компот із метеликів 🦋

*** саме коли лави війська остаточно зімкнулись довкола міста ніби руки танцівників аркану у місцевого священника закінчився календар зі святами а отже й імена для дітей тож він почав називати їх на честь лікувальних рослин потім — на честь їстівних рослин потім — на честь квітів які прийнято класти на труни дарував імена немов роздавав ламкий і напівпрозорий від часу гербарій людям що сподівались отримати як не втіху в своїх печалях то бодай трисекундну ілюзію ситості що дає шматочок черствої просфори ті брали імена двома пальцями наче бридилися вдома клали їх на горішні полиці й називали дітей як закордонних кіногероїв як легендарних воєнних злочинців як президентів і королів немов сподіваючись що це їх убереже від голоду кулі й ПеТееСеРу але діти що називались на честь лікувальних рослин рано навчились зрізати палаючу плоть із тіл тих кого зачепила фосфорна бомба діти що називались на честь рослин їстівних потай згодовували нехитрі свої обіди безхатнім псам умовляли матерів годувати грудьми цуценят а діти що називались на честь поховальних квітів підробляли тим що голосили над небіжчиками на вулицях потім вивертали їхні кишені приносили додому монети лишали собі карамельки робили з ключів від помешкань зруйнованих черговим прильотом музичні інструменти й грузила для вудок на коропів а сповідаючись у неділю назвавшись своїми хрестильними іменами вкраденими з горішніх полиць казали: отче чому ти не назвав нас на честь диких звірів що знають шляхи в обхід блокпостів вміють сліди замітати й не повертатись до лігвищ які лишають щойно зачують дух тютюну та пороху? чому наші імена зобовʼязують нас до вкорінення в ці ґрунти до того щоб живитися сонцем і трупами родичів та сусідів? відпусти нам наші гріхи як садівник відпускає гріхи троянд за мить до того як клацне своїми ножицями а тоді відпусти й нас самих йти замінованими полями предʼявляти папери та вдавати чужинський акцент на фільтрації й повсякчас відчувати як болять наші корені які не припиняють вглибати в землю там де ми їх залишили якщо ми виберемося отче то називатимемо дітей на честь артилерійських установок далекобійних ракет і батьків залишених в окупації й жодних рослин не буде в наших нових домівках

* * * Але було вже пізно мальвам, І літові, і ластівкам, Лиш далечінь синьоблагальна Когось благала: не пускай!.. Але — прощалось. Вітром-листом Чи по тобі, чи по мені. Пустилось берега все чисто — Одна розлука на коні. Давно своїм вирлатим оком Нас приглядав вирлатий час, І маємо: оце глибоко, А це ось мілко поміж нас… Я знаю: соняшники карі, І карий грім у гримині, Та чемодан у автокарі, І ти, як свічка, в далині. 1975 * сьогодні — День народження Миколи Вінграновського, надпотужного українського поета! слава Вінграну!

батьківщина /марині м./ тут я і подорослішав лінії мої             погрубішали тут я зробився більшим більшим — не за увесь Всесвіт — лише за мить  краплинку часу   намистинно застиглу я зробився більшим за себе  діжка переповнилась — копай море я розкинусь — хлину           за горизонт аж так я і подорослішав  пані добродійко тут я народжений  тут у мене кров  у жилах заграла  мендельсона концерт для скрипки  з оркестром у мі мінорі  і я — одружений із землею цією й на ній помру колись від божих рук та спершу я вийду друком так само легко  ніби на балкон покурити — і навіть сірник не гаснутиме  від вітру й прошепочу  дивися суко  я стався! — життям крокую  немов рибалка із льодобуром зимовим берегом  поки ти жадібно так неначе риба цілуєш кригу  бо майже задихаєшся  і б'єш хвостом  шукаючи  бодай малесеньку ополонку  (лист. 2026)

готуєш вечерю: обираєш одну виделку, другу виделку, третя, з загадковим зміїним узором. обираєш виделку щоб з'їсти яєчню ні з чим. над домом гуде, під домом стріляє протиповітряна, а ти у Львові, довкола всі кажуть "та що ти знаєш" а ти нічого й не знаєш. обираєш четверту виделку. обрав, здається. хліб.

піддаватимусь небезпеці тиждень поспіль розганяється поїзд планета набирає обертів — південносхідний досвід жити на голці жити де води і сонце де тривога своїми брудними пальцями простягається стискає тонометр злості небо зелене сходу ріжеться лініями чи є серед них моя?

важко повірити в серпень у цій місцевості такі особливості клімату місцеві погодні традиції які неможливо порушити навіть якщо ні поваги до них ні пошани чи жодної світлої думки тож мусиш коритися голову хилиш і руки ховаєш поглибше в кишені в жменю береш запальничку зігріти все, що тут сонячне є - лиш сплетіння твоє і листя того ж відтінку інеєм вкрите

Побач нас, допоки сплітаємось в танці — під цим почорнілим дощем вдаряються в тімʼя стовпів повноводні краплі, змивають дзеркальні зіниці із твого обличчя. Та ще залишся мені хоч на мить, доки велено небом лишатись: вдивляйся засліплим обличчям в мої збожеволілі сни. Здіймається дим надвечірʼя над містом, в якому б кохати. Впадаємо в нори лускаті у місті, з якого б втекти. Сховати б долоні обмерзлі у схронах твоїх тепломріянь, розчахнутись в морі зеленім на два неподільні стебла. В міжзимʼї здригаються хмари, хитливо скидаючи іній на вії твої, вже відквітлі. В руці моїй — мертва трава. Листопад ʼ26

щоразу як біль стає нестерпним поглянь на цю білу квітку а потім на іншу і ту що за нею вони тут аби віддати тобі все найкраще що пізнали з води сонця і вітру Анна Ютченко #грань_поезії

Упирі На свічаді сонця — брижі. На свічаді неба — тіні. Ми з тобою, любий, хижі Як шорсткі нічні створіння! На поверхні ставу — кола. На поверхні вод — слід вітру. Вдвох не заспіваєш соло: Хто кого із нас макітрив? Розбивається люстерко, Живі води знову в русі. Нам кохалося нестерпно, Ми тепер колишні друзі. Не погляну в амальгаму: В упирів дзеркал немає! Тільки в озеро погляну За зеленим тихим гаєм. #вірші

WHITE SATIN Сонце сходить і заходить День кінчається вогнем А опісля вся ця кіпоть Заплететься в макраме Тонка нитка як стріла Прошиває крізь живе Бо по-своєму жива Пристрастю в якій живе Поміж хмар і між світів Як безстрашний Лівінгстон У польоті до світил Навпростець і напролом З привідчинених вікон Проникаючи у сни Кіт що з'їв новий вазон Світ в якому десь є ти

Цей текст прийшов на похороні Дмитра Коцюбайла (01.11.95 - 07.03.23). Згодом він виріс у реквієм. Присвячую всім полеглим героям цієї війни. DE LIGNO VERO від істинного древа CORONA DOMINI од вінця Божого IOHANNES BAPTISTA Йоана Хрестителя MARIA MAGDALENA Магдалини Марії DE MARTIRIBLIS від мучеників DE VIRGINIBUS від пресвітлих дів DE CONFESSORIBUS від сповідників DE APOSTOLIS від святих апостолів DE LANCEA DOMINI від списа Господнього Полем золотим біг. Полем золотим став На золотім полі - яблуня золота А на тій яблуні - сім золотих шулік В дзьобах шулік сім золотих цариць перша - Домна, тобі не сродна друга - Хивря, тобі не рівня третя - Самара, тобі не пара четверта - Мар’яна, тобі не знана п’ята - Кулина, тобі для сина шоста - Ганна, задля прощання сьома - Домаха, спи, сіромахо почім, стерво, дома не домувала почім військо святе розпускала не догледіла, не добачила з миром спочинь, во вік упокійся 07.03.23

Купуйте овочі рано і вдень вечером. Купуйте грушки І салат В кождій крамниці праворуч карлового мосту. Там є жовті огнисті виварені грушки і салат. Розложіть на столі ріки. Підіпріть руками мости І чекайте на овочі. Коли збереться юрба горлястих людей (а там будуть мущини висохлі і засалені там стануть жінки з грудьми через плечі прийдуть і теренькатимуть молоді пролєтарки як гармоніки) ви візьміть найбільшу соковиту грушку в зуби і загарчіть: У нас в містах комедіянти!!! Коло вас виростуть ліси коней на пісках Коло вас заскачуть недосушені макарони Коло вас блиснуть лускою ходулі і зарегочуться сантіметри. З висот загавкають птахи як риби. Спустяться на телєґрафні дроти журавлі. Кондуктори заспівають білєтами. Заполошаться трамваї як блохи А ви станете на чорній ґітарі як шомпол заплещете пальцями дрібно розплинетесь в жовті соки очима і крикнете: Я трублю зеленою грушкою! Василь Хмелюк (1903–1986)

* * * Приходь. Тут розчинилась ніч у дневі – в чорнім чаї медом. Хай дотик – тихо і нетвердо – повзе з плечей до передпліч.  Приходь. Тут кришиться нудьга,  мов ржа. І в жилах кров холоне. Нехай мені крізь пальці у долоню  ковзне твоя рука.  Приходь. Неначе плин води  по стужі, я тут кригою затерпну.  Й осядуть в чаї ночі невичерпні меди.  Андрій Борса #поезія #АндрійБорса задонатити на розвиток проєкту

кажу вам: кленовий листок заплакав і вилив душу про що шелестів писав листи і як летів, підтятий вітром назустріч зеленому лезу я слухав і мовчав — каштан у пазурах ворони і гострий дзьоб надірвав моє тіло; здається  я вже забув як лити сльози Маґне Калінсен #поезія #МаґнеКалінсен задонатити на розвиток проєкту

••• жінка що не має дітей щодня зупиняється на усіх переходах пропускає малечу жінка у якої дитя не прижилося щодня гомонить із тією в якої двійко і посміхається жінка яка щонеділі на кладовищі вже два роки ходить до свого сина допомагає жебрачці у тої буде дитина жінка що від коханого двічі була вагітна втім все завершилось ще до того як він зрозумів що втрачає вона кожного дня чує дитячий садок і уявляє що це крики чайок вони посміхаються кожного дня збираючи себе до купи наче розбиті шибки заклеєні скотчем вони посміхаються і пропускають сонце щоденний вивір мистецтва жодного слова зайвого пам'ятники з плоті з попелу і з шалу тільки на тому шаленстві тримаються усі рухи як і останнє па у затяжній мілонзі все залежить від звуку тільки від звуку #наталка_маринчак

ПІСНІ З НУЛЬОВОГО ПОВЕРХУ (2): у вітра ж десь теж свій котел твердопаливний … видерся на скроню степу та ламає вогню свойому їдло зачув то радієш спочатку думаєш ти йому допомагаєш а не блукаєш між хвойними вихорами не стрижеш його сонних дітей з обіду до глупої ночі #євген_півень

* до нас прилітає горлиця кольору втомленого світанку пʼє трохи води і летить собі далі але завжди повертається так я повертаюсь до тебе щодня подумки в нашій смузі все шкереберть вживаються заходи з відновлення втрачених позицій що їх є рівно шість дві в посадці чотири вздовж колії іноді в полі я зустрічаю зайця який говорить задом наперед так час відносить мене в минуле щоночі їх рівно шість дві горлиці кольору брудного серпанку мавіки гадаю не менше трьох нахабний містер горобчик що поцупив у нас річ в найширшому розумінні і два бійця горілицих в сосновім липневім сяєві так вірджиніє так понеділку подумки я у ванні з морозивом зовсім без шкіри сумний жмуток суму в якій ти смузі літаєте чи по еспешках я дрочу чотири рази на день бачив зайця цілую #антон_полунін

Робінзон Джеферс ВОГОНЬ НА ГОРБАХ Оленів несло, як те опале листя Попід димом ревучої хвилі палаючих чагарів; А що вже казати про менші пропащі життя. Краса не завжди мила; вогонь був прекрасний, Страх оленів був прекрасний; і коли повернувся я На чорні схили, вже як вогонь пішов далі, орел Сидів на шпичаку обгорілої сосни, Зухвало ситий, огорнувшись у бурю своїх рамен. Здалеку прибув на щедрі лови, Вогонь став йому загоничем; небо було немилосердно Синє, а горби немилосердно чорні, Розкошланий птах, Розморений немилосердно поміж них. Я подумав, болюче воно, але справді Лихо, що прикликає орла з небес, краще ніж милосердя. Переклад Олега Лишеги

Дрібка моя дитина дуже переймається заводить щоденничок прочитаних книжок пані говорила що треба записати загoловок автора і декілька речень то ж пиши але що треба писати то ж напиши книжка сподобалася мені тому що напишу, що мені не сподобалася бо Дрібка не вийшла заміж за сина Ропухи тільки за принца Ельфів бо ця книжка є дурною бо перемогло у ній добро а не зло мої дитині через три місяці виповниться дев’ять років і вже знає що хоче написати а я не знаю що їй сказати переклад василь лозинський #богдан_задура

beerbottle a very miraculous thing just happened: my beerbottle flipped over backwards and landed on its bottom on the floor, and I have set it upon the table to foam down, but the photos were not so lucky today and there is a small slit along the leather of my left shoe, but it’s all very simple: we cannot acquire too much: there are laws we know nothing of, all manner of nudges set us to burning or freezing; what sets the blackbird in the cat’s mouth is not for us to say, or why some men are jailed like pet squirrels while others nuzzle in enormous breasts through endless nights—this is the task and the terror, and we are not taught why. still, it’s lucky the bottle landed straightside up, and although I have one of wine and one of whiskey, this foretells, somehow, a good night, and perhaps tomorrow my nose will be longer: new shoes, less rain, more poems. #чарльз_буковскі