Храм поезії (🖤)

Добре слово солодше від вина, та не солодше від твоїх очей Поглянеш на мене У грудях пече. І щемить у роті несказаний віршик Щемить слівце Ще мить і закінчиться це. Але не закінчиться наша історія Подекуди дивна, голодна до пригод і знову я Замовчу Коли варто сказати Кохаю Я краще зачіплю тобі зірку на вухо І зачекаю. Нехай палахкотить і літепло стане у домі Нехай палац умить стане для нас рідним і запахом знайомим димкою-туманом примоститься у сінях вітерцем осіннім принесе хороші новини. І вони засвітяться скляним сонечком, у якого кожен промінь – новий день Варто прожити таких кілька тисяч, і заново зацвіте Цвіт черешні у твоєму вікні Кожну пелюстку збираю Тепер вони=промінчики=дні. Але ти виношуй у собі весну і далі крутиться Земля у твоїх долонях і камінчики зі смаком мигдалю навколо падають/літають. я знаю. продовження точно буде нашу з тобою книгу ніколи не прочитають, але ніколи не забудуть. її сторінки висітимуть на стінах у кожному домі як я там казав? будемо знайомі? будемо. а далі...можеш прочитати заново я навіть слова підберу, щоб було легше кхм кхм... Добре, що зараз зима, я сніг струшую з плечей... @maLvaaaaaaaaa #мальва

🪶 як вкладаюсь на долоні ягідкою стиснутою силоміць безборонно під шкіру вприснутою везувійною ніжністю так зо всіх твоїх образів, оберу один той що колись не відпустила ввірувавши і на лезі язика шафрановим посмаком гіркоти прилипає теплим відголоском в піднебінний гербарій - я тебе відчуваю й на цій вичерпаній глибині я тебе відчуваю @n.litvinova_poetry #поезія

Нам залишаться не сліди на піску а дещо інше так само поволі зникоме. Нас оточить найперші часи за відсутністю за вікном голосів під час тиші у власному домі де ти раптом збагнеш що вже досить давно не чути радісних голосів лиш синиця на ранок шукає комах на балконі в телефонах ще ігри дітей і їхні логіни знайомі але вже без паролів і назви давніх блютусів з орендних автівок імена вайфаїв з розбитих війною готелів і кав'ярень поруч із ними де ми снідали разом із кимось у підсумках броні напіввицвілі чеки з книгарень від книг що колсь дарували старим своїм друзям і везли півкраїни і не тапки під ліжком о ні і не пасма на подушках в травні це не видима схожість що всім давнім парам належить не утома не втіха не посмішка за пережите тут був мокрий газон ми сміялися геть без причини до лютневого чину залишалося менше двох тижнів всього світу вся ніжність лишається там і понині як сирени горішні як полоханих трав голосіння залишилось одвічне у єдності протиріччя як не кинув одразу то далі з собою нестимеш @personalradio_kubo

я хотіла би бути забутою /влітку/ на лавці в старому парку лежати горілиць так щоб за спиною в мене була ціла планета а попереду все життя і безмежний простір космосу я хотіла би бути забутою але боязко з відкритим лицем раптом зорі впадуть з небес і поріжуть мені щоки і розплющені очі а очі будуть розплющені до межі так що самі почнуть плакати тоді буду плакати так щоб сльози вилітали не стікаючи з кутиків очей не лишалися сіллю на шкірі а розліталися як птахи у неосяжний світ і слід їх губився і причина їх забувалася а сльози були сльозами тільки на мить коли покидають мої очі хочу щоб світ за спиною був важким і щільним підтримував під лікті і під лопатками лежав надійною прохолодою не залишав сумнівів у своїй реальності у своїй ствердності хочу вкорінинитися спиною у лавку і крізь неї прорости /корінцями/ обійняти оповити планету в лещата любови і світлого /суму/ за втраченою цнотою наївного погляду тоді огорнула би землю міцно з прийняттям усього сплетіння щупалець ікл пазурів яке пульсує ворушиться /дихає/ під шкірою планети і проривається назовні і пробиває шкіру вістрями навіть коли її обіймають любов'ю і сумом з прийняттям що саме так все і буде я хотіла би бути забутою @lysychkazlisu #лисичка

нагадую вже скоро дедлайн фіналу Листя трави, вечір п'ятниці, крайній строк всього 5 суддів, від кожного на оцінку від 1-10 балів Олена, Тетяна, Олеся, Джессі, Оксана також є бонусна система балів, якщо ви судили Храмові конкурси, то за кожен конкурс окремо + 1 бал, максимально до 5 балів якщо погодитесь судити Храмові конкурси, на майбутнє, то за кожен + 1 бал, максимально до 5 балів якщо надішлете, ключиці, то + від 5-10 балів якщо підписані на канал, то в залежності від дати, коли підписались — від 1-10 балів; якщо не підписані, то віднімаємо 10 балів Сумарно: судді — 60 балів; бонусні — 30 балів. одна людина навіть вибила страйк і зібрала 30 балів чесна та справедлива система

гортензія весни нема. то хай побуде тут, допоки від дощу не стало млосно - у погляді, що зупинив війну, в обіймах, що знекровлюють пітьму і в квітах, що гойда в твоїм волоссі - провісниках наближення того, що загубили в проміжках широтних. пора немов потрапила в полон. смачнішим став застільний алкоголь, бо як гасити напади скорботи за тим, що вкарбував іще дитям? спекотний час погоді не зашкодить. і хоч у мене - власний рамадан, та я люблю. не є страшна пітьма, коли ти - поруч; хай сприймуть за моду, але чи має мода непідкупність? що вічне, те завжди буде присутнім. @stavozero #ставозеро

Нью-Гемпширська балада Мій дідусь був мисливець в десятку колін, Що уранці з рушницею йшов у ліси. Він носив у кишéнях пирій та полин, За плечима ж ― осінні світанки носив. Він мав руки загрублі, як сіра кора, Він мав сиве волосся, як небо зими, Він ходив на оленя, ондатру, бобра, І за ним, ніби паства, тинялися ми. Він навчав нас мовчати і слухати ліс, Відрізняти лихий та хороший порив, І давати належне дарункам землі, Поважаючи звіра якого ти вбив. Він навчав відганяти непрохані сни, І коли вся родина збиралась за стіл, То рушниця дивилась на нас зі стіни, Ніби мудра богиня суворих часів. Ми з братами росли. Рід розцвів, та не вчах, І коли утринадцяте грала весна, Наш дідусь, не ховаючи гордість в очах, Дав нам власні рушниці, як клановий знак. Ліс ростив і кормив нас, і ще не було Більш правдивого храму у смертних істот, Бо у кроках оленя, скрипінні гілок І пташиному співі ховався Господь. І коли я, стискаючи зброю в руці, Зазирав у холодне обличчя зимі ― То молитва була у чеканні на ціль, А у кожному пострілі ― слово "Амінь" ...Мій дідусь відійшов у країну лісів, коли плечі йому опустили роки‌. Він не бачив ― і я про це Бога просив ― Як за нами прийшло покоління слабких. І сьогодні, коли мої внуки й сини Забиваються в дім, як негода іде, То рушниця з пітьми позирає на них, Як забута богиня суворих людей. /// @nikolasson #ніколассон

​​🦋 Набір поезії та короткої прози у весняний випуск Літературний журнал «Легіт» – у пошуках цікавих текстів для публікації в новому випуску! 🖇 З 25 лютого до 11 березня – час ділитися своїм мистецтвом із нами! Протягом цього періоду заповнюйте форму й додайте в неї файли зі своїми творами. Це можуть різножанрові художні тексти на вільну тематику. Один/а автор(ка) може подати до 2х своїх текстів – поезія й проза включно. Також зверніть увагу на наші вимоги до оформлення творів. Якщо ви їх дотримаєтеся – матимете більше шансів на публікацію. Ми зі свого боку допоможемо вам розширити читацьку авдиторію, відредагуємо, проілюструємо й зверстаємо ваші тексти🌟Електронні версії попередніх випусків нашого журналу переглядайте тут. Ваш @lehit

в житті має статися все. від першої закоханості, першого поцілунку, першого сексу, до першого «Боже, сподіваюся, я не вагітна», першого «в мене більше нічого ні з ким не буде, мені взагалі не потрібні люди», першого «мама, буду пізно», першого «мама, буду завтра». в житті має статися все. пунктів, підпунктів — мільйони. все буде. не зараз — пізніше. колись. згодом. можливо. не сталося поцілунку на випускному. не сталося поцілунку на прощання. не сталося поцілунку з димом із рота в рот. можливо, ніколи не станеться щастя. замість нього станеться щось інше. сьогодні от стався ти, винуватий, з квітами під моїм вікном. 20.06.2024р. вибачте, що віршів зараз так мало. проте, готую для вас дещо цікаве. а в коментарях кілька слів про цей вірш. @gkruk_wirszi #вронська #крук

* гніздо бузьки в гнізді на стовпі що повис похилившись на своїх проводах де дорога минає вирву від кабу що мов слід від метафори у розповідному верлібрі я вітався з ними кожного разу тато лелечий мама лелечиха потім лелеченята літа вистачило щоб познайомитись перезмінок хвилинних поки після першого вносять коригування вистачало аби запитати в своїх чи бузьки на місці бо лягало туди регулярно насіння квітів вогненних яких лише забобонів піхота собі не понавигадує їм із гнізда добре видно було і погризену кістку вулиці і брудні недопалки хат і жаскі зіниці підвалів де місцеві таки досиділись до перехоплення по радєйці всєх гражданскіх в расход їм із гнізда добре спостерігалось як згідно із та відповідно до міняється колір скотчу як сохне бур'ян на полях як багряниться листя в посадках чесно черпаючи вологу із грунту хто ж винен що відтінок такий їм із гнізда добре передчувалось як врешті вдарять у найслабше місце у найнезручніший час а я ж сука казав тато лелчий читає на патчику того хто кожного разу махає рукаю з пікапа але лелеченятам не перекладає бо все ж таки діти а натомість їм каже: родино моя лелеча кістку вулиці зламано не зцілити недопалки хат не куріють вже навіть по зіницях підвалів лиш ситі собаки хоч комусь нині радісно від села не залишилось вже навіть назви і останній пікап ледь проскочив під стовпом що повис на дротах мов бджола що летить поміж квітів яких рясно так було засіяно що й пилку назбиралось наприлипало жінко ой лелечихо малі мої ой лелченята летімо звідси подалі шукати місця собі а жінка лелечиха відповідає: давно вже пора але ж ти все одно сюди повернешся контужений наглухо клацаєш дзьобом на кожен помах руки незрозуміло кого милуєшся квітами не пригинаючись кигичеш матюччя не переводячись у теплі гнізда наче й сам вже повірив у всі ті забобони яких тільки піхота собі не понавигадує @left_lost_sock #рубік_пише

Вірш на дуель від імені Мортісії Адамс. Цікавий досвід :) Покажи мені де наш дім? Всюди димно, ти проведи мене мідними коридорами, вздовж туманної меланхолії. Зворушливими алеями. Крокуй повільно канвою днів, павутинно нанизуй скорботне танго білим по білому, стібком цілунку від пальчиків до плеча. А ввечері я подам тобі теплий чай з улюбленою цикутою. Бачиш, Гомесе, серце пульсує у рамці блюдця. Смакуй його на десерт, доки б'ється життя всередині. З гарбузової скриньки смерті свіча видихає дух, mon cher*, чи не твій нині ластиться до моїх елегантних демонів? Рукавами сповзає темрява, і граційним котом пригортається коло ніг. mon cher* (фр.) мій милий @snigpoetry #мері

Вітаю всіх, пані та панове учасники! Це перший раунд другого сезону нашого поетично...якогось іще змагання під назвою МТБ Сподіваюся, що всі ви прочитали регламент і ознайомилися з тими, хто буде оцінювати ваші тексти! Тож не бачу сенсу зволікати! Лише процитую свого улюбленого автора, який і подарував нам тему першого раунду "Раніше ми ходили до церкви, щоб зізнатися у своїх найнеприємніших секретах, покаятися у наших найтяжчих гріхах. Розповісти наші історії. Бути прийнятими. Отримати прощення. Заслужити спокуту й знову злитися з собі подібними. Це був своєрідний ритуал, покликаний допомогти нам достукатися до інших, зняти тривогу, що мучить нас, аби не відійти занадто далеко від людства, не стати для нього остаточно втраченими. У таких місцях я чув найправдивіші історії. У групах підтримки. У лікарнях. Там, де людям більше нічого втрачати, вони, як правило, розповідають найправдивіші історії... Оголошую тему та завдання 1 раунду "Невидимки" Ліміт: до 16 рядків (750 символів без пробілів) Терміни здачі: 01.03.2025 — 01.04.2025 включно Вартість участі: вільний донат від 100 грн (номер карти питати в @Mur_Kametov) Зробимо це!

Одноголосно присвячу жахливій, кровопролитній війні І кожній загиблій клітині. Двадцять чотири нуль два Кола пекла. Ми – нижче. Пішла із-під ніг земля. Тримай мене міцно за руки, Як вперше, Моя нескінченна зима Заїла у вусі, замилила очі, Запила з водою кістки. Сьогодні криваві твої іменини. Як прикро, запрошені знову ми. Двадцять чотири нуль два По хвилинах. По венах пустили слова Не треба цідити Просте, скупе, дике «Вставай, почалася війна».

С

мурмурація яскраві чутки найкраще розмивають простір, і не важлива ясність першоджерел чи метафізика мети, бо мурмурація зграї вже створила візерунок, де птах — нечіткий мазок на картині. командна праця прекрасна лише тоді, коли не йдеться про малювання. дзьоби беруть чутки, несуть крізь мушки сліпоти. чи помічали ви, як граки зневажають голубів, голуби завжди голосують за януковичів, соколи ще борються, юркам аж так байдуже, що на кожній гілці фонять, як їм начхати, горобці чекають, хто кине більше крихт, сороки традиційно крадуть, фенікси не існують. від сутінку сварок на ранок — білий шум. на виставці птахів ще багато видів. хто з них я? © Олена Галунець 🪽 Вірш, написаний за завданням конкурсу @ccaatt_ffooxx @virshoplitkarka #олена_галунець

Три роки повномасштабного вторгнення рашки в Україну. Одинадцять років війни. Діти української суботньої школи м.Іракліон, Крит, Греція – великі молодці, бо ці болючі слова не кожен дорослий може читати вголос. Сьогодні такий важкий день для українців. Хочу, щоб наступне відео ми писали про Перемогу і мир в Україні 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 Слава Україні! Світла пам'ять Героям, що віддали життя, тримаючи небо над нашою Батьківщиною!

Бажаю міцного здоровʼя! Пані та панове, як ніколи потрібна ваша допомога для закриття збору на Покровський напрямок для мого батька. Збираємо на Комплект антену AVENGER Booster PLUS 2.4G/5,2/5.8G. Це дуже важлива штука, яка розширює діапазон роботи наших дронів у районі виконання завдань. Ця модель була розроблена з урахуванням досвіду пілотів та побудована на основі популярної антени від Alientech, з хорошою батареєю, акумулятор якої здатен працювати протягом 8-ми годин. Кожен хто це читає — без твоїх 5,10,20 гривень мені не впоратись, не будь байдужим! Памʼятай: краще носити важкі лаштунки воїна, ніж легкий нашийник раба. 🎯Ціль: 85 000.00 ₴ 🔗Посилання на банку Моно: https://send.monobank.ua/jar/5JPUKMsrhB 💳Номер картки банки Моно: 4441 1111 2207 2345 Посилання на банку Приват: https://www.privat24.ua/send/gbmgm 💳Номер картки банки Приват: 5168 7521 3498 0591

до біса ці ваші технічні прогреси, іновації, інфляції, генії та соцмережі, якщо у пам’яті досі стільки обмежень. якщо голос з роками стає лиш тріском в радіоефірі мережі нейронів. скалки розмов застрягають під нігтями, запалюються і гнояться, викликаючи стільки болю. стільки болю, скільки може спричинити запах дитинства й безпеки. якого вже не згадати. якого вже не забути. так пам’ять про тебе й живе — напівголосом, напівтишею. ніби захворювання хронічне й старе, коли померти не маєш, але й не виживеш. коли тлієш й звикаєш, що жити з болем — цілком нормально, навіть якщо він десять по десятибальній. головне побільше часу, рутини й «таких багато», щоб рецептори затишку звикли до втрати. щоб жити як всі, з насолодою ковтати будні, накрити біль саркофагом і загубити ключик. звикнутись, зжитись, очистивши оперативну пам’ять. щоб через років пʼятнадцять, клятий останній акорд зими, ламаючи захисти, фундаменти і стовпи, зневіру у спомини й диво, приніс таке рідне й болюче: «я зроблю заради тебе все можливе»

а перший наш дім був з соломи ми тоді були веселі легкі, не боялись вовка пахло травами, зірки сміялися нам якщо прийде зима, казав він, викопаєм землянку але ж нічого боятися - зима не прийде літо не закінчиться чуєш мені бабка сказала ні, не та бабка, та що з прозорими крильцями ми співали з нею пісні про небо і про те що ми ніколи не станем занудами ми ніколи не постаріємо потім зима чомусь настала а другий наш дім був з хмизу хоча він казав чому ти тяжієш до землі дім, він казав, має рухатися з тобою бачила равликів? раків-самітників? черепашок? оце зручно, оце люкс давай казав купимо трейлер чи яхту весь світ перед нами, ну чого ти але я боялась вовка мовчки збирала хмиз знаючи що я хочу дім справжній дім справді наш не оці всі оренди біля-метро-євроремонт-унікальна-пропозиція а третій наш дім мав бути з цегли але вийшов з керамоблоку - і так добре ми купували плитку і фарбували стіни було надійно добре і як у всіх суспільство було дуже нами задоволене молода сім’я, “ячєйка общєства” вовк піджав хвіст і навіть не потикався за високий паркан нашого житлового комплексу але ми чомусь перестали посміхатися @buryanpoetry #хопта