Лабораторія
Знаємо формулу корисних книжок📚 Замовити книжки ➡️ https://laboratory.ua/
إظهار المزيد📈 نظرة تحليلية على قناة تيليجرام Лабораторія
تُعد قناة Лабораторія (@laboratoryua) في القطاع اللغوي أوكراني لاعباً نشطاً. يضم المجتمع حالياً 12 168 مشتركاً، محتلاً المرتبة 3 117 في فئة الكتب والمرتبة 4 905 في منطقة أوكرانيا.
📊 مؤشرات الجمهور والحراك
منذ تأسيسه في невідомо، حقق المشروع نمواً سريعاً وجمع 12 168 مشتركاً.
بحسب آخر البيانات بتاريخ 11 يونيو, 2026، تحافظ القناة على نشاط مستقر. خلال آخر 30 يوماً تغيّر عدد الأعضاء بمقدار 254، وفي آخر 24 ساعة بمقدار -5، مع بقاء الوصول العام مرتفعاً.
- حالة التحقق: غير موثّقة
- معدل التفاعل (ER): يبلغ متوسط تفاعل الجمهور 20.73%. وخلال أول 24 ساعة من النشر يحصد المحتوى عادةً 16.64% من ردود الفعل نسبةً إلى إجمالي المشتركين.
- وصول المنشورات: يحصل كل منشور على متوسط 2 522 مشاهدة. وخلال اليوم الأول يجمع عادةً 2 025 مشاهدة.
- التفاعلات والاستجابة: يتفاعل الجمهور بانتظام؛ متوسط التفاعلات لكل منشور يبلغ 59.
- الاهتمامات الموضوعية: يركز المحتوى على مواضيع رئيسية مثل лабораторія, авторка, обкладинка, трилер, читач.
📝 الوصف وسياسة المحتوى
يصف المؤلف القناة بأنها مساحة للتعبير عن الآراء الذاتية:
“Знаємо формулу корисних книжок📚
Замовити книжки ➡️ https://laboratory.ua/”
بفضل وتيرة التحديث المرتفعة (أحدث البيانات بتاريخ 12 يونيو, 2026) تحافظ القناة على حداثتها ومستوى وصول مرتفع. وتُظهر التحليلات تفاعلاً نشطاً من الجمهور، ما يجعلها نقطة تأثير مهمة ضمن فئة الكتب.
Оповідання «Тимчасових труднощів» показують, що остання деталь неповного пазла зазвичай лежить на найпомітнішому місці. Просто її треба помітити. А це вимагає неабиякої сміливості — передусім аби стати віч-на-віч із самим собоюКритик, літературознавець і головний редактор медіа «Культ Критики» Ілля Рудійко — про книжку «Тимчасові труднощі» Ольги Богомаз, а повну рецензію читайте за посиланням📓
У мікроавтобусі з величезним кислотним написом «Маленький Париж» грало радіо «Шансон». Оператор Міша курив, спльовуючи у відчинене вікно. Я примостилась на передньому сидінні між ним і Галею. — Значить так, дитино. Ти ходиш за мною хвостиком і спостерігаєш. Шоб я від тебе не чула і звуку. Пискнеш — прибʼю, — наказала Галина Василенко. — Поняла? — Поняла. А їдемо ми куди, скажете? — я скористалася останньою нагодою ставити запитання. — Можна на ти. Галя дістала із сумки дзеркальце з помадою. Підскакуючи на вибоїнах, вона зосереджено намагалась намалювати губи, паралельно переповідаючи розмову з прессекретарем міліції: — Хлопчаки років восьми гралися на закинутому будівництві. Одному на голову обвалилась цегла. Загинув на місці. Години три тому. — Я їбу, а в чому тут новость? — фиркнув Міша, прикручуючи пісню «Єдінствєнному нєжному». Здогадуючись про запальний норов Галини Василенко, я очікувала словесного спарингу. — Чудове запитання, — крикнула Галя, розглядаючи в дзеркальце свіжонамальовані губи. — Дитино, спробуй на нього відповісти. Для чого це показувати в новинах? — Ну, бо людина ж умерла, надзвичайний випадок... Це новина... — Припустимо... Тоді скажи мені, чого ми щодня не розказуємо про смерті від серцево-судинних захворювань? Українці жеруть смажене мʼясо зі шкварками і мруть від болячок сотнями тисяч. Чому в новинах нема «Петро хавав гімно і помер. Не будь як Петро»? — Бо це нудно, — знітилась я. — Хочеш сказати, ми їдемо в богом забуте село писати інтервʼю із щойно осиротілими батьками, шоб розважити глядачів? Я вирішила не відповідати. — Новина, дитинко, — це то, шо вибивається з рутинного життя. Це екстремум. То, шо змушує глядачів відірвати погляд від тарілки із супом і взятися за пульт, шоб зробити гучніше. Тобто ми таки їдемо в богом забуте село писати інтервʼю зі щойно осиротілими батьками, шоб шокувати глядачів.Ділимося уривком із дебютного роману Емми Антонюк «До побачення, телебачення!» — історії дорослішання між екранами телевізорів, затягнутим паском «виховання» і мрією потрапити по той бік екрану⤴️
متاح الآن! بحث تيليغرام 2025 — أهم رؤى العام 
