Лабораторія

Взагалі ж «Дуся..» для мене насамперед — історія означеної любові. Історія світобудови, де не усе просто, де біле не існує без чорного (як Дуся змогла б зрадіти чистоті своїх рук, не бачивши їх весь час чорними?), де багато повсякденного болю, але так само багато щоденної радості.

«Дуся кинула останній погляд на тих, що обіймалися, і їй здалося, що все може бути добре: не завжди, з перервами на сльози, що заливають подушку, але може»

Не знаю чому, але я була певна, що беру до рук легеньку атмосферну книжку під «осінній настрій» з тим обіцяним пасторальним пейзажем, який нажене приємну, комфортну ностальгію навіть тим, хто не зростав в селі, і обов’язково за тим селом по прочитанню сумуватиме. Але цього тут не буде. Буде абсолютний абсурд вкупі з містичним закільцьованим світом поміж життям і смертю, любов’ю і ненавистю, радістю й смутком, де всі вони водять хоровод, який не зупиняється. Ніколи. Я певна, що «Дуся..» згодом, коли надійде її час бути категоризованою, належатиме тій самій високій полиці. Бо аби зрозуміти чи принаймні порахувати шари цього тексту, треба буде таки добре напружитись. Принадність високої полиці взагалі в тому, що поза контекстами (підтекстами, інтертекстами і іншими мудрими літературознавчими термінами), які вкладено власне автором, завжди лишається простір снувати їх значно більше. І цим тут можна займатися досхочу. Можна прочитати про недолюблену дитину і дисфункційну родину. Можна прочитати про війну, яка майже не ословлена, але коли читаєш "там", то чітко розумієш, "де". Можна прочитати соціальну панораму, де суспільні звичаї, виведені під їдкий прожектор, каруселькою катають нас шляхом від хрещення, крізь весілля, сільські бари, базари, де продають бринзу, аж до похорону. Можна прочитати про сміливість вийти за усталені стереотипи того "як має бути" — від зачіски в садок, туфлів на весілля і людини (людей), яких любиш. Можна прочитати майже притчу, виповнену символізмом, який є у всьому — від їжі до місцевості. Можна прочитати майже античний осучаснений міф, де будуть жертвопринесення, річка як межа світів, священні тварини і освячені плоди. Можна прочитати наскрізну метафору забуття як вади, яка не дає тобі змоги назвати себе, але і як способу побачити усе свіжим оком. Можна врешті прочитати казку про пошук себе й відпускання минулого, яке не має визначати твоє майбутнє, але незмінно муситиме на нього [майбутнє] впливати. А можна все це зʼєднати і довго складати докупи, тасуючи деталі, як в калейдоскопі. І робити це можна нескінченно. Себто це точно той текст, який лишається в голові і точно лишиться в часі. Її дійсно повністю хочеться розтягти на цитати, і я бачила думку, що коли книжка всуціль стає цитатником — то перестає бути книжкою, втрачаючи відтак конкретність історії, перетікаючи в якийсь абсолютно загальний набір власне оцих цитат, які можуть свідчити про що хочеш, лиш не конкретно про сюжет. Я не думаю, що це вада. Це радше запрошення багато з текстом розмовляти, поєднуючи універсальне з цим конкретним сюжетом і зі своїм конкретним життям, яке резонує з обраними олівцем словами. Врешті, ця цитатність може є й свідомо вжитим інструментом — як-бо інакше на 250-ти сторінках вмістити стільки усього? Стільки цього конкретного і універсального водночас?

«Кожен, хто зустрічав Дусю, починав сумніватися у своєму здоровому глузді...»

— знаєте, чому? Бо Дуся, як я собі думаю, не обов'язково персонажка в традиційному значенні. Може Дуся і є Любовʼю? Чи не приблизно такою є зустріч саме з Нею? Любов не лише радісна, як не лише радісною спостерігає себе Дуся. Любов не лише щедра, але й вимоглива, — і Дуся, і всі решта мають конкретні уявлення і вимоги до того, що назвати любов'ю. Любов не лише ощасливлює, а ще й робить боляче, хоч Дуся й сприймає біль як не-любов. Любов не завжди проста, хай як Дусі думається, що все просто: мити вікна і варити суп = мати міцну сімʼю. Любов не завжди в тому, аби бути лиш із присутністю іншого, хоч Дуся й боїться найдужче що ті, кого вона любить, від неї підуть — а отже перестануть любити. Усе це перегукнулося мені з "Пітьмою..." Павлюка, де теж була ця закільцьованість світів вкупі з містифікацією, і де головним злом була байдужість. Епізод на зупинці, коли Дуся приносить їжу, буквально втілює перемогу любові над байдужістю. А ще я відрухово подумала, що авторка точно мала б колись читати Прохаська, якщо не тримати його чільним у списку улюблених авторів — а воно так і виявилось💛

Схоже, Любця встигла знайти чимало друзів і серед наших читачів: новий наклад роману Наталії Оздемір уже встиг приїхати із друкарні 🧡 Життя Софії давно рухається за звичним сценарієм: кава в надбитому горнятку, телевізійні детективи й шоу, і не надто багато планів на майбутнє. Та одного ранку на порозі її квартири з’являється маленька Любця, яку Софія досі бачила лише на фотографіях. Так починається історія двох людей, яким доводиться звикати одна до одної й до життя, що раптом стало зовсім іншим. Любця чекає на маму, знаходить нових друзів, розбиває бабцин сервіз і вперто вірить у диво. А Софія, яка давно перестала чекати від майбутнього чогось доброго, потроху знову вчиться його уявляти. Тепер примірників знову вистачить на всіх: «Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!» вже доступна на сайті із кешбеком до 15%📙

Звіряємо сезонні набори: який найбільше схожий на ваш?📝 Найбільшим сміливцям радимо догортати до останнього слайда — там бонус. А якщо жоден не збігся на всі сто, на сайті Лабораторії завжди можна зібрати свій🙌🏻

Три імені — три версії одного життя: відкриваємо передзамовлення на довгоочікуваний роман «Імена» Флоренс Напп🧡 Кора приходить зареєструвати ім’я свого новонародженого сина. Її чоловік, шанований лікар, якого бояться навіть рідні, уже все вирішив: хлопчик, як і всі чоловіки до нього, має стати Ґордоном. Але в ту мить, коли реєстраторка ставить просте запитання — «Яке ім’я ви обираєте?», — Кора вагається. І ця пауза стає точкою відліку трьох життів, які могли б скластися зовсім по-різному. Це історія про рішення, які здатні визначити ціле життя, і про очікування, від яких не так просто звільнитися. Про родинну владу й успадковані страхи, про материнську любов і сміливість відстояти власний голос. І про те, як одна мить може стати початком зовсім іншої історії. 📝 Переклад: Єлизавета Болотова 🖌 Ілюстрація: Eva Navarro Quijano Очікуємо книжку уже у листопаді — передзамовляйте зі знижкою та кешбеком до 15% за посиланням

Сьогодні ще одна історія отримає своє імʼя🤞🏻

Перш ніж повернутися у власне дитинство на сторінках «Слави мого батька», Марсель Паньоль встиг побудувати кіноімперію, стати членом Французької академії й прожити кілька різних життів🍀 Книжка вже вийшла друком, тож розповідаємо про Паньоля, його Прованс і пам’ять, що через сорок років стала літературою. Передмова — літературознавиці, поетки, перекладачки, кандидатки філологічних наук, доцентки кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Ірини Старовойт. 📙 Переклад: Ярина Тарасюк 🖊 Дизайн обкладинки: Аліна Тищук

Другий випуск нового сезону «Лабораторії сенсів» вже на платформах🧡 У часи війни та невизначеності ми щодня зіштовхуємося з речами, які не можемо контролювати. Тож у цьому епізоді подкасту говоримо про філософію, що вчить вистояти за будь-яких обставин — античний стоїцизм. Ведучий Валерій Калниш та засновник ПСІСК (єдиного в Україні центру сучасного стоїцизму) Сергій Коноплицький розбирають книжку Массімо Пільюччі «Як бути стоїком. Антична філософія для сучасного життя» 🎧Слухайте та дивіться новий випуск на: YouTube - https://www.youtube.com/playlist?list=PLFGyBUOA36mQ Spotify - https://open.spotify.com/show/6KAm23FR7BNdJFkVhPRFvg Apple Podcast - https://podcasts.apple.com/us/podcast/лабораторія-сенсів/id6810983490 Шукайте свої опори та виходьте за межі прочитаного разом із нами🙌

У «Лабораторії» стартувало передзамовлення на «День» Майкла Каннінґема 🤩 «Дім на краю світу» я оцінила на 5 з 5. Каннінґем уміє зробити майже відчутним те, що складно пояснити словами: втрату, самотність, страх бути покинутим. А ще дуже багато розмірковує про те, що таке дім і що насправді робить людей сім’єю. Мій відгук тут. У романі «День» він продовжує досліджувати близькі теми.

Ізабель і Ден живуть у Брукліні з двома дітьми та Роббі — молодшим братом Ізабель, у якого на горищі їхнього будинку утворилося власне маленьке життя. Автор розказує про три дні з життя родини: 5 квітня 2019, 2020 і 2021 років. До пандемії, у розпал локдауну та після того, як їхнє життя змінилося назавжди.

Знову буде про складних людей у складних стосунках. ХОЧУ!

Дописуємо контрольну роботу з ВИШезнавства, бо вже завтра обіцяють залік! Встигніть передзамовити😉

Здається, із зеленим усе мало б бути просто: достатньо визирнути у вікно, щоб побачити десятки його тонів і відтінків. Та історія кольору вкотре доводить нам, що природа й те, як люди навчилися її відтворювати, —це зовсім різні речі😌 Зазирнули в «Зелений» Мішеля Пастуро, щоб простежити, як змінювалися способи отримати цей колір 🎨👆🏻

⛩За красою Японії XVII століття у «Шьоґуні» ховається значно менш красивий світ боротьби за владу. Клавелл населив його людьми, яких складно поділити на хороших і поганих, а політичні інтриги розгорнув із таким розмахом, що паралелі з «Грою престолів» виникають не випадково. Дякуємо @khmel.books за відгук і розмову про те, чим «Шьоґун» захоплює навіть через пів століття після виходу🧡 Роман можна замовити за посиланням📌

Від автора лонгселера «Дім на краю світу» та лауреата Пулітцерівської премії: відкриваємо передзамовлення на найновіший роман Майкла Каннінґема «День»🧡 У 2019 році між Деном та Ізабель уже виникла дистанція, яку вони роками намагаються подолати. Їхній шлюб, дім, діти — усе, що колись здавалося влаштованим назавжди, — тепер під питанням. Чи можна ще щось змінити, чи момент уже втрачено? Роббі, брат Ізабель, уже багато років живе з родиною й став її невіддільною частиною. Тепер він шукає власне житло, хоча ніхто не готовий до його від’їзду. А пандемія незабаром змусить родину зіткнутися з тим, від чого вже не сховатися за звичною буденністю. Це історія про один день у трьох різних роках — 5 квітня 2019-го, 2020-го та 2021-го — коли те саме життя щоразу постає вже іншим. Три дні, крізь які Каннінґем з філігранною точністю показує, як непомітно змінюємося ми й світ навколо нас❤️‍🩹 📝 Переклад: Маріанна Ільченко 📙 Очікуємо книжку уже у листопаді — передзамовляйте зі знижкою та кешбеком до 15% за посиланням.

Чому варто передзамовити «ВИШ. Університетський ситком»?😋📗 🎓Університети взагалі добре надаються до ситкомів: кілька поколінь під одним дахом, власна ієрархія, неписані правила і люди, які прийшли сюди на п’ять років, але чомусь залишилися на тридцять. 🎓 Деякі історії здаються перебільшенням рівно до моменту, поки не згадуєш власний ВИШ... 🎓 З одним героєм можна попрощатися надто рано: професор, аспірант чи студент, який промайнув у чужій історії, згодом повернеться зі своєю — і так із окремих оповідань поволі виростає цілий університет. 🎓 За межами тексту цей академічний світ продовжують ілюстрації, створені спеціально для видання. 🎓А якщо шукати «ВИШу» літературну компанію, поруч опиняться Девід Лодж із його кампусною прозою і Шервуд Андерсон із цікавістю до пересічних, звичайних людей.

Іноді найважливіші розмови — ті, які ми довго не наважувалися почати: відкриваємо передзамовлення на книжку «Свідоцтво про існування» Дар’ї Коцюби❤️‍🩹 Дар’я — мама двох синів-Янголів, і ця історія — її особистий шлях до материнства. Шлях, що тривав одинадцять років: від безпліддя і відчаю, протоколів ЕКЗ і виснаження — до такої омріяної вагітності і моменту, коли життя дитини раптово обірвалося. Її книжка — чесна і водночас суспільно важлива розмова про досвід перинатальної втрати. Про дітей, які можуть залишатися невидимими для світу, але назавжди живуть у серцях батьків. Про право на скорботу і про те, чому так важливо навчитися бути поруч із тими, хто проживає горе. Окремі розділи книжки написані чоловіком авторки та фахівчинею з перинатальної психології, а додаткові нотатки експертки допомагають глибше зрозуміти емоції й стани батьків у складних ситуаціях. 📖«Свідоцтво про існування» — це історія однієї родини, яка втратила дітей, але також це простір розуміння і підтримки, де втрату дозволено називати втратою, дитину – дитиною, а горе – реальним і гідним поваги. 🖌 Ілюстрація на обкладинці: Анастасія Павленко 📙 Очікуємо книжку уже у жовтні — передзамовляйте за посиланням.

Друзі, ми обіцяли бути на зв'язку, тож прийшли із черговим оновленням щодо відправок ваших замовлень🧡 Вже рівно два тижні наші книжкові лаборанти працюють на новому складі й щодня пакують ваші книжки у посиленому режимі. Звісно, ми сподівалися, що процес відновлення піде легше й швидше. Але реальність виявилася складнішою: нове приміщення, нові люди та налаштування процесів із нуля потребують часу. Відправок після обстрілу накопичилося дуже багато, тож черга рухається поступово. Ось три головні моменти щодо поточного стану справ: 🔸Статус відправок: жодне замовлення не загубилося, усі вони зафіксовані в системі. Проте вони відправляються за наявністю книжок на складі. Якщо всі книжки із вашого кошика вже є — замовлення одразу йде на пакування. Якщо ще чекаємо на поставку — відправка затримується (через це замовлення за різні дати можуть відправлятися не по порядку). 🔸Книжки інших видавництв: логістика з партнерами ще в процесі налагодження. Ми перебудовуємо поставки на нову адресу, тому замовлення з партнерськими книжками чекатимуть на відправку довше. 🔸Нові замовлення: відправляються повільніше, адже потрапляють у загальну накопичену чергу й потребують додаткового часу на комплектацію. Ми щиро розуміємо ваше прагнення дізнатися конкретну дату відправки. Та, на жаль, наразі ми не можемо назвати точних термінів для кожного замовлення — відновлення складської системи з нуля поки не дає змоги зробити точні прогнози. Нам дуже прикро від того, що вам доводиться чекати довше, ніж планувалося, і ми щиро перепрошуємо за цю затримку. Безмежно дякуємо за кожне замовлення, за ваші теплі слова й неймовірне терпіння. Працюємо далі, щоб якнайшвидше повернутися до звичного ритму❤️‍🩹🫂

Після смерті прадіда Андрія Олеся, головна героїня роману «Журавлі, віхалка й абрикосова теніска», знову й знову повертається до спогадів про нього. Запахи, смаки, старі речі й випадкові звуки стають зачіпками, що ведуть у минуле. Так із десятків родинних історій і побутових деталей постає прадід, який усе життя працював, доглядав сад і пасіку, заварював жасминовий чай для правнуків та вперто знаходив для них козяче молоко. Уривок із роману Мар’яни Осадчук уже можна прочитати в блозі Лабораторії, а якщо захочеться залишитися з цією історією довше — книжка чекає на сайті🌿

🎏Країна, яка кілька століть майже не впускала до себе зовнішній світ, згодом сама змінила його. І книжки дають змогу побачити її з дуже різних ракурсів: очима японських письменників і тих, хто намагається зрозуміти країну ззовні, через історію, мистецтво, повсякдення й вигадані світи. Зібрали дев’ять книжок, з яких можна почати знайомство з Японією✏️ ▫️«Країна снігу» ▫️«Шьоґун. Азійська сага» ▫️«Кити на частоті 52 герци» ▫️«Люди дому Ніре» ▫️«Найкоротша історія Японії» ▫️«Сумі-е для початківців» ▫️«Тінь лисиці» ▫️«Ґанбаре! Майстерклас із вмирання» ▫️«Токійські месники»

Про кохання написані тисячі романів, про дружбу завдовжки в життя — значно менше. У «До безпечних берегів» Воллес Стеґнер дивиться на чотирьох людей із тієї рідкісної відстані, яка дозволяє побачити не окремий момент, а майже ціле життя. Якими ми були, ким сподівалися стати й що зрештою зробили з нами роки, випадковості та люди поруч. Тож залишаємо трохи цитат Воллеса Стеґнера у дописі🩶

Що читають восени ті, чиї книжки читаємо ми?😋 Цього разу за рекомендаціями ми звернулися до наших авторів і авторок і попросили їх обрати книжки Лабораторії, з якими їм хотілося б провести найближчі прохолодні вечори. Так в одній добірці зустрілися дуже різні читацькі смаки й особисті книжкові симпатії. Гортайте й зазирайте на осінні полиці наших авторів та авторок — можливо, звідти щось перекочує і на вашу🍂📚 🛒 Всі книжки із добірки шукайте за посиланням. Замовити їх можна із кешбеком до 15% та безкоштовною доставкою: Укрпоштою від 500 грн, Новою поштою від 999 грн🧡