Храм поезії (🖤)
Відкрити в Telegram
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
Показати більше1 416
Підписники
-124 години
-17 днів
+1630 днів
Архів дописів
1 416
— шматок торта.
гарненький привабний червонооксамитовий
пухкий — але в міру, щоб не занадто;
солоденький і ніжний
чарівний шматок торта
м‘який та пружний завдяки
рожевому мармеладу
поступливий
навіть — сказати б — піддатливий
з повітряним білковим кремом
(повітряним, авжеж, треба
додати ще повітряности
витончености
легкости)
крихкий через пісочне тісто
заглазурований білим шоколадом,
що тане у руках
на вустах
у роті
кажеш, любий, я лише шматок торта?
але ти лише шмат м'яса.
@panna_andriana
#андріяна
10 січ 2025, 15:14
1 416
Ти будеш бачити мене різною:
В сні і у гніві, ранньою, пізньою…
Ти будеш знати всі мої дивності.
Ступінь цинізму.
Міру правдивості.
Без манікюру і без косметики.
Без романтизму.
З надміром патетики.
Чути не тільки сміх, але й стогони…
Бачити виворіт, темну сторону,
Незаліковані мої злами..
Зможеш любити мене так само??
Юлія Холод
10 січ 2025, 13:04
1 416
***
Снилось, ніби одного дня ми зустрілись із Папою.
Зустріч була невимушеною, можна сказати навіть ламповою.
Стелі були високі, на стінах — мабуть, да Вінчі.
Папа сидів у кріслі, пив вино і говорив про вічне.
«Війна, — промовляв протяжно, — це, звісно, загалом погано.
Але треба подумати — може, щось її спровокувало?
Може, вам треба було говорити і жити якось інакше?
А тепер помирають люди — і всі вони наші.
А тепер за війну платять життям безневинні —
я бачив це у новинах.
Бідна дівчина от недавно згоріла в автомобілі.
Коротше, треба якось миритись, бо це вже зовсім не діло».
«Знаєш, Папа, — кажу. — От ти чоловік, звичайно, авторитетний.
Але у нас тут своя війна і своя вендета.
І, повір, для ненависті у нас є достатньо причин.
Так що або ти в них розбирайся — або мовчи.
Вся ця твоя теорія миру добряче насправді кульгає,
Бо тут добро воює зі злом — і зло іноді перемагає.
І тоді так — тут помирають невинні, і тут багато біди.
Якщо хочеш побачити на землі пекло — приїжджай сюди.
Приїжджай, Папа, подивись, якою стала наша країна
через тих, хто жорстокістю наповнений до країв.
Через тих, хто вміє тільки знищувати і руйнувати.
Папа, їхні душі вже ніщо не зможе порятувати.
І смиренністю в цій війні нічого вже не добитись.
Тому досить, Папа, виправдовувати убивць.
Тому досить нам тут про чесноти і милосердя.
Стій уже на якомусь боці, а не десь посеред».
Історія пишеться щосекунди, перетворюючись на хроніку.
Папа ще щось там говорить, але мені треба йти замовляти броніки.
Кажу йому наостанок щось про Харків чи, може, Херсон.
Прокидаюсь і думаю — Господи,
оце так сон.
Шкода навіть, що тільки сон.
Таня Власова
#таняпише
10 січ 2025, 10:33
1 416
Зорі падають, чуєш? Зорі падають.
Промінцями торкаються лісу.
Зорі падають - мрії складують
за крихкі кришталеві завіси.
Небом котяться, сиплють золотом,
лиють мед на верхівки сосен...
І ти смерті не чуєш сморіду.
І твій дах тимчасово не зносить
@Enlite_team
#бурканова
10 січ 2025, 09:04
1 416
Посейдон із Дніпра виглядає, неначе Пандора зі скрині.
Скоро поїдемо вдвох, щоб привезти свободу із Криму,
Чурчхелу та посмішку сонця, що сяйвом стучить у фіранку.
Цвітом зеленим природа співатиме нам дифірамби.
Діти жартують, піску у відерця набравши, як цукор,
Пляжем йдуть продавати його. Чайка вишні поцупить
Із сумки, прогавили! Ввечері йтиме з мангалу серпанок
І згодом в обіймах зустрінем п'яненькими ранок.
Клаптиком літа висітиме в шафі сорочка-гавайка.
Фотки зберуть сотні лайків і взимку, смакуючи Маком
Та залишки соусу з губ прибираючи ніжним цілунком,
Скажу тобі те, що й так добре знаєш.
Цілую.
@defirtonpoetry
#федько
10 січ 2025, 05:06
1 416
Цей дощ біля вікон гуртожитку.
Ця мокра трава. І цегла.
Скільки б не було прожито,
ніхто не потрапить до пекла.
Бо післяобіддя не сонячне.
Бо зараз це все, що я знаю.
Як би не було боляче,
ніхто не потрапить до раю.
Плач тепер на балконі
і довго трясись від морозу.
Плач і ховай у долоні
свої проспиртовані сльози.
Якщо цегли міцно триматись.
Якщо довго слухати дощ.
Інколи може здатись,
що за спиною є хтось,
кого точно більше немає,
хто точно не хоче бути.
Пам’ять — це те, що тримає
тебе, як військовий — редути.
Ці мокрі, розлізлі недопалки.
Ці мокрі, розлючені очі.
Пам’ять — це просто дотики,
від яких усе кровоточить.
Артур Дронь
#дронь
10 січ 2025, 01:05
1 416
Repost from новакаїн
до солоних берегів твоїх стікаючи
тікати сонячним зайчиком
щоб побути в оці вічності
віч-на-віч піти за край
краяти себе й тебе
тріпочучи на вістрі
вітрю ножа віддатися
куди поведе
море ген-ген близько
дійти б
09 січ 2025, 23:46
1 416
Repost from OWL HUB channel
ХРОНІКИ НЕЙМОВІРНОГО МЛИНА - 8: Повернення Героїв
3 серія «Козирні Тузи»
Пан Роман веде Млинарів у клуб, а Оленка потрапляє в фантастичну історію.
Автор: @ZANDER_XHM
#хнм
09 січ 2025, 14:40
1 416
Загадаю Миколаю
Не цукерки, не халву.
Хай під подушку напхає
Дронів - пиздити русню.
Миколайчику, ти певно
Не всесильний, а святий,
Але хай палає кремль,
Як і дупи москалів.
Я вже дівчинка доросла,
А солодке - то понти.
Коли сунешся у постіль,
То хоч бронік захвати.
Можу взяти і грошима.
У святих буває ФОП?
Чи приват двадцять чотири
Монобанка? Кьюар код?
Чудотворний Миколаю,
Не скупіться на донат.
Нахабнію, може. Знаю.
Не для себе чиню ґвалт.
Довбойоби із ООНа
Непокояться усі.
Буду вдячною до скону,
Ну хоч ти не підведи.
Марія Безсоромниця
#безсоромниця
09 січ 2025, 13:07
1 416
Repost from Оле Лукоївна
Привіт
Я зараз ходжу до людей в пп і прошу грошей на закриття збору Вероніки Мовчан, бо завтра їй треба вже повністю заплатити за машину
Будь-ласка, допоможіть закрити збір, лишилося менше 25к до закриття основної банки і відправлення машини на фронт
Допоміжна банка:
https://send.monobank.ua/jar/3BfzuxAiC3
09 січ 2025, 11:06
1 416
Раді відомити, що в наш темний провулок графоманії вливається світло: ми починаємо функціонувати!)
Нині час, коли українське мистецтво має можливості вибухнути новою епохою, оновитися.
Зловили ідею на пергамент? Ми створюємо для вас платформу, на якій ви зможете її обговорити та отримати розголос.
Шукаємо своє в минулому, створюєм себе для майбутнього.
t.me/grafomalley
09 січ 2025, 10:17
30 квіт 2025, ~18:40
1 416
ПЕРЕХІД НА ОСОБИСТОСТІ
якось
в одного новоспеченого
воєнного письменника-документаліста
який їздив туристом
у зникаюче з мапи України
місто
під анонсом його нової книжки про війну
бачив коментар:
"ти навіть не уявляєш
чого мені коштувала ця книжка"
з тих пір я думаю про ціну
кожного тексту
що їх пишуть військові
про ціну кожного слова
і можливість говорити
а ще про смерть автора
про смерть
"ти навіть не уявляєш
чого мені коштувала ця книжка" - писав він
а потім розповідав
про диктофон
про записаний звук
помирання військового
в стабілізаційному пункті
про те що відчував коли слухав
цей звук
вдруге чи втреттє
він говорив про дистанцію яку потрібно зберігати
про дослідження та класифікацію чогось там
про нову українську літературу в часи війни
про її майбутнє
про якісь незримі речі
механіка війни - говорив він -
це звичайні солдати
це окопи
медики
цивільні
капелани
ми поїхали туди на 10 днів
подивитись як військові
святкують Різдво
і новий рік
подивився
написав книгу про зникаючий вид людей
в одному інтерв'ю його запитали:
- порадьте книги військових які варто прочитати
він нічого не сказав
проте згадав
свою книжку
яка мала скоро вийти друком
і хочеться на це все
сказати лише одне:
грьобаний ти чорт
кандидат філологічних наук
викладач кафедри літературознавства
воєнний сука документаліст
сходи ще на пару ефірів
розкажи про війну
і ще
я думаю
про ціну
яку він заплатив?
що це за ціна?
останнє дихання бійця на диктофоні?
чи тріщина на айфоні?
і ще
більш риторичне:
чому військові які були
у зникаючих містах
і писали про них книжки
зникають так само як і міста
але про міста пишуть інші
а про військових тільки рідні
про військових
лише в рідкісних випадках некрологи
і чорно-біле фото в мережі
хтось проросте квітами
когось змиє водою
хтось залишиться безвісти зниклим
і лише
письменники-документалісти
злітатимуться
на згарища
на місця катастроф
і битв
ніби птахи
на падаль
аби
писати свої книжки
про міста привиди
про людей привидів
про життя і смерть
аби вписати своє ім'я
в історію
до якої вони не причетні
аби
отримати премію
переклади
грант
аби
аби
аби
війна для когось -
час трагедій та втрат
війна для когось -
вікно можливостей
такий факт
Валерій Пузік
#пузік
09 січ 2025, 09:05
1 416
Repost from N/a
Раді відомити, що в наш темний провулок графоманії вливається світло: ми починаємо функціонувати!)
Нині час, коли українське мистецтво має можливості вибухнути новою епохою, оновитися.
Зловили ідею на пергамент? Ми створюємо для вас платформу, на якій ви зможете її обговорити та отримати розголос.
Шукаємо своє в минулому, створюєм себе для майбутнього.
t.me/grafomalley
09 січ 2025, 06:19
09 січ 2025, ~10:17
1 416
Насправді нічого жахливого долі нам не кроїло.
Просто епохи й чоловіки стояли з великими ножицями.
Різали пуповини, родинні пам'яті, жили.
Зможеш тепер?
Відповідала: зможу.
Просто війна чи голод. Пияк або двоєжонець.
Просто липко від крові було по землі ходити.
Просто кордон посунули.
Забрали збіжжя і жорна.
Витримаєш тепер?
Відповідала: витримаю.
Просто родила від нелюба, бо той, що любив – одцурався.
Просто йшла з цицьковим двадцять верстов до ночівлі.
Просто вибили двері, приклали до тіла праску,
бачила власне м'ясо, бачила кості білі.
Просто не мали дітей, та коси чесав їй до скону.
Просто, продавши квартиру, купила кевларових касок.
Просто всі вони витримали – не витримав той бетон,
просто фрагменти тіла сняться їй час від часу.
Просто із неї вийняли темного павучиська,
що у лівій груді звив був кубло з метастазами.
Просто чужі жінки розсідаються зовсім близько,
шрамів його потаємних історії переказують.
То як тобі, соколице,
чорна вивірко, відьмо?
Скільки у тебе вміститься,
скільки ще всього зможеться?
Йдуть козаченьки крізь час –
видимо їх-невидимо.
Клацають, клацають над головою ножиці.
Катерина Калитко
#калитко
09 січ 2025, 05:04
1 416
Repost from N/a
Не можу згадати чи боялася вчора смерті.
Пам'ятаю, казали: не відкривай конверти —
в них надсилають сибірську язву.
Щось абсолютно смертельне, судячи з назви.
Поштова скринька посеред двору,
ікла комірок між хижих іржавих ясен.
Світ видавався простим і від того класним.
не чіпай небезпечне — й воно тебе не уразить.
Одної ночі у хом'ячка спинилось маленьке серце.
Мерця поховали за домом,
в коробці з-під білих дитячих кедів.
Я не знайшла у клітці пустих конвертів.
Спрощені правила втратили своє значення.
Так з'ясувалось: тому, хто втратив,
болить сильніше, ніж втраченим.
Світ поступово став співчутливо-спустошеним.
Гардé відбувалося швидко і без оголошення,
межа між живим і мертвим помітно тоншала.
Розмивались обличчя зацвíлими плямами Роршаха.
І тепер, за N-надцять зим назад,
Смерть, минуючи листування,
приходить у дім сама
і в її хом'ячинім серці немає зла.
Тільки зима,
спокійна густа зима.
09 січ 2025, 01:45
1 416
Repost from N/a
Професійним бігунам сняться кошмари про те, що кожен фініш — це, по суті, старт
09 січ 2025, 01:03
