Храм поезії (🖤)

роздягатися кажеш? добре дивись як знімаю одяг ні ні не ховайся не відходь у іншу кімнату чи на балкон курити поклади свій їбучий айкос і не біси мене дивись надумав мене до стіни притиснути заради бога як то кажуть заради бога заради тебе самого - єдиного і найкращого - несвята небогиня ніяка тобі не наставниця розстібає застібки на сорочці я не граюся не морочу тобі юному і здуріти якому красивому голову залишається у білизні напівоголена продовжувати? дати води? горілки? чи заспокійливих? виїбати мене на кухні? та виїби вже хоч де! тільки виїби врешті най очі твої лукаві не бігають най руки твої не тремтять най тверднуть усі твої ...кгм... таланти і всі неприйняті рішення махає рукою - добре прикурюй тут люблю коли дим твій навколо стегон ну то що притиснешся упритул? ти питаєш як це роблю? дуже просто - не думаю не вийобуюсь не шукаю образів просто я вмирала вже бісову купу разів! бісову купу разів морозилась і студила усе довкола поснутим полум'ям вулкани мої дзвенять і розходяться і якось похуй на все      хто втоне              хто виживе ти тільки от по лаві цій ходиш як по воді годуєш мене із рук хлібом і рибою знаєш на тисячу кроків вперед що візьму що віддамся і що ти мене виїбеш      єдина планета яку ти крутиш - моя планета             моя одна додаєш до хліба вина запалюєш німб вінок терновий ми ділимо на обох і так ти граєш мене неперевершено ти граєш мене як бог! ти граєш і груди твої диханням ходять оголені збуджені піт твій - солодкий мед я сидітиму в першому з величезним букетом квітів ти дивитимешся уперед понад голови глядачів софітами сонце твоє освічене і освячене моїм розхвильовано-теплим освідченням пошепки під ніс собі          це немає ніякого значення ти стався         не дивися в глядацьку залу богиня своє зіграла -        крісло її пусте @malskamira

Перший в Україні поетичний інтенсив 12 практик і 4 лекції очікують усіх тих, хто: > пише поезії або тексти пісень хочеш, аби твою творчість цитували та шанували > шукає свій стиль та голос у віршах > проживає зараз кризу творчості > цікавиться історією української поезії та культурою > хоче навчитися працювати з художніми засобами, композицією та ритмом > має синдром самозванця та комплекс мистецької меншовартості > хоче заробляти на поезії Хто хотів список рекомендованої для творчого розвитку літератури? Він є! Хто хотів зворотнього звʼязку? В закритій групі є кураторка-філологиня! Комусь, можливо, треба менторська підтримка? Є і така можливість.   Менторка курсу: поетеса та блогерка Дарʼя Лісіч Модераторка закритої групи: Альона Гриценко, учителька української мови та літератури, наставниця в школі української мови «невгаМОВНО», засновниця літературного проєкту «Серпанок» зайняти своє місце можна за посиланням 👇 https://secure.wayforpay.com/payment/poetry4life

*** бульбашки зоряних систем пливуть пінкою на чорній каві Галактики з нахабством горобців зухвало хапаємо крихти Хаосу егоїстично проколюємо тіло космосу польотами наших залізних кораблів але закон детермінізму обвиває кожну шию — самовпевненість не безкарна слухаючи симфонію народження наднових та смерті старих зірок ми наївно вважали що знаємо все ну... майже все цікаво, а що там — за розломом Орла? *** тихі кроки твого пришестя посеред невагомості пролунали набатом кличучи хвилю крові у скроні стільки років гнав тебе з трюмів своєї пам'яті та захлинувся мохітовою прохолодою підступних спогадів закрутить малахітова вирва крижаних очей і майне остання свідома думка: куди ж мене зажбурнула праща космічного Давида? не буду знати але посеред пустелі сенсорного голоду увірую в тебе, як в реальну оазу де пальми затишно схилились над дорогоцінною м'ятною рідиною навколішки обіймаючи твої коліна притискаюсь обличчям до м'якого теплого живота і немає навколо іншого Всесвіту крім тебе *** прозріння обріже ритмічний цикл кволих подихів ну, і нехай! можна забути про правду яка не подобається хоч тут ти моя у мереживному плетиві ілюзій за розломом Орла...

Бог ніколи не спить. Мармурóві розплющені очі Достеменно пронизують простір – сліпуча жага. Той, хто вирізав їх – не простий каменяр – криптозодчий, Той, хто час розпочав – лемніскати шляхів напророчив, І на плечі його одягнув непомірний тягар. Він пітьму осягнув – міріадами нот слухав тишу, У долонях замішував тісто із пилу думок, У безумстві підкидував витвір все вище і вище, Деміург, композитор (що реквієм свій не допише), У судомах розпався на зорі й навіки замовк. Забирайте творіння на осуд! У краплях мистецтва – Де самі ви боги в емпіреях оманливих веж, Де слова всі і дії зібрались в пісочну фортецю, Серед натовпу задум сховався – безслідно затерся, До останнього праху не знайдеш його, не збагнеш. Бог ніколи не спить. У зіницях відблискує вічність. Той, хто вирізав їх – безустанно навпроти стоїть. Він Адам і Христос, незбагненний безвірник да Вінчі – Легіони зірок і облич, що згоряють, як свічі, Лиш прикриє повіки – епохи уходять за мить. 09.09.2024, ЮІ

Я знав священика, який був у полоні. Шрам на скроні. Збиті чорні долоні. Телефонні розмови з донецькими операми. Трофейний опель із польськими номерами. І ось він мені говорив: інститут церкви поєднує нас усіх подібно до цегли, випалює нас у вогні, скріплює нас для грунтовки, хоча все це втрачає сенс уже під час артпідготовки. Ще він говорив: спитай мене про воскресіння, я відповім – щоби воскреснути, потрібне везіння. Праведникам якраз не щастить в основній їхній масі. Я люблю говорити про ворогів у минулому часі. Спитай мене про прощення, я маю що відповісти: прощення передбачає, що частина мирян – атеїсти. Я принесу своїм ворогам на могили квіти. Кара господня настигне всіх. Вам, атеїстам, не зрозуміти. Війна мене навчила не говорити про втрати. З живими краще. Живих, принаймні, можна порятувати. В живих є те, що не дає їм лягти в траншею. Здається ви, атеїсти, називаєте це душею. Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти. Серце моє легке і обійми мої розпростерті. Моєї любові стане на всіх, навіть на тих, хто хотів мене вбити. Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті. Сергій Жадан #жадан

Макулатура Сюжет прогинається від початку: відомий лицар стомився носити лати, зняв собі номер в нішевому готелі та принцесу з бюджетного olx. Пари купюр із потертим Сковородою вистачить для фіналу історії. Погана казка, радше була б серветкою — більше сенсу. Осучаснена класика світової макулатури — слово — "солодка патока" у м'якій обгортці, густий канкан на читацьких нервах китайськими лабутенами. "Вище ноги!" глядач зазирає між розчахнутих сторінок. Паперові щелепи белетристики жовчно посмоктують кісточки, відгризаючи погодинно час кінцевих споживачів. Декаданс постає із мертвих, коли сніг заміняють на шарпаний пінопласт, а венер — гіалуроновими химерами. Вторинна обробка мас, стандартизує запалені форми під базовану норму, читай ось тут: "Він — успішний міліардер, в неї картаті сумки з боргами і мертві родичі. Не дитяча присипка — амфетамінова пудра, з порошкового добрива                             народжується                                                    любов" Приймай на віру з вечірнім гідазепамом. Згенерованими обкладинками прикриваються мемуари: зашарілі від поспіху, писані ранковим еякулятом. Герой не такий як всі, ні ні ні. В нього не очі — вогні мангеттенських вулиць! Не биті троєщинські ліхтарі. Ви просто не так зрозуміли. І в келиху гріється "Ремі Мартін", а не львівське по жовтій акції. Pulp-ація читача відбувається без рукавичок засмальцьованим пальцем. Безцеремонно промацує голі тригери. Сурогатна література прокладає дорогу з пресованих жовтих цеглин целюлозного біо-хламу. В тренді — дешевий крам, в моді — неперетравлені матеріали вмісту кишківника Рупі Каур. І десь в кінці вулиці з яскраво-червоними ліхтарями, пару століть назад, автору обпікають руки не-до-ско-налістю палаючі "Мертві душі". Тільця обвуглених аркушів туляться до жарин, попелом прикривають сором'язливі усмішки. Гарчить вогонь, не розібрати слів.

затерті липкі кнопки ліфта натискаю фалангою пальця так повелося ще з часів кові́ду н а б р и д л о жити життя в мурашнику цих обставин в які нас загнали сусіди аби інші мої сусіди як навʼязливі мурахи лізли без дозволу у вуха щоби чула їхній постійний скрегіт та шурхіт спускаюсь до вхідних дверей підʼїзду і серед купи сміття та вологи на затоптаній брошурі бачу фразу «в и х і д є» вперше жалкую, що я не алкоголік не наркоман не ігроман не в моїй реальності цей вихід є лише «до» і «коли знову як раніше» напис на упаковці з-під чогось «сяй» та «світись» десь в цьому ступорі сьогодення поділись радощі від всіляких дурниць та дрібниць повертаючись в мурашник наступаю на вихід фалангою викликаю ліфт швидше б минув день аби притулити вуха набряклі від берушів до подушки з гуманітарки і забутися від снодійного заспокійливого антидепресивного вкручую, як штопор поліуретан глибше і глибше і глибше та спокою немає – чую своє серце… © ольга ритик #текст #вірш #думки

Затримую дихання. Стрілка годинника бритвою спогади відсікає. Іржею листя, листами сиплються вниз, до останнього, чекати, доки зберуть і спалять. Тоді стануть густим туманом на вогку згадку. Доки земля не поглине. @snigpoetry #мері

Привіт! триває набір на поетичний конкурс Зима близько тут умови конкурсу

занурюю пальці в грудину розм'якшену іржею втрат і не зустрічаю супротиву шукаючи серце чи може той вогник який колись злетить щоб злитися з іншими такими ж не знаю чи матиме значення хто з нас де чи зможуть наші вогники відшукати один одного впізнати і притулитися лобами *** не знаходиться серце чи все вислизає з пальців крихкотіле знаю ти сказав би як завжди облиш. дай собі спокій. відпочинь тож залишаю його зарюмсане і зморшкувате десь у кутку грудної клітки хай буде так по твоєму слову дам собі спокій але колись мій вогник точно наздожене твій @lysychkazlisu #лисичка

. ⚡️ Ви, мабуть, помітили незвичайну назву 70го випуску ПЕС? Пояснюю) Весь цей час я запрошувала вас до себе на етери, інтерв'ювала, змушувала червоніти на стрімі та терпіти мої ліричні відступи)) Прийшов час помінятися місцями! Цього разу ведучою етеру буде моя подруга, поетка та організаторка літературників Ursus Poetry Поліна Шишлевська! Вона готує для мене чимало питань, але ви зможете також приєднатися і з’ясувати все, що вас цікавило. Долучайтеся цієї п’ятниці о 19:00. Буде незвично!) гиги 💪 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на повнопривідний позашляховик для роти розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок). Авто необхідне для виконання бойових завдань, підвозу технічного приладдя, пересування особового складу тощо. Ви чудово знаєте, що автівки і досі залишаються нагальною потребою на фронті. Долучіться донатом – подякуйте нам за етер! 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf Картка банки: 4441 1111 2953 1913 Paypal: veronikamovchann@gmai.com В коментарях: «на авто для 21 ОМБр» 🤝 Просимо вас не забувати про лайки, коментарі та репости! 💙 Разом переможемо! 💛

Долучайтесь до етеру Веронічки https://www.instagram.com/veronda.djokonda/live/?broadcast_id=17942367455924077 терміново заходьте!

Долучайтесь до етеру Веронічки https://www.instagram.com/veronda.djokonda/live/?broadcast_id=17942367455924077 терміново заходьте!

кохати без довіри - як їздити без паска — є ризик при маневрах зануритись у скло. як гарно б ти не їздив, пристібуйся, будь ласка — сьогодні на дорозі можливо й повезло.

Якось воно… все окутано димкою. В тумані кожна клітина. Жодної підказки: що по горизонталі, що по вертикалі. Ти – мій найзагадковіший кросворд. Треба вгадати слово по центру з шести букв. Під першим номером «секста» – інтимна ступінь гами, яка крокує слідом за квінтою – квінт- есенцією променів, що призводять до «Сонячного удару». Чи намалював би Альфред Кубін диявола, якби той не існував насправді? Дияволе мій, грішний янголе… Якщо докопатися до суті, роздряпати її, розрізати на шматки, розплющити під ТАБУ, то це – одне й те саме. Ми вже на «ти»? Ображаєшся? Ось що! Так я ж наосліп. В глухий кут, Майже розкута, Тепер спокутувати… Але було круто! Чому ж не можу заснути? Синім полум‘ям твої Бермуди! Ми ще на «Ви». Сутінки. Сумніви. Сумні Ви. Сум? Ні. – Ви! Суміш чотирьох стихій: води, вогню, землі, повітря. І п’ятий елемент. Бездоганний. Чи повинна? Хіба винна? You are the winner. Виноградники граційними градами під гримом гордовитих градусів – Malbech. Червоними краплями ДОВІРИ... Краплями слова з шести букв. Довіку. А поки дихай у вибиті вікна… @sarahwatsonrhymes #мовчан

Остання осінь Хмари нависли над змореним лісом, годі чекати тепла. Тріскають гіллям жертовні надії — вітер майбутнє зламав. Скирта неправди із голкою істин, грішним не чути небес. В осені обриси смерті — покосами душі до пекла несе. Тіні сумлінно кружляють над світом, світло не липне до рук. Обрій заховує клин журавлиний — я ж і синиць не здобув. Люди повсюди шукають спокути, Раєм не пахне садах: Фрукти зогнили, вродили могили. Літо на вістрі страждань. Зрілі багаття наїлися правди — листя рясних одкровень. Тліє багатство липневих нарядів, холод жагу роздере. Сонце намокло моїми сльозами, хутко втекло від усіх. Тоне мій спокій у водах печалі, тремор пройшов по руці. Правда нестерпна — питима планета стрімко зривається вниз. Радощі стерто з безцінних мольбертів — маляр шукає вини. Важко, біда зруйнувала мурашник — як рятувати малих? Пастори віри на праведні шкіри свити криваві вдягли. Горя аж гори спадають на плечі гнітом обтяжливих скель. Плоті невинних розмаюють страту — втрати наповнюють склеп. Душі пречисті летять падолистом — жовтень прийдешнє зборов. Осінь скорботи. Оздоблююсь чорним. Ваш непомічений Бог... @real_dobrutskiy #добруцький

Ось і стихли мої крики. І сліз більше не побачу. Хоч цикади й плачуть                        цілу вічність, під землею їх почути немає шансів. Якщо Бог дав мені життя — йому воно точно стало зайвим, десь завалялося поміж "творчих" прогалин. Цей вогник від початку під дощами тлів, і щастя стало таким дріб'язковим, що помістилося в петлі. Скільки б не шукав спокою, не робив усе правильно, доля, мов шкідлива звичка, знала куди бити, і все ж заарканила. Тільки тепер стало зрозуміло, що значить померти не своєю смертю. Гуляти не рідним парком. У скляному замку замало темних скриток, щоб сховати правду. Співчуття вилазить із найглибших ран коли нема шляху назад. Сльоза. Щира. — Де взяв? — Ти помер, у світі задощило.           Сезам! Зала без тями, доки сам рию яму. Самаритянин, та вічно самотній... серед чорних галявин, де човен чекав і злітали північні птахи у пошуках слави. Мене ви не знали, чисті октави й еховий гул вам несли діряві легені крізь втомлені губи. Я вірив мінотавру в голові, доки той не сховав мою пам'ять у снігу. пам'ять у снігу... Не мав на меті нести бережно у заметіль свої тексти-небожи! Всього лише раб честі скверної, мов розряджений і непричетний Ремінгтон! Із пустоти до людей, ваш ... ... . @kildun4ikchanel #ставицький

вранці ти більше не впізнаєш себе в альбомі зі старими фото. лишаться спогади та голоси в голові чи назовні? «терпи» «навіщо пручаєшся» «ти ж хочеш як всі» «в чому твоя проблема?» «ні? звідки така вперта?» стьобана сумка через плече, вирушиш шукати вітра в полі, забувши, що часто чужі слова це просто слова. * час – то білосніжне ромашкове видноколо від світанку до заходу сонця за ходою годинникової стрілки і назад. і назавжди. ніщо не перекриває повітря ласкавіше за ласо з його тендітного стебельця, не звʼязує руки міцноніжніше за бажану прикрасу для тих, кому відсутність свободи стає найбільшою свободою. для тих, хто самі обрали відсутність вибору. «заповідна зона», «збір рослин заборонено», але так хочеться торкнутися при/х/марного майбутнього! попестиш пелюстки, полестиш їм своєю увагою /збудеться-не збудеться/, і піднесена легковітровим поривом чергова хвилегодина життя, відділена від серцевинки, понесеться за обрій. перетвориться на купчасто-дощову гостю, на купу часто до щему гірких новин, хоча синоптики обіцяли безхмарний день. хто витримає такий атмосферний тиск? тому ти обережно обірвеш останню пелюстку і обереш більше не обирати, бо врешті-решт, у зірваної квітки лише одне майбутнє.

восени сонце м'якшає. можливо, зараз вже я його зігріваю. сонячні зайчики бігають. обгризають кору дерев, що почали перешіптуватись за командою "марш", з першим подихом вітру. щоб люди не розчули їхні таємниці. — ниці, ни-иці, ни-и-иці, — відлунює. роблю вигляд, що не знаю, про кого це. марш стукіту підборів свідчить про шосту годину, коли люди біжать з роботи. заклопотані, провертають ключі в чиїхось замках, за склом потайки починаючи жити. а я сиджу на привласненій лавці. павучки в'яжуть мені накидку із променів, ніби немає й шансу, що не залишуся з ними назавжди. хотілося б. на майданчику триває аукціон. жовте листя одразу підвищує свою ціну в дитячих забавках. а я досі мрію про золотий квиток у щасливе майбутнє, та, мабуть, таких не існує. прошу сонце побути зі мною ще трохи, та воно, збираючи докупи проміння, поспішає — зігріти інших. на кінчиках пальців проступає морозна павутинка. *тин... тин... тин...* виграю чи то час, чи то в повітрі мелодію, хоч ніколи не вчилася грати. дерева дотлівають у вечірньому мороці, листя гасне. зрештою встаю, розбиваючи надії павучків на надійну основу.

зрештою, з мене нікудишня основа.

хочу, щоб були знайомі щоб між пальцями павутина і тепло у домі щоб коли повертаєшся, п'яти самі лягали у ліжко щоб коли лягли, сама розгорталася книжка і над домом тишком-нишком спали зайчики вишкулені бігати по вікнах і будити зранку. щоб ми сміялися гучно і без сварки торкатися твоїх плечей, поки сонце їх не пече. ми розділені навпіл зірками світ – це магія в об'єктиві камери клік, клік, клік. летить пташечка, двічі натисни на кнопку, щоб спіймати її за пір'ячко сніг летить на наше подвір'ячко.

а, це павутинка, що не залишилась вдома зрештою, з мене нікудишня основа.

закотиться зірка за пазуху, за комір хочеш скажу, що були сто років знайомі і кожен рік віддавався новим запахом у твоїй пам'яті хочеться рецепт торта і шматочок неба для апетиту Хочеться впасти у сіно/весну/літо і диміти чорним променем світла у твоєму волоссі. я піду, тільки якщо попросиш, тільки якщо зрушиш візок з місця місяця тільки ти бісишся що це сталося з нами. тільки залишиться місиво над зірками тільки заміситься тісто з нами вдома. зрештою, з мене... почнемо знову... 30 жовтня Спільно з Андрієм Мальвою

занурюю пальці в грудину розм'якшену іржею втрат і не зустрічаю супротиву шукаючи серце чи може той вогник який колись злетить щоб злитися з іншими такими ж не знаю чи матиме значення хто з нас де чи зможуть наші вогники відшукати один одного впізнати і притулитися лобами *** не знаходиться серце чи все вислизає з пальців крихкотіле знаю ти сказав би як завжди облиш. дай собі спокій. відпочинь тож залишаю його зарюмсане і зморшкувате десь у кутку грудної клітки хай буде так по твоєму слову дам собі спокій але колись мій вогник точно наздожене твій @lysychkazlisu #лисичка