Храм поезії (🖤)

мій найкращий вірш про кохання присвячений нікому пересипаний жовтим піском перегорілого сонця збитий докупи наче дощечки труни — щільно, міцно, ревно недаремно ж кажуть хто німий, нехай розказує байку про людиноподібних звірів та про те які висновки треба зробити які чиї бажання варто втілити мій найчорніший оксамит лягає рівно опівночі поміж мереж змішаних з купкою мережива коли ти йдеш ламати чергові об'єктиви об скляне світло цифрової доби коли уламки твоїх відображень розсипаються на пікселі коли твоя впевнено-іронічна самотність стає просто нічною так гірка темрява перекочовує поволі з губ на кінчики пальців щоб триматися залишками попелу хоча б так торкаючись твоєї руки моя найтепліша правда завжди блукатиме десь між рядків сповиваючи тіло тугою мотузкою плетучись від скронь до червоних очей скрапуючи на екран смартфону маленькою прозорою істиною про те як добре вдається мовчати кожна звичка має наслідки обертання якщо припустити що ми фігури в 3D просторі інженерія тихих несподівань тонка рівнолінійна причетність і якщо шукати контекстуальний слід на третій тиждень натрапиш на понеділок і буде знову якийсь спорожнілий світанок про те як істоти знову торкаються екранів лапками як червиве сонце поволі скочується щоб втекти геть за обрій про те як дикі бажання знову перезріло кровлять про гнів запечених міцних чорних вишень але ж ти напишеш, правда? @viknapoetry #єва_верле

Щоденниковий запис у голові № 1158. Місце: станція “Академік Вернадський”. Дата: 26 квітня 2025 року. Час: 00:21 за Києвом. Заплющую очі й не сплю, тож приречено пливу крізь думки, розмовляю з овечками, якби я змогла, то злетіла би кречетом, туди, де вершини ростуть, та зламана тут і ось тут, ви ж не бачите, як я захопилася травмозаначками, які заховала між Кафкою, Пратчетом, аби лиш ніхто не знайшов, як шалик із шовку туристки на лайнері, яка з Аргентини пливла аж до айсбергів, в навушниках грали зомбічно The Cranberries, а шалик у танці тонув. Час: 07:37 за Києвом. Так сумно, та ну все (!) — синхронно із рибами він гнучко поплив поміж глибами сивими, холодні маневри — це шанс стати хвилями та вижити серед штормів. Розплющую очі — ось шалик пошарпаний! На мисі Марина в обіймах Антарктики він — нібито лист з колекційними марками, який адресата знайшов. На диво, зігрів мене шовк із посланнями від Всесвіту, що обліпив густо слаймами проблем і тривог; не така вже й поламана — себе я полагоджу знов. Нотатка: написати книжку “Неймовірна подорож до білого континенту, про яку вам ніхто не розповість”. © Олена Галунець 🧣 @virshoplitkarka #олена_галунець

В місті, де я пручався за киснем вгору, Міцно петля у часі затисла горло. Зашморг і чорт запасу у кротовині. Страшно: стрічок та гасел з окропу вийме, Скаже совкове зараз — мечем орудуй. Кашель, бо в когось запис пече на грудях. Годєн — напише лікар. Пусті кургани, Дзвóни у тиші літа зустрінуть ранок. Просинь і лють у чарці, до прірви в гості Просять. Петлю у часі розірве постріл. @pavukzdytynstva #василь_капця

Просто гот, який пише вірші, косплеїть та дивиться аніме, — перед вами 🖤👉🏻👈🏻💫 #goth_Аделіс

Дистиляти думок відчуваються тілом як штиль на безлюдному морі, З головою пірнаєш у гавань чужих, віртуозно написаних літер; Ця свобода п'янка, проте згодом помітиш, що спогад отрутою морить Всі рядки, не спотворені власним ім'ям, котрим ти дозволяла боліти. Не приймаєш затемнення творчого я, імітуєш вербальні старання, Залишаєшся тінню від когось, хто міг на вечерю творити шедеври, Ти пробач, що мене не знайдеш у собі, бо сьогодні занадто стара я, Твоя муза, що мовчки лишила тобі не надбання — лахміття дешеве. @sadlovawrites #садлова

оговтана ніч поглинає летовищ подовжений трем й торочиться ниткою спогадів з портрету земного обличчя золочений спокій у вимірі цім поселився і влігся зклубоченим велетнем поміж косовиці в розкинутий степом ковчег що тиха хода твоя (ноче) змальована порухом пензля засмаглих ступнів дивні обриси на тлі семенистих сплетінь — розчула ворсинка жаги сколихнула розпливчасту тінь й не вгледівши зіткнення — подув в грудині осів цілунком прямісінько в серце й ловцями залюблений звір самоти збитого подоріжжя в заломленні кутики тиші облесливо іклами впився й завмер не гортаючи спокою снів @nlitvinovapoetry #літвінова

Силянки з бісеру в наявності Вживу яскравіші і гарніші ніж на фото🙌 🚚 Доставка: будь-якою поштою ✅ Замовити: @ola_poetry

*хвилина реклами: відсуди Добірку, віршів небагато, а вдячності і респекту повні кишені*

Написав трохи незвичний для себе вірш: «Неспішна ніч» Спинилась ніч. Чекаю стомлений від ран. Вже коло Овертона наче докір мучить. Твої слова як крихти в горлі, щоб страждав, Щоб памʼятав провину й кроки нерішучі. Тепер мовчанка. Правду взнаю по зірках. В легенях щось кричить, а сміх твій серце душить. Зробила з ядом страву як отруту дав, Придумала реванш, щоб біль завдати дужчий. Шепочеш в темноті. Зітхаєш та не спиш. Очікував відвертість, на нову розмову. Суцільний відчай у словах – це мертва мить, В сумному погляді зустріну нить безсонну. Замовк старий годинник. Темрява сичить. За кроком крок неначе смерть навколо ходить. Разом жили, то був один для двох словник, Як розійшлися – вже не прагнули свободи.

Я не відчуваю більше твого тепла, Я не бачу тебе поряд. Бо в країні моїй війна, А ти за кордоном. Ти зрадив мене і країну мою! Як посмів? Так на разі я на передовій. Дякуючи богу! Що не на нулі. Побратимів у мене більше нема, Це просто якась катастрофа. Закінчення війни було не дарма, В цьому є моя доля. Допомагала я чим могла, Коли кричить воїн: Все біда ! Я підбігаю кров,нога та черепно мозкова. Турнікет,зелена зона,швидка, шпиталь. А там як у кіно, все що треба робили, Професійні лікарі, дякуючи Бугу! Ми всі живі ? Ци то сон ? 07.08.2025

потяг рушає на схід, минає рІчки, ліси і схили. Оксамитові трави схилили тоненькі спини під тиском роси і часу. Довкола стільки краси та тиші, що її б тільки знищувати й кричати. Чи омине нас ця чаша нещасних, що пропустили чергу свого причастя, і тепер не знають, з чого почати хід? а тим часом потяг рушає на схід, повз дороги, міста, вокзали; там, на сході, країна в огні, вони так казали і чомусь ховали очі свої сумні та принаймні вона залишалась усміхнена, у короткій сукні, з великими окулярами, ми ходили гордо та усамітнено земними дорогами і поміж снами-хмарами сонце пестить променем живопліт, розрізає простір, ніби мʼякий бісквіт і лише нам одним відомо, що потяг дедалі прямує на схід потяг тримає свій шлях додому липень, 2025

Усі мої вірші складаються в імена, У біль, що сягає неба, але не дна, Все, що залишиться по мені — слова і рими, Плани невтілені, про які говорили ми В часи, коли ще не знали слова донати, Коли виходив на сцену зі словами «слава Україні», А тобі не знали, що відповідати, І ти стоїш, як Шрек, укритий цибулевими шарами, Як Гаррі Поттер перед тим капелюхом, але без шраму, Ловець мрій по життю, та не ловець у житі, У намаганні над гніздом зозулі пролетіти, Як твоє минуле пролітає маленьким птахом Над Полтавським шляхом. Пташеня, підкинуте до гнізда, Порахуй до ста, Сонце тут сходить пізно, у нас не так. Далі від дому за окружною зорі Воском прозорим малюють покоси сонні, Місто, що подарує нові історії, Совість, яка визирає із вікон висоток Вулиць, що мали стати тобі тимчасовими. Знов повертаюся у минуле. Пам’ятаю, як дідусь розказував, Що вкручував першу лампочку у селі, І не стримував сліз. Як виписував дві газети: Сільські вісті і Порадницю, З першої вчився поратися, з другої — похмелятися, Я б і зараз їх почитав. Добре, що дід цього вже не бачить, Не збиратиме мокре від сліз нажите в картате збіжжя, Не йтиме з валізами й клунками бездоріжжям Луганщини, Не молитиметься богу, який нікому не допоможе, Боже, добре, що він не бачить, Як те, що було його, стає чужим, Добре, що не дожив. Так сидиш ночами у темряві, поки серце заходиться, І записуєш все, що нашіптують демони З дна колодязя. Скільки текстів написано за п’ять хвилин на хиткому стільчику, Скільки авторів виходить на сцену, аби відкритися, А скільки — просто продекламувати вивчене З кам’яним лицем. Скільки із них читає справді про себе. Тільки одного жодна поетеса сьогодні ще не сказала: Поезія не вимірюється оцінками з глядацького залу, Спробуй взяти з собою горе на сцену і там лиши його, Спробуй прочитати так, як читає Шилова. Потреба в тобі вимірюється глибиною історій, які виніс на сцену, Зрештою кожен із нас залишиться тільки сторінкою в антології слему, Коли дійдеш до моєї, не перегортай одразу. 09.08.25

Оповідання зі збірки «Бугурти і маневри» — це ще одна спроба дослідити людську природу жанровими засобами фантастики. Зрештою, будь-яка історія — про людину й виміри людяності. На що — добре чи лихе — ми готові в ім’я любові? У центрі будь-якої історії — людина і її вибір, і байдуже, розгортаються події в недалекому майбутньому, у вигаданому всесвіті «меча і магії» чи в «застійному» колгоспі. Твори, що увійшли до збірки, написані протягом 2018–2021 років, тож деякі з тем в умовах повномасштабної війни можуть бути тригерними. ✍️Авторка: Ірина Пасько 🖋Ілюстраторка: Ірина Діденко 🔥Вартість: 350 грн Замовити на сайті Видавництва

як тобі пояснити в голові відтепер гуркотить феєрверк стоять потяги у сум‘ятті і шумить океан розпромінено-синій як тобі розказати що уперше в житті місто стало таким нестерпно красивим як тобі пояснити що коли ти не тут я гублю свій маршрут я збиваюся з колій і тьмянішає колір світ втрачає контраст я дивлюся неначе без окулярів і лінз і до зустрічі відлік зворотній: три два раз і - «привіт» протинає наскрізь як тобі розказати час рушає назад, і мені лише п‘ять я чекаю на іменини буде сніг, нові книги, мені стане шість і збереться велика сім‘я і в цей день кожен гість радий просто тому, що я є але я я шукаю того, хто завжди‌ буде радий хто завжди‌ захищає своє, бачить шлях і не бачить завади як тобі пояснити Аріадна дала мені нитку нитка вибралась тут мені тісно в словах як же розповісти‌ як спіліє вірша схвильована суть від удара весла, наче плесо води як тобі пояснити як же розповісти‌ @buryanpoetry #хопта

Дніпро й не тільки! Приходьте на літвечір у Будинок Архітектора 🔥 На нас чекає кілька годин максимально концентрованої поезії — провокаційної, пронизливої, чуттєвої, вишуканої і ще якої завгодно 🎙Читатимуть: Ольга Хвостова Немаксим Ася Шевцова Ірина Пасько Максим Бородін Антон Полунін ЛітНаволоч Френкі Фрейр Саден Mak_c_mara Ірина Божко 16.08 | 16:00 вул. Михайла Грушевського, 1 Вхід — за донат від 100 грн Кошти йдуть на потреби роти систем РЕБ у складі 3-го Армійського корпусу

Я знав священика, який був у полоні. Шрам на скроні. Збиті чорні долоні. Телефонні розмови з донецькими операми. Трофейний опель із польськими номерами. І ось він мені говорив: інститут церкви поєднує нас усіх подібно до цегли, випалює нас у вогні, скріплює нас для грунтовки, хоча все це втрачає сенс уже під час артпідготовки. Ще він говорив: спитай мене про воскресіння, я відповім – щоби воскреснути, потрібне везіння. Праведникам якраз не щастить в основній їхній масі. Я люблю говорити про ворогів у минулому часі. Спитай мене про прощення, я маю що відповісти: прощення передбачає, що частина мирян – атеїсти. Я принесу своїм ворогам на могили квіти. Кара господня настигне всіх. Вам, атеїстам, не зрозуміти. Війна мене навчила не говорити про втрати. З живими краще. Живих, принаймні, можна порятувати. В живих є те, що не дає їм лягти в траншею. Здається ви, атеїсти, називаєте це душею. Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти. Серце моє легке і обійми мої розпростерті. Моєї любові стане на всіх, навіть на тих, хто хотів мене вбити. Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті. Сергій Жадан #жадан

заходь у мене як у затишний простір звільню для тебе поличку розкладай свої речі і травми роздягайся розцілую всі лінії стану спиною твоєю для рівноваги підтримуватиму вогонь і буду дихати теплом на скроні поки тобі не стане сил одягтися і піти @lysychkazlisu #лисичка

Друзі, фізичний «Спектроліт» вже у мене, а це збірка різножанрової малої прози від 13-ти письменників з різних міст України, де є: містика фантастика кіберпанк гумористика магічний реалізм сюрреалістична казка автобіографія та ін. До неї увійшло близько 20-ти моїх історій про кота, собаку і зайця. Хто бажає замовити, пишіть http://t.me/angazelena, вартість 300 гривень.