Padre Poltava
Open in Telegram
Телеграм канал священика ПЦУ Олександра Дедюхіна Займаюся метафізичним обґрунтуванням України з точки зору Царства Небесного Приватне спілкування можливе через мессенджер фб https://www.facebook.com/strierej
Show more📈 Analytical overview of Telegram channel Padre Poltava
Channel Padre Poltava (@padrepoltava) in the Ukrainian language segment is an active participant. Currently, the community unites 12 298 subscribers, ranking 7 269 in the Religion & Spirituality category and 4 905 in the Ukraine region.
📊 Audience metrics and dynamics
Since its creation on невідомо, the project has demonstrated rapid growth, gathering an audience of 12 298 subscribers.
According to the latest data from 03 November, 2026, the channel demonstrates stable activity. Although there has been a change in the number of participants by -106 over the last 30 days and by -4 over the last 24 hours, overall reach remains high.
- Verification status: Not verified
- Engagement rate (ER): The average audience engagement rate is 27.60%. Within the first 24 hours after publication, content typically collects 10.18% reactions from the total number of subscribers.
- Post reach: On average, each post receives 3 395 views. Within the first day, a publication typically gains 1 252 views.
- Reactions and interaction: The audience actively supports content: the average number of reactions per post is 358.
- Thematic interests: Content is focused on key topics such as христос, полтава, різдво, церква, люда.
📝 Description and content policy
The author describes the resource as a platform for expressing subjective opinions:
“Телеграм канал священика ПЦУ Олександра Дедюхіна
Займаюся метафізичним обґрунтуванням України з точки зору Царства Небесного
Приватне спілкування можливе через мессенджер фб https://www.facebook.com/strierej”
Thanks to the high frequency of updates (latest data received on 04 November, 2026), the channel maintains relevance and a high level of publication reach. Analytics show that the audience actively interacts with content, making it an important point of influence in the Religion & Spirituality category.
12 298
Subscribers
-424 hours
-277 days
-10630 days
Posts Archive
12 297
Мерці хочуть пальців.
Прекрасна цвинтарна демонологія та сільська міфологія в рекламному тумані.
Ось таке вам богослов'я за те, що не молитесь.
Просто цікаво: чому в Требнику досі немає інструкції "Як не віддати члени тіла мерцям"? Чи це вже окремий спецкурс для просунутих попів?
12 297
Фб нагадав, що мій ранок за Порошенка і з Порошенком ранок починався так, а не оце ваше зараз.
Стамбул 2018
12 297
У кожному з нас живе і багач, і Лазар.
Наш внутрішній багач хоче комфорту, ситості, безпеки й задоволення. Він звикає до власного достатку, не хоче, щоб його турбували чужі проблеми, і поступово втрачає здатність співчувати. Він будує навколо себе стіни, за якими не чути чужого болю. Йому добре, і він не хоче нічого змінювати.
Але в нас живе й Лазар. Поранений, хворий, знедолений, принижений. Той, хто знає власну неміч, хто потребує милості, хто не може похвалитися самодостатністю. Він нагадує нам, що ми не боги, що ми залежимо від любові, що нам потрібен Бог і потрібна людина.
І тут є важлива річ: не можна занедбати Лазаря в собі.
Бо саме Лазар входить до Царства Небесного. Не самовдоволений багач, який вважає, що йому нічого не потрібно, а той, хто зберіг здатність відчувати біль, потребувати любові, приймати милість і самому бути милосердним.
Наше покаяння — це, зокрема, перемога Лазаря над внутрішнім багачем. Це повернення здатності бути вразливими до чужого страждання, не ховатися від власної немочі, не соромитися потреби в Богові.
Можна мати здорове тіло, повний гаманець і забезпечене життя, але всередині бути духовно мертвим. А можна бути пораненим, знесиленим, переживати власну Голгофу, але залишатися живим для Бога.
І, можливо, найважливіше наше завдання — не дозволити внутрішньому багачу остаточно вигнати Лазаря з нашої душі.
Бо там, де вмирає Лазар, уже немає кому ввійти до Царства.
12 297
В Уганді батько спробував спалити живцем двох власних дочок — Аміну та Шамілу. Причина? Дівчата прийняли християнство й відмовилися від ісламу.
Мухамуд облив бензином будинок, поки доньки спали, і підпалив його. Сестри врятувалися, вибивши цеглу зі стіни. Їхнє майно згоріло, але віра в Христа залишилася.
Ось вам релігійний фанатизм у всій його потворності: батько намагається вбити власних дітей за їхній вибір віри. Жодні релігійні приписи не виправдовують такого злочину. Якщо заради Бога ти готовий убивати, то, можливо, захищаєш не Бога, а власну ненависть.
Просто Богові не потрібні палії, а істині — бензин.
Аміна та Шаміла втратили дім. А їх батько втратив право називатися батьком.
Той, хто палить людей заради Бога, служить не Богові, а власній темряві.
12 297
Іноді здається, що сучасне богослов’я не залишає навіть шансу зірвати метафізичний джекпот. Воно дедалі більше нагадує лохотрон, у якому вічність обіцяють усім, але доказів не видають, а за сумніви виставляють рахунок.
Якщо богослов’я не допомагає жити, не витримує перевірки мисленням і не здатне бодай теоретично наблизити до Бога, то, можливо, перед нами не шлях до Вічності, а інтелектуально збанкрутілий стартап релігійної свідомості.
Де вогонь Отців? Де думка, що прорізає епоху, а не жує пережоване? Де жива вода, що б’є фонтаном, а не сочиться крізь академічні фільтри? Де богослов’я, яке ризикує істиною та репутацією?
Нам не потрібна теологія, яка бездоганно пояснює, чому Бог мовчить. Нам потрібна та, після якої вже неможливо жити так, ніби Він мовчить.
12 297
Дмитрівська поминальна субота
Ми молимося за померлих, бо для Бога мертвих немає. Для Нього всі живі.
Але що означає бути живим для Бога? Це не просто безсмертя душі, а єдність із Тим, Хто є Джерелом життя.
«Я є воскресіння і життя», — говорить Христос (Ін. 11:25).
Вічне життя починається вже тепер — коли ми відкриваємо серце Богові, вчимося любити, каємося і єднаємося з Христом.
У цю поминальну суботу з особливою вдячністю згадуємо полеглих українських воїнів, які віддали життя за свободу й майбутнє України. Пам’ятаємо їхню жертву, просимо для них Божого милосердя й бережемо те, за що вони боролися.
Смерть не сильніша за Божу любов, а могила — не останнє слово про людину.
"Бо в Нього всі живі" (Лк. 20:38).
Вічна пам’ять усім спочилим. Вічна слава полеглим захисникам України. Господи, упокой їхні душі там, де сяє світло лиця Твого.
12 297
Завтра, 24 жовтня, Дмитрівська поминальна субота
Заупокійна літургія в нашому храмі о 8.30
Хто не може бути присутнім на службі пишіть імена за спокій в коментах
Картки для пожертв
Приват
4149 6293 7221 6259
Моно 4441 1110 4323 4644
PayPal strierej@gmail.com12 297
Сім юнаків заснули в печері, рятуючись від переслідування за віру.
А прокинулися за два століття. Світ змінився, покоління відійшли в минуле, але Христос залишився Тим Самим.
Ми маємо бачити історію у світлі вічності. Імперії падають, людська слава минає, але Божа правда не зникає разом із ними.
Сьогодні Україна проходить крізь власну темряву. Наші воїни боронять землю, гинуть невинні люди, руйнуються міста, сім'ї чекають своїх рідних. І часом здається, що ця ніч ніколи не закінчиться.
Але християнська надія — не в заплющених очах перед реальністю. Вона в тому, щоб посеред страждання не втратити віри, мужності й людяності.
Ми молимося, щоб Україна вистояла, щоб наші захисники повернулися додому, полонені були визволені, а родини возз'єдналися. Щоб українці могли вільно жити на своїй землі, а жертва тих, хто віддав за неї життя, не була забута.
Сім ефеських отроків нагадують нам: ніч не є вічною, а смерть не має останнього слова.
Ми не знаємо, коли закінчиться ця війна. Але знаємо, за що боремося і на Кого покладаємо надію.
Нехай Господь збереже Україну, укріпить наших воїнів, утішить тих, хто плаче, і дарує нашому народові перемогу.
Бо наша надія — у Христі, Який є Воскресіння і Життя.
12 297
Песиміст вдивляється у безодню. Довго, зосереджено, напружено. Шукає там сенс, істину, остаточну відповідь на всі запитання.
Оптиміст тим часом таємно відпиває в нього півстакану.
Бо оптимізм — це не віра в те, що все буде добре. Це вміння не проґавити те хороше, що є просто зараз. Навіть якщо воно чуже. Навіть якщо його зовсім небагато.
А безодня нікуди не дінеться. Встигнеш ще надивитися.
Тільки пий з розумом.
12 297
В Еквадорі масивне розп'яття впало на священика під час меси і вбило.
У християнстві навіть розп'яття не є оберегом від смерті. Воно не гарантує безпеки, не скасовує законів фізики й не перетворює храм на простір, де неможлива трагедія.
Священник стояв перед вівтарем. Служив Літургію. Проповідував Христа розп'ятого. І загинув під розп'яттям, яке впало на нього.
У цьому є страшний символізм, але я б не поспішав шукати в ньому якесь послання згори. Бог не зобов'язаний пояснювати нам кожну смерть через символи. І не кожна трагедія є знаком, покаранням чи прихованим уроком.
Хрест не обіцяв нам, що на нас ніколи нічого не впаде. Хрест відкриває інше: навіть смерть не має останнього слова.
Ми звикли сприймати святині як щось, що має захищати нас від небезпеки. Але християнство не про магічний захист. Давайте не будемо уподібнюватися московському сатанату з їх гастролями зі святинями.
Християнство про зустріч із Богом, Який Сам увійшов у людське страждання і смерть.
І все ж є тут цілком земний висновок: навіть святині потребують належного кріплення, а віра не звільняє нас від відповідальності за безпеку людей.
Вічна пам'ять священнику Альфредо. Нехай Господь упокоїть його душу.
12 297
Назустріч одна одній ішли дві процесії.
Одна — до смерті. Вона несла померлого сина, а поруч ішла мати, яка вже нічого не могла змінити.
Інша — з Христом. Це була процесія -Життя.
Зустрівши матір, Господь змилосердився, торкнувся домовини й промовив: "Юначе, кажу тобі, встань!"
І мертвий ожив.
"І віддав його матері його" (Лк 7:15).
Боже милосердя приходить туди, де людські сили вичерпалися. Христос не лише перемагає смерть — Він відновлює зруйновану спільність, повертає сина матері й надію людям.
Дві процесії зустрілися: смерть і Життя. І життя у Христі перемагає.
Останнє слово про людину належить не смерті, а Богові.
12 297
Repost from БРИГИНЕЦЬ🇺🇦
🌀 Для того, щоб усі зрозуміли, що ти Давид, треба дочекатися певного моменту.
Дехто, хто не читав Біблію, може так і зрозуміти у чому там справа...
Амінь!
12 297
Свобода — це блискуча афера, яку детермінізм проґавив. Всесвіт продовжує обчислювати ймовірності, причини вишиковуються в слухняні шеренги, закони сумлінно виконують свої обов'язки. І тільки людина раптом чинить так, як від неї ніхто не чекав.
Не тому, що вона випала зі світу причин і наслідків. А тому, що світ виявився нездатним вичерпати її своїми поясненнями.
І, можливо, саме цієї миті Бог усміхається: ще один законослухняний громадянин буття виявився здатним на непередбачене.
12 297
Ох, Чепурко, Чепурко...
Виходець із Партії регіонів, широко відомий у вузьких колах полтавського політикуму, фігурант кримінальних справ, пов'язаних із розкраданням бюджетних коштів Полтавської громади, вирішив просвітити народ про "місце сили" біля Патлаївки.
Триглав, Сварог, небесні вовки, ворота часу, енергетичні потоки… Всі такі архіважливі у житті чиновника речі... Я тільки не зрозумів де поради про чистку карми й графіка прийому шамана в офісі "Рідного міста "?
Капище, до речі, створили у 90-х, любителі "русского міра" — це сучасний новоділ з фалічними символами, годними лише на дрова. Але коли історія плутається з фантазіями, чому б не додати трохи магії?
Зрештою, комуністи, регіонали, совкі, рашистські скрєпоносці, політичні перевертні та професійні дерибанники завжди тяжіли до магічного мислення та чортівні. Коли бракує принципів — шукають знаки згори, коли аргументів — посилаються на енергетичні потоки, а коли виникають питання щодо бюджетних коштів — мабуть, сподіваються, що все розчиниться в астралі.
Історію язичництва вивчати можна. Але видавати сучасні декорації за "місце сили" — це вже не етнографія, а езотеричний маркетинг.
Хлопчика можна вивести з Партії регіонів, але Партію регіонів із хлопчика — ні.
Навіть якщо хлопчик уже дорослий дядько, змінив політичну вивіску й навчився вимовляти "Триглав".
Бо справжня магія — це коли роками змінюють декорації, а відчуття політичного дежавю в людей нікуди не зникає..
Пи.Си. Якщо вже шукати місце сили в Полтаві, то я б радив шукати його не серед фалічних ідолів, а там, де люди роблять реальні справи, допомагають війську, рятують життя й тримають громаду на плечах.
Бо справжня сила не в кам'яних бовванах і не в казках про енергетичні потоки. Вона в людях, які відповідають за свої вчинки.
А це, погодьтеся, для регіоналів значно складніша магія.
12 297
"А коли любите тих, хто любить вас, то яка вам благодать?" (Лк. 6. 32)
Любов до ворога — це свобода не ставати його віддзеркаленням.
Росія вбиває, руйнує, катує. Ми маємо право й обов’язок захищатися, боротися і вимагати покарання за злочини. Любов до ворога не означає примирення зі злом.
Але є небезпека: ненавидячи ворога, ми можемо поступово уподібнитися до нього. Почати виправдовувати в собі те, що засуджуємо в ньому. І тоді його зло продовжиться вже в нас.
Чи можемо ми любити ворога власними силами? Ні. Самоконтроль може стримати вчинок, але не завжди здатен зцілити серце. Справжня любов до ворога народжується з Божої благодаті — коли Христос дає нам силу не відповідати злом на зло.
Любити ворога — не означає перестати боротися. Це означає боротися, не втрачаючи людяності; прагнути справедливості, не поклоняючись помсті; захищати життя, не дозволяючи ненависті заволодіти власним серцем.
Ми не повинні ставати схожими на тих, від кого захищаємо Україну. Бо наша мета — не просто перемогти ворога. Наша мета — не дозволити злу перемогти в нас.
Любов до ворога — це не любов до його злочинів. Це свобода від його влади над твоїм серцем. І ця свобода починається там, де ми перестаємо покладатися лише на власні сили й дозволяємо Христові навчити нас любові, якої самі в собі не маємо.
12 297
+4
Хуторянській кіт Панас бажає всім українцям гарного дня, і щоб всі вороги України перетворилися на мишей.
