Щуриний клуб "Текіла"

Йшла собі, нікого не чіпала, як раптом втрапила в підступну пастку фейрі. Зачарували, що й не пам'ятаю, як на касу дійшла. Отямилася — грошей нема, є лише отаке красиве. Вибачте, але пепед артам frostbite встояти просто нереально... це >>>>>>> кожну ілюстрацію хочеться встановити собі в очі як фон екрану😅

Банку розбито! Дякую всім за участь! Переможець мав отримати повідомлення. P.S. якщо хтось хоче підписану книгу (англійською) Джонна Гвінна можете все ще написати мені @irrivarti

Дуже раптовий розіграш за донат на наземні станції для зенітних дронів для 24-ої бригади, але, сподіваюся поціновувачі знайдуться! У моєму районі завтра проїздом пан Аберкромбі з паном Гвінном, які підписуватимуть книжки. Тому за донат кратний 100грн ви можете отримати підпис з присвятою від Джо Аберкромбі або Джона Гвінна. Переможець може обрати, яку саме книгу підписати: будь-який брит пейпербек англійською, або На лезі клинка українською. Посилання на банку Важливо! В описі донату вказати ім'я для підпису латиницею та бажану книгу. Якщо донатите не з моно, то вказати нік у телеграмі. Розіграш триватиме до 04.11 до 19:00.

Піранезі Сюзанна Кларк Я б могла сказати, що це книга, яка повернула мені жагу до читання. З перших слів, рядків, перших образів у мене в голові феєрверком розквітла магія Будинку. Химерність і витонченість описів настільки захопили, що здавалося я сама ходжу коридорами, досліджую і чекаю разом з Піранезі. Книга просто ідеальна за розміром й швидкостю. Тебе миттєво підчеплюють на гачок бажанням дізнатися, що це за Будинок? Чи це магія, чи це чийсь злий жарт, чи, може, просто вигадки хворого глузду? То тут, то там залишені підказки, великоденки знайомого нам життя, просто підливають паливо у й так гаряче багаття моєї цікавості. Головного героя легко любити. За нього хочеться вболівати, хочеться, щоб він був щасливим. І кінцівка просто 💔💔💔 Мені навіть важко знайти слова для відгуку, бо в голові єдина думка: «Боже, як це прекрасно». До речі, думаючи про книгу й слухаючи Сюзанну Клаок, що розповідала про своє дитинство і свою взаємодію з творчістю, я, здається, знайшла свій власний сенс в книзі(?) Я навіть мала честь поділитися ним з пані Кларк і, хоча вона сказала, що ніколи не думала про це, але мої спостереження цікаві і щось в них є! Вона погодилася! Ділюся й з вами. Але під спойлером, бо розкажу кінцівку. Мені здалося, що книга така сама алюзія на дорослішання. Що Піранезі чк дитина лише пізнає світ. Він його любить, сприймає досконалим таким, як він є. Він не бачить загрози у світі та вірить у найкраще в усьому. А прихід 16-ої людини це переломний момент, коли все більше й більше доросле життя ламає тебе й твоє безпесне місце, нав'язуючи обов'язки, очікування інших, можелі поведінки. Людей стає забагато й адаптуватися стає важче. Ти сумуєш за своїм Будинком. І лише тоді, коли ти навчишся навіть у дорослому житті, бачити й розуміти дитину всередині себе, ти почнеш бачити обриси Дому навітт у сірих щоденних вулицях та ліхтарях нічного парку. Отакі в мене думки... Хто читав, чи згодні ви? #відгук

Зараз з усіма новинами й подіями на роботі важко тримати концентрацію хоч на чомусь... Тому я замість перекладів чи читання книг створила осінній квіз для колег. Він англійською, але можливо, хтось теж хоче відволіктися! Це історичний раунд. Є три події і треба обрати ту, яка відбулася не в один період/епоху, що інші дві. Відплвіді будуть під спойлером у коментарях! Розповідайте, як добре впоралися і заодне скажіть, будь ласка, ваші враження від раунду. Бо мене часто булять, що в мене занадто складні питання🙈

Новини 💔 Вовкулаки збирають на ремонт авто Банка: https://send.monobank.ua/jar/BhGUUnrKx Валерія Савотіна допомагає зібрати на ремонт наземних дронів Банка: https://send.monobank.ua/jar/5TtriN4eLa

🌟 Можна подивитися на нову красу від РМ — нові передпродажі По-перше, «Острів у Сріблястому морі» Таші Сурі, про яку я нещодавно писала. Сапфічне одиночне фентезі про Відьму і Лицарку. Я в захваті від нашої обкладинки! По-друге, а що за краса у Марини Ніцель?? Друга частина її Темного спадку. Я щось очікувала, що обкладинка буде в стилі першої книжки, а туууут Рада, що українські автори отримують гарне оформлення 💞 А що ви собі придивилися? Я поки тільки на Ташу дивлюся, але хто зна хто зна...

Трохи з запізненням через робочі зустрічі, але теж доєдналася до диктанту. Перевіряти помилки відверто стрьомно. Я і в школі писала дмктанти погано, а зараз то взагалі напевно🙈 І не скажеш, що я через день у правопис заглядаю. А вам як цьогорічний текст і начитка?

Що може бути прекрасніше, ніж коли в авторки перехоплює подих від краси українських видань? Дякую @nebobooks за книжки, що роблять щасливими не тільки мене, але й мою улюблену авторку. І й за те, що погодилися на мою авантюрю з подарунком. Два місяці тому під час автографів В.Е. Шваб не могла перестати роздивлятися наші видання й чарівні ілюстрації від Олени Васіної. Тому я написала видавництву й спросила, чи не хочуть вони передати подаруночок Щуринною кур'єрською службою👀 І от вчора нарешті книжечки знайшли свою творчиню. Я щаслива, сподіваюся, ви також!

На жаль, останнім часом мій настрій зовсім не святково-фестивальний... Тому захотілося спробувати зробити щось нове й цікаве(?) у надії покращити мій моральний стан. Пропоную гру: Хто відгадає, який косплей я роблю завтра — відправлю поштою листівку з коміккону. Такий собі посткроссінг? Якщо хочете взяти участь — пишіть свої пропозиції у коментарях👀 Підказка: персонаж не худенький/ка

Це я, коли після двох книжок, де довелося продиратися крізь текст, розгорнула Піранезі.

Трішечки атмосфери для вас (кожен івент з Джо Аберкромбі прекрасний. А з Пірсом в них ще й чудова синергія😁) Останнє відео — відповідь на питання, чи любить він змушувати читачів страждати, має невеликий натяк на спойлер. І ще трохи фраз вирваних з контексту, бо вони занадто прекрасні, щоб не поділитися. П: дивись, у мене довше Д: 🫢 Д: то в тобі сидять два вовки. Один хочу бути чоловіком і написати все (сценарій фільму) самому, а інший — просто хочеться зачинитися в кімнаті і... П: плакати. Д: ...і бути експертом... П: а, так, бути експертом, саме те, що я хотів сказати. П (відсуває свого стільця, щоб людям збоку було краще видно) Д: це що й мені треба? І навіщо П: це називається емпатія до свого читача, Джо Д (зачитує чиєсь питання): ти прайм? П: спитай свою мамцю Д: все, молодець, задоволений? П: бачите сивину в бороді? Її там не було до знайомства з Джо. З головним стресом мого життя. Д: бачите мою? А ми з Пірсом одного віку. Десь 30-60 років. Д: я дуже вправний зі своїми руками🫦 П: 😯🤣 як я тобі в очі маю після цього дивитися? Відвернись Д: якими б трьома словами ти б агітував когось прочитати твою книгу? П: please, please, please? А ти? Д: "навіть не думай". Або ні. "Женіть мені свої гроші". Д: я дуууууужеееее радий твоєму анонсу. Ніщо не приносить мені стільки... радості... як читати про чужий... успіх П: це справді чується в твоїх глибоких паузах і щирому голосі.

Іноді, перш ніж сотні людей у кожному місці плескатимуть і по-вовчому завиватимуть за твоєю командою, потрібно отримати щонайменше 138 відмов і не здатися. Леді та джентльмени, дозвольте поділитися з вами історією Пірса Брауна. ✨️ Важко повірити, але Пірс був тихою і доволі замкненою дитиною. Друзів йому замінювали книги, особливо після переїздів. Читання було його safe space, його пристрастю, віддушиною. Він ніколи не думав, що стане письменником, але одного дня, коли йому було 16 років, він прочитав останню на той момент книгу із серії «Пісня льоду й полум'я» і зрозумів, що продовження не буде. Тоді він сам узявся за перо. ✨️ І ні, він не писав фанфік про Джона Сноу і Дейнеріс. Його перша історія була про браконьєрів, які підстрелили останнього дракона, а в його розтерзаних рештках знайшли мале драконятко. Авжеж, органи драконів дуже цінні на чорному ринку, тому браконьєри планували продати й рештки матері, і драконяти. Та один із них зрадив групу, забравши дракончика собі на виховання. ✨️Але оповідання він якось не дописав і взагалі... Однак початок було покладено. ✨️ Пізніше він переїхав у Вашингтон, і атмосфера, що надихнула Стефані Маєр створити «Сутінки», зачарувала й його. Він створив свій перший завершений роман — «Реквієм Світла» — і відправив його агентам. ✨️Однак ніхто навіть не прочитав його твір. Пізніше, у коледжі, Пірс створив ще вісім романів — усі різних жанрів і тематик, — але знову не отримав нічого, навіть жодного read back. ✨️ Тоді Пірс Браун не знав нічого про видавничу справу. Він не знав, чому одні книги виходять у м'якій палітурці, а інші — у твердій. Він просто загуглив, як подавати книги, і на порталах для авторів та письменників знайшов поради, як писати листи, кому й куди їх надсилати. І так бомбив агенції. Але коли це не приносило результатів, він злився і, хоч-не-хоч, був змушений вивчати невимовні правила та вимоги. ✨️Ніхто не хоче книгу на 290к слів від 18-річного хлопця. І на 200к — від 20-річного. А от 120к від 22-річного — ммм, можливо, є шанс. Усі ці знання прихожили до нього методом проб і помилок. ✨️ Після стількох відмов, із серцем, сповненим розчарування, і розбитою мрією, він був готовий писати знову. Як каже Пірс, «Червоне повстання» — це його велике fuck you видавничій справі. «Окей, хочете, щоб було по-вашому? Отримуйте по-вашому. Але по-моєму заховається всередині, ніби в череві звіра, а потім прогризе собі шлях назовні, як покидьок Севро». Із «Червоним повстанням» Пірс зрозумів головне: він — захисник своєї серії, і ніхто, окрім нього, не буде за неї битися. Здається, це фундаментально змінило його ставлення до власної творчості. Раніше й зараз Пірс вірить, що писати треба не заради популярності, а тому, що тобі є що розказати. Тому він радить не писати для читача, а писати тому, що ти шокований, що цю історію досі ніхто не розказав. Писати те, у що віриш. #зустрічі_і_пригоди

Невеличке питання: чи потрібні субтитри для фрагментів інтерв'ю англійською чи ви готові просто послухати муркотливий голос Пірса Брауна і байдуже, що він там каже?

Поки прямую на зустріч з Пірсом Брауном, розкажу вам історію одного підпису, яка досі переслідує мене перед сном. Примітка: погугліть, як вигладає Пірс Браун і ви мене зрозумієте наьагато краще. Отже, рік тому стою я в черзі на підписи... Як завжди дуже нервую і 20 разів репетирую в голові що і як я казатиму автору. Потім ще 10 хвилин наважаюсу попросити когось зробити мені фото/відео, потім знову повторюю підготовлені рядки... як от моя черга. Пірс Браун, виявляється, має звичку тиснути руки кожному читачу. Він простягує мені долоню й каже: — Вітаю, Я Пірс. Я тисну його руку, дивлбся в його блакитні озера очей, киваю, як дурне, й відповідаю: — Я знаю. Він все ще тримає мою руку й вичікувально дивиться з усмішкою. Я теж посміхаюся у відповідь, продовжуючи тримати його руку. За секунду чи дві, він здогадується, що в мене в голові одна мозкова клітина і та на репіті співає сексі бек замість того, щоб працювати, тому вирішує мені натякнути: — А ти?... — А, ой... Я Марія. — Приємно. Він забирає руку, я вже хочу померти від сорому, але не можна. Пірс розгортає книжки для підпису, поки я починаю тараторити зазубрені рядки... Не пам'ятаю точно, але, здається, я щось казала про те, що він обов'язково має приїхати знову, бо мені не встигли відправити мій український примірник. У той вечір я мала підписати дві книги: одну собі, іншу для Ніки. За умовами заходу, можна було одну книгу з іменним підписом, іншу просто. Тому стікер з ім'ям був лише в моєму примірнику... Однак, мені здається, чи то Пірс Браун теж затонув у моїх очах, як я в його, чи то він просто вирішив нагадати мені моє ім'я, щоб більше не забувала, але він підписав обидві книги для Марії😅 І здавалося, на цьому досить ніяковості й тупняка за один вечір, але ні... Мене вчили, що якщо вже вийшов позоритися, то треба позоритися до кінця👌 Тому, коли він закінчив підписувати мені книги й знову повернув до мене свої блакитні очі. Я впевнено подивилася в них і спитала: — Do you ever cry when you kill our favourite characters? — Yeah, I do sometimes. — As you should. І це я сказала з такою впевненістю й силою, ніби виносила вирок. Тоді забрала книги й пішла, навіть не пропрщавшися. Добре хоч по столу не грюкнула... Хай там як, цього разу захід без підписів, то осоромитися ще більше можливості не буде😅 Але нічого... я впевнена, наступного разу я точно навздожену все упущенне🙈

Ілюмікрейт теж зробили спешл Нічниці. Мені дуже подобаються арти й концепт, але, якщо чесно, оформлення Ферілут мені здається ближчим за вайбом до атмосфери книги... Але-але... таких красунь я б все одно хотіла мати в себе.

Побачила класний допис про транслітерації від castles of glass. Знаєте, коли я тільки починала знайомитися з перекладом і азійськими мовами, то, як і багато інших, наступила на ці граблі "Академічна, значить, правильна. І, ну, так і перекладачі, і вікіпедія говорить...". А потім набагато пізніше мене тикнули носом і довелося розбиратися що, як і чому та розбиратися в фонетиці та знайомитися з транслітераціями, що ґрунтуються на укр, а не рос фонетиці. Я досі часто туплю й роблю помилки, навіть маючи книги й поради під боком, але хто ні. Однак, сподіваюся, що такі дописи спрямовані на поширення обізнаності вбережуть когось від однієї помилки, що тягнеться потім всю серію і фіг вже виправиш🥲...

Читаю «Масло» Капає слина Холодильник пустий Сумно. P.S. треба на книгу додати тригер-ворнінг — "Читати тільки на повний шлунок".

Збір Мольфарів закрито раніше! Дякую, всім, хто долучився! Я ще трохи намагаюся розібратися, як робити розіграш в моно, тому переможця оголошу завтра зранку. Дякую за розуміння❤️

Заради Вікусічки Шваб купила квитки на осінній коміккон. (Ще й заради дядька Ріка, але організатори — хай би їм усратись — не анонсували час реєстрації на його спіч/підпис, і я провтикала забронювати квиток). Але хай би з тим. Вирішила, що для повноти вражень хочу теж зробити якийсь косплей. Однак, як для дівчини чималих габаритів — це нелегка задача. Саме тоді, коли вигадуєш оьраз, розумієш, як мало в поп-культурі плюс сайз жіночих персонажів. А якщо ще й не комічних чи не антагонісьів, то взагалі доводиться копнути доволі глибоко. Конвенційно приваблих чи сексі взагалі в день з вогнем не знайдеш. От чи знаєте ви товстих персонажів ви знаєте, які б підійшли для косплею? P.S. хоча я вже зібрала свій образ, мені все одно цікаві інші варіанти. Бо попереду будуть ще коміккони... А поки я намагаюся перебороти свої комплекси (бо скажімо, всі мої недоліки костюм виставляє на показ заради хіхі-хаха) і повірити, що я теж заслуговую на костюм та розваги попри надмірну вагу...