Степан Гавриш

👀 Можна як завгодно досліджувати замисли Путіна з його ідіомою миру. Але ясно одне: жодного реалістичного, тим більше справедливого, миру – він не хоче. Генсек Столтенберг назвав цей вибух соціопатії чомусь пропозицією. Хоча справедливо оцінив її, як ще більше агресії й окупації.  Путін смертельно боявся, що глобальний саміт, попри кастрацію формули Зеленського, його господарями встановить у будь-якому документі, комюніке або декларації, принципи завершення війни та рамки для миру.  Для цього він переконав президента Сі не їхати на саміт. Пекін десь 14 червня зібрав 10 чи більше представників неназваних країн і затвердив власний окремий план мирного врегулювання «конфлікту між Росією та Україною». З 6 пунктів головні з яких контроверсійні: мир на умовах як би територіальної цілісності й міжнародного права зі статутом ООН. Але лише на умовах двосторонніх переговорів з Росією.  По суті, за заявою МЗС Китаю альтернативний саміт на основі китайсько-бразильського плану підтримує ще 26 країн. Міністр Ван I також подякував турецькому міністру Хакану Фідану, який підтримує Пекінський план.  Комюніке Швейцарського глобального саміту нічого не змінило і ні до чого не зобовʼязало Росію. Вона не визнана агресором, винною за воєнні злочини, викрадення дітей і цивільних та у безпричинному нанесенні ракетно-бомбових ударів по мирних поселеннях українців. Навіть питання ядерної безпеки в комюніке саміту миру, яке підтримали 80 країн і 4 організації, лише закликає повернути контроль України над ЗАЕС, але не до виведення російських військ зі станції.  При цьому, попри обтічність формулювань документа, Індія, Саудівська Аравія, Таїланд, Мексика, ПАР, Бразилія та ОАЕ не підтримали спільний документ. І хоч міністр Кулеба доказує, що в тексті декларації глобального саміту «були враховані усі принципові позиції України», в реальності комюніке є надто вихолощеним по суті відповіді на агресію Росії.  Попри активність і переговорну рішучість президента Зеленського головним гравцем на саміті виступав Андрій Єрмак. Це видно навіть із групового знімка учасників саміту: він ледве не горує над всіма.  Саме він визначив основний алгоритм підготовки й проведення глобального «мирного саміту-2». Перше. Україна готова надати Росії мирний план за підсумками саміту миру. В чому суть такого плану – не ясно, бо він не обговорювався і публічно ніде не висвітлювався.  Друге. Виявляється, що якась група на чолі з ним «продовжує роботу над дорожньою картою щодо важливих питань безпеки».   Третє. Ніяких другого Мінська і Будапештської угоди: «Україна не піде на жодні компроміси щодо таких питань, як незалежність, суверенітет і територіальна цілісність – навіть на шляху до миру».  Четверте і несподіване: «Формула миру» президента Зеленського має бути основою припинення війни, але Україна готова й до інших ідей та пропорцій, якщо вони поважають незалежність, територіальну цілісність та суверенітет України. Але це не може бути альтернативним планом.  Пʼяте та останнє. Отже, після узгодження спільного плану учасниками саміту Україна буде готова розглянути варіант з участю Росії в зустрічах, присвячених реалізації пунктів формули миру». Його підтримав канцлер Шольц, який за переговори з Росією. Віцепрезидент Каміла Харріс, оголосивши допомогу на підтримку енергетики в Україні в сумі 1,5 млрд доларів, саміт покинула. Салліван мовчить і спостерігає.  Сунак, Макрон, Мелоні, Дуда та інші союзники підтримують президента Зеленського, позитивно коментують комюніке, критикують ультиматум Путіна, не мають власного уявлення, що робити надалі із залученням Росії до мирних переговорів. Саудівська Аравія, яка відмовилася від комюніке, вже заявила про готовність провести «мирну конференцію» України з Росією в Ер-Ріяді. 

➡️ Політична тема втратила гнучкість, конкурентність, й зосередилася на одній людині. Владімірі Путіні.  Він надто старий, аби планувати з ним розвиток Росії на тривалий, історично значимий, період часу. Тим більше, що в його оточенні є розуміння неминучого колапсу після відходу Путіна. Тому, попри його заяви, Росія до тривалої затяжної війни не готова.  Кожен день наносить їй такі глибокі рани, які вилікувати не вдасться за десятиліття. Ніхто не запропонує їй план Маршалла. Навпаки, план Сі Цзіньпіна може полягати лише в одному – забрати у Росії як можна більше. Принаймні те, що раніше належало Китаю і що російські царі в нього відібрали силою. Доказом цього служить готовність Пекіна приєднати Тайвань воєнною силою.  Отже, у Путіна почалася глибока криза та особиста депресія. На форумі у Петербурзі він заявив, що Росія готова вести війну ледве не безкінечно. Вона має в ній переконливі ініціативи й успіхи та буде «витискувати» ЗСУ із лінії оборони, поки Київ не запросить капітуляції.  Це безальтернативна ціль, і вона буде досягнута. Саме на ній на засіданні РБ ООН в день глобального саміту наполягав представник Росії.  🟢 Українські війська швидко відновлюють боєспроможність. Вже восени, завдяки ритмічним поставкам західної зброї й технологій, вони зможуть вийти на інший рівень ведення бойових операцій.  Путін напевне розуміє, що далекобійні удари по всій окупованій території, включно з Кримом, приведуть до масштабних втрат живої сили, воєнної техніки, логістичних і інфраструктурних обʼєктів.  Вірогідно, що продовжувати навіть окремі наступальні операції, наносити ракетно-авіаційні удари по оперативних тилах і всій території України, буде набагато складніше і дорожче. Якщо й можливо, без невідновлювальних втрат.  В умовах, коли Україна продовжує нарощувати свій артилерійсько-ракетний потенціал, безпілотні атаки по найбільш цінним воєнним і інфраструктурним об’єктам на території Росії. Та посилює удари по російській авіації системами ППО та F-16, які вже майже в Україні.  🔴 Владімір Путін морально вже готовий нанести ядерний удар по ЗСУ. Поки що він не може переступити психологічний рубіж, за яким настане інша реальність.  Китай та інші пригодовані Росією союзники й супутники відмовляться від неї. Захід може нанести не один, а серію ударів. Воєнних, фінансово-економічних, політичних, які демонтують суб'єктність Росії.  Почнеться час замахів на Владіміра Путіна. Як на маніяка, який вийшов на своє останнє полювання.  🔈 Тому, мир. На зборах дипломатів МЗС Путін виголосив свій мирний план: «Щойно Київ заявить, що готовий і почне реальне виведення військ, а також заявить про відмову від вступу в НАТО, ми негайно накажемо припинити вогонь і почнемо переговори. Гарантуємо безпечне відведення українських частин і зʼєднань. Наша принципова позиція – нейтральний позаблоковий і без'ядерний статус України, її демілітаризація і денацифікація… йдеться не про замороження війни, а її остаточне завершення». Все це треба зафіксувати в міжнародних документах-договорах, включаючи статус Криму, Севастополя, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, як «регіонів Росії».  Гірше Брестського миру 1918 року. І це ще не все. Путін вимагає сатисфакції: угоди про «капітуляційний мир» мають передбачати негайне скасування санкцій проти Росії. Ну і саме по собі, й компенсацію за нанесення збитків.  📍 Не кажучи вже про вимогу до Зеленського виписати Путіну премію у 26 тисяч квадратних кілометрів недоокупованих ним територій. Це більше Ізраїлю, Словенії та Македонії. За день до початку глобального саміту миру, за ініціативою і формулою президента Зеленського ⌛

Колишній актор комедійного жанру не лише кинув йому, майже головному геополітику, виклик. В ньому Путін ясно зрозумів фінал війни – Росія не лише понесе воєнну, тяжку моральну й історичну поразку.  Є відчуття, за яким стоїть елементарна логіка, що російська держава, рано чи пізно, таки розпадеться. Під тиском переважних, передових і безкінечних, в порівнянні з Росією, ресурсів Заходу і неминучої внутрішньої кризи, яка зірветься в галоп.  Це може викликати принцип «падаючого доміно» в національних окраїнах, які в будь-який час почнуть «парад суверенітетів». Це консолідувало вчергове Захід. Європа ясно зрозуміла, що вона наступна, бо Путін на Україні не зупиниться. Незалежно від того, чи він добʼється воєнної перемоги, або знайде способи підписати з Києвом «мирний договір» про капітуляцію. Особливо гостро відчули цю загрозу не лише країни східної Європи, але й північні держави, що межують з Росією. Фінляндія і Швеція алярмово вступили в НАТО. Польща і країни Балтії після заклику Макрона направити свої війська в Україну, переходять рубікон і готуються воювати в Україні. Якщо ситуація буде погіршуватися.  Врешті, президент Байден вийшов із-під гіпнозу Владіміра Путіна і дозволив наносити удари американською зброєю. Крім ATACMS, по ближньому закордонню Росії, для захисту Харкова.  Рішуча обережність лідера Америки. Саме він врятував Україну й обʼєднав Європу та своїх союзників в антипутінській, антиросійській коаліції.  Відсутність тривалим часом американської зброї, сильної, продуманої стратегії війни й несподіване усунення всього Генштабу на чолі з главкомом, корупція в Міноборони й політичній владі, провали зі створенням належних фортифікаційних ліній оборони та мобілізацією – дали можливість Кремля перехопити воєнну і психологічну ініціативи.  Проте, як виявилось, Росія не здатна відновити масштабні наступальні операції. Більше, вона не може, не готова і не здатна вести маневрову війну, прориваючись на довгі дистанції через українські оборонні рубежі.  Росія вичерпала свій конвенційний потенціал і не здатна його посилити, модернізувати для створення переваги над ЗСУ. Путін прекрасно розуміє, що через якийсь час в межах одного, максимум двох років, ЗСУ мають всі шанси не лише досягти паритету з російською армією, але й отримати системні переваги.  В умовах потокової війни на виснаження, коли за кожний квадратний метр захопленої території Росія платить десятками вбитих і поранених, добитися воєнної перемоги неможливо. Тим більше коли вся економічна система Росії стискається і руйнується. 

Нарешті настав «День Ш». Президенту Швейцарської конфедерації Віолі Амерд, колективній главі держави з віковим постійним нейтралітетом (після Віденського конгресу) вдалося зібрати на зірковому курорті Бюргеншток 100 країн і міжнародних організацій. За участю понад 50 перших осіб західних країн і їх союзників з Глобального Півдня й Африки.  За задумом президента Зеленського, волелюдні збори більшості лідерів країн світу і їх високих представників, по суті, мали стати глобальною конференцією із закінчення російсько-української війни.  З одного боку, визначити переговорні рамки й межі компромісів, а з другого – можливо розробити якусь дорожню карту, за якою одночасно буде зменшуватися ескалація і рухатися переговірний процес. Врешті, переговори мають/можуть відбутися між офіційними та належно підтвердженими, згідно з національними законами, делегаціями України та Росії. Для прямих двосторонніх переговорів.  Зважаючи на глибоку вмонтованість у війну на боці України США, ЄС і інших союзників, Україна може проводити такі перемовини з Москвою лише за участі, як мінімум, ключових партнерів. США, ЄС, Великої Британії, Японії, Канади й Австралії. Список може бути тільки довшим.  Повторити Мінсько-стамбульський переговірний демарш двосторонніх переговорів за спиною українців і союзників більше не вдасться. Для них спроба України піти на жорстку капітуляцію, яка загрожувала державності, була неприйнятною. Очевидно, саме це мав на увазі премʼєр Британії Джонсон, який терміново прибув у Київ і підтримав Зеленського не йти на сепаратний мир з Путіним.  24 березня Дуда в Брюсселі зачитав попередній меморандум про «мирний план» між Києвом і Кремлем. Ніхто його не підтримав.  Але зерна сумнівів були посіяні. Чортополохом проросла зневіра. Вона знову стала поживним бульйоном для пошуків миру з Путіним. З Вашингтона, від імені радника Саллівана, зачастили не тільки американські впливові люди. Макрон і Шольц довго намагались вговорити Путіна на якісь поступки, або бодай би зрозуміти, чого він врешті хоче. Польща, балтійці, Британія і звʼязка Блінкен-Остін закликали Україну до бою.  Мир з Путіним неможливий. Все вирішитися на полі бою або у кабінеті правителя ядерної тиранії. Ні перше, ні друге не спрацювало. Український контрнаступ провалився, жорстко вдарившись в лінію Суровікіна.  Переворот через демарш Пригожина на Москву смертельно налякав Путіна, але повернув його в Кремль. В його вежах не було єдності, а дійсний голова кооперативу «Озеро» виявився єдиним здатним бути патроном і арбітром для жирного оточення.  Зеленський офіційно відмовився вести будь-які переговори особисто з Путіним. Він жорстко висунув протилежні умови його плану колонізації України, наполягаючи на імперативній лінії своєї політики: виведення рос військ, відновлення територіальної цілісності на рівні 91 року, плата Кремлем за заподіяну шкоду і компенсація всіх збитків за весь час її вторгнення, повна суб'єктність (ЄС і НАТО) і трибунал над російськими воєнними злочинцями. Це було жорстко і несподівано для Владіміра Путіна. 

Самопризначений правитель Росії обкладений червоними прапорцями. Через хворобливу міопію, постійне вироблення в собі гормону ненависті, норадреналіну, складні процеси, які відбуваються, можливо, у вентролатеральній частині ядра гіпоталамуса, де виробляється надмірно злість і агресію, він не бачить не лише горизонталі подій, але й загроз навколо себе.  Захід і його союзники поволі стискають у санкційних лещатах тіло російської економіки й зменшують постачання кисню у фінансової судини держави. Для стратегії затяжної війни в обкладеній російській фортеці, Путіну потрібно розбудити Сталіна або стати Аятолою з народом-шахідом. В іншому випадку, його буде чекати доля російських царів Олексія I Романова, Петра III й Івана 4, які банально були отруєні. Власною челяддю.  Максимально обмежений стратегічний маневр, і якось змінити його вже практично неможливо. Китай не стане його союзником у війні із західною цивілізацією, яка могутніша за них обох. Його партнерство може тільки зменшуватись.  Іран і Північна Корея не здатні посилити воєнний потенціал російської армії та не можуть вплинути на окремі епізоди воєнних подій.  Тому, основною зброєю Путіна стають тиражування страху перед його соціопатією, невизначеність розвитку воєнної ситуації, концентрація авторитарної сили з відсталим народом проти ліберальних демократій із хворобами народовладдя.  Ще більше помилковим є його розрахунок на Трампа-президента, який з невідомих причин може стати союзником агресора і воєнного злочинця.  США 12 червня вдалися до ще більш жорстких санкцій проти Росії, які вже підтримали в G-7. З глобальної системи торгівлі вони вилучили «Мосбіржу», Національний кліринговий центр і національний депозитарій разом з основними страховими компаніями й відділеннями російських банків в Китаї та Індії.  Заборона на співпрацю для всіх фінансових інститутів тепер розповсюджується на всі компанії та фізичні особи, які попали під санкції, а також на всі російські компанії. В будівництві, в аерокосмічній і виробничій сферах економіки. 300 фізичних і 100 юридичних осіб по всьому світу.  Одночасно під санкції потрапили 6 найкрупніших китайських компаній, які виробляють ракети, воєнні дрони, газове і нафтове обладнання, двигуни для безпілотників, різноманітні станки з ЧПУ, виробники платіжних терміналів і постачальники системних блоків, компʼютерних кулерів і блоків живлення.  На черзі – масштабні санкції Євросоюзу. Стрибок в темне минуле. Безнальні долари та євро покидають Росію. У відповідь на Економічний форум в Петербурзі, який зігнорував Китай і всі решта партнерів Путіна по БРІКСу.  Агресія Путіна і його легковажне вторгнення в Україну в розрахунку на тріумфальну перемогу і поверження Заходу вже призвело до зворотного.  Росія сама стає жертвою власної безрозсудності. Стратегія опору Росії, її подавлення, і з керованої також, переходить в режим все менш передбачуваної. В напрямку стихії. Якщо Владімір Путін не зупиниться і не відпустить.  На Петербурзькому форумі в образі доброго самаритянина він тихенько запросив мирних переговорів. Не з Україною. Із США. З Джо Байденом. Розраховуючи на рольову гру його радника Саллівана і групи відомих і загадкових американських миротворців.  Наштовхнувся на Володимира Зеленського. В режимі досить жорсткого цейтноту і прискорених глобальних подій, він здійснив практично дипломатичний прорив.  Контури стратегії союзників і стратегії Києва ще не стали єдиним цілим, але набули чітких ознак тотожності. Спільності, єдності. Звичайно, на найближчий час. Поки війна не покаже неминучість поразки Владіміра Путіна, а мир не стане пошуком справедливості, як гарантій прогресу людства. 

🌐 Війна все глибше вгризається в тіло світу. Камʼяне. Ламаючи зуби, але не відступаючи. Вона ніколи не буває раціональною і логічною.  Народжена амбіціями, помстою і хворим розумом, вона лише на початку, якщо наштовхнулась на хоробрість та незламність супротиву жертви, виглядає переконливою силою агресора. Той закидає в неї нескінченні людські маси, спалюючи залізо, державу і свій народ.  Він поволі, але неминуче, стає уособленням самого диявола, плоть і розум якого все більше втрачають звʼязок з реальністю і не дають ніяких шансів зупинитись. Тоді війна стає стихією. Невкротимою, неприборканою.  Саме вона є владикою, фатальним таланом історії. Повелителям держав і народів лише здається, що вони можуть направити війну проти своїх ворогів і знищити їх її лютою силою. Як Боги війни.  Бог вразив Єгипет спустошливими карами, знищив фараона і його армію в Червоному морі, захищаючи євреїв і рятуючи їх від тиранії. Бог звелів їм йти війною на ханаанців, бо вони були безнадійно зіпсутими. Він також послав царя Давида воювати жорстокими  філістимлянами й навчив його стратегії з гарантіями перемоги.  Бог сам був воїном, але коли він не давав згоди на війну, то євреї несли тяжкі поразки. Путіна освятив на війну Кирило Гундяєв. Господь не лише давав згоди на таке, але точно був проти вбивства українців і знищення української держави та його боголюбимого і мироносного народу.  Розуміючи небезпеку розвитку війни, за межами її конвенційної ескалації і загрози використання ядерної зброї. Якою надмірно володіє Росія. Тоді створене ним в одному екземплярі людство може згоріти у ядерному апокаліпсисі. Бо Путін і його оточення перестали боятися пекла.  На Економічному форумі в Петербурзі Владімір Путін в режимі активної спецоперації із закладкою у мізках підполковника КДБ, який ефектно погрожував світу ядерною зброєю, в розмові із відомим ядерним яструбом Карагановим, переконував африканських інвесторів у відсутності необхідності використання ядерної зброї зараз, «оскільки немає безпосередньої загрози Росії». Але дав зрозуміти, що готовий змінити ядерну доктрину.  Він свідомо не лише ініціював ядерну дискусію, але й дав Караганову висловити його думку про пониження надто високого порогу застосування ядерної зброї для досягнення капітуляції України й покарання Заходу.  І хоча Путін переконує себе у повній конвенційній перевазі війни з Україною, готовності до затяжної війни, він наблизив ядерну зброю впритул до червоної лінії.  Його стратегія може полягати в епізодичному використанні тактичної ядерної зброї у фронтовій операції переходу у формат «холодного миру». Коли країни суперники і їх союзники утримуються від прямих військових дій та мілітаризації, в цьому випадку України, через конкретний страх перед можливою ядерною війною та її наслідками.  В умовах, коли не лише країни-ізгої, але й навіть демократії в страху перед сильними й мілітаризованими сусідами почнуть наввипередки гонку озброєнь.  Владімір Путін розуміє, що жодної можливості оцінити ризик ядерної ескалації з його боку немає. Як і немає надійної процедури її оцінки, переконливих доказів готовності бункерного і його офіцерів діяти в колективному консенсусі щодо натискання на червону кнопку.  МЗС Путіна підтвердив готовність перенести ядерну зброю ближче до війни. Заступник Лаврова-жеребця, Сергій Рябков, теж підтвердив можливість змін базових документів у сфері ядерного стримування через «неприйнятні та ескалаційні дії Заходу».  У відповідь адміністрація Байдена працює «над більш рішучою стратегією» щодо нерозповсюдження ядерної зброї у світі. Після показових навчань і маневрів з тактичною ядерною зброєю на півдні Росії й в Білорусі, фрегат «Адмірал Горшков» і АПЧ «Казань» з буксиром на всілякий випадок і танкером та зі гіперзвуковими ракетами запаркувались в гавані за 160 км від авіабази ВМФ США у Флориді.  До 17 червня. Поки не завершиться глобальний мирний саміт, який торпедували Владімір Путін зі своїм «другом без обмежень» Сі. 

Овації Президенту Володимиру Зеленському від 101 учасника Саміту світу та їхніх команд Тези на Саміту миру: ▪️Олаф Шольц заявив, про необхідності задіяти РФ в діалог. ▪️"Зараз тут немає Росії. Чому? Бо, якби Росія була зацікавлена в мирі, - не було б війни", - Зеленський. ▪️"Заморожування війни РФ проти України - «не відповідь», а лише «рецепт» для майбутніх воєн", - голова Єврокомісії. ▪️"Сьогодні це Україна, а завтра це може бути Східна Азія", – прем‘єр Японії, що підтримка України буде продовжуватися. ▪️До Бучі була Абхазія, а до війни в Україні була війна проти Грузії. Україна бореться за безпеку усієї Європи і навіть більше, - президент Грузії Зурабішвілі. ⚡️ Підписатися на ONews Україна | Запропонувати новину

https://www.kommersant.ru/doc/6772555#id2578020 Вице-президент США Харрис объявила о выделении $1,5 млрд на энергетику Украины // Подробнее на сайте