2 601
订阅者
-124 小时
-27 天
-1430 天
数据加载中...
相似频道
标签云
进出提及
---
---
---
---
---
---
吸引订阅者
七月 '26
七月 '26
+1
在0个频道中
六月 '26
+1
在0个频道中
Get PRO
五月 '26
+2
在0个频道中
Get PRO
四月 '26
+2
在0个频道中
Get PRO
三月 '260
在0个频道中
Get PRO
二月 '26
+1
在0个频道中
Get PRO
一月 '26
+6
在0个频道中
Get PRO
十二月 '25
+3
在0个频道中
Get PRO
十一月 '25
+4
在0个频道中
Get PRO
十月 '25
+3
在0个频道中
Get PRO
九月 '25
+1
在0个频道中
Get PRO
八月 '25
+14
在0个频道中
Get PRO
七月 '25
+8
在0个频道中
Get PRO
六月 '25
+3
在0个频道中
Get PRO
五月 '25
+4
在0个频道中
Get PRO
四月 '25
+1 002
在0个频道中
Get PRO
三月 '25
+4 000
在0个频道中
Get PRO
二月 '25
+3 075
在0个频道中
Get PRO
一月 '25
+1 500
在0个频道中
Get PRO
十二月 '24
+498
在0个频道中
Get PRO
十一月 '24
+998
在0个频道中
Get PRO
十月 '24
+500
在0个频道中
Get PRO
九月 '24
+1 501
在0个频道中
Get PRO
八月 '24
+507
在0个频道中
Get PRO
七月 '24
+4
在0个频道中
Get PRO
六月 '24
+8
在0个频道中
Get PRO
五月 '24
+503
在1个频道中
Get PRO
四月 '24
+514
在0个频道中
Get PRO
三月 '24
+1 044
在0个频道中
Get PRO
二月 '24
+2 050
在0个频道中
Get PRO
一月 '24
+973
在0个频道中
Get PRO
十二月 '23
+1 969
在0个频道中
Get PRO
十一月 '23
+2 842
在0个频道中
Get PRO
十月 '23
+1 159
在0个频道中
Get PRO
九月 '23
+9
在0个频道中
Get PRO
八月 '23
+1 034
在0个频道中
Get PRO
七月 '23
+6 624
在0个频道中
| 日期 | 订阅者增长 | 提及 | 频道 | |
| 04 七月 | 0 | |||
| 03 七月 | 0 | |||
| 02 七月 | 0 | |||
| 01 七月 | +1 |
频道帖子
При нанесенні тактичної ядерної зброї, припустимо, по лінії фронту боєприпасом від 0,1 до 50 кт, Путіну потрібно сформувати окрему армію, підготовлену до війни в умовах проникаючої радіації, потоків та гамма-променів на плацдармах із високим радіоактивним зараженням. Найважливіше, що використання ТЯЗ створить нову реальність, після якої Росія у нинішньому вигляді більше ніколи не зможе існувати.
Неочікуваний і безпрецедентний супротив російській агресії з боку українців, повний провал ідеї блискавичної війни зі слабким, без твердої національної ідеї, народом у Путіна, неочікувана єдність і мобілізація Заходу в антиросійську коаліцію повністю змінили хід українсько-російської війни.
Путін не може, не здатен добитися всіх цілей «СВО». Більше того, якщо події на полі бою та у перенесенні війни на територію Росії будуть розвиватися й далі за тим самим сценарієм, коли ЗСУ нарощують силу й точність ударів, а також втрати армії РФ, то найближчим часом, уже цього року, може відбутися неповоротний перелом — ініціатива перейде до України.
Для цього потрібні злагодженість, синхронізація, інтегральна єдність усіх складових, які формують політику воєнного успіху. Ефективність дій влади, стратегічна інноваційна далекоглядність воєнного командування, технологічна швидкість збройної модернізації з переходом на рівень ведення війни, постійно недоступний Росії.
Найважливіше — консолідація і рішучість політичної нації українців бути одним організмом у боротьбі за власне виживання і перемогу у визвольній війні.
Після Байдена, коли Америка була ключовим гравцем на стороні України у війні проти Росії, Трамп спробував стати переговорним посередником на стороні Росії.
Вимагаючи завершення війни капітуляцією Києва в обмін на обмежені й недієві гарантії безпеки, участь у повоєнній розбудові та прискорений вступ до ЄС, якщо Україна погодиться віддати неокуповану частину Донбасу Росії. Москва готова була розрахуватися зі США торговельною угодою, підготовленою Віткоффом—Дмітрієвим, ціною у 12–15 трильйонів доларів.
| 2 | Західні стратеги-планувальники не допускають також, що в Кремлі можливий радикальний переворот, коли владу захоплять справжні відморозки, які візьмуть до рук ядерну валізку.
Скоріш за все, все більше проглядається сценарій підштовхування до відсторонення від влади кремлівського сидільця і створення перехідного уряду, який завершить війну у переговорах між Тегераном-Ялтою і Версалем (посередині).
Росія збереже свою суверенну цілісність і політичну самостійність, але повернеться у відносинах з Україною у кордони 1991 року та виплатить їй репарації.
По мірі виконання нею взятих зобовʼязань з неї будуть знімати санкції. Фантазія? Як і все решта. Інакше війна буде продовжуватись доти, доки Путін буде мирно сидіти у кремлівському бункері.
Якщо йому не вдасться виснажити воєнно-політичне керівництво України і його союзників тотальними ракетно-дроновими ударами, які він здійснює щодва тижні, використовуючи вже ближче до сотні балістичних та інших видів ракет, а також усе більше ракетодронів «Бандероль» і «Шахедів» з реактивною тягою та швидкістю до 500 км/год, як це було 2 липня, то він усе частіше буде кидати на стіл ядерні карти.
Оскільки навіть такі жахливі терористичні удари по цивільних кварталах Києва з величезними жертвами уві сні серед українців і їхніх дітей тільки ще більше будуть закликати до помсти і ударів у відповідь.
США це розуміють і, «рикаючи», стримують можливу ядерну соціопатію не лише Путіна, а й ще одного друга Трампа — Кім Чен Ина.
У відповідь на заяви кремлівця про успішні випробування нової МБР, спуски на воду новітніх підводних атомних крейсерів, у Пентагоні заявили про швидку модернізацію своєї ядерної тріади. Вона включає в себе ракети Sentinel, бомбардувальники B-21 та атомні субмарини класу Columbia.
Одночасно вони створюють нову, засновану на інших принципах, багаторівневу систему ППО «Золотий купол» ціною 1,5 трильйона доларів.
Вона буде діяти поряд із системою протиядерної оборони (GMD), яка перехоплює з Аляски і Каліфорнії, з наведенням через супутники і потужні радари, боєголовки МБР у космосі. Її ще називають технологією «попадання кулею в кулю».
Ще є багатофункціональна інтегрована бойова керівна система глобальної протиракетної оборони від балістичних і крилатих ракет AEGIS. Ракети SM-3 проти балістики та SM-6 проти крилатих ракет і аеродинамічних цілей діють разом з Tomahawk та Harpoon.
В основному вони — морського базування, на крейсерах класу Ticonderoga та есмінцях класу Arleigh Burke. У Румунії і Польщі стоять стаціонарні батареї ПРО для перехоплення на відстанях до 1000 км.
Це надто побіжний виклад, але він дозволяє зробити важливий висновок: шансів на ядерну ескалацію з метою добитися перемоги чи навіть переваги у Путіна жодних немає. Якщо він не самогубець. | 47 |
| 3 | 👀 Задумайтеся. Кремль поширює інформацію всередині країни та по всьому світу щодо воєнної слабкості ЗСУ, переконуючи, що він неминуче переможе. Росіяни в це вірять і в значній більшості підтримують Путіна, а також досі масово вербуються до його армії.
Ми, навпаки, не довіряємо спроможності власних Збройних сил здійснювати унікальні, близькі до фантастики воєнні операції. Під мікроскопом розглядаємо будь-яку інформацію щодо правдивості чи фейковості повідомлень про воєнні події, плани та оцінки можливостей. Навіть воєнних. Багато з нас так і не змогли подолати в собі цю радянщину — вічні сумніви в усьому. А інші так і не виросли хоча б до рівня диванних бійців.
Варто врахувати хоча б два класичні способи ведення не лише сучасної війни. Тим більше екзистенційної, смертельної, адже вона йде за виживання. Насамперед українців і їхньої держави, а також Путіна та Росії.
Окрім багаторівневої бойової взаємної ескалації, триває жорстка когнітивна війна. На величезному полі бою, де об’єктом є людський розум, свідомість і процес ухвалення рішень. Відбувається цілеспрямоване маніпулювання інформацією та емоціями для того, щоб змінювати потік свідомості й підривати довіру громадян до власних інституцій та їхньої спроможності вести успішну війну.
Також застосовуються дезінформація противника, інформаційні бомби для залякування його командування та населення. Це стратегічний комплекс дій із введення ворога в оману щодо власних намірів, сил і можливостей задля здобуття переваги на полі бою.
Це вагома частина маскування під час підготовки воєнних операцій і проведення регулярних ІПСО. Звичайно, ця тема потребує значно глибшого занурення у свою специфіку.
Але бути в політичній опозиції до влади через власні погляди — це одне. А підривати довіру, втручатися в когнітивну протидію рашистам і зближувати свої позиції з їхнім когнітивним деструктивним впливом на українців — зовсім інше. У такому разі людина фактично стає реципієнтом ворожих наративів.
Якщо ми хочемо виграти цю війну, а для цього є всі шанси, нам треба якось відділити мух від котлет. Демократія, яка збережена в Україні, дозволяє критикувати дії влади там, де вони є неправильними, несправедливими або зловживальними. Але водночас необхідно підтримувати всі дії, насамперед воєнні, які спрямовані проти збоченого ворога.
Так, нам потрібна правда, і за неї доведеться боротися, не втрачаючи розуму та віри у власну силу, унікальність і здатність нарешті стати політичною нацією. | 70 |
| 4 | У Путіна є залізобетонні особисті мотиви не відкривати ядерну валізку. Два сини — 11-річний Іван і 7-річний Вова.
Як би там не було, він, зважаючи на свій стиль життя, глибоко кохає Кабаєву і ще більше любить своїх спадкоємців, одному з яких у 2036 році збирається залишити імперію.
Він, хоча і ідеолог рашизму, найскоріше не здатен повторити безумство Геббельса. Після самогубства Гітлера вони з дружиною Магдою у підземному лабіринті фюрербункера провели останні дні, прийнявши тверде рішення, що їх шестеро маленьких дітей не повинні жити в світі без нацизму.
Шестеро маленьких дітей, найстарішу 12-річну Хельгу і наймолодшу 4-річну Хайду, одягнувши у білі ангельські одежі, поклали спати: «Не бійтеся, доктор дасть вам укол, який дають дітям справжніх солдатів».
Коли домашній Йозеф Менгеле вколов їм смертельні уколи, вона поклала до рота кожній дитині капсулу ціаністого калію. Для гарантії.
Геббельс, якого у політичному заповіті Гітлер призначив канцлером, з Магдою вийшли в сад Рейхсканцелярії і ковтнули капсули з отрутою. Їхні тіла остаточно були знищені лише у 1970 році.
Путін цілеспрямовано вивчав не лише праці Геббельса під час його служби, оскільки його ідеологеми часто схожі на промови нациста, але й, працюючи одночасно майором КДБ і офіцером Штазі, найбільше знав про самогубства гітлерівської верхівки.
Друге — в самій природі ядерної зброї. Її стратегічна роль — в ефекті максимально глибокого стримування через загрозу гарантованого взаємного знищення. Вона — інструмент геополітики і не є, як не дивно, засобом ведення війни.
Теоретично обмежені інциденти з ядерною зброєю цілком можливі, якщо вона негайно приведе до краху противника — агресора чи жертви.
Проте практично жодного протоколу чи стратегії відповіді на ядерний удар з боку Росії, яка володіє чи не найбільшим арсеналом ядерної зброї, немає. Ідея у відповідь нанести потужний конвенційний високоточний авіаційно-ракетний удар союзниками, наприклад по військах і арсеналах Росії на території України, є політичним пластирем на проколоту аорту.
Так думають у Брюсселі і Лондоні. Розрахунок — на США, які єдино володіють усіма можливостями для паралізуючої протидії.
Хоч вона провалилася в Ірані, попри подвоєну силу удару в коаліції з Ізраїлем. Стратегія — багаторівневий складний інноваційний комплекс заходів у відповідь на будь-який можливий ядерний удар Росії для зламу супротиву України і капітуляції Заходу.
Жодної з доктрин США, резолюцій самітів НАТО її немає навіть в евентуальних ознаках. Американську тактику можна умовно назвати як «рик лева»: грізно показувати свою перевагу в здатності нанести нищівний удар у відповідь.
Без сумніву — при прямій ядерній загрозі безпосередньо Америці. У широкому сенсі. Можливо, при ядерному ударі по їхніх союзниках із НАТО на основі статті 5 Вашингтонської угоди.
У випадку України буде діяти дипломатія. Найскоріше жорстка — повне торгове ембарго з максимальною ізоляцією.
Плану немає. Ніхто не готується, бо всі переконані, що Путін не наважиться. | 68 |
| 5 | За аналітичними звітами McKinsey та WSJ, цього року ЄС мобілізує 1 трильйон євро на переозброєння та модернізацію військової промисловості.
Із США — це 2,5 трлн доларів. Безпрецедентно. Зважаючи, що основні інвестиції будуть спрямовані на програми створення високотехнологічної, наукомісткої зброї принципово нового покоління, то Росія вже наступного року може опинитися у хвості глибоко відсталих у воєнному сенсі країн.
Якщо зважити, що, окрім прямих воєнних асигнувань, ще від 2 до 10 трильйонів доларів інвестуються лише основними глобальними високотехнологічними гігантами в розробку технологій із ШІ подвійного призначення, включаючи перехід до квантових комп’ютерів, хвильової зброї та роботизації основних процесів ведення війни, Росія неминуче програє цю «гонитву за лідером» вже найближчим часом.
Першою точкою кульмінації у війні між РФ та Україною може стати вже осінь. Саме в цей час передові західні високотехнологічні компанії завершать перший етап тестування нових систем із ШІ та програм створення й управління алгоритмами на полі бою в реальному часі — якщо наше військово-політичне командування і головний центр прийняття рішень зосередяться саме на цій стратегії.
Тому Путіна і підштовхують до використання ядерної зброї з метою швидкого завершення війни. Інші можливості Росія, фактично, вже вичерпала. Ядерна зброя ще залишається недоторканою силою вселенських страху і жаху.
Її ефект у жодному разі не можна ототожнювати чи порівнювати з американським ударом по Хіросімі та Нагасакі. Жодних схожих умов у цій війні немає.
Вірогідність застосування Путіним ядерної зброї відкидати неправильно. Але й розглядати її як неминучу реальність було б нерозумно і значною мірою суб’єктивно.
По-перше, ми не знаємо, на яку глибину і в якій формі соціопатії страждає Путін. Проте навіть у цьому випадку в нього є два гальма, на які він змушений буде зважати під час ухвалення «ядерного рішення». Він єдина людина, яка може віддати наказ через систему «Чегет» у ядерній валізці, що постійно перебуває поруч із ним, а також через відповідні канали міністра оборони і начальника Генерального штабу.
Потрібне одночасне санкціонування, коли відбувається масований ракетно-авіаційний удар по РФ, висадка ворожого десанту або виникає загроза самому існуванню держави. Якщо раніше ці та інші, розвинуті в ядерній доктрині Росії, обставини для ядерного удару у відповідь виглядали досить конкретними в стратегіях воєн минулого, то зараз, у війні машин, вони значною мірою втратили актуальність і стали розмитими, адже необхідності саме в таких воєнних діях уже немає.
Ще існує «мертва рука» — система «Периметр», яка запускає міжконтинентальні балістичні ракети з усіх пускових установок у разі повної відсутності або знищення керівництва країни. Але не факт, що вона зможе ефективно спрацювати при нинішньому рівні розвитку бойового ШІ. | 67 |
| 6 | Путін розуміє, що в сценарії прямого вторгнення на будь-яку територію Західного альянсу ситуація для нього значно погіршиться і може призвести до краху його воєнно-політичної стратегії.
По-перше, ЗСУ, отримавши від Німеччини обіцяні 1000 ракет Taurus, сотню літаків F-16, Mirage і Gripen, можливо, із західними пілотами-пенсіонерами та добровольцями, а також десятки, а може й сотні різних видів безпілотників та інших видів озброєння, особливо важкого, максимально інтенсифікують удари по добре пристріляних важливих центрах Росії.
По-друге, європейцям доведеться створити фонд для оплати висококваліфікованих західних пілотів, штурмовиків, диверсантів, ракетників, артилеристів тощо для недопущення розширення ескалації проти Європи з боку російських наземних військ. Найімовірніше, ЄС та США зможуть ухвалити рішення про закриття неба на лінії безпеки, яка покриватиме всю Західну Україну.
А НАТО в рамках доктрини Монтре введе військові ескадри через Босфор у Чорне море, захищаючи як своїх членів — Румунію і Болгарію, так і торговельні шляхи для України та Грузії.
Вам здається подібне малоймовірним.
І справа не в тому, що так було із війною Гітлера, яку довгий час «вговорювали», узгоджували і навіть намагалися сховатися за двома океанами.
Проблема — у виживанні Європейського Союзу як політико-економічного конгломерату і, особливо, східноєвропейських та північних національних держав.
У якийсь момент Польщі доведеться відмовитися від пропагандистського жупела України, заборони національних символів українців із визвольних воєн, які гартують їхню волю і сьогодні в боротьбі проти збожеволілої Росії, що точить зуби на нову Річ Посполиту. Так само, як і іншим політично незрілим та ідеологічно слабким правлячим класам Угорщини й Болгарії.
Путін чекає кризи ЄС. Для цього він нарощує гібридну ескалацію проти Європи, розхитуючи протистояння між старою та ще невиліковною від радянського вірусу частиною континенту, підживлюючи популістів, євроскептиків та інфікуючи європейські суспільства страхом ядерних ударів.
На першому етапі з’їзду своєї партії «Єдина Росія» 28 червня він спирався на особливу силу Росії та свою рішучість досягти всіх цілей війни військовим шляхом в Україні.
Отже, і проти Заходу. На його думку, Захід не здатен протистояти Москві та стримати наступ її армії. Він не здатен стратегічно перемогти Росію і не зможе здобути перемогу на полі бою. Військова перемога для Путіна оцінюється ним як неминуча, український фронт перебуває на межі краху, а Захід має поступитися вимогам Росії.
Він відкидає дипломатичні рішення щодо завершення війни. У відповідь Європа входить у стрімку епоху гонки озброєнь.
Комісар ЄС із закордонних справ Кая Каллас після заяв Путіна зазначила, що ЄС максимально посилює свою обороноздатність для зміцнення «європейського стовпа всередині Альянсу», поки що без створення паралельних структур чи єдиної армії ЄС. | 76 |
| 7 | В України, безсумнівно, є фундаментальна перевага – вона вже стала головною бойовою частиною Заходу, зі всіма його ресурсами, технологічними можливостями й політичною рішучістю діяти на її стороні.
Очевидно, ще раз підкреслимо: переможе у війні лише та сторона, яка об’єднає і доб’ється переваги одразу у трьох її складових: воєнній, економічній та ідеологічній.
Україна має перевагу одразу в цих трьох компонентах. Хитку. І її треба зробити переконливою — насамперед у воєнному плані.
Росія вичерпала всі свої конвенційні воєнні ресурси для того, щоб реалізовувати цілі свого «СВО». Перенесення війни на основну, найбільш розвинуту територію Росії Україною та масштабування цього процесу якраз підтверджують такий висновок. Але цього недостатньо, щоб примусити Путіна навіть до мирних, вигідних йому переговорів із готовністю до вже окресленої певної капітуляції Києва.
Його войовниче оточення боїться повзучого процесу ослаблення Росії та виникнення загрози внутрішньої загальногромадянської кризи. Воно вимагає рішучого посилення ескалації — як проти України, так і проти Європи. Із закликами завдавати ударів по підприємствах, які виготовляють зброю для ЗСУ, або здійснити локальні вторгнення одразу в одну чи кілька балтійських країн, які Москва вважає слабкими ланками, а потім сісти за стіл переговорів за участю Трампа.
Пропонується розширити переговорні рамки: «Вивести свої війська і припинити удари по членах НАТО та ЄС в обмін на капітуляцію України на умовах Кремля», сподіваючись, що не лише США, а й ЄС будуть зацікавлені саме в такому сценарії припинення війни.
Не вірите? Але саме на цьому базується формула миру США з Іраном: мирний договір будь-якою ціною заради встановлення договірної, хоча й нестійкої, стабільності та відновлення дієздатності ринків.
Путін боїться зростання ескалації з боку Заходу. Але відступати ще не збирається. Він вважає Захід слабким, розділеним внутрішніми протиріччями, обтяженим старими травмами та позбавленим спільної ідеї, подібної до тієї, що існувала після Другої світової війни. | 74 |
| 8 | Ми вже не раз доказували, що у сучасній російсько-українській війні наша перемога стане реальністю, лише коли ми здобудемо перевагу одразу у трьох її компонентах: зброї, економічній стійкості і ідеологічній єдності. З нашої точки зору, саме третя компонента, як не дивно, є найменш визначеною.
Якщо перші дві в найбільшій мірі залежать від наших союзників, то ідеологія війни нерозривно повʼязана із організацією держави, організації і функціонування політичної нації, політичної системи, відновлення і модернізації конституційних принципів взаємоіснування суспільства і влади.
По суті, мова йде про створення проекту майбутньої України в нинішній. Підхід до організації ЗСУ – лише один із аспектів, які свідчать про неготовність нинішнього воєнно-політичного класу до такого стратегічного драйву. Прагматично-емоційного піднесення, натхнення для покінчення з минулим і прориву в майбутнє.
Наприклад, главком Сирський акцентує на 721 300 російських військових наступального угруповання Росії в Україні.
В інтервʼю The Times 26 червня він справедливо вказує на збереження планів захоплення українських земель, для чого його колега Герасимов продовжує використовувати тактику масових піхотних штурмів.
Як би це була лише статистика і констатація очевидного факту. Нічого нового. Але складається враження, що главкому просто дали більше піхоти й штурмовиків, щоб вирівняти сили і можливості. Але це, навіть при 2-мільйонній армії ухилянтів, практично зробити неможливо й недоцільно.
Було би великою помилкою повернутися до піхотно-штурмової війни, де Росія має значні переваги в ресурсах живої сили. Потрібно перейти до іншої бойової стратегії – війни машин. Те, що робить міністр Федоров і його команда та найбільш просунуті воєнні командири.
ЗСУ є і завжди будуть наріжним каменем національної ідеологеми і її гарантом.
Головним завданням влади, найперше Верховного Головнокомандувача, якраз і є розвиток Збройних сил як головного опорного пункту національного відродження, забезпечуючи недоторканність суверенних кордонів.
Ми ще повернемося до цієї теми окремо, але наполягаємо – без ясної, цільної, національно особливої ідеології перемогти у війні практично неможливо. Втрата або відсутність ідейного компасу – дорога до капітуляції.
Це душевний метч, який дає сенс боротьбі. Зброя – інструмент. Лише непохитна віра в перемогу цементує стійкість нації. Це ніщо, якщо не читати «Мистецтво війни» Сунь Цзи.
Президент Зеленський зробив лише перші обережні кроки в цьому напрямку.
Гострі, протирічні, з неясною перспективою. Можливо, саме в пошуках дороги до національної ідеї, якщо не як елемент політтехнології майбутньої боротьби за владу. | 81 |
| 9 | Крим і коридор до нього з Ростова-на-Дону (по трасі Р-280 «Новоросія» через Маріуполь, Мелітополь і Джанкой) паралізовані. Це 500–600 км до крайньої точки в Криму – Сімферополя. Тепер він все більше нагадує «дорогу смерті» на острів Крим.
Рішень, як зупинити масовані й високоточні удари жовто-блакитних «камікадзе», в Генштабі Герасимова немає. Ракет ППО, інших систем перехоплення у нього недостатньо навіть для того, щоб захищати Москву і Петербург.
Все більше очевидно, що Кремль вже не встигає за гонитвою по крутих технологічних вертикалях. Він із жахом вже тактильно відчуває, що на поле бою виходять зовсім інші воєнні технології, які дають і адаптують в ЗСУ західні оборонні гіганти.
І не лише Palantir Technologies, який навчає воювати ШІ з окупантами та надає доступ до програмного забезпечення, аналізу супутникових знімків і відео з дронів. Планує всі основні бойові операції, визначає цілі, а головне – допомагає збивати російські повітряні цілі. Саме завдяки цьому ми спостерігаємо високу ударну ефективність наших deep і middle strike-операцій та ураження армад «шахедів» і всіх видів ракет.
Завдяки проєкту Brave1 Dataroom декілька сотень українських defense-компаній навчають свої ШІ-моделі на реальних даних з фронту та все більш активно беруть участь у бойових діях.
Не лише «Палантір», але й багато інших західних високотехнологічних передових компаній беруть безпосередню участь у створенні принципово іншої, новітньої системи планування операцій і управління на полі бою. На основі ШІ і в режимі реального часу.
По суті, мова йде про ведення сучасної війни алгоритмів.
Це докорінно змінює стратегічні цілі війни для Генштабу Сирського і Верховного Головнокомандувача – президента Зеленського. Війна алгоритмів прикінцево зламує піхотну стратегію управління боєм, яку продовжує застосовувати російський Генштаб і яку дзеркально намагається залишити у веденні війни український.
Головними і визначальними мають стати і вже стали машини, інтегровані у бойові системи ШІ, здатні не лише до оцінки цілей, але й до програмування управління боєм. Алгоритми, сенсори, датчики і бойові гаджети, якими керують із захищеної дистанції оператори.
Коли ворожі позиції будуть повністю зачищені безпілотними і роботизованими системами, туди мають заходити штурмові загони для контролю над територією та її завершальної зачистки.
Це докорінно має змінити і сам принцип існування бойових підрозділів у ЗСУ. «Бусифіковані», виловлені ТЦК на вулицях і мобілізовані середнього і старшого віку чоловіки, невмотивовані, з реакцією жертв насильства, не здатні в абсолютній більшості до нового типу війни.
Це війна добровольців, інтелектуалів і просунутих бойових геймерів із сильною мотивацією – бути чемпіонами. Тобто переможцями. Маючи гарантований захист, високий рівень матеріального заохочення і поваги.
Без серйозної і глибокої реформи армії зробити це неможливо. Ми не знаємо, чи обговорює саме так цю проблему Верховний і Главком, але жодних зрушень, крім обіцянок, у цьому напрямку, на жаль, немає.
Тому що це процес змагання у гонках смерті. Хто швидше пристосується і очолить нову війну: Росія чи Україна? Від цього залежить швидкість її завершення та результати для обох сторін.
Нездатність, неспроможність чи свідоме небажання, з малозрозумілих причин, залишають ключову тему реформи українського війська – залучення до його лав вмотивованих професіоналів – раною, яка не рубцюється. Болючим нервом, горючою сумішшю, яка може спалахнути в будь-яку мить. | 90 |
| 10 | Путін у стані амфіболії. Між двома взаємовиключними станами: «Війна» і «неможливість примирення».
Виглядає лише як двозначність, але в реальності є класичним тупиком. Будь-яке рішення зі спробою поставити «кому» для кремлівця поки що виглядає рівнозначним смерті.
Війна вже йде не на його умовах. Їх усе більше диктують Україна і Захід. ЗСУ не лише кількісно, а й якісно перевершують армію Росії у використанні безпілотних і роботизованих систем — як на фронті, так і в оперативних і глибоких тилах РФ.
Воєнні дії все більш масштабно переносяться не тільки на окуповані орками території, але й на центральноєвропейську частину Росії та навіть у середньоросійські індустріальні й воєнні центри.
Це нова стратегія Києва, до якої Москва виявилася зовсім не готовою. Величезні простори, де надійно і комфортно почувалися основні нафтогазові, індустріальні та воєнно-промислові комплекси, виявилися незахищеними.
Системні удари БПЛА і далекобійними ракетами змінили сам стратегічний рельєф війни. Безперервне руйнування інфраструктурних і логістичних вузлів та підрив довжелезних залізничних ланцюгів призвели до сповільнення загальноекономічного процесу, охолодження промислової машини РФ і вже відчутної комплексної дестабілізації: економічної, фінансової, соціальної.
На черзі — політична та воєнна.
Після відкриття Ормузької протоки, яку США вже більше не зможуть закрити, ціна за барель Urals впала до 50 доларів, попри мінімально дохідні для федерального бюджету 59 доларів за барель. При собівартості російської нафти — 47 доларів за барель.
Зважаючи на високі запаси законсервованої у терміналах і на танкерах нафти (близько від 500 млн до 1 млрд барелів), у найближчі місяці її ціна може впасти до 35 доларів за барель.
Захід продовжує завдавати санкційних ударів по нафтогазовому сектору Росії, включно зі США. Українські безпілотники одночасно зменшили до 40% експорт російської нафти з портів Балтійського і Чорного морів та на 20% — її переробку на бензин, дизельне паливо й авіакеросин.
У Росії — паливна криза, яку вона намагається невдало компенсувати за рахунок поставок із Білорусі, Казахстану і навіть Індії. | 96 |
| 11 | Російська війна в Україні взагалі не була стратегічно пропрацьована не лише військовими, а й московськими політиками.
Путін розраховував на блискавичну війну і був обманутий як частиною свого оточення, так і українськими васалами, які значною мірою тримали під контролем великий сегмент української політики. Їм здавалося, і вони передавали це в Кремль, що Україна скоріше російська, аніж європейська.
Для цього вони використовували ефект колишньої перемоги Януковича та кризу між сходом і заходом, яка свого часу привела до Майданів, але, як їм здавалося, суттєво не змінила ментального стану українців.
Більше того, вони виходили з того, що нація не сформована, що є якась «Малоросія» і хитке українство, яке хоче і в Європу, і водночас бажає в Росію, а паралельно не хоче бути ні з ким. Проте війна на виснаження ведеться не лише військовими засобами — це також війна економік і війна ідеологій.
Якщо, наприклад, бойові дії не є достатньо ефективними і сторони заходять у позиційний стан, коли продовжити наступальні чи навіть активні оборонні дії стає складно, формується своєрідний військовий тупик. У такий момент будь-які здобутки стають значно дорожчими, ніж власне воєнна пауза, коли наступальні ефекти затухають до мінімуму, а оборонні успіхи також мають мінімальний характер. Тоді ключовою стає саме війна економік і війна ідеологій. І якщо мала країна, слабша країна-жертва виграє війну економік та ідеологій, то війна зброї агресором неминуче буде програна…
…Складається саме така історія, коли російська економіка програє війну. І зовсім не тому, що Україна активно і надзвичайно ефективно починає завдавати ударів по головних вузлах, які формують індустріальний ритм економічного життя, — по нафтових центрах, логістичних вузлах, по заводах, що виробляють не тільки військову, а й цивільну продукцію (як-от завод «Азот» та інші), а також по економічних центрах, що дестабілізують систему управління. Зрозуміло, що в цьому контексті суто військового тиску на Росію недостатньо для зламу її економіки.
Головним фактором виступають міжнародні західні санкції, кількість яких тільки нарощується. Саме сукупність цих факторів — активне застосування ударів по економічних центрах Росії (насамперед у європейській частині, де розміщена основна індустріальна база) та західні санкції — призводить до того, що російська економіка не просто слабшає, вона починає задихатися, їй бракує кисню.
https://from-ua.org/uk/intervyu/698902-stepan-gavris-rossiia-uze-proigrala-ekonomiceskuiu-voinu-xotia-vse-eshhe-pytaetsia-gde-to-nastupat.html | 98 |
| 12 | Дивно інше. Президент Навроцький жодного разу не звинуватив правонаступника Сталіна, Путіна, в масовому розстрілі навесні 1940 року, за рішенням політбюро ЦК ВКП(б), за наказом Сталіна і Берії, в Катині, Харкові, Калінінграді та в Західній Білорусі біля 23 тисяч представників польської воєнної еліти.
Без суду і права на апеляцію.
Ще більше дивує мовчання президента Навроцького разом із Ярославом Качинським про знищення 10 квітня 2010 року президента Польщі Леха Качинського з дружиною, воєнної і політичної еліти Польщі в терористичному акті під Смоленськом.
Розслідування, численні експертизи доказали вибух в урядовому Ту-154 1990 року випуску, якого перед тим, у 2009 році, ремонтували в російському місті Самара.
Британська лабораторія підтвердила наявність гексогену, тротилу та пентриту у 89 із 238 досліджених зразків, у тому числі й у недопалках, знайдених серед пасажирів чи членів екіпажу літака. Значна частина даних з Росії була сфальсифікована.
Рішення Навроцького про позбавлення Зеленського найвищого ордена Польщі підірвало Україну.
Мобілізувало націю, розбудило сонних у внутрішньому чи зовнішньому екзилі польських орденоносців, які дружньо відмовились, і польський народ.
Кароль Навроцький заявив, що дії Володимира Зеленського перетнули «больовий поріг» польського суспільства.
Але він наніс глибоку рану в спину українського народу, який не хоче її лікувати на колінах ані перед Польщею, ані перед Путіним.
Щодня вмираючи і знову повстаючи із попелу для боротьби за власну і польську свободу. Нові герої, памʼять про тих, хто боровся одночасно із гітлеризмом, сталінізмом і тими, хто використовував це для поневолення українців і контролю над ними, теж стають незручними для окремих лідерів нового польського націоналізму.
Це також виклик й ідеї ЄС: долати спільні труднощі, спираючись на діалог і уникаючи конфронтації.
Польський Папа Римський Іван Павло ІІ залишив ідеальну формулу для історичного примирення поляків і українців: «Пробачаємо і просимо пробачення».
Це він у 2000 році вперше в історії вибачився перед людством за 8 гріхів синів католицької церкви, як церква, зі свого боку, прощає образи.
Це шлях за Великим Ісусом: «…і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас в спокусу, але визволи нас від Лукавого». | 102 |
| 13 | Історичний еволюційний стрибок українців із роздертого ворогами, міжусобицями, у взаємопоборюваннях та скиглах на нещасну долю одного із найстаріших європейських етносів рішуче змінює свій віковий транзит. Від звитяги визвольних змагань у боротьбі за державність, крихкої територіальної організації, що розривалась між імперською Росією і західною цивілізацією, стає згуртованою політичною нацією.
Загоюючи старі травми і мужньо протестуючи болю від нових ран останньої війни із «руським міром». Ми ще не знаємо, як вона завершиться, але Росія Путіна її вже стратегічно програла.
Після неї буде інша Росія. Можливо, конгломерат незалежних національних держав. Неминуче із процесами денуклеризації і контрольованої демілітаризації Москви. Інакше Росія буде воювати вічно і приведе світ до Апокаліпсису.
Із хаосу війни повстає нова українська держава. Викована у полумʼї горнила війни з криці добровольців, які загинули на полі бою з 2014 по 2026 роки, і живих сталевих героїв, які продовжують боронити всіх нас у легіонах безсмертних.
Вони і є справжньою основою нової супердержави. Вона мусить повстати із наших мрій, розчарувань і надій. Національна по духу, вільна, незалежна, демократична по способу свого існування, суверенна з історичними кордонами. Із відповідальною перед виборцями політичною системою, раціональною формою державного правління, із імперативними системами стримувань і противаг та конституційними гарантіями непорушності завойованих історично і у кривавій війні прав і свобод.
В День української Конституції, яка перетворилась тільки у символ і не виконує свого призначення, потрібно заглянути в майбутнє.
Яку державу хоче мати українська нація?
Чи буде визначати її сутність, правила, цінності, принципи і стандарти взаємоіснування черговий політичний, замкнутий у собі клас, чи буде повернута установча роль управління державою українському народу?
Головне завдання полягає в тому, щоб результатами неминучої перемоги над російською ордою вкотре не скористались окремі групи, які здатні тримати під пропагандистсько-інформаційним, психологічним і матеріальним контролем виборців.
Користуючись переконливими єзуїтськими політтехнологіями, із залученням великої кількості спеціалістів по управлінню свідомістю мас та із залученням ШІ.
Щоб зберегти юне, молоде, талановите покоління українців. Повернути їх із закордонних Палестин на землю своїх пращурів, щедро политу кровʼю і потом всіх тих, хто зберіг для нинішніх і завтрашніх Україну.
Сьогодні вони за партами. Вчаться, мріють і співають. А ще — збирають кошти на дрони, НРК, ліки для фронту.
І креслять на дисплеях нові моделі безпілотників, бойових гуманоїдів, проєктують стелс-невидимки і розробляють космічні кораблі майбутнього.
Воно — в них. Разом з нашими клітинами, мріями, волею і рішучістю мати свою сильну та вільну українську державу.
https://youtu.be/EI5wL0h8TVA?si=1wwxtVnw_cXXMozO | 93 |
| 14 | Цинічною і неморальною є спроба міністерки канцелярії Навроцького Агнешки Єнджак пояснити неможливість відбирати орден Білого Орла у мертвої імператриці і подільника Гітлера у вбивствах поляків — Беніто Муссоліні. Інша справа — мертві герої УПА.
Темних плям у польській історії того часу забагато для їх аналізу. Але ж такі, що руйнують образ невинності і жертовності.
Після Мюнхенської угоди 1938 року Польща висунула ультиматум Чехо-Словаччині й анексувала Заолжя (Тешинську Сілезію — найбільш розвинений промисловий регіон площею 801 км², де проживало 227 тисяч населення).
Американський історик Ян Томаш Гросс у своїй книзі «Сусіди. Знищення єврейської громади в Єдвабні» (2001 рік) описує вбивство понад 1000 євреїв поляками, а не німцями. У статті 2015 року він наполягає, що поляки знищили під час німецької окупації Польщі більше євреїв, ніж німців.
Історик Яцек Леоцяк пише про членів польського опору (AK, BH): «Вбили більше євреїв, ніж німців, і це шокуюча новина для тих, хто вірить тому, що зазвичай розповідається про боротьбу поляків у роки війни».
Але є взагалі темна і жахлива історія про «польські табори смерті». Згідно з канонічною версією Голокосту, масові вбивства євреїв здійснювалися у семи таборах смерті (реально — у шести, бо решта називалися виправно-трудовими). На території Польщі. Персонал — переважно поляки. Охороняли війська СС, у складі яких також значною мірою були поляки.
Як мінімум, про це пише Рішард Качмарек із Сілезького університету у книзі «Поляки у Вермахті», де він називає цифру поляків у СС та Вермахті у пів мільйона.
Звичайно, «Бидгощська кривава неділя» 3–4 вересня 1939 року, де польські військові разом із цивільними вбили декілька сотень цивільних німців (при тому, що у Третьому Рейху заявляли про десятки тисяч жертв), напевно, не можна порівнювати з «Волинською різаниною».
Можна наводити інші факти польської минувшини, які можуть не дати нам завтрашнього дня і зламати сьогодення. Стратегічне партнерство України і Польщі. Навроцький свідомо чи несвідомо намагається підірвати його. В угоду лише Путіну. І це тільки початок.
Загрозою для нього вже стали українські фермери. При тому, що польський експорт в Україну вже перевалив за 15 млрд доларів на рік, а український ледве досяг 5 млрд. Саме під час війни, віддячуючи полякам за підтримку, ми наростили їхній експорт на 75%. Польська агропродукція, молоко, сири займають від 10 до 15% українського ринку.
Колишній премʼєр Польщі Лешек Міллер, віддано захищаючи Навроцького на телеканалі Polsat News, закликав повернути Польщі отриману від неї зброю. Разом із МіГами.
Це вимога і Путіна: не дати Україні зброю, відібрати ту, яку дали, демілітаризувати та денацифікувати. Тоді Варшаві потрібно буде заявити, що українці в окопах на 1500 км фронту не захищають Польщу від російського вторгнення.
Якщо вони воюють і за них проти ядерної імперії, то поляки мають не лише компенсувати загиблих, поранених і знищене майно, а й надати безоплатну воєнну допомогу, щоб не платити черговими польськими руїнами Путіну. | 102 |
| 15 | Мадяр, який прийшов до влади, завдяки, в тому числі, рішучій позиції на межі фолу президента Зеленського, цілком може приєднатися. З позиції сили.
У Брюсселя звʼязані руки. Він боїться внутрішнього розколу більше, аніж української кризи. Але саме вона може стати точкою вибуху, якщо Урсула фон дер Ляєн не вдасться до особистої дипломатії у штучно ініційованому конфлікті Польщі з Україною.
Звичайно, Навроцький і Зеленський, Зеленський і Навроцький мусили б провести особисті переговори, щоб уникнути поглиблення поки що небезпечної войовничої риторики між двома народами, створивши кризову групу для пошуків відновлення довіри і стратегічного партнерства. Без будь-яких жертв з обох сторін, для яких не існує причин. Мертві не оживуть, а минуле не збудує майбутнього, але може смертельно отруїти нинішнє.
Перенести всі невирішені й чутливі проблеми в лабораторії експертів і оцінити їхні результати лише після завершення російсько-української війни. Потрібно дати Україні більше кисню, а не перекривати його в імʼя внутрішньої політичної боротьби за владу і знищення без залишків свого супротивника Туска з його ліберальною демократичною коаліцією.
Президент Польщі, як і його попередники щодо Ющенка і Порошенка, міг обмежитися навіть гострою політичною ремаркою щодо дій Зеленського. І поставити крапку. Але він обрався главою Польщі на антиукраїнських наративах. Імперських. З яких найбільше українці чомусь вічно винні полякам, демонізуючи їхній визвольний рух та реально формуючи україноненависництво.
Для створення націонал-шовіністичного виборчого циклу у боротьбі з лібералами на чолі з Туском чи розраховуючи на пакт із Путіним про розділ України після його перемоги.
При тому, що в Польщі живе 2 млн українців, які принесли у її бюджет 15 млрд доларів. Як мінімум, Навроцький своїм кроком заявив, що «українська незалежність і субʼєктність вимагають польського контролю, бо вона є для неї проблемою».
У минулого ніколи немає майбутнього. Спроба повернутися туди для вирішення сучасних проблем — все одно що заглядати у темну безодню.
Коли книжники і фарисеї привели до Ісуса жінку, звинувачену у перелюбі, і запитали: «Чи варто її каменувати, як того вимагав закон?», Він відповів: «Хто з вас без гріха, нехай перший у неї кине камінь». І всі розійшлися.
У просякнутій наскрізь, до самої глибини, християнською католицькою вірою Польщі церква стала політичною партією. Вона не засуджує главу держави, який нападає на стікаючу кровʼю жертву — Україну, яка сотнями тисяч убитих, поранених, військових, цивільних та їхніх дітей захищає Польщу від неминучої колонізації.
Як Катерина ІІ, яка нагороджена тим самим орденом, що й Зеленський, у XVIII столітті разом із Пруссією та Австрією ліквідувала державу Річ Посполиту, яка зникла з мапи Європи більш ніж на століття.
Її нагородили, напевно, за «різанину Праги» 1794 року, коли Суворов у передмісті Варшави, захопивши в полон лідера повсталих Тадеуша Костюшка, вбив 4000 повстанців. Цього було мало.
4 листопада того ж року він віддав наказ убити близько 20 тисяч цивільних поляків, а також дітей, жінок і поранених повстанців. | 107 |
| 16 | «ГАЛИЦЬКА САГА.
МІЖ ГАБСБУРГАМИ І МОСКОВІЄЮ».
УРИВОК.
Слов’яни вперше з’являються на сторінках історичних джерел під етнонімом «венеди». Це галльська та іллірійська ономастика.
Не виключено також, що слов’янські говори, які формувалися на стиках мов багатьох груп галлів, готів, сарматів, фракійців, могли бути й міжплемінною мовою. Слова галицького діалекту в цій книзі мають переконати тебе в тому, дорогий читачу. Галльські — когут, оберіг, багно, смерека, Галичина, Галич…
Та найбільший вплив на історію, мовно-культурну спадщину галичан справили поляки.
У 1387 році, дрейфуючи від внутрішнього міжусобного вибуху Київської Русі, що призвів до її розпаду, Галичина стає автономним «Королівством Русь» у складі досить старого, з традиціями тривалого історичного життя, державним правом і культурою (за М. Грушевським), Польського королівства.
Приблизно до 1435 року в Галичині нічого не змінюється, й панують старі порядки. Проте гонор і змагання з польською шляхтою штовхають багату галицьку знать до більш глибокої інтеграції. Отримавши знаменитий Кошицький привілей 1374 року, який увільнив галицьке боярство від усіх податків, повинностей та засвідчив, що земля є їхньою одвічною, абсолютною власністю, нова галицька шляхта настійливо домагається, аби її урівняли в правах із коронною. У 1430 році король Владислав ІІ Ягайло, володар та спадкоємець Русі, це робить в Єдлінському привілеї.
Так, за власною волею і за настирним бажанням самих галичан почалася найдовша хвиля польської колонізації.
Галицька, вже коронна, шляхта поволі, непомітно для себе, розчиняється в польській. У 1434 році з колишніх українських провінцій утворюються три воєводства — Руське (з Львівської, Галицької, Перемишльської, Сяноцької земель), Подільське (Західне Поділля, Борщівський повіт), Белзьке (повіти Пішанівський, Равський, Белзький, Сокальський, частина Жовківського, Кам’янко-Струмилівського, Бродівського, південно-західної Волині). Вони отримують польські адміністративний і судовий устрої, самоуправу та право участі у Сеймі.
На початку XVI століття в Галичину приходить польська панщина.
Власниками землі стають магнати, шляхта і церква. Десь із цього часу прозрілі галичани зачинають спротив польському поневоленню опришківським рухом, об’єднаннями в інтелектуальні братства, участю в національно-визвольній війні 1648–1657 років під чолом Б. Хмельницького. Ще не пізно, але українці, як етнос, надто роз’єднані, аби поставити питання про власну державу.
Перший майновий перепис в Олешеві 1578 року виявив трьох поміщиків: Шандовського, Людницького і Скопницького. Поляків.
Кожен володів 100 гектарами землі з селянами (по 4 лани). До цих земель належали луки, городи та пасовиська. Не всі. Десять моргів мала церква, а 273 — самі олешівці.
У 1789 році кожен селянський двір виконував від 52 до 104 тяглових повинностей на рік. Окрім цього, селяни здавали по 2 мітки пряжі (залежно від кількості дворових жінок), 10 яєць, курчат, курей і сплачували податок від 14 до 40 флоринів.
Земля оброблялась трипільною системою. Пан своїх знарядь праці не мав. Селяни працювали власним реманентом. Без ентузіазму. Пан був ще й власником долі селянського двору (домінальна залежність).
Для вирішення спорів із паном громади уряд призначав мандатора, який, за його задумом, мав відстоювати інтереси селян. Але мандатор отримував платню від поміщика, який і стояв над ним.
Після реформи 1848 року селяни переходять до чотирипільної системи. Це не рятує село від зубожіння і голоду. Починається еміграція.
Із трьох сіл — Олешева, Острині та Буківни — в Європу і Америку виїжджає більше сотні найбільш працездатних та ініціативних поселян.
Прокладена у 1881–1883 роках через село залізниця із Станіслава до Бучача швидко його змінює.
Зводиться велика церква святого Миколая, відкривається школа, виникають і розширюються різноманітні ремесла, зростає продаж продукції селянського двору, особливо худоби.
У 1908 році будується завод з виробництва вапна і цегли на 50 робітників. | 101 |
| 17 | Складається враження, що сильна українська державність і геополітична суб’єктність лякає польських Навроцьких.
Польський президент не зупинився. Він продовжує розширювати свою агресію проти України. Поки що — лайливо-словесно.
Такий собі П’яста вже оголосив, спираючись на антиукраїнський наступ глави Польщі, про наступну війну з Україною. Після закінчення російської війни Україна стане могутньою воєнною силою, яка неминуче нападе на неготову і незахищену, членкиню Альянсу, славну Річ Посполиту.
Лише на перший погляд войовнича ескапада Кароля Навроцького виглядає особистою. Психо-емоційний зрив.
У дійсності ми бачимо криву гримасу нової Польщі, якою вона споглядає з майбутнього. Вона не хоче мати сильну країну із логікою Ізраїлю: «Воєнна могутність як єдина можливість збереження і процвітання землі обірваної українців».
У цьому плані Навроцький і Путін єдині — обидва прагнуть капітуляції України. Повної, беззастережної, із втратою легітимної суверенності, а Варшава Навроцького — моральної, духовної.
Московський правитель однією з головних цілей «СВО» ставить денацифікацію українців. Лоботомію історичного мозку із повною втратою власної пам’яті.
Нинішній глава Польщі, уявляючи себе Дональдом Трампом-молодшим, у тому ж напрямку вимагає не лише викреслити із власної історії українців криваві визвольні змагання в час і після Другої світової війни, але й визнати себе навічно винними перед Польщею.
При тому, що криваві етнічні зіткнення між поляками і українцями відбувалися не на польській, а на українській землі, колонізованій Пілсудським. Також пошукові роботи польських команд у Волинській області не виявили масових поховань убитих і закатованих польських цивільних. У Львівській області, де роботи тільки розпочалися, випадки поодинокі, але не поширені.
Тобто Кароль Навроцький не став чекати відповідей, статистики, фактів, висновків експертів, а напав, використавши окремий і зовсім неясний привід та висновки НКВС/КДБ Росії, які й написали більшу частину історії ОУН-УПА.
Зупинити Україну, не дати їй європейського простору і захисту під його парасолею від ядерної Росії, яка злетіла з котушок.
Інфікувати її суб’єктність. Створити кризу, скориставшись якою закрити основні стратегічні ворота у Європу.
Так чи інакше, діючи у протилежному напрямку від Брюсселя, Навроцький вимагає особливого статусу Польщі і зловживає консенсусними статутними зобов’язаннями.
ЄС діє протилежно, єднаючи зусилля, навіть попри тріщини у взаєминах, для допомоги і підтримки України.
Тому глава Польщі тепер буде переконувати Вишеградську четвірку для блокування українського прискореного стратегічного руху до Євросоюзу. | 94 |
| 18 | Проте не все так просто. У президенті Зеленському живе вмілий, активний і зовсім необережний гравець. Це підкреслено показала його сутичка в Овальному кабінеті з найсильнішою на той час людиною планети — Трампом.
Він ефективно зіграв, перекривши нафтопровід «Дружба» з Орбаном в інтересах Петра Мадяра, який це розуміє, але визнати не наважується. В цьому суть і листів Зеленського до Путіна, написаних у незвичному стилі. Несхожому на поведінку жертви, яка роками випрошує у нього мир.
Він одночасно жорсткий, чесний, із ледь не біблійною моральною основою, як рівний до рівного, але принизливий, як розмова Давида з Голіафом-велетнем.
Нарешті — присвоєння указом окремому центру спеціальних операцій «Північ» ССО ЗСУ імені «героя УПА».
І він знав і розумів наслідки такого кроку для польських шовіністів, які неминуче й давно хотіли перетворити історію ОУН-УПА на інструмент внутрішньої консолідації навколо радикал-націоналістів проти зовнішнього ворога.
З німцями не дуже виходить, Росію бояться, а Україна надто слабка і залежна, аби чинити опір.
Зеленський міг би цього не робити, оскільки таке рішення взагалі нічого не змінило у внутрішньому дискурсі. Раніше він ніколи у своїх текстах не говорив про визвольні війни українців, де ОУН-УПА займають значне місце.
Ми не раз про це писали, вважаючи, що нинішня війна є останньою визвольною антиколоніальною борнею проти імперії-поневолювача.
Це вершина тяглості історичних масштабно-драматичних збройних конфліктів і повстань за здобуття та відновлення української державності, захист власної культури, релігії та прав народу.
Колонізатором була і Річ Посполита.
Вона в особі Навроцького діє за практикою Росії.
Путін на початках говорив про один народ, який проживає на історичній території Росії, але в «неправильній Україні», захопленій нацистами — онуками бандерівців з ОУН-УПА, які були частиною гітлеризму, переможеного у Великій Вітчизняній.
Цю пам’ять потрібно захистити. Все це вже було зроблено Йосипом Сталіним, який придумав «колиску трьох братніх народів» політикою терору і Голодомору.
Він намагався нівелювати українську ідентичність, а спроби створення власної державності розглядав як буржуазний націоналізм.
Століття створення історичної брехні, містифікацій про українство, його правдиву історію та визвольні устремління стало політичною доктриною Москви, яка не могла не привести до війни.
Саме через контроль і монополію над історією, яку не вдалося знищити в ГУЛАГу й заморити голодом. Польща може піти цим шляхом. | 95 |
| 19 | «ГАЛИЦЬКА САГА.
МІЖ ГАБСБУРГАМИ І МОСКОВІЄЮ».
УРИВОК.
Настала важка і найтриваліша Польська Доба. Вона лише ненадовго перерветься восени 1648 року галицьким загоном обертинського Літуся, коли поселяни приєднаються до війська Богдана Хмельницького, який дійшов до Галичини.
У документах королівства Польського є згадки й про Олешів.
5 червня 1772 року, першим поділом Речі Посполитої, село, разом із Тлумачським повітом, стає частиною Австрійської імперії – в складі унікального Королівства Галичини та Лодомерії (Володимирії). То був найкращий час, який заледве не дав Галичині європейську автономію під крилом найбільш ліберальної й просвітницької імперії.
Вона давала шанс за шансом галичанам пробудити в собі історичну пам’ять древніх галлів. Бо їх етнічне походження барвисте. Навіть російський лінгвіст О. Шахматов пише про тривалу асиміляцію праслов’ян і галломовних венедів у басейні Вісли. Польські археологи це підтвердили розкопками в Малопольщі, де праслов’янські народності зазнали потужної інтеграції латенської культури галлів Центральної Європи.
Племена галлів (грецьк. – кельти), мігруючи північним краєм Альп і Карпат, залишили в назвах не лише Баварію (Бойя), Богемію, а й, імовірно, бойків.
Спадщина галлів надто рельєфно проявляється тут у керамічному виробництві, металургії, ковальській справі, обрядовості та культурі. Та й сам Галич, який був зразком олігархічного боярського правління на Русі, кельтською (вийшла з індоєвропейської) означає – сіль («гал»).
Корінь gal – який вказує на «землю галів», трапляється і в таких назвах, як Португалія, Іспанська Галісія, Галлія (давня назва Франції), Каледонія, Кале.
Галичина споконвіку була сполучною артерією між власне Європою і Східною Україною, Росією та Азією. Це ще й своєрідний соляний торгівельний шлях: через Бескиди, Дністром, возили в Європу і зворотно сіль, шкіри, хутро, мед, бурштин тощо.
Тракт через моє село Олешів був наче місток через річку. До Дністра, на Тернопілля, далі – землями Хмельницького. І так аж до Києва. Тут все рухалося, скрипіло, здіймаючи хмари куряви, забиваючи ніс гірким запахом газоліну, старого дьогтю. (До речі, дьогтем, вийнятим гарячим із ступиць коліс міцних ґаздівських фір, поселяни лікували лишаї, бородавки і всі можливі шкіряні інфекції.)
Саме через цей тракт Галичина часто опинялася в самому горнилі воєн. Людські долі, сім’ї зазнавали важких ударів, гартуючи дивовижний галицький імунітет, який не дав їм зламатися, розчинитись у вирі народів, бо необхідно було виживати і продовжувати рід.
Та ще й треба було розвиватися й підійматися вище і вище із впертістю древніх кельтів, не відступаючи.
Черняхівська археологічна культура свідчить про потужну міграцію готів та інших германських племен у слов’янські землі й далі, на південний схід.
До них долучаються скіфи і сарматські племена язичів, аорсів і роксоланів. Черняхівське населення перемішується у закипаючому європейському котлі з вихідцями із римських провінцій (поховання зі зброєю, посуд нагадує галльську сіру, лощену кераміку).
На цьому стоять і антропологічні дослідження. | 93 |
| 20 | Європі прийдеться воювати. В тій чи іншій формі, якщо тільки ЗСУ не виснажать російську армію до ефекту 1917 року.
Чи хоче українське суспільство миру, замаскованого під капітуляцію? Тренд відомий. За опитуванням після «Лондонського плану» 61% категорично відкидають пропозицію перемирʼя за нинішню лінію фронту, якщо Україна не отримає гарантій безпеки і не буде значного постачання грошей та зброї. Виборці бояться зради, не вірять у жодні мирні плани (довіряють їм лише 32%).
З одного боку, аналіз тривалої соціології в цьому напрямку показує, що український народ у горнилі війни у більшості перетворився у тверду націю, яка згуртована навколо держави. З іншого боку, вона, соціологія, показує, що українці не хочуть війни і бажають миру, скоріше готові змиритися із втраченими територіями, але ніколи не підтримують будь-яку форму капітуляційного миру з Росією.
Вони все більше усвідомлюють екзистенційний характер протиборства з Росією, коли будь-який мир, навіть із прописаними гарантіями безпеки на манер Будапештської угоди, буде лише паузою між нинішнім етапом війни та наступною остаточною кривавою колонізацією українців Росією.
Вони не вірять владі, але готові гуртуватись навколо неї для завершення війни. Той же КМІС за опитуваннями у травні і червні вияснив, що 88% українців хочуть повної зміни влади, але після завершення війни.
Очевидно, що мова йде не про мирний договір з Росією, а про перемирʼя, яке дозволить запустити виборчі процеси. 83% опитаних хочуть змінити парламент, 74% — уряд, 67% — главу держави, при тому, що Зеленському довіряють 61% українців.
Це не критичний момент нашої історії. Попри авторитарну, фактично президентську модель управління країною проти конституційної парламентсько-президентської, суспільство організовано взаємодіє і жорстко тримається лінії голови держави.
Падіння готовності голосувати за нього із 23% у 2023 році до 67% у цьому — ще не вирок, але вже вимога до кардинальних змін. Революції зверху.
Ми не знаємо, чи прийняв рішення президент Зеленський знову балотуватися у лідери нації. Низка його дій може свідчити як про його енергію боротись за національні інтереси, так і про ефектну політтехнологію для подолання кризи з виборцями, яка продовжує кипіти.
Президент не хоче обговорювати цю тему, розуміючи, що це може бути спробою погасити пожежу бензином. Він з подвоєною енергією зшиває союзників на боротьбу з Росією Путіна, переконує їх у підтримці прискореної євроінтеграції, всіляко догоджає і улещує его Трампа та… бʼється з ворогами геосубʼєктності держави.
Внутрішня політика підтримується лише тоді, коли вона йде за зовнішньою. Головна мета — якнайшвидше завершити війну, а переможців не судять. | 102 |
现已上线!2025 年 Telegram 研究 — 年度关键洞察 
