Храм поезії (🖤)

Друзі, 23 травня о 18:00 у Stories Cafe відбудеться Творчий вечір «АЛЕФ» — особлива зустріч з автором у Києві. Це буде єдина можливість зустрітися з Алеф у Києві в такому форматі. ⚡️ живе читання текстів; ⚡️ живий акомпанемент (фоно); ⚡️ відверта розмова з гостями; ⚡️ перформанс від авторки; ⚡️ вільний мікрофон. 🤫 Ми готуємо не просто літературну подію, а емоційний досвід – вечір, де слово, музика та естетика зіллються в одну історію. 📍 Stories Cafe — вул. Костянтинівська, 20/14 🕕 23.05 · 18:00 🎟 Вхід: донат від 200 грн

Любов, смерть і памʼять у художньому осмисленні на ДВРЗ у новій збірці видавництва «Нога»: «Ми давно мріяли видавати повнометражні книжки. І ось, цей час настав. Зустрічайте першу книжку видавництва: «ДВРЗ» Анґи Зеленої. «ДВРЗ» — документально-поетичний текст про мешканців індустріального району на лівому березі Києва. Анґа Зелена переїхала сюди дитиною і прожила тут перші три десятиліття незалежності. У 90-ті ізольована соціальна система району розпалася, а спільнота його мешканців стала на шлях болючої трансформації. ВІЛ, алкоголь, самогубства, вінт, опіати, метадон. Багато хто з однолітків авторки помер, і ця робота вшановує їхню памʼять. Особливу увагу в тексті приділено жіночим, дівочим та материнським досвідам. Книжку завершує розділ про тих, хто з початком повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ. Наклад очікуємо наприкінці травня, але книжку вже можна замовити за спеціальною ціною».

Ми з Каричем розлучаємося. І, мабуть, це один із найважчих текстів, які я будь-коли писала. Це був неймовірний шлюб. Найкращий і єдиний у моєму житті. Це були стосунки, де люди одне одного чули, поважали, любили, були найкращими друзями, партнерами, коханцями й цілим світом одне для одного. Але, на жаль, іноді складаються обставини, які не вдається перемогти навіть великою любов’ю. Ми дуже намагалися. Але, на жаль, не все можна врятувати. Мені дуже важко й дуже страшно. Ми були разом п’ять років, три з яких — у шлюбі. І зараз я поки не дуже розумію, як саме виглядатиме моє життя далі. Я страшенно люблю свого чоловіка як людину. Ми залишаємося близькими людьми, підтримуємо одне одного й намагаємося пройти це максимально бережно. Проте, на жаль, ми більше не можемо бути парою. Усі наші творчі проєкти, які ми разом задумували, будуть жити далі. Просто тепер — трохи інакше. Мабуть, іноді з великої любові доводиться робити дуже важкий вибір, щоб одного дня не довелося робити його вже з ненависті. Я не хочу перетворювати цю історію на пошук винних чи публічне з’ясування стосунків. Життя значно складніше за поділ на “правих” і “неправих”. Іноді люди люблять одне одного, але більше не можуть бути разом так, щоб не ранити. Між нами лишається теплота. І я завжди буду підтримкою й опорою для Льоші як для людини, яку дуже люблю й поважаю. Також чесно скажу: зараз у мене складний період і фінансово теж. Я активно шукаю роботу й намагаюся потроху втриматися на тому, що вмію й люблю робити. Тому я буду дуже вдячна за підтримку — добрим словом, репостом, замовленням книги чи футболки. І дуже дякую людям, які зараз поруч. Друзям, які не дають мені розсипатися в цей період. Будь ласка, без агресії, пліток і пошуку винних. Це боляче для нас обох. На цьому поки все. Залишаюся на зв’язку.

Дівоче рандеву Там, де птахи загубили історії людства, Там у дитинство моє проростає вікно, Я підійду, коли скрута, його відчиню та Не проберуся крізь шибку років все одно. Тільки побачу навпроти маленького ліжка Дуже знайомий, здавалося б мій, силует, Там прокотилися жваві події у рисках, Ночі минали за сонмами сонних комет. Потягом рішень, плацкартним вагоном протестів Дні розповзалися в пошуках стиглих звитяг, А за вікном колотилося мамине серце, А за вікном хвилювався мій янгольський птах. Хвилі. На хвилі завжди я, коли янгол поруч, За течією. Інакше усе шкереберть, Без ліхтарів, кольорів і рясного декору, Ніби життя чорно-біле й повітря бліде. Хустка шовкова, куди я сльозою тулюся, Гумка стиральна, коли проти правил живу, Не загубися у термінах, двічі бабуся! Тільки дівчатка на затишному рандеву. Оксана Мовчан 2026

Це найкращий твій трюк. Зал затих у передчутті, кролик має вистрибнути з циліндра. У надії на диво, направлені погляди в точку прицілу в області живота. Пусто? Так. Тому тішся фата-моргані оплесків крізь маску байдужості, прикріплену до лиця. Капелюх не працює, сховай у магічний ящик, щоб ефектно розрізати пилкою вздовж пунктиру. Сповивай перламутровий біль в голубине гніздо з кольорового серпантину. Доки ті, що стоять під рампою вимагатимуть шоу. Череваті яскраві кульки попід куполом линуть повільними рибами, світять шворками пуповин на позір глядацького суду. То чого ти чекаєш? сьогодні поруч тільки кохані люди, знайомі лиця. Та в заключному номері — зношений реквізит. Стиснеш міцно останній ґудзик на нитці роду, і він зникне у хмарці блискучого конфеті

Розмови мертвою мовою мертва мова — це не латина. це коли ти досі пишеш людині, якої вже немає. Безсмертний приєднується до Telegram і мені зводить судомою щелепу Його цілком собі смертне тіло досі лежить в Серебрянському лісі Через нього вже мабуть проросли кущі і грибниця, трава і квіти А з очниць визирають волошки, на які більмом сідають капустянки Здається, в нього були такі ж волошкові очі, але я памʼятаю погано Я їх бачила востаннє чотири роки тому. І ніколи не побачу знову Я заходжу в його інстаграм, щоб згадати наскільки волошкові в нього очі Дивлюсь спільні світлини, кривлю губи в посмішці, Ховаю собі в діафрагму фото, де ми смішні, молоді, веселі Фото, де ми ще були живі. В повідомленнях останнє від нього «скоро буду в Києві, побачимось» Я не змогла припинити йому писати, навіть після того Як його не стало Як його пальці стали корінням Як його шкіра стала мохом Як його очі стали волошками Як його зуби сховались в землі Я розповідаю про те, як складно було без нього як, коли і за кого вийшла заміж, кого бачила на черговому похороні як сумую за нашими нічними розмовами втрьох з Капітаном Морганом що навчилась їздити на машині, щоб відвозити волонтерку як в сусідній будинок влетів дрон Про відчуття, коли заїжджаєш під антидронову сітку Про те, що відчувала, коли бачила рештки окупантів І їхні замерзлі тіла в неприродних позах Через них не ростуть квіти, вони не подобаються волошкам Я пишу на той світ, ніби він існує. Ніби ти загубився в мережі, але скоро приїдеш в Київ, Щоб ми зустрілися Недарма ж ти так любив грати по сітці. Може частина тебе живе в Скайрімі Бо я ніби в Сайлент Хіллі — лише попіл, сирена і монстри. І ніяких волошок. І ніяких очей. Вони лишились в Серебрянському лісі чотири роки тому. І я, насправді, вже не памʼятаю якого саме вони кольору.

засвідченні голоси стоять на колінах квітнуть радосте моя, неопалима жало твого брата поневірянням бите хлібом всевидячим най годівниця повниться що нам з тобою до іншого(?) ми захлинулись життям t.me/nlitvinovapoetry

Губами спраглими пити з її ключиць живу воду. Повзти парфумером від впадинки до горбочка, шукати на її карті свої найчутливіші точки, вдихати бажання вмерти і стогін про насолоду. «Знаєш, як болить?» — «Ніяк не пройде…» А я дивлюся на цей приречений світ і хочу бачити й чути лише тебе. Хай світ зупиниться, коли ми вдвох. Хай ніч зникає, а ранки стають тепліші. Я вип’ю відчай — спільний за нас обох. І тоді все стане тишею. Повір, так дивно мені було згадати миті дурної сварки й посміхнутись серед юрби з теплом Безумці. Але ми одне одного дійсно варті… t.me/pecherskapoet777

Ранок після твоєї смерті був гарним Він не просив пробачень і не знав жалю. Наче, ти його таким і зробив Віддавши світові свою втому. Сонце сліпило променями незвично щільно Наче світло нарешті стало осяжним на дотик. І жайворонки переспівувались після дощу Підраховуючи хто де високо в зеніті У цих коротких паузах і переходах. Вітер був ніжним Небо так само блакитне Без хмар У ньому розчинялись твої останні слова, нічого не тисне і не болить. Ніби ти й не помер @kvtmakvitne

Ти казав, не пиши про любов, бо якщо і існує, точно вже не на часі. Не пиши про бога з малої літери, Іди до причастя, накривши голову, руками, хусткою чи шоломом, щось із варіантів точно убереже. Про живе не пиши і про мертве теж. Проковтуй невимовлену оскому піском з окупованих териконів. Вдай, що не впізнаєш, чорно-білих очей в новинному некролозі. Не пиши про війну, вона — чергове кліше, Рота й вуха заший, до весни зарийся в чорнозем. Ця зима промине, і минуле розмиють грози, табуйоване слово тонутиме під дощем. Тож доки щемить всередині неозвучене, напиши про це, якщо можеш. @snigpoetry #мері

Швидка лотерейка №3 Розігрується ексклюзивна силянка від прекрасної Ольги Ритик (вартість таких від 1500 грн!!!) Умови: - всього 50 номерів. 1 номер=50 грн - пишете в коменти до цього допису номери, які забираєте, я підтверджую і після цього робите донат - розіграш проведу, коли розберуть всі номери Пігнали! https://send.monobank.ua/jar/91ytGXreE6 1 Джессік 2 3 4 5 Таня Осіпенко 6 7 8 Оксана Приходченко 9 10 Люба Буслова 11 12 13 Оксана Лихогляд 14 15 16 17 18 Оксана Приходченко 19 20 Люба Буслова 21 22 Саша Хопта 23 24 Саша Хопта 25 26 27 28 29 30 Люба Буслова 31 Оксана Лихогляд 32 33 34 35 36 37 38 39 40 Люба Буслова 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50

пружні стегна околиці пантрують субординацію материків вигвинчує снага на мізинці платівку рутини лихоманить давньою піснею а ти вигарцьовуй без зворотніх зусиль на брашпіль заскочивши — /звідусіль я під твою луску в нашій гавані/ пришвартовуйся @nlitvinovapoetry

Дорогі друзі поети та прозаїки. Клуб «Поезія незламних» готує альманах «Поезія незламних». Тематика художніх публікацій вільна, але перевага надається роботам патріотичної тематики. Умови подачі матеріалів: • до 5 віршів; • рекомендований обсяг – до 8000 знаків з пробілами; • в одному документі Word має бути надана коротка інформація про автора від 3 особи (до 5 речень) з одним фото та 5 віршів; • обовʼязково зазначити свої контакти (телефон). Термін прийому матеріалів – від 5 травня до 31 травня; Електронна пошта для подання текстів: ksenochka18@gmail.com Авторський внесок за публікацію – 250 грн.

вагітна миршава забілена сніжна шкіра та що носить під серцем дитину геть суха із стріями понівечена мені незнайома ця дівчина плаксива замучена всехворіюча стривожена кожну хвилину з блювотою чи кратерцями в обличчі чекайте це ж і я та дівчина втомлена у вбиральні засиджена з червоними щічками в собі диво несе наче усім нехлюяна не дівчина жінка вже травень, 2026 #поезія_Роніки

Юні роки У тиші стареньких провулків      заховані спогади юних років      шепоче вітрами прадавня балада           що грав на гітарі щовечір      тускніє у вікнах проміння утрачених зваб      і лавка старенька скрипить           від дотиків/докорів/доводів/дозволів      десь тут позабув про дитинство У шумі приморського вітру      згадав про надмірні бажання           які промовляв наче клятви                до неба                чи Бога                чи просто як примхи для себе      тут голос звучить як закована правда           без радості, зла й почуттів           без примх і надій      лиш згадки про кроки           невпинні та неодинокі Та швидко затихло моє одкровення      тепер тільки памʼять скребе      тепер тільки голос блідніє      тепер безнадія лунає      тепер… Та вже не поверне ніхто моїх юних років      а в грудях ще досі жевріє           те саме тепло                яке не згасає й не тліє           напевно це була любов           чи щира ілюзія щастя           чи справжнє життя. @Rocker_Roman_Lysenko #роман_лисенко

Ти ще такий живий, ніби теплий звір. Не переходь межу, не здавай, не вір – світ не лише множина із безглуздих втрат або осмислених, тож безнадійних, дій. Ні, ти нікуди не зникнеш у двадцять п’ять. Не засинай так швидко, а краще сядь і дослухайся в ніч, поки інші сплять: може ти втратиш теперішній фокус часу й подій, та залишишся той самий. В світі і правда нема недоречних зим, і якщо схоче, то кожен матиме дім, рибу злапає в ставку і фею в нічному лісі – якщо ти тут, то ти вже його заслужив - світ пароплавів, оленів та орлів, світ, у якому тобі завжди добре і завжди сім, чи принаймні вісім. Ти ще такий цілий, як горіх чи плід. Що тебе надіб’є, чим відгородить від краю, де ти король, чарівник і воїн? Знаєш, якщо приходиш туди один, обов’язково чекає на тебе невтомний кінь, а якщо не сам, то буде у тебе син, або, може, двоє. Поки ти ще не взнав нездоланний страх, поки ніхто не помер в тебе на руках, поки дихання не спинялось від передозу – запам’ятай ці сутінки голубі, подушку м’яту, заїду на губі: все що в тобі – залишиться у тобі, Інше – поза. Я там була і я знаю, про що кажу – чуєш, не вір, не пускай, не здавай межу. Катерина Бабкіна #катерина_бабкіна

«В світі і правда нема недоречних зим, і якщо схоче, то кожен матиме дім» (с) Катерина Бабкіна

Птаходім — це збірка пані Олександри Хопти, поетки родом з Вінниці. І за сумісництвом моєю улюбленої поетки з Оленою Галунець. Центральною частиною, віссю, деревом Ігдрасіль збірки є — Дім. Він працює на декількох рівнях, як дім, який був у дитинстві, місцем народження та становлення власного Я. Та дім який шукаєш та набуваєш у процесі життя. Книга є інтимною, автобіографічною, наскільки це можливо. Вона про людей, які були з нами, які пішли або підуть. Які залишили слід й завдяки, яким ми є тими якими є. Відчувається, що тут на сторінках збірки заховалася пані Катерина, яка вплинула на написання цієї збірки. Птаходім дуже світлий, прекрасний, добрий. Він наповнений сфокусованим світлом, який відбивається з рядочків збірки на читача. Книга викликає світлий сум та щем. Працює на емпатійному рівні. Розрізає серце навпіл, щоб залишити жаринку тепла. Це зразкова поезія, наскільки доречно використовувати — це слово. Тексти глибокі, технічні, пропрацьовані, живі, органічні. Та що там — вони довершені. Недаремно їх писала програмістка. Відчувається точність, перфекціонізм, математика. Але залишається жива органічність. Поезія — дихає. У Саші може здатися, що начебто її поезія проста та зрозуміла, але — це оманливий прийом. Її поезія складна, глибока та працює на багатьох рівнях, такий собі макрокосм. Любов до Космосу, є важливою частиною збірки. І останнє, що я можу зазначати, що її тексти глибоко емоційні та емпатійні. Вони концентровані любов'ю, теплом, сумом, всім світлим та добрим, її поезія нагадує АСМР. І підсумку зазначу, що її поезія терапевтична. замовити збірку

Знай, ти — цінна і досконала, як квінтесенція літа в дівчинці, яка носить смішну панамочку, і сережки-черешні дібрані.

* дивитись уважно на форзацах сторінок, є позначка, де можна перейти за посиланням та почути голос вірша та побачити перфоменс та перевтілення і виокремлю три вірші: якби я була Прю Ми як два насторожені їжаки князі живуть на Золотих

…І краса сліпить очі, як відблиск з поверхні ріки. І краса тебе ранить, як лезо ножа. І ти думаєш чим же я заслужив стільки див, стільки добрих людей, і такий світлий жаль. І за тих, хто, як я, попри шкіру тонку не лякається гострого, і за те, що я дихаю і живу — тобі дякую, Господи.

а хто розтирає світло проміж долонь я відповів їй янгол у янів день і колисалась сторожко над столом посмішка вшита в обличчя її ніде сіті старіють стирають лікті кутам сито ніяк не насититься бо тече янгол її знеребрений як Адам татуюванням моститься на плече сови кричать на совість сичать сичі сепія ночі зводить засмагу дня синя собака на сіні її ключиць охороняє денця крихке горня добре бо все згортається серед речей було знайомі і стали зникомі за мить янгол у Янів день за її плечем той що його не бачать але болить Томаш Деяк

Зореграєм спалахує місто Леліє блакиттю, У променях місяця повного Сховаю я сонце Собі у кишеньку. Скажи як ти це робиш? Ти сяєш навпроти! Під покривом ночі І твоїх думок, Я — твоя кінцева зупинка Пахну першим бузком І така до біса знайома. Скажи як ти це робиш! Твоє сяйво — з'їдає млу! Світло навпроти вже не горить, А я палаю в твоїй кімнаті Наче полум'я свічки, Твої дотики — Мені залізли під шкіру. Скажи, як ти це зробила... Моя сяйливо-яскрава принцеса

@vika_dobraaa #нейравенс