Pagan folklore

When you look beyond the Icelandic sources (and even within them counting the sagas), you find that different sources differ on important points regarding the gods and the myths. They even contradict each other. It's not because of Christian distortion. This only seems like a problem at first. But it's not a problem, it's just how folkish religion works. Although certain core tales are shared across Germanic sources, different tribes have variant tellings and understandings. Our pagan forefathers did not see a problem in this. Look at folklore for example. Some heathens scoff at folklore as "plebeian" or beneath the lore, which is too bad. Folklore contains a treasure trove of theological material, sometimes only lightly Christianized, sometimes not at all. And much of it agrees with and expands on the Eddas and other of our lore. Our forefathers took folklore very seriously. It was not a "metaphor". It was absolutely real to them. And each folk had different folklore, often the same tale told in different and contradictory ways. Each folk believed literally in the brown man, the kelpie, the tomte, each folk told the tale of Cinderella, the Strong Bride, the Young Giant in its own way, and did not see the incompatible views of other folks as a problem that had to be "reconciled". It just wasn't an issue. Folkishness means accepting difference, not only between racial categories but between tribes and folks. This is not a problem to be solved, but the great strength of the folkish worldview, why Christianity could never stamp it out. @folkishworldview

Це друг Тесака якщо що

Четверг 18го – Цыган

Гортаючи грецьку міфологію, знайшов доволі цікавий та дивний міф. Раніше не знав про нього, ну і, як завжди, вирішив поділитися із вами. У Фессалії проживав цар-богохульник Ерісіхтон. Одного дня він вирішив зрубати дерева у священному гаю, присвяченому Деметрі. Йому потрібна була деревина для будівництва великої зали, де він планував влаштовувати бенкети. Незважаючи на божественну заборону, цар зрубав найбільше дерево. З нього потекла кров німфи, що там проживала. Дізнавшись про цей злочин, Деметра наслала на Ерісіхтона прокляття ненаситного голоду. Відтоді цар відчував постійну, нестерпну потребу в їжі. Він їв без упину, але голод не слабшав. Запаси швидко вичерпалися, і Ерісіхтон почав продавати власне майно: худобу, землі та коштовності. Усе, що приносило хоч якийсь прибуток, ішло на купівлю нової їжі. Коли майна майже не залишилося, Ерісіхтон продав у рабство свою дочку Местру. Вона вміла перетворюватися на тварин та тікала з полону, а батько щоразу продавав її за батон... Щодня голод посилювався, і врешті-решт правитель з'їв власне тіло. #міфи

НЕТЛЕННІ У гуцульських говірках номен нетленні вживається у значенні міфічні істоти, які живуть у лісі й визначають долю новонародженій дитині Се люде непрості, лісові, йик родьи си діти, то ангели приходьи до нетленників у вечьир, тай питают, йик тій дитині має бути, йика народит си той ночи, нетленний знає вже, так му Бог дав, йик повістувати, ци аби було багате, ци бідне, ци здорове, ци йике, аби жило, ци аби вмерло Відси то є усьикі діти на сьвітї тай в одних родичів є одні здорові, другі хирльві, а инчі вмирают [Врхн, Шухевич V, 210-211] Переважно назва нетленні вживається у множині, іноді цей субстантивований прикметник зафіксовано і в однині Тобі би йти до нетленного там и там у лісі [Ксм, Шухевич V, 102] У записах Б Кобилянського слово має інший відтінок значення "мерці, що воскресають уночі і пророкують долю подорожнім Нетленні, як святі, скресают вночи і приходять до подорожних на спочивку і прорікают їм долю, яка їх чекає Нетленні щісливі і нещісливі до кінця світу (Кобилянський 1980, 45-46] Мотивація назви прозора. Слово нетленні, що виникло в карпатських говірках, пов'язане з коренем тліти "гнити" [Фасмер IV, 64, Кобилянський 1980, 46] За народною етимологією, назва також має зв'язок зі словом нетля "нічний метелик Як би хто скоромно у говінє з'їв, паде нетля у єго страву, а хто єі з'їсть, тот заедно хоче дуже їсти, ніколи не поживить ся, бо він став «нетленний» [Шухевич IV, 211] Хобзей Н. Гуцульська міфологія (2002)

До проблем інтерпретації археології У моєму чаті двоє адмінів великих каналів на тему язичництва сперечалися щодо інтерпретації археології. Я одразу згадав той час, коли мені було 16 чи 17 років і я дивився відео Маргінала, де він критикував археологів. І тоді ж згадав його дуже влучний тейк про трактування археологічних знахідок «Великої Матері» (на основі яких колись вважали, що у доіндоєвропейського населення був матріархат):

«А з чого ви вирішили, що це взагалі богиня? Може, вони просто на неї дрочили, або це звичайна дитяча іграшка? Це в голову не приходило?»

 P.S. На фотографіях вище — зображення посудини, яку знайшли на території Німеччини. Дослідники вважають, що це — зображення Перуна: мовляв, він на козлі (хоча згідно фольклору його колісницю тягнуть коні, а не козел) кидається блискавками. І, як завжди, маємо протиріччя. Ну а я й далі залишуся при своєму — фольклорі та етнографії. Усе таки історії наших предків мені набагато ближчі, ніж інтерпретації археологів. Одне діло коли археологія підтверджує інші джерела, зовсім інше коли ми робимо висновки тільки на одній археології, адже камені, як відомо, не говорять.

Что касается духовного просвещения народа, то здесь мы встречаемся с таким изумительным фактом, что мой рассказчик, уроженец деревни Марково, совершенный язычник. О христианском Боге (имеется ввиду иудейский бог отец – Иегова) он только слыхивал от родителей, об Христе же никогда и ни от кого не слышал, Евангелия не читывал, едва умеет креститься и не знает не только важнейших молитв, но даже и той, которую произносят толстовские старцы… Н.А.Иваницкий

Проблеми сучасного рідновірства полягають в ігноруванні етнографії. Натомість наші брати по духу надто багато уваги приділяють різним науковим і філософським гіпотезам. Але будь-яку гіпотезу можна спростувати, тому потрібен міцний фундамент. Усі ми чули про Ромуву чи Дієвтурібу як про приклади успішного відродження. Чому їм це вдалося? Тому що вони від самого початку вирішили відсунути гіпотези вчених на другий план і покластися на фольклор. Замість Нандая чи Мілди, про яких майже нічого не відомо, вони обрали вшановувати тих богів, що справді згадуються у фольклорі: Сауле, Менеса, Аушріне, Перкунаса, Габію, Жеміну, Дієваса. У нашому фольклорі також є Перун і Перунова Мати, Місяць, Сонце, Зоря й Огонь. І саме це є тим міцним фундаментом, на який я спираюся: пісні, казки, етнографічні записи, а також замовлення. Мирослав Курганський називає це «шлях балтів», хоча сам вважає таку назву невдалою. Але чому? Балти не є для нас чужими. Останньою язичницькою державою на цих теренах було ВКЛ, та й достатньо поглянути на мапу балтійських гідронімів.

Народний пантеон☀️ На жаль, офіційна релігія наших предків зникла після того, як Володимир прийшов до влади, але народна й сімейна релігія продовжувала жити. Ще у XVII столітті наші предки шанували Рожаниць, а південні слов’яни продовжували це робити аж до XX століття, у той час як у нас шанували Долю. Ось список богів, духів та уособлень про яких існують легенди і, що найголовніше, які згадуються в замовленнях. Звичайно, це не повний список (у замовленнях, наприклад, згадується Залізний Муж та багато інших істот), але я спробував зібрати найголовніших богів, яких згадує фольклор. Я знаю що організації які відроджують язичництво спираючись на фольклор існують в Словаччині і Чехії, щось подібне існує в Білорусі, можливо в інших країнах також існують такі організації, але я про них не чув. Батько-Небо - уособлення сяючого неба, космічний патріарх Денниця/Зоря - ранкова зірка, уособлення світанку і краси, молодості, здоров'я і кохання, також часто згадуються інші Зорі Вечірниця - уособлення вечірньої зірки, супутниця Місяця, сестра Зорі, подібна до неї Перун - владика блискавок, грому, дубів, вогню, бог війни і врожаю, верховний з богів. В казках згадується його дружина Молнія а в замовленнях Перунова мати Велес - владика худоби і багатства, володар мертвих і поетів, хранитель клятв Дажбог - сонячний цар, бог князів Сварог - бог вогню і ковальства Сонце(бог) - аналогічний Сонце-богині, має власну матір Сонце - богиня сонця, їздить по небу на колісниці Місяць - чоловік Сонця, уособлення місяця, зраджує Сонцю з Денницею Мати Земля - богиня землі, дітонародження, смерті, дружина Неба Мокоша - богиня прядіння, сексуальності, жіночності Стрибог - бог вітру Вітер - владика вітру, живе за морем, має дружину. Пов'язаний з врожаєм, коханням, війною тощо. Його подих настільки сильний що може знищити увесь світ Вітри - духи вітрів, головними з яких є 4 вітри котрі відповідають за певну сторону світу, брати Сонця і Зорі, внуки Стрибога Доля - дух долі, в кожного своя Доля, ніби ангел Род і Рожаниці - пряхи долі Мороз - лисий чоловік якого запрошували на різдвяний стіл аби він не морозив худобу, в казках постає як брат Сонця і Вітру Цар Огонь - уособлення вогню, мстивий чоловік, брат води, гість в червоному плащі(також одружений на Огняній цариці), головний з вогнів Морський цар - бог водоймів Весна, Зима, Літо - Весна і Літо молоді діви, а Зима стара баба котру вони перемагають День і Ніч - замикає замки, мати нічниць 12 місяців - брати котрих бог поставив відповідати за певний місяць, мають різний характер Лісовий бог - владика Лісовиків, бог лісу, вовчий пастир Мати Вода - уособлення води, сестра Огню Матері річки, батьки річки, річки діви - божества річок, найчастіше богині Смерть - уособлення смерті Духи: Духом дому є російський домовий, білоруський домовий, український домовик; духом двору — російський дворовик або дворовий, білоруський дворовий; духом бані — російський банник, білоруський лазник; духом хліва — російський хлевник або дворовий, білоруський хлевник; богом амбару — російський амбарик, білоруський євник, осетинець; духом саду — російський садовник, білоруський садовник, український садовник; духом лугу — російський луговник, білоруський луговий; духом межі — російський межевичок, межевий, підмеженик, білоруський підмеженик та ін. Система слов'янських духів локусів, поряд із покровителями основних просторів, включає також і менших духів: дух куща — підкустовник (російський), грибами займається підгрибовник (російський), боровик (російський), грибоуник (білоруський); у моху живуть духи-моховики (російський), за печею живе дух-запечник (російський), у підвалі — дух-підполяник (російський) тощо. Божі свята(в першу чергу Купала, Масляна і Коляда), русалки, діди, віли, берегині, криниці, дні тижня тощо Мужі:Залізний муж, Мідний муж, Кам'яний муж, Костяний муж тощо Герої Хештеги #Перун #Зоря #Велес #Вітри #Потойбіччя #Міфи #боги_вогню #література

Art by Stefan Cvetkovic While really inaccurate in terms of the iconography and roles of Slavi Gods this is fine work

Один із варіантів «слов’янської Калевали» (на основі фольклору) — це книга «Мифы славян. По следам священных историй предков» [Łuczyński, 2023]. Ось як виглядає список міфів Лучинського: https://telegra.ph/Slavyanskie-mify-04-26

Думаю, ні для кого не секрет, що в часи Російської імперії читання заговорів було під забороною. Ось, наприклад, відомий у рідновірських колах прецедент, коли діда заарештували за те, що він молився Перуну, Віхорю та Коляді:

У 1760 р. був заарештований 73-річний селянин Артемій Лаврентьєв син Сакалов, житель села Мала Кармацька (Мильникова) Белоярської слободи. «При арешті Артемія у нього була виявлена “бумашка на осмушці листа” з текстом <...> заговору. Погано обізнаний у предметі барнаульський духовний заказчик визначив тему цієї “бумашки” коротко і парадоксально: “О жидовському єретику Перуні”. Сам Артемій записав у своїй сповіді, що він “віхорем молився” у “присушних” цілях (“думая на какую-либо девицу, чтоб с ней блуд сотворить”); зізнавався він і в тому, що “Коляду кликав”, сни тлумачив». Покровський Н. Н. Исповедь алтайского крестьянина // Памятники культуры. Новые открытия. Письменность. Искусство. Археология. Щорічник 1978. Ленінград: Наука, 1979. С. 49–57.

 І незважаючи на це, народ усе одно продовжував зберігати свої сакральні тексти. Литовці й латиші — у дайнах, а ми — в заговорах. В основі заговору лежить міф + практика.

«Із-за кам’яної гори вийшла кам’яна дівка у кам’яну дійницю кам’яну корову доїти. Так, як з кам’яної корови молоко потече, так, щоб у N кров потекла» [Познанський 1995, с. 9].

Наше язичництво неможливе без заговорів — саме вони і є джерелом, притому настільки сильним, що навіть століття репресій не змогли знищити цю традицію. Ця традиція мало вивчена, хоча матеріалу багато, і на основі фольклору можна скласти не одну «Калевалу»

"Народ,— говориться в повір’ї, записаному експеди­ цією Чубинського,— має глибоку повагу до землі та зве її матір’ю. "Земля мати наша", тому що вона годує людей і тварин". Бити по землі палицею без потреби вважають за великий гріх. Клятьба землею — найстрашніша клять­ба; при тому звичайно цілують землю, а в деяких місцевостях і з’їдають шматочок землі (мабуть, останки середньовічних ордалій) на доказ своєї правди. Вираз недовір’я: "хоч ти землю їж" — і тепер дуже часто вживають, а побажання — "щоб тебе свята земля не прийняла" — є вираз найбільшої ненависти, і навпаки: "щоби ся мав, як свята земля" — належить до найкра­ щої доброзичливоєти. Хведір Вовк

Одна з моїх улюблених козацьких пісень https://youtu.be/Y0hUHFuFic8?si=Q_O2TXNy17SWB0Nd

Українське поетичне кіно Мало хто знає, але Роберт Еггерс надихався українським фільмом «Ніч на Івана Купала», знімаючи «Носферату». Це, в принципі, той невеликий відрізок часу, коли знімали хороше українське кіно, причому ще й на традиційну тематику. «Пропала грамота» і «Тіні забутих предків» мені подобаються ще з дитинства. Нещодавно глянув «Мавку» — і в плані того, як там показали язичництво, все круто, але сам мультфільм так собі. https://youtu.be/sO5-7aTsFyI?si=S4p7QbRvfGdVkuWm

Це причина, через яку я відмовився від поклоніння гуманітарним наукам, які навіть науками не є. Учені багато сперечаються про те, як виглядало давнє язичництво, яке місце там займав Род чи інший бог. Рідновіри повторюють за ними, ігноруючи тих божеств, яких згадують народні замовлення, притому будь-яка знахарка вам підтвердить їхній божественний статус.

«Характэрна, што паводле тлумачэння знахара з Палесся, зорныя “Тры сёстры” кіруюць жыццём: “А сёстры это абазначаюць прастранство жыцця і прастранство на небе. Когда крутицца шар воздушный, так и земля крутицца, так вот этыя сёстры камандаюць імі”¹⁹¹. ¹⁹¹ Авілін Ц. Паміж небам і зямлёй: этнаастраномія. Мінськ, 2015. С. 88.»

Багато хто вважає, що нам не вистачає жерців чи волхвів і що їх треба взяти просто зараз. А звідки вони мають з’явитися? З неба впасти? Будувати хату треба не з даху, а з фундаменту і закладної жертви. Спочатку нам треба хоча б відродити народну традицію, і якщо нам вдасться це зробити, то, можливо, майбутні покоління побудують храм з жерцями. Нам потрібні жерці, але вони не беруться з повітря.

Якщо ви так само, як і я, не хочете, щоб шайтан заліз вам в уретру — ставте лайк. Ну а якщо серйозно, то існує тільки одна справжня магія — заговори старої знахарки. На жаль, усілякі шарлатанки в тіктоці відбирають у них цільову аудиторію, що негативно позначається на благополуччі й збереженні справжньої української магічної традиції. І ми, як язичники, повинні знаходити таких людей та підтримувати їх.