ось трунок блекоти його ти проковтни

* У меня есть коллекция белых костяшек разных животных, в основном птиц, я их раскладываю, а из них получаются образы. Снова и снова. У других – констелляции звёзд в ночном небе, или бессчётные серии двоичных сигналов в компьютере. Мерзость! Сухой перестук. Снова и снова. #тур_ульвен

Дуже зачепило чомусь. Хочу поділитись. Jericho Brown Hero She never knew one of us from another, so my brothers and I grew up fighting Over our mother’s mind Like sun-colored suitors in a Greek myth. We were willing To do evil. We kept chocolate around our mouths. The last of her mother’s lot, She cried at funerals, cried when she whipped me. She whipped me Daily. I am most interested in people who declare gratitude For their childhood beatings. None of them took what my mother gave, Waking us for school with sharp slaps to our bare thighs. That side of the family is darker. I should be grateful. So I will be— No one on Earth knows how many abortions happened Before a woman risked her freedom by giving that risk a name, By taking it to breast. I don’t know why I am alive now That I still cannot impress the woman who whipped me Into being. I turned my mother into a grandmother. She thanks me By kissing my sons. Gratitude is black— Black as a hero returning from war to a country that banked on his death. Thank God. It can’t get much darker than that. #джерико_браун

EMILY'S THEME My dear trees, l no longer recognize you In this wintry light. You brought me a reminder I can do without: The world is old, it was always old, There’s nothing new in it this afternoon. The garden could‘ve been a padlocked window Of a pawnshop I was studying With every item in it dust-covered.   Each one of my thoughts was being ghostwritten By anonymous authors. Each time they hit A cobwebbed typewriter key, I shuddered, Luckily, dark came quickly today. Soon the neighbors were burning leaves, And perhaps a few other things too. Later, I saw the children run around the fire, Their faces demonic in its flames. #чарльз_сімік

Екран те кількадесятилітної давності і кільканадцятилітньої і кількалітньої що було тут і там десь де-небудь що пройшло минуло зникло усе тепер триває одночасно переклад андрій любка #богдан_задура

Шіґліґет Випили коняк котрий приніс Імре і беремося за вино куплене на селі Треба через це пройти Що це означає сьогодні бути польським письменником? Говорю що думаю і не залежить мені на тому щоб зробити добре враження (Ніколи в житті не давав свідчень) А вони натискають Що могли б сказати те саме англієць або швейцарець Отож розповідаю декілька історійок з життя котрі не могли б трапитися деінде Доля нас звела разом у їдальні за одним столиком не думав що ми потоваришуємо А проте блискаю спалахом так наче обороняюсь І хочу на знімках перевірити як виходжу. переклад василь лозинський #богдан_задура

переклад олена червоник "Атлантида", 1957 Жили або ж і ні. На острові або ж і не на ньому. Океан, а може і не він ковтнув їх, але то непевно. Чи було кому з ким кохатись? Чи було кому з ким боротись? Все це траплялось або ж ні чи в тому місці чи не в тому. Сім міст постало. Чи напевно? З бажанням вічності. А як доведеш? І пороху не винайшли, либонь. І порох винайшли, достоту. Сумнівів повні. І вагань. Напівзабуті. Та і не повсталі з повітря, полум’я, води чи землі. Не відображені в камені, Не виявлені в краплі дощу. З серйозністю не здатні закликати До переконливих застрог. Впав метеор. Але ж то був не він. Вулкан рвонув. Та то був не вулкан. Чийсь лемент чути. Але ж всі мовчали. На тій плюс мінус Атлантиді. #віслава_шимборська

гарні дерева коли померла віслава шимборська мій сусід через паркан почав виходити в сад і казати: дерева дерева які ви всі гарні – такі гарні що неможливо вибрати на котрім із вас вішатися він звісно не знав хто така шимборська а якби я йому сказав це ім’я він би старий точно перепитав: хто-хто – наталя цімборська? та вішайся вже нарешті! – з часом почала кричати йому зла дружина котра колись позичила у нас п’ять мішків цементу і досі не віддала (а ще її покійний батько у війну допомагав фашистам!) а чоловік відповідав: ці дерева такі гарні що неможливо вибрати на котрім із них вішатися – зрештою одного дня повісилася сусідка на вербі – ну добре: я трохи перегнув не повісилася – померла своєю смертю але п’ять мішків цементу так і не віддала #мирослав_лаюк

переклад ганна горецька Жовтень - це пес, що струшує жовто-червоні плями з хутра, що виблискує в яскравому світлі Вночі ховається з сяючими у темряві очима і холодно виляє хвостом #ґюнвор_гофму

I’m not a misogynist more and more I get letters from young ladies: “I’m a well-built 19 am between jobs and your writing turns me on I’m a good housekeeper and secretary and would never get in your way and would send a photo but that’s so tacky…” “I’m 21 tall and attractive have read your books I work for a lawyer and if you’re ever in town please call me.” “I met you after your reading at the Troubadour we had a night together do you remember? I married that man you told me had a mean voice when you phoned and he answered we’re divorced now I have a little girl age 2 I am no longer in the music business but miss it would like to see you again…” “I’ve read all your books I’m 23 not much breast but have great legs and just a few words from you would mean so much to me…” girls please give your bodies and your lives to the young men who deserve them besides there is no way I would welcome the intolerable dull senseless hell you would bring me and I wish you luck in bed and out but not in mine thank you. #чарльз_буковскі

* * * Умерли мои друзья. Я завёл себе других. Извините. (1927) #рене_моблан

Моє серце Я не маю наміру плакати весь час, але сміятися весь час також не буду, одна «істерика» нічим не краща за другу. Я хочу бути безпосереднім, як поганий фільм, не просто розрекламований, а великий касовий, що іде першим екраном. Я хочу бути принаймні таким живим, як і вульгарним. А якшо якийсь шанувальник мого сумбуру скаже: «Це не схоже на Френка!» — то і на краще! Я не ношу коричневих і сірих костюмів весь час, правда? Ага. Я одягаю робочі сорочки до опери, часто. Я хочу, щоб мої ноги були босі, я хочу, щоб моє лице було поголене, а моє серце — ви не можете розраховувати на серце, але краща його частина, моя поезія, відкрита. переклад мірек боднар #френк_о'гара

Представництво влітку наші паралімпійці здобувають утричі більше медалей ніж наші олімпійці переклад андрій любка #богдан_задура

(2) Я вспоминаю о Боге, о Трансцендентном жизни, и внезапно Старый голос английского моряка Джима Барнса, с которым я говорил, Ставший во мне голосом таинственной нежности, мелкими вещицами — материнским подолом и лентой в волосах сестры, Но поразительно идущий из-за той стороны яви, Отдаленный глухой Голос, ставший Абсолютным Голосом, Голосом-Безо-Рта, Идущий поверх и изнутри ночного одиночества морей, Призывает меня, призывает меня, призывает меня… Он доносится глухо, как будто бы был упущен, а слышится Издалека, как будто звучит в другом месте, а здесь его не слышно, Как приглушенное всхлипывание, гаснущий свет, тихое дыхание, Из никакого места пространства, из никакой точки времени, Ночной вечный крик, долгий нечеткий выдох: Aho-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o — yyy… Aho-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o — yyy… Schooner aho-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o-o — yy… Я дрожу душевным холодом, пробегающим по телу, И вдруг открываю глаза, которые я не закрывал. О, что за радость разом выйти из грез! Вот снова реальный мир, он так полезен для нервов! Тот самый утренний час, час ранних пароходов, заходящих в порт. Меня больше не волнует заходящий пароход. Он все еще далеко. Теперь лишь ближайшее мне омывает душу. Мое здоровое сильное практичное воображение Теперь занято лишь тем, что современно и полезно, Грузовыми судами, пароходами и их пассажирами, Всем сильным, непосредственным, деловым, современным, настоящим. Маховик во мне усмиряет свое вращение #фернандо_пессоа

Високо забрів Високо ти забрів, мій слимаче, на найвищий листок чорної бузини! Але пам’ятай: уже кінець вересня. (Західний Берлін, вересень 1979) переклад сергій жадан #ришард_криницький

the house they are building a house half a block down and I sit up here with the shades down listening to the sounds, the hammers pounding in nails, thack thack thack thack, and then I hear birds, and thack thack thack and I go to bed, I pull the covers to my throat; they have been building this house for a month, and soon it will have its people…sleeping, eating, loving, moving around, but somehow now it is not right, there seems a madness, men walk on its top with nails in their mouths and I read about Castro and Cuba, and at night I walk by and the ribs of house show and inside I can see cats walking the way cats walk, and then a boy rides by on a bicycle, and still the house is not done and in the morning the men will be back walking around on the house with their hammers, and it seems people should not build houses anymore, it seems people should stop working and sit in small rooms on second floors under electric lights without shades; it seems there is a lot to forget and a lot not to do and in drugstores, markets, bars, the people are tired, they do not want to move, and I stand there at night and look through this house and the house does not want to be built; through its sides I can see the purple hills and the first lights of evening, and it is cold and I button my coat and I stand there looking through the house and the cats stop and look at me until I am embarrassed and move North up the sidewalk where I will buy cigarettes and beer and return to my room. #чарльз_буковскі

* * * тихо скавулять кімнати на гратах горицвіт зірок у синьому горщику несе янголам борщику а година хоче спати звари мені вкраіноньку мати зрубай мені голівоньку кате #тарас_мельничук

Сьогодні знову копаємо землю Цю ненависну донецьку землю Цю черству закам’янілу землю Тулимося до неї Ховаємося в ній Ще живі Ми ховаємося за землю Сидимо в ній тихо Наче малі діти за маминою спиною Ми чуємо як б’ється її серце Як вона втомлено дихає Нам тепло й затишно Ще живі Завтра ми вже будемо мертві Може багато з нас Може всі Не забирайте нас із землі Не відривайте нас від матері Не збирайте на полі бою наші рештки Не намагайтеся наново скласти нас докупи І – благаємо вас – ніяких хрестів Пам’ятних знаків чи меморіальних плит. Нам це не треба Адже це не для нас – для себе Ви ставите нам величні пам’ятники. Не треба ніде карбувати наших імен. Просто пам’ятайте: На цьому полі У цій землі Лежать українські солдати І – все Не віддавайте нас батькам Не хочемо щоб батьки бачили нас такими Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми Неслухняними хлопчиками З рогатками з синцями на колінах З двійками у щоденнику З повною пазухою яблук з сусідського саду Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося Що ми десь є Не віддавайте нас дружинам Нехай кохані запам’ятають нас красенями Такими які подобалися багатьом дівчатам А дісталися їм. Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи Наш гарячий подих Наші палкі обійми Нехай вони не торкаються нашого холодного чола Наших холодних вуст Не віддавайте нас дітям Нехай діти запам’ятають наші теплі очі Наші теплі посмішки Наші теплі руки Нехай діти не торкаються тремтячими губами Наших холодних рук Ось в цих окопах Які сьогодні для нас тимчасове житло А завтра стануть нашими могилами Поховайте нас Не потрібно прощальних промов В тиші яка настає після бою Це завше виглядає недоречно Це наче штурхати загиблого воїна І просити щоб той встав. Не треба панахид Ми й так знаємо де тепер буде наше місце Просто накрийте нас землею І – йдіть Було б добре як би на тому місці було поле Колосилося жито Щоб жайвір у небі І – небо Багато неба – Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле Де лежать бійці?! (В пам’ять про нас їжте хліб з поля Де ми полягли) Було б добре якби на тому місці були луки І багато-багато квітів І бджола над кожною квіткою Щоб надвечір приходили закохані Плели вінки Кохалися до ранку А вдень щоб приходили молоді батьки З малими дітьми. (Не перешкоджайте дітям приходити до нас) Але це буде завтра. А сьогодні ми ще копаємо землю Цю дорогу українську землю Цю солодку ласкаву землю Пишемо гуртом саперними лопатками На її тілі Останній вірш української літератури. Ще живі #борис_гуменюк

Emigration Try being sick for a year, then having that year turn into two, until the memory of your health is like an island going out of sight behind you and you sail on in twilight, with the sound of waves. It's not a dream. You pass through waiting rooms and clinics until the very sky seems pharmaceutical, and the faces of the doctors are your stars whose smile or frown means to hurry and get well or die. And because illness feels like punishment, an enormous effort to be good comes out of you like the good behavior of a child desperate to appease the invisible parents of this world. And when that fails, there is an orb of anger rising like the sun above the mind afraid of death, and then a lake of grief, staining everything below, and then a holding action of neurotic vigilance and then a recitation of the history of second chances. And the illusions keep on coming, and fading out, and coming on again while your skin turns yellow from the medicine your ankles swell like dough above your shoes, and you stop wanting to make love because there is no love in you, only a desire to be done. But you're not done. Your bags are packed and you are travelling. #тоні_хогланд

СМЕРДЮЧА КУРТКА Ця куртка смердить. Передусім димом: від бензину, від дров. По- том, прілою кров’ю, вологою землі. Кажуть: така куртка смердить війною, кажуть: така куртка пахне свободою, кажуть політики, п’яні батьки, ведучі масових заходів. Смердю- чу куртку лишають під дверима чи на балконі. Дехто кидає одразу в пралку, знімаючи разом з курткою просмерджену решту одягу, біли- зну. А в тебе є така куртка? – будуть дорікати одне одному ще довго. А твоя куртка смердить лише димом чи ще й кров’ю? Не носив куртку, а тепер ходиш моїм містом? – Та я скинувся на сто таких курток! – типові розваги тих, хто вижив. Кажуть, що така куртка, коли ніхто не бачить, дістає з нагрудної кишені сигарети, скурює дві: за себе і за товариша. Вона блудить ночами, чіпляється до прохожих: гав! Кажуть, коли така куртка стає старою, що вже вила- зить пух, коли вона дійсно як дворова собака, її все одно не викидають. І під ранок, коли ти- ша знову рве барабанні перетинки, ту куртку одягають, нюхають, дивляться на себе в дзер- кало, себе нарешті впізнаючи. #мирослав_лаюк

Коли сорок вже стануть ближчими аніж тридцять підійди до люстра і відчуєш холодний опік скільки друзів твоїх облетіли неначе листя камінь приязні ваш стрімголов льодовик відносить маєш далі іти із собою візьми дерева під корою гудуть незрадливі серця повільні озирнися навкруг де був пагін вже виріс падуб амальгама ріллі западається наче пустка удивися у скло в задзеркаллі побачиш очі темні очі твої мов чиєсь чарівне прокляття опадає листва облітає стронній погляд маєш очі свої тож тепер подивись на себе #в'ячеслав_чеш_омельченко