2 593
订阅者
无数据24 小时
无数据7 天
-930 天
数据加载中...
相似频道
标签云
进出提及
---
---
---
---
---
---
吸引订阅者
七月 '26
七月 '26
+4
在0个频道中
六月 '26
+1
在0个频道中
Get PRO
五月 '26
+2
在0个频道中
Get PRO
四月 '26
+2
在0个频道中
Get PRO
三月 '260
在0个频道中
Get PRO
二月 '26
+1
在0个频道中
Get PRO
一月 '26
+6
在0个频道中
Get PRO
十二月 '25
+3
在0个频道中
Get PRO
十一月 '25
+4
在0个频道中
Get PRO
十月 '25
+3
在0个频道中
Get PRO
九月 '25
+1
在0个频道中
Get PRO
八月 '25
+14
在0个频道中
Get PRO
七月 '25
+8
在0个频道中
Get PRO
六月 '25
+3
在0个频道中
Get PRO
五月 '25
+4
在0个频道中
Get PRO
四月 '25
+1 002
在0个频道中
Get PRO
三月 '25
+4 000
在0个频道中
Get PRO
二月 '25
+3 075
在0个频道中
Get PRO
一月 '25
+1 500
在0个频道中
Get PRO
十二月 '24
+498
在0个频道中
Get PRO
十一月 '24
+998
在0个频道中
Get PRO
十月 '24
+500
在0个频道中
Get PRO
九月 '24
+1 501
在0个频道中
Get PRO
八月 '24
+507
在0个频道中
Get PRO
七月 '24
+4
在0个频道中
Get PRO
六月 '24
+8
在0个频道中
Get PRO
五月 '24
+503
在1个频道中
Get PRO
四月 '24
+514
在0个频道中
Get PRO
三月 '24
+1 044
在0个频道中
Get PRO
二月 '24
+2 050
在0个频道中
Get PRO
一月 '24
+973
在0个频道中
Get PRO
十二月 '23
+1 969
在0个频道中
Get PRO
十一月 '23
+2 842
在0个频道中
Get PRO
十月 '23
+1 159
在0个频道中
Get PRO
九月 '23
+9
在0个频道中
Get PRO
八月 '23
+1 034
在0个频道中
Get PRO
七月 '23
+6 624
在0个频道中
| 日期 | 订阅者增长 | 提及 | 频道 | |
| 31 七月 | 0 | |||
| 30 七月 | 0 | |||
| 29 七月 | 0 | |||
| 28 七月 | 0 | |||
| 27 七月 | 0 | |||
| 26 七月 | 0 | |||
| 25 七月 | 0 | |||
| 24 七月 | 0 | |||
| 23 七月 | +1 | |||
| 22 七月 | 0 | |||
| 21 七月 | 0 | |||
| 20 七月 | 0 | |||
| 19 七月 | 0 | |||
| 18 七月 | 0 | |||
| 17 七月 | +1 | |||
| 16 七月 | 0 | |||
| 15 七月 | 0 | |||
| 14 七月 | +1 | |||
| 13 七月 | 0 | |||
| 12 七月 | 0 | |||
| 11 七月 | 0 | |||
| 10 七月 | 0 | |||
| 09 七月 | 0 | |||
| 08 七月 | 0 | |||
| 07 七月 | 0 | |||
| 06 七月 | 0 | |||
| 05 七月 | 0 | |||
| 04 七月 | 0 | |||
| 03 七月 | 0 | |||
| 02 七月 | 0 | |||
| 01 七月 | +1 |
频道帖子
| 2 |  💬 Головне завдання нового головнокомандувача Драпатого — це створити нову стратегію війни. Не стратегію оборони, не стратегію утримання території, а стратегію перемоги. Чому я про це кажу?
Днями президент Зеленський заявив, що питання Криму, на жаль, поки що закрите і не підлягає переговорам. Я думаю, що нам не треба буквально читати, що він сказав, а треба зрозуміти, чому він це сказав.
Він сказав це тому, що питання Донбасу й інших окупованих територій відкрите, і для американців також. Найімовірніше, закриті переговори, які безперервно проводяться між Україною і Америкою, Росією і Америкою, показують, що існує певний сценарій, скажімо так, мінімізації втрат для України. Це — Крим.
Коли ми погодимося на те, щоб визнати Крим російською територією, цілком можливо, що ми зможемо досягти перемоги на інших напрямках. Зеленський вкрай обережно про це говорив, але, я думаю, саме в цьому напрямку сьогодні формується позиція.
Ще один момент, окрім стратегії перемоги. Ця стратегія цілком можлива, оскільки за Україною стоїть неймовірно потужний технологічний ресурс Заходу. Якщо в Україні Алекс Карп, друга людина в «Палантірі», зняв квартиру десь біля Банкової і пів року працював із Федоровим, то вони зробили надзвичайно складні речі не лише з точки зору оцінки поля бою, визначення цілей і супроводження, а й з точки зору нової тактики ведення війни. Ми бачили наші успішні операції, коли ми спалили 200 суден в Азовському і Чорному морях. І це був лише початок.
Ця енергія могла або перетворитися на інерцію і на цьому закінчитися, якби Сирський залишився, або її потрібно було комусь продовжити. Думаю, що Драпатий саме для цього і був покликаний.
Але він має ще один плюс, якого ми не бачили більше ні в кого. Він, як не дивно, є воєнним ідеологом.
У своєму інтерв’ю він уперше сказав, що ми продовжуємо визвольну боротьбу українців. Уперше на високому рівні було заявлено про визвольну війну українців, яку ми маємо завершити. Він, щоправда, сказав, що українці ведуть цю війну з 90-х років, але, думаю, мав на увазі історичну місію українців.
Тому завдання президента полягає в тому, щоб сформувати сьогодні стратегічну ідеологію цієї війни — для єдності нації, для зміцнення внутрішньої консолідації людей. Без цього жодні зміни в ТЦК не допоможуть. Нічого не зміниться, поки в нас не буде внутрішньої ідеї цієї війни. І ця ідеологія, на жаль, досі була відсутня.
Що стосується міністра оборони, то, звичайно, це абсолютно різні люди. Федоров уже став досить значним провайдером технологічних систем і стратегії ведення війни, співпрацював напряму та говорив однією мовою з технологічними гігантами Заходу. Йому напряму телефонували, з ним радилися, до нього приїжджали консультанти. Він створював новий рівень війни.
Чи зможе це зробити генерал СБУ? Я не впевнений. Але це, без сумніву, талановита людина. Наскільки він здатен виконувати цю роль, ми не знаємо. Ця людина закрита, вона ніколи не була публічною. Оцінити її можливості наразі неможливо.
Якщо Федорова ми більш-менш знали — він створив неймовірну «Дію», цифровізував український простір, у тому числі й політичний у майбутньому, оскільки, мені здається, вибори рано чи пізно проводитимуть, зокрема, і в «Дії», — то зараз ми ще не можемо сказати, як будуть розвиватися події.
Драпатому потрібен ідеолог цієї війни. Чи здатен буде виконати цю функцію новий міністр оборони? Не впевнений. Чи буде підтримувати цю лінію президент? Сказати важко. Те, що він хоче сподобатися Трампу і говорить про мир, ще не означає, що він саме так і думає. Мені здається, що це дипломатія, відома лише йому. | 36 |
| 3 | https://youtu.be/s6CtOzu2oz8?si=26p24QaeTrBuQuq0 | 1 |
| 4 | https://youtu.be/s6CtOzu2oz8?si=-ErWdGC1ivbNeQsv | 1 |
| 5 |  ❓ Драпатий зможе співпрацювати ефективно, чи заміна, звільнення Федорова фактично його послабить і йому не вдасться реалізувати отой потенціал, який, власне, в нього є і в який усі вірять?
💬 Ми змушені оцінити цю шахову партію, яку бачимо перед собою. Сирський програвав війну, хоча ми можемо сказати м’якше — не вигравав. Під це була налаштована і стратегія президента: «мир будь-якою ціною, стоїмо там, де стоїмо». І мова йшла про капітуляцію, обмін окупованими територіями на перемир’я, заморозку війни. Ну і надалі — за допомогою дипломатії — вирішувати питання якогось справедливого, стійкого, сталого миру.
Це ілюзія. Мир був неможливий, оскільки Путін не відмовився від жодної цілі своєї війни. Сирський не зміг знайти стратегію, яку міг би протиставити Герасімову. Що зробив російський Генштаб? Він нав’язав нам досить примітивну історію ще Першої та Другої світових війн — піхотно-окопну війну, де ми застрягли і фактично змушені були втрачати живі ресурси, наштовхуючись спочатку на «лінію Суровікіна», а потім — на добре підготовлену систему тактично-оперативних дій російської армії, інфільтрації і так далі, використання можливостей логістики, значно більшої кількості засобів ураження, тобто КАБів, ракет, дронів, у яких Росія переважала нас.
У зв’язку з цим треба було щось міняти. Це розуміє Федоров. Він ідеально прийшов на це крісло. Не тому, що він мав якийсь план. Я думаю, що проблема полягала в іншому — світоглядному, стратегічному оцінюванні ситуації. Він технократ і зрозумів, що перевага може бути досягнута виключно в нових технологіях.
Він змінив рівень війни. Війна сама виходила на інший рівень. Ми вже почали воювати безпілотниками, роботизованими системами, почали працювати в кіберпросторі, паралізувати дії Росії в багатьох напрямках. У зв’язку з цим Федоров лише зміг це організувати.
Тобто для мене Федоров — не прізвище, він є ідеологією. І ця ідеологія почала ламати війну. Він почав говорити про перемогу. Все почало змінюватися. У нас повірили союзники. Вони на п’ятий рік війни вклали в Україну близько 400 млрд доларів. І цього року Україна отримала близько 120 млрд доларів на цю війну. Такі інвестиції в чотири рази більші за план Маршалла навіть у розрахунках цього року: 13,5 млрд доларів на той час, а зараз це буде близько 150 млрд доларів.
Тобто я вважаю, що Федоров змінив саму війну, її стратегію. Виникає запитання: чому з’явився Драпатий? Це була позиція Зеленського чи це була позиція Заходу?
І це найбільша для мене загадка. Я думаю, що Зеленський веде дуже вмілу і дуже власну інтуїтивну гру з Росією, говорячи про мир, а в реальності намагається якомога більше виснажити Росію. Тому що війна на виснаження передбачає: якщо за п’ять років ядерна країна не змогла нічого зробити з нами, то вже і не зробить. Якщо не використати ядерну зброю. А використати ядерну зброю на європейському континенті — це фактично було б самогубством для всіх, для Путіна, який має двох маленьких — Вову й Івана, і не тільки.
Тому я думаю, що в цьому контексті він міг діяти сам, під тиском вулиці, звичайно, але це могли зробити і союзники, які не хочуть програвати Україну. І я побачив одразу: західна преса почала активно говорити про те, що ми перехопили ініціативу у війні і рухаємося, в принципі, до можливості почати перемагати Росію.
Були обережні оцінки Politico, The Guardian та інших великих видань. Драпатий у цьому плані ефективний. Це такий, я б сказав, послідовник — може, не прямий, але загалом за ідеологією — Залужного. | 55 |
| 6 | Сусід Шпіцбергена, Кольський півострів, є стратегічним передовим військовим анклавом Північного флоту РФ з основною частиною ударних підводних човнів та атомних субмарин із балістичними ракетами як основою всієї системи стратегічного стримування Кремля.
Російський контроль над Шпіцбергеном дозволить Кремлю створити укріплений оборонний периметр («Фортеця Кола»), не дати НАТО розмістити радарні установки та системи прослуховування для відстеження переміщень російських підводних човнів.
На випадок воєнного конфлікту Москва отримає ідеальні можливості зруйнувати та контролювати трансатлантичні судноплавні шляхи.
У цій ситуації аналітики Атлантичної ради вважають високою ймовірність розколу Заходу. Вони детально описують план можливої операції: від гібридних диверсій для обриву підводних кабелів зв’язку з Норвегією, перекидання спецназу в цивільному одязі під виглядом туристів чи вахтових шахтарів, які захоплять єдиний аеропорт біля міста Лонг’їр, до висадки десанту з важких військово-транспортних літаків — 61-ї бригади морської піхоти з Мурманська — та захоплення урядових будівель, станцій супутникового зв’язку і портів. Без будь-яких боїв, бо норвезьких військових там немає.
Пастка Путіна полягає в тому, що він буде «захищати своїх росіян». Аж до використання тактичної ядерної зброї, якої в цьому регіоні в нього багато.
Він також упевнений, що в Альянсі, найперше Трамп, не захочуть Третьої світової війни. І не факт, що він буде готовий розміняти Шпіцберген на Україну.
На економічні санкції й різкі дипломатичні демарші йому байдуже. У нього імунітет і надмірний адреналін від стратегічної перемоги. Північноатлантичний альянс мусить упасти.
Світовий порядок на чолі зі США перестане існувати. Світом почнуть правити диктатори, вбивці й не зовсім психічно здорові люди з амбіціями панувати над людською цивілізацією. | 62 |
| 7 | На середньому рівні ризику — Східна Естонія, найперше регіон навколо міста Нарва, прямо на кордоні з Росією. Тут абсолютна більшість — етнічні росіяни з російськими паспортами, які принципово не вивчають естонську мову.
Сценарій — «Крим-2». Інфільтровані співробітники спецслужб, бійці сил спеціальних операцій у цивільному та пропагандисти спровокують масові громадянські протистояння, захоплять місцеві адміністрації й оголосять «незалежну народну республіку». І тут же звернуться до Путіна з проханням приєднатися до Росії.
На Заході останнім часом путіністами провокується дискусія: чи варте пряме зіткнення з Росією відновлення територіальної цілісності України та її суверенітету над окупованими територіями. Можна не сумніватися, що так само стоятиме питання і щодо маленької Естонії, коли почнеться тлумачення статті 5 Північноатлантичного договору.
Тим більше, що Путін спиратиметься на «народне волевиявлення», яким Трамп у 2016 році аргументував «приєднання Криму» до Росії, мовляв, жителі півострова самі обрали шлях бути з Росією.
Четвертий сценарій, із нижчим рівнем ризику, націлений на Алландські острови. Вони належать Фінляндії. Це архіпелаг із тисячі дрібних островів, який контролює прохід між Балтійським морем і Ботнічною затокою. За міжнародним правом ці острови — повністю демілітаризована зона, без будь-якої воєнної присутності чи фінських фортифікацій.
Росія морським спецназом або повітряним десантом, який не вдався їй у Гостомелі, легко захопить частину важливих для контролю акваторії плацдармів і заблокує суходольні та торговельні маршрути з Гельсінкі до Стокгольма. Розраховувати на американців і НАТО було б наївно.
Фіни готові й здатні відновити героїчні сторінки холодної війни, але не готові вкотре втратити свою територію. У будь-якому разі це стане для них серйозним випробуванням, адже вони повірили в НАТО.
Очевидно, Росія може вдатися до такого кроку і через спробу припинити членство Гельсінкі в Альянсі, маючи з ним чи не найдовший сухопутний кордон, який дедалі більше мілітаризується. Аж до розміщення ядерної зброї.
П’ятий сценарій аналітики вважають найбільш імовірним і цілком реальним — «холодна пастка» архіпелагу Шпіцберген (Свальбард). У цьому сценарії Путін отримає ідеальне поєднання умов: нульовий початковий опір на місці, міжнародно-правову невизначеність, надзвичайно високі стратегічні можливості та мінімальний ризик об’єднаної воєнної відповіді НАТО.
Бо Норвегія, якій належить Шпіцберген, не має можливості дати негайну воєнну відповідь без складних політичних і логістичних рішень. Шпіцберген — ізольована, вкрита кригою група островів, розташована глибоко в Північному Льодовитому океані, приблизно за 750 км на північ від узбережжя материкової Норвегії.
Територія малонаселена — менше трьох тисяч людей у двох невеликих поселеннях. Міжнародно-правовий статус цього місця унікальний і складний. Згідно зі Шпіцбергенським трактатом (Париж, 1920), суверенітет над островами був переданий Норвегії з жорсткими обмеженнями.
Архіпелаг є повністю демілітаризованою зоною. Норвегія не має права створювати там військові бази, укріплення або розміщувати регулярні збройні сили.
Договір надає громадянам усіх держав-підписантів рівні права селитися на островах і вести там комерційну та економічну діяльність відповідно до норвезького цивільного права.
Росія десятиліттями підтримує присутність своїх громадян, переважно навколо шахтарського поселення Баренцбург.
Кремль систематично веде цілеспрямовану пропагандистську кампанію, звинувачуючи норвезький уряд у нібито порушенні договору, мілітаризації архіпелагу та утисках прав російських дослідників і шахтарів, створюючи, по суті, casus belli для можливого воєнного вторгнення.
Росія практично прийняла рішення про його захоплення, але вичікує. Острови розташовані у ключовій точці, що контролює морський прохід між Північною Атлантикою та Північним Льодовитим океаном. | 73 |
| 8 | Ми вже довели свою стійкість, єдність і здатність використовувати мʼякі форми прямої демократії для тиску на главу держави, якщо він діє не в інтересах спільноти.
Тому Путін, який приречений воювати аж до смерті, буде використовувати інші способи для продовження війни. Його ціллю буде Європа. Стратегія – «два в одному»: поразка України і ЄС одночасно.
Як би Польща не озброювалася і не будувала найбільшу європейську армію, вона може виявитися приреченою під ударами обмежених російських спецпідрозділів із новим досвідом війни в Україні. Попри 10 тисяч солдатів США. Це синдром, який описав Шота Руставелі у поемі «Витязь у тигровій шкурі».
Кожен мнить себе стратегом, вдивляючись у бій зі сторони. Ми не раз аналізували стратегію розвитку як екзистенційний вибір Путіна.
Переконані, що, поки він контролює Росію, війна має мало шансів бути зупиненою. В Овальний кабінет підписати мирний договір із Зеленським за участі Трампа він точно не приїде.
Звичайно, якщо Delta Force не викраде його і не привезе туди, як це сталося з Ніколасом Мадуро і його дружиною Сільвією Форес. У спецоперації «Абсолютна рішучість».
Проте ми пропонуємо стратегічні сценарії вторгнення Путіна в Європу, розроблені The Atlantic Council. Побіжно ми вже раніше коментували їх у п’яти сценаріях: це своєрідна дорожня карта зі спробою оцінити, насамперед, воєнні можливості нинішньої Росії, які аналітиками оцінюються досить високо.
Перший має найбільші ризики і є, по суті, широкомасштабним ударом по Європі — проривом для створення сухопутного коридору в Калінінград, який розташований між Польщею та Литвою на Балтійському морі.
Своєрідний російський заякорений авіаносець із гігантським арсеналом і великою кількістю ядерної зброї. Основна база Балтійського флоту Росії. Географічно він відрізаний від материкової Росії дистанцією у 300 км.
Російські ЗС із території Білорусі можуть несподівано масованим бронетанковим кулаком прорватися через територію Литви до Калінінграда і створити «буферну зону безпеки».
Європа миттєво буде розколота. Литва, Латвія та Естонія одразу ж будуть відрізані від неї. Живе чи мертве НАТО опиниться перед фактом повномасштабної лобової війни з ядерною Росією, яка заявить про готовність використати тактичну ядерну зброю.
Польща сяде у важкий шпагат: будувати фортифікації на своїй території і створювати сили ТРО, якщо поляки до цього не покинуть країну, або вступити в бойові дії з російськими ВДВ. Без жодного воєнного досвіду, бо натомість розширенню воєнної присутності у війні України поляки якось дивно солідаризуються з Путіним у боротьбі з українським визвольним рухом проти Радянського Союзу.
Другий сценарій, який оцінюється як середньо-високий за рівнем ризику, націлений на острів Готланд у центрі Балтійського моря, який стратегічно контролює його. Воєнні називають його «непохитним бетонним авіаносцем».
У цьому випадку Москва візьме під повний вогневий контроль морські й повітряні комунікації НАТО на всій Балтії, перекине туди передові радіолокаційні та ракетні системи, націлені на Стокгольм. І заявить, що готова спільно управляти Готландом зі Швецією, якщо та вийде з НАТО, заявить про свій нейтралітет і демілітаризується. Наприклад. | 77 |
| 9 |  Вот закончится СВО — чем мы будем заниматься? Мы так увлеклись этим, — путин.
«А она, безусловно, рано или поздно закончится. Но нам важно сохранить это чувство единства, ведь сейчас россияне помогают фронту от чистого сердца: женщины сети плетут, дети варежки вяжут», — заявил российский диктатор.
🚀Підтримати🤝_✅✅_🤝
🚀Приєднатися до ZN.UA | 68 |
| 10 | Як і Петро І у 21-річній війні зі Швецією, Путін теж готовий безкінечно воювати за домінування і геополітичне розширення Російської імперії.
Спираючись на фактор ядерної зброї, який стресово стримує західних союзників не тільки від більш широкого використання воєнних можливостей для припинення російської агресії, а й від введення проти неї широкого торгового ембарго, Кремль і перше, і друге готовий визнати прямою загрозою існуванню російської держави та підставою для превентивного ядерного удару.
Це означає, що, як і Петро І, використовуючи вдесятеро більше російське населення проти маленької Швеції, так і Путін, маючи непомірний ядерний арсенал і не приймаючи жодних компромісів, готовий і буде йти до кінця.
Суть війни — саме в її архітекторі, ядерному диктаторі Путіні. Союзники розуміють і бояться російської ідеї: сильні, переможці отримують усе. Це ідеологія страху, яка паралізує волю і здатність до оцінки реальності. Вона вже сьогодні роз’їдає іржею внутрішнього протиборства як Європу, так і США.
Польська ПіС на чолі з деменціальним лідером, «Альтернатива для Німеччини», партія Марін Ле Пен, яку критикував Путін, Найджел Фараж у Британії, який ініціював Брекзіт за незадекларовані 5 млн фунтів стерлінгів, найскоріше, російського походження, та інші вже успішно готують другий антиєвропейський фронт в інтересах Росії, координуючи свої дії з Москвою. Теж гібридно, рухаючись у своїй політиці боротьби за владу за кремлівськими наративами.
Так, російська армія глибоко застрягла в українському позиційному тупику. Її кінетичні конвенційні можливості практично вичерпані. Навіть якщо їй вдасться мобілізувати до виборів до Думи 1,5 млн смертників, забезпечити їх адекватною для наступальних операцій бронетехнікою, артилерією, фронтовою авіацією та системами зв’язку вона не зможе.
І в неї немає часу, як у Сталіна, який готував контрнаступ із новостворених армій із-за Уралу, на бойове злагодження військ, відпрацювання спільних завдань для армій, дивізій, полків, батальйонів, рот, взводів та відділень.
Крім того, такий генеральний наступ на добре укріплений і довжелезний український ешелонований оборонний фронтовий комплекс не лише безпілотників, а й густих «розумних» мінних полів, артилерії та танків може привести до інфаркту російські збройні сили.
На відміну від Сирського, Драпатий із Генштабом полководців, які виросли з ним на цій війні, знає і готується. Можливо, але з точки зору воєнної стратегії сумнівно, що Путін і його генерали розраховують виснажити українців, знищуючи їхні поселення, енергетику, всю інфраструктуру життєзабезпечення в холодну зиму, примушуючи до капітуляції. | 77 |
| 11 |  ❓ Хто саме має голосувати? Наскільки зараз ми дійсно бачимо ознаки просування в темі того, як будуть голосувати люди за кордоном? Ми постійно кажемо про те, що немає дільниць, що люди не зможуть приїхати виключно для того, щоб зробити волевиявлення і долучитися до виборів. А яким чином ми збираємося повертати українців, і наскільки це буде зроблено ще до початку виборів?
💬 Вважайте мене професіоналом. Я пройшов не тільки практику виборів. Я готував нову редакцію Конституції, працював багато з ЦВК. Скажу вам, що на законодавчій базі, яка є, провести наступні вибори неможливо.
По-перше, шести місяців, які відведені законом на підготовку до виборів, у нас може не бути. Може бути два, максимум три місяці. Це означає, що потрібно прискоритися. Вже зараз має бути напрацьована певна стратегія.
По-друге. У нас не тільки проблема із закордонними українцями, а й проблема з внутрішньо переміщеними особами, які живуть в Україні, переміщені із зони бойових дій, не мають точної адреси тощо. Тобто мова йде про те, що нам треба зробити принципово нову, унікальну виборчу стратегію, яка дозволить кожному українцю, хто має український паспорт, верифікований і підтверджений, голосувати незалежно від того, які в нього погляди. Не треба цього боятися.
Для цього нам потрібно розуміти, хто буде кандидувати у президенти. Я планую виступити з такою пропозицією: кандидатів може бути троє, і не більше. Чинний президент, якщо він подолає певну двозначність у частині третій статті 103 Конституції, де написано, що одна й та сама особа, яка двічі виконувала обов’язки президента, не може балотуватися втретє.
Тобто це важливий момент: чи виконує він зараз повноваження президента, чи ні, може сказати Конституційний Суд. Але суспільство може і не побачити цього, якщо ми доб’ємося якоїсь перемоги.
Другий кандидат — представник опозиції, якщо вона зможе домовитися і висунути спільного кандидата.
Третій кандидат — представник від громадськості. Чи можливо це узаконити і провести через парламент? Без сумніву.
Ми маємо на це повне право, тому що Україна знаходиться у надзвичайно складному стані, і ми розуміємо, що вибори Путін використає як один зі стратегічних ресурсів ведення війни проти України. Він включить у ці вибори таку кількість людей, у тому числі, на перший погляд, абсолютно відданих українців у вишиванках, які реально працюватимуть на Росію. Ми це проходили і в минулі часи, у мирний період.
Тому я думаю, що ця дискусія має бути розгорнута. Чи вона можлива? Думаю, що ні. Я не бачу в Україні провідних людей, включаючи й активістів, які багато пишуть, і які готові, можуть і здатні на рівні професійного аналізу зрозуміти ситуацію, що склалася, проаналізувати її та використати досвід нинішнього часу і виборів в інших країнах.
В Америці до цього часу голосують поштою, і Трамп нічого не зміг із цим зробити. Тому я вважаю, що нам потрібно знайти цю ексклюзивну, унікальну модель виборів. | 74 |
| 12 | Найвища наша цінність – ми самі. Народ, нація, спільнота, громада і кожен з нас. Обираючи поводирів, ми лише даємо їм можливість бути мудрими і зобов’язуємо діяти в наших інтересах. Їх цінність ніколи не може бути вищою за наші спільні інтереси і єдину національну ідею – українську державність, за яку 700 років боролися наші пращури.
Наш спокій – перед точкою кипіння. У цієї війни немає майбутнього. В цьому правий президент, але в ній не може постати наше минуле в російській колонії. Навіть із дешевим газом, нафтою і безплатними ГУЛАГами. І у визвольній війні немає компромісів.
Киянка Голда Меїр заповідала нам, що кожен з українців несе в собі бодай маленьку крапельку європейської крові: «Ваша країна потрібна тільки вам і більше нікому. Коли це стане не просто словами і гаслом, а способом вашого життя, значить, ви досягли свого».
І наш президент, за нею, «завжди може зробити трохи більше від того, що вже здавалось межею його можливостей».
Проте… Ми то і своїх, національних, кров від крові, пророків та провидців пам’ятаємо лише до свят і величних подій та забуваємо повсякчас.
Великий Тарас присвятив нам на час великої скрути: «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні».
«В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема в світі України,
Немає другого Дніпра».
«Борітеся, поборете,
Вам Бог помагає…».
Не пройшовши цю кляту війну з московитами до перемоги над ними, ми не станемо гордою нацією і приречені жити в Руїні. Всім дорослим і маленьким, в окопах і в багатоповерхівках, «живим, мертвим і ненародженим» хочеться миру. Негайно, вже сьогодні. Миру вільних і самодостатніх людей на своїй землі обітуваній. Але не миру, подарованого з Кремля для рабів і батраків-малоросів на російських мерзлотах.
Голда Меїр і Тарас Шевченко, як і тисячі інших національних поводирів у боротьбі за свободу своїх народів з ворогами, спирались на визволительську ідеологію не лише перемоги над ворогом, але і над собою. Поки не оволодіє, не стане переконливим носієм український політичний клас і виковані у війні воєнні еліти, досягти поразки Росії буде практично неможливо.
Що ми бачимо й сьогодні, коли наші керманичі намагаються всіляко уникнути оголошення стратегії на воєнну перемогу, маючи за спиною могутній альянс західних демократій, який досить впевнено вже п’ятий рік лише нарощує свою антиросійську політику. За новими правилами, специфічними законами, поволі розчавлюючи імперію Путіна. Ще гібридно, але все більше і більше вступаючи у пряме бойове єдиноборство, надаючи Україні більшу частину арсеналу вражаючої зброї.
Так, ви абсолютно праві. Україна тримає сталевий щит біля європейських воріт. Її узаконена окупація Москвою через капітуляцію, заморозку війни, перемир’я або гібридний мир стане гнітючою поразкою. Найперше – ЄС. Разом із історичним розколом західної цивілізації демократій. Це не надумана пропагандистська «страшилка», а прямолінійна стратегія Путіна, яку він виписав в ультиматумах США і НАТО ще до вторгнення в Україну. | 71 |
| 13 |  ❓ Чи змінив Трамп своє ставлення до України?
💬 Змінює постійно свою позицію. Над ним нависає Путін із Росією. Трамп за своєю природою і життєвою ідеологією — бізнесмен, і для нього будь-яка політична програма — це, перш за все, програма бізнесу.
Зрозуміло, що він не покидає думки про можливість підписати big deal — велику угоду з Росією на десятки трильйонів доларів. І Росія йому про це постійно нагадує.
Я розумію, що є неформальні комунікації, про які ми мало що знаємо, але час від часу, наприклад, Пєсков підтверджує, що мова йде про переговори. Або Ушаков говорить про можливість зустрічі з Віткоффом і Кушнером у Москві, які жодного разу не були в Україні.
Україна — тригер.
❓ Зеленський буквально поїхав їх шукати, де вони, бо вони стільки обіцяли приїхати до Києва, і Буданов анонсував це неодноразово…
💬 Вони впливають, без сумніву, на Трампа, але, мені здається, ми отримали іншу можливість із приїздом Лорі Лумер, яка несподівано і досить вражаюче зробила висновки про Україну. Вона сказала слова, яких до цього часу ніхто не говорив: «Путін вбиває Ісуса Христа в Україні, він загрожує християнській цивілізації».
Це надзвичайно чутлива позиція для американських виборців — євангелістів, які переважно голосували за Трампа. Саме на їхній базі Трамп зміг перемогти востаннє.
Тому мені здається, що Кушнер і Віткофф — це такі своєрідні мультяшні герої. Ми їх бачимо, вони рухаються, вони чинять якісь подвиги, але реально ні на що не впливають, судячи з Ірану, де фактично вони провалили весь переговорний процес. І, наскільки я розумію, він відбувається без них, хоча Трамп постійно їх туди відправляє як такий подразнювальний фактор.
Отже, з моєї точки зору, проблема не в них, а в тому, як ми ведемо власну політику. Ми здійснюємо її останнім часом досить непогано з точки зору фронту і можливості відновлення генерації сили української армії, яка дозволяє Трампу поставити питання: «А що ж буде з Росією далі?».
Питання ж не в тому, що хтось хоче зберегти Росію, а хтось — ні, а в тому, чи зможе вона зберегтися взагалі як така. Невипадково Путін останнім часом почав говорити про розпад України. Я думаю, що в нашій ідеологічній позиції має постійно звучати тема розпаду Росії.
❓ Але ж воно і звучить майже постійно.
💬 Так, але воно має звучати на рівні і президента, і наших союзників: Росія за тих умов розвитку, які сьогодні створює Путін, не зможе зберегтися як держава.
❓ У Буданова висіла карта розділу Росії, і Драпатий у своїх інтерв’ю, які були ще у 2023 році, але опубліковані зараз, казав, що Росія в теперішньому вигляді не має права на існування.
💬 Нарешті у нас з’явилися військові, які, в принципі, символізують у своїх виступах певну частину програмних цілей цієї війни. Буданов, я в позитивному сенсі скажу, — професійний диверсант, і сама логіка постановки цілей і завдань перед ним — це атакувати, перемогти, добитися результату.
Він чудово розуміє, що без нашої перемоги — я не кажу про повну перемогу і вхід на територію Росії (а ми вже входили в Курську область, і, власне кажучи, це не привело ні до чого, крім посилення російського угруповання на цьому напрямку), — але я кажу про ціль виснаження військ Росії на території України таким чином, щоб вона не могла далі воювати взагалі.
Мова має йти насамперед про її денуклеаризацію, тобто зменшення ядерного потенціалу, про демілітаризацію, щоб вона не загрожувала європейському континенту. І в цьому контексті важлива заява Драпатого.
І ще важливіша його заява про те, що ми маємо завершити визвольну війну українців. Це вперше на високому рівні від топпосадовця, який очолив ЗСУ, прозвучало, що ми є спадкоємцями визвольних воєн українців. | 66 |
| 14 | ❓ Чи змінив Трамп своє ставлення до України?
💬 Змінює постійно свою позицію. Над ним нависає Путін із Росією. Трамп за своєю природою і життєвою ідеологією — бізнесмен, і для нього будь-яка політична програма — це, перш за все, програма бізнесу.
Зрозуміло, що він не покидає думки про можливість підписати big deal — велику угоду з Росією на десятки трильйонів доларів. І Росія йому про це постійно нагадує.
Я розумію, що є неформальні комунікації, про які ми мало що знаємо, але час від часу, наприклад, Пєсков підтверджує, що мова йде про переговори. Або Ушаков говорить про можливість зустрічі з Віткоффом і Кушнером у Москві, які жодного разу не були в Україні.
Україна — тригер.
❓ Зеленський буквально поїхав їх шукати, де вони, бо вони стільки обіцяли приїхати до Києва, і Буданов анонсував це неодноразово…
💬 Вони впливають, без сумніву, на Трампа, але, мені здається, ми отримали іншу можливість із приїздом Лорі Лумер, яка несподівано і досить вражаюче зробила висновки про Україну. Вона сказала слова, яких до цього часу ніхто не говорив: «Путін вбиває Ісуса Христа в Україні, він загрожує християнській цивілізації».
Це надзвичайно чутлива позиція для американських виборців — євангелістів, які переважно голосували за Трампа. Саме на їхній базі Трамп зміг перемогти востаннє.
Тому мені здається, що Кушнер і Віткофф — це такі своєрідні мультяшні герої. Ми їх бачимо, вони рухаються, вони чинять якісь подвиги, але реально ні на що не впливають, судячи з Ірану, де фактично вони провалили весь переговорний процес. І, наскільки я розумію, він відбувається без них, хоча Трамп постійно їх туди відправляє як такий подразнювальний фактор.
Отже, з моєї точки зору, проблема не в них, а в тому, як ми ведемо власну політику. Ми здійснюємо її останнім часом досить непогано з точки зору фронту і можливості відновлення генерації сили української армії, яка дозволяє Трампу поставити питання: «А що ж буде з Росією далі?» Питання ж не в тому, що хтось хоче зберегти Росію, а хтось — ні, а в тому, чи зможе вона зберегтися взагалі як така. Невипадково Путін останнім часом почав говорити про розпад України. Я думаю, що в нашій ідеологічній позиції має постійно звучати тема розпаду Росії.
❓ Але ж воно і звучить майже постійно.
💬 Так, але воно має звучати на рівні і президента, і наших союзників: Росія за тих умов розвитку, які сьогодні створює Путін, не зможе зберегтися як держава.
❓ У Буданова висіла карта розділу Росії, і Драпатий у своїх інтерв’ю, які були ще у 2023 році, але опубліковані зараз, казав, що Росія в теперішньому вигляді не має права на існування.
💬 Нарешті у нас з’явилися військові, які, в принципі, символізують у своїх виступах певну частину програмних цілей цієї війни. Буданов, я в позитивному сенсі скажу, — професійний диверсант, і сама логіка постановки цілей і завдань перед ним — це атакувати, перемогти, добитися результату.
Він чудово розуміє, що без нашої перемоги — я не кажу про повну перемогу і вхід на територію Росії (а ми вже входили в Курську область, і, власне кажучи, це не привело ні до чого, крім посилення російського угруповання на цьому напрямку), — але я кажу про ціль виснаження військ Росії на території України таким чином, щоб вона не могла далі воювати взагалі.
Мова має йти насамперед про її денуклеаризацію, тобто зменшення ядерного потенціалу, про демілітаризацію, щоб вона не загрожувала європейському континенту. І в цьому контексті важлива заява Драпатого.
І ще важливіша його заява про те, що ми маємо завершити визвольну війну українців. Це вперше на високому рівні від топпосадовця, який очолив ЗСУ, прозвучало, що ми є спадкоємцями визвольних воєн українців. | 1 |
| 15 | Навіть якщо говорити гіпотетично, то повернення Федорова міністром оборони максимально сконцентрувало б стратегічний потенціал України і її союзників на придушення Росії. Виглядає так, що це протилежна стратегія президенту Зеленському.
Той, щоправда, говорить, що, якщо Путін відмовиться від мирної угоди чи хоча б перемир’я, то Україні прийдеться воювати. Це витікає із логіки його інтерв’ю Лорі Лумер.
Зрозуміло, що питання Федорова президент спробує вирішити у Вашингтоні, на що ексміністр і розраховує. Він невипадково відмовляється від всіх пропозицій. У тому числі — оборонного міністра Італії Гвідо Крозетто, як пише Reuters, стати його радником.
Якщо ми не помиляємося і дійсно в Україні вдруге після Залужного з’явилася паралельна президенту стратегія війни з Росією, то ситуація почне прискорюватися. Нарощенням, найперше, ескалації з обох сторін.
Це буде найважчий період війни від часу російського вторгнення. Росія буде розширювати удари по цивільних об’єктах, намагаючись запустити внутрішньо-громадянську кризу, використовуючи певне послаблення ролі і функцій глави держави, підсилюючи панічні настрої бізнесу і жителів багатоповерхівок, сіючи страх серед населення, яке щодня грає у смертельні «хрестики-нулики».
Дзеркально так буде діяти і Україна. В неї, на відміну від Ірану, немає можливостей перенести війну на російські сателіти. Наприклад, на Білорусь. Навпаки, разом із США вона робить все для зламу спільної Путіна і Лукашенка союзної держави. Тому нечисленні зграї безпілотників будуть тримати Росію в стовпах чорного диму, в чергах за дизелем та бензином, продуктами харчування і милом.
Як і українські прифронтові поселення, так і скоро російські стануть непридатними для життя в угоду Путіну.
Чи готовий до такої ескалаційної напруги політичний кабінет Зеленського на чолі з ним? Ще неясно, але обставини змусять зробити його вибір. Він у вузькому коридорі: перемир’я і вибори президента разом із ВР, за новими правилами, бо корупція виборчих скриньок знову приведе до влади випадкову людину.
Або потрібно буде таки стати українським Вінстоном Черчиллем і кинути виклик новому Гітлеру. Інакше стратегічна функція прийняття рішень все більше буде переходити до воєнних.
Драпатого звільнити неможливо. Як Залужного. Сирського, послушного і готового діяти в логіці телефонного дзвінка умовного Єрмака, не буде. Главкому і його команді потрібний альтернативний і стратегічний простір для війни, в якому вже немає місця для пасивної оборони.
Вікно можливостей в Україні вже може закритися в 2027 році. Треба діяти з неймовірним прискоренням.
Президент хоче підписати тому якесь перемир’я. Навіть надто важкою ціною. Для цього воєнні мають зробити чесний висновок, що перемогти Росію неможливо.
Драпатий і Федоров прагнуть перемогти над Кремлем і Путіним. Для цього президент Зеленський має виграти свою місію — як Верховний Головнокомандувач створити всі можливі умови для цього. Інакше можуть повторитися історичні ситуації, коли до влади приходили військові.
У Туреччині, щоправда, без війни вони тричі брали владу у свої руки, повертаючи щоразу демократію. У 1958 році, на тлі глибокої політичної кризи через війну в Алжирі, французькі військові та політичні кола привели до влади Шарля де Голля.
Ми розуміємо небезпеку подібного сценарію і вважаємо його неприйнятним. Однак історію творять люди, але ними управляє випадок, який народжується з хаосу. | 73 |
| 16 | Отже, ми знову потрапили у вікно Овертона. Тільки воно подвійне. Ідея Зеленського поїхати у Вашингтон, показати Трампу прийнятний для Путіна план миру, де Україна одночасно втрачає і набуває, запросити кремлівця в Овальний кабінет і утрьох підписати big deal виглядає немислимою, майже дикою та викликає злість. І не тільки тому, що президент сам по собі, без волі народу (референдуму), нічого такого підписувати не може.
Зеленський діє як незалежний і самостійний від нації лідер, ставлячи моральність такого вибору, ціну збереження українців і їхнього матеріального потенціалу вище конституційних зобов’язань і функцій глави держави.
Змінити свою лінію управління країною, політику війни він не може. Так виглядає, якщо дивитися лише на два кольори: білий і чорний. Бо при цьому Україна продовжує, у межах своїх можливостей, успішно воювати і близька до перехоплення воєнної ініціативи.
Можливо, ідея Зеленського так глибоко закопана у його грі, що ніхто не наважується взагалі про неї говорити. Витягнути Путіна з його бункера. Посадити за стіл і почати говорити.
У обох президентів ще малі діти і молоді дами серця. Майбутнє може бути прекрасним. Без війни. Треба знайти в собі сили й мудрість її завершити. Припинити кровопролиття.
Трамп поряд. Він згоден. Ми готові до значних компромісів і поступок, але і вам, Владімір Владімірович, це доведеться зробити, і ми потиснемо руки. Це та дивовижна сутність вікна Овертона, коли з’являється прийнятне і можливість спокійного обговорення. Потім — розумне, і, нарешті, все закріплюють на якомусь лоскуті паперу, який заштовхують нам у голову інфокогнітивні пропагандисти, блогери і всілякі експерти, обіцяючи, якщо не рай, то новий оазис із чистим, тихим, блакитним небом над головою. Без сучих дронів, ракет і ї…чих КАБів.
Але є довше вікно Овертона. Радикальне. І немислиме.
Можливо, Зеленський знав, що Федоров наївно ставить лише на перемогу і стає все більш зримим його опонентом. А коли так, то він, маючи на це повне право, контролює більше 2 трильйонів гривень закупівель озброєнь плюс ще трохи більше 4 трильйонів гривень на весь сектор безпеки й оборони України.
І швидко стає головним гравцем та популярним «юним вундеркіндом», бо всі ці потоки йдуть якраз у цифрові системи, в яких ще можна, але дуже важко щось «стирити».
Наприклад, через наближені до президента дронові компанії, за оцінками не дуже надійних блогерів, з можливістю заробляти чистого прибутку до 200 млн доларів на рік. Федоров зменшив їх фінансування з бюджету Міноборони з 80% до 25%, що могло їм не сподобатися.
Креативники придумали: попросити прем’єра піти у відставку разом з урядом. Головне — з Федоровим.
Віддамо належне Зеленському — він призначив Драпатого. Залужний — плюс. Він виріс у війні і ненависті до орків. Його літаюче БМП стало символом. Його намірів і показовою харизмою його воїнської особистості.
Можливо, вдруге ми бачимо появу нового українського полководця в історичному образі Петра Сагайдачного. Гетьмана Війська Запорозького, військовий та політичний геній якого змінив історію Східної Європи на початку XVII століття. Це він у 1618 році з військом козацьким обложив Москву та підписав вигідне Деулінське перемир’я.
Врятувавши також від позору повної поразки поляків разом із литовцями у Хотинській битві 1621 року проти турків.
Натомість Сирському, який діяв у межах обережної мирної парадигми Зеленського в обмін на «совєтську військову диктатуру», управляючи більше статистикою, ніж бойовими операціями, Драпатий хоче перемоги. Як і Федоров. | 75 |
| 17 | Президент Зеленський хоче швидкого, всеосяжного, справедливого, довготривалого миру з Путіним та якимись гарантіями, якого той взагалі не бажає. Про це пише Bloomberg. Путін зайняв жорсткішу позицію щодо війни в Україні й більше не розглядає варіант територіальних компромісів.
Його мінімум-стратегія наступна: повне захоплення Донецької області, утримання окупованих Запорізької та Херсонської областей і встановлення буферної зони в Сумській та Харківській областях. До цього часу жодних переговорів не буде.
Середня стратегія – окупувати решту Запорізької та Херсонської областей і розширити буферні зони на достатню глибину, щоб захистити інфраструктуру РФ. В інтерв’ю Moscow Times Пєсков заявив про необхідність Кремля «робити більшу зону безпеки, велику буферну зону».
Путін говорить лише про досягнення оголошених цілей війни, постійно уточнюючи й розширюючи їх. Але він для можливих переговорів про капітуляцію України з Трампом жодного разу не окреслив ясних територіальних вимог.
За інсайдами з Алжиру, на український напрямок, чи то замість Герасимова, чи то його заступників, повертають колишнього головнокомандувача Повітряно-космічних сил Суровікіна. У нього є план мобілізації й наступу вже цієї осені з повторним захопленням Херсона та проривом на Одесу. Із виходом до Дніпра. Можливо, це лише інфорозвідка тих кремлівських планувальників, які не можуть вийти з тупика вже дворічного позиційного тупцювання на лінії фронту ядерної імперії.
Путін і вірить, і не вірить своїм генералам у можливість захопити Донбас до кінця поточного року. Він також бачить небезпеку нарощування стратегічного бойового потенціалу ЗСУ на чолі з новим главкомом Драпатим. Той уперше серед усіх воєнно-політичних лідерів заявив про важливість і необхідність завершення визвольної боротьби українського народу перемогою над Росією.
З іншого боку, Кремль реалістично оцінює схильність українського президента до непередбачуваних кроків у напрямку створення внутрішніх політичних кризових ситуацій. Разом із його фікс-ідеєю будь-що укласти мирну угоду з Путіним це переконує останнього в стратегічній слабкості противника, який уже п’ятий рік дає йому одного пенделя за іншим. | 77 |
| 18 | Подивимось, чи зможе Зеленський переконати вже майже друга Дональда оплатити збитки судновласників, портів, трейдерів українського зерна, яким Росія свідомо, в порушення міжнародного права і будь-яких звичаїв, завдає величезних збитків ракетно-дроновими ударами.
Їх можна компенсувати із заморожених 8 млрд доларів суверенних активів РФ у США. В принципі, як і прийняти рішення, в якості лідера альянсу, щодо створення зони безпеки торгових шляхів у Чорному морі, уведення туди військових кораблів НАТО. Конвенція Монтре 1936 року дає Туреччині повний контроль над протоками Босфор і Дарданелли.
Проте вона зобов’язує її пропускати, крім авіаносців, лінкорів та підводних човнів, есмінці й фрегати неприбережних держав тоннажністю до 45 тисяч тонн на 21 день, завчасно офіційно повідомивши офіційну владу. Туреччина, Румунія і Болгарія не мають обмежень. Звичайно, проблема в нейтралітеті Туреччини. Якщо вона не воює, то має право закрити протоки лише для військових кораблів країн — учасників воєнного конфлікту. Тобто Росії й України.
Безпілотні ударні «Магури» та інші, якщо й не знищили російський ЧФ, то вигнали його за межі операційних і контрольованих Росією акваторій. Тому кораблі НАТО в Чорному морі вже не варто розглядати лише як дипломатію «канонерок», а як майже ідеальну можливість створити в межах міжнародного права зону морської безпеки і поволі розповсюдити її на інші частини надмірних ескалаційних ризиків від продовження війни з Росією.
Чи розуміє такі виклики для себе, як і можливості, президент Зеленський? Чи може його нечисленне оточення, включно з окультним професіоналом «Фен-шуй Веронікою»?
Це вже не гра у віртуальні шахи з Путіним, а екзистенційна можливість виживання.
Сибіга скликає Радбез ООН на 27 липня через російське ембарго в Чорному морі. З 22 липня жодне торгове судно не пройшло українським морським коридором. Вперше з 2022 року, тоді ми погодили торговий коридор з Росією в обмін на експорт нею добрив та зерна.
Переорієнтувати всі вантажопотоки через Дунай і сухопутну інфраструктуру неможливо. Росія б’є по всіх торгових суднах будь-якої юрисдикції. Судновласники відмовилися виходити в Чорне море. Експорт врожаю цього року перебуває під важкою загрозою. У нового Уряду поки що немає жодної реакції, а агроміністр виконує роль креативного блогера.
Очевидно, що ця проблема ще реально постане і для РФ. У Москві це розуміють. Але у Путіна є Китай, Азія і країни Каспію. В України основні «ворота» — Польща. Її ешелони із зерном ще більше загострять українсько-польську кризу. Україна постачає близько 8% пшениці, 13% кукурудзи, 8% ячменю і 36% соняшникової олії. Майже 50% її кукурудзи купує Китай (18% імпорту), разом із 10% соняшникової олії (22% імпорту). Він також купує у Білорусі 27% калійних добрив. У них же зацікавлені й США, які нещодавно скасували санкції проти «Білоруськалію» і Білоруської калійної компанії.
Не занурюючись у цю тему, можна її, як і близьку до неї, вмонтувати у переговори про гарантії торгових коридорів у Чорному морі. Зрозуміло, їх доведеться давати і Росії. У цьому вся суть. | 83 |
| 19 | Ризикуючи світлою памʼяттю про друга Ліндсі, Трамп знову поставив його найдорожче дитя – закон про обрушення Росії – на звичну паузу. В угоду Путіну, попри інформацію його спецслужб про можливе передавання російських технологій і даних про цілі для прямих ударів іранськими безпілотниками по американцях та підтвердження Арахчі безпосередньої військової допомоги від РФ і Китаю.
Унікальний лідер американців вірить їм знову більше, аніж своїй розвідці. Трамп переконує вже вкотре себе, що Сі Цзіньпін дав йому слово за жодних обставин не надавати і не продавати зброю Ірану: «Враховуючи наші стосунки, я вірю йому на слово і, крім того, роблю йому велику послугу».
24 вересня цього року він прийме імператора Піднебесної у Вашингтоні. Ще більше він довіряє у байдужості до Ірану Путіну: «Попри жахливу війну, що триває в Україні, Путін сказав мені, що він не продаватиме зброю Ірану».
Ніхто не може бавитися Америкою і допомагати її ворогам: «Якби вони це зробили, це було б дуже погано для них – точно не в їхніх інтересах». І щоб «друг Владімір» не образився і не думав про зраду, мудрий Трамп уміло виправдався за американську зброю в Україні. Нічого особистого, просто нормальний гешефт. Московський диктатор нібито і розуміє, що США продають зброю не Україні, а країнам НАТО: «Вони платять повну ціну, і як ця зброя розподіляється, я не маю уявлення».
Наївний, добрий і дещо розгублений президент найбільшої воєнної імперії світу. І щоб підкреслити такий когнітивний дисонанс, він негайно ввів мита до 12,5% для 80 країн, включно з Росією та Китаєм. Але послав блискучий, у стилі Мессі, пас Володимиру Зеленському. Майже через все геополітичне поле воєн і конфліктів, яким він особисто сприяє або потворствує. Про відшкодування збитків торговельним суднам від ударів Ірану.
У Truth Social його пост варто розглядати як нове правило, цінне для України: «Збитки, завдані судам, вантажам або будь-чому, повʼязаному з ними, будуть оплачуватися іранськими коштами, що знаходяться у розпорядженні та під контролем США. Збитки можуть бути дуже суттєвими, але, проте, це справедливе і рівноправне рішення».
Це при тому, що саме Штати розпочали вторгнення в Іран, який обороняється, як уміє, і продовжують завдавати по ньому ударів далеко від своєї території. | 83 |
| 20 | Президент Зеленський готовий на будь-який крок, аби зупинити війну. Майже прямо він про це говорить в інтервʼю блогерці Трампа, MAGістці і провісниці майбутнього Лорі Лумер.
Найкращим сценарієм для України було б припинення війни «найближчим часом, якщо це дозволить зберегти життя людей».
Зеленський, Україна прагнуть перемоги, однак людські життя залишаються головним пріоритетом:
«Якщо завтра ми зможемо зупинити війну, влаштувати припинення вогню, це краще, ніж воювати 10–20 років до перемоги і втрачати своїх людей».
Так би мовити, в безкінечному хайп-алгоритмі Трампа. На шляху до Нобелівської премії. Це робить нашого главу держави спільником і однодумцем Великого Вашингтонця:
«Думаю, президент Трамп почав вірити мені, що ми справді хочемо закінчити війну. Ми не граємося. Для нас це питання життя».
Президента зовсім не бентежить, що у нього немає жодних ресурсів зупиняти війну, влаштувати припинення вогню, окрім як небезпечної капітуляції перед Москвою. Проте саме вона, як виглядає, може бути мінімальною, якщо за цією «трьохсторонньою deal» стоятиме глобальний Велетень Трамп.
Тому він готовий негайно, і ще швидше, підписати мирну угоду з Росією:
«Так, я готовий. Я готовий приїхати до Овального кабінету або до Мар-а-Лаго для підписання мирної угоди. Все залежить від Трампа».
Від Путіна не залежить нічого? При цьому Україна вже не ставить імперативних умов щодо гарантій безпеки, а лише підтримує будь-які реальні ініціативи, які можуть привести до справедливого та тривалого миру і гарантувати безпеку держави та її громадян. Тобто не резолюції РБ та Генасамблеї ООН, а якусь угоду з належними й однозначними англомовними термінами гарантій суверенної цілісності та незалежності України, підписану США, Китаєм, ЄС, Британією й іншими гарантами, із чіткими зобовʼязаннями РФ виплатити, не втручатися і гарантувати.
Зеленський зробив усе можливе й неможливе, щоб потрапити у «хвилю» Трампа. І йому це вдалося. У своїй Truth Social він написав над фрагментом інтервʼю Лорі Лумер, яку послав до Зеленського з несподіваною місією, — Very good («Дуже добре»), що Володимир Зеленський зустрінеться з ним по обіді у Вашингтоні після поховання Ліндсі Грема. Його законопроєкт про «пекельні санкції», який набрав шалену швидкість у Сенаті, перестав рухатися.
Спрацювали сигнальні лампочки Івана Павлова. Як подразники нервів глави Білого дому, його адміністрації та їхніх умовних рефлексів.
Путін, Лавров, Ушаков, Дмитрієв, Віткофф, Кушнер, агенти, корисні ідіоти занурили президента Трампа у чергові сутінки сумнівів. | 91 |
