Храм поезії (🖤)

навколо - іржаві дахи. Ісуса знов розіп'яли за наші гріхи на китайській ефірній антені; Він невимовно страждав, люди ж ходили буденні, ба навіть якісь нудні. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Ісус провисів три дні, спокутуючи кожну провину, Йому судомило спину, а очі повні муки і сліз звертались до Неба. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ "ну нахуя воно мені треба?" - не витримав врешті Господь, і зліз. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Він навчився плювати на рани, рани затягалися довго й погано, кров на асфальті починала диміти. Він торкався стін і лишав графіті, в них лаяв правоохоронну систему; прокурорів матюкав уголос, окремо. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Його пакували кілька разів, почепивши відбитки до образів, змусили з-під крану пустити текілу. ткнули під ребра списом, а тоді відпустили. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Ісус палив коноплі, і бився у барах, трощив машини, і на парканах вішав за ноги пепеесників та гопів, словом, боровся за правду, як вмів. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Він перший підводився на всі бунтИ, за що його і надалі шукали менти, коктейлі молотова власноруч метав, бо як ще домогтись власних прав, вже не знав. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Ісус усвідомив, що завжди існує Пилат, і коли той прийшов - взяв до рук автомат. Ісус плакав і хоронив своїх друзів. Потім підводився, збирався в потузі, концентруючи в чакрах прану. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ наш Господь був хуліганом. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Микола Матвєєв

Привіт! триває набір на поетичний конкурс Зламані квіти

Увага, в нас зміна локи! Наша подія відбудеться в Stories Cafe! ПОВ: В п'ятницю літературного вечора не буде, готуємося до неділі 🫶

Верхні ноти: ялівець, лимон, бергамот, перець. Ноти серця: голки сосни, ладан, корінь ірису. Ноти бази: ваніль, сандал, амбра. Я так пахну сьогодні. Ці нові парфуми бентежать: такою ти мене ще не знаєш. Верхні ноти: ванільне тістечко із сільмагу, сигарети, «ведешка» для зброї. Ноти серця: голки сосни, соляра, кава. Ноти бази: вогнище, вітер із лісу, чужі люди поруч. Чим ти пахнеш сьогодні? Є ще й інші нагальні питання. Де ми нині й навіщо? Хто ти? Хто я? Як я потім впізнаю тебе на пливких перехрестях незнаних доріг? Ну а хоч би й навпомацки, сліпо тикаючись мокрим носом, спрагло вивчаючи кожен сантиметр твого тіла, кожен дражливий запах, кожен слід існування-без-мене, кожен збіг у нотах серця, кожен свіжий і давній рубці непрожитого вповні життя, де ми разом і порізно, разом і порізно, разом і порізно, амінь. Ірина Цілик

🚌 ПОЕТИЧНА МАРШРУТКА А що, якщо маршрутка може везти не лише містом, а й крізь історії, спогади та натхнення? 28-го червня запрошуємо всіх охочих на особливу літературну подорож, де поезія виходить за рамки книжкових полиць і стає живою розмовою. На вас чекають: 📌 авторські вірші 📌 музичні зупинки 📌 нові цікаві знайомства і відкриття 📌 домашня атмосфера Ведучий — Андрій Буремний 🙄 Кожен учасник нашої подорожі стане пасажиром особливого маршруту: Маршруту думки • Маршруту історій • Маршруту натхнення Коли? 🗓 28.06 ☹️ 17:00–20:00 Де? 📍 книгарня «Zakapelok» вул. Костянтинівська, 16 Проїздні квитки: 200 грн – учасники 300 грн – слухачі Запис артистів та слухачів: Андрій Буремний ✍️

ОДНОДЕННИЙ ПОЕТИЧНИЙ МАРАФОН 100 ПОЕТІВ (-ОК)💫 увага! поетичний двіж розшукує 100 поетів і поеток, які вже 27 червня зберуться показати свої вміння і почитати вірші на Спортмайданчику біля Культурного Центру Спаська 13👀 непрості для української культури часи вимагають від нас масштабних рішень, тому у цей день Поетичний двіж приготував нон-стоп вільний мікрофон, де майстри поетичного слова зможуть прочитати свої тексти. кожен охочий зможе взяти участь у великому поетичному дійстві за умови реєстрації та донату у формі. регламент: 2 вірші. закликаємо до підготовки і креативу. це ваш шанс проявити себе! усі, хто називає себе поетом або поетесою. усі, кому не байдужа доля сучасної української поезії. усі, хто відчуває себе частиною українського поетичного процесу. це запрошення для вас🌸

27 червня субота 15:30-21:30 участь: донат від 150 грн

для участі просимо ОБОВʼЯЗКОВО зареєструватися за посиланням. Поетичний двіж — це спільнота, що вже більше року раз на місяць збирається в стінах КЦ Спаська 13. Додавайся в наш чат і будь вкурсі всіх апдейтів якнайшвидше. КЦ Спаська 13🐇

https://send.monobank.ua/jar/A43vWGoVWp Я відкрила банку, хто може долучайтесь. Хто не може - чекайте ЗП і долучайтесь тоді 😏 Плануємо придбати: - турнікет SICH - 100 шт. 100х700=70000 Номер картки банки: 4874 1000 3892 6914 Instagram: @medicine_4_ukraine 🎯 Ціль: 20 000 ₴

post impreza святкує — 4 роки тому ми випустили перший матеріал. Тоді редакторкою була Ольга Перехрест, першою медійною менеджеркою — Юлія Кушнір (Дима), а куратоською групою в першому році запуску — Євген Самборський, Альона Каравай, Анатолій Звіжинський, Надія Парфан, Вікторія Миронюк та Остап Українець. Перетнули непросту позначку в 3+ роки для проєкту на перетині медіа та дослідження, тож маємо що відсвяткувати! З того часу записано гігабайти розмов та десятки тисяч знаків. Вдячні усім, хто доклалися до текстів, фото, відео, кураторської рамки та розвитку post impreza. Сьогодні за нашими матеріалами стоять дві співредакторки — Софія Сіренко та Оля Новак. Як працювати в тандемі та тримати феміністичну оптику у франківській культурі, вони розповідають в своєму черговому парному тексті.

– Звідки ти, чорна валко, пташина зграє? – Ми, капелане, мешканці міста, якого немає. Прийшли сюди, принесли покору і втому. Передай своїм, що стріляти більше немає по кому. Наше місто було з каменю та заліза. У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза. У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом. Тепер навіть у наших снах пахне горілим. Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні. Їхні пальці вночі торкались безодні. Джерела в місті були глибокі, наче жили. Церкви були просторі. Ми їх самі спалили. Найкраще про нас розкажуть могильні плити. Можеш із нами просто поговорити? Даруй нам свою любов, стискай лещата. Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати. Розкажи нам, навіщо спалили наше місто. Скажи хоча б, що зробили це не навмисно. Скажи, принаймні, що буде покарано винних. Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах. – Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата. Звісно, всіх винних чекає гідна розплата. І невинних вона, до речі, теж чекає потому. Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому. Чому саме ви потрапили до темних потоків? Потрібно було уважніше читати книги пророків. Потрібно було оминати пекельні діри. Для мирянина головне – не бачити в дії символи віри. Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння, про птахів, які падають на міста, мов каміння? Ось саме тоді й починаються, власне, втрати. В кінці – там взагалі погано, не буду навіть розповідати. Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними. Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними. Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати. Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати. Я не знаю нічого про неминучість спокути. Я не знаю, де вам жити і як вам бути. Я говорю про те, що кожному з нас властиво. Якби ви знали, як нам усім не пощастило. Сергій Жадан

Коли світ міцно спав, ти стояв на моєму порозі, і очі твої закришталювались болем. Ти просив дозволу переночувати, і простягнув маково-ромашковий жмуток. Твої пальці дрібно губилися в моєму волоссі і неймовірно пахли полем. Якби почуття мали людську подобу, то саме таким я уявляю собі смуток. Ти йдеш на кухню і готуєш для нас каву, хоча пити її перед сном – погана прикмета. Я злюсь через твою безцеремонність, а ще – через відсутній у моїх грудях тобі-спротив. Ти ловиш очима гострі кути моєї кімнати і переконуєш, що це – ціла планета. А я відчайдушно стискаю в собі думку, що цілий всесвіт – то твої очі навпроти. «Хіба тобі шкода своїх обіймів?» – притискаєш мене до стіни рішучістю свого голосу. А я вкотре намагаюся пояснити, що саме через обійми люди пролазять до серця. Твій подих так близько, тремтіння гаряче у шкіру вплітається колосом. Ще мить – і майстерно збудована мною стіна із «не можна» на пил розітреться. Ти цілуєш мої зап’ястя і шепочеш, що в мене знову не вистачить сил тебе прогнати. Знімаєш сорочку і я пригадую, як здригається твоє тіло під моїм дотиком. Доки ти вкриваєш фіранками вікна, я збираю свої почуття докупи і ховаю їх за гратами. Випробовувати себе тобою – це ніби гратися із важким наркотиком. Ти з’являєшся в моєму житті з абсолютно нелогічною періодичністю, І ніколи не допитуєшся, для кого сьогодні готувала сніданок. Збираєш губами мої сльози з тільки тобі відомою методичністю, І завжди пам’ятаєш, що маєш зникнути, коли до кімнати прокрадеться ранок. Юлія Шевель #юлія_шевель

Хочете мати портрет, намальований олівцем? ✍️🔥 Якщо так — то я радо здійсню вашу мрію.🤗 Від вас мені потрібно тільки якісне фото.❤️ Тож не гайте часу - пишіть в приватні повідомлення. 🖤 @HelgaD31

Якщо захочете, щоб я відправила малюнок поштою — доставка за ваш рахунок✨

коло розкроєно навпіл. зшивай дотикостібками бджолиною голкою прямо в серце. вмирай потому зі мною. торкнутися тебе – ніби дістати з води загублені коди і не розплескати їх, розшифрувавши. коли пучки пальців осідають на поверхню, як насіння кульбаби на надвечір'я. стається розчин, непримітний і соковитий, як пах інжиру, щойно розтятого, що у присмерку стекти смаками спішить, солодкість лишаючи по собі. і раптом тонка крижина осібності поволі тане – і не тріщить вона, лише напуває джерельною водою безіменного дотику. весніють медоноси. червнем чорниця в долоні. бджжжжжжжж… притрушуй пилком. оживай. Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes #оксана_мовчан

Роздуми Так хочу вернутися в літо де ночі безсонні: То ніч дарувала для любощів зайву годину. Де сонце сідало у хвилі – здавалось в долоні, А море сміялося, штурхало тихо у спину. Ходімо, вернімося в літо, у місяць щасливих, Там дні пролітали схопившись за чубчик кульбаби. Веселка кидала у келих відтінки приливів – Бульбилися кольором радості, плюскотом зваби. Згадаємо небо агатове, місяць та зорі, Всі виткані сріблом дороги, сузір'я, планети. Зберемо підказки на березі білі від солі, Запишемо в серце та пам'ять, минувши чернетки. Давай повернімося в літо, повір це можливо, Поглянь, там блукає дівча по піску рудокосе. Хлюпочуться хвилі об ступні, на пару з приливом: Складають легенди, їх вітер по світу розносить. Все тоншає нитка часу, мій дзиґарик втомився. Секунди, хвилини, години пульсують тихіше. Давай повернемося в літо крізь досвід без мита. Тік-так – буксування. А далі лиш сон і не більше... @Raramina #раміна

Фантасмагорія уїдлива ніч розтирає свідомість умілими пальцями, щоб згарбати запах німотного спокою, як на сторінках каталогу. під затхлим диваном сховалась старезна коробка, закраплена болем загуби. сім споминів фатуму в ній витанцьовують, мов навіжені у посивілих кімнатах хлипких [боже]вілень. промені розмислів тягнуться в морок пакунку жахіть. шість надокучливих митей буремного сну скатували ілюзію жданої втечі. на черзі вже сьома примара пекельного кола. тік-так тік-так тік-так тік-так тік-так тік-так тік-так не обертайся. тікай.

мене прозвали брутом, брудом, брухтом. іудою. приблудним. неспокутим. хотіли то купити, то позбутись. хоча про це не згадує ніхто. отримали ж доставку на поруки, спаковану у дерму / у картон. в коробці сюрикени / коліщата. зривати голос тихим “на початку”, зривати імена, немов печаті, вмирати – це удаваний маневр. є зло, яке не можна пробачати. є біль, який ніколи не мине. тому вертаюсь. сином, що не вірив. народжуватись: – бути непотрібним; – заводити годинник на офіру, аби Господь не спав / не сатанів; – в усіх життях лишатися хабіру* обличчям до розстрільної стіни. стою. десятиліттями. забутий. допоки стане сили обернутись, аби мій кат заплутався у сутях, упав у сутінь, не спустив курок під поглядом утіленої люті. і сам собі грудину розпоров. вслухаюся. повзе сьогодні, завтра… черлені змії кубляться у надрах, а мій заклятий губиться за кадром. його душа ступає по росі. за спиною вже нікому стріляти. лише могили терном поросли. кладу на кожну голову / сумління. бо тут мій дім. одвічний. неподільний. немов ґрунти на межах вододілу, моя макітра пухне від ідей. я – бомба уповільненої дії. та відлік, як не б(і/и)йся, не іде. дивіться же, шедім** тисячоокі. я маю власну волю і пороки. та кидати у мене камінь / докір – те саме, що плювати в небеса. я виберусь із дерми / із коробки. а виробник прийде за мною сам. __ *хабіру (з давньоєгипетської) – чужинці, біженці, бездомні. **шедім – духи в єврейській демонології. @alefandco #алеф

В суботу з подругою були в притулку. І ви тільки подивіться на ці щасливі мордочки🥹 Багато з них — вже не перший рік у притулку. І тому хочеться зробити такі прогулянки максимально наповненими для них. А ще, в мене є конверт для тварин: https://www.privat24.ua/send/4axlv Буду вдячна, якщо задонатите туди хоч 20 грн і обов'язково наступного разу передам привітик песикам від вас 🐾

Шановні, купіть останні номерки у Вероніки

Донечці Я навчу тебе приборкувати вітер, Розфарбовувати мріями полотна, Посміхатись, відчувати, говорити, Розрізняти, навіть думати спекотно. Я навчу тебе дивитися зі схилу І у темряві знаходити світанки, Рафінади від образи застарілі Розчиняти у натхненні до останку. Я навчу тебе поводитися чемно, Із веселок вибудовувати будні, У пророчих передбаченнях Морфея Обирати тільки щире й незабутнє. Я навчу тебе по-справжньому любити, Майже подумки виховувати вроду, Одягатися у риси Афродити Повсякденно, без нагод, коли завгодно. Розкажу тобі про мандри потаємні, Що приховані у місячному сяйві У палаці давньогрецької Селени, І про сумніви, що будуть, мабуть, зайві. Із каштановими мушлями відверто, Огорнувшись покривалами із листя Від врожаю благодатної Деметри, Ти навчишся розквітати, ти навчишся! Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes #оксана_мовчан

Барани, Оо Готові, Оооо Хто проспівав став лайк 😏 #в_наявності