ВПРАВкИ ЗІ СТИЛЮ

ПРО ЗЛОВМИСНІСТЬ ПЛУТАРХА-2 У минулому дописі я більшою мірою говорив, про що писав Плутарх (а ще більше, про що він НЕ писав) у своїх життєписах, аніж про те, чому він роби так, а не інак, з яких принципів він виходив, добираючи героїв для порівняльних життєписів. Це ми, виходячи з власних (читай сучасних) розумінь жанру, можемо уявляти собі Плутарха чи то істориком, чи то біографом, але насправді він не був ні тим, ні іншим. Тому-то настільки разюче відрізняються створені ним життєписи від писань, скажімо, його молодшого сучасника Светонія. Плутарх був насамперед моралістом (саме він вважається автором «Моралій» – творів на різні теми, до яких належить і «Περὶ τῆς Ἡροδότου κακοηθείας»). Він жив у добу офіційного імператорського еллінофільства, щиро вірив у можливість відродження, бодай часткового, давніх еллінських традицій під патронатом Антонінів і прагнув дати сучасникам галерею зразків для наслідування. Ну, і трішечки тих, кого наслідувати не варто було. А хто був кращим зразком для наслідування, як не діячі полісної давнини? А хіба не найкращим зразком поліса були демократичні Афіни? Цей ланцюжок умовиводів можна продовжувати, але я тут цього робити не буду, хочу лише сказати, що «Порівняльні життєписи», як бачимо, зовсім не були «Вичерпною галереєю найвидатніших діячів Еллади (і Риму)». Звісно, ніхто не сперечатиметься, що всі включені до них були діячами непересічними, але і добір, та й трактування автора були далекими від об’єктивності. Бо такою була його задача, нічого особистого. Ось, приміром, Плутарх старанно вибудовує апологію самовладного правителя демократичних Афін – Перикла. Портрет його вражає, але ж ми цілком обґрунтовано можемо вбачати в Периклові людину, яка все життя готувалась загнати всю Елладу під п’яту Афін (демократичну, само собою), роками забезпечуючи тили для майбутньої вирішальної битви за гегемонію проти Спарти, придушуючи невдоволення союзників (=підданців), проводячи військові демонстрації проти Персії, а згодом низкою продуманих провокацій примушуючи Спарту виступити в ролі формального агресора. Звичайно, що у фіналі все пішло не так, як планувалось: першими впали Афіни, а лише згодом «Спарта впала, та й нас роздавила». Правильним буде отаке трактування чи ні, але воно принципово «антиплутархівське» – і за часом, і за підходом. А якою ж тоді мала би бути «неплутархівська» галерея героїв, вільна від моралізаторства і «історичніша», так би мовити? Про це, якщо читачам буде цікаво, я спробую написати в наступних дописах. Взято з ФБ-сторінки пана Олександра Одріна, наукового редактора 3-го тому «Порівняльних життєписів» Плутарха.

А це – щойно переклалося, «на коліні». W. H. Auden I HAVE NO GUN, BUT I CAN SPIT Some thirty inches from my nose The frontier of my Person goes, And all the untilled air between Is private pagus or demesne. Stranger, unless with bedroom eyes I beckon you to fraternize, Beware of rudely crossing it: I have no gun, but I can spit. За метр од мого носа ліг Приватності тонкий поріг, За тим порогом цілина – Мій наділ, моя вітчизнá. Хіба що сам зазву: «Мені, Чужинче, другом будь», а ні – Поріг переступати зась: Не вистрелю – та плюну враз.

Допис-нагадування самому собі, що після виходу збірки Одена зрідка дещо з нього ще перекладав. Вістан Гʼю Оден. Культура народів Лімба (W. H. Auden. Limbo Culture) Мандрівці кажуть, що народи Лімба, На перший погляд, геть такі ж, як ми: Удома в них, сказати б, чистота, А на годинниках практично той же час. І страви в них — ну майже апетитні. От лиш ніхто не бачив там дітей. І кажуть, мова у народів Лімба Багата на слова, що значно тонше, Ніж наші, позначають всяке "згрубша", "Приблизно","майже", "досить" і "ледь-ледь", Але нема в ній слів на "Так" і "Ні", Займенники ж не знають там особи. В легендах Лімба лицар і дракон От-от зітнутись мають —зуб на меч, Та ба - на волосинку двоє хиблять. Костуха все не стріне Юнака: Вона зарано прийде, він — запізно. Чарівний гаман власника втрачає. "Отож, – як рóзвʼязки там звично кажуть, — Принц і Принеса — досі майже пара". Чого так люблять у культурі Лімба Оцю непевність? Може, через те, Що кожен в Лімбі любить лиш себе, А це, відомо всім, —непевне діло.

NDA Говорили телефоном з Содоморою. АО нарешті забрав свій примірник Назарового Кавафіса. Хвалив видання і всіх причетних. Но ми-то з вами знаєм, що там весь цимус у його блискучій передмові 😇 Каже, мовляв, у вас така марудна й невдячна робота, але ж скільки всяких цікавинок з редакторського побуту може бути, збирайт й напишете згодом книгу. Я дякую за слушну ідеею, але одразу застерігаю, що є сяка-така корпоративна етика, тому не можу розголошувати підводних каменів. Видам кажу, хіба на пенсії 🥸

Сьогодні слухав я випуск подкасту «Спільноти Sententiae» у рубриці «Книговидавці». Гостював там Роман Оксенюк, співорганізатор і куратор видавництва «Контур». Розмовляли про сучасне українське філософське книговидання, про те, як народжуються видавничі стратегії, формуються книжкові серії та інтелектуальні середовища, а також про виклики й перспективи незалежних гуманітарних проєктів в Україні. Адмін, радий, що може мірою сил долучитися до таких процесів, радить і вам, надто ж тим, кого цікавить філософія в перекладі і переклад у філософії, послухати цей подкаст і ознайомитися з виданнями «Контура», перелік яких, маю надію, стабільно довшатиме. Тут – слухати. Тут – дивитись.

Словом, заяложену приказку «це вже було у греків» неіронічно можна звузити до «це вже було у грецьких епіграматистів».

Я: «...митець створив золоту застібку для плювіала папи Мартина V. Цей неперевершений виріб оздобив об’ємними рельєфними фігурами, поміж якими вправив дорогоцінні самоцвіти». Редактор: Подумав собі: що за плювало було в Папи?..

Ілюстрації до грецьких міфів. На жаль чи на щастя, Псевдо-Аполлодор вийде без них. Eberhard & Elfriede Binder, 1968.

В останній, восьмій лекції "Прагматизму" Вільям Джеймс розмірковує про релігію, спасіння і втрати з погляду прагматиків. І, зокрема, щоб описати своє, прагматичне, світовідчуття, він вдається до епіграми з Палатинської антології, наводячи її в англійському перекладі без покликання на оригінал:

“A shipwrecked sailor, buried on this coast, Bids you set sail. Full many a gallant bark, when we were lost, Weathered the gale.”

Очевидно, переклад (не знаю — чий) зроблений на тамтешній і тодішній манір: тобто без дотримання оригінального розміру, принципу еквілінеарності, з римуванням і, можна припустити, деякими змістовими вольностями. Тому важко напевне сказати, чию саме епіграму тут перекладено, оскільки в антології епіграми часто розташовані за своєрідними тематичними блоками, де одна тема — скажімо, загиблого в трощі моряка — може в різних авторів мати позірно схоже опрацювання, але підводити до геть інших асоціацій та мотивів. Хай там як, але можна обережно припустити, що покликається Джеймс на епіграму 282 з книги VII, авторства Теодоріда Сіракузького.

Ναυηγοῦ τάφος εἰμί: σὺ δὲ πλέε: καὶ γὰρ ὅθ᾽ ἡμεῖς ὠλλύμεθ᾽, αἱ λοιπαὶ νῆες ἐποντοπόρουν.

Підрядник: Я — могила того, хто загинув у трощі: ти ж пливи, бо хоч ми Загинули, інші кораблі таки пройшли далі Переклад нашвидкуруч:

В трощі загиблого тут могила — пливи, не спиняйся; Наш затонув корабель, інші — продовжили путь.

Але до чого це я. Поки повного українського перекладу Палатинської Антології нема (і навряд чи найближчим часом такий з'явиться), можете зазнайомитися з англійськими підрядниками тут. Головно для того, щоб зацінити згадувану повище роботу з темами і мотивами. Хто плекає в собі письменницькі амбіції, конче, нмд, мав би на якомусь етапі свого життя уважно проштудіювати цю частину античного спадку.

Ми делікатно підходим до того, що Плутарха вам так само треба купити й прочитати) В довршеному перекладі на з філігранною редактурою дорогої адміністрації)

Ну а хто ж їх, сучих європейських дітей, по-твоєму, писати вчив!

Джорджо Вазарі про Мікеланджело, via @strangerleee Іншого разу йому показали рисунок одного юнака, який саме опановував мистецтво. Коли ж присутні почали виправдовувати хлопця, мовляв, він узявся до науки зовсім недавно, Буонарроті іронічно кинув: «Це й помітно». Герої Вазарі розмовляють, зовсім як греки й римляни в Плутарха. Нравицця 🥸

Якщо естетизм – то до неба. Якщо авантюризм – то в прірву. Не можна презентувати збірку Константіноса Кавафіса як звичайну книжку. Ми пройшли багато пригод з моменту, коли Назар Ващишин завершив переклад, а Михайло Хіміч зробив ілюстрації, Андрій Савенко написав передмову, Андрій Содомора – післямову, а Олександр Одрін завершив коментування. І навіть після того, як Роман Гардашук запустив маховик видавничого процесу. Ми дуже вдячні за підтримку Посольству Греції в Україні. Дякуємо арт-простору 3.6.9 Space Kyiv за чудову гостину у серці Києва, пекарні Завертайло за ароматний хліб, що об'єднав стількох у цей вечір, Мар'яні Головко за позаземний спів, проєкту Picnic player за талановитий саунд, а Сергію Сівякову за містичні світлини! Дякуємо також особисто Анні Єгоровій, яка диригувала містеріально-презентаційним процесом і сповнювала його своєю енергією! І ми вельми вдячні всім, хто завітав на нашу містерію! Впевнені, що ніхто не пішов додому тим самим, ким переступив поріг 🖤

Ситуація

Єлена просить, щоб ти негайно прийшов до “Лебединого Дому”. Це дуже важливо.

ПЕРЕДПРОДАЖ ❤️‍🔥 Стівен Сейлор «Римська кров» Рим, виснажений страхом і доносами часів диктатури Сулли... Молодий Ціцерон береться захищати людину, обвинувачену у вбивстві власного батька. Щоб довідатись правду, він звертається до Гордіана – приватного шукача, який крок за кроком розплутує справу, що веде до впливових і небезпечних людей. 👉🏻 «Римська кров» – це захопливий історичний детектив і проникливий портрет Республіки на зламі епох. Стівен Сейлор відтворює античний Рим з документальною точністю і водночас наповнює його живими голосами, пристрастями та страхами людей, чия доля вирішується в тіні великої політики. 🖤 перший роман циклу Roma sub Rosa 🖤 сильна детективна складова 🖤 Ціцерон — молодий адвокат — захищає обвинуваченого 🖤 темні родинні таємниці, від яких холоне кров і найголовніше ⬇️ знайомтесь, Гордіан Шукач — новий харизматичний персонаж у серії «Історичний детектив», який провадитиме вас небезпечними вулицями Риму 😏 ✔️переклала з англійської Наталія Михаловська ✔️редактор Любомир Коблик ✔️обкладинка Марії Білінської ✔️мапа Ігоря Щурова 408 с. На час передпродажу книгу можна замовити за акційною ціною: ❌600 ➡️ 510 ₴. Очікуємо у липні, буде що вам почитати у відпустці 😌

Здерта шкура Кавафіса безгучно падає вниз – У Львові дві дівчини з червоним волоссям біля Оперного поженились. Вони що, не можуть в РАЦСі, як всі нормальні люди?.. – В РАЦСі вони якраз і не можуть. – А, ну так... Здається, редагуючи переклади усяких Кавафісів чи Петроніїв, я давно настарався на термін за пропаганду ЛГБТ (на щастя, в нас до такого не дійшло). І хоч моя мати завжди держалася відносно ліберальних поглядів, не завадить акуратно проводити роз'яснювальну роботу 😎

Віршиків у мене на сьогодні більше неє, тому хіба так 🤡

*** Ані з мене друг, ані не коханець, а мовчазний бесідник, звиклий всотувати чужі скарги, – в марній надії, що й мене колись почують. Тільки ж єдиний абонент, який колись слухав, – аж ніяково тут вживати фемінітива, – ніколи не озветься, помщаючись за колишню байдужість. 07.06.2026

Адмін-перекладач щось розказує світлим людям у темному приміщенні.