Храм поезії (🖤)

@olha_babiishuk: Підзаряди тих - кому найбільше треба!⚡⚡⚡ Щоб не бути багатослівною🫣 Чому збираємо:🤷 Попереднє устаткування зникло через незбіжний збіг обставин, в наслідок прицільної роботи недружнього східного сусіда. Для кого збираємо:👍 Підрозділ аеророзвідки 13 бригада НГУ Харківський напрямок. На що збираємо:🤔 Зарядна станція 8 кВт та газові балони для заправки генератора. Розігруємо🏆 1️⃣ Донад від 100 грн - набір монет ЗСУ (розпочни свою колекцію)🪙 2️⃣ Найбільший донат - брелок з жетоном та сюрпризом😁 Тому погнали! Мікробанка

Автоматичний перелік Ютубу — твій спонсор натхнення та стеля поезії в текстах, яку ти хотів би пробити. Ти слухай, чуваче, ти слухай, та знай, що до бені всі спроби твої перевершити Queen та The Beatles. Так роза пустелі засохне у звичній цеглині, що стіну Берлінську формує, котра розділити не може твій час задля спроб, щоб втілити всі бажані зміни причин, що згубили любов. Зникне дим, що вкрив товщу води, що сплітається з небом у схилі та згодом спадають, та ми небосхили всі переживемо, зустрінемо разом обличчям, що ноти рапсодій богемських у рисах свої зберігає, як шепіт людей безтурботний зберіг би Марію на цвяхах хреста, на котрому я сам розітнув свої тексти, бо зараз у вірші обрав невибагливий шлях я — нездатність створити свої приховав маніфестом величності образів текстів декад, що минули. І так записав ці рядки у перелік вторинних. Бо як би не біг по полях та не ліз би не крути, я все ж не знайшов усе те, що шукав серед рими. @defirtonpoetry #федько

Привіти! Ви, можливо, не очікували цього… але я теж 👀 cozy.bakery.ua – ця сторінка ожила лише кілька днів тому 🌿 Я печу домашню випічку на замовлення: печиво, булочки та паски 🍪 З часом планую розширювати асортимент, але трохи пізніше – про все розповім і все покажу 🥞🥐🍫 До Великодня залишився лише місяць, тож майте на увазі: у мене дуже смачні паски 🤍 Будуть класичні з апельсиновою цедрою та шоколадні 🫶🏻 Нові дизайни пасочок покажу тут в Instagram приблизно через 3 тижні 🌿 А поки що тут буде багато смачного і атмосферного контенту, тож підписуйтесь ✨️ Instagram: cozy.bakery.ua 📍Тернопіль 🚚 Можлива доставка по Україні (Нова пошта)

Фродо (Запах осені) Вітер змітає з каштанів пожовклі від кіптяви дні, і, посміхаючись, палить А серед листя згоряємо й ми, що там, потомлені, спали... Знаєш, наївні, так вірили в світло, що зникло звідси назовсім; Навіть весна, що здавалося, змінить усіх - вогко і цвіло пахне осінню... Дим від багать підіймається вище, десь над деревами - танучи; мабуть, нам це все сниться, треба лиш встати, встати зранку ще Щоб, залишивши все, поспішати на захід, від тіней міста і Хроноса; Тільки кроки свинцево- важкі - наче склом по асфальту - скронями; Вулиці сліпо торкаються ніг, і як бездомний кіт -лащаться, там де й колись, зеленіє бузок - тільки більше не чути терпких пахощів; Небо, знущаючись сипле, як в злодія, світло сонцем - прожектором; Голос, який ти так довго ховав у собі - з часом став просто шепотом… Те, в що ти вірив, всього лише сон, відблиск із інших вимірів; Досить безшумно кричати, досі, всі вже давно й непомітно вимерли. Тіні, що ходять по колу, і, спотикаючись, човгають - просто чиїсь невдалі досліди; В місті, де сотня життів не змінила нічого - завжди буде запах осені... ... І, коли вітром здує останній листок у саду, з мертвих яблунь і вишень - Ти як завжди, шепотітимеш їм у вікно "Що ж взагалі в нас залишилось?" І Той, що мовчав все життя, скаже нарешті голосно: "Віра у добро, пане Фродо. А за неї варто боротися." Федір Рудий #федір_рудий

На прóстих брудних манжетах застояні плями. Тонко натягнута нитка дерми. Удари стинають. Довго хитається куля темна у товщі води. Повторна полуда наївних знаків приходить у дім зі сходу, стискає у кігтях серце, вкриває усе-світ, сонце, моє мертвородно-тепле, зрізає багрянородно. Стеблом огортає руки – і вʼяже так терпко й стигло обличчя і очі – рухи наївні й пусті. Незримі відлуння торкають шкіру, мережать її повздовжно зсередини – точно й тихо подроблений камінь. Ношу, мов майстер, що точить твердість, збиваючи пальці в мʼякоть, і мітить собою скелі – на вістрях кутів. І тягне сліди тютюнових марень в обличчя німого Бога, що мусить зʼявитись з нього ж, за образом майстра. Довга ця сповнена втрат дорога – у сірих прозорих спальнях заховані чорні тіні між плямами вікон, темні, із ранами крил на спинах. Приходять у сни вітально, нашіптують поле мріянь, вливаються в очі краплі, наповнюють аж по вінця – і тонеш у морі ночі, у світлі прийдешніх сходів небесного тіла-сонця, що спалює простір, трощить вугільні обвалля в ребрах і низки ниток у скронях. Та гра ще триває. Терпнеш, чекаючи свого ходу. 22.03–07.04.24

Циклічність 1948* Проміння, здається, зникає. Чи ні? Між матовим листям оливки чорніють, мов кулі. Балканський півострів запалений протистоянням вогнів, в лавандових сутінках лісу селяни поснули (їх всіх розстріляли іще навесні). За лісом — Афон, за Афоном — війна, священна гора дістає аж до місячних кратерів. У мареві янгольський лик, у розпачі вірний монах: «Не встиг… Я не встиг відспівати їх...». Циклічність життя — це роса на стеблі. Проміння, здається, зникає. Хто вижив — той хворий. «Не вбий ні думками, ні ділом, повторюю, отче, собі», — молитва торкається шовку Егейського моря, влаштовують хвилі великий забіг. 2018 Проміння вже згасло, пушту́ чути скрізь. В ущелині гір заховалась Афганська руїна, що спить і не спить, а гаряче повітря розріджує слиз. Кабул лиш за день відхаркнув сотні тон героїну (коробочку маку плекають посли). Незайманий світ — цитадель на горі, де небо шепоче: «Не вбий ні думками, ні ділом». Внизу — всі мерці, але ж «мертвих немає» — писав Метерлі́нк. Їдкий порошок — синій птах для людей недозрілих. Циклічність війни — у сльозах матерів. 2022 Проміння пробило полотна із хмар, щоб стало світліше в посмертних проваллях Ізюму. Північні почвари впивались, немов велетенський комар, дзижчання їх мови натомість лунає повсюди (коли є свій хліб, нащо їсти сухар?). За лісом — Ізюм, а у лісі — хрести, війна чорнорота плює на закони та правила. Примарився янгольський лик: «Пробачте, не встиг, я не встиг…», — припав до землі тілом равлика. *1948 — передостанній рік війни в Греції. © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

як глетчери під власною вагою роздягнемо останню паралель на ковзанках по дзеркалу посріблених терéнів у пошуках Гіпербореї розтанемо до стану глини на пальцях гончаря по амфорах здіймаючись рукописом безлюдність крейдяних пустель застелемо /наметів невичерпність/ новонародженим цвітінням // і де той міт випробувань на витривалість звитяжців /одміряного часу/ за межами епох? то може ми подібно криголамам все глибше прорізаємо уста до гирла до джерел ядром замерзлим у криниці як глетчери у пошуках пристанищ. #12 листопад 2025, ЮІ @black_white_house_poetry #іванов #віршометрія8тур1 #верлібр #неверлібр #кривийямб #вольнийвірш

Здрастуйте, люба родино, мілорді, міледі! Рада приймати шановних на страті у себе! Так же зрадію, зустрівши убитого в пеклі — Він заховатись від мене не зможе в безсмерті. Я прикінчила із втіхою вашого мера — Він перед цим мою доню скалічив безчестям. Цим всеблагий Екзорцист став вмістилищем скверни — Дякуйте пагубній відьмі, що знищила нечисть. Ви засудили на смерть за священну вендету? Слухайте ваше прокляття, зашугане плем'я! В місті, в якому не можна помститись за неї, Більш не застукає жодне дитяче серденько. 16.02.26 Яся Сонячна #Реінкарнація

Біла тиша У Японії не кажуть «я тебе люблю». Бланка бачить ритми прибою, рахує подумки такти. Бланка й ходить у ритмі вальсу, хоч ніколи його не чула. Щоб відчувати музику, Бланка сідає ближче до оргáну,                                    знімає взуття. Голі стопи зливаються з підлогою. Вона заплющує очі, і світ стає обмеженим тільки Бланкою, її власною тишею та тремтінням музики. Вібрація тече у Бланку                                 через стопи й відбивається від внутрішніх стінок — хаотично, як потік електронів. Аж поки всі не зупиняться і не зникнуть разом із музикою. Так її вперше побачив Той, Хто Говорить. Босу, з заплющеними очима, занурену в тишу, яка вібрує. Побачив, як їй личить її ім'я. Тепер він приходить у гості, незграбно й кумедно вітається мовою жестів. Бланка виправляє його                                та сміється. Той, Хто Говорить лине до неї, витягує шию в прагненні пізнати її сліпучу тишу. Тиша росте й розбухає — два різні світи об'єдналися. Всесвіт на двох більший, ніж два окремі, складені разом.         Математика тут не працює! Той, Хто Говорить більше не любить слова, бо поруч із Бланкою вони стають фальшивими та іграшковими. Кохання знайде свій шлях та спосіб, щоб вихлюпнутися й затопити. У Японії не кажуть «я тебе люблю». У Японії кажуть «ти моя тиша». @lysychkazlisu #іляна_лисиця

На тлі виднокола, де сонмище кволо-сніжинне, Олівчиком, вугільно-чорним, окреслю пейзаж. Мереживу віття не час за листвою тужити, Йому б не зіскніти під владою люторежиму. Підсилю малі гілочки, де крижинки лежать. Встромлю у зимовий гармидер графітову чіткість, Щоб погляди мовчки вели в далечінь ліхтарі. Веселкові барви хай встигнуть від нас відпочити. На білі тюрбани будівель насиплю перчинок І дрова у пічку, щоб хтось на цей вогник забрів. #зима, #лютий, #winter, #дуель, #owlhub

​Втома часто вимірюється величиною синяків під очима, Вдома перед сном болять ноги, і сусід знизу знову нагримав За зраду своїй коханій дружині. Прощення шукають тільки блаженні. Ті, кого гартували гречка і ремінь, На шкірі відбився весь спектр синього. Раніше хотілось заглянути Богу за пазуху, Коли ще не був так отруєний газами Сигаретного й кальянного диму. Хотілось покласти світ на коліна, Створити власний культ поклоніння, Сидіти в кабінеті із золотими дверима. Я щиро вірив, що в мене це життя недаремно, Що вдасться осягнути цінності метамодерну, І плакати на старості старим сивим дідом. Осягнути кожне із таїнств кохання, Жити кожен із днів як останній, Зустріти смерть по-справжньому гідно. Але реальність жорстокіша за Скрябіна "Квінти". У спину летять полум'яно-ядучі привіти У суміші зради, хвороби та заздрощів, Свідомість блукає буденними хащами. Бо ніщо не вічне, а любов тим більше, Я хотів як краще, а пишу ці вірші. У бога пазух немає, бо він ж безтілесний, Апостоли правди давно це донесли. Для чого це все, заради всього святого? Метаморфози грядуть, що навіть і Мордор Буде здаватись острівцем на Мальдівах. Будемо жжати те, що посіяв Нутром тваринним люд насильства. Гени проявляють справжню схильність До повної відсутності моралі Із цим всім в голові я засинаю. Коли тіло порубцьоване шрамами, Осколків цілунків більше ніж маминих, Серед кіптяви і моторошного диму Нам залишиться померти молодими. Зостанеться лиш той стражденний образ, Що потім щось чекає на нас добре. Але поки кров та піт стікають щоками, Розклад майбутнього простий, що таки. Молодість, що захована за мурами, Молодість сплюндрована кометами, Молодість валяється на землі обкуреній, Молодість у епітафіях затерта. Тож по факту в пизду це все. В пизду суперечки, батли, мордобої, В пизду людей, які не приймають української ідентичності . В пизду лицемірів, які роблять це все, тільки тому що це вигідно, І суддів, прокурорів та ментів, що продовжують красти. Останні тижні я існую на автопілоті, Від роботи, до роботи. Я бачу надто багато знівечених доль щодня, Що прив'язані до ліжка після важких поранень. Вони є щитом, який захищає мою домівку від перетворення на попіл. Але вони не вічні, І я не вічний. Ми постали проти історії, а вона методично, Виконує задачу нашого знищення. Я розряджена батарейка. Дріт для підзарядки перебитий, І я не знаю, що робити Живіть своє краще життя, а я піду зашивати рани, Якщо ще залишилося що зашивати. © Кудлатий

Нова декламація🩵 Вірш Олени Галунець "Сад і храм"

Гортає сніжні сторінки сріблястий січень. Гірлянда сонно мерехтить, фарбує настрій. Нові скрипучі килимки у гості кличуть Хапати клаптики зими, легкі, шпилясті. А ти, коханий, обійми, тепло і звично. Недільний вечір і без нас зустріне спадень. У котре сонечко пірнатиме за обрій. А вдома час навшпиньках ледь переступає. Ліхтар несміло зазирає : "Чи все добре?" Сніжинки туляться до скла, цілують палко. Хай хуга фугу виграє — в нас пісня інша. Розквітне сонячний Едем посеред бурі В куточку спальні, де танок тіней колише Енергопростір навкруги. Дарма турбує, Скреже гілками по вікну когтиста вишня. Сплетуться стомлені думки у павутиння. І разом з ковдрою накриють. Холоднечу На вході в серце брами пристрасті зупинять. Хай січень каже, що до нього ми не ґречні, Але і так удвох іскримося нестримно. @literospletinnia #оксана_приходченко #інтимнірядки

Мерлó ми з тобою любили зі стейком свинячим. Сьогодні річницю могли б святкувати, а значить Вино відкоркую, м'ясце зашкварчить на пательні. Пекучі приправи затьмарять страждання пекельні... Неділя осіння. Дзвінок телефону тривожний. "У нього є інша. Мерщій під'їжджайте до пошти." За десять хвилин я сиділа в машині й ридала — Вони в ресторані: креветки, вино у бокалах. Неділя ураз обернулася сумом і болем. Вечерю варила, а злість поглинала поволі. Вернувся додому. Усмíшка гидка і глузлива. Проте на питання не став він брехати на диво. Із кожною новою правдою злилась сильніше. Стояла сама не своя, сто разів посивíвши. Рука потягнулась за травами, жменю вхопила. Вечерю доповнили мох, аконіт і кропива. Пів голосом видала мантру-прокляття відрадну. Коханий, що зрадив, отримав належну відплату. Підносив вечерю до свого звірячого рильця. Як тільки доїв, то на підсвинка перетворився... Мерлó ми з тобою любили зі стейком свинячим. Я відьма по крові. Кохання ти зрадив, а значить Вино відкоркую, м'ясце зашкварчить на пательні... Наступна коханка — ожило відьомське надхнення. Вірш написаний для марафону Олі Ритик Вино надихає.

Крематорій... Він створений людиною з функціями машини? Наче мозок замінений на шестерні, гвинтики, які переплели мікросхеми, комп'ютерні файли, стенди, пружини. Інколи здається, що в кишені чорного одягу — інструкція по експлуатації виробу. Замість серця діра у формі вирви. З неї чується хрип. Так будівля дихає парою. На кожен цикл спалення — видих... Споруда печалі, де весь процес доведений до автоматизму, а помилка системи вважається частиною ритуалу. Трупи/тіла на конвеєрній стрічці у дерев'яній домовині переміщають до печі. Вона відкриває своє ненаситне жерло, ковтає органічні сполуки, гикає димом, кашляє попелом. Пишуть, без запаху. Вік технологій: фільтри, очищення. Сьогодні поширюється пахощі квітів... Тільки поодинокі мрії просочуються іскрами, пурхають в небо, прориваючись між пасток диспетчерів простору. Можливо зіллються з чиєюсь душею, відродиться плем'я. Та спочатку паща, вогонь, металевий голос: " Двері зачиняються, швидкісний потяг курсує у... у уу(стрічку заїло, склеєно)...ертя. Манометри мовчки фіксують тиск і заземленість душі. Залишки кісток, зчитуються системою, як недопалки, їх подрібнюють у кремуляторі на порох, рівномірно розподіляючи залишки особистості, змішують з попелом. Готово! Присвоюється номер праху. Є можливість залишити урну в Колумбарії, оплативши нішу. Навіть залишити напис: " Моєму/їй дорогому/ій... Пам'ятаю! " Або є опції. Натисніть: ""1" — підселити на могилі рідних, за їхньої згоди. "2" — розвіяти над водою, з урахуванням напряму вітру,          погоди. "3" — зникнути красиво. "4" — щезнути назавжди. "5" — не турбувати. "0" — прослухати знову. Чекаємо. Перегляньте послуги та ціни"...

останні 15 номерків

півфіналісти: N.Litvinova Ліля Катря Цимбал Єва Верле Ірина Рехло Олена Галунець Кажан Ольга Далабожак Ольга Ритик Тарас Кулон petrichor А Я Ірина Білик Олександра Хопта Марія Чекарьова судила Тата Пі та Олександр табличка вірші завдання: написати вірш на тему Космосу, кількість символів необмежена. Верлібри та римовані на загальних умовах. Дедлайн: включно по 19 березня #поезія #вірші

Проходить перший раунд Всеукраїнського національного поетичного слему. Рада взяти участь, тож залишаю посилання на заявку тут. Якщо цікаво, заходьте та голосуйте. Там багато чудових декламацій. https://www.youtube.com/watch?v=OkM-YgJgKF4&list=PLOdzHCzR5_rzO6N8He5EWhpX1NH8j-d4u&index=40&t=4s

погідною ходою тупотить під віконницями (не завдаючи шкоди) схожа на малого звіра сірого лісу хто вона? хто? /забула забула забула/ — контролювати кроки контролювати почуття контролювати як лягає на ґрунтове ложе і стається озерно-болотною — слухає про жилаве волокно шляху завбільшки розпору поглинаючого все//світ де вростають з іскристого сміху прямісінько в груди звої проміння Ярила підкрутивши на гвинтик планети поривчастий опал з-за коміру вітру — передражнює відсутність рухів / притягнувши до людської подоби вони б воліли наректи її земним ім’ям кожен своїм