Храм поезії (🖤)
Kanalga Telegram’da o‘tish
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
Ko'proq ko'rsatish1 414
Obunachilar
-224 soatlar
Ma'lumot yo'q7 kun
+1530 kun
Postlar arxiv
1 414
мама не питає, чому я вибрала інше місто,
чому живу далеко від дому,
де все просте і звичне
де ранки пахнуть її кавою,
а вечори — тишею за вікном
вона лише мовчки слухає,
коли я дзвоню на ходу
і через гудіння транспорту
питає:
“ти хоч їси там щось нормальне?”
мама не вміє бути суворою
коли я знову беру на себе забагато
і не встигаю жити
коли мої плани розсипаються
як червоні намистини на асфальті
вона лише каже:
“ти завжди так поспішаєш
іноді варто просто посидіти і подумати”
і я розумію, що її голос
завжди тягне мене додому
де менше гонитви
і більше тиші
мама не любить,
коли я довго не дзвоню
і коли я нарешті з’являюся на екрані
з бляклим обличчям і трохи втомленими очима
вона не питає “чому”
лише дивиться так,
наче намагається зчитати
кожну зморшку тривоги на моєму лобі
і через кілька секунд запитує:
“а ти відпочиваєш?”
і я раптом розумію,
що справді це було давно
мама знає,
що моє життя — це постійний рух
що я більше там, де вирує життя
ніж де чекає затишок
але коли я зрідка приїжджаю додому,
вона готує суп
і намагається зробити все так,
щоб я хоч трохи сповільнилася
бо іноді їй здається,
що я женусь не за мрією,
а від себе
мама не любить мої вибори
але любить мене
таку незрозумілу, вперту, голосну
і саме тому я знаю,
що завжди маю куди повернутись
навіть коли сама себе
загублю у світі
@muzahuyuza
#оленямка
1 414
🌳▸ Родинне дерево
Яким міцним не було б родинне намисто,
як довго не передавалося би з рук у руки,
завжди може настати день,
коли
нитка розірветься.
сама або з допомогою
І намистини грайливо стрибатимуть в траву,
гратимуть в хованки,
аж доки грабіжник-вітер
не візьметься до справи:
піднімаючи вгору
то одну,
то іншу,
жбурлятиме в різні сторони,
колисатиме,
повертатиме на місце,
шепотітиме казки, або ж
нестиме, ніби насінину,
далеко-далеко,
аж поки знову ненавмисно
не впустить.
А далі заглиблюйся в землю,
пускай корені,
проростай,
якщо зможеш, звісно,
якщо не буде надто самотньо,
якщо вистачить сили,
якщо хочеш жити та
вирости деревом,
на гілках якого колись
розвісять портрети.
Твій буде першим.
А хто був до тебе?
...гортаєш сторінки,
шукаєш схожі обличчя,
питаєш знайомих.
Куди? Чому? Як знайти?
Виселили.
Бо пріоритет — будівництво,
не люди.
Бо так наказали.
Бо небезпечно
чи то від радіації, що
викинули у повітря,
ніби сміття.
чи то від вибухів,
що десь ехом відлунюються
від пустих будівель,
а десь кометою врізаються
в серце сімейного затишку,
чи то...
Вже й не знаєш, коли
все почалося.
Але ти шукай,
куди відніс інші намистини
вітер.
Пиши листи.
Вдивляйся в обличчя.
Хапай за руку чи бодай за клаптик одягу
та міцно тримайся, аби знову
не загубитися.
Можливо, колись та й збереш
родинну прикрасу знову.
Намистина за намистиною.
Хоча деякі
потемніли
тріснули
загубилися
зникнули...
Не перебирай —
хай будуть різні,
хай не спілкуватимуться,
і будуть на різних краях намиста,
Однак
всі на одній
нитці.
Ті що були, є і будуть.
Аби лишень
не довелося починати
спочатку...
─ ──────────
↷ #yrboo_вірші @liliums_swamp
1 414
Цей дощ біля вікон гуртожитку.
Ця мокра трава. І цегла.
Скільки б не було прожито,
ніхто не потрапить до пекла.
Бо післяобіддя не сонячне.
Бо зараз це все, що я знаю.
Як би не було боляче,
ніхто не потрапить до раю.
Плач тепер на балконі
і довго трясись від морозу.
Плач і ховай у долоні
свої проспиртовані сльози.
Якщо цегли міцно триматись.
Якщо довго слухати дощ.
Інколи може здатись,
що за спиною є хтось,
кого точно більше немає,
хто точно не хоче бути.
Пам’ять — це те, що тримає
тебе, як військовий — редути.
Ці мокрі, розлізлі недопалки.
Ці мокрі, розлючені очі.
Пам’ять — це просто дотики,
від яких усе кровоточить.
Артур Дронь
#дронь
1 414
Repost from stavozero 2.0
Привіт всім.
Це — Юрій Ліщук, більш відомий багатьом як stavozero.
На жаль, мій основний акаунт зламали. І також зловмисники видалили основний канал.
Тут було багато праці — переважно аудіозаписів із проєктів "калейдоскоп" та #WikipediaPoet.
Але, на щастя, всі мої записи є на комп'ютері, тому не проблемою буде ділитись з вами цим матеріалом знову.
А я же сподіватимусь на вашу підтримку.
Дякую, що залишаєтесь зі мною.
1 414
Repost from stavozero 2.0
Привіт всім.
Це — Юрій Ліщук, більш відомий багатьом як stavozero.
На жаль, мій основний акаунт зламали. І також зловмисники видалили основний канал.
Тут було багато праці — переважно аудіозаписів із проєктів "калейдоскоп" та #WikipediaPoet.
Але, на щастя, всі мої записи є на комп'ютері, тому не проблемою буде ділитись з вами цим матеріалом знову.
А я же сподіватимусь на вашу підтримку.
Дякую, що залишаєтесь зі мною.
1 414
Repost from N/a
сталася невимовна прикрість – у Юри Ліщука зламали акаунт, і заодно (хай їм пусто буде) видалили канал stavozero, який зробив чималий внесок у популяризацію укр поезії, і на якому була завантажена аудіозбірка віршів різних сучасних авторів «Калейдоскоп»
прошу підписатися на патреон Юри, де все ж залишилась частина цієї збірки, і підтримати його
1 414
Цей світ триматиметься на дітях,
що не знають російської
і кажуть "мамо, я не розумію цієї мови".
на дітях, що зростають у вибухах
і не плачуть від звуку тривоги
вже не плачуть,
бо плакати втомлює.
сирени витимуть завжди,
але діти ростуть
і зростають
і дорослішають, коли інші виборюють
для них час.
час на дорослість,
час на те щоб не знати й не чути хто такі достоєвський чи лєпс,
не знати, як боляче помирати
і як ніхто не воскрес
хоч скільки говорили про пам'ять та про вічне життя -
смерть незворотня,
і вона торкається кожного,
хто ще пам'ятає своє ім'я
й імена людей яких називає своїми.
світ буде триматись на дітях,
які ходять до школи
і знають, що Йогансен та Симоненко
не пережиток і не старперство,
знають, що Горську убито і що спадок дідів
та сивочолих бабусь роздали московитам,
знають, що хліб не викидають
не тому що дурні,
а тому що колись його відбирали,
і що правда вартує серця,
вартує биття у стіни.
знають, що в світі існують вони
не завдяки, а супроти
усьому.
незалежність також триматиметься
на дітях,
які пам'ятають
усе до крихти
і вірять лише у пам'ять
@in_gal_night
#софія_волкодав
1 414
Грішна!
За гроші гірша, продажніша.
Чи то моя ніша важливіша за вашу?
Хочу пестощів твоїм пестиком,
Твоїм ім'ям.
Все найприємніше тобою називаю, мій драконе.
Тану і течу, танком твого танку витечу на поверхню ліжечка, коли твій зверхньо-лагідний погляд співчутливо придивляється, втримуючи рухами мою нижню половину.
Вгору, вниз
Вгору, вниз
Бриз, бризьк
З к з к з к –
Змагалися пружини матрацу
Спіралями часу.
Піддавались і відпускали, виштовхуючи скрежетом імена нічних відвідувачів, подорожніх, хворих, щасливих чи запрограмованих.
Поезія – для сумних, а для сильних однокімнатка на вітряних горах,
А для сонних хмизом дощу сипле село старого двору.
Жити, вмерти
Жити, вмерти
З власними мріями секс,
Приємний спогад ніжний, як зелено-рожевий захід, гострий, як твій перший вхід у мене.
Чому, як метелик впійманий крихкий, боюся здатися і сказати відверто – люблю двох!
А потім розреготатися.
Кожному з них в спину
Милу
Ніжну
Сильну, в яку втирала секрет своїх долонь.
Родимі, родимки…
Нехай ідуть, а я лишусь в собі і спогадах.
@ankolesan
#анґа_зелена
1 414
вечір теплим мейн-куном гуляє по літній веранді,
мружить сонні смарагди, бо знає все наперед:
дотики, вигини тіла відбитками на простирадлі,
двоє злилися в єдиний тісний силует.
створять всесвіт під ковдрою - в старості буде на спомин,
іскри під віями скоять стрімкий зорепад,
хвилями вниз мʼяко спускається човен,
в морі спокус не знайде стежки назад.
втома солодка огорне приблизно о шостій,
пристрасті попіл здує легкий тиховій,
млосним блаженством наповнений вранішній простір,
когуте, милий, тих двох тривожить не смій!
@virshirumu
#поліна_шишлевська
1 414
Білизна – додолу. Багаття – до неба!
Тікає з-під дотиків, мов навісне.
Ми рідні. Ми вірні. Ми ніжні. То все, бо
Кохаємо. Дуже. Десь вислизнув день.
Спокусниця-ніч, в зорях-родимках тіло,
Прийшовши, відклала всі справи за нас.
Штовхнула в обійми, і ми полетіли,
Бо то не обійми – чотири крила!
Білизна згубилася в темряві стиглій,
Служила нам одягом ковдра м'яка.
Негода у серці й за вікнами стихла,
Не стало ні сліду від скарг-нарікань.
Такий, що до неба, вогонь насолоди.
Цілунковий струм – до тремтіння клітин.
Ми пісня без слів, котрій авторка – доля.
Ми те, що у Всесвіті більш не знайти.
@tettios
#інтимнірядки
1 414
давай поговоримо. про політику, про коріння і секс.
коритися ідеалам — без сенсу, для ідей ти транзитний Марсель.
про що писати, коли поле думок всіяне дикими ягодами,
кислішими за обличчя?
їстимеш, не почуваючись ситим, а
красномовним правда не личить.
дві таблетки натще — може, трохи загоїть щем;
ходив навколо, приколов,
розрісся у серці кущем.
метелика тінь знає де вирости й впасти,
а мій ліричний герой — як твої думки скопіпастити.
можливо, всього лише
чийсь воннабі,
якому бог торчить пару бажань /як я — вірш тобі/
тому ріжемо яблука на двох, сухими губами до ножа:
твої торкалися гострого, а на моїх густим застиг жах.
шершавим наче асфальт, язиком.
гáряче,
повний рот маршмеллоу.
ідіоми, як ідеали — цикорій, на каву мелений,
так глибоко, що втрачені ґудзики проростають корінням.
я не почула нічого з того що ти говорив
@viknapoetry
#єва_верле
1 414
Repost from Віршопліткарка FM
1 червня розпочнеться набір на літній конкурс «Плейлист», який уперше буде прозовим, а не поетичним. 7 найкращих творів озвучать талановиті декламатори «Віршопліткарка FM».
⏳✍️ Щоб у вас був запас часу на ідею сюжету вашого твору й, власне, на написання, я даю завдання уже сьогодні.
Якщо коротко, то вам треба вибрати жанр і тему з переліку, детально про завдання за цим посиланням ➡️ клік сюди
Увага, кількість місць у наборі на конкурс буде обмежена, тобто якщо раптом 35 людей здадуть свої роботи в перший день набору, то він одразу й буде завершений.😐
Бажаю натхнення на цікаві ідеї! 🥰
@virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки
1 414
***
Народи мені брата, щоби він мене захистив,
щоби він мене був захищав кожен раз, коли було слід -
жінка просить. Земля їй мовчить у відповдь. Золоті в
саду пагони цьогорічні, родючі; та кожен плід,
ніби камінь, звисає загрозливо з довгих віт.
Дай мені покривало від пильних ласих чужих очей,
щоб небажана під ним мене не сягнула жодна чужа рука.
Заховай мене в сяйво зблисків своїх і в прозору блакить тіней -
жінка каже. Ріка попри неї тихо собі тече,
але ні – не сховає живою її ріка.
Жінка дивиться в небо й говорить – поруш цей плин,
у якому за літом йде осінь, й тоді зима,
й час свій мають і квіти руж, і трава полин,
й своє місце є слушне для кожного звіра, всіх бадилин,
лиш для мене свобідного місця ніде нема.
Але небо відповідає – Сама, сама.
Катерина Бабкіна
#бабкіна
1 414
Коли вимикається світло — стає помітним тремтіння рук,
погляд стає напруженішим і нестямнішим кожен рух.
Ніжність — пекуча, мов страх — розливається сповіддю.
І плечі здригаються на кожен шепіт, на кожен подих.
І тоді вона тихо говорить: «Повір мені —
все, що сталося у війні, залишається у війні.
Тут надія і смуток — стільки всього намішано.
Але потім ми будемо іншими,
обов’язково будемо іншими.
Ми виростемо, подорослішаємо або постаріємо.
Але сьогодні ти називай мене своїми улюбленими містами.
А сьогодні просто лежи тут поруч, беззахисно голо.
Нічого подібного з нами не буде більше ніколи.
Тому сьогодні знову залишай мене із собою на ніч.
Вивчай мене, ніби вперше, ніби нічого про мене не знаєш.
Знову говори мені крилатими висловами і цитатами.
Коли я навчуся згадувати — матиму що згадати.
Коли з’явиться світло — ми знову говоритимемо про війни.
Тому якщо ти хочеш мовчати — давай мовчати повільно.
Бо стільки сонця щоранку тут розливається незграбною повінню.
Бо, зрештою, що іще нам залишається,
крім такої
любові».
Тетяна Власова
#Таняпише
1 414
двері в центрі Ха
вхідні до жилого
на варті заміна
попередніх що
знесло до того
вибухом Хема
зроблені з листів
важких та іржавих
як осінь двадцять
третього
також посічені
трипофобія
прильотів
заліплена
лейкопластиром
милий мій я
сказав би що
пощипа ще трохи
але це неправда
it will hurt
like a motherfucker
тож просто
тримайся
за цю весну
за спогади
за руку
що вкладає перста
в твої рани
16.04.25
@JayBernadotte
#джей_бернадот
1 414
***
провести би тебе по всіх лініях на руках
увігнати у шкіру чорним досередини
щоб коли я із сірого переллюся в біле
ти розповів, де подівся міи страх перед тими
хто вибирав каміння з самого дна и викладав на легенях
щоби важчала грузла моя душа и робилася темною
проказати б тобі всі слова всі означення
що вмирають в мені суцвіттями
і коли я захворію на Благовіщення
ти міг зібрати іх і позначити
де мені жити де моє місце
щоб пригортався весь світ ставши теплим
і коли ти розпишеш моіх птахів
я сама полечу до тебе
@novakain_poetry
#новакаїн
#оля_новак
1 414
Рідному місту (вкотре) присвячується 👇🏻
***
я сідаю у потяг,
та це не мій потяг,
ні, не мій потяг…
коли в нікуди ведуть дороги
настає час повертатись додому.
рідним хлібом, в кишенях крихтами
рудим кольором, що дощу краплинами
маленьким спогадом, частинками попілу
збираю руїну
мого
дому
вертаюсь туди
тихими кроками
моя крихітка «Я»
за руку веде:
«подивись-но, живе Дніпро!»
норовливе, як молоде вино.
гойдалки водить
зверху хвилі
й знову на дно
я прокидаюся
це лише сон
а потяг — не мій,
мій поїде
Київ-Запоріжжя 1
номер два сім два/два сім один,
зупинка — дім
зупинка — щасливі дні
та бабусині руки,
зупинка — дитяча кімната
зупинка:
«здавайте постіль!»
ти їдеш не в той бік
та коли в нікуди ведуть дороги
настає час повертатись додому
ми всі заходимо в потяг
та це не наш потяг
ні, не наш потяг
сьогодні він відвезе нас до міста відносного спокою
там кожен шукатиме вулиці,
твоя юність зустрінеться в сутичці…
із реальністю
де у вагоні,
ти бачиш солдата
він дивиться прямо в душу:
«не плач,
поїду у протилежний бік,
щоб кожен потрапив додому»
я знов сідаю у потяг
куди їде сьогодні?
де б він не їхав,
я пам’ятаю
код:
«пʼять
шість
шість
два»
маршрут прокладено
скоро
я буду
вдома.
@poetrypozharska
#роніка
