БРИГИНЕЦЬ🇺🇦

🇺🇦 Шановна громадо! Дякую вам за донати для 428 ОПБпС «ТІНЬ». Дякую усім, хто поширив це заклик! Допоможімо дронарям зібрати кошти на необхідне обладнання👇 🎯 Ціль: 200 000 грн ✅ Уже зібрано 7️⃣5️⃣.0️⃣0️⃣0️⃣ грн 🔗 Банка Monobank https://send.monobank.ua/jar/5HcMAAQ1vz 💳 Картка Банки 4874 1000 3172 1825 🔗 Конверт Приват24 https://www.privat24.ua/send/4rzxm 💳 Картка конверта 5168 7521 3775 5842 Прошу не лише донатити, а й поширювати цей збір у своїх соцмережах. Кожен репост може привести ще одного донатора. Незалежність має свою ціну. Допомагаємо тим, хто її захищає. Слава ЗСУ! 🇺🇦

Спочатку Німеччина повинна переконливо відповісти на значно простіше запитання: чому саме німецький суд має право судити іноземного громадянина за дії, здійснені поза територією Німеччини? Посилання на власний Кримінальний кодекс — це початок відповіді, а не кінець дискусії. Польський суд уже одного разу сказав Німеччині «ні». Тепер свою відповідь має дати Хорватія. І, можливо, саме суперечка навколо «Північних потоків» змусить Європу провести набагато чіткішу межу між законною юрисдикцією держави та спробою поширити дію її кримінального права далеко за власні кордони. #ПівнічнийПотік #Україна #Німеччина #Європа #Бригинець

🌀 ЧОМУ НІМЕЧЧИНА ВЗАГАЛІ ВВАЖАЄ, ЩО МАЄ ПРАВО СУДИТИ ЗА «ПІВНІЧНІ ПОТОКИ»? Коли мова заходить про переслідування українців у ФРН через підрив «Північних потоків», дискусія майже одразу переходить до іншого питання: що це було — диверсія, військова операція, дія проти держави-агресора? Але це вже наступний рівень юридичної суперечки. Спочатку варто поставити значно простіше питання: ⚖️ А на якій юридичній підставі Німеччина взагалі вважає, що саме її суди мають право розглядати цю справу? Бо з цим усе далеко не так очевидно. 🌊 1. Вибухи сталися не в Німеччині «Північні потоки» були пошкоджені поза територією ФРН і поза її територіальним морем — у виключних економічних зонах Данії та Швеції. Так, ВЕЗ — це не просто «нічийні міжнародні води»: прибережні держави мають там визначені UNCLOS права та юрисдикцію. Але Німеччина — не Данія і не Швеція. Саме тому виникає принципове питання: який територіальний зв'язок самого вибуху з німецькою кримінальною юрисдикцією? ⚖️ 2. Німеччина посилається на наслідки злочину Німецьке кримінальне право дозволяє вважати місцем злочину не тільки місце, де діяла людина, а за певних умов і місце, де настав передбачений законом результат. Саме тут з'являється § 9 Кримінального кодексу ФРН. Тобто німецька логіка приблизно така: трубопровід був пов'язаний із Німеччиною, його пошкодження мало наслідки для Німеччини — отже, може виникати німецька юрисдикція. Але саме це і є предметом юридичної суперечки. Бо якщо будь-який економічний або інфраструктурний наслідок автоматично створює кримінальну юрисдикцію держави, межі екстериторіального застосування національного законодавства стають надзвичайно широкими. Тому питання звучить не так: «Чи має Німеччина § 9?» Звичайно, має. Питання інше: 👉 чи достатньо саме такого зв'язку з Німеччиною, щоб вона могла переслідувати іноземця за дію, здійснену поза її територією? 🇵🇱 3. І ось тут надзвичайно важливе рішення польського суду 17 жовтня 2025 року Варшавський окружний суд відмовив у передачі Німеччині українця Володимира Журавльова, якого німецька прокуратура підозрює у причетності до підриву газопроводів. Суд звільнив його з-під варти. А суддя Даріуш Любовський поставив під сумнів саме можливість застосування німецької юрисдикції до цих подій. Це дуже важливо. Але тут треба бути юридично точними: ❗ Польське рішення не є загальноєвропейським прецедентом, який автоматично зв'язує німецькі чи інші європейські суди. Польський суд розглядав конкретне питання — чи має Польща виконати конкретний німецький Європейський ордер на арешт. Водночас це вже не теоретична суперечка професорів міжнародного права. Суд однієї держави ЄС фактично сказав Німеччині: вашої правової конструкції в цьому випадку недостатньо для передачі людини. 🔥 4. Є ще один, значно більший пласт цієї історії Навіть якщо припустити, що Німеччина здатна обґрунтувати власну юрисдикцію, після цього виникає наступне питання: що саме сталося з точки зору міжнародного права? Якщо це була приватна диверсія — одна правова конструкція. Якщо ж гіпотетично йшлося про операцію України в умовах міжнародного збройного конфлікту проти держави-агресора — зовсім інша. І тоді доведеться обговорювати вже не просто німецький кримінальний кодекс, а право збройних конфліктів, статус виконавців, характер цілі та межі кримінального переслідування за дії, пов'язані з війною. 🇭🇷 5. І зараз ця суперечка починається заново 21 серпня 2026 року Володимира Журавльова затримали вже у Хорватії — знову за німецьким Європейським ордером на арешт. Тепер уже хорватська судова система має вирішувати питання його передачі ФРН. І тому історія польського рішення перестає бути просто цікавим епізодом минулого. Перед європейськими судами знову постає те саме фундаментальне питання: де закінчується законна кримінальна юрисдикція Німеччини і починається екстериторіальне поширення її внутрішнього права? 🔴 ОТЖЕ Я б узагалі не починав захист українців у цій справі з доведення того, що підрив «Північних потоків» був законною військовою операцією. До цього аргументу ще треба дійти.

Х’юстон — не класичний дипломат для красивих фотосесій і занепокоєних заяв. Це жорсткий силовик, фахівець із безпеки, розслідувань та аудиту. Вашингтон, схоже, припинив умовляти й надіслав до Києва не переговорника, а спеціаліста з розкриття схем. Його завдання — ревізія: куди пішли гроші, як працює зброя і чому силовики намагаються знищити НАБУ. Отже, страхи Банкової були не марними. Подивіться моє велике відео 👉 https://youtu.be/iUHE7BBl05A⁠� #Хюстон #США #НАБУ #Бригинець #Україна

🎭 «КОТИК», ЧОЛОВІК І 232 ЗАПИСИ. САНТА-БАРБАРА ІРИНИ МУДРОЇ Справа Ірини Мудрої несподівано перетворилася на серіал, сценаристам якого я щиро заздрю. У суді Мудра розповідає про справжню особисту драму. Людина, для якої вона була «котиком» і якій безмежно довіряла, виявилася зрадником. Максим Микитась її записував. І не один раз. За словами самої Мудрої, 232 із 237 епізодів розмов були записані саме через нього. Вона говорить про довіру, про близьку людину, про те, як її підступно використали. Емоції такі, що ще трохи — і хочеться вимкнути судове засідання та ввімкнути музику із «Санта-Барбари». Причому Микитась — не просто якийсь випадковий знайомий. Є ще одна маленька деталь. Коли НАБУ близько сьомої години ранку приходить до Мудрої з обшуком, Микитась уже перебуває у свого «котика» вдома. Ну буває. Може, зайшов цукру позичити. Може, у них виробнича нарада починалася о сьомій. Зрештою, хто з ким спить, мене абсолютно не цікавить. Дорослі люди можуть будувати своє особисте життя як їм заманеться. Але сценаристи на цьому не зупинилися. На сцені з'являється Павло Поляруш — чоловік Мудрої, зазначений у її офіційній декларації. Журналісти, природно, приходять до нього. І тут можна було б почути найпростіше пояснення: «Ми давно не живемо разом». Або: «Інформація в декларації вже не відповідає нашим фактичним стосункам». Або хоча б: «Це наше приватне життя». Натомість чоловік видає репліку, після якої сценарій уже можна віддавати Netflix: «Чутки не коментую». Завіса. 👏👏👏 Отже, маємо: «Котик». 232 записані розмови. Микитась о сьомій ранку вдома. Зрада. Сльози. Чоловік. «Чутки не коментую». Справжня «Санта-Барбара». А тепер посміялися — і досить. Особисте життя цих людей стало суспільно цікавим лише тому, що особисту драму принесли до суду і зробили частиною публічної історії про те, чому ми повинні сприймати Мудру як жертву. Нам пропонують перевести погляд із того, що вона говорила, на те, як жахливо з нею вчинили, коли ці слова записали. Микитась справді міг зрадити її довіру. Міг поводитися підло. Міг записувати людину, яка вважала його надзвичайно близькою. Але є одна проблема. Зрада Микитася не переписує 232 записи. І тут «Санта-Барбара» закінчується. Бо перед нами вже не любовний серіал. Йдеться про високопосадовицю держави під час великої війни, кримінальне провадження та розмови, зміст яких мають оцінювати слідство і суд. Тому чоловік, «котик», сьома ранку та «чутки не коментую» — це смішно. А те, що за всім цим стоїть, — зовсім ні. Коли немає хорошої відповіді на запитання «що ви говорили і що робили?», суспільству дуже зручно запропонувати інше: «А хто кого зрадив?» Посміялися із «Санта-Барбари» — і досить. Тепер повернімося до 232 записів. Бо Україні потрібна не мелодрама про зраджену довіру. Україні потрібна відповідь на те, що на цих записах робить державна влада. #Мудра #НАБУ #Корупція #Україна #Бригинець

Влада відповідає: — Частина реформ втратила актуальність. А потім Зеленський знову виходить до партнерів: — Нам терміново треба знайти ще $8–10 млрд. Європа при цьому Україну не кидає. Навпаки: лише 24 серпня Єврокомісія схвалила ще €6,1 млрд на оборонні закупівлі. Тобто історія зовсім не про те, що «Європа не хоче давати Україні грошей». Європа гроші дає. Але дедалі наполегливіше хоче знати, якою державою стане Україна за ці гроші. ОТЖЕ Коли почуєте, що Україні катастрофічно не вистачає грошей, поставте запитання: Україна вже виконала погоджені з ЄС реформи? І Україна вже отримала всі мільярди, які від виконання цих реформ залежать? Бо, можливо, проблема вже не тільки в тому, де знайти гроші. Можливо, спочатку варто перестати ризикувати тими грошима, які Європа готова нам дати, лише тому, що разом із ними вона вимагає від української влади віддати частину свого батога ручного управління. #Україна #ЄС #Зеленський #НАБУ #Бригинець

Влада відповідає: — Частина реформ втратила актуальність. А потім Зеленський знову виходить до партнерів: — Нам терміново треба знайти ще $8–10 млрд. І найцікавіше, що Європа при цьому Україну не кидає. Навпаки: лише 24 серпня Єврокомісія схвалила ще €6,1 млрд на оборонні закупівлі, а загальний Ukraine Support Loan на 2026–2027 роки передбачає до €90 млрд підтримки. Тобто історія зовсім не про те, що «Європа не хоче давати Україні грошей». Європа гроші дає. Але дедалі наполегливіше хоче знати, якою державою стане Україна за ці гроші. ОТЖЕ Коли наступного разу почуєте, що Україні катастрофічно не вистачає грошей, поставте два дуже прості запитання: Україна вже виконала погоджені з ЄС реформи? І Україна вже отримала всі мільярди, які від виконання цих реформ залежать? Бо, можливо, проблема вже не тільки в тому, де знайти гроші. Можливо, спочатку варто перестати ризикувати тими грошима, які Європа готова нам дати, лише тому, що разом із ними вона вимагає від української влади віддати частину свого батога ручного управління. #Україна #ЄС #Зеленський #НАБУ #Бригинець

🌀 🇪🇺 ЄВРОПА ГОТОВА ДАТИ ГРОШІ. АЛЕ БАНКОВА НЕ ХОЧЕ ВІДДАТИ БАТІГ Європейський Союз дедалі чіткіше пояснює Україні просту річ: фінансова допомога і європейська інтеграція тепер безпосередньо пов’язані з реформою системи влади. І це вже не абстрактні розмови про демократію та верховенство права. Це конкретні закони. Конкретні вимоги. І конкретні мільярди євро. Єврокомісія нагадала, що верховенство права та боротьба з корупцією є центральними умовами для країни, яка прагне вступити до Європейського Союзу. А німецька Süddeutsche Zeitung пише ще конкретніше: Україна практично не просувається з частиною реформ у сфері юстиції та боротьби з корупцією, від яких залежить подальша європейська фінансова підтримка. І ось тут починається найцікавіше. 19 серпня парламентський комітет з питань правоохоронної діяльності відмовився включати до порядку денного п’ять законопроєктів, пов’язаних із виконанням антикорупційних та правоохоронних реформ. Аргумент прекрасний: частина цих законопроєктів начебто «втратила актуальність». А тепер подивімося, що саме так раптово стало «неактуальним». Йдеться, зокрема, про розширення можливостей НАБУ та САП, посилення незалежності Генеральної прокуратури та ДБР і скасування норм, які ускладнюють розслідування та розгляд корупційних справ. Саме ці п’ять реформ, за даними Süddeutsche Zeitung, парламентський комітет не захотів включати до календаря поточної сесії. І проблема тут значно більша, ніж черговий конфлікт навколо НАБУ. Бо незалежні НАБУ, САП, прокуратура та ДБР означають не просто «боротьбу з корупцією». Вони означають втрату владою частини інструментів ручного управління правоохоронною системою. Саме тому я називаю це батогом. Якщо силовий орган залежить від політичного керівництва, ним можна не тільки ловити злочинців. Ним можна тиснути, відкривати справи, проводити обшуки, створювати проблеми політичним противникам і забезпечувати дисципліну всередині самої системи. А Європа фактично говорить: хочете бути частиною ЄС — віддавайте батіг. І ось тут з’являються гроші. Європейське фінансування України справді прив’язане до виконання реформ і умов у сфері верховенства права, боротьби з корупцією та якості державного управління. Це не політична метафора — такий механізм прямо закладений у програми допомоги ЄС. За інформацією Süddeutsche Zeitung, під питанням можуть опинитися мільярди євро, якщо погоджені реформи не будуть виконані. Тобто вибір стає дуже простим. Можна провести реформи, зробити правоохоронні органи незалежнішими і отримувати європейські гроші. А можна зберегти політичний контроль над системою — і ризикувати цими грошима. І тепер у цій історії з’являється майже ідеальна арифметика. Днями Зеленський заявив, що Україні необхідно терміново знайти $8–10 млрд, щоб забезпечити армію озброєнням та посилити ППО на початку 2027 року. Грошей справді бракує. І грошей величезних. А тепер повернімося до Європейського Союзу. ЄС уже побудував систему, за якою подальші мільярдні виплати Україні залежать від виконання погоджених реформ. Наприклад, лише макрофінансова складова підтримки на 2026 рік становить до €8,35 млрд, а виплати здійснюються траншами залежно від виконання визначених умов. І тут виникає прекрасне запитання. А що, як ті $8–10 млрд, які Зеленський тепер збирається шукати по світу, нам значною мірою доведеться шукати саме тому, що Банкова не хоче виконувати реформи, від яких залежать європейські мільярди? Звичайно, долар і євро — не одне й те саме. Програми різні. Джерела фінансування різні. Цільове призначення коштів теж може бути різним. Тому бухгалтерського знака «дорівнює» між цими двома сумами я не ставлю. Але політично картинка просто фантастична. Україна каже Європі: — Дайте грошей. У нас війна. Європа відповідає: — Ми готові давати мільярди. Виконайте реформи, про які ми з вами домовилися.

🌀 Від «Вови з династії» до «Кирила з Офісу»: сюжет міняється, декорації ті самі ​Пам'ятаєте, як свого часу в резонансних справах слідчі та журналісти роками розгадували ребуси, який саме «Вова», «Андрій» чи «Давід» стоїть за черговою схемою? ​Тепер український політичний детектив отримав новий сезон. У матеріалах розслідування НАБУ щодо фігурантів з Офісу Президента (зокрема підозри ексзаступниці ОП Ірині Мудрій) виринає новий центральний персонаж — «невстановлений посадовець» на ім'я «Кирило» або «Кирилл Алексеевич». ​І якщо раніше суспільство гадало, про кого мова в телефонних плівках, то зараз hromadske з посиланням на співрозмовників прямо вказує на очільника ОП Кирила Буданова. Хто так й Вова ще не з'ясували, в прт Кирила знають. В я то думав, що це про патріарха РПЦ😄 ​У чому суть нового сюжету: ​Функціонал: За даними слідства, цей «невстановлений Кирило» мав отримувати під контроль готівку від бізнес-структур (зокрема Тимура Міндіча), організовувати її збереження, передачу та розподіл «виногород» причетним особам. ​Контроль активів: На записах також виринають епізоди про «передачу під контроль» націоналізованого «Сенс Банку» та внесення застав за високопосадовців. ​Лінія захисту: Сам Буданов уже заявив, що «реагує прямо» і пропонує чекати на рішення ВАКС, підкресливши, що Мудру звільнили одразу після перших обшуків. І він правий... Карати без суду в Україні можна лише Порошенка, Прямий канал, Еспресо, 5 канал і Березу... В усіх, хто на букву "Бу" не можна... ​ОТЖЕ: Зміна декорацій та прізвищ на Банковій не змінила головної проблеми — наявності «тіньових операторів», чиї імена кулуарно шепочуть у кабінетах, а потім вони виринають у матеріалах кримінальних проваджень. Пошук відповіді на запитання «Хто такий Кирило і яка його роль?» стає головним політичним треком найближчих місяців.

🌀 Президентська динаміка на останній рік: Залужний наблизився до Зеленського, Федоров обійшов Порошенка она 0.3%, Порошенко обійшов Буданова на 2.7%👇 Серед тих, хто визначився з вибором, розподіл такий: Зеленський – 23,7%, Залужний – 16,5%, Федоров – 12,2%, Порошенко – 11,9%, Буданов – 9,2%, Разумков – 6,7%, Тимошенко – 4,5%, Білецький – 3,8%, Гончаренко – 2,6%, Притула – 2,2%, Прокопенко – 1,6%, Бойко – 0,3%.

🌀десь так😄

🌀 Чи пробували ви гасити пожежу пачками доларів? А от російський уряд зараз проводить саме такий унікальний економічний експеримент. Офіційна пропаганда змушена вигадувати нові хітромудрі схеми й бадьоро рапортувати про «бензин в обхід» — мовляв, росіяни тепер гонятимуть власну нафту на переробку в Казахстан на маленький НПЗ «Конденсат» або закуповуватимуть готовий бензин у Туреччини та Індії. Це має «врятувати» внутрішній ринок після того, як українські дрони трохи «відредагували» роботу Ільського, Новошахтинського та Орського НПЗ. Але якщо прибрати рекламну обгортку й просто порахувати масштаби, залишається гола й неймовірно комічна картина. Великий «порятунок» на 5 хвилин Увесь цей грандіозний казахстанський коловорот з цистернами, договорами та перевезенням нафти туди-сюди перекриває добову витрату пального в Росії аж на... п'ять хвилин на добу. Це не розв'язання проблеми й навіть не крапля в морі. Це буквально 300 секунд паливного життя країни на день. Збиткові «ножиці» та імпортні сірники Але казахстанські 5 хвилин — це ще не весь гумор. Є ще паливний тупик із турецьким та індійським імпортом: * Купувати сірники за ціною золота: Купувати бензин у Туреччини чи Індії для «нафтової супердержави» — це як вивозити з країни кругляк, а потім купувати втридорога імпортні тирсові плити. Адже ні Туреччина, ні Індія своєї нафти не мають — вони просто знімають з Кремля «воєнну націнку». * Ціновий тупик у портах: Усередині Росії ціну на заправках жорстко стримують, а от імпортний бензин приходить за світовою ціною, та ще й із націнкою за логістику. І ось реальний результат: танкери з імпортним бензином приходять у Мурманськ чи Архангельськ, а зливати його ніхто не хоче, бо купували його в рази дорожче, ніж мають право продавати на АЗС. Щоб пустити цей бензин на ринок, держава мусить виплачувати з дефіцитного бюджету гігантські компенсації за кожен літр. А якщо не виплатить — бензовози так і стоятимуть у портах, поки росіяни з каністрами вилаштовуються у черги. ОТЖЕ: Тому так: гасити палаючу НПЗ-галузь пачками доларів із власної кишені заради 5 хвилин бензину на добу — це потужний план. Головне — вірити, що папір не горить.