Muza Huyuza

липнева задуха Сава відкриває двері перше нуль сьоме дев'ятнадцятого кажуть, Саву відключили від апаратів бо не було шансів його на пішохідному збив місцевий мажор Навряд чи Сава хотів піти так В його не дуже великому тілі був велетенського розміру дух який він гартував щовишколу у затяганій "горці" дерев'яним автоматом Пройшло п'ять років я так і не стала йому тією подругою, якою він би хотів мене бачити Фугас За три дні я, загорнута в тонке простирадло, ніжусь під ранковим сонцем на 21 поверсі, поки мій тимчасовий варить каву ми спітнілі, стомлені, задоволені "ти плачеш? ти вже бачила? зайди в чат" голос подруги дрижить із смартфону Фугасдвістіязналащевчорачекалидоранкувінвчорапідірвавсяприкривсобоюпацанівзанічкількаразівзупинялосьсерцевостаннєвженезавели туман ненависті застилає очі розпачливий крик летить з балкону чужої квартири летить гарячим липневим повітрям летить, оминаючи бетонні залупи Харківської повертається в мої груди разом із затяжкою осідає в мені радіоактивним пилом розлазиться метастазами по нутрощах несеться судинами з серця в мозок пронизує струмом, стискає, розриває, зжирає кава поповнюється коньяком "ти його гарно знала?" крізь сльози розповідаю смішні історії про Фугаса сміюся, розбавляючи коньяк сіллю з очей після — не пам'ятаю: готель, алкоголь, дзвінки, бажання вмерти, пустка, блювота, черговий розлад харчової поведінки, Муцураєв, мій колишній везе нас на похорони "чому ти не сказала мені шо він так вчинив?" дівчинко, яка різниця, він вже більше ніяк не вчинить бо під ноги тим.,хто несе його труну, падають квіти та гілки хвої берці побратимів їх втоптують в сільську пилюку над колоною зламаних людей кружляють три лелеки над цвинтарем пізніше — теж Ми не прощалися. Я вперше за кілька днів поїла в нього на похороні. Роланд Міцні плечі одеської молодіжки його двадцять друге чотирнадцяте липня закінчилось в двадцять другому на півдні України під час звільнення одного з сіл Херсонської області Кенні Мій любий усміхнений хлопчик. Іклиста посмішка, ніс картоплинкою. Дорослий чоловік, який завжди для мене назавжди: шибайголова в червоній кофтині посестри найперший зальотчик щовишкола найрідніший малий з Вінничини підтримка молодшого брата ніжна сестринська любов та турбота живий лише в спогадах біль довжиною в життя клубок несправедливости світу в горлі кітель на стіні мій гвіздок моя пам'ять мій любий завжди усміхнений хлопчик. Оленівка Метал “Бараку 200” обпікає не липневе сонце серед уламків надій та шконок дотлівають серця у вільну країну летить чорний попіл падає на голови тих, хто не дочекався прибиває їх до землі впечатує обличчям в жах

“В ніч на 29 липня на території колишньої виправної колонії смт Оленівка сталося організоване вбивство українських військовополонених. В колонії № 210 пролунав вибух. Внаслідок нього була знищена будівля, в якій утримувались українські військовополонені. За даними росіян, загинуло більше 50 українських захисників, кількість поранених невідома. Жоден працівник колонії, бойовик "ДНР" чи російський військовий, що здійснювали охорону приміщення, згідно з коментарями російської сторони, внаслідок вибуху не постраждав.”

біля побіленого сліпучим вапном бордюра лежать незламні тіла Їх рідні за 700+ кілометрів опізнають по фото по татуюванням по статурі по родимкам навіть неживі вони лякають катів розпач, зневіра, крик переплітаються біль виходить на новий рівень чи може бути щось ще більш страшне? про це ми дізнаємось пізніше. в цьому житті. але не всі.

1.07.2019
4.07.2019
14.07.2022
21.07.2022
29.07.2022

липнева задуха я не про погоду скільки іще дат ми зафарбуємо чорним?

чисто гіпотетично: якби у вас була можливість писати листи нашим полоненим (незнайомим вам) на роісю -- ви б це робили?

Сьогодні 5 років, як ти лише в памʼяті. Знаєш, братан, з тобою було якось веселіше. 💔 Завжди в строю. Едуард «Фугас» Лобода, 2.01.1994 - 4.07.2019

хто з нас житиме довше — я — та, що несе в рожевій торбинці 29 тон життєвого досвіду, чи кароокий хлопчина, якому я вибила місце в ребцентрі? йому 19, в нього кілька контузій, інсомнія та ще кілька "F-певні-цифри" я запихаю шнурівки кедів до шкарпеток, на яких зачаївся ведмедик я завжди була дорослою, тому дозволяю в 30 бути дитиною Чи був колись дитиною кароокий хлопчина, який п'є пігулки, щоб заснути? Скільки втрат і болю я несу в своїй рожевій торбинці? Скільки трун під моїми окулярами-сердечками? Скільки листів написали руки з дитячим манікюром на той світ? Скільки радощів отримує зеленоокий боєць, коли читає вчергове про моїх котів і собак з того боку кордону, закутий? Скільки любові ховається під моєю рожевою сукенкою? Чи вистачить її, щоб повернути до життя хоч когось? Чи достатньо обгоріти до косих м'язів в степах Гуляйполя, щоб жити вічно в розбитих серцях тих, хто досі шукає твій контакт, аби задати якесь питання? Чи достатньо отримати 14 контузій в 25? Чи достатньо втратити дві кінцівки в 10?

Привіт усім! На жаль, я захворіла, тому вимушені перенести подію( Дата наразі уточнюється

русскій "блогєр" кіріл фьодоров зі своїм кєнтом "смакують" історію про те, як (УВАГА‼️): в тимчасово окупованому Бердянську до цього "блогєра" українська продавчиня звернулась українською мовою за що він відвіз її на найближчий блок-пост з подальшим відправленням на підвал, де її ймовірно катували. За українську мову. Розумієте? От як після таких історій в російськомовних українців не відпадає бажання продовжувати говорити мовою окупанта на підконтрольній Україні території? Русскі провели дуже чітку межу між ними і нами. Передусім вона проходить по лінії мови. Коли цю межу проведуть для себе російськомовні українці?

Запрошую на свій поетичний вечір (с)ольник Я — письменниця, волонтерка, зоозахисниця, дружина неймовірно талановитого поета Карича, кото- та песо-мама, стерненко поетичної сцени 😄 В доробку є багато-багато віршів, основною метою яких є відправити читачів та слухачів у помиральну яму через сум та непозбувну бентегу. Часта учасниця онлайн-конкурсів, трохи рідше - офлайн виступів. Вважаю російськомовну поезію в Україні - несмаком. Моя мрія: щоб вся русня здохла в муках, а також, щоб світ став настільки класним, щоб потреба у волонтерах зникла 🫶 На вечорі буде коротка презентація моєї книги, а також «ворожіння» та вільний мікрофон. Буду рада бачити кожного і кожну ❤️ Цієї неділі, 30 червня на 19:00, Київ, Мала Житомирська 17, Modi Art-Vine, Gallery

Це - Коля. Він український військовий, який через поранення опинився в дуже складному положенні, тому ми вирішили йому допомогти і підтримати. На війні в Колю влетів фпв і дуже поранив - ногу ампутували, по тілу купа осколків, іна нога взагалі не фуенціональна. Коля пересувається на милицях. Взагалі, Колі дуже багато допомагали і допомагають волонтери з Новомиргорода, оскільки Коля живе там. Власне, так ми і знайшлись із ним Мій тато попросив допомогти йому з житлом, адже в Києві в нього нікого немає. Коля приїхав оформити документи та пройти влк, проте це вже аж з понеділка. Йому дуже важко їздити в авто через травми, спеку і ну і в цілому - 240 км. Тому ми попросили нашого друга тимчасово пустити Колю пожити в квартиру. Ми живемо зовсім поряд, в одному під'їзді, тому маємо можливість турбуватися про пораненого військового. На жаль, в Колі немає рідних чи близьких, довгий час він вже сам, намагається якось про себе дбати. Він дуже сором'зливий, добрий і спокійний хлопець, багато посміхається, мало говорить. Дуже хочеться, щоб у нього все налагодилось. Ми вже знайшли кілька ініціатив, які можуть допомогти Колі і з реабілітацією, і з хорошим протезом, а також назбирали трішки грошей на побутові витрати (баночка). Також ви ж можете підтримати Колю в коментах, я йому все передам. Ця історія для мене дуже щемлива, адже ми майже однолітки, він воював та віддав своє здоров'я, а тепер лишився практично наодинці із своєю бідою. Тож наш обов'язок - допомогти йому. Дякує кожному, хто залишається небайдужим!