Храм поезії (🖤)

Ковтай повітря – буде східний танець, Ковтай лукум і посмішки ковтай. Губись у рухах, подихах і часі, Губись у губи – далі німота. Твій рок сьогодні – грому рокотіння Первинним звуком, іклами ссавця. Твоя одежа – на стіні у тінях, Її немає. Є. Але не вся. Спинися вітром, протягом продовжуй. В півкулю – кулю, ми не на землі, Наш вільний вимір ні на що не схожий, Він вимер завтра, шкіру підпалив. Зітри, так хочу, в попіл до останку, Руйнуй спочатку, знищуй до кінця. Не ти, це я звертаюсь до світанку, Нещадний ранок ловить на живця. Не відривайся, тіні вже на стелі, Змістилися, одежу віднайдеш. Горітиме сніданок на пательні. Я не відчую, чуєш? Я без меж. Оксана Мовчан Вірш до поетичного марафону «Казан Розпусти»

Друзі, радо всіх запрошую на презентацію моєї нової книжки «ДВРЗ», що відбудеться на Книжковому арсеналі у неділю 31 травня о 10:30. А ще я хочу, щоб ви прочитали цю статтю, де видавці журналу «Нога» гармонійно, прозоро і влучно розповідають про суть своєї роботи в сфері художньої документалістики 💚

я у тобі вигадую слова зелена мово дощового травня легка трава що доторкне до губ стрімке пасмо що затуляє зруб — прийди прийди укотре як востаннє на денці крови проглядає знов смутний твій усміх за каймою літа і все що поза неї відбуло — моє летке намолене шитво ні повернути ні приворожити а я би всю цю землю обійняв бо ти є в ній на ній і ходиш з нею візьми мене у свій горючий сплав і серце нагорьоване позбав остудного і золотого глею я вистою — прийми і порідни пощо намарно стерегтись боління усе віддам не знаючи ціни за тінь мʼяку на оці й поза ним — з усіх сузірʼїв вибираю синє @yelagina_poetry

Нарешті! Після місяців підготовки, чотирьох півфіналів, сотень текстів, десятків виступів і дуже гарячих залів — World Poetry Slam Ukraine доходить до гранд-фіналу. 31 травня о 12:00 на Книжковому Арсеналі в Києві відбудеться перший в історії офіційний український відбір до World Poetry Slam Organization — і це, без перебільшення, момент для всієї української слем-спільноти. 16 учасників і учасниць із Харкова, Києва, Одеси та Львова вийдуть на сцену, щоб визначити, хто представить Україну на європейському чемпіонаті зі слему. У фіналі виступлять: Харків — Олександр Кудь, Ія Ко, Діна Чмуж, Джей Бернадотт Київ — Карич, Ніла Ревчук, Скалозубство, Микола Кулініч Одеса — Синьоока, Ткачинський, Анна Харибіна, Павло Шикін Львів — Остап Кудлатий, Євген Малиночка, Ніколассон, Женя Громова У журі фіналу — Олена Герасим’юк, Дмитро Лазуткін, Анн та Лоран Шам-Массар. 📍31 травня 🕛 12:00 📚 Вулична сцена Книжкового Арсеналу, Київ

Чи знаєш ти, якщо скласти папір навпіл 112 разів, то зможеш дістати до Всесвіту? Знаєш? Знаєш, дні й ночі складають тебе в орігамі й не дозволяють розкритися, бо більше восьми разів папір не складеш. Так написано в книгах із фізики. Маленька деталька — де не написано: «уявіть», лише нотатка: «запамʼятайте». Знаєш, мені замало бути фігурою, щоб літати, тому крок за кроком згорну вісім граней у літачок — і він полетить: віііііііуууууух! Відбери в мене знаки, щоб не записувати кожен недолік. Відбери в мене знаки, щоб я не міг прочитати літери на вагах. І не приписував маркером, що мене недостатньо лише через тіло. Відбери в мене знаки й пиши речення згідно з правилами. Обмежуй свій голос кількістю символів. Не пиши за полями, не плач над папером, бо твоє «я» почне розпливатися по щоденнику. Хоча, може, й так треба — писати про себе, зовсім не знаючи, де ти. Дай мені знак, щоб відчути твою емоцію, навіть якщо не знаю слів іншомовних. Зроби перший крок назустріч, щоб я міг бути вразливим у твоїх обіймах без потреби комусь щось доводити. Шурх, хруш, шурх — кожен на моєму папері залишив колір свого олівця. І як би далеко не летів мій літак, моє тіло, мій голос записує знаки й складає картинку зі слів: «Найпрекрасніша людина у світі — це ти!» І так білий колір розкриває крізь призму всі кольори свого спектру. Тому що : Н А Й П Р А Р Ш Е І К Н Людина А С Це С А Ти!!! Н Р І К Ш Е А Р П Й А Н Н Н Н І десятки: «Ні ти!» Пролунали у відповідь Від кожного такого листа @trembitaslay #трембіта

Травень вертає журбу за утраченим раєм села, ластівка згадку-листівку, зелений листок, принесла. Місто залізобетонно стискає утомлені скроні, день мій прийдешній не встигне зродитися — вдосвіта зморить. Серце покличе у мандри на пошук весни. Квіти орнаментом линуть по плахті травневого поля. Смілка рум'яна й сапфір вероніки коштовно оздоблять шати весни. Без вагань електричкою з міста полину, тихо горілиць впаду у п'янку ароматну перину, буде полин колисати утомлені скроні мої. @lysychkazlisu #іляна_лисиця

Боятися ранків — як бояться відкритих ран. Як бояться сказати правду — стрімко і прямо. Боятись читати новини — загострені, наче спиці. Розбудити дитину чи боятися не добудитися. І ниють міста своїми розривами й переломами. І спиратися можна хіба що на тихе слово. Так і ходиш цією війною, гордо тримаючи спину. І не плачеш, бо як почнеш — уже не зупинишся. Тетяна Власова

пробач мені я твоя ляклива історія із дитинства про найстрашнішого в світі монстра який через усе полісся розлігся і почорнів я – затавроване навіки узбіччя  і я жодним чином зараз не перебільшую [період напіврозпаду плутонію 24000 років] чи можеш ти моя абсолютно смертна допитлива дівчинко осягнути озвучену щойно відстань але не бійся просто варто дотримуватися інструкції заправ штанину у черевики осмич рукав і ні до чого благаю тебе не торкайся я – колиска мирного атому від першого енергоблоку і до недобудованого п'ятого і всі ці скелети будівель що майорять тут і весь цей вітер який в них ляскає сходами чи наскрізно вікнами все це історія вона лякає і одночасно вона захоплює така собі романтизація розпаду посеред тисяч чиїхось болей ну не можуть зверху бути хоч на дрібку не такими цинічними ти знала що їх більше ніхто сюди не привозить? на поминальну неділю що після великодня тому все що ти зможеш побачити на залишках кладовищ – хрести а от пагорби від могил навряд чи це історія яка зрештою нікого і нічому не вчить [сумарна кількість радіоактивного викиду 50 млн к'юрі] найвищий рівень у рейтингу це як взяти одномоментно все золото всіх можливих олімпіад ну хоч у чомусь ми беззаперечно перемогли не плач через тридцять із лишком років мені вже не так болить у десять тисяч разів якщо бути точною тож приходь не щоб пити шампанське на даху прип'ятської багатоповерхівки бо це вже трохи попса а просто щоб я не відчувала самотності приходь так само як не уникаєш торкатися до рубця від раку на своїй шкірі @malskamira #міра

Трава прив’ялена і заніміла осінь… Сьогодні сталось. Що це? Я жива?.. В траві заплутались, розвіялися коси, в гарячці тіло й голова. Зім’ята сукня. На обличчі мука. Червоні плями в лєнтах комбіне… І пада вечір у безодню круком, І кличе вечір впасти і мене. На серці якось важко і тривожно. І ти, ніяковий, не можеш приласкать… І те, що сталось, повернуть не можна. І серце холодом стиска… Ти так молив – сьогодні стань моєю… І сталось. О закон буття! Ми у траві забули томик Гейне, – його листки од вітру шелестять. І якось чудно. Хоч усю вже бачив – соромлюсь при тобі панчоху підв’язать. І так іду. І ми чужі неначе, і в мене мимохіть жемчужиться сльоза. О, не вернуть! Не стать такою, як учора, Нічим не змить із уст палючих плям! А день такий звичайний і бадьорий, така спокійна стомлена земля… Рая Троянкер

Та хто така ця Галунець? 🤯🙈

Для нас з тобою квітне глід… Чи бачиш: час біжить у слід, Старенька доля визирає із віконця. Для нас з тобою квітне глід, Пахучий вечір тягне струни сонця. Я пущу в гай маленьких світлячків, Нехай вони засяють там, де темно. Навколо нас літають журавлі, Навколо нас блукають душі, певно. Але чи вічно будуть грати струни серця? Чи неба подих грітиме теплом? Я вірю: все в свій час піде до піднебесся, А там й не треба струнам рух смичком. Навіть як ангел грає з нами у мовчанку - Нитками щастя вʼяже дві душі. Він дивиться на нас із вечора до ранку, Щоб не хитнули вражії полки. 21.05.2026-23.05.2026 ……………………………………………. @zahrixxx

прагнучи любові не наважуюсь торкатись тебе живучого в єдиній тріщині мого серця і називати це ніжністю бо пальці мають сумніви щодо сподівання крихкості безпеки з кожним фантомом що створював підсвідомо самотніми вечорами пастками для ворогів збитими ритмами і вороттям у безʼязикі монологи — релігія минулого має владу застрягати в голові приносячи на вівтар сьогодення занурившись у любов заперечую існування реальності в якій немає нас повсякчасно відчуваючи голод близькості — залишаю для тебе квітку едельвейсу поміж сторінок улюбленого роману я не претендую на постійність я волію почуватись обраною @nlitvinovapoetry #літвінова

Вінниця, запрошую!❤️ Перша презентація наживо🥹

*** Ти дивишся в його очі, а одночасно вʼязнеш ногами в землю дихаєш суголосно з тьохканням серця і передчуваєш з тугою і ейфорією: — ось він, наступний! твоя залежність на найближчий невизначений час керманич твого настрою і флюгер емоційних розладів твої недоспані ночі і дні з лейтмотивом його усмішки безжально короткі миті такі безмежні в моменті ти ще не знаєш його імені, але воно вже щипає горло і ти готова додавати суфікси до невизначеного поки кореня і віднімати від себе все, що не тулиться до виняткової лінії його плечей — плечей наступного чоловіка в твоєму житті… @ksu_n_lyrics #ксенія_нестеренко

Я сів не в той літак Спочатку Думав я Що сів у той літак Але я сів Не в той літак Він був З одним крилом Другим крилом Мав стати Я Я Ним не став І ось вже стільки днів Ми Однокриле Летимо І кожна мить Загрожує Падінням Добре терпляча дорога моя Що смерті не боюсь я І що ти про смерть Не думаєш Ми Летимо. Микола Вінграновський #миколавінграновський

пиши про мене з непритаманною тобі людяністю особливо наприкінці – понад вічністю все виглядає простішим і починає здаватися ніби міг і ніби хотів не гірше проте і не більше пиши про мене без любові або із самим її сухим залишком десь на споді коли нема-нема а потім як штрикне гострим під самий дих і шкрябаєш мерзле вікно маршрутки шепочеш шепочеш поки не спам'ятаєшся пиши про мене опущеним на самісіньке дно п'яним обкуреним і зневіреним до межі пиши про мене зі своєї самотності гордої статної і заплаканої пиши про мене навіть якщо це здаватиметься тобі абсурдом бачиш зараз і я створюю цей абсурд пиши вже навіть про кого хочеш тільки будь тільки будь @malskamira #міра

жінки мені кажуть: «яка ти гарна» я кажу жінкам, що вони прекрасні й дарую квіти у моїй соціалізації так легко скотитися до краси так хочеться потрапити до цього райського саду бути незрівнянною квіткою — єдиний капітал, що в нас є Ти ж дівчинка Сядь рівненько Усміхнись гарненько І буде тобі щастя у моєму світі я потребую краси вона ж врятує нас так вчили мама і конкурси де відповідали про мир у всьому світі вродливі тьоті в купальниках тато ні разу не говорив що я гарна від того я ніколи собі не подобалась Ти ж дівчинка Віями хлоп Ніжкою топ А губки бантиком у цьому світі важливіша зовнішність ніж що ти говориш, коли відкриваєш рота якщо не фарбуєшся питають чи раптом не захворіла не голиш ноги — феміністка ти така красива — це комплімент така розумна — пасивна агресія Ти ж дівчинка Будь красивою Будь жіночною Не просто будь це марафон, який ніколи не пробіжиш бо фінішна лінія завжди позаду краса не вʼяне, коли тобі 20 проте в 40 розглядаєш свої фото і з ностальгією дивишся на молодшу себе хапаєшся за уколи краси і не зізнаєшся нікому, що соломинка давно під поверхнею соціальних очікувань у моєму світі я заглядаю в дзеркало і розбиваю його також красиво

Презентація збірки поезії Романа Лисенка «100 тіней життя»: - Модератор поетеса Олена Галунець. - Музичний вступ і фінал. - Декламація поезій. - Цікаві історії від автора про написання книги. - Особливі вірші для автора в кожному розділі. - Продаж збірок із автографом. Місце та час: - Дата: 24 травня 2026 - Час: 17:00 - Місце: м.Винники, Бібліотека, вул. Галицька, 49

Тихий верлібр Це тихий верлібр це втрачена рима Яку перед сном записати не встиг Це слово у хмарах це сніг за дверима І падає небо на сніг Це сонце на скронях це клапті лазуру У морі березовім після Різдва Тримай моє місце у літературі Бо я повернусь як трава У серці хурделиці носить посильний Листи обгорілі де спів солов'я  У морі смерековім цвіт апельсину І мова зимова твоя 2025-2026 #розстріляти_усіх_дельфінів https://t.me/syretsky_guy