кров благословенна
Открыть в Telegram
Дім роману "Кров нової згоди", міське квір фентезі з елементами горору 🖤 Місце для розмов про готику, тру крайм, темне мистецтво, страшне кіно і книжки. Автор - Едвард Різ @DerangedPixie
БольшеСтрана не указанаКатегория не указана
260
Подписчики
+124 часа
+17 дней
+1830 дней
Загружаем данные
Похожие каналы
Нет данных
Возникли проблемы? Пожалуйста, обновите страницу или обратитесь к нашему support-менеджеру .
Облако тегов
Нет данных
Возникли проблемы? Пожалуйста, обновите страницу или обратитесь к нашему support-менеджеру .
Входящие и исходящие упоминания
---
---
---
---
---
---
Привлечение подписчиков
ноябрь '26нояб. '26
ноябрь '26
+1
в 0 каналах
октябрь '26
+34
в 12 каналах
Get PRO
сентябрь '26
+4
в 1 каналах
Get PRO
август '26
+13
в 1 каналах
Get PRO
июль '26
+6
в 1 каналах
Get PRO
июнь '26
+78
в 1 каналах
Get PRO
май '260
в 1 каналах
Get PRO
апрель '26
+18
в 182 каналах
Get PRO
март '260
в 2 каналах
Get PRO
февраль '26
+134
в 1 каналах
Get PRO
январь '260
в 1 каналах
Get PRO
декабрь '25
+1
в 1 каналах
| Дата | Привлечение подписчиков | Упоминания | Каналы | |
| 10 ноября | 0 | |||
| 09 ноября | +1 | |||
| 08 ноября | 0 | |||
| 07 ноября | 0 | |||
| 06 ноября | 0 | |||
| 05 ноября | 0 | |||
| 04 ноября | 0 | |||
| 03 ноября | 0 | |||
| 02 ноября | 0 | |||
| 01 ноября | 0 |
Посты канала
“Керрі”, на мою думку, ледь не найкращий роман Стівена Кінга - це я кажу як великий фанат, що перечитав багато його творів. Це історія коротка, але настільки наповнена і справжня, що пережила найбільше екранізацій з усього доробку письменника. Жодна екранізація, на мою думку, не була ідеальною. Біда навіть не в тому, що жодна акторка в ролі Керрі не схожа на (досить деталізований) опис героїні. Про це я вже неодноразово писав тут - в світі так багато фетфобії, що варто перестати очікувати на товстих жінок у центрі сюжету. Щоб героїні співпереживали, вона має бути красива і худа. Якщо вам ця тема цікава, то от рекомендую детальний аналіз від художниці, яка в процесі малює портрети всіх ключових персонаж_ок роману.
Є інша біда: всі екранізації ігнорують mockumentary style, в якому написаний роман, і я не розумію, чому. Книжка великою мірою складається з газетних вирізок, інтерв’ю, уривків з мемуарів, офіційних документів. Це не звична нам оповідь, і саме тому вона так мене зачарувала при першому прочитанні і досі не відпускає. Я робив у цьому форматі перформанс про свою власну загадкову мертву дівчинку, і колись, напевно, напишу так якийсь текст - хоча розумію, наскільки це складно. В тексті ми чуємо голоси самої Керрі, її матері, Сью Снелл - однієї з небагатьох виживших однокласниць, сусідки родини Вайтів, дослідників і дослідниць феномена телекінезу, журналістів і поліцейських. Всі ці голоси різні, ми бачимо одну трагедію з багатьох боків, що надає їй глибини і дійсно створює шедевр. Піджанри mockumentary та found footage в горорі давно на піку популярності, і саме так варто було б екранізувати “Керрі”...
*видихає, бо через довбаного Фленагана нової екранізації не буде ще довго*
Загалом, якщо ви ще не читали, то беріться (українською Кінга видає "КСД") - незважаючи на вік, ця книжка досі актуально говорить про стосунки між підлітками, жіночу сексуальність і тілесність, віру й руйнівну силу релігії. Короткі влучні речення основного масиву тексту, які я колись запозичив і до свого письменницького стилю, створюють яскравий і реалістичний світ - щоб поставити себе на місце Керрі або її булерок, не потрібні детальні описи. Всі ми там були, на одній із позицій.
#blessedblood_books
| 2 | Коли я дивився Teenage Sex and Death at Camp Miasma в маленькому залі районного ТРЦ, мені було шалено цікаво, що цисгетеро парочки поруч думають про весь цей смішний квір карнавал з літрами крові. Хтось із них прийшли подивитися на Джилліан Андерсон, хтось на кіно з багатьма нагородами, і, здається, тільки я сидів у повному зачаруванні внутрішньої дитини. Режисер_ка Джейн Шонбрун молодші за мене всього на два роки, і ми явно зростали у схожих умовах, приклеєні до телевізора з відеоплейером, з неконтрольованим доступом до горор кіно 80-х і 90-х. І саме Андерсон з’явилася в цьому фільмі, я впевнений, через юну любов Джейн до “Цілком таємно”. Кому з міленіал_ок Скаллі та Малдер не були gay awakening…
Не уявляю, що парочки думали про лесбійський секс, оголене трансгендерне тіло Джека Хейвена, до біса життєві жарти про квір-адженду, відсутність адекватного сюжету, але я насолоджувався. На відміну від “I Saw the TV Glow”, попередньої стрічки Шонбрун, тут обійшлося без вічної квір трагедії й арки камін-ауту: всі відкрито негетеросексуальні, дорослі, вже не шукають себе, тільки розбираються з деталями. Ніхто не помирає (принаймні, раз і назавжди), і все це згори щедро прикрашено любов’ю до фільмів категорії B з їхніми нескінченними франшизами, де врешті решт головне чудовисько їсть людей в космосі, в Середньовіччі і в паралельній реальності.
Це перший фільм Шонбрун, який мені щиро сподобався, але раджу я його вам дуже обережно. Ви не знайдете тут логічної історії, скоріше зануритеся в сон при температурі 40 після перегляду десяти слешерів поспіль. А якщо ви цисгетеро, вам може бути незрозуміло і навіть неприємно. Або ж ви раптово дізнаєтеся, що насправді ви не цисгетеро 😏
Поки ще є сеанси в кінотеатрах, дивіться - на великому екрані особливо гарно. Крім того, в фільмах Шонбрун завжди надзвичайний саундтрек.
#blessedblood_cinema | 80 |
| 3 |  +5Темрява стає довшою (особливо під час екстрених відключень), за вікном моторошно… Шо в такі часи найкраще робити? Читати книжки і створювати красу 💜📚
Це я вам знову нагадую про Riddler’s Bookclub - незвичайний книжковий клуб, де ми малюємо, клеїмо стікери, виділяємо найцікавіше і коментуємо твори, які читаємо. А потім - обмінюємося одне з одним (милі подарунки included), щоб побачити креативність інших і поспілкуватися через книжку. Дивіться фото посилочок, які отримують учасни_ці клубу - краса неймовірна! Pinterest би плакав 😊
Ми шукаємо новеньких! Щоб взяти участь, напишіть мені в коментарях, скину лінк на телеграм-чат. Потрібно бажання красиво паплюжити книжки, можливість відправити і отримати посилку Новою поштою, і (для початку) одна книжка, яку захочете розділити з іншими.
Є питання? Пишіть! | 83 |
| 4 |  Нічна афірмація для Каміли 🤭 | 101 |
| 5 | Чи можливо по-справжньому полюбити істоту, яка створена спеціально для тебе з гнучкої лози? І чи існує вихід з патріархальної системи, коли вона - єдиний відомий тобі спосіб життя?
Про “Плетеного” (Wicker) розмов в інтернеті було ледь не більше, ніж про “Обсесію”, і багато критиків (не критикинь, ага) порівнювали ці дві стрічки: нібито в обох є хтось без свободи волі, в підкоренні, і хтось, хто користується можливістю. “От якби поміняти гендери в Wicker, це був би горор”, - казали вони. Але справа в тому, що Wicker вже є перевернутою історією, що повторює сотні схожих сюжетів - від класичного “Пігмаліона” до Companion, але (цікаво, чому) жахастика з неї не буде. Пара моментів, що перехоплюють дух, в наявності, та і життя в селі виглядає кріпово, але загалом це романтична казка, притча, наявна навіть класична мораль в кінці. Тут у людей професії й сімейні статуси замість імен, про які порівняння взагалі можна казати…
Так, жінки бувають аб’юзерками і маніячками, однак це не настільки вкорінена в суспільстві норма, щоб створювати дзеркало в популярному мистецтві. Тут трошечки тонше. “Плетений” розповідає про самотню жінку старшого віку, яка аж настільки не вписується в суспільні норми, що одного разу замовляє собі рукотворного чоловіка for lolz. Місцевий трікстер Кошикар погоджується, для нього це професійний виклик. Плетений Чоловік виходить не тільки красивим, як двохметровий швед, але й пристрастним, ніжним, і, здається, зовсім не помічає віку й відлюдькуватості Рибалки. От тільки їй важко в то повірити, бо зростала вона при тих же законах, що й інші жінки села, хоч і не відповідала стандартам.
Є в казці місце і для драми, і для плетеної еротики (не так багато, як я очікував) - і, звісно ж, хороший фінал. Рідкісні для масового кіно картинки задоволення неконвенційної жінки теж є, мені радісно було це побачити. Можливо, тому це кіно і збурило багатьох самим тільки трейлером - важко сприйняти, що немолоді і недоглянуті теж заслуговують на любов.
Сходіть обов’язково, от тільки хотілось би покази в оригіналі: мені здалося, що в перекладі загубилося багато жартів і каламбурів. Англомовні оглядачки обіцяли, що буде смішно, але українською якось не склалося.
#blessedblood_cinema | 131 |
| 6 | Мені було сьогодні років, коли я дізнався, що полювати на педофілів заради контенту придумали не росіяни в пізні двохтисячні. Не буду тут називати ім’я того “героя” з боліт, земля йому скловатою, а скажу про американця Кріса Гансена, чиє телешоу “Спіймати хижака” породило десятки ще огидніших за оригінал рухів. Свіжий фільм “Праймтайм” з Робертом Паттінсоном - якраз про нього, така собі напівмістична фантазія на тему. Сам Кріс Гансен стрічку розкритикував, мовляв, не так усе було, але судитися зі студією не став.
Якщо ви не в курсі, про що я (щаслива ви людина), то коротко: волонтери організації Perverted Justice Foundation прикидалися підлітками в чатах і на цю приманку ловили педофілів. Коли чоловіки приходили на особисту зустріч, їх зустрічала не тільки приманка, а й знімальна група на чолі з Гансеном, а потім - наряд поліції. Весь процес демонстрували по ТБ в праймтайм із традиційно пафосними закадровими коментарями.
Після фільму я й сам трошки подивився уривки шоу на ютубі, і великої різниці насправді не побачив - хіба що Паттінсон показує персонажа більш моторошним, ніж він виглядав у телевізорі. І (чомусь) автори фільму обрали сфокусуватися на гомосексуальних “хижаках”, тоді як в шоу більшість приманок були дівчатами. В той час, коли гетеро-педофіл сидить у кріслі Президента США і прикриває інших таких же (шо там по файлах Епштейна?), рішення режисера прям дуже цікаве. Можливо, суть в епізоді, яким закінчився і “Праймтайм”, і реальна історія шоу, а можливо… ну, тойво, геї ж всі педофіли, ви в курсі.
Окрім людської беспринципності та контроверсійного використання невинного актора у травмуючих ситуаціях, фільм торкається образу “абсолютного зла”, навіть надає йому монструозне обличчя - і через це я втратив останню краплю симпатії до головного героя. Коли в історії про банальність жаху з’являється демонічне (навіть якщо лише в голові протагоніста), вона втрачає привабливість. Бо так можна і до перекладання провини цілого народу на одного лідера дійти.
(як я цікаво зациклив цей сумбурний текст на росії, ну!)
Але загалом “Праймтайм” приваблює, бо ми любимо дивитися на потворне. Це красиво зняте кіно про гнилих людей, одержимих славою і самосудом, про перемогу будь-якою ціною, а також про кошмари раннього інтернету і аналогового телебачення. Ви собі не уявляєте, шо в онлайнах 2000-х у нашому регіоні коїлося, ууу… Можливо, я в книжці цього торкнуся, якщо туди влізе ще й така лінія. Бачив я форуми педофілів у вільному доступі, досі як згадаю, так плакати хочеться.
Якщо вам аж така темрява по душі, то дивіться “Праймтайм” в кіно. Паттінсон дуже крутий.
#blessedblood_cinema | 119 |
| 7 | Отже, мій жовтневий експеримент завершився цілком успішно: я написав 13 коротких текстів загальним об’ємом 6297 знаків. Звісно, книжка за цей місяць майже не просунулася, але завдяки (к)Інктоберу я трошки більше розібрався в деяких персонажах: відчув мотивацію Ані, поняв, шо Крістіану треба підсипати фізичних страждань, глибше пов’язав Камілу з Керрі Вайт, бо з неї ця персонажка і виростала колись. Згодом опублікую тексти на UWURead і на AO3, коли (якщо ) він оживе. Кажіть, чи було вам цікаво то всьо читати, і вибачайте за недостатню кількість єблі
Писати щодня мінімум двісті слів я, очевидно, можу. Роман для мене, очевидно, аж занадто складна задача. Але листопад - час написання швидких книжок, і я спробую зробити це знову. Тут розповідатиму про процес і далі - а також у мене в багажі ще багацько горор-оглядів, хороших чужих книжок і ниття з приводу хуйових екранізацій “Керрі”.
Темна, містична пора тільки починається!
(тримайте нову пісню гурту Райана Гослінга на свято)
#blessedblood_characters #blessedblood_music | 139 |
| 8 |  +3Blessed Samhain ✨️ May dark times be warm 🍁
Якийсь костюм у мене буде завтра на концерті Zwyntar, а сьогодні я як слід святкую Соуїн із вівтарем біля води й улюбленим ірландським фільмом.
Готовий зустрічати вмирання. Всі обіцяні пости і результати творчого челенджу будуть у листопаді. | 161 |
| 9 | Сьогодні на “Молодості” дивився три фільми, один з яких хочу скоріше забути, тому звітую про два. Спочатку - геловінська історія, але камерно-драматична, не горорна. Свій перший ігровий фільм “Кейті” режисерка Ліндсі Каллеран присвятила батькові - і це історія про батька, який не впорався з відповідальністю за себе і за родину. Головна героїня (Кейті, власне) змушена одночасно розбиратися з роботою в сімейному “будинку з привидами”, раптовою закоханістю в дівчину і новиною про рецидив батькового алкоголізму. Все навколо несеться, зовсім не так хочеться святкувати Геловін у шістнадцять років.
Потім Кейті дізнається, що справи в родині набагато гірші, ніж вона уявляла, але стрічка все одно залишає надію в фіналі - за підтримки близьких можна подолати будь-яких демонів. Фільм не складний, але атмосферний, особливо якщо Геловін - ваше улюблене свято. Побачили трохи внутрішніх процесів страшного атракціону в маленькому американському містечку, гарних прикрас і костюмів, зроблених з гамна і палок, але з великою любов’ю. Я в тіктоці слідкую за оглядами на горорні аніматроніки для домашнього користування - от було приємно побачити знайомі пластикові морди на великому екрані.
(так, Геловін - моє улюблене свято)
Не знаю, чи можна буде подивитися “Кейті” ще десь в Україні, але якщо раптом трапиться, то гарно підніме настрій холодної осені. Тут достатньо драми, але позитивний фінал і красиві сцени підліткового сапфічного тяжіння. У важливих моментах, в першу чергу між Кейті та її любовним інтересом, незвичайний монтаж, що вичіплює дівчат з загальної картинки, поєднує, навіть коли вони не поруч. Якось так і я відчував це в шістнадцять років.
А завтра розповім ще про романтичне гейське кіно, від якого багато не очікував, але в кінці аж поплакав від щастя. | 163 |
| 10 |  Русня роз'їбала вокзал у моєму рідному Дніпрі, багато загиблих і постраждалих. Жахливі фото ви вже бачили, а я нагадаю про збір на допомогу декільком підрозділам, до якого маю банку. Буду радий будь-якому донату і репосту.
З того вокзалу я їхав у краще життя 7 років тому - і, можливо, їхатиме Каміла. Якщо я матиму сили писати після таких щоденних новин. | 2 469 |
| 11 | Нет текста... | 1 |
| 12 | (k)Inktober День 21. Trophy + Torture
тепер його тіло ламається від погляду. віра робить дива. віра дає дозвіл на будь-що, бо будь-що можна викопати зі старих текстів, яких ніхто не бачив у найпершому виданні - тоді й не видавали нічого, лише переписували, передавали з уст в уста, кожен додавав по новому слову. кожен сам собі бог, сам собі апостол і метатрон, якщо вмієш слова перетворювати на батоги, дорога тобі в пророки. тіло ламається від погляду, вигинається від слів. він падає на коліна безвідмовно, звиклий, що так вирішуються завдання - нескінченна молитва, швидкоплинні ріки болю, свідомість втрачається посеред відчуттів і все, він ніхто, він метафоричне вістря голки, на якому танцюють янголи. сурмлять єрихонські труби, вершники одкровення спішуються та йдуть до нього, пропонують свої дари.
- дивись на мене.
його погляд туманний, він давно вже не плаче, та дихання тисне в горлі, біль трансформується в збудження, збудження - в поклоніння. віра робить дива, віра створює любов з нічого, може сотні людей привести до масового самогубства, може забрати останню надію з погляду, з хрускотом вирвати, розтрощити - хіба ти на щось іще сподівався, після того, як впав з небес? найцінніше, найдивовижніше нищити надцікаво. виплекало тебе життя, викохало в тортурах палаюче - все ще добре - серце, і от його так солодко бити, щоб ти потім створив собі сувенір у стилі кінцугі. щоб всередині стало порожньо, але щось сяяло на полиці золотими ламаними штрихами поміж волого-червоного. небачений раніше трофей, нагорода за виживання.
- дивись.
він дивиться на власне понівечене тіло, жодного живого місця, порізи та садна відбиті золотом - певно, тим же, що вкриває бані церков. це його нове, неортодоксальне розуміння краси. і якби дозволити заплющити очі, він снив би ті золоті переливи до самої смерті. якби вона взагалі могла статися.
#blessedblood_characters #k_inktober | 192 |
| 13 | Збираючи матеріал із власного минулого для головної персонажки мого роману, готки Каміли, я був впевнений в її не-трушності. Серйозних готичних гуртів у її колекції дисків та mp3-файлів немає, тільки всякий там The Cure або прости господи HIM. Але вчора завдяки Кінофестивалю “Молодість” я згадав, що там все-таки була істинна готика, тільки випущена в Україні на диску (ви не повірите) “Українська готика Vol 1”. Я згадав, що скаженів тоді, на початку 2000х, по “Кому Вниз”, Vinky, Dust Heaven та ранньому “Скрябіну”. Але в Дніпрі дістати щось іще, окрім того нещасного диску, не вдавалося, а тим більше побачити хоч якийсь із цих гуртів наживо.
І от на останньому недільному сеансі я побачив, як воно могло б бути у мої двадцять. Режисерка Наталія Ільчук створила музичний фільм “Готика - це тиша” зі студентського проекту 20-річної давності, для якого знімала виступи на декількох музичних фестивалях - “Діти Ночі”, “Некрополіс” тощо. Стрічка є неформатною навіть для документального кіно: це просто живий контент з концертів, студійні пісні, прекрасні юні відвідувач_ки, яким зараз уже за сорок, і вишенькою на торті - сестра Наталії, готка і художниця, гуляє на кладовищі. Якщо ви не жили тоді, ви навряд чи зможете уявити, наскільки це щемко і дивно - бачити щось зі своєї юності, зафільмоване так просто. Я б теж гуляв так меланхолійно в довгій чорній спідниці, ледь торкаючись древніх могильних плит.
В залі, окрім мене, були ще старі готи, більш справжні, один навіть неочікувано побачив себе в глядацькому залі київського фесту. Всі ми трошки поплакали ностальгійно, явно чи приховано (а я врешті решт отримав запрошення до готського чату в Телеграмі 🤭).
У мене (і, власне, у Каміли) не вийшло в той час знайти доступу до адекватних готських сходок (єдина, яка мені трапилася, любила бухло більше за готику). Тому я був готом тихо, ходив собі в чорному, читав Бодлера і Стокера, писав вірші про вампірів. Щасливий був би потанцювати під зоряним небом з такими ж самотніми й сумними, як я. Зараз іноді заходжу до “Теплого Лампового”, щоб спіймати вайб, але це вже зовсім не те, з усім багажем, що маю. “Готика - це тиша”, однак, подарувала мені минуле, якого я не мав, солодко до болю.
Послухати гарної музики і позгадувати двохтисячні можна ще 1 листопада.
Лінк на квитки.
Чи то човен, чи то труна,
Чи то радість, чи то біда,
Чи то правда, чи то брехня,
Чи то світло, чи то пітьма...
Човен пливе, човен пливе,
У невідомість мене несе.
Річка глибока, чорна вода,
Там, де ховається наша біда.
#blessedblood_cinema #blessedblood_music | 213 |
| 14 |  +6На цьому каналі завжди є місце Ісусу Христу, і цієї ночі я вас від усієї проклятої душі запрошую на постановку рок-опери "Ісус Христос - Суперзірка" до Київської опери на Подолі. Це легендарний твір Ендрю Ллойда Вебера і Тіма Райса в українській адаптації, і виглядає спектакль неймовірно.
Багато років тому саме JCS сформувала мій нездоровий погляд на християнство і зробила мене тим, ким я є. Робив сам переклади деяких пісень, але тут вони, звісно, кращі. Якщо вам цікавий образ Ісуса як людини, не бога, його останні дні в приреченому сценарії, і все це в неоні і глем-року з шикарним виконанням, біжіть за квитками.
Наступні покази будуть в кінці листопада.
А ще я сьогодні дивився кіно про українську готичну сцену 2005 року, Каміла в захваті. Але про це розповім завтра.
#blessedblood_theatre | 193 |
| 15 | Я вже ніколи не зможу спокійно дивитися фільми про війну. Навіть фантастичні, навіть зі старовинним історичним тлом. На "Молодості" через це, на жаль, пропускаю майже все українське, нікому не потрібні мої сльози і панічні атаки в залі. На бельгійський воєнний фільм "Боягуз" все-таки сходив, бо обіцяли красиво зняте кохання між чоловіками, яких ніколи не існувало. Відгук буде коротким - оцінювати зображення бойових дій та дилеми збереження власного життя у війську не маю права і сил.
Кохання, між тим, вдалося, між двома молодими солдатами бельгійської армії на Першій Світовій, які виживають правдами і неправдами, і врешті решт знаходять своє щастя. Так, залишаю вам спойлер, бо позитивними фіналами історичної гей-драми треба ділитися, і дивитися треба, щоб такого знімали більше. Моменти ніжності між П'єром і Морісом вишукано красиві, еротичні сцени реалістичні, і в деяких місцях хотілося поплакати від щастя, але для цього треба було відійти від вибухів. Також цікавий квірний дискурс повноцінного театру на війні. Там, власне, і розвивається любовна історія, поки різні погляди на життя не розводять героїв - але потім, уже в мирній Бельгії, вони зустрічаються знову. Не знаю, чи існували насправді вистави аж настільки професійно зроблені, але театри дійсно були. В одному з таких (у Другій Світовій вже) виступали мої бабуся з дідусем.
Отже, якщо вас від воєнних фільмів не тіпає, то дивіться “Боягуза”, другий сеанс на фестивалі буде 31 жовтня.
А я вам розповідатиму далі про стрічки, в яких війни нема (або майже нема, бо ніколи не знаєш на 100%).
#blessedblood_cinema | 199 |
| 16 | Екзистенційний жах скандинавського кіно завжди мене дивує, бо як таке може народжуватися в найщасливіших країнах світу? Трошки розвідав у 2022 в Музеї Щастя в Копенгагені - скажу по секрету, в основному про рівень щастя вони пиздять. Таке склалося враження. І тому іноді навіть щось рідне відчувається у життєвих колізіях їхньої культури, у сміху посеред смерті. В наступному житті хочу бути шведом зі Стокгольмщини.
Це я так почав для себе Кінофестиваль "Молодість", зі шведської трагікомедії "Архіпелаг"
(Adult Supervision в англомовному прокаті). Жодна анотація не могла мене підготувати до того, що там відбувалося. Це на ділі смішна історія про те, як троє дуже різних татусів їдуть до дитячого табору наглядати за натовпом семикласн_иць, але дуже скоро вона перетворюється на повноцінний психологічний трилер. Ні, саспенс створюється не маніяком або істотами з красивого древнього лісу. Як ми вже знаємо з творчості Ліндквіста, найстрашніше в щасливих країнах - це люди. І підлітки, і дорослі.
Перший ігровий фільм блогера і письменника Алекса Шулмана торкається тем булінгу, травми, нейровідмінності, токсичної маскулінності, сексуального насильства над дітьми, ксенофобії... і я певен, при другому перегляді помічу щось ще. Весь цей кошмар показаний не в форматі чорнухи про неблагополучні сім'ї. Ні, тут все чинно і ввічливо, от тільки під красивою ковдрою з IKEA - темне й холодне море, повне мертвих риб.
Тепер важко буде чимось перебити ці враження, але фестиваль тільки починається. Вам раджу дуже, але, здається, на "Молодості" не буде більше сеансів. Чекайте прокату або релізу на українському HBO Max, Вікіпедія це обіцяє.
#blessedblood_cinema | 158 |
| 17 | Увага! Я знімаю з Майка Фленагана порчу на понос, яку поставив після перегляду 8-серійної “Керрі”. Сценарій до “Глиноликого” він написав чудовий, в дусі найкращих DC-фільмів, про які вже всі забули, в тому числі “Бетмена” Метта Рівза. Цей пан теж замішаний у створенні “першого горору всесвіту DC”, тож є надія, що у нас тут створюється новий Готем із цікавими перетинами і великодками.
Якщо після першого абзацу ви нічого не зрозуміли і вам стало нудно, не переживайте - фільм насправді можна дивитися і з нульовим знанням фандому. Це я просто поламана Ноланверсом дитина, що взяла собі ім’я від Загадника і щороку перечитує “Довгий Геловін” на свята темної пори. На щастя, “Глиноликий” сам по собі вийшов непоганим боді-горором - він не соромиться крові та інших деталей внутрішньої людської біології, а коміксова глина перетворюється на розплавлену, розмазану плоть, і виглядає це добре. Є навіть картиночка для тих, хто має трипофобію, я ту сцену ще довго буду згадувати, бррр. Але поруч із огидним є місце для цілком серйозних роздумів про ідентичність, красу і обмеження, що формують нас.
Лор Готема знати не потрібно, сюжет досить простий. Ми спостерігаємо за відомим і талановитим актором Меттом Гейґеном, який дуже цінує своє обличчя і багато про нього говорить. Він вперше отримав номінацію на “Оскар”, знімається в новому фільмі, життя складається ідеально. Але раптом в клубі Метт чіпляє небезпечну дівчину і стає мішенню для невблаганної мафії. Через цю оказію йому доводиться нетрадиційно вирішувати проблеми зі здоров’ям і кар’єрою за допомогою вченої з пристрастю до ризику й експериментів.
Більше деталей не розповім, щоб не спойлерити, але в принципі за трейлером і назвою ви самі здогадалися. В “Глиноликому” якісно поєднані адаптація коміксу, жахастик і навіть трошки трагікомедії, це той тип кіно, коли співпереживаєш монстру в центрі історії та хочеш і собі трошечки надздібностей для ефектної помсти. Чи це тільки я?...
Одним словом, сходіть, якщо таке любите, а я тепер чекатиму появи Метта в другій частині “Бетмена”, поруч із Ріддлером і Джокером. Має бути моторошно і нуарно - все, за що я люблю DC.
(перед фільмом трейлер якихось нових “Месників” показували і я такий еее скікі можна)
А далі вас тут чекатимуть огляди на серйозні фестивальні фільми, бо “Молодість” на носі - але я знаю, що вам і таке цікаво. Набрав собі до корзиночки страшного, квірного і соціального. Stay tuned.
#blessedblood_cinema | 159 |
| 18 |  Двічі закрив бінго Юлії Кубай @juliakubayua бо багато переживаю за свою книжку 😅
А ви шо як? | 148 |
| 19 | (k)Inktober, день 21. Hero + Overstimulation
якби я мав удома книжки з житіями святих, я б розібрався. католицькі, православні, немає різниці - в усіх є непереборна причина для канонізації, в першу чергу - смерть, в другу - страждання. кожен мій день може стати приводом для появи у святцях, от тільки про це ніхто не дізнається. можливо, якщо спробувати померти…?
коли шкіру в десятках точок одночасно проштрикують малесенькі шипи, крові втрачаєш не так багато, щоб розпрощатися зі свідомістю, щоб захворіти. кров тримається всередині, тільки на волі виходить крапельками, але воля коротка, далі буде щось ще. молитви, молитви в темряві, де неправильно вимовлене слово означає запуск нового циклу. сорок разів Отче Наш, сорок разів Богородице Діво, Радуйся, сорок разів Символ Віри, а потім знову. бо в Символі Віри, як часто його не читаєш, задовгий список того, в що треба вірувати, і запнутися десь легко. занадто легко. темрява давить, тиша розʼятрює, але це краще, простіше, ніж молитися поруч зі дзвонами, на вершині, притискаючись до них тілом, відчуваючи їхню руйнівну вібрацію. дзвони рятують, хтось каже, лікують навіть, але дзвонареві не стає сил дожити до старості.
між органами чуттів доводиться обирати, між видами болю доводиться обирати, і не те щоб я міг приховати хоча б якийсь, відключити бодай щось, але іноді виходить вивести одну, провідну лінію під софіти. сьогодні ми думаємо про коліна на гострих каменях. про садна від флагелації. про голод, спрагу, умертвіння плоті. про агрегат на горищі, який забагато про мене знає. libera me, domine, de morte aeterna - шепочу я почуту на міських вулицях фразу, значення якої не знаю, але звучить вона як обіцянка спасіння. її співали церковні хори, під неї заносили мертвих, вона гриміла заголосно, розриваючи звʼязки, підвʼязуючи мене до високих стріл органу, розкинуті руки, бліда оголена плоть під вітражним світлом, ледь схований срам, всі дивитимуться на мене і знатимуть, що насправді мені це подобається. нерозкаяний, повний сумнівів, Каїн посеред божого храму. в якийсь момент біль перетворюється на захват, інакше не буває, інакша доля - це смерть, а я відчуваю, що у Господа на мене є плани.
чи рахуватиметься за самогубство, якщо я перестану пручатися? чи поховають мене за кордоном храмового подвірʼя, освяченої землі? чи зафрахтоване місце в пеклі для того, хто горить всередині через святенні голоси, через розриви на шкірі, горить, дивлячись на наге Христове тіло і хоче цілувати його від шиї до пʼят, ніжно, повільно, всотуючи його млосне розслаблення
чи є самотнім єдиний Бог?
#blessedblood_characters #k_inktober | 166 |
| 20 | Обіцяв вам писати про страшні фільми і забуваю про це. Так от!
Host (2020), режисер Роб Севедж.
Неочікувано мені дуже сподобався цей короткий, але дохріна кріповий фільм, повністю знятий через Zoom. Згадуємо карантинні страждання, які тепер здаються повною дурнею, і дивимося кіно вдома на маленьких ноутбуках для повного занурення. І так, я дійсно раджу.
Група подруг і один друг збираються онлайн, щоб заради розваги провести спіритичний сеанс. Але з душею до цього ставиться тільки одна з них, всі інші зібралися похіхікати і напитися. І, звісно, з таким підходом все йде по одному місцю і далі ми спостерігаємо контакти з потойбічним у кожній з розділених локдауном кімнат.
Я обожнюю мистецтво, яке використовує zeitgeist і техніку для створення унікальних досвідів. По суті Host - це звичайне демонічне found footage (піджанр горорів про знайдені страшні відео), але форма і підхід роблять цей фільм ковтком свіжого повітря. Я чув про нього і у 2020, але якось не було можливості подивитися. А зараз розумію, що і на добре, бо обісрався б як слід, будучи в аналогічних умовах.
Після титрів (теж дуже цікаво оформлених) не вимикайте, вас очікує сюрприз.
І не грайтеся зі спірітичними сеансами, бо все це конєшно маркетинг і релігія з XIX століття, але... але... 😏
(btw хотів поділитися сценою зі спіритичним сеансом у романі, вона мені прям нравиця, але все-таки най лежить і чекає на видання)
#blessedblood_cinema | 177 |
