалимі заарештували нападника на католицьку черницю 29 квітня єрусалимська поліція заарештувала 36‑річного чоловіка, якого підозрюють у расово мотивованому нападі на католицьку черницю. Інцидент стався 27 квітня на околиці Старого міста поблизу Горниці та бенедиктинського абатства Dormitio. Нападник вдарив жінку ззаду, від чого вона впала і вдарилась об камінь, після чого бив її ногою. Зловмисника зупинили перехожі. Постраждала є дослідницею у домініканській біблійній та археологічній школі (EBAF). Директор школи о. Олів’є Покійон назвав подію актом релігійного насильства. МЗС Ізраїлю засудило напад, назвавши його мерзенним вчинком. В Єврейському університеті в Єрусалимі заявили, що це не поодинокий випадок, а частина тривожної картини зростання ворожості до християнської спільноти. Поліція клопотатиме про продовження утримання підозрюваного під вартою. @orthodox_news

Христос Воскресе! Браття і сестри, раді повідомити вам чудову новину: вперше в історії було здійснено українську транслітерацію книги Екклезіаста з церковнослов'янської мови: https://віра.укр/b/bible-cs-ukr/eccl-tu-1 Це зробив наш підписник і друг, адміністратор каналу @scriptoriumpatavinum Іван Денисевич, за правилами транслітерації сайту віра.укр. Дякуємо пану Івану і надіємось рано чи пізно спільними зусиллями транслітерувати всю Біблію. Якщо відчуваєте в собі сили, бажаєте допомогти і ввійти в історію, пишіть пропозиції на admin.vira@ukr.net Наразі транслітеровано повністю: Книга Екклезіаста Псалтир Євангеліє від Матфея Послання святого апостола Іуди Друге послання до Солунян Київський Ізвод

Іван Мигура — гравер, чиї твори творили історію українського мистецтва, але сам залишився загадкою. Жодних архівних документів про його життя не збереглося. Все, що ми знаємо, — це його підписи на гравюрах: «Іларіон Мігура», «Hilaris Migura», «Ioanes Migura Kijoviensis». Дослідники припускають, що він народився близько 60–70-х років XVII століття у Києві. З архівних нотаток відомо лише те, що його світське ім'я було Іоанн, він викладав синтаксим і поезію в Києво-Могилянській академії. Але справжнім його голосом залишилися гравюри — сотні металевих дошок, на яких він різцем записав образи епохи. Найтворчішим періодом стали роки 1704–1712, коли Мигура створював панегіричні гравюри — складні алегоричні композиції, присвячені видатним українським діячам. Це були розгорнуті ідеалізовані образи гетьманів, митрополитів і козацької старшини, оточені символами їхніх чеснот та архітектурними спорудами, які вони фундували. Його панегірики прославляли Івана Мазепу, Стефана Яворського, Василя Кочубея, Захарія Корниловича та Іоанна Ломиковського. Мигура працював у техніці різцевої гравюри на мідній дошці і був не лише гравером, але й поетом. До кожної своєї композиції він складав панегіричні тексти латиною або польською мовою, органічно вплітаючи слово до образу. Його рядки, написані з класичною елегантністю й риторичною виваженістю, прославляли не лише конкретну особу, а й цілу епоху — час розцвіту науки, освіти й мистецтва на Україні. Маніра його різьблення була своєрідною: менш жорстка й різка, ніж у його сучасників, з м'якшою лінією та виразною декоративністю, що визначала кращі твори українського бароко. За дев'ять років активної діяльності Мигура створив близько двадцяти чотирьох гравюр на міді, більшість яких він особисто підписав. Панегіричні гравюри Мигури — це не просто мистецькі твори. Вони слугували засобом формування історичної пам'яті про духовних і політичних провідників епохи, закладаючи літературно-художничний канон їхнього пошанування. Композиції художника засвідчили новий, зрілий етап розвитку українського мистецтва доби Мазепи, коли барокова пишність органічно поєднувалася з українськими традиціями та європейськими впливами. Майстер Мигура залишився одним із завершувачів блискучої доби розвитку українського граверства, художником, чиї твори й сьогодні вражають глибиною задуму, красою композиції й вмінням поєднати мистецтво, поезію та духовність в єдиний гармонійний образ.

Гравюра "Воскресіння Христа" Автор: український гравер Олександр Тарасевич З книги "Rosarium et officium B. Mariae Virginis...", Vilnius, 1678 Вітаю всіх з світлим святом Пасхи! Христос воскрес!

Ἀληθῶς ἀνέστη ὁ Χριστός!

Іс. 53:5 ☦️ Той же я́звен бисть за гріхи́ на́ша і му́чен бисть за беззако́нія на́ша, наказа́ніє ми́ра на́шего на Нем, я́звою Єго́ ми ісцілі́хом. 🇺🇦 Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Київський Ізвод

Поховання Христа. Гравюра Аверкія Козачківського, 1726 | Літопис |

Латинські брати і сестри у Христі: істинно, Christus resurrexit a mortuis! Я сподіваюся, що колись і Воскресіння Христове будемо святкувати разом. І це не означає, що ми маємо бути загалом однаковими — більше того, хотілось би, аби ми плекали (розумно) нашої церковної ідентичности — щоб, будучи християнами (полягає це старання у виконанні Заповідей Божих), ми не відмовлялися від визначень, як «східна традиція» чи «західна традиція», аби любили споконвічні мови східної та західної Церков, споконвічну форму літургії — адже це обличчя нашого християнства (воно має бути красивим: як може бути інакше?): по суті, на мою думку, воно має бути єдиним, однак не зобовʼязане бути однаковим по образу. Це чудово, що існує західна та східна Церкви — схизми не може бути більше: має бути богословське загоєння цієї рани. Це зроблять, думаю, самі богослови — і, сподіваюся, не ціною компромісу, а заради просто-напросто правди, істини: і помилки будуть визнані обома сторонами. Сьогодні богослови-філософи мають більше інструментів для дослідження Божественної дійсности, ніж колись Отці Церкви: вони мають скористуватися цим. Латинське християнство не може бути без грецького християнства — і навпаки. І я не про екуменізм, ні — я говорю виключно про стосунки східної та західної Церкви: і східні, і західні християни, вивчаючи витоки Віри — звертаються ad греко-латинських fontes. Тому будьмо ми, християни, однодумцями, одновірцями по суті, а по образу — плекаймо традиції Церков, до яких належимо. Ось такі мої думки в цей період.

Латинських братів і сестер у Христі вітаю — істинно, Christus resurrexit a mortuis!

Латинських братів у Христі вітаю — Christus resurrexit a mortuis!

Як не дивно, вплив ромейського місіонерства, яке на перший погляд здавалося не надто енергійним, був більшим, ніж західного, католицького, хоча б тому, що ромейські місіонери запроваджували богослужіння будь-якими місцевими мовами, навіть варварськими, як це було, наприклад, із проповідником, ченцем Епіфанієм печенізької орди хана Кегеня, якого імператор нагородив високим саном патрікія. Ромеї перекладали цими мовами проповіді, церковну літературу, в той час як католицький Рим виступав проти перекладів літургії і проводив її лише латиною. Така гнучка політика сприяла поглибленню ромейського політичного та ідейного впливу серед варварів і особливо в християнських країнах. 🖼Святі Кирило та Мефодій у Римі. Фреска в базиліці Сан-Клементе 🦅☦️

Висока душевна втіха, в якій відчувається сила — і віри, і надії, і любови. Бог вчить нас покладатися на нього абсолютно — "токмо віруй" — цілком і повністю. В нас, східних християн, сьогодні "Ісусова молитва" має звучати через наші уста поетично і прозаїчно, мовно і пісенно. В той час, як ми переживаємо бомбардування навіть сакрального — це те, що нас буде тримати далі, твердо і на духовній висоті: вона, ця молитва, словʼянським вічним словом, буде тримати далі. Вже слід навертатися по-справжньому. Час йти до Нього, оголеним, позбавленим "тлінного" — лиш з вірою... щоб зустріти Вічного. Допоможи, Господи, гідно витримати війну і побудувати мир! P.S.: виконання — геніальне. https://www.youtube.com/watch?v=2szBUB0bLyk&list=RD2szBUB0bLyk&start_radio=1