ось трунок блекоти його ти проковтни

Any fool can get into an ocean But it takes a Goddess To get out of one. What’s true of oceans is true, of course, Of labyrinths and poems. When you start swimming Through riptide of rhythms and the metaphor’s seaweed You need to be a good swimmer or a born Goddess To get back out of them Look at the sea otters bobbing wildly Out in the middle of the poem They look so eager and peaceful playing out there where the water hardly moves You might get out through all the waves and rocks Into the middle of the poem to touch them But when you’ve tried the blessed water long Enough to want to start backward That’s when the fun starts Unless you’re a poet or an otter or something supernatural You’ll drown, dear. You’ll drown Any Greek can get you into a labyrinth But it takes a hero to get out of one What’s true of labyrinths is true of course Of love and memory. When you start remembering. #jack_spicer

FROM THE MORNING TWILIGHT TO THE GLOAMING In church last Sunday the minister shocked the whole congregation by telling us that we were all lazy and selfish and venal and that we were all hypocrites and didn’t give a damn about the poor. He was shaking he was so mad. He said we didn’t deserve the Lord’s love and forgive- ness. He said we could rot in hell for all he cared. That’s when I threw my hymnal at him. Many of the women were sobbing rather loudly, but I could see plenty of the men had had more than their full and were ready to do something about it. A bloodthirsty lynch mob was forming in the aisles. I know these men, they’re good citizens, good fathers and husbands, who take their religion seriously, but if you mess with them they'll kill you. The minister, seeing the fire in their eyes, broke out laughing and assured the congregation that he’d just been kidding them, having a little fun with us. A little nervous laughter started to build and it broke loose into a collective roar that couldn’t be stopped. We all agreed later that it was the best sermon he had ever given and we loved him more than ever. #james_tate

співчуваю будь-кому, хто пересувається кожним зі способів, з будь-якою метою. співчуваю усім, кого трусить трамваєм на сихів, і пасажирам маршруток, що йшли на бердянську косу від автовокзалу. співчуваю подорожуючим в справах і мандрівникам у пошуках лотосових плантацій. співчуваю тим, хто вивозить собаку у волонтерському бусику, і тим, хто сідає до літака в аеропорті рідного міста. співчуваю власникам й власницям гарних рожевих валіз, а також власникам й власницям піксельних рюкзаків з пристібними баулами. співчуваю тим, хто їде зі своїми дітьми, і тим, біля кого їдуть чужі невгамовні діти. співчуваю сплячим на рівненському вокзалі та покупцям кави без молока на станції ромодан. співчуваю тим, хто чекає на митний контроль в пункті рава-руська, і тим, кого розбудили провідники у купе дорохуськ-дніпро. співчуваю пікапам із літніми масксітками на трасі з покровську і пікапам usaid в червоній кенійській глині. співчуваю утомленій тропосфері, що кубометрами газів тримає ударні міг-и і гелікоптери мед евакуації. співчуваю морській воді, що загойдує трансатлантичні танкери, ніби личинок із труйним загуслим секретом. співчуваю асфальту у ранньому серпні і грунтівці пізнім листопадом. кожній дорозі. кожному подорожньому. 29 серпня 2024 р. #дар'я_зоріна

The rain fell and stopped but the clouds stayed Over the warehouses lonely at night. A man in the street went mumbling to himself, Screeched. Then walked on mumbling to himself Between the warehouses. #charles_reznikoff

what can you do? there is always somebody to chop wood for you, to speak of God, there is always somebody to kill the meat, to unplug the toilet, there is always somebody to bury you, there are always animals with beautiful eyes, and there are always those like Stanley leaning toward me and saying in a soft voice, “do you know that at the end of his career Saroyan had other people writing his stuff and that he gave them twenty-five percent?” this was supposed to make me feel original, feel good because I was a starving writer and the rejects were arriving in record numbers. it didn’t make me feel good. there is always somebody or something to make you feel worse. there is always the dead dog on the freeway. there is always a fog full of cutting blades. there is always Christ drunk in the tavern with dirty fingernails. #чарльз_буковскі

ТАКСИ Вчера ехала в такси А там водитель эдакий вуйко з полоныны Сам так о себе сказал Говорю что мол я вам потом скажу где свернуть во двор Потому что место такое Многие путаются Он и сказал та навігатор усе покаже Ви що думаєте я тілько но з полонини Я ж йому відповідаю Кажу мовляв всяке буває А он и говорит Зажрались эти киевляне Едем молча А потом слово за слово Говорю Та я сама не мєстна Чую говорить що ви десь із західної? И такое тепло сговора Чувство единения как нить Жалко порвать Єдину Україну Аж стало обидно До костей языка Ні, кажу З Миколаївщини з півдня С русскоговорящего юга Але промовчала Сами понимаете Не в языке дело До побачення До свидания #александра_ткаченко

THE STOLEN PEONIES What I got out of women was difficult to assess Flossie not you you lived with me many years you remember that year we had the magnificent stand of peonies how happy we were with them but one night they were stolen we shared the loss together thinking of nothing else for a whole day nothing could have brought us closer we had been married ten years #вільям_карлос_вільямс

ФИЛЬМ Все, что можно будет написать о войне, Напишут другие. Смельчаки, шагнувшие в ад первой линии и отскочившие целыми, с минимальным набором ментальной травматики. Храбрецы, рванувшие через границу и пьющие полусладкое на берегах Лигурийского и Адриатики. А я трус. Я желе человека. Моё дело простое, как кризис жизни таракана без лапок - ещё десять минут, а потом ещё три, и так четверть века, в контуре противотараканьего карандаша Еле и чуть дыша. Впрочем, я собрал вас сегодня не для рассказа о кафкианской судьбе самого близкого мне человека, а ради горького смеха, знаете, бывает смех, душащий горло, как жесткий хомут. Так вот, в битве за ебаный город Бахмут погибли три индивидуума, которых я знал ( это те, чьи некрологи я видел, уверен, есть и другие, вернее, их уже нет). Им было по-разному лет, и ни с кем из троих я не был особо дружен, никто из них не любил оружия, не кричал клестом на безумных митингах, не корчил из себя децибелого викинга. Все они занимались кино и кино любили. Их не убили. Они не умерли. Они смешались с землёй и сталью. Они были и перестали. Я представляю себе фильм Олега в декорациях Вовы, над которым иронизирует Женя в статье для сайта "Пекельні арії", тихо радуюсь, что не пишу больше киносценарии, веселые, мертвые, недорогие. Все, что нужно будет написать о войне, Напишут другие. #юрий_смирнов

Де б ти не був Де б ти не читав цей вірш ВІДІЙДИ ВІД ВІКНА Зараз у момент його написання почалась повітряна тривога А це означає що нам треба вивчити багато правил: не знімати роботу ППО не поширювати відео не викладати адреси не виходити на вулицю та ін Вибач але така атмосфера сучасної української поезії Я безсила змінити це хоч би і як намагалась Умовність творчості вийшла за межі паперу: тепер і у тебе також виє сирена За кожною сиреною стоїть чоловік він натискає важелі вона захоплює в горло вітер вони виють хором для усіх нас Де б ти не був Де б ти не читав цей вірш ОБЕРЕЖНО ЛЯГАЙ Обличчям донизу закрий його краще руками Не обов’язково дивитись на війні “бачать” на слух - різний калібр має різний звук Ми вчимося розрізняти їх швидко поки у цьому ще є хоч якийсь сенс Де б ти не був Де б ти не читав цей вірш ПРИЛЬОТ ВИБУХ ЯК ТИ? Пам’ятай: нижчий силует - вищі шанси Нехай тобі щаститиме якомога довше Бо рано чи пізно всьому настає кінець і везінню на жаль і будь-яким перевагам і нам зрештою P.S. Вибач за вибиті вікна це заключна кода Фінал таких історій завжди має бути відкритим . #олена_герасим'юк

In literature and song love is often expressed in the imagery of weather. For example, “Now that we are one Clouds won’t hide our sun. There'll be blue'skies... etc.” Partly cloudy and cool today, high around fifty, mostly cloudy tonight and tomorrow. #ron_padgett

She who worked patiently, her children grown, lies in her grave patiently. #charles_reznikoff

я відверто втомився від війни говорити про неї писати і думати перебувати з нею в одному приміщенні губити на ній близьких друзів все більше фото усміхнених поряд з тими хто назавжди стихнув все важкішими стають повіки під вантажем жахіттів я ховаю під ними памʼять про мирні дні і спокій про її квіткове плаття про поставу її гонорову і коли виходить впасти у сон глибокий і вже звично тривожний з мішків пролізають спогади заповзають у очі пірнають у мозок торкаються серця і нагадують заради чого варто стерпіти все це і для чого воно досі бʼється 15.02.2024 #олександр_кудь

SNAKE CHARMING SECRETS OF THE INDIAN SUBCONTINENT I was seated at the bar having my usual five o’clock cocktail, a martini. It had been a hellish day at the office and I was trying to shake off some of the tension. “Can I have your olive?” the stranger sitting next to me asked. “Hell, no,” I answered testily. “Well, then, can I have a sip, I’ve never tasted a martini.” “Get your own,” J said. That shut him up. I went back to my thoughts. The boss was driving me too hard, maybe looking for an excuse to let me go. I wouldn’t be the first. I stared into the mirror behind the bar. The man next to me looked truly wretched. “What’s your problem, pal?” I said to him. “You're not eating your olive,” he said. #james_tate

5 грудня 2022 року був день волонтера мене ніхто не привітав окрім вибухів у місті енгельс саратовської області там були пошкоджені стратегічні бомбардувальники для використання ядерної зброї та на рязанській авіабазі де також були пошкоджені літаки і вбито майора євгенія навлютова на одному з цих бомбардувальників він завдавав ударів крилатими ракетами  у рамках нової тактики знеструмлення українців до цього дві ночі поспіль снився тезка майора мій мертвий однокласник він загинув у польщі п’ять років тому святкуючи власний день народження не вірю ні в життя після смерті ні в усіляку містику на кшталт віщих снів (хоча віщого наснилося досить багато) але майже бачу як у наступному сні мій рудий кирпатий однокласник презирливо пояснює пілоту що вони в чистилищі а не в таборі військовополонених що навлютова ніхто ніколи не виміняє з пекла що пекельна мука навлютова буде пов’язана з гидким воєнним прощанням російських пілотів (вєчного пальота братья) сила тяжіння безкінечно відриватиме посічене уламками м‘ясо навлютова від навлютівських кісток у падінні все нижче й нижче й нижче у спалахах квітів ппо #олександр_дванов

ВЕСEЛКА Можливо, метою життя було побачити веселку а потім умирати, як Сковорода: перед далекою дорогою до кринички прийшов аж на місці кринички – сувенірна крамничка. Хочу купити коробку кольорових олівців «Веселка», але для того не вистачає кількох копійок. #василь_голобородько

Непридатність Ксьондзу Анджеєві Лютеру я не міг би бути тюремним наглядачем ані вчителем я не міг би бути різником ані прокурором я не міг би бути працівником телемаркетинґу я не міг би бути судовим медиком ані мабуть медиком узагалі я не міг би бути бухгалтером ані комірником я не міг би бути політиком (навіть на рівні місцевого самоврядування) я не міг би бути ксьондзом (хоча й хотів у дитинстві) я не міг би бути музейником (пробував це був жах) страшно подумати що було б якби всі були такі ж придатні як я переклад андрій любка #богдан_задура

я не умею придумывать остроумные ответы на вопросы однажды на поэтическом вечере журналист с микрофоном спросил назовите лучший способ самоубийства я ответила спрыгнуть с моста влюбленных сейчас я ответила бы съесть двадцать бургеров или пробежать сто второй километр на беговой дорожке а тогда мне казалось что любовь хуже всего в общем и журналист не испытал особого энтузиазма от моего ответа пошел спрашивать у других наверное ему сообщили много разного креатива тогда мы вообще были позитивны пойти на войну никто не ответил вы что откуда война мы пили коктейли слушали стихи о несчастной любви и о том что несчастная любовь это не приговор но вдруг проговаривались после энного количества этанола что в жизни нет смысла минутная слабость превращалась в рутину люди на улице говорят скорей бы война и чтобы пятьдесят миллионов погибло очень много свободного места и всё что не любишь исчезнет только большая война от холестерина очищает сосуды я не умею придумывать остроумные ответы на любые вопросы если мне задают вопрос я скорей сожмусь в комок синдром самозванца нужно понять что никому не нужен ответ журналисты с микрофоном исчезнувшего канала ходят по закрывшемуся клубу с вопросом как покончить с собой #ольга_брагина

<Зимовий корабель> На цьому причалі немає великого майданчика, про що говорити. Червоні та помаранчеві баржі нахиляються, бульбашками ростуть, Прикуті до доку, немодні, яскраво кричущі, Очевидно, їх неможливо зруйнувати. Море пульсує під шкірою нафти. Мартин тримається на спорохнілій балці, Осідлав приплив вітру, непохитний, Мов дерево, вдягнений офіційно, в піджаку з попелу, Вся гавань пласка - на якорі У колі його жовтого гудзика ока. Тюлень підпливає, мов місяць вдень, або портсигар, Сигара над його ковзанкою для риб. Проспект нудний, мов стара гравюра. Вони розвантажують три бочки з маленькими крабами. Стовпи хвилерізу, здається, ось-ось впадуть, А з ними впаде ця розхитана споруда Складів, бурових веж, труб і мостів Далеких. Навколо нас водяні прірви І плітки забутою розмовною мовою, Що переносять запах тріски і дьогтю. Далі хвилі жуватимуть тістечка з льоду —- Поганий місяць для тих, хто спить у парку, й коханців. Навіть наші тіні посиніли від холоду. Ми хотіли побачити, як зійде сонце, А натомість нас зустрічає цей корабель з льодяним каркасом, Бородатий, його несе вітер, альбатрос морозу, Залишки погоди поганої, кожна лебідка і шнур В обшивці дзеркальної шкіри. Сонце зменшить його досить швидко: Кожна верхівка хвилі блищить, мов ніж. переклад ольга брагіна #сильвія_плат

One Leg of the Journey From the back seat of an old Toyota on a breakneck rush to the Mexico City airport out of the city of Puebla to the southeast, I could see in the rear-view mirrot the clenched face of the driver as he pushed the car to 90 then 95 miles an hour. The sun had yet to show its face but already thin clouds were turning yellow, and I was tired of thinking about death in a country with its own day of the dead featuring skeletons on horseback skeletons playing the trombone. even bride and groom skeletons. so I closed my eyes instead and pictured turtle climbing onto a log to sun herself there, motionless and nearly invisible, while the river fowed bubbling around her on its journey to the east. I was tempted to add some baby turtles to form a kind of family, but I decided to leave well enough alone. Before too long, we ran into the evacuation-scale traffic of the city and inched along through the vendors with their bottles of water and pink toys and pinwheels that twirled in the wind, until we pulled up to a curb at the airport where we all parted company - the driver heading back to Puebla, me looking for the number of my gate, and the turtle poking out her head then sliding off the log and disappearing into the less troubled waters by the shore. #billy_collins

це дірка від осколка? ні, це корінь дерева пробивається крізь асфальт це наближається ракета? ні, це мотоцикліст розігнався на проспекті це хтось кричить від поранення? ні, це дитина сльозно благає у мами третє морозиво це війна? ні, це мирне життя зараз не хвилюйся, прильоти були вранці #павел_коробчук