кров благословенна
Kanalga Telegram’da o‘tish
Дім роману "Кров нової згоди", міське квір фентезі з елементами горору 🖤 Місце для розмов про готику, тру крайм, темне мистецтво, страшне кіно і книжки. Автор - Едвард Різ @DerangedPixie
Ko'proq ko'rsatishMamlakat belgilanmaganToif belgilanmagan
245
Obunachilar
-124 soatlar
+47 kun
+830 kun
Ma'lumotlar yuklanmoqda
O'xshash kanallar
Ma'lumot yo'q
Muammo bormi? Iltimos, sahifani yangilang yoki bizning qo'llab-quvvatlash boshqaruvchimizga murojaat qiling>.
Taglar buluti
Ma'lumot yo'q
Muammo bormi? Iltimos, sahifani yangilang yoki bizning qo'llab-quvvatlash boshqaruvchimizga murojaat qiling>.
Kirish va chiqish esdaliklari
---
---
---
---
---
---
Obunachilarni jalb qilish
Oktabr '26Okt '26
Oktabr '26
+16
1 kanalda
Sentabr '26
+4
1 kanalda
Get PRO
Avgust '26
+13
1 kanalda
Get PRO
Iyul '26
+6
1 kanalda
Get PRO
Iyun '26
+78
1 kanalda
Get PRO
May '260
1 kanalda
Get PRO
Aprel '26
+18
181 kanalda
Get PRO
Mart '260
2 kanalda
Get PRO
Fevral '26
+134
1 kanalda
Get PRO
Yanvar '260
1 kanalda
Get PRO
Dekabr '25
+1
1 kanalda
| Sana | Obunachilarni jalb qilish | Esdaliklar | Kanallar | |
| 17 Oktabr | 0 | |||
| 16 Oktabr | 0 | |||
| 15 Oktabr | +1 | |||
| 14 Oktabr | 0 | |||
| 13 Oktabr | +1 | |||
| 12 Oktabr | 0 | |||
| 11 Oktabr | +3 | |||
| 10 Oktabr | +1 | |||
| 09 Oktabr | +3 | |||
| 08 Oktabr | 0 | |||
| 07 Oktabr | 0 | |||
| 06 Oktabr | 0 | |||
| 05 Oktabr | +6 | |||
| 04 Oktabr | 0 | |||
| 03 Oktabr | +1 | |||
| 02 Oktabr | 0 | |||
| 01 Oktabr | 0 |
Kanal postlari
(k)Inktober, день 16. Gangly + Conditioning
простягає до нього довгі, позбавлені суглобів руки, і нашіптує, розпорошуючи звук понад його вухами
- спи, - каже, - сон то є місткий стан, набираєшся в ньому сил
він хоче відповісти - ніби я не знав - та голос йому не дозволений, коли оточує, накриває, темним заповнює всі прогалини тіла
все ще виходить дихати, якось, ніби в цьому контакті шкіра його отримує нові можливості. якісь там тварини дихають поверхнею тіла, він обирає між дощовим хробаком і саламандрою, в жодному немає достатньої діючої сили. людини в ньому теж нема, коли гливке і матово-чорне говорить до нього.
життя його вдень тягнеться як і раніше - зустрічі в кнайпах, малюнки, він посміхається тому, хто поруч, любить так же безмежно, та іноді посеред світла хапають його м’які, драглисті пальці і тягнуть донизу, кажуть:
- дивись, то є найнадзвичайніший чоловік, що ти тільки зустрічав. дай йому знати. все, що ти думаєш.
він говорить, бо голос дозволений, і так воно легко, так натхненно виходить, як не говорив раніше нікому, а коли знову забирає дихання уночі, він призвичаюється. лише на нескінченне кохання є слова, і це добре, це правильно, його штовхають і він розливається любовною повінню. від заборон, від мовчання дозволені фрази сяють ще яскравіше. його місткий стан концентрує, накопичує, щоб потім, закривши очі, віддати. він виснажений після любощів, аж надто гаряча кров його струменить, пульсуючи прискореними ударами серця, а в’язке повзе по ньому і всотує в себе все. гарно бути порожнім, навіть краще, аніж насиченим.
вранці він знову в любові й знову очікує дозволів. так можна жити вічно. так дійсно можна жити вічно.
#blessedblood_characters #k_inktober
| 2 | Я додивився (ледь дотягнув) “Керрі” Майка Фленагана до кінця і маю шо сказать. Будуть спойлери.
Дисклеймер: я знаю, що це адаптація, а не екранізація. Мені подобаються деякі інші роботи режисера (“Midnight Mass” і “Haunting Of The Hill House”). Я вважаю, що створити всесвіт “Темної Вежі”, починаючи з інших книг Кінга - це чудова ідея.
Але цю ідею цілком можна було реалізувати, залишивши “Керрі” тим, чим вона є - трагічною історією про невиліковну травму, сліпу віру і неглект. Можна було не відбирати у Керрі Вайт весь її характер, всі особливості і внутрішню силу, можна було не віддавати її право на помсту іншій персонажці. Врешті решт, можна було зняти якийсь інший серіал про булінг дитини із суперздібностями, бо тут по суті від оригіналу не залишилося нічого, крім власних назв.
Тут по суті ми маємо Одинадцять з “Дивних Див”, перенесену до умовних 2020-х. Конвенційно красива, добра і наївна дівчинка з закритим вихованням, що стикається із жорстокістю реального світу і намагається якось будувати в ньому мирне життя - але їй заважають злі таємні спільноти й урядові організації. Плюс трошки “Mean Girls”, “Академії Парасолі” та “Людей Ікс”. І так, ви не помилилися, 2020ті тут дійсно умовні, хоча всі хвалять реалістичність кібербулінгу (навіть сам Стівен Кінг). Але вибачте мене і мій багаторічний досвід роботи в SMM, де ви бачили, щоб новостворений акаунт в Iнстаграмі з відео рандомної школярки зніхуя набрав тисячу підписників за пару днів? Де ви бачили, щоб у тому ж Iнстаграмі нікому не відома жінка з мертвим поглядом отримувала по шістсот репостів свого рілза про якусь сільську школу? Першого рілза, попрошу, без будь-якої попередньої розкрутки.
How do you do, fellow kids?
Мене вже в першому епізоді винесла наявність у житті Керрі люблячих батьків, але на моменті “кібербулінгу” я втратив повагу до цього твору остаточно. Існують реальні кейси онлайн-насильства, які можна було б використати в контексті оновленої “Керрі” - наприклад, історія ментально нездорової матері з Unknown Number: The High School Catfish на Netflix, або численні жахи ШІ генерації та діпфейку. Але Фленаган обрав найбанальніше “соцмережі - зло! інтернет вбиває наших дітей!!”, коли соцмережі вже давно не працюють так, як він показує. Принаймні, точно не Інстаграм.
Всі ключові образи оригінального роману актуальні для сьогоднішньої реальності. Досі існує християнський фундаменталізм, адепти якого гноблять дівчат за їхню природу. На місці безпричинне насильство підліткового натовпу. Ображені жінки досі здатні вбивати з власної волі і бажання. В праймі жанр mockumentary/found footage, в якому написана книга, і цей аспект, здається, не реалізувала ще жодна екранізація. Але чомусь Фленагану треба було все викинути і вигадати щось нове, приліпивши на це назву “Керрі”.
Але конєшно має право. Сам Кінг одобрив його підхід.
(тут нагадаю, що Кінг - 79-річний дід, який цілком може не розбиратися в сучасному інтернеті і сучасних підлітках)
Піду книжку перечитаю в двадцяте, їй-богу. | 69 |
| 3 | (k)Inktober, день 14. Lady + Vore
Сьогодні 24 роки з того дня, коли Леля Самохвалова, прообраз Лари, вийшла з церковного служіння і не дійшла додому. Зараз їй було б 40, але їй назавжди 16.
- ти така вже доросла, - говорить їй друг сім’ї Сергій, відомий композитор, лауреат міжнародних премій. - справжня леді.
мама наливає компот - в їхній родині не п’ють, інтелігенція, тільки привозять із закордонних гастролей пляшки витриманого вина і ставлять на спеціальну полицю, милуватися. привозять із закордонних гастролей також енциклопедії та альманахи, вони гарно виглядають на поличці чеського гарнітуру в вітальні, за склом. там є книжки про окультизм і альбоми з репродукціями оголеного тіла. іноді вона тихенько видобуває ключик з маминого стола, коли та на роботі, і дивиться ілюстрації, намагається розібрати підписи невідомими мовами, кидає погляди на двері - от раптом прямо сьогодні, обов’язково сьогодні хтось прийде додому раніше і застукає її за цією справою.
мама називає її Ларисою. Ларисонькою. мама пишається цим іменем, ніби вкраденим із радянського мультика. зараз нікого вже так не називають, навіть чотирнадцять років тому це вже було ім’я для бібліотекарки-пенсіонерки. тих, хто розуміє, вона просить про Лару. її подруги слухаються. Сергій ніколи не говорить так при батьках, але в листах пише - Ларо, принцеса моя з башти Білої Кістки, богине моя недосяжна, як я хотів би…
вона не читає його листи повністю. після слів “хочу”, “бажаю” та “будемо” вона перетворює списаний акуратним почерком аркуш на хмару крихітних клаптиків. так їх легше замаскувати серед іншого сміття або ж розвіяти з вікна Камілиної квартири на дев’ятому поверсі. їх так ніжно підхоплює вітер, несе і розкручує, видуває з голови написані там липкі, неправильні слова.
Каміла пропонувала розповісти дорослим. саме тоді - вони сиділи на балконі влітку, слухали Vacuum і їли смажене насіння - Лара вперше відчула, що хоче зникнути. справжні леді не скаржаться. вони здатні впоратися з перепонами самостійно. вони вміють домовлятися і дати відсіч словами. Лара не знає, що говорити Сергію, щоб він перестав писати - кожну її спробу він трактує як замаскований знак взаємності. мама так його любить. він так їм допомагає на роботі.
мама наливає компот. за вікнами темніє, і по правді Сергію вже час їхати додому. але він сидить, і дивиться на неї через стіл-книжку, розкладений посеред вітальні, стіл із повним сервіруванням, із вишитими серветками, із вилками для вишуканих страв, які вони ніколи не їдять. мама виходить за солодким на кухню, а Сергій шепоче:
- я заберу тебе із собою, принцесо, як тільки все підготую
і Лара виходить з кімнати, з квартири, прямує через ледь освітлений двір до шкільного подвір’я і далі, порожніми вулицями району, поки не закінчиться дорога, поки не закінчиться світ. там вона не зупиняється теж, бо назад ніяк не вернутися, світ обривається під ногами, під нею черепаха, слони й кити, всі з розкритими пащами, Лара падає, стискаються щелепи, трощать усе, що від світу залишилося, а вона скручується в вологій пащі й лежить собі
недоторкана і свободна.
#blessedblood_characters #k_inktober | 83 |
| 4 | Фільм “Інша мама”, знятий за мотивами роману Джоша Маллермана “Інциденти в нас удома”, намагається впихнути в дві години повну філософських роздумів книжку і через це втрачає найстрашніші особливості оригіналу. Найбільше я шкодував за зовнішнім виглядом головної антагоністки - в романі вона приймає форму людських істот рідко, а зазвичай постає перед героями в усій своїй потойбічній красі. В формі хтонічної хуйні вона і заводить дружбу з маленькою Белою, оповідачкою книги, підкреслюючи: дівчинці настільки важко й самотньо в об’єктивній реальності, що навіть однозначне чудовисько може стати подругою. Змінений у стрічці й фінал, тут Бела поводиться більш героїчно, звично для пересічного американського глядача. І хоча книга не стала моєю улюбленою, я точно не планую її перечитувати через перебір із моралізаторством, фільм у порівнянні з нею зовсім так собі. Звинувачую в цьому якраз пересічного американського глядача, під якого адаптуються нині навіть ледь-ледь складні концепти.
Про сюжет вам в принципі все скаже трейлер і мій відгук на книгу, а я хочу додати пару речень про отупіння цільової аудиторії американського масового кіно. Я це почав помічати ще з часів популярності Hereditary - якась нереальна кількість оглядач_ок вважала його геніальним шедевром, тоді як це просто чергова байка про сатанізм із одним гарним скрімером посередині. “Інша мама” також покладається на скрімери, майже повністю відмовившись від тягучої атмосфери дитячої самотності і безнадії, на якій будується саспенс в книзі. Але коли на тебе постійно щось з екрану вискакує, врешті решт перестаєш на це реагувати. Якщо, звісно, любиш горор і багато його дивишся, а не приходиш раз на рік до кінотеатру свого містечка глянути на Джесіку Честейн. І напевно ж ходять, бо студії продовжують клепати однакові jumpscare carousels з голівудськими зірками, а дійсно цікаві історії лежать собі на стрімінгах, нікому не відомі.
Корочє, читайте книжки від українських видавництв і дивіться фестивальне жанрове кіно. Я от отримав акредитацію на Кінофестиваль Молодість у Києві, і обов’язково принесу сюди всі цікаві новинки - і квірні, і темні.
#blessedblood_cinema | 132 |
| 5 | (k)Inktober, день 12. Toss + Phone Sex (я вернувсі!)
Лара набирає раптовий номер і чекає відповіді. всі уроки пороблені, по телику нічого, дівчата лежать на розкладеному дивані, притиснуті вухами до трубки з двох боків. у батьків сьогодні концерт, і є десь годинка до того, як навіжена Камілина мати почне розшукувати її - спочатку в лікарнях і моргах, а потім у сусідньому під’їзді, про візит до якого їй було повідомлено тиждень тому. Камілина мати вважає Лару джерелом поганого впливу. Ларина мати посперечалася б, хто на кого гірше впливає, але не сперечатиметься ні з ким, окрім своїх учнів у консерваторії. от коли Лара стане ученицею консерваторії (бажано з виключно відмінними оцінками), тоді за неї варто починати переживати.
вони лежать дуже близько, слухають довгі гудки. зрештою жіночий голос відповідає, і Лара говорить:
- о, а Андрій вдома?
вона може занижувати тон так, ніби їй вдвічі більше років. на тому боці замовкають на мить, а потім уточнюють:
- а ви хто?
Каміла ледь стримує здивоване хихотіння - у них вийшло з першого разу! це рідкість, нормальна така рідкість. Лара абсолютно спокійно продовжує:
- а ви? я Анжела, його дівчина. от шукаю, бо мав сьогодні в мене бути. сподіваюся, що живий.
- якого…, - хрипить на іншому боці, і повна люті півхвилина тиші перетворюється на короткі гудки.
- таааак! - волає Каміла, прикриває рота рукою, бо вийшло заголосно. Лара дивиться на неї. очі її, темні до чорноти, відображають блискуче Камілине щастя. обидві мовчать. обидві дивляться, повернувшись одна до одної, між ними лише огрядна трубка радіотелефону, притиснута до Лариних грудей. це з ними стається час від часу - світ завмирає навколо, осяюється чимось білим і солодким, розчиняється в gaussian blur. в очах Лари можна пропасти, бо пітьма у них нескінченна. в очах Каміли - заплутати, як в холодному весняному лісі.
щоразу обидві моляться несвідомо, щоб завмирання розірвалося якось саме собою, і зараз згарячіле повітря розриває вереск дзвінка. рятує їх.
жодна не розуміє, хто це може бути, декілька пронизливих трелей вони перелякано мовчать і переглядаються, але потім Лара все-таки натискає кнопку. все-таки це її квартира.
- секс по телефону замовляли?
Лара пирскає і вмикає динамік.
- ало? я маю замовлення з цього номеру. ви там? - говорить жінка, голосом ще глибшим за Ларин, коли та дуже старається. дівчата поняття не мають, як працює секс по телефону, чи це взагалі можливо отак, чи вони нарвалися на таку ж знуджену і самотню з колекцією випадкових цифр.
- розкажи, в чому ти одягнена, - шепоче Каміла, згадуючи репліку з фільмів і анекдотів. Ларині очі розширюються, перетворюються на чорну водоверть.
- ох, - жінка видихає, здавалося б - приторно, але насправді десь глибше ховається полегшення. - сукня. маленька, чорна. ледь прикриває мої груди, зовсім коротка знизу - я б не вийшла в такій на вулицю, але для тебе наділа. під нею бра з пушапом, все-все видно, навіть крайочок ареоли, а внизу…
обличчя Лари стає червоним. Каміла не чує, що жінка говорить далі. все, що є нею, фокусується на потемнілих щоках, усипаних сузір’ями ластовиння. все, що є нею, пірнає в водоверті і тоне там,
тоне
тоне.
здається, Лара скидає дзвінок - у Каміли дзвенить у вухах від вібрації розчиненого світу.
телефон верещить знову, Лара відсахується від нього, як від гранати без чеки, штовхає в Камілин бік - забери від мене цю гидоту, врятуй!
Каміла рятує. то дзвонить її мати, що нарешті пробилася на лінію. після лікарень і моргів - сюди, чи то рада, чи то розчарована, в її голосі часто плутаються напівтони емоцій.
Каміла не дивиться на Лару, коли натягує в коридорі кросівки. не дивиться на матір, коли знімає їх на дев’ятому поверсі сусіднього під’їзду.
навіть не намагається виплисти з темної води.
#blessedblood_characters #k_inktober | 121 |
| 6 | Вибачте за цей нічний пост, але я подивився перший епізод "Керрі" Майка Фленагана, і ЯКА Ж ЦЕ ЛЮТЄЙША ХУЙНЯ. Все набагато гірше, ніж я писав після публікації перших кадрів, постраждала не тільки зовнішність головної героїні.
Можливо, мені просто боляче за улюблену книгу, але ну блять, воно схоже на мікс серіалу "Школа" і Umbrella Academy, який ніхто не замовляв.
Якщо всі ключові точки історії змінені, оповідь перенесена в інший час із іншим контекстом, нахуя називати це "Керрі"? Фленагану хтось забороняє знімати оригінальний контент?
Сука. Якщо подолаю всі вісім епізодів, буде якийсь притомний огляд, але поки шо я дуже злий.
#blessedblood_cinema | 188 |
| 7 | Сьогодні часу на (к)Inktober нема, та й теми якісь не перспективні, тому поговоримо про кіно.
Якби я не знав, що це ігровий фільм, я б повірив.
“Озеро Мунго” (Lake Mungo) - австралійський психологічний трилер/горор у стилі мок’юментарі. Він вийшов у 2008 році і розповідає історію родини, яка раптово втратила дочку-підлітка. Еліс зникла під час відпочинку на воді, і згодом рятувальники знайшли її тіло.
Або не її. Або вона дійсно померла, але якимось чином почала з’являтися на фото і відео, які робить її старший брат.
Стрічка зроблена у форматі типового документального тру крайм фільму - інтерв’ю, уривки домашнього відео, зйомки психологічних сеансів, голос за кадром. І це найкраще мок’юментарі, яке я бачив (а я пам’ятаю, як всі казилися по “Відьмі з Блер” і “Паранормальній активності”). Всі відео з життя Еліс і її близьких, зняті на аматорські камери і мобільні телефони, не відрізнити від справжніх. Актори в кадрі поводяться саме так, як мають поводитися люди, що тужать за загиблою дитиною. По-різному, але природньо. Фільм дійсно страшний, при чому без жодного раптового привида прямо в обличчя. У ньому страшно про пам’ять, яка не відпускає, про самотність і таємниці, про звичну жахливу реальність тих, хто втратили частину серця через чиюсь неочікувану смерть.
Режисер Lake Mungo Джоел Андерсон хотів зробити свій дебютний і єдиний фільм роздумом на тему скорботи, який залишиться загадкою і для майбутніх аудиторій. Можливо, мене так заділо, бо я мав схожу історію в житті. Моя загадково загибла дівчинка так і не побачила розкриття своєї таємниці. Я досі не знаю, що насправді з нею сталося. Моя пам’ять досі поранена, хоча пройшло більше 20 років. В романі "Кров нової згоди" я фантазуватиму про причини її смерті - і, сподіваюся, мені стане легше.
But I digress. Дивіться Lake Mungo, якщо любите повільне кіно, яке гарно працює з емоціями. Дивіться австралійські горори, бо я поки що люблю всі, що бачив.
#blessedblood_cinema #blessedblood_characters | 185 |
| 8 | (k)Inktober, день 7. Panic + Dirty Talk
панічна атака пружиною розкручується зсередини - вона лежить там завжди, стиснута, розтривожена, очікує. в пантеоні семи смертних гріхів очікування немає, але Крістіан додав би його туди з радістю. хіба що вісім - негарне, не змістовне число, треба буде розтягувати до дев’яти. коли це сталося із ним уперше, він не знав назви всеохоплюючому страху, що краде дихання, прибиває до землі, штовхає між тріщин у яві, де нікого й нічого нема, крім рокоту серця, крім шуму в голові, і де
кожна
секунда
віщує
смерть.
нині, коли він знає, що не може померти, навіть якщо забажає, паніка все одно бере верх. чоловік в його ліжку не помічає, зайнятий Крістіановим членом, ковтає так, що забуває і дихати, а по серцю понад шорстким, вібруючим шаром паніки шкребе довбана пісня, улюблена пісня Каміли з альбому, де немає інших якісних треків, вона крутиться вже всоте, поки чоловік (як його, блядь, звати?) смокче йому. Крістіан помічає зацикленість у плеєрі тільки зараз.
I wanna fucking tear you apart
в пісні є ритм, який ловиться тільки під час приспіву, і Крістіан намагається дихати в ритм. ночі такі короткі, так не хочеться витрачати їх на тремор і завмирання, тремор і завмирання, циклічно. чоловік старається так, ніби здає іспит на курсі горлового мінету, де від оцінки залежить його виживання.
в принципі, це недалеко від реальності.
- тсссс, - Крістіан тягне до нього руку, не здатний вимовити більше нічого, але це виходить цілком переконливо. очі у чоловіка темні, скажені, на них трохи вдається відволіктися
назви три речі, які ти бачиш
чуєш (окрім фанфар до твого власного сходження в божевілля)
хрипкі видохи, рух рукою - чоловік дрочить собі, не здатний вже зупинитися - I wanna hold you close, your skin pressed against me tight
назви три запахи
він ніколи не розумів, що таке запах сексу, але фіксує цей дивний присмак навколо, далі - пахощі, йобані індійські палички з ароматом пачулі, далі - потрібно щось переможно яскраве, пружина майже стислася, не вистачає одного поштовху
- до мене, хвойдо, - хрипить він, згадуючи, що чоловік просив про певні слова. - ти гарний з хуєм у роті, але я хочу глянути на твоє блядське, брудне їбало
очі набираються ще шаленства, твердий член ткнеться Крістіану в стегно. назви третій запах - гострий і гарячий, багряний. чоловік лежить на ньому і тягнеться цілувати, Крістіан ухиляється і проводить язиком по його шиї, викликаючи болісний, нетерплячий стогін. серце калатає. Крістіан хапає його за волосся і тягне до себе, шкіра під кадиком дрижить, рветься, стиснута між твердими, як камінь, зубами. Крістіан кусає ще, залишки паніки перетворюють його руки на колодки, в яких чоловік не може і сіпнутися. піддається яремна вена, багряне заливає Крістіану обличчя, тече до горла, лоскоче всі органи чуттів одночасно. він кінчає від першого ковтка, від того, як тіло рефлекторно смикається у його хватці, вже слабшій в новій секунді. кров просотує покривало і, певно, пробирається до матрацу, невблаганна і рятівна. щось із цим треба буде робити, але Крістіан подумає про наслідки завтра.
#blessedblood_characters #k_inktober #blessedblood_music | 187 |
| 9 |  +2Російська атака знищила склад видавництва "Книголав": втрачено десятки тисяч книг
У "Книголаві" зазначили, що це був новий склад, куди перемістили книги після попередньої російської атаки у липні.
Там, зокрема, зберігалися новинки, отримані протягом останніх двох місяців, а також додруки книжок, які були знищені під час липневого удару.
Підтримати їх можна придбавши електронні або аудіокниги.
У них на сайті зараз якраз акція на електронки.
Аудіо шукайте в застосунках Абук та Лібраріус. Там теж багато новинок вже вийшло ❤️ | 136 |
| 10 | Як же заїбала йобана русня. Я не читаю в електронному форматі зовсім, а ви ходіть купіть у Книголава 💔 | 130 |
| 11 | Вони дивляться на мене, Крістіане.
Кожен і кожна, хто проходить повз, вирячують на мене очі - то налякані, то повні огиди. А потім ще говорять про мене між собою. Я, слава Богу, в навушниках, не чую нічого. Але я бачу. Бачу їхні обличчя, бачу, як вони змінюють форму, кривляться, пливуть, ніби відображення в непевній воді. Я жахлива, я занадто товста, я занадто незграбна, у мене розмазався макіяж, у мене точно не застібнуті джинси, у мене над шкарпетками нависає складка набухлої від жари плоті. Всі вони ненавидять мене, я сама ненавиджу себе. Хоч у чомусь ми сходимося із оточуючим світом.
Я знаю, що ти не даш мені відповідь. Я тебе вигадала, щоб не кричати в пустку. Я говорю з тобою перед сном, уявляючи, як би ти цілував мене, пригортав тісно, шепотів мені, як кохаєш. Я була б твоєю до смерті і після. Ми б ділили одне ліжко в номерах мотелів. Ти б прокидався від нічних кошмарів, а я б заспокоювала тебе, а потім ми б кохалися до самого… ранку? Вечора?
Це ще треба продумати.
Знаєш, я зберігатиму ці записи вічно. Так, я жахлива, я хочу померти, але я не хочу зникнути. Це звучить по-дурному, але… Мені навряд чи стане сміливості колись вкоротити собі віку. Тому я складаю все це в закриті щоденники, ніби ми обидва з тобою справжні. Мої спогади і розмови з тобою - докази мого існування.
Так, у ній не було нічого цінного. Вона мала кругле обличчя, пошарпані пластикові окуляри, велюрові сукні з секонду і червону помаду Avon. Вона не мала нічого.
Але вона була.
#blessedblood_characters #k_inktober | 137 |
| 12 | (k)Inktober, день 6. Ogre + Stuffing
у холодильника “Днепр” осоружна металева ручка, що скрипить при відкритті, а саме його жовтувате, повне запахів нутро відпускає дверцята з мокруватим звуком, схожим на поцілунок бабусі, яку ти ненавидиш, але з якою необхідно вступати в тілесний контакт на кожному сімейному святі. вона дарує цукерки, вона купила тобі комп’ютер на день народження, хоча насправді це подарунок для її дорогоцінного синочка, для його ігор, для його перегляду порно-картинок по дайал-апу, поки ти в школі. кожна картинка вантажиться по десять хвилин, він не вміє (або не хоче) чистити історію пошуку, і потім ти знаходиш усі його збочені еротичні фантазії в папках браузера, де шукаєш своїх анімешних чоловіків з форумних переписок. ти хочеш блювати, але в твоєму світі поки що не винайшли булімію. якби вона існувала, тобі б сподобалось. з усіх розладів харчової поведінки (цього терміну теж поки що не винайшли) тобі дістався найбанальніший. найогидніший.
холодильник “Днепр” затягує міцно, особливо вночі. ти дивишся в нього і перераховуєш котлети з хліба і курячого бульйону “Маггі”, які мама нажарила на сніданок. чи вона рахувала? чи вона пішла спати з числом на язику, бо знає, з ким живе в одній квартирі?
від батона залишилися тільки сухі скоринки, їх вісімнадцять. тобі скоро буде вісімнадцять. тобі вісімнадцять майже, ти ніколи не мала сексу, ніколи не цілувалася, твоя найкраща подруга, здається, мутить із молодим учителем української, але ти застрягла на “здається”, бо вона перестала з тобою говорити. ти дивишся на котлети, на хлібні скоринки, пошепки називаєш цифри. останньою - ту, що бачила на вагах.
відростила цицьки
жиробасіна
принцеса Фіона
Керрі Вайт
свиняча кров для свині
чотирнадцять. останній рік твого життя, коли з тобою сталося щось хороше. ти тоді хворіла на гепатит А і схудла майже вдвічі. ти мала талію, твої груди можна було притиснути щільною майкою, ти була легка. приблизно рік, поки мама змушувала тримати дієту.
в холодильнику залишається чотирнадцять котлет і стільки ж хлібних скоринок. це хороше число. зранку ти не зізнаєшся, навіть якщо тебе спитають напряму. ти сидітимеш, дивлячись у стіну, поки мама кричатиме, грюкатимуть двері, осоружна ручка скрипітиме - туди-сюди, туди-сюди. ніби котлети можуть з’явитися там знову після сорока відкриттів, як після сорока молитв гріх стає менш помітним.
ти запихуєш у себе одну за одною, сидячи під холодильником у темряві, бо дорогою до дитячої мама почує їхній штучний м’ясний аромат. ти плачеш. тобі добре. тобі так добре.
в дитячій спогад про їжу все ще на твоїх пальцях. коли ти говориш зі мною сірими літерами на чорному, на клавіатурі залишаються сліди. | 114 |
| 13 |  це я і неприродній секс із автоматизацією в n8n, на який я витратив останні дві години цього чудового жовтня | 126 |
| 14 |  Matn yo'q... | 1 |
| 15 | це я і неприродній секс із автоматизацією в n8n, на який я витратив останні дві години цього чудового жовтня | 1 |
| 16 | (k)Inktober, день 4. Cactus + Body Writing
у тебе навіть кактуси не виживають, як же ти будеш…
питання ставилися в голові самі собою, зазвичай голосами його батьків, і відповіді там ніхто не очікував. що б не сталося, куди б він не подався, it’s impossible to compete with the dead, його переслідували сотні тисяч старих поразок. жодна не стиралася назавжди, від мокрого ліжка в чотири роки до трійки з хімії до розставання із дівчиною, бо “не зійшлися характерами” не є гідною причиною для капітуляції. як же ти будеш…? - ніяк, ніяк, мамо, тут я просто дав іншому прийняти рішення за мене і насолоджуюся розкішшю відсутності відповідальності, поки можу.
звісно, так буде не завжди. але зараз він дивиться на місто з двадцять п’ятого поверху, найвища будівля в цьому районі, втиснута поміж історичних руїн і неоковирних торгових центрів у неонових обгортках, місто таке красиве, таке потворне, як же я буду давати йому раду, коли не здатен виплекати навіть пустельну рослину? іронічно, на його мокрій від поту футболці намальований кактус із сумними оченятками, реклама якоїсь еко-ініціативи, підібрана в секонд-хенді за дріб’язок. голос із чорно-хромованої ванної кімнати командує роздягатися, і він слухається, спочатку допивши залишки рому з пляшки, що коштувала як половина його життя. в душі пахне червонокнижними травами, ув’язненими в гелеву форму. на нього дивляться. він не вірить, що все це відбувається насправді. він просто музикант-невдаха, майже алкоголік, час від часу нюхає, подає надії, коли тверезий, але не має достатньо мотивації.
що він тут робить
йому тут не місце
i feel numb in this kingdom
очі навпроти ковзають по його худому тілу, вивчають розрізнені татуювання на передпліччях. для нього кожне - історія, але це більше не має сенсу, бо малюватимуть нове.
- чому ви мені довіряєте? - питає він, коли його безволосої грудини торкаються, ніби перевіряючи, чи дійсно там вміщається нормальне людське серце. він не отримує відповіді і перестає очікувати. місто дивиться на нього, коли він стоїть біля панорамного вікна, голий, сяє блідою шкірою в темряву із розсипами зірок під ногами. на його спині пишуть слова і символи. спочатку м’яким пензлем, що лоскоче і збуджує, розбурхує наповнену алкоголем кров, місто дивиться, як він червоніє, коли лінії слів зупиняються на сідницях. його торкаються поміж, він видихає голосно, але ззаду наказують - тссс. тихо.
тут ніхто не почує, окрім міста, але у них є домовленості.
коли слова наводять канцелярським ножем, стриматися від звуків стає важко. але у них є домовленості. кров все ще внизу, тримає член в найсильнішій за останні місяці ерекції, на диво, його тіло ніби чекало болю, просило болю різних відтінків, бо деякі лінії, деякі візерунки вбиваються в шкіру татуювальною голкою. рухатися не дозволяють, торкатися себе не дозволяють, бо це заважатиме ритуалу. їм обом подобається, обидва у захваті. коли він втрачає рівновагу від виснаження і збудження, його підтримують однією рукою, другою продовжують різати.
а потім він втрачає свідомість, і в останню мить перед падінням записує собі чергову поразку.
#blessedblood_characters #blessedblood_music #k_inktober | 160 |
| 17 | (P.S. У мене не виходить писати таким стилем великий текст і це робить мені сумно. Втім, можливо після жовтневого експерименту почне виходити.) | 152 |
| 18 | (k)Inktober, день третій. Miniature + Suspension
Аня нічого не рішає.
нікого не рятує, не мчить розбиратися з чужими проблемами, не покриває батькових коханок, не об’їжджає на тролейбусах десяток аптек по місту в пошуках маминих ліків. Аня не відчуває себе потрібною, значимою, дорослою. вона не відчуває нічого,
бо лежить на продавленій койці в кімнаті на чотирьох гуртожитку ДІІТа, де Роланд зі скрипом доживає п’ятий курс. Роланд сидить на підлозі поруч, світло настільної лампи просвічує його кучері, формує гало навколо голови. німб йобаний, - Аня сміється всередині, тягне до нього руку і забирає собі косяк, перероблений з дешевої папіроси.
Роланд каже, що це справжній гашиш, від якогось студента по обміну, Аня думає, що його намахали, як тоді з пейотом, але їй все одно, аби тільки дим витіснив усе з її голови, аби тільки вона зробилася маленькою і беззмістовною, порожньою і пластиковою, як ота контрафактна китайська Барбі в половину справжньої ляльки, зроблена під підлітка з короткою стрижкою. Камі колись купила таку і показувала - глянь, як на тебе похожа. мініатюрка. крихітна пластикова Аня, застигла навічно в тому часі, коли всі були живі, коли все було ясно, коли найвизначнішими подіями для них були спостерігання комети Гейла-Боппа в бінокль і сонячного затемнення через пропалене скло.
в тілі ляльки не було навіть наповнення, продуй її сірим димом - і піднесеться, як кулька з гелієм. Роланд умів дістати те, що так працювало. за це вона його і любила. з тих світлих часів Аня виростила довге волосся, яке зараз розкидане по Роландовому ліжку. вона піднімає руку і дивиться на свої перламутрові нігті, дивиться, як дим виповзає з губ і оплітає пальці, а за ним в’ється пісня зі старого платівкового програвача, яким Роланд надзвичайно пишається:
you’re lost little girl
you’re lost little girl
you’re lost, tell me who
are you
Камі любить цю пісню. Камі любить цю пісню. Аня не може встати, але уявляє, як танцює на сцені поруч із напівоголеним солістом - накурене дитя шістдесятих, улюблениця Енді Воргола, божа наречена, божа сестра, учасниця Менсонової вакханалії. тоді все було так просто. треба лише народитися в правильному місці і в правильний час. напівоголений соліст хапає її за талію, між Аніних ніг прострілює жаром, вона стогне - проти власної волі - щось бере її маленьке, мініатюрне тіло і висмоктує з ліжка, проходиться від п’ят до обличчя вологим язиком. вона тепер гаряча і мокра вся, ззовні і зсередини, сподівається, що Роланд не чув її стогонів, що це все відбувається уві сні, в трясовині її вічної втоми, в пелені контрафактного гашиша. Аня відчуває кінчик того язика, він накриває всю вульву, і вона треться об його всеохоплюючу пружність - як може, бо тіло зовсім не слухається її, тільки там, внизу є дозвіл на ледь помітні рухи. мініатюрні. у цієї ляльки шарніри проставлені тільки у кульшовий суглоб.
Аня не знає, що торкається її. чи це вона сама, гашиш перетворив її руку на щось потойбічне? чи це Роланд…? ні, він сіттер, подібне заборонено правилами. чи це, нарешті, і до неї добралися паранормальні істоти, про яких постійно торочить Камі? язик занадто великий, щоб пролізти всередину, але штовхається до входу, так багато тепла, так багато вологи, Аня забуває, що насправді одягнена, насправді не сама в кімнаті, і розслабляється в своїй обмеженості, перестає існувати як людина, залишається шматком пластику, річчю для радості, льодяником, лолліпопом, який облизують і пестять, з якого вибирають усе, окрім чистого цукру, а потім кришать зубами - оргазм відчувається як тріскотіння по всьому тілу, бо їй все ще заборонений рух. вибухає солодке, осипається шкіра, пластик тане по краплі, залишається тільки дим. така незначна. така крихітна. така тимчасово щаслива.
#blessedblood_characters #k_inktober #blessedblood_music | 174 |
| 19 | (k)Inktober, день другий. Relic + Embarassment
групу запустили до темного коридору де, як Катя очікувала, мало пахнути ладаном. вся територія згори просякнута була його запахом, всередині церков і назовні, навіть дощик, що зривався час від часу на їхні яскраві шапки і дуті куртки, смердів нутрощами кадила. тут, однак, відгомонювало чимось іншим. так, ладан був присутній, далекою нотою. Катя не знала, що парфуми розділяють на ноти, в її мами була тільки одна баночка чогось радянського, дорогого настільки, що його не можна було відкривати і нюхати. але якби знала, то впіймала б тут три, за правилами: столітня вологість із присмаком безоких мокриць, смерть, ледь потухла воскова свічка, що перетікає в той самий ладан. ці аромати схожі.
смертю несло від мощей під замацаним склом.
Катя цілувала мощі колись - не напряму, не дай Бог - чиюсь дорогоцінну засушену руку привозили до Свято-Миколаївського храму на районі, і вони з мамою відстояли чергу під спів церковного хору, приклалися до скла губами. там були сліди рожевої помади, і Катя подумала - цікаво, чи підійшла б така мамі? тут же, в темному коридорі, де не вистачало повітря, де за перешіптуваннями однокласниць чувся шелест мокричних панцирів, ніхто не насмілювалася перебувати в помаді. лише святенний відтиск шкірного жиру з пальців, вуст і чола.
мощі пахли смертю не так, як описував Стівен Кінг. не солодко, не нудотним розкладанням. вони нагадували несвіжу тараньку, яку щедро змащували кожним ефірним маслом із аптечної полиці, щоб приховати її суть, а потім, шар за шаром, збирали на її поверхню подихи, дотики, погляди людей, що приходили сюди за спасінням і зціленням. заскорузла коричнева шкіра тіл, що лежали тут нерозділеними, винятково священними, тримала в собі запахи раку, що скоро стане невиліковним, божевілля, безпліддя, псоріазу, непослуху, туберкульозу, алкоголізму, переляку, подагри, істерії та мужоложства. Катя не розуміла половини цих слів, але чула їх усі то в маминих молитвах, то в тихих розмовах жінок після служби. а той, - говорили вони, - а та…
заплутана в запахах, Катя почула тишу. клас разом із екскурсоводом і вчителькою зник десь далі по коридору, а вона залишилася стояти - по ліву руку темрява, по праву ледь підсвічений невидимою лампочкою святий труп. отець Ніко…, - прочитала Катя, розглядаючи пишні шати мерця. іти за групою було страшно - вони вже так далеко, що вона зовсім не розуміла, куди.
за стіною зродився звук. Катя згадала - келії, ось як називаються крихітні кімнати-печери, в яких живуть тут монахи. прямо зараз живі люди, сховані за вітринами мертвих, дихають там, їдять, незалежні від екскурсій з зовнішнього світу.
Катя завмерла. звук нагадував короткі викрики тенісистів, коли вони підскокують і б’ють по м’ячу. поштовхи голосом, випльовування повітря, близько до неї, так виразно у тиші, ніби стіни там не було зовсім. звуки прискорювались, звуки були ритмічні. Каті ставало жарко і дивно, потім холодно, ніби мокриці пробіглися по ній стайкою і позачіпляли всі волоски на тілі, а потім чомусь соромно, коли звук став голоснішим на пару викриків і затих.
Катя поправила зав’язану на талії спідницю, яку їй видали на вході. отець Ніко… Нікодим, наче - половина таблички була заляпана чимось темним - лежав собі в сонцесяйній красі муміфікованої безтурботності. він не вилікував би її від вищезазначеного списку хвороб, навіть якби просила ось тут, на колінах, давила теплими штанями колонії мокриць. намагаючись не думати, скільки людей торкалися комунальної спідниці до неї, Катя крихітними, нечутними кроками попленталась уперед.
#blessedblood_characters #k_inktober | 181 |
| 20 | (k)Inktober, день перший. Apple + Condoms
якщо зрізати шкірку червонястого яблука одною безперервною лінією в перший день жовтня, чи на Сауїнові святки, чи в будь-яку ніч, що затемна для легкого виживання, в будь-яку ніч, коли щось поза вікнами кличе,
і перекинути її через голову зліва, побачиш своє суджене майбутнє.
зазвичай то буде людина, зазвичай протилежної статі - постать відображається в дзеркалі, або ж у повному води відерці, з якого ти це яблуко тільки-но витяг без рук. бачиш його, її - з натовпу в кімнаті, де всі ви граєте в дурні обрядові ігри, і під повіками блимає: як я раніше не помічав, що ти аж настільки гарна? як я до прогулянки яблучною спіраллю не бачив глибини твоїх очей?
у Калеба щоразу вдається яблучна спіраль, ножі його слухаються добре. і ця конкретна, сьогоднішня, точнісінько як пасмо його мідного волосся, підстрибує в повітрі, якщо смикнути. він сміється разом із усіма, приймає вітання, але вагається кидати за плече, вагається заглядати у воду, бо вже зараз там ворушиться нікому більше не помітна глиниста пляма. навіть яблука, тепер ніби наділені розумом, від неї відпливають подалі. Калеб не шукає судженого майбутнього - нема такої розкоші поміж коротких переписок в Тіндері і Хорнеті, поміж презервативів, які він ретельно оглядає по фіналу, поміж ночей руйнівного ридання в подушку. він щоразу береться вигравати цей конкурс, щоб його згадували як нормального, навіть ні - як прикольного, бо хто ще так гарно вправляється з ножем?
глиниста пляма формує широкий непевний рот, поки Калеб все-таки кидає шкірку під аплодисменти натовпу, і вимовляє по літерах, кожна з яких відбивається в Калебовій голові неоновим спалахом:
Ч-Е-К-А-Є-М Т-Е-Б-Е
Ч-Е-К-А-Є-М
Н-У
- Ох, доля така капризна, - викрикує він, вдаючи, що побачив, де приземлилося те розчленоване яблуко, і хапає незнайому дівчину в обійми, цілує її палко - і тут же відпускає, щоб парубкову шию обвити руками і так само до губ присмоктатися. всі п’яні і добрі - вчора цей хлопець відсахнувся б від нього, а тут крутиться спіраль, вирішується доля, і так багато людського, що вистачить заплямуватися, сховатися поміж їхніх запахових сплетінь, змалювати себе поруч із ними ген-ген до горизонту.
#blessedblood_characters | 161 |
