Archive artifacts
Фото, особисті документи та речі, які зберігаються в архівних справах ЧК-КҐБ. Зворотний зв'язок - @Birchak підтримати проєкт: https://www.patreon.com/archive_artifacts Приват - 4149 4990 9669 6180 Моно - 4441 1110 4898 9358
Больше📈 Аналитический обзор Telegram-канала Archive artifacts
Канал Archive artifacts (@archive_kgb) языкового сегмента Украинский является активным участником. Сейчас сообщество объединяет 12 714 подписчиков, занимая 1 015 место в категории Факты и 4 777 место в регионе Украина.
📊 Показатели аудитории и динамика
С момента создания невідомо проект демонстрирует стремительный рост, собрав аудиторию из 12 714 подписчиков.
Согласно последним данным от 20 ноября, 2026, канал показывает стабильную активность. За последние 30 дней изменение числа участников составило -1 296, а за последние 24 часа — 510, при этом общий охват остаётся высоким.
- Статус верификации: Не верифицирован
- Уровень вовлечённости (ER): Средний показатель вовлечённости аудитории составляет 16.23%. В первые 24 часа после публикации контент обычно набирает 9.86% реакций от общего числа подписчиков.
- Охват публикаций: В среднем каждый пост получает 2 063 просмотров. В течение первых суток публикация набирает 1 253 просмотров.
- Реакции и взаимодействия: Аудитория активно поддерживает контент: среднее количество реакций на один пост — 74.
- Тематические интересы: Контент сосредоточен на ключевых темах, таких как архів, світлина, сбу, військо, степан.
📝 Описание и контентная политика
Автор описывает ресурс как площадку для выражения субъективного мнения:
“Фото, особисті документи та речі, які зберігаються в архівних справах ЧК-КҐБ.
Зворотний зв'язок - @Birchak
підтримати проєкт:
https://www.patreon.com/archive_artifacts
Приват - 4149 4990 9669 6180
Моно - 4441 1110 4898 9358”
Благодаря высокой частоте обновлений (последние данные получены 21 ноября, 2026) канал поддерживает актуальность и высокий уровень охвата публикаций. Аналитика показывает, что аудитория активно взаимодействует с контентом, что делает его важной точкой влияния в категории Факты.
Загружаем данные
| Дата | Привлечение подписчиков | Упоминания | Каналы | |
| 21 ноября | +1 | |||
| 20 ноября | +542 | |||
| 19 ноября | 0 | |||
| 18 ноября | +3 | |||
| 17 ноября | +6 | |||
| 16 ноября | 0 | |||
| 15 ноября | 0 | |||
| 14 ноября | 0 | |||
| 13 ноября | +6 | |||
| 12 ноября | +12 | |||
| 11 ноября | +1 | |||
| 10 ноября | +2 | |||
| 09 ноября | +8 | |||
| 08 ноября | 0 | |||
| 07 ноября | 0 | |||
| 06 ноября | +3 | |||
| 05 ноября | +10 | |||
| 04 ноября | +14 | |||
| 03 ноября | +14 | |||
| 02 ноября | 0 | |||
| 01 ноября | +1 |
| 2 | Діти репресованих: совєтська влада карала навіть найменших
У Радянському Союзі репресії не обмежувалися арештами й розстрілами дорослих. Діти «ворогів народу» також ставали жертвами державного терору: їх вилучали з родин, розлучали з братами й сестрами, відправляли до дитбудинків або депортували за сотні кілометрів від дому. Оперативний наказ НКВД № 00486 від 15 серпня 1937 року передбачав переслідування членів родин засуджених за політичними статтями. За час цієї операції по всьому СРСР вилучили понад 25 тисяч дітей.
За цією статистикою — конкретні людські долі. Дітей Романа Шухевича, Марію та Юрія, після арешту матері розлучили й відправили до дитбудинків на Донеччині. Богдан Сорока народився у львівській в'язниці «Бригідки», де перебувала його заарештована мати Катерина Зарицька. Дворічного Ярему Світличного після арешту матері, правозахисниці Надії Світличної, співробітники КГБ таємно вивезли до сиротинця у Ворзелі, приховавши це від родичів. А дев'ятирічна Дзвінка Калинець залишилася без батьків після їхніх арештів у 1972 році.
Особливо цинічно виглядала ця політика під час масових депортацій. Лише в межах операції «Захід» у жовтні 1947 року із західних областей України вивезли 77 791 людину, серед них — 23 240 дітей віком до 15 років. Родинні зв'язки використовували й для психологічного тиску на заарештованих: погрожували забрати дітей, ув'язнити дружин або позбавити батьківських прав. Радянська репресивна система намагалася зламати не лише окремих людей, а й цілі родини, позбавляючи дітей дитинства, дому та близьких.
Джерело: Галузевий державний архів СБУ (ГДА СБУ), ф. 9, оп. 1, спр. 81-сп.
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 831 |
| 3 | Євген Тимченко: мовознавець, якого радянська влада оголосила ворогом
Євген Тимченко (1866–1948) — один із визначних українських мовознавців, дослідник історії, граматики, фонетики та лексики української мови. Він був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка та Українського наукового товариства, а також автором першого українського перекладу фінського епосу «Калевала». Однак його наукова діяльність стала приводом для переслідувань: у 1933 році Тимченка звільнили з Інституту мовознавства ВУАН, звинувативши в «націоналістичній діяльності на мовному фронті».
У серпні 1938 року, у віці 71 року, науковця заарештували. За обвинуваченням в участі в антирадянській націоналістичній організації його засудили до п'яти років заслання в Красноярський край. Навіть там поруч із ним залишалася цивільна дружина Ксенія Низюк, яка домоглася дозволу супроводжувати чоловіка, попри його серйозні проблеми зі здоров'ям. У 1943 році Тимченко повернувся до Києва, а згодом знову працював в Інституті мовознавства. Реабілітували його лише 1989 року.
Окрема трагічна історія — особистий архів ученого. Під час арешту в нього вилучили наукові праці, листування та інші документи. Тимченко неодноразово звертався до НКВД із проханнями розшукати й повернути неопубліковані роботи, але марно. Ймовірно, частину архіву знищили в березні 1939 року: відповідно до акта співробітників НКВД, вилучене особисте листування спалили як таке, що нібито не мало цінності.
Сьогодні документи кримінальної справи Євгена Тимченка зберігаються у фонді 263 ЦДАГО України (справа № 61823, томи 1–3).
📜Канал "Архівні Артефакти" | 2 234 |
| 4 | "Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."
Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року.
Прочитайте невеличку, але дуже цікаву і цінну колонку нашого підписника, молодого історика і мого товариша - Олександра Шевцова.
https://www.istpravda.com.ua/columns/2026/11/16/166297/
Сашко написав цей матеріал базуючись на німецьких документах.
п.с. поляки вже почали нити, що мовляв "ви всьо вьотє", "наші улани були бусінками і взагалі їх тренували по 5 років пукати метеликами і пісяти веселкою. А от ваші націоналісти знали 100500 способів як приготувати і з'їсти польських дітей". Ну нічого нового, зрештою. (останній скрін)
А це значить, що автор зачепив за живе. Сань, так тримати!!!
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 901 |
| 5 | У листопаді ми традиційно згадуємо усіх невинноубієнних москвою під час Голодоморів.
Сьогодні на Патреоні - Фотограф Голодомору - Микола Бокань. Справа і фотоальбом
Ця справа буде у вільному доступі і переглянути, чи завантажити її можуть усі охочі
Микола Федорович Бокань (1881–1942) — фотограф із Батурина на Чернігівщині, який залишив одне з найцінніших фотосвідчень Голодомору 1932–1933 років. На відміну від багатьох іноземних фотографів, які документували голод в Україні, Бокань фотографував трагедію, яку переживала його власна родина. Коли в 1932 році його сім’я із сімома дітьми почала голодувати, а заробляти фотографією стало практично неможливо, він узявся документувати повсякденне життя в умовах голоду. Він не просто фотографував, а й залишав промовисті підписи до світлин. На одній із них зафіксовано родину за майже порожнім столом із написом: «300 днів (триста!) без шматка хліба до злиденного обіду». Окремі фотографії присвячені смерті його сина Костянтина, який помер від виснаження.
Фотографії та записи Боканя збереглися в його архівно-кримінальній справі № 75489-фп, що перебуває в Галузевому державному архіві СБУ. У жовтні 1937 року Миколу Боканя та його сина Бориса заарештували. Радянські органи звинуватили їх в антирадянській агітації та поширенні так званих провокаційних фотографій. У квітні 1938 року Миколу засудили до восьми років таборів, а Бориса — до п'яти. Син помер у таборі через рік після вироку, а сам Микола Бокань помер у 1942 році, не відбувши призначеного терміну покарання. Його світлини, які дослідники виявили в архіві СБУ лише 2007 року, стали надзвичайно важливим свідченням Голодомору, збереженим фактично всупереч намірам радянської влади приховати злочин.
Джерело: ГДА СБУ, Ф. 6, Спр. 75489-ФП
Загалом 697 фото та документів
Том 1, Том 2, Фото у високій якості
Рекомендую Вам підписатися на Патреон. Так Ви підтримаєте мою роботу, а також хлопців на фронті із моїх підрозділів. Я вже на на фронті, а інвалід ІІ групи внаслідок війни. Але одного разу воїн - воїн назавжди.
Якщо Ви стаєте патроном, а найнижча підписка 3 долари в місяць (120 грн, а хто хоче, то може й більше☺️), то Ви автоматом отримуєте доступ до усіх попередніх колекцій, а там вже десятки тисяч фото і документів. (всі колекції дам в коментарях). Усі кошти з Патреону я перекидую пацикам зі своїх підрозділів на фронті.
Наголошую (!!!), що це ніякий не продаж документів, у більшості дописів і вже точно на усіх колекціях ви можете знайти архівну легенду і самі замовити ці справи у архіві. Для тих, хто підтримує канал і українське військо, себто для патронів вони є у вільному доступі. Підписки різні від 3 до 25 доларів, хто скільки бажає і може. (там же ж і є певні плюси для активних патронів)
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 769 |
| 6 | Завтра на «ПалімФесті» від PEN Ukraine говоримо про Петрова-Домонтовича. Приходьте.
⏰ Коли: 20 листопада о 18:30.
📍 Де: Книгарня «Є», вул. Лисенка, 3.
🎟 Вхід: вільний за попередньою реєстрацією: https://forms.gle/hJCPMtKBN54sevCo6
Там взагалі буде чимало цікавого
https://pen.org.ua/palimfest-programme | 1 297 |
| 7 | 1949 рік
Хвильовий і Винниченко - яриє націоналісти
Тепер я бачив все)))))
Джерело: ГДА СБУ, Львів | 1 531 |
| 8 | Оцифровані матеріали Євгена Маланюка та світлини стрілецької доби
Є гарна новина для дослідників української історії та всіх, хто цікавиться нашою культурною спадщиною. Архів Української Вільної Академії Наук у США поповнився новими оцифрованими й описаними матеріалами, які тепер доступні онлайн.
Йдеться насамперед про особовий фонд Євгена Маланюка (1897–1968) — видатного українського поета, військового, публіциста та есеїста. До цифрової колекції додали листи, фотографії та листівки, адресовані письменникові його дружиною Богумілою Маланюк-Савицькою та сином Богданом. Загалом цифрова колекція фонду вже налічує 64 архівні справи, серед яких є матеріали, що дозволяють краще пізнати не лише творчість Маланюка, а й його родинне життя та особисті зв'язки.
Також завершено описування фотодокументів стрілецької доби з фонду Степана Ріпецького (1894–1986) — адвоката, видавця та громадсько-політичного діяча. Вся фотоколекція вже доступна для перегляду онлайн.
🔎 Ознайомитися з матеріалами можна за посиланнями:
▪️ Особовий фонд Євгена Маланюка: https://uvan.online/fonds/10/
▪️ Фотоколекція Степана Ріпецького: https://uvan.online/fonds/362/
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 574 |
| 9 | У 1945 році ти собі вирішив повчитися у Львівській консерваторії.
А тут бедиммммс.
І у Тебе викладає сама Соломія Крушельницька.
Дуже так не зле!!!
Джерело: Державний архів Львівської області
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 506 |
| 10 | Члени болехівського товариства "Січ". 16 листопада 1941 року.
Джерело: Державний архів Івано-Франківської області
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 779 |
| 11 | «Мадонна політв’язнів» для дисидентів і «Мегера» для КГБ
Олена Антонів (1937–1986) — львівська лікарка, яку КГБ у своїх оперативних розробках називало «Мегерою» за непоступливість і вміння зривати слідчі дії. На допитах вона не давала свідчень проти колег, посилалася на забудькуватість та іронізувала над чекістами. Одного разу, визнавши, що протокол допиту у справі Ірини Калинець записаний правильно, вона все одно відмовилася його підписувати, пояснивши: «Не люблю підписувати різні документи». Натомість серед українських дисидентів її знали як «мадонну політв’язнів».
Від початку 1960-х років квартира Антонів у Львові стала одним із важливих осередків українського руху опору. Тут зустрічалися Василь Стус, Алла Горська, Іван Світличний, Ігор та Ірина Калинці, Михайло Горинь, зберігали й друкували самвидав, зокрема «Український вісник». Антонів підтримувала зв’язки з підпільною УГКЦ, допомагала організовувати богослужіння, а також опікувалася родиною Романа Шухевича — його дружиною Наталією та сином Юрієм. Її особисте життя також було пов’язане з дисидентським середовищем: першим чоловіком був В’ячеслав Чорновіл, другим — поет і член Української Гельсінської групи Зеновій Красівський.
У 1970-х роках Олена Антонів фактично координувала на заході України допомогу політв’язням: надсилала до таборів ліки й продукти, оплачувала адвокатів, допомагала родинам із поїздками на побачення, готувала листи протесту та петиції. Вона збирала інформацію про стан здоров’я ув’язнених, передруковувала документи Української Гельсінської групи й таємно доправляла їх до Москви для іноземних журналістів. За це КГБ стежило за нею, проводило обшуки, погрожувало арештом і перешкоджало професійній діяльності. Проте Антонів продовжувала допомагати тим, хто опинився під репресіями, залишаючись однією з важливих постатей тилу українського дисидентського руху.
Джерело: ГДА СБУ, ф. 65, картка; ГДА СБУ, ф. 6, оп. 1, спр. 75513-фп (справа на І. Калинець); ф. 16, оп. 1, спр. 1007; УСБУ у Львівській обл., спр. 32175-п (справа на С. Шабатуру).
📜Канал "Архівні Артефакти" | 2 153 |
| 12 | Понад 7 тисяч історичних карт і креслень Київщини оцифрували та відкрили для перегляду онлайн.
Державний архів Київської області завершив оцифрування понад 7 тисяч історичних карт, планів, креслень і проєктів Київської губернії за період 1782–1919 років.
Серед документів — генеральні плани Києва, Василькова, Бердичева, Сквири, Умані та інших міст, креслення архітектурних пам’яток, проєкти доріг і мостів, а також карти земельних ділянок.
Ці документи допомагають досліджувати, як понад сто років тому виглядали населені пункти Київщини. Вони будуть корисними для науковців, краєзнавців, архітекторів і всіх, хто цікавиться історією рідного краю.
Переглянути історичні документи можна на вебплатформі Державного архіву Київської області «Е-архів» (https://archium.dako.gov.ua/inventories/15723/).
Державний архів Київської області продовжує роботу з оцифрування та оприлюднення документальної спадщини XIX–XX століть.
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 790 |
| 13 | Я не сильно знавець москви, але виявляється, що там на москва ріці є пристань - "Кримський міст".
Цьому ж і присвячуємо ранковий допис.
І дякуємо - Силам оборони України за прекрасну нічну роботу.
Джерело: ГДА СБУ і соцмережі
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 842 |
| 14 | Коли ти з архівом СБУ на одній хвилі. Вони сьогодні опублікували документи, котрі я свого часу знайшов і ще й написав статтю.
Від полковника Армії УНР до ченця Почаївської лаври. 16 листопада минає 150 років від дня народження Михайла Русіяна — бойового офіцера-артилериста, учасника Російсько-японської та Першої світової воєн. У 1918 році він долучився до українського війська: за Гетьманату командував артилерійською бригадою та гарматним полком, а в Армії УНР очолював Артилерійську управу й постачання Військового міністерства. Наприкінці 1920 року Русіян особисто доставляв таємні документи Симону Петлюрі до Тернополя, а згодом працював при дипломатичній місії УНР у Румунії.
Після поразки Визвольних змагань він оселився у Почаєві, де відкрив церковну крамницю. У 1923 році пішов у послушники Почаївської лаври, а за рік прийняв чернечий постриг під ім’ям Магістріан. Колишній полковник керував справами Духовного собору, вів монастирську бухгалтерію та завідував готелем. Так бойовий офіцер, який виконував доручення Петлюри, став ченцем однієї з найвідоміших православних обителей України.
У березні 1940 року 63-річного Магістріана заарештував НКВД і помістив до Кременецької в’язниці. Однак його кримінальна справа виявилася нетиповою: замість звичних звинувачень у шпигунстві чи підготовці повстання значну увагу слідчі приділили побутовим конфліктам — періодичним бійкам ченця з місцевим сторожем. У серпні 1940 року справу закрили «за відсутністю складу злочину», врахувавши також похилий вік заарештованого. Подальша доля Михайла Русіяна невідома.
А ось тут моя стаття про нього. Запрошую до читання - https://www.academia.edu/179456655
Джерело: УСБУ в Тернопільській обл., спр. 2124-п.
📜Канал "Архівні Артефакти" | 2 072 |
| 15 | Наказ Берії (з автографом) від 26 жовтня 1940 року про нагородження співробітників НКВД, які брали участь в операції з розстрілу польських військовополонених у Смоленській, Харківській та Калінінській областях.
У списку можна знайти всю верхівку радянських катів: Блохін, брати Шигальови, Семенихін, Антонов, Ємельянов, Яковлєв, головний харківський кат Купрій, Рубанов із Калініна.
Опублікував: Констянтин Богуславський
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 625 |
| 16 | Вчора виповнилося 125 років від дня народження Євгена Павловича Побігущого-Рена – військового, політичного і громадсько-культурного діяча, одного із організаторів і командирів Дружин українських націоналістів, полковника 1-ї Української дивізії Української національної армії, члена Організації українських націоналістів, лицаря-командора ордену Святого Сильвестра.
У ЦДАГОУ зберігається фонд особового походження Євгена Побігущого-Рена, в якому репрезентований широкий видовий спектр документів: дипломи, залікові книжки, свідоцтва навчальних закладів, посвідки щодо його викладацької діяльності, свідоцтва, грамоти українських та австрійських комбатантських організацій про відзначення його нагородами, листування, фотографії, документи членів його родини тощо.
Вони були передані на державне зберігання до архіву доктором політичних наук, професором Іваном Монолатієм та стали складовою Національного архівного фонду України.
📜Канал "Архівні Артефакти" | 1 751 |
| 17 | Махабунда. Спомини про Тернопіль у міжчасі
Давайте найперше розповім вам, чому для мене настільки дорога ця книжка. Бо дитинство, юність і вже там післяюність я прожив у Тернополі. У Тернополі досі живе моя мати. Я тут ходив у садочок, до школи й університету. Це все Тернопіль. І саме місто я, в принципі, непогано знаю. Маю на увазі з історичної точки зору. Тому я дуже тішуся цій серії.
Вона має назву «Дитинство Тернополя». І це дуже альтруїстична, така волонтерська серія. Про неї я ще трошки більше розкажу. Це серія, яка включає спогади, книжки про окремі визначні місця Тернополя, а також колекції листівок і таке інше.
Тепер давайте поговоримо про те, чому саме слово «махабунда».
Це суто тернопільське слово. І навіть не всі тернополяни знають, що воно означає. У нього є два значення — у ширшому і вужчому контекстах.
У ширшому — це розбишака, іноді навіть злочинця могли так назвати. Такий непосидючий тип, як дід Юсько, котрий і розповідає в цій книжці. Каже: «Дідько дідька не рухав». От махабунда — це такий собі дідько.
У вужчому контексті це ознака, ну, певної субкультури, мабуть. Для вас буде зрозуміліше, якщо скажу так: те, що у Львові відоме як батяр, у Тернополі — махабунда.
Ось. Книжка не про них. Книжка — це спогади тернополянина, корінного тернополянина діда Юська. На момент, коли ці спогади записували, йому було 92 роки. Ось він і розповідає про Тернопіль із 20-х років.
При тому, що тут дуже класно, — це пряма мова. Про редактора Тараса Циклиняка ще скажу окремо. Власне, він же ж і був інтерв'юером. Він збирав ці спогади. Він дуже класно попрацював, залишив живу мову, додавши лише невеличкі коментарі — дуже доречні й правильні.
Дід Юсько розповідає про своє життя. Життя за Польщі, життя за перших совєтів, життя за німців. Ну і, власне, вже життя за других совєтів.
І він розповідає це просто. Це так, ніби ви спілкуєтеся зі своїм дідусем. Тільки дідусь відвертий, не боїться використовувати слово «блядь», відверто говорить про секс та інші речі.
Але це настільки класно і настільки по-справжньому! Тобто тут немає чогось загорнутого в папірці чи гіперполіткоректного.
Коли він розповідає, що вони малими кидалися камінням в євреїв, то він так і каже: кидалися камінням в євреїв. І шкоду їм робили, і різні пасквілі писали крейдою на стінах.
Але водночас його батько, котрий був будівельником, досить добре жив із євреями, мав від них замовлення, мав із ними якісь бізнесові справи й таке інше.
Добре тут показана і міжнаціональна ворожнеча, яка існувала за Польщі. Знову ж таки, без загортання в папірці, без нічого. Так, як було. Чоловік розповідає, як він жив. Як поляки ненавиділи українців та євреїв. Не всі звісно. Але...
І в цьому дуже-дуже великий позитив цієї книжки та інших книжок серії.
Ще одну історію вам розкажу — і показову, і смішну.
Вигнали малого Юська зі школи, бо він прийшов у вишиванці. А поляки сильно задиралися до нього через ту вишиванку. І він узяв олівця та одному з них майже проштрикнув руку.
За це його і вигнали зі школи.
Тато дуже на нього сварився, бив і хотів ще бити. Тож Юсько тікав і десь спав по чужих стрихах. Навіть одного разу спав у хаті, де хлопець повісився. Казали, що в тій хаті дідько є.
Але Юськові й спалося там дуже добре, навіть дуже тепло йому спалося, як він сам казав. Ну бо дідько дідька не рухає
А ось вам погляд на дві окупації із простої людської перспективи. (від себе уточню, що перспективи дистрикту Галичина):
"Моя мама пішла за німців, здала шість корців зерна, то принесла із двох телят шкіри, материю на вбрання і чотири пари теплої білизни. Дві татові і дві мені. А рускій шо дав??? Рускій прийшов, курва, і написав: «Дати двадцять центнерів!» Дядько дав 20. Думав, же всьо… Через дві неділі приходе — ще десять. Через три неділі приходе — ще п’ять. І так, кууурва, тягнув, що на насіння не лишив! Навіть курці не було шо дати…"
На цьому мабуть зупинюся з історіями, бо ще маю щось написати.
Тепер наостанок ще трошки розповім про упорядника Тараса Циклиняка. Він тернополянин, сам себе називає краєзнавцем. І, як на мене, він робить титанічну роботу. Справді титанічну!
Бо я вже говорив, що це альтруїстичний і такий волонтерський проєкт. Ці книжки — ось усі 12 томів серії «Дитинство Тернополя» — видавалися накладами 200–300 примірників. Тобто насправді дуже малими.
І мені от шкода, мені щемко, бо навіть я не маю всіх примірників. У час, коли вони видавалися, я працював у Києві, потім почалася повномасштабна війна, я воював. І я маю всього-навсього шість книжок серії.
Радий би купити інші. До речі, якщо у вас є інші томи і ви зараз читаєте цей допис та вам не шкода з ними розстатися, я куплю їх у вас, як кажуть у Тернополі, за грубі гроші.
І ось чому я почав про це говорити. Мені шкода, що цей проєкт існує в таких масштабах і що цих книжок насправді так мало. Вони є у вільному електронному доступі, будь ласка, їх можна завантажити. Але мені хотілося б, щоб їх було більше у паперовому вигляді.
Бо у 2022 році змінилася Україна, змінилися українці. І також змінився Тернопіль. Я знаю, що до міста приїхало багато людей з інших куточків України, котрі через військові дії не могли жити у своїх рідних містах, містечках і селах. Вони перебралися до Тернополя.
І це дуже цікаво, тому що ці книжки допомагають пізнати місто. Я би хотів, щоб їх читало більше людей.
Плюс до того, як я вже казав, укотре згадаю цю людину — Тараса Циклиняка. Він краєзнавець. І навіть у розповіді діда Юська він чітко відзначає місця, про які йдеться. Дає невеличкі уточнення. Щедро доповнив цю книжку фотографіями — старими фотографіями міста Тернополя.
І це, знаєте, такий своєрідний гайд по Тернополю. Бо, прочитавши цю книжку, ви точно знайдете для себе 15, 20, 25 точок, які хотіли б подивитися.
Тернопіль, на жаль, дуже сильно був зруйнований після другого совєтського «визволення». Місто було сильно поруйноване. Дехто оцінює масштаби руйнувань у 75–80 відсотків.
І всі архітектурні пам'ятки, які залишилися в Тернополі, для тернополян, котрі цікавляться історією, — знаєте, вони просто на вагу золота!
Дуже шкода, коли вони нищаться, коли їх по-ідіотському перебудовують. Але це таке. Це вже мої болі й болі тих тернополян, котрі цінують історію.
А книжка дуже класна. Книжка дуже класна, і я закликаю вас її прочитати — чи в паперовому, чи в електронному варіанті.
А також закликаю людей доброї волі, хто зараз це читає: може б, такі книжки видавалися все-таки не накладами у 200 примірників?
Бо це історія. Історія гарного, славного, цікавого і, зрештою, файного міста Тернополя | 1 507 |
| 18 | Нет текста... | 1 365 |
| 19 | Докидав ще книжок на monoбазар.
https://volodymyrb2258.monobazar.com.ua
Welcome! 😁
Філософія, історія, політологія, художка.
А Ви завели свої monoбазари? | 1 498 |
| 20 | Товариство, вже вечір п'ятниці. Показуйте, що ви читаєте! Що у вас зараз у руках, на столах, у книжкових шафах?
Я тим часом частково перечитую, а частково відкриваю для себе нові історії Едгара Аллана По. Бо зловив себе на думці, що, окрім відомих оповідань на кшталт «Золотого жука», «Похованих заживо» та «Вбивства на вулиці Морг», прочитав не так уже й багато його творів.
І це розкішно. Просто розкішно!
Зараз вставлю одну цитату, з якої дуже сильно сміявся. Бо Едгар Аллан По, окрім психологічних міркувань, готики й мороку, ще був добрячим тролякою. Іноді просто неймовірним.
Ось, наприклад:
«Коли настане належний час, усе, що пан письменник мав на увазі, і все, що він не мав на увазі, буде висвітлено в популярних часописах, разом з усім, що він мусив би мати на увазі, і тим, що він явно мав на увазі, тож врешті-решт наприкінці все стане чітким і зрозумілим».
А що у вас? Показуйте, що читаєте!
#що_Читають_любителі_архівів | 1 641 |
