БРИГИНЕЦЬ🇺🇦

🌀 Тектонічний зсув у Белграді: чому рокіровка Вучича вже не поверне Сербію у старий автократичний затишок Подія, про яку зараз говорять усі — відставка Александара Вучича з посади президента Сербії та його намір повернутися у крісло прем’єр-міністра через позачергові парламентські вибори 25 жовтня. Зовні це виглядає як черговий філігранний маневр досвідченого політичного комбінатора, який просто міняє табличку на кабінеті, аби зберегти повний контроль над країною. Але якщо подивитися глибше на математику парламенту та суспільні настрої, стає очевидно: старої Сербії більше не буде. Як було: Ера «контрольованого моноліту» Щоб зрозуміти драматизм моменту, згадаємо розклад у Народній скупщині (парламенті) за підсумками останніх виборів. Вучич роками будував систему абсолютної політичної гегемонії. Його Сербська прогресивна партія (SNS) тримала в парламенті монобільшість (129 із 250 місць). Але для того, щоб остаточно зацементувати владу та мати під рукою надійний баласт, він взяв у коаліцію традиційних союзників — відверто проросійську Соціалістичну партію Івиці Дачича (18 місць). У сумі цей союз контролював майже 60% парламенту (147 мандатів). Це була практично конституційна більшість, яка дозволяла Вучичу штампувати будь-які рішення, міняти законодавство під себе та безтурботно сидіти на двох стільцях між Брюсселем і Москвою. А що опозиція? Вона була розрізненою, фрагментованою, позбавленою доступу до центральних медіа і не становила реальної загрози для режиму. Парламент функціонував як декорація для рішень однієї людини. Що сталося зараз: Тріщина в моноліті Рішення Вучича піти на розпуск парламенту і дострокову відставку — це не крок від сили, це спроба перехопити ініціативу в умовах глибокої системної кризи. Протести, що тривають у Сербії останні роки — від трагедії в Нові-Саді до антикорупційних маршів, — сформували абсолютно нову політичну реальність. На політичну арену вийшов потужний «Студентський список» (Students Win) та об'єднаний протестний рух. Це вже не ті «чисті ліберали» чи «старі проєвропейці», яких Вучич легко таврував і ділив. Це новий, молодий і надзвичайно мотивований електоральний полюс. Чому ці вибори змінять країну навпіл? Незалежно від того, яким буде формальний відсоток переможця 25 жовтня, ера безальтернативного моноліту Вучича завершилася. * Баланс 50 на 50: Поточні соціологічні зрізи чітко фіксують: проурядовий блок (SNS + соціалісти) і широка опозиція (студентський рух, проєвропейські сили та консерватори) входять у виборчу кампанію з практично рівними шансами. Вучич більше не зможе сформувати слухняний парламент, де все вирішується одним поштовхом пальця. * Парламент перетвориться на поле бою: Навіть якщо Вучич зможе «вишкрябати» мінімальну коаліцію і сісти у крісло прем’єра, його майбутній уряд буде змушений працювати в умовах жорсткої, агресивної та чисельно потужної опозиції в Скупщині. Жодного контрольованого комфорту більше не буде. * Переддень нових президентських виборів: Оскільки Вучич іде з посади достроково, за Конституцією країна має обрати нового президента протягом 60 днів. А це означає, що Сербія входить у період безперервної виборчої турбулентності. Вибори нового глави держави проходитимуть вже в зовсім іншій суспільній атмосфері — без психологічного тиску «незмінного автократа». ОТЖЕ: Вучич сподівається повторити свій улюблений трюк — змінити посаду, зберегти владу і перезапустити легітимність. Але головний підсумок нинішнього вересня полягає в тому, що Сербія перестала бути монолітною. Країна розкололася навпіл, і будь-якому майбутньому прем’єру — навіть якщо його прізвище залишиться Вучич — доведеться рахуватися з абсолютно новою, непокірною Сербією.

🌀 Трамп заявив, що попросив Зеленського зменшити атаки на нафтопереробні заводи в Росії. За його словами, той погодився. А ще він попросив Путіна тепліше вдягатися, бо вже осінь. І він теж погодився... Отже, все по чесному: два прохання, дві згоди... Успіх дипломатії🫤

🌀 Саудівська Аравія перевела свої школи на дистанційне навчання через хуситів. Ми їх розуміємо...

🌀 Майдан — це не місце, а дух. І коли навіть під час війни кияни виходять захищати своє місто, це говорить про нездоланність столиці. Але проблема тут глибша за забудовників і екологію. Вона загрожує не одному району — вона підставляє всіх. і не лише в Києві. Відео 👉 https://youtu.be/hVtcHo1PQ9k #Київ #Майдан #забудова #Бригинець #Україна@bryhynets

ЕФЕКТ СТРЕЙЗАНД ВІД БАНКОВОЇ Про допис, який є всюди, але не у самієї авторки У 2003 році американська співачка та акторка Барбра Стрейзанд подала до суду на фотографа, вимагаючи видалити з загальнодоступної бази фотографію її маєтку на узбережжі Каліфорнії. До позову цю світлину завантажили всього 6 разів (два з яких зробили адвокати самої акторки). Але після судового скандалу про маєток дізнався увесь світ, а фото переглянули мільйони людей. Відтоді спробу вилучити інформацію із мережі, яка лише привертає до неї кратно більше уваги, у соціології та політології називають «ефектом Стрейзанд». Саме це зараз і відбувається з Банковою. Допис Любові Цибульської (експертки зі страткому та колишньої очільниці Центру стратегічних комунікацій при МКІП), який критикував владу за відсутність стратегії війни, роздратування міжнародних партнерів та корупційні скандали, раптово зник з її сторінки. Але затерти його не вдалося: скріншоти розлетілися мережею, текст передрукували ЗМІ, а обговорення вибухнуло з новою силою. Причому міжнародні партнери вже давно кажуть владі те саме, але сухою бюрократичною мовою, а локальний вибух стається лише тоді, коли це виголошують «ізсередини». Заява Урсули фон дер Ляєн про умову надавати гроші (ті самі мільярди за євроінтеграційними програмами чи макрофіном) в обмін на чіткі реформи, антикорупційні закони та звітність — це, по суті, дипломатичний переклад слів Цибульської: • У Цибульської: «Захід втомлений ставленням до себе як до cash cow, коли дають гроші, але не показують стратегію». • У фон дер Ляєн: «Гроші будуть прив'язані до конкретних індикаторів, графіків прийняття законів та контролю». Чому ж заява очільниці Єврокомісії не викликає такої паніки на Банковій, як пост у Фейсбуці? Зручний маркер «партнерської рутини» Заяви Брюсселя чи Вашингтона влада легко загортає в офіційну обгортку: «Це нормальний процес перемовин про вступ до ЄС», «Це робоча вимога Conditionality Framework». Для пересічного виборця суха мова вимог ЄС сприймається як стандартна бюрократія. Влада робить вигляд, що це не «покарання за корупцію», а просто «домашнє завдання», яке ми спокійно виконуємо. Загроза руйнування внутрішнього моноліту Коли критикує західний фінансовий інститут — це зовнішній фактор. Але коли про роздратування партнерів пише поміркований український експерт чи колишній посадовець (який має прямий контакт із тими ж дипломатами в Києві та Брюсселі), це руйнує внутрішню ілюзію: 📎 Воно показує, що за лаштунками офіційних посмішок на самітах відбувається зовсім інша розмова. 📎 Воно дає українському суспільству зрозуміти: зауваження ЄС — це не просто «юридична процедура», а наслідок глибокої зневіри в тому, як Банкова керує процесами. Синдром «свій зрадив» На Банковій надзвичайно болісно реагують саме на критику з боку поміркованого або лояльного середовища. Опозицію чи радикальних блогерів там навчилися просто таврувати «радикалами» чи «заангажованими». А от коли дзеркало підносить людина з держсистеми (як Цибульська), методички супротиву збоюють. Такий допис не вдається списати на «атаку політичних опонентів», і єдине, що залишається технологам — змусити прибрати пост, чим вони лише забивають цвях у власний «ефект Стрейзанд». ОТЖЕ: Урсула фон дер Ляєн ставить вимогу «гроші в обмін на закони» як прагматичний кредитор, а Цибульська просто переклала це з дипломатичної на людську мову, зробивши очевидне надто видимим для внутрішнього інформаційного простору. Але спроба видалити текст завжди коштує дорожче за сам текст: затертий пост перетворився на маніфест, який тепер читають навіть ті, хто взагалі не стежив за фейсбук-дискусіями. #ЕфектСтрейзанд #Банкова #Цибульська #Євросоюз #ФонДерЛяєн #Корупція #СтратегіяВійни #ПолітикаUA #ЗахіднаДопомога #УкраїнськаПолітика

🌀 Україна почне масово застосувати дрони-перехоплювачі протягом кількох місяців, – Буданов. Це очевидно... Відставання може тривати лише кілька місяців... Потім буде наш ривок... Сподіваюсь, це станеться до морозів...

🌀 А от і пояснення 👇 Лавров знову заговорив про "домовленість" Трампа і Путіна на Алясці та заявив про готовність рф до неї повернутися Тому риторика нових залякувань Путіна: це загравання перед актом

🌀 Путін як геній тизерів до блокбастерів, яких він ніколи не зніме 🎬🎭🤡 ​Останніми днями експерти зауважили, що риторика Кремля знову різко загострилася. Z-канали радісно підхопили цей штамп: мовляв, «дивіться, Путін знову почувається сильним!» ​Але це не демонстрація сили. Це класична політична технологія, коли реальну дію намагаються замінити максимальним інформаційним шумом. Коли диктатор має реальні ресурси та спроможності — він мовчки робить. А коли діяти немає чим, але треба терміново зафіксувати позиції — він починає гучно залякувати й сипати тизерами. ​Путін перетворився на «генія кінематографічних анонсів». Він регулярно продає світу короткі, але моторошні трейлери майбутніх «великих перемог». ​Пам'ятаєте перший тизер? «Київ за три дні». Вийшов гучний трейлер, зібрав мільйони переглядів, а от сам фільм виявився повним провалом і вибухнув прямо в кінопрокатній будці Кремля. Далі були тизери про «замерзаючу Європу», «втомлений Захід» та «незламний наступ на Донбасі». ​А що в реальності замість спецефектів? ​Поки бункерний «режисер» готує нові погрози, на реальному фронті триває успішна операція «Вівальді» сил 3-го армійського корпусу. Поки в Москві малюють карти просування, наші військові на півночі Донеччини та межі Харківщини крок за кроком перерізають логістику й вибивають окупантів, звільняючи понад 500 квадратних кілометрів української землі. ​У таких умовах єдине, що залишається Кремлю — це продавати нові й нові тизери. ​Але для кого знімається це кіно? ​Це сигнал точно не нам і не російському глубінному народу, якому можна продати будь-яку нісенітницю. Ці спецефекти адресуються конкретно Трампу та Сі Цзіньпіну. Напередодні вирішальних кулуарних розкладів і контактів на рівні спецслужб (накшталт візиту керівництва ЦРУ) Путіну кров з носа потрібно переконати Вашингтон і Пекін, що він ще «о-го-го!», що він сильний гравець, із яким треба рахуватися й на чиї умови варто погоджуватися. ​Зброя «супердержави» — склади з сушами й дитячі садки ​Щоб додати своєму тизеру хоч якоїсь переконливості, Путін вдається do єдиного інструменту, який у нього лишився: нищить цивільну інфраструктуру, лупить по складах із сушками та дитячих садках. ​Тільки от у чому головна проблема його «кіностудії»: ще жодна імперія у світовій історії не виграла війну, знищуючи дитячі садки та склади з ROSHEN. ​Воювати з мирними об'єктами — це не ознака військової могутності. Це судомна спроба підняти ставки перед великим торгом. Але коли Трамп і Сі зазирають за лаштунки цієї знімальної площадки, вони бачать не «великого й жахливого» режисера, а виснаженого дідуся, у якого закінчилася плівка, а декорації на Донбасі палають і валяться прямо на голову. ​ОТЖЕ: Всі ці нові залякування та гучні заяви з Москви — це не про початок нового наступу, а про гарячкове підняття ставок перед переговорами. Коли ти не можеш показати результати на полі бою, тобі залишається тільки голосно крутити тизери у ЗМІ, сподіваючись, що Вашингтон і Пекін злякаються анонсу й не помітять, що самого фільму в тебе давно немає. ​#Геополітика #Путін #Вівальді #ЗСУ #Трамп #СіЦзіньпін

🌀 «Втеча пішака: як Михайло Подоляк переріс Банкову і розіграв свій головний гамбіт» У нас в українській політиці є давня й дуже зворушва традиція. Коли посадовець готується до масштабного «хвильового виходу», він ніколи не робить гучних заяв у стилі «Я втомився, я йду». Ні! Він просто починає повільно розчинятися в ефірному мареві, поки журналісти не починають обережно підписувати його в титрах: «ексрадник». Пам’ятаєте історію з Юлією Мендель? Тоді це був справжній майстер-клас: жодного гучного брифінгу, офіційний указ десь на задвірках президентського сайту через кілька місяців після чуток, і романтичні пояснення Банкової про те, що вона «просто переросла рівень прессекретаря і йде на підвищення в міжнародні комунікації». І знаєте, хто тоді з найсерйознішим виразом обличчя виходив до преси й коментував відставку Мендель? Михайло Подоляк! І от, як кажуть класики, «ніколи такого не було, і ось знову». Останній раз Михайло Михайлович давав бадьорі коментарі від імені Офісу ще навесні. Тоді він традиційно розповідав про воєнні прогнози, геополітичні розклади та внутрішні перспективи. А далі — як пороблено. Риторика від імені Банкової випарувалася. Замість державних ефірів виникла велика кабінетна мовчанка. А потім стався Самарканд, шахи і підсанкційний мільярдер Тимур Турлов. І раптом з'ясувалося дивовижне: Міжнародні та українські медіа одностайно почали писати: «колишній радник» та «ексрадник». Федерація шахів України в особі свіжозвільненого з Банкової Олександра Камишіна видала офіційну заяву: «Подоляку ніхто не надавав повноважень представляти Україну чи Офіс Президента!». А сам Офіс... просто промовчав. Жодного спростування, жодного «та ні, він наш!». У сухому залишку ми маємо геніальну політичну метаморфозу. Михайло Подоляк повторив трюк, який колись сам і коментував. Жодних указів з печатками, жодних скандальних пресконференцій. Просто людина тихенько «переросла» рамки Банкової, взяла квиток у ФІДЕ й затишну посаду віцепрезидента в Лозанні, залишивши вітчизняному медіапростору лише одне риторичне запитання: «А коли це він устиг стати екс-?» Але найцікавіше запитання — що далі? Якщо згадати ту ж Юлію Мендель, то після свого «тихого виходу» вона пройшла класичний двосерійний шлях: Серія 1: Написала епічну автобіографічну книжку з промовистою назвою «Кожен з нас — Президент», де ретельно й із натхненням облизала всі кабінети Банкової та підкреслила свою незамінність. Серія 2: Повільно перейшла до нинішнього стану — з роздумами про «помилки київської влади», критикою України та наративами, від яких відчутно тхне свіжим російським методичником. Але щось підказує, що Михайло Михайлович — людина надто прагматична, щоб розтягувати цей процес і марнувати папір на Серію 1. Навіщо писати дифірамби, якщо ти вже в Лозанні, а в кишені — мандат віцепрезидента ФІДЕ під парасолькою підсанкційного казахо-російського олігарха? Швидше за все, Подоляк просто пропустить «етап Мендель із книжкою про кохання до Банкової» і одразу перейде до Серії 2. А якщо він колись і видасть мемуари, то це буде не дівочий щоденник про «великі реформи», а сухий посібник із міжнародного виживання: «Як підіграти Кремлю, розвести шахову федерацію, стати екс-радником за 5 хвилин до скандалу і затишно втекти в Європу». Без зайвої лірики. Суто за прейскурантом. ОТЖЕ: Майстри тизерів знову зняли кіно без офіційної прем'єри. Але головне — фінал удався! #Подоляк #Банкова #ФІДЕ #Турлов #Камишін #Мендель #ПолітичнийГамбіт #УкраїнськаПолітика #КабінетніІгри #СкандалФІДЕ

🌀 Кремль доїдає кадрове лайно України У московитів, схоже, остаточно розв'язалася кадрова криза. Коли власні вихованці держбезпеки вже вміють тільки пиляти бюджет на «аналоговнєтах» і глушити власний інтернет, доводиться повертатися до перевіреної класики — імпортувати професійних кадрів з України. Призначення Арбузова в Держдуму — це ж тільки початок великого трансферного вікна. На Московії нарешті збагнули, де кувався справжній еталонний «знак якості». Наші вітчизняні втікачі та проросійські діячі в порівнянні з місцевими — це буквально «злітне лайно», вища ліга, еліта збагачення. Якщо ця кадрова політика Кремля продовжить розвиватися такими темпами, пропоную їм не дрібнити й одразу затвердити новий склад «ефективного уряду»: * Президент РФ — Віктор Янукович. А чому б і ні? Досвід переховування в межигір'ях є, пеньки витоптані, мову («акули, страуси, шапки») знає, а головне — за ним розшук кращий, ніж у Путіна. Готовий легітимний лідер для будь-якої ізольованої автократії. * Генеральний прокурор — Олексій Кравченко. (Або Пшонка, щоб уже з золотими бароковими рамами та портретами в образі Цезаря). Систему правосуддя перетворять на справжній музей розкоші, де кожен вирок виноситься на золотому папері. * Прес-секретар Кремля — Юлія Мендель (замість Пєскова). Дмитро Пєсков вже трохи втомився й бубонить щось виправдовувальне. Пані Юлія швидко пояснить французькій та світовій пресі, що воно «все правдиво і з перших вух», з виразом глибокої драматичної образи на обличчі. * Головний «гаманець» і фінансовий куратор Путіна — Тимур Міндіч. Ну а хто ще має керувати тіньовими потоками й «Енергоатомами» Кремля? Досвідний менеджер, знається на офшорах і схемах краще за будь-якого кремлівського олігарха. Тим паче сам Путін роками повторював свою улюблену мантру про «один народ». І от нарешті ця концепція набула свого справжнього, кришталево чистого змісту: русскі корупціонери та наші зрадники — це дійсно один народ. Одна ментальна група, одна група крові й один загальний рахунок в офшорах. ОТЖЕ: Тож хай беруть усіх. Комплектом. Схема відпрацьована, досвід колосальний, а результат буде той самий, що й завжди — розвал усього, до чого торкаються ці «великі менеджери». #Арбузов #Янукович #Держдума #Кремль #Бригинець

🌀 Кадровий голод в Кремлі😆

🌀 ГОНЧАРЕНКО: Але знаєте, що мені цікаво. Скільки укриттів можна було збудувати й скільки запасних комплектуючих купити для цих самих дата-центрів на понад 5 мільярдів гривень, які держава витратила на Телемарафон з початку війни. Такими темпами у нас не буде ні 5 млрд гривень, ні укриттів для дата-центрів, ні самого Телемарафону. Буде суцільний телефініш.

📺 Користувачі повідомляють про масове зникнення сигналу українських телеканалів 5️⃣ Сайт😁WhatsApp

🌀 Лавров з боку Росії висунув звинувачення США — Росія наполягає на якнайшвидшому звільненні Мадуро. — Москва засуджує вбивство колишнього верховного лідера Ірану Алі Хаменеї. — Куба зазнає безпрецедентного тиску з боку північного сусіда. Посміливішав раптом... Готується до пенсії?

🌀 Лавров: Україна — це частина нашої спільної геополітичної, геоекономічної та культурної реальності. Це вони повторюють увесь час у різних варіаціях. У нас немає вибори, ніж їх розчленувати на серію нормальних держав, які не зможуть загрожувати нам і світу.