Храм поезії (🖤)
Открыть в Telegram
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
Больше1 416
Подписчики
Нет данных24 часа
+17 дней
+1330 дней
Архив постов
1 416
Шукач забуття знайде смерть.
Шукач смерті — забуття.
Якби я писав про свою пам'ять, про те, що змінило мене, сприяло становленню як особистості, то спочатку неодмінно згадав би негатив: нерозділені симпатії, дивні помилки, втрачені можливості і тому подібне...
Важко сказати чи погано це, адже якось-то доковиляло воно до сьогодні. Ні, стоп, тільки не думайте про черговий спіч накшталт "все сталося так, як мало статися", ці "глибокі" загальноприйняті тези посунули поверхневі, але не менш важливі речі. Бо на поверхні — пам'ять. Пам'ять - утрачене життя, ситуації, яких не буде, відображення особистості, єдиний фактор збереження самости.
Коли людина втрачає пам'ять, то втрачає цілий всесвіт, що існував у ній, та насправді — це як симулякр: події, які просто лишають слід і яких неможливо торкнутися, речі, які керують нашими емоціями, рішеннями. Назване "життєвим досвідом" - по факту клітка. Ніхто не знає, чи допоможе вона обрати щось правильне, чи стане прірвою помилок, але точно унеможливить більшість варіацій наших особистих історій.
Складно сказати чи погано це, проте очевидно: з кожним роком клітка цупкіша, більше деталей, тому життя стає більш "прямолінійним" і "визначеним". Натомість втрачена пам'ять стає перезапуском самого існування "Я", наповнює очищений розум справжньою свободою. Шкода тільки, що роки так не повернеш, еге ж?
***
Сором проліз до очей,
випалює рогівку.
Давно би щез, та солодко-гірко несеться хрест.
В одній хвилині вмістився день,
у провині — ціла ніч, найдієвіша з отрут.
Багряні стіни зробили з кісток
кастет,
і руки ходять по квітках на шпалерах, ніби ті від крові знову проростуть.
Хтось торкнувся й зігрів був життя ніжним голосом,
сплетене словом гніздо розтопило кошмари...
Та що довше спиш, то глибше вростають гілочки і не відпускають, доки вогонь забуття не оберне все на попіл.
Все почнеться спочатку.
За наказом пам'яті сльози відроджують посохлі русла на щоках.
Неможливо тішитись набутому щастю, яке перемішується зі вчорашнім горем.
"Було добро, та давно, а як знову буде, то нас не буде" — білий крук у лапах лисиці продовжує чекати на грудень.
@kildun4ikchanel
#ставицький
12 янв. 2025, 01:09
1 416
✍️- Займатися текстом
За кулісами місиво: пера та дроти. Сабмісивом
ти не проти побути в розкутих бажаннях та істинах.
Це кімната для ігор, обладнане лігво самітника.
Зачиняються штори, щоб зорі гріха не помітили.
Просто слідуй за мною, жагою дороги накреслюю.
Стань моєю рабою, ховайся в катренах. Між плесами
нам метафори веслами. Душі в чарунках поезії:
амфібрахій до ранку. Мчимо до світанку по лезах ми.
Нам удосталь епітетів: рими оздобимо квітами.
Простирадла блокнотів заселять розпатлані літери,
що пробуджені вітром і збуджені пальцями літніми.
Доки пишемо вірші усміхнені, в темряві світ німий.
Не важливий віршований розмір, а вміння засіяти
у рядочки зерно. І вина нам не досить між мріями.
Фрази з нотами й віями змішаємо разом, як вміємо.
Ми без віршів пустіші. Поезія робить нас вільними.
Перестану писати: цей стан поміж ребер колотиме.
Вечір лірики — свято. Чи буде зв'язок між окопами?
Може, завтра помремо. Та, Боже, я вірю, воскреснемо
в ненавмисних рядках. Та поки займемося текстами.
@real_dobrutskiy
#інтимнірядки
#добруцький
11 янв. 2025, 17:30
1 416
Repost from OWL HUB channel
Вітаємо!
Запускаємо набір на командний конкурс #OWL_teams, який подарує вам купу нових емоцій.
На вас чекатимуть:
– Дуель 2 на 2
– Дуель аудіодекламацій
– Дуель завдань з колеса челенджерів
– Дуель візуальної поезії
Менеджерами команд будуть Андрій Мальва та Гортензія, і саме вони розглядатимуть ваші заявки на вступ.
Детальніше з умовами можна ознайомитися тут.
Буде прикольно!
11 янв. 2025, 14:20
1 416
Repost from N/a
Он засніжений вечір, мов потяг, втікає у Львів.
Он сережка-півмісяць сріблиться у вікнах швидкої.
Я скидаю тебе, ніби сукню (чи хрест, чи окови).
Перестань говорити зі мною в моїй голові.
Я усе забуваю, от-от - і забуду, але ж
тут такий листопад: від екстазу/від сказу кричати.
Я виходжу зі спогадів, ніби ця осінь - із чату/
ніби з тіла - душа/ніби тіло - з шовкових одеж.
Я усе відсікаю (бо пам'ять - наточений ніж):
і нитки, і дороги, і сонми голів Аріаднам.
Ані шелестом більше про себе мені не нагадуй.
Перестань говорити/горіти, що ватра, в мені.
30.11.2024
11 янв. 2025, 09:08
1 416
Repost from N/a
⛲ Діти чорного світла ⛲
На дереві біля вікна синьолапі замріяні сфінкси
Свої прохолодні тіла простягнули котяче до мене,
Вітрами готові зірватися в подорож довгу.
Прийшли нагадати: ти, скальде, складай тепер вітряні віси,
Співай, менестрелю, прадавні свої ойкумени,
Раз бардом назвався, босоніж гуляй по дорогах.
В алмазні меніски давно переплавлено серце,
Додому стежиною довго іти доведеться.
У грецьких трагедіях менше сумних поворотів,
Ніж в зламі епох, що кипить та буяє навпроти.
Втомилися очі, останнім світанком прозорі.
Співатиму, сфінкси. Тримає життя непокора.
Ми – діти несвітнього світла, заломлені лінзою Всесвіту,
Лискуче вороняче пір'я на крилах прадавньої темряви,
Папіруси, сточені часом, ми – обрані люди-пергаменти,
Що звикли міжзоряні межі наживо судинами креслити,
Що вміють життя рахувати безкраїми чорними ерами.
Ми цілимо словом і поглядом час, неможливо поламаний.
Дивлюсь на вітри – як чудово, провідали, браття,
Скажіть, як маяк наш палає, дозорці крилаті,
Скажіть, як у звитках малюються літери чорні,
Як писарів хист вимагає початку історій,
Як бібліотека здіймає немислиму вежу.
Ми – стилуси гострі. Пірнаємо в гущу мережив.
У фокусі лінзи Френеля проміння прискіпливий лазер
Випалює ієрогліфи на хмарах сріблистого ранку:
Цей світ першодруком впаде у мою книгозбірню.
Спіральними сходами йтиму нагору, де стіни алмазні
Тримають полиці із книгами, кожна старанно
Ховає світи, доки сяє зоря надвечірня.
#збірка_Казки_Тисячі_Світів
***
11 янв. 2025, 07:28
1 416
Repost from Рими в ритмі серця❤️🔥 (Олеся Репа)
Синапс між моїми нейронами
Й твоїми клітинами
Стає дивно-медитативним:
Нейромедіатори крізь щілини
Шляхами сигнальними ловлять мішені,
Щоб ми залишались близькими
І щастя тримали в кишені.
Енграми лишились чіткими слідами,
Фізичними звичками,
Записками love you та вибач,
Допоки нарешті ми визнали:
Сьогодні з нас кожен – подразник
Підшкірно й системно вписаний
Емоціями в протоплазму.
Рухи, погляди мимовільно минають
Омріяно-спільно,
Стихає нервова лабільність.
Критично змінився клімат,
Навиворіт згадки, все в іншу сторону –
Хтось росте, а комусь не вижити.
Тебе лише запам'ятовую.
Тебе накопичую кластерами,
На спомини множу сни.
Мене запиши довгочасною,
В щоріччя закоханою вплети.
Тепер ми удвох – Всевідання,
Нейрокоди та спільнозгаданність,
Лишень би не рвалася пам'ять
Розлуками та образами.
30.10.2024
@olesya13r
Вірш на півфінал "Листя трави". Тема: "Пам'ять"
11 янв. 2025, 03:37
1 416
Repost from N/a
Загубився в проспектах
світанок,
Посміхається ледь неохоче,
Відпрацювує безперестанку Боржником у безсонної ночі.
Із прихованим темним сузірʼям
Зустрічає знайомі обличчя,
Видихає повітря комірне,
Загартовує будні у вічність.
Відчиняє привітні кавʼярні
Серед буркоту пряного міста,
Підбадьорити пробує марно
Карамеллю в руках у бариста.
Замовляє подвійне еспресо,
Щоб відчути без домішок зерна,
Щоби розум нарешті закреслив
Нісенітниці, в котрих запевнив.
Перекрученим геть ароматом
Огортає - мусліновим пледом.
Післясмак? Післясмак того вартий,
Він сьогодні занадто відвертий...
Оксана Мовчан
11 янв. 2025, 02:18
1 416
Repost from N/a
«війна закінчиться слідами від куль на стіні.»
10 янв. 2025, 17:33
1 416
— шматок торта.
гарненький привабний червонооксамитовий
пухкий — але в міру, щоб не занадто;
солоденький і ніжний
чарівний шматок торта
м‘який та пружний завдяки
рожевому мармеладу
поступливий
навіть — сказати б — піддатливий
з повітряним білковим кремом
(повітряним, авжеж, треба
додати ще повітряности
витончености
легкости)
крихкий через пісочне тісто
заглазурований білим шоколадом,
що тане у руках
на вустах
у роті
кажеш, любий, я лише шматок торта?
але ти лише шмат м'яса.
@panna_andriana
#андріяна
10 янв. 2025, 15:14
1 416
Ти будеш бачити мене різною:
В сні і у гніві, ранньою, пізньою…
Ти будеш знати всі мої дивності.
Ступінь цинізму.
Міру правдивості.
Без манікюру і без косметики.
Без романтизму.
З надміром патетики.
Чути не тільки сміх, але й стогони…
Бачити виворіт, темну сторону,
Незаліковані мої злами..
Зможеш любити мене так само??
Юлія Холод
10 янв. 2025, 13:04
1 416
***
Снилось, ніби одного дня ми зустрілись із Папою.
Зустріч була невимушеною, можна сказати навіть ламповою.
Стелі були високі, на стінах — мабуть, да Вінчі.
Папа сидів у кріслі, пив вино і говорив про вічне.
«Війна, — промовляв протяжно, — це, звісно, загалом погано.
Але треба подумати — може, щось її спровокувало?
Може, вам треба було говорити і жити якось інакше?
А тепер помирають люди — і всі вони наші.
А тепер за війну платять життям безневинні —
я бачив це у новинах.
Бідна дівчина от недавно згоріла в автомобілі.
Коротше, треба якось миритись, бо це вже зовсім не діло».
«Знаєш, Папа, — кажу. — От ти чоловік, звичайно, авторитетний.
Але у нас тут своя війна і своя вендета.
І, повір, для ненависті у нас є достатньо причин.
Так що або ти в них розбирайся — або мовчи.
Вся ця твоя теорія миру добряче насправді кульгає,
Бо тут добро воює зі злом — і зло іноді перемагає.
І тоді так — тут помирають невинні, і тут багато біди.
Якщо хочеш побачити на землі пекло — приїжджай сюди.
Приїжджай, Папа, подивись, якою стала наша країна
через тих, хто жорстокістю наповнений до країв.
Через тих, хто вміє тільки знищувати і руйнувати.
Папа, їхні душі вже ніщо не зможе порятувати.
І смиренністю в цій війні нічого вже не добитись.
Тому досить, Папа, виправдовувати убивць.
Тому досить нам тут про чесноти і милосердя.
Стій уже на якомусь боці, а не десь посеред».
Історія пишеться щосекунди, перетворюючись на хроніку.
Папа ще щось там говорить, але мені треба йти замовляти броніки.
Кажу йому наостанок щось про Харків чи, може, Херсон.
Прокидаюсь і думаю — Господи,
оце так сон.
Шкода навіть, що тільки сон.
Таня Власова
#таняпише
10 янв. 2025, 10:33
1 416
Зорі падають, чуєш? Зорі падають.
Промінцями торкаються лісу.
Зорі падають - мрії складують
за крихкі кришталеві завіси.
Небом котяться, сиплють золотом,
лиють мед на верхівки сосен...
І ти смерті не чуєш сморіду.
І твій дах тимчасово не зносить
@Enlite_team
#бурканова
10 янв. 2025, 09:04
1 416
Посейдон із Дніпра виглядає, неначе Пандора зі скрині.
Скоро поїдемо вдвох, щоб привезти свободу із Криму,
Чурчхелу та посмішку сонця, що сяйвом стучить у фіранку.
Цвітом зеленим природа співатиме нам дифірамби.
Діти жартують, піску у відерця набравши, як цукор,
Пляжем йдуть продавати його. Чайка вишні поцупить
Із сумки, прогавили! Ввечері йтиме з мангалу серпанок
І згодом в обіймах зустрінем п'яненькими ранок.
Клаптиком літа висітиме в шафі сорочка-гавайка.
Фотки зберуть сотні лайків і взимку, смакуючи Маком
Та залишки соусу з губ прибираючи ніжним цілунком,
Скажу тобі те, що й так добре знаєш.
Цілую.
@defirtonpoetry
#федько
10 янв. 2025, 05:06
1 416
Цей дощ біля вікон гуртожитку.
Ця мокра трава. І цегла.
Скільки б не було прожито,
ніхто не потрапить до пекла.
Бо післяобіддя не сонячне.
Бо зараз це все, що я знаю.
Як би не було боляче,
ніхто не потрапить до раю.
Плач тепер на балконі
і довго трясись від морозу.
Плач і ховай у долоні
свої проспиртовані сльози.
Якщо цегли міцно триматись.
Якщо довго слухати дощ.
Інколи може здатись,
що за спиною є хтось,
кого точно більше немає,
хто точно не хоче бути.
Пам’ять — це те, що тримає
тебе, як військовий — редути.
Ці мокрі, розлізлі недопалки.
Ці мокрі, розлючені очі.
Пам’ять — це просто дотики,
від яких усе кровоточить.
Артур Дронь
#дронь
10 янв. 2025, 01:05
1 416
Repost from новакаїн
до солоних берегів твоїх стікаючи
тікати сонячним зайчиком
щоб побути в оці вічності
віч-на-віч піти за край
краяти себе й тебе
тріпочучи на вістрі
вітрю ножа віддатися
куди поведе
море ген-ген близько
дійти б
09 янв. 2025, 23:46
