Храм поезії (🖤)

скільки кроків налічено від гидкого каченяти до ставного лебедя? два чи безліч у другому ступені? на сто двадцять першій сходинці еволюційного розвитку у стражданнях схована відповідь, ні на що не схожа. чи народжується новий витвір у щасті? скільки років знадобилось Леонардо, щоб намалювати Мону Лізу усміхненою? а вона все одно сумує. сумарно чотирнадцять, що сумують вже понад п'ятисот. відлік йде на сторіччя, жінка слідкує поглядом за годинниковою. та чи жінка вона? чи була колись? чи з'явиться? на зворотному боці багаторівневої історії з сотнями кодів, закарбованих простирадлом зниклої й поверненої в невагомий простір пам'яті, – шедевр з ефектом Мони Лізи. намалюй мене у техніці sfumato, огорни у повітря і дим, знайди посмішку у закутку безвітрого Лувру. най Перуджа викрадає наш час назад. Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes Вірш на 1й тур конкурсу «Віршометрія 8» P.s. завданням було написати вірш на тему Ініціації. #оксана_мовчан

amor i mort серце скрипить змастити б його миррою / єлеєм із руж хай мироточить стікає сконденсованими краплями свідчить про Божу присутність про ще присутність любови [ Б о г є л ю б о в ] чи затушувати б сердечні розколини вуглинкою хай стирає межі спогадів хай розчиняється травень у своїх нечітких хмарних контурах хай вривається павутинною сіточкою [ л ю б о в у с е д о в г о т е р п и т ь ] втома наздоганяє у кромішній темряві впивається в піднебіння кружальцем лимону й кислотно розʼїдає внутрішні органи [ в с е м и н а є і ц е п р о й д е ] з каменю викресаними іскрами любощів здійметься вся любов поламаним дивним механізмом amor i mort таки співзвучні

Друзі, прошу доєднатися до збору і по-можливості швиденько його закрити. В мене багато творчих друзів служать у війську, Олександр Шакіров один з них. Для мене Олександр — поет-концептуаліст номер один на наших теренах. Мало хто працює в цьому напрямі. Його збірки — це не лише поезія, це мультимедійний твір. А ще він встигає вести супер цікавий канал про різні культурні штуки. 38 830 на корисні речі — невеликі гроші. Так що погнали: https://send.monobank.ua/jar/QAA9Pj2TF 💚

Таємниця Носить на пальцях срібні перстені з оленями, немов з проміння місяця уповні ковані. Мають наскельні малюнки з печер вільних племен наших вільних земель, а тепер навіть камені ці окуповані. Книгу тримає біля грудей, камінь на серці має І його не позбутись нізащо іншим чином, як кинути в ворога з пращі. Або дати втекти, витекти зі сторінок дивної книги, зірвати замок, Відпустити все напризволяще. Полетіти на срібному олені і звільнити усе поневолене Поцілунком поцілити сонце у скроню Запалити степи, затопити болота Не питати, чи ворог не проти. Зняти в танці облогу й окови Ще в нас попереду стільки роботи, стільки свободи, Ми — попіл зірковий. І у срібному глечику молоко перетікає за вінця І цій казці не буде кінця Цим оленям не буде гінця Серед сивої ночі на пальцях засвітяться кільця. Тільки місяць сміється. Місія місяця — таємниця. @grasliv 2024, зі збірки «Світлочутливі» #олена_павлова

Коли закохуюся, на руках проявляються родимки. Ще вчора на кисті було їх три, складалися у трикутник, а сьогодні вранці - вже сім. Не кажу - люблю - кажу - приходь, буду домом тобі. Ось як нас учили: не ходити над водою, коли у травні, спухла від зливи, річка котиться стрімголов, бо не вернешся. Не будуйся на глинищі, не вслухайся в тужливу пісню, де мати стара навчає: не дозволь, щоб у тебе всередині все згоріло, і не вір, що хтось єдиний, що інших нема. Все щільніші "не", ударні струмені зливи. Пам'ятаєш, як це було в дитинстві: з вереском, з реготом збирали білизну з мотуззя, іграшки у траві, подушки, що сушилися на осонні, коли зненацька підкочувалася гроза - швидше, швидше додому, захлинаючись вітром. так і тепер: біжу, сміюся вголос, ховаюся, щоби клубок вогню у грудях не загасила жодна із тутешніх злив. На згині великого пальця пульсує восьма прозора родимка. То вогонь ізсередини продирається. Катерина Калитко

____ Минають дні. Минають рóки Минають тисячі віків Без тебе я. Не знаю доки Живий, та вже не маю слів Чи це було..? Чи відчувалось..? Як серце квітами цвіло Мабуть, було, та позосталось Від тих садів теменне тло… Тебе нема. І я, буває Торкаюсь пам‘яттю тих днів В яких є ти, і я, — нас двоє Де лились ріки вічних слів… t.me/sonic_poet

____ В твоїх очах світають ранки Смеркають теплі вечори І пломенить щось від світанку У них до пізньої пори В очах твоїх леліють зорі І місяць згадує свій шлях У темноті… мов відблиск моря Ось тоне він в твоїх очах…

На підступах мови стається тьма, здригається голос захриплий. Надто – жертовник доби вже до краю – нам вгортатись доводиться в чорні шати. Вода прослизає тонким струмком між пальців, збивається в ринвах шкіри, ступає шляхами вцілілих – сон, що тихо роздмухує люльку, шкірить втуманені очі у даль часів, виймає зі скриньки прозору кулю і трощить натроє ударом – дні спливають в водойму давно забутих. Стікають набряклі уривки строф – встеляють долівку прозорим шаром. Гойдається скинутий з неба шовк на кінчиках вій – і віщує ранок. @reflexref #марина_горбатюк

дякую, за закриття

Сиплими скрипами,    Ледве помітними, Місто не будиться, ними просочене. Сонними скелями    Шемрання стелиться, Пара мереживом світ оторочує. Це нісенітниці?    Може, звільнитися? Вийти з решіток із димного розчерку? Вийду без трепету    З тиску корсетного. Стрункість думок хіба він забезпечує? Спекаюсь поглядів,    Стосами розданих Протягом балу ідей-суперечностей. Пошуки істини    Не заколисують. Ми на безтишшя навіки приречені. Ми то збираємось    Вгору спіралями, То шестернями в міжчассі тиняємось. Жаром і холодом    Дивне приховане. Ллється цікавість-олія горнятками. В пастку мінливості    Вабить уклинитись, Паузи-втечі стають неприйнятними. Паузи стомлюють,    Ниє з моторами Серце, схвильоване світобезмежністю. Темрява горору    Очі не зморює, Хай заблукали стежки поміж вежами. Руху звільнитися —    Ось нісенітниця. Смак відкриття неабияк збентежує. @literospletinnia #оксана_приходченко

Залишилось три прикраси з розпродажу 🔥

Запрошую на читання книжки «ДВРЗ» у книгарню «Збірка». Разом з видавцями журналу Нога Лізою Білецькою і Філіпом Олеником поговоримо про текст та історію його створення. Це буде перша велика презентація, де я читатиму вірші і розповідатиму про свої почуття та досвід. Неділя 28 червня, 18:00. Книгарня Збірка на Рейтарській 17. Книжку можна замовити тут https://kyivnoha.org/product/dvrz-anga-zelena/

uapoets оголошує набір до поетичного альманаху «Марсове поле». Наша мета об'єднати в альманасі вірші та поезію присвячені війні, яка зараз триває. Згадати наших героїв. Загальна тема альманаху — Війна. Умови подання

шумовиння у вухах я тебе любити казати тихо за тишу очі широко вуста завмерти я лякатися було серце порване як вухо твої руки говорити не вміти ти покажи мені слова я обирати правильне слово побачити зможу слово дорівнює не голос мої руки втомитися бути - так багато слів важко тримати ти не бачити не розуміти твоя тиша голосніша за мою допомога треба, не треба? @snih_n_g #тата_пі

Катастрофа зайців Стрибок то вниз, то вгору, знову — бах! Віддихайся, віддайся горизонту, вже й пагорб притулився до хребта, пожовкла синь, як плинність Амазонки. І тут, і там шукають нішу сховку, в скляних очах рептилій стигне птах, дзижчить, кричить карбонова біда. Безпека бігу — тіла сліпота, дарує спалах віри ілюзорний. Ще мчаться в різнотрав'ї вуха сірі. Біжи, бо звук хапає міцно ззовні, не стань затишшям, що полин засіє. Пухнасті нори з вирвами — сусіди: хтось чорно спить, чекає сипа в гості. Уламки впали в полі — вдалий постріл? І стало голо, кволо в цій природній тиші. Вони напишуть, що без жертв сьогодні. За містом смерть збивали, люди цілі. Та скільки душ зчорніло в цьому полі? То вниз, то вгору — бах! — і не добігли. © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

🍋 #в_наявності

напої мене джерельною водою, навіть якщо джерело пробивається крізь мертву комету. я хочу знати, що ховається під прозорістю. хочу ковтати слова, немов чорні ягоди з куща, що проріс у гирлі блискавки. повідай, чи справді ніч ночами зшиває небо ниткою з воронячих тіней. напої мене. я не боюся отрути. набагато страшніше нести спрагу, мов порожній акваріум, у якому ще плаває відбиток риби. нехай вода буде терпкою. нехай після неї на язиці залишиться присмак заліза і зеленої ряски. бо інколи найтемніше на дні і є тим, що робить воду прозорою. Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes #оксана_мовчан

навколо - іржаві дахи. Ісуса знов розіп'яли за наші гріхи на китайській ефірній антені; Він невимовно страждав, люди ж ходили буденні, ба навіть якісь нудні. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Ісус провисів три дні, спокутуючи кожну провину, Йому судомило спину, а очі повні муки і сліз звертались до Неба. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ "ну нахуя воно мені треба?" - не витримав врешті Господь, і зліз. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Він навчився плювати на рани, рани затягалися довго й погано, кров на асфальті починала диміти. Він торкався стін і лишав графіті, в них лаяв правоохоронну систему; прокурорів матюкав уголос, окремо. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Його пакували кілька разів, почепивши відбитки до образів, змусили з-під крану пустити текілу. ткнули під ребра списом, а тоді відпустили. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Ісус палив коноплі, і бився у барах, трощив машини, і на парканах вішав за ноги пепеесників та гопів, словом, боровся за правду, як вмів. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Він перший підводився на всі бунтИ, за що його і надалі шукали менти, коктейлі молотова власноруч метав, бо як ще домогтись власних прав, вже не знав. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Ісус усвідомив, що завжди існує Пилат, і коли той прийшов - взяв до рук автомат. Ісус плакав і хоронив своїх друзів. Потім підводився, збирався в потузі, концентруючи в чакрах прану. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ наш Господь був хуліганом. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Микола Матвєєв

Привіт! триває набір на поетичний конкурс Зламані квіти