Храм поезії (🖤)

*** Коли сюди повернешся — віднайди себе. Знову. Збирай свої горокракси по березі піщано‌му Збирай себе по шматочках, ніби не вирвали душу Ліпи все до купи, ніби так і було. Може із часом забудеш А до губ твоїх липнуть, ніби волосся, спогади Міоклонія, судоми, крізь сон невиразні стогони Кров не твоя, залапані скельця і тусклі зіниці Брязкіт кайданів, коли хтось виходить з вʼязниці Збирай свої спогади, як вимиті мушлі на березі В них теж хтось колись проживав. Згадаєш в істериці Як теплі долоні тримали весь всесвіт за плечі Щока до щоки й здається весь світ — недоречний Збирай свої доторки і сіль із трави, туманом придушену Стань цілим з туго‌ю, як море з одеською сушею Мереживом зморшок під очі сховається затишок Збирай себе повністю, полагодим І вже потім разом поплачемо @muzahuyuza #оленямка

краса від Олі Ритик

Зараз на банці є 31к! Якщо у вас виникає непереборне бажання взяти допоміжну баночку, пишіть мені! Я зроблю вам афігєнну картінку, будете модні і класні збирати гроші на авто для 21 ОМБр❤️

* * * Перелік зупинок, станцій, вулиць, об’єктів на невеликій картонці за склом маршрутки, як таблиця перевірки зору, як куля для ворожіння, покладена на проєкцію Меркатора. Як далеко ти бачиш майбутнє та його масштаби? Чи ти зміг одного прекрасного дня на зупинці за своїм проторованим курсом між різнорідних агоронімів, годонімів та урбанонімів побачити харонім? Не забудь: Виходити з маршрутки потрібно через двері, в які заходив. Виходити потрібно на зупинці, з якої відправлявся. Виявляй повагу, передаючи обол перевізнику. Виявляй повагу до інших і готуй обол заздалегідь. 2023 Copyright: Чурков Максим @cherry_poetry #літературне_горнило #немаксим

полювання на раків живі рухливі очі нишком спостерігають з екранів, як з каламутних посудин. ще є сумнів щодо справжності, але вже є певність, кому належить слід. червоні пульсуюючі тіла визирають з людських ставків неохоче. їх виявили в намулі глевкому. полювання розпочато: спершу – вимивання теплими слізьми, згодом – гострі гачки, щипці, ножі. та спочатку їх обов'язково треба назвати. охрестити іменем, перш ніж виганяти з нори, як диявола. вгризаються в найближчі скелі, піщаний грунт, дрібні й великі рослини. хапаються клешнями за камені. кришать. вічно голодні. навіть коли ситі. жеруть все чого торкаються. отруйні бризки летять навсібіч, як спори перестиглої порхавки. розміри мають значення. розміри завжди мають значення. сантиметраж клешень, ніг, хвоста, вусиків. чим більший рак - тим більша ймовірність його близької смерті. водойма висихає швидко. перша прикрість найчастіше стає останньою. @snih_n_g #сніг_на_голову #тата_пі

сьогодні не входить в мій розклад прати свої думки сьогодні страждатиму спогадами і зливами мені це потрібно – так я народжую римами іноді ні © ольга ритик #вірш #текст #думки

коридорами плоті кардамонові тропи      на триріччя невтішно      креслять ліжком      свій подив і коханців навпроти мучить камфорний здогад      про наріжність тих рішень      що не ліпші      за програш пересичений розчин кислотою б'є в очі      забагато дрібничок      завеличкі      то що ж це час лишити на прощі ці три роки мов ношу      розпочати вчергове      відлік знову      не хочу кожне сказане проти на нав'язаний дотик      не відкинути в шалі кожну здійснену спробу повернути свободу      не прим'яти зухвало усамітнені кроки розділити мовчанням      залишитися поруч      залишитись востаннє      щоб знайти      своє      щастя струхне хирлява завшість перед поглядом справжнім      обезсенсена пристрасть      стане чистим      коханням радій любощів натще знищить рай для пропащих      щоб нарешті осісти      між двох істин      про парне      відтепер      все      інакше усі зміни на краще в цьому світі незрячих      кардамонових бранців дані в тропах аванси не гарантія щастя      й не причина боятись двоє вчаться коханню від зорі до світання      та не вчаться любові доки знайдене щастя не спроможеться вкрастись      рутинним прибоєм *** коридорами плоті кардамонові тропи      поринають у прірву      час офіра      наркотик кожне сказане проти на нав'язаний дотик      горне зернятко віри      що зігріє      в неспокій струхне хирлява завшість перед поглядом справжнім      ненарощеним віям      зовсім зимно      та файно усі зміни на краще в цьому світі незрячих      здатні дихати вільно      творять диво      кохання @zapyskyneofitky #неофітка

клац клац клац – мигдаль чи квадрат? клац клац клац блять знову він тут, як його.. як його в біса звати за... ні, російською не казатиму гуглю "задерта шкірочка біля нігтя" дякую, дуже дякую. одним словом не можна? наступний сайт пропонує "задèра, задèрка, зàдірка" останнє – фемінітив до задири? дякую, красно дякую. може, він тому і з'являється бо хоче хоч якось виділитись знайти своє місце у мові тому він стає в опозицію прям як у школі головний задира займає останні парти цькує своїх однокласників за гарний одяг і зошити не робить домашку ніколи зриває уроки без/совісно/ бо просто хоче любови бо просто хоче хороших батьків бо просто хоче схвалення тому він і виділяється хоче бути найкращим найкращим для кого? для інших задìр і зàдірок? чи для задр-батьків що так й не навчились любити? та часом думає хіба виділятись погано? хотіти бути найкращим для се для себ для себе що це? Я я? й а збігає з останніх уроків пробираючись між тканинами між судинними перелазами і лімфозними містосполученнями аби наздогнати це Я стрибнути вище дозволеного правильного вийти за межі світу матерії аби віднайти своє ім'я – мигдаль чи квадрат?? аби залишити позаду всіх хто забирали його у нього і називали чужими буквами – мигдаль чи квадрат?! аби додати в українську мову стільки своїх імен щоб щодня обирати нове за настроєм а головне – задиратися далі. *заусенец – заде‌ра, заде‌рка, задера‌чка, зади‌рга, за‌ди‌рка, за‌дірка, за‌дра, за‌дьора, зані‌гтиця листопад 24

🤍⚡️🤍⚡️🤍⚡️🤍⚡️🤍⚡️🤍⚡️🤍 🐱: Любі наші, хто вже здав конкурсну роботу, не забуваймо про можливість здавати вірші й поза конкурсом! Судді в обох категоріях можуть теж це робити! 🤍⚡️🤍⚡️🤍⚡️🤍⚡️🤍⚡️🤍⚡️🤍 🫧 Переможець змагання позаконкурсників отримає ніжне, стильне намистечко з прозорими ронделями 😍 (так-так, ронделі ж не лише в літературі бувають) від талановитої майстрині Олі Ритик. (Фото — з її сторінки). Це тендітне диво я  виграла в крайньому Олиному розіграші й хочу, аби воно стало подарунком тут. 🥰 Читачі поміж ронделей і верлібрів оберуть лише одного переможця, але кожен може писати і туди й туди, до того ж стільки віршів, скільки захоче, головне встигнути податися до дедлайну! 😽 Хто призабув умови, теми, дату крайчасу тощо або ще не знайомий із цим, ласкаво просимо до загального оголошення про конкурс: https://t.me/ccaatt_ffooxx/3068 ‼️ Зверніть увагу: текст за цим посиланням містить ще одне посилання у слові УМОВИ ‼️ Щось не зрозуміло? Запитуйте під цим дописом у коментарях. НАТХНЕННЯЧКА ВАМ! 🕊

Результати осіннього набору на плейлист🎧 💫Оксана Лихогляд — Feeling Good, 36 балів. 🌧Анна Ничипорчук — Проза, 36 балів. 🌃Оксана Приходченко — Місто спить, 35 балів. 🏚Летаргія — Додому, 32 бали. 🛩Ірина Білик — Привиду Києва, 31 бал ☕️Олеся Репа — Все тече, 31 бал. 🌊Тетяна Осіпенко — Море перехвилювалося, 30 балів. ✅Таблиця з оцінками суддів 👉тиць сюди Суддівські коментарі: Юрій Ліщук, Юлія Броварна, Стас Гриненчук, Анґа Зелена. Цього разу судді обрали 6 однозначних переможців, однак із визначенням сьомого переможця однозначності не було, адже 3 людини набрали однакову кількість балів і претендували на це місце. За умовами конкурсу, у таких випадках до остаточного вибору долучається організаторка конкурсу Олена Галунець. Вона окремо оцінила три спірні вірші, щоб обрати сьомого переможця (див. у таблиці Аркуш 2). Вітаю переможця і переможниць осіннього конкурсу! До кінця листопада опублікую аудіодекламації на ваші чудові вірші. Якщо ви не перемогли цього разу, не засмучуйтеся, адже конкурс “Плейлист” повернеться взимку з новими суддями!🤗 @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки

Той, що не був руїнником Що побачене згадую нині я з даних богом див? Скільки в пальцях лишається сосон Виламаних? Час чіпляється мертвими пазурами у спогади, Як бетонним ґерданом стискали Гирло моє… Як затоплені храми виблискували намистами, Як здіймалося над плечима наступне місто моє, Як здригались хребти мостові полоненими звірами, Як мостами ішли живі, утомлені, не зневірені. Народився прадавнім духом, але не руїнником, Кожен вибух плечима відчув я. Витримаю. Та чи витримають всі народжені тут невинними, Звірина – водою, а людина Вітром стає. Ось на дикому полі зростають ліси замість рук моїх, Ось співає історія знову слова прадавніх боїв, Ось скипають метали в розжарених пальцях у лучників, Ось стікає туманами тиша над синіми кручами. @worldscrossroads #alldoroga #білийкролик

Мені складно в це повірити, але вона готова! Презентую вам декламацію на переможний вірш Саші Хопти "Альгуста". Поки записувала, прожила і пережила. Зрослася з Альгустою. Тепер хочу, щоб і ви послухали, що вийшло. І якщо сподобається, закинули донат на авто❤️ https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf

​Я знову проспав вибухи У рідному місті. Я знову проспав вибухи, Коли діти пречисті Загинули У власних ліжках. Дахи зірвало, вікна розбиті. Долі... Скалічені, поневолені, долоні у крові, На лиці гематоми, до скону Не забути цей жах. І пилюка опала, і цегла розсипались Люди невиспані, навколо гасають карети Швидкої. Гул голосів, какофонія страху Плач стелиться над бруківкою, Заплітається мелодикою Первісного тваринного розпачу. Розламує віру, руйнує надію Розриває любові нутро. Під завалами люди, схожі на маріонетки, Бог знову підкидає монетку Життя та смерті. Стертими гранями монетка падає на ребро І уповає на ремесло Рятувальників. Війна знову вальсує моїм рідним містом. Знищує його цілими сім'ями. Січе безжалісно кинджалами Мені страшно, що я так звик до цього танцю Що на його кульмінації Я не прокидаюся, Лиш бачу треті сни. @ Кудлатий

занурюю пальці в грудину розм'якшену іржею втрат і не зустрічаю супротиву шукаючи серце чи може той вогник який колись злетить щоб злитися з іншими такими ж не знаю чи матиме значення хто з нас де чи зможуть наші вогники відшукати один одного впізнати і притулитися лобами *** не знаходиться серце чи все вислизає з пальців крихкотіле знаю ти сказав би як завжди облиш. дай собі спокій. відпочинь тож залишаю його зарюмсане і зморшкувате десь у кутку грудної клітки хай буде так по твоєму слову дам собі спокій але колись мій вогник точно наздожене твій @lysychkazlisu #лисичка

/reason/ яка різниця що далі буде (вони лежали на ліжку голими) там так багато вогню та бруду що я напевне вернуся ґолемом там так багато крові та м'яса що я напевне вернуся стерв'ятником (вони ховались під ковдрою разом) і буду літати десь над хрещатиком там лінії часу та простору стерті (вони тягнули на двох папіросу) там стільки болю що просять смерті як бідні поїсти на паперті просять там з-під землі розтікається лава а з неба градом іде метал (вони варили ранкову каву) там в кожного є своя власна мета там в кожного є своя власна віра (вони заправляли зім'яту постіль) доки в молитвах світ просить миру там просять правди та помсти не треба спиняти будь ласка не треба в мене вагомі причини іти (вони обіймались до болю між ребер) наприклад ти Іван Бережний

/pri(me)tive/ І я (би) покинув усе що зі дня в день осідає камінням в легенях я (би) покинув усіх взяв тільки те що улізе в кишеню я (би) вхопив свою дівчину плили усесвітом ніби озерами риби видимі але ніким не помічені серед промерзлих лісів та полів голих ми (би) ІІ грілися та кохалися билися та сміялися із недолугих поетів та їх дієслівних рим вона допивала каву а я довидихував дим ховалися у кущах поміж талого снігу втома від наших злягань стала спочинком від втоми забігу гаряче повітря виходило з нашої змерзлої плоті ми покинули всіх залишили все на потім ІІІ ми забули усіх залишили все на ніколи сумувалось хіба що за цигарками та колою я збирав гірські трави на чай обривав з дерев китиці вона гріла воду і води її вистачало щоб вдосталь напитися я ходив полювати на звірів вона тельбушила їх туші на десерт - наша шкіра на смак - стиглі груші сонце заходило ми повертались в печеру і забували про приготовану нами вечерю IV мисливці пустили за нами гончих ті знайшли нас по запаху наших утомлених п'ят на слідах люди ж зійшлися на запахи тіла жіночого ми прикинулись що в нас просто поїхав дах я гарчав а вони завмирали із мертвими лицями вона плювалась отруйною слиною і глина із них потекла сукровицею насправді вони завжди‌ були глиною V один скільки стекло з її тіла краплин солодкого поту - дива два кажуть згори згортай свої табори три зима поховала наші орієнтири чотири пам'ять стоїть серед наших розп'ять п'ять нас привела сюди жага до кохання та злість шість в тумані сховався наш дім сім блукатимуть привиди лісом вісім де ми? де вона? де я? дев'ять суть насправді лише у процесі десять VI реальність - пересвічений мороком негатив життя таїть у собі примітив © Іван Бережний

Ще можна заснути, та тільки на правому боці. Багато напруги. Папуги надмірних емоцій злітають до лампи, згорають у нервах-бараках. Квадратом дихай, дихай, бляха, квадратом! Блакитному стукоту місця забракло. “Мерщій в укриття”, “кинджали, КР, пуски КАБів”! Одеса, Дніпро, Суми, Львів, Київ, Харків, Франківськ, Запоріжжя, Чернігів, Хмельницький, і села довкола — багряні коралі в монисті. “Дорозвідка”, тиша сичить, “локаційно чисто”. Ти падала, наче у сні, а тепер не падай, вбирай силу роду, бо слабкість — зболіла вада. Це гра у міста, називай їх до біса чітко, накривши тривогу лляною тканиною, жінко, на мапі потроху ясніють у плямах намітки. Шахедно-ракетні привіти набрякли в повіках. Відбій. На подушці донатів ще мʼяко. Повільно на вістрі скрутили думки й відпустили, напалмом просякло повітря, людей і надії замало на опіках міста, в приміщенні, де нещодавно було гучно-лячно, і скло вилітало, бариста Марія заварює каву. Терпіння — роками шліфований камінь, вдягаєш на шию, до всього звикаєш. Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

Почали https://t.me/altervisionpoetry?livestream

Люба, цей ліхтарик — мандрівник у часі. Швидше-но злітаймо у минуле, в нас тоді Почуття палали, та й тепер не згасли, Осяваючи дороги через призму дій. Ти усе згадаєш, знаю, неодмінно, Може й ні, та далі все одно іти Нам з тобою поруч. На одне коліно Став би знову щоби, серед всіх світил Ти була найближче. Пам'ятаєш гори Та як вітер нищив зачіску тобі? Та ти йшла невпинно, граціозно, гордо. Виграє настирність будь-який двобій. Нумо у період, коли вдома тишу Берегли надмірно, поки спав малюк. Та уже синок наш і своїх колише Діточок щоночі. Хоч не без жалю Згадую роки всі, бо не все збулося, Наш старий противник — невгамовний час. Хай він захурделив нам обом волосся, Та до того, де ми, бережно примчав. Пам'ять — річ примхлива, щось ховає пильно, Щось із неї лине в недоречну мить. Хай тобі ліхтарик освіжить картину, Вибач, як любов'ю, я тебе стомив. @literospletinnia #приходченко