Храм поезії (🖤)
前往频道在 Telegram
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
显示更多1 414
订阅者
无数据24 小时
无数据7 天
+1730 天
帖子存档
1 412
Repost from N/a
Я виростаю з себе
Становлюся замала собі
Тисну
Не можу влізти в жодні уявлення про себе
Стаю велика, легка
Пʼянка, різка, брудна
Дивлюся на себе знизу
Зверху бачу багато світла
Воно затоптало темряву
Але вона виростає з мене
Розтікається кавою в молоці
Спостерігає за мною кожну мить
Влізає в мої джинси, топи, сукні
Сутінками торкається середини
Танцює в мені бісові танці та улюлюкає, як індіанець
Захлинається словами, сльозами
Про неї
Тоне в моїй крові, але дивиться з глибини
Сміється своїм бездоганним страшним сміхом
Який я не можу їй пробачити
Заздрю
Саме його я поцуплю в неї
В той самий момент
Коли ми зі світлом знову спробуємо її вбити
І я нарешті виросту з себе в себе
І вбивство темряви помре в мені
Та проросте дикими рослинами, бурʼянами квітнево-смарагдовими
Із землі, яка більше за все належить саме моїй
Та будь якій темряві
І вона буде жити, рости і буде нарешті щаслива
#віршіяркіна #яркінавірші
06 3月 2025, 06:49
1 412
розкриєш людину – а з неї виходить сніг
такого не пишуть у жодній із мудрих книг
про це шамотять старі, часом марять хворі
про те, що розкриєш людину – а звідти море
і хвиля раптово збиває з ніг
я знала когось, хто розпався на сто доріг
такий собі хлопчик з зіницями із чорнила
якого велика залізна рука ловила
і зрештою він таки себе не встеріг
але не помер, а розпався на сто доріг
одною із них я колись уві сні ходила
якщо розгорнути мене – ти побачиш біг
солодкої крові, почуєш ротаті флейти
і радісні бубни. лишуся в руках твоїх
манкА й небезпечна, як повний дивами міх
що репнув по шву, і життя невдержимо тече, й ти
намарно розпачливо ловиш цей танець цей сміх
дива неодмінно потрібно ділити на всіх
Ірина Шувалова
#шувалова
06 3月 2025, 05:02
1 412
"справжня темрява — не війна, і не смерть. у справжньої темряви обличчя любові. перша смерть трапляється в серці, Гарі..."©
якщо ти — чашка,
можеш легко відчути мій дотик,
бо з тобою прокидаюся,
і засинаю — теж поряд.
але ти не чашка,
не філіжанка, щоб могла тебе
обійняти міцно
і тримати біля себе.
ти - глибокий фйорд,
небезпечний і прекрасний
у своїй неприступності,
дивишся, поки ламаю об тебе погляд.
доки ти спиш, я торгуюся з чортом,
відсипаю рясно
чорні ягоди з поля
семантичного/зору/бездіяльності/мінного
болевмісного, як твої задачі.
зав'яжи мені очі,
щоб не бачила, що пов'язані —
невідомі змінні,
але відоме значення.
в світлі подій/рефлекторних фар
невислухана мова пронизує навиліт
сліди світлофорів замінює строфа,
рядок, голосна амбівалентних хвиль.
і якщо б я знала, що буду рахувати
хвилини до,
я б придумала після.
ми з тобою — мертва математика,
двоє невідомих,
яких об'єднує вираз.
@viknapoetry
#верле
06 3月 2025, 01:04
1 412
Друзі, дивовижна учасниця і суддя Віршометрії, наша Захисниця зникла. Треба вірити 🙏💔
https://www.facebook.com/share/p/19nJL7Sr4R/
Тут потрібен ваш розголос, прочитайте будь ласка, така речі не повинні існувати
06 3月 2025, 00:12
1 412
🍊▸ Мандаринка
Знаєш, тримаючи у руках мандаринку,
завжди переживаю чи не буде закисла
для мене.
(Як я для світу)
Та, звісно, хай краще матиме смак,
ніж приховану прісність.
Просити про більше не можу — обійду(сь)
навколо осі своєї планети,
шукаючи місце,
де народилися тіні
та в чорне дозріли.
Часом здається, що вони — більш щасливі,
ніж ми.
Ало, чи можна записатися
на сеанс терапії?
Бо без неї я розчинюся,
втечу, спіткнусь, скам’янію.
Тобі це знайомо?
Вмить включатися в дію,
бігти, шукати, губити,
не помічаючи щік,
що дарма червоніють,
аж поки не дістанешся власного
зриву.
От би стати листком, що відірвався й сміливо
спускається вниз, де загине й, можливо,
стане мозаїкою, з’єднавшися з іншими:
червоними,
жовтими,
гарними!
Зниклими…
Але
моє місце не там, хоч як тиснули,
благали, лякали, доводили істини.
Тож, вибач, навіть стоячи перед прірвою,
із серця не вирву,
залишаючи вирву,
власну планету.
Дощ стікатиме ринвою та в руках інша книга, бо
історія маленького принца
для мене чужа та далека.
Однак я поставлю ліхтар,
щоб зменшити залежність від сонця,
і його світлом домалювати зірки,
спинити втечу яких не вдалося.
А далі…
Слухатиму їх муркотіння про вакуум, потяг та крила.
Про баобаби та капелюх, в якому схована мрія.
І проситиму чарівника подовжити ніч на годину,
бо скуштувавши казкополину,
боюся
Аби словакарета не розсипалася на деталі-літери,
Адже те, що поєднує світ не має
розсипатися
розлетітися
стихнути.
Вибач, поки думки невпинно з'являлись та тліли,
мандаринка в руках, на жаль, лишилася
ціла...
─ ──────────
↷ #yrboo_вірші
@liliums_swamp
05 3月 2025, 13:04
1 412
Ковдра Нангіяли
вітаю, наші переможці:
1 місце — Олеся Репа
1 місце — Оксана Приходченко
2 місце — Саша Хопта
2 місце — Олександра Дорога
3 місце — Раміна Солнцева
результати
вірші
судила Каріна Коваленко та Оксана Мовчан
#конкурс
#поезія
#вірші
#храм
05 3月 2025, 12:15
1 412
Зимовий сад
вітаю, наші переможці:
1 місце — Маша Чекарьова
1 місце — Костя Ватульов
2 місце — Лана д'Арк
2 місце — Костя Ватульов
результати
вірші
судив дядечко Ксандрик та пані Ліля
#конкурс
#поезія
#вірші
#храм
05 3月 2025, 12:13
05 3月 2025, ~12:13
1 412
пам'ять — це м'ята, пом'ята
тисячі разів, щоб відновити запах
того самого міста,
тих самих моментів,
тієї самої...
сум'яття — замінник суму,
хоч скільки таблеток не кидай у чай,
солодко вже не буде.
перевірка на неї в крові
показала критичний рівень.
чиясь стеля — моя підлога.
мої хмари — це її хвилі.
ловлю летючу рибу за хвіст,
та вона не виконає
моє бажання.
прошу пробачення,
кажу "обізналась",
забула особливі прикмети.
як там?
«ніколи не кажи "назавжди"»
нові спогади
перефарбовують
стіни пам'яті
всупереч моїй волі.
здираю фарбу
обгризаними нігтями,
лише б розгледіти те,
що було там раніше,
хто був там раніше,
чому "був"...
диск, поспіхом кинутий
у тривожний рюкзак,
поцарапаний.
набридливо заїдає,
не дає побачити,
не дає пробачити!
монумент накритий
білою пеленою,
за яку відчайдушно чіпляюся,
та вона не знімається.
вона вилита з каменя,
за яким я піду на дно.
і я стану летючою рибою,
матиму крила,
та ніколи не злечу
вище за її хвилі.
залишусь подобою,
дешевою підробкою,
примарним образом.
нехай.
я просто хочу згадати обриси
того самого міста,
тих самих моментів,
тієї самої
мене.
@khashchi
#гортензія
05 3月 2025, 09:02
1 412
Господе, дай мені сили
пережити все,
що навалилось за останній час.
Дай сил не зламатися,
зібрати з шматочків життя.
Дай здоров'я моїм рідним
та близьким.
Дай трохи грошей,
щоб вистачало
на хліб і на ліки.
Дай натхнення знову творити,
донести словечка моєї душі,
які вириваються і досі.
Дай мужності простити всіх,
на кого коли-небудь
був ображеним
та сміливості попросити вибачення
у всіх, кого образив.
Дай терпіння, спокою, витримки.
Щоб мої очі дивились тільки вперед
і ніколи назад.
Амінь
Іван Добруцький (@real_dobrutskiy)
#молитва
#добруцький
05 3月 2025, 05:05
1 412
🦋 Набір поезії та короткої прози у весняний випуск літературного журналу «Легіт»
Набір триває до 11 березня
🍀 У повітрі ще не відчувається весна, але все одно конкурс "Плейлист" відчиняє двері для поетичної весни!
Набір віршів для весняного альбому декламацій триватиме до 15 березня включно!
🦉 Інініцатива від OWL HUB на честь - Міжнародного Дня боротьби за права жінок.
Дедлайн: 7 березня
05 3月 2025, 04:51
09 3月 2025, ~04:30
1 412
Пташечко
Літо надихалось лютим: снігом стає деревій.
Місто, що стало безлюдним архівом розтрощених мрій,
димом малює фігурки всіх, хто тут жив і кохав,
співом приглушує гуркіт, зривом якоїсь з октав.
— Пташечко, що тут забула? Бачиш, навколо хрести?
— В домі, хоч страшно та брудно, хочеться гнізда плести,
і зашивати розриви, і повертатись до всіх,
я ж тут так рано спочила під плитами двох поверхів.
Янголів завжди замало там, де жорстокі бої.
Місто, що стомлено впало, встане від співу своїх,
з нотами світлих мелодій збудиться давній тотем
риком могутнього роду, захистом скрізь проросте.
Пташечко, дай мені знати, чи ти ще тут, чи не тут?
Знаєш, як стало багато вільних, що гнізда плетуть.
Бачиш, і я вже не плачу, чую не гул, а пісні.
Падаю з лютим в обіймах на сніг.
Олена Галунець
@virshoplitkarka
instagram.com/halupoetry
#віршопліткарка
#олена_галунець
#галунець
05 3月 2025, 01:04
1 412
Repost from N/a
+2
💥 Збір коштів на антени для 5 ПКШР (Сумський напрямок). Ціль: 60К грн
Недавно мені написали мої друзі з 5 ПКШР, яким ми з вами раніше купували мавіки, що ворог понищив їм купу техніки, зокрема антени. Антени дуже потрібна річ для роботи з дронами. Хлопці зараз безвилазно на завданнях і терміново потребують 2 антени (в серії фото таких антен).
⚡️ Вартість однієї – 30 000 грн. Щойно зберемо на першу, придбаю і вишлю. Про терміновість мовчу. Реквізити нижче.
💰 Куди донатити:
https://send.monobank.ua/jar/4wejYijn6X
4441 1111 2140 3871
Paypal: veronikamovchann@gmail.com
В коментах: "на антени"
Ваша допомога мені дуже потрібна. Погнали!
05 3月 2025, 00:38
1 412
Repost from N/a
Скільки часу мені знадобиться,
Щоб зрозуміти, що в неідеальності
Я — повноцінна.
З товстими стегнами,
З жорстким волоссям,
З бажанням змінити світ
І себе у ньому.
І поки ти намагаєшся переконати мене,
Що я цінна лише тоді,
Коли продуктивна,
І поки я гину, як зранена чайка,
Як нервові клітини, що не відновлюються,
Мій мозок мене переконує,
Що
Я зможу все.
Бо все, що ти робиш — має у собі цінність,
Але
Не все, за що ти берешся, має зробити тебе сильнішою.
2024
04 3月 2025, 13:41
1 412
Сліпими вікнами вдивляється у світ
Будинок номер триста вісімнадцять.
Там тиша розірвалась на шматки.
Луна глуха відхрамова, бо дзвін
Від стін відскакує вигнанцем.
У нутрощах нічних затемнених кімнат
Сидить старезний Дід і смалить люльку.
На бороді не попіл – сивина:
Втомився бути сильним, зачекавсь
Нових людей, епох і духів.
Жили-були... Народ. Всі вірили в добро.
Тепер самотньо, дим і чай без цукру.
Зима іде. Тепліших треба ковдр,
Щоб вкрити все від холоду й хвороб,
Звільнити світ від болю й муки.
Самому все не так і все навкруг не те.
Ялинка сяє, хто схова в коробку,
Як час для свят і дарувань пройде?
Дід гляне у вікно, стиха зітхне:
Сніжить... і небо зависоке...
У Вирій би, щоб огнений пурпур вдягти,
Щоб світло тисяч літ, сам – білий лебідь.
Та Білобог знесилів на землі,
У боротьбі з пітьмою Алатир
Втрачає сяйво – зникло плем'я.
У Діда – меч з вогню і сокіл на щиті,
Що рве на клапті зло і крає морок.
Чи стане сил котити новий віз,
Збирати збіжжя із достиглих нив?
Ген дим від люльки тане скоро.
Сліпими вікнами вдивляється у світ
Будинок номер триста вісімнадцять.
У темряві ночей старезний Дід
Втомився рятувати... Йди на схід!
Там війську світла треба сяйво...
@olesya13r
#репа
04 3月 2025, 13:04
1 412
Вечір вичавлює сік із чорничних запасів,
Глечик сметани не встиг небокрай заплескати.
Спати лягайте, не бійтесь, нічник не погасне.
Сон вже готує видіння веселі, строкаті.
Хочете чути про чари чи справи звичайні?
Щастя та смуток знаходять усюди причали.
Їхні човни прибувають до серця зненацька.
Добре, як є з ким радіти чи бурям пручатись.
Гірка-нічник, що виблимує стокольорово,
Це чарівний подарунок з далекого сходу.
В ньому привільно казки караванами бродять,
Я розповім вам одну, що про сили природні.
Сонячний син, невсипущий, веселий Промінчик,
Бігав по схилах, не знаючи втоми, зажури.
Здалека гори, на диво блискучі, помітив.
Доли, що поруч, вкривали узори ажурні.
Дух авантюрний окутує пильність туманом.
Так, що баюрами мчишся у справах незнаних.
І хоч пригоди прикрасити можуть синцями.
Та бездіяльність, буває, кривавіше ранить.
Коло ставку осоки колихала Вітриця,
Вербам заплутати коси могла непомітно.
В час, коли ладно під зорями плесо іскриться,
Промінь у мандрах до сяючих гір її стрітив.
— Чи ти не знаєш секрет полум'яного краю?
Вогнерозмаєм бескеди палають постійно!
— Певно, Вулканова донька не спить, а все грає.
Матір-гора відпочити давненько хотіла.
Рушили разом на поміч Вітриця і Промінь.
Град негараздів одну парасольку простромить.
А як подвійна броня, то і вціліти змога.
Правило це і для стін, як під обстрілом вдома.
Швидко дійшли до скляної гори подорожні.
Кулі з колиски злітають, виблискує скеля.
— Донька у темені зовсім заснути не може!
Тільки упевнено робить жаринки пекельні.
Заколисати малятко взялася Вітриця,
Листя у вальс увела, мелодійно кружляла.
Промінь у ритмі своєму по небу носився —
Мов майоріла з волошок та маків поляна.
Очі заплющила донька під іскри кармінні.
Як підросте, то й сама морок світлом замінить.
Палахкотіти для всіх — не нагальна потреба.
Бачити сяйво в собі — надважливе уміння.
@literospletinnia
#приходченко
04 3月 2025, 09:06
1 412
47
Від тертя народжуються іскри та діти.
У нас не розбризкується вже ні того, ні іншого.
Повинність.
По вині плинність.
Оброк.
Обірвані роки кохання.
Звичка.
Звитяга чеканити казку.
Обручки колються.
Метал втомлюється.
Але розлучитися не можна.
Діти у серцях носять нас парою.
Що скажуть люди.
Сивина в голову — біс в ребро?
Ми ж для них легендарна ідеальна пара.
Соціальне служіння бути прикладом.
Як стяг.
Попереду кашляє старість.
Самотність поодинці зжере нас швидше.
Невмирущий егоїзм.
Ти тільки мій/моя.
Незгасимі ревнощі.
Хтось інший називатиме тебе чоловіком/дружиною?
І хто подасть граничну чашку води?
Не дітям же накидати ту місію. У них онуки вигулькнули: колиски, брязкальця, памперси. Їм слава Богу.
Тож доки смерть не розлучить нас.
З огляду на екологію, кляту війну і як ти на мене тиснеш (буквально душиш) вже скоро.
Всього якихось там десять хвилин.
Для здоров'я корисно.
Вічність.
Боляче.
Сценічно поойкати, вигинаючи заржавілий хребет.
Виправдав-таки свою присутність у біографії шкільний театральний гурток.
І не забути заплющувати очі.
Для чого тебе розчаровувати?
Не дай Боже, скрутить інсульт або вдарить інфаркт.
Головне, не сильно ввійти в роль.
Щоб ти не почав прислухатися до мого дихання, як минулого разу.
По першому році спільного підводного плавання на питання "За що ти її/його любиш?" не змовляючись відповідали "За все!".
На п'ятдесят першому ми обоє попунктно знаємо, за що саме.
Параграфи цокають голосно-чітко, як кісточки на старій рахівниці.
Їх кіт наплакав.
Але вони життєво вагомі.
Таки вгризнуло поперек.
Як добре, що ти поруч і пам'ятаєш, де зачаївся "Живокост".
Для чого людині рудименти?
Природа збиткується.
Або надіється.
Звичка.
Звідання чарівності карми.
Краще вже традиція ставати у пригоді, ніж ненавидіти.
А добре, що нам не вистачило тоді на двоспальний єврокосмольот.
Терпіння.
Тертя пізнання об уміння.
Як же я тебе люблю.
Ірина Білик
#ірина_білик
#білик
04 3月 2025, 05:02
1 412
Repost from N/a
До дня народження Івасюка написав поезію, в які кожен катрен описує окрему пісню знаменитого композитора.
«Душевність Івасюка»
Мелодія тепла в пелюстці зійде,
Веде життя незвіданим шляхом.
Гучний акорд примушує тремтіти,
Гармонія хвилює в серці кров.
Мелодія юнацьких вільних прерій,
І матір через горе у сльозах.
Звучить героїв невимовний шепіт –
Розчулений мотив навіє страх.
Мелодія таємного світанку,
Який промінням огорнув чуття.
Знов зійдуться стежки до храму,
Там давня радість, памʼятна хода.
Мелодія як вервиця незрима,
У ній благання ніжне простяглось,
Що магію природи розбудило,
Де в пісні хлопець віднайшов любов.
Мелодія як прихисток для танцю,
Тут вабить фарбами тонка душа,
Ліричним шармом поглинає драму,
Збентежених несе ріка добра.
Мелодія зимового затишшя,
Що опромінює зірками рай,
Щаслива мить розгорне наші крила,
І злетимо у небо – в тиху даль.
Мелодія кохання без розлуки,
Осінні спогади прощальних чар.
Весняні дотики й сакральні злуки,
Бо щастя стелить пісню поміж нас.
©️ Роман Лисенко
04 3月 2025, 03:23
