ch
Feedback

不要被骗子欺骗!Telemetrio 会找到并标记这些频道 👉 如果想查看标记,请订阅

Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

前往频道在 Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

显示更多
1 418
订阅者
+624 小时
+37 天
+2130 天
帖子存档
*** У гостях бажання рефлексувати відтаює в горнилі й затишку кухні Годинник вистукує секунди з життя Точніше вибиває, немов дерев’яні бруски з вежі, яких і так лишилось мало в наборі дженги моєї старої ми частіше їздимо до неї в гості, щоб «забронювати» столик на її веранді, щоб випередити інших гостей хоча я брешу, насправді ми хочемо вкрасти ще один вечір з бабусею, вкрасти в самої Смерті 2023 Copyright: Чурков Максим @cherry_poetry #літературне_горнило #немаксим
19 11月 2024, 13:01

Repost from N/a
Тихше, шепоче Шива, можеш сховати стогін під кожною з моїх рук. Звук зачинає матерію. Навіщо? Якщо є дух. Я відаю і веду від народження до прощення. П'ю ваші вини айвовим вином спокути. Те, що нагадує глухий кут — можливість змінити ракурс. Дивись, квітне  рута твоєї втоми, криваве пелюстя повільно стає прозорим, перетворюється на лотос, очищений від потворного. З безмовного ембріона проростає моя любов — не привласнена, безумовна. Визрілий пагін вже майже плід, який скоро стане вами і знову почне цвісти. Все, що важливо — наразі в моїх руках. Це Ти.
19 11月 2024, 11:41

Це сон ─ не ти… Сонце, не ти розбудило мене сьогодні. Сама варю собі каву. Вийде не настільки міцною, як твоя… ... рішучість відвоювати мене у морозності осіннього ранку, а наодинці я безсумнівно капітулюю.   Вогонь нагріває турку, я грію руки парою... А на серці тепліє від краєвидів твого міста.   Я дивлюся на нього ─ сонне, принишкле ─ твоїм закоханим поглядом і на горизонті світанкової заграви бачу повітряні кораблі, що невпинно розсікають хмари.   На борту одного із них ─ може, того, багряно-червоного, з мордою дракона на кормі? ─ за годину до тебе полетять мої слова:   «Скучила. Люблю. Чекаю!»   Не втрималась і написала їх самотнього вчорашнього вечора всього за кілька годин після твого від'їзду чорнилами їдкої туги на пергаменті своєї любові безмежної, мов кришталеве небо над твоїм пагорбом.   Виходжу кавувати у саду, де жоржини створюють ілюзію твоєї присутності, Жорже. Вони палахкотять яскравими калейдоскопами пелюсток, обіцяють ненадовго відволікти мене від кам'яної клітки міста, безбарвного навіть природньо яскравої осені, загіпнотизувати, прихистити, сховати, як і ти.   Айстри шепочуть: «Злийся з нами, ми прикриємо. Втечи від світу, що без нього так повниться непроглядними тінями, перечекай цей час. По завершенню нашого цвітіння він повернеться ─ тоді й прокинешся».   З вершини пагорба місто внизу здається кам'яним змієм із карміновою черепичною лускою. Нехай він спить, сьогодні я його не потривожу.   Без тебе і моря я витримала три дні. На четвертий спіймала паровий диліжанс, щоб зустрітися хоча б із морем. Без тебе наше з ним кохання невзаємне, воно любить мене лише оглядаючи крізь призму твоїх блакитних очей. Тет-а-тет воно чубиться пінними гребенями хвиль, б'є кобальтовими копитами, мовляв, як смію приходити до нього без тебе? А я вдивляюся у хвилі у марній спробі знайти лазур твого погляду.   ─ Я маю від нього лише звістку, ─ переказую морю.   «Все добре. Люблю».   Отримала вчора три коротких слова, нашу єдину розкіш. Тендітна нитка ─ цидулки двічі на тиждень, аби лишень не помітили, не вистежили, не знайшли твій дім ─ і мене.   Повертаюся додому ─ вечоріє. З транспортом не щастить, доводиться крастися нутрощами змія своїм ходом. Обираю освітлені гасовими ліхтарями вулиці в намаганні втекти від тіней, що згущуються за спиною. Я вдома.   «Все добре. Люблю».   Вибираюся в місто відіслати послання ─ дирижаблі притискають мене до землі. Бруківка срібним дзеркалом виблискує після нічного дощу, останні осінні промені милуються своїм відображенням. Вулиці вкриваються ковдрою пожухлого дотліваючого листя, що вітер приніс з пагорба в прощальному танкý.   У моєму саду ще багато живого, кольорового, світлого, він яскравим маяком кличе мене додому в безпеку ─ потрібно лише дійти, вирватися з тенет чорних тіней, що стискаються змієвим кільцем. Я йду. Пастка змикається попереду глухим кутом провулка. Цього разу не встигла… @gnizdo_feniksa #Реінкарнація
19 11月 2024, 09:01

* Я заварю гірку печаль у турці, Біль нерозчинний у розчинній каві Б'є по душі, колотить, землетрусить, Викручує зсередини і давить. Тримаюся, мов шафка з Бородянки, Тримаюсь попри різні негаразди, Складаю серце заново з уламків... Мій сильний воїне, не дай собі упáсти! Коли  розквітне дивним цвітом квітка, Трава зросте в нефритовій заграві, Небесну гладь день переможно витче, Й пречистий дощ пролиє мир ласкавий. Медовий раф ти питимеш за рогом В місцевій відбудованій кав’ярні, Тому що ось надходить перемога. Ти рідну землю боронив не марно! @Khvyliastyi_notatnyk #ковтокперемоги #оксана_лихогляд #хвильки
19 11月 2024, 05:01

Твоя шкіра — мапа світу, вуглецеві апатити сяють у кістках. Дослідити б сонце Мітри, дослідити б і прозріти, але бачу тінь бика. Твоє тіло — роси з кали. Доторкнуся — морем стану? Мілиною став. Тут, на сході, ми зникали, в цій пустелі сни сакральні стали списком справ. Сухостій тріщить, мов зброя, напиваюсь міфом-болем: твої шрами — я, не календула загоїть, наша зустріч — Чорне море, мрія корабля. Наша зустріч — м’якість вовни. Не вдихаю світ на повну, доки спиш сама. Тоне погляд, хо́ви-лови, ти — моя уявна повінь, мій нічний обман. © Олена Галунець @virshoplitkarka 🚢 #олена_галунець 🎙Декламує Дмитро (Дим)
19 11月 2024, 01:01

Repost from N/a
// ТИСЯЧА // ми вже одну тисячу днів вимовляємо складнопідрядні речення у молитвах, де через кому перетинаються слова «життя
// ТИСЯЧА // ми вже одну тисячу днів вимовляємо складнопідрядні речення у молитвах, де через кому перетинаються слова «життя нашим воїнам» та «смерть ворогам». ми вже одну тисячу днів послуговуємось лексикою, яка «до» була притаманна лише найкривавішим бойовикам. ми вже одну тисячу днів переосмислюємо для себе сокровенне значення слів (тут у кожного буде своє) ми вже одну тисячу днів воюєм за мир але війна навіть новонароджених на жаль дістає *сигнал повітряної тривоги*
18 11月 2024, 18:06

Це тебе не стосується. Б'єш на шкірі статуси заборонених соцмереж: "Dum spiro, spero" чи "Carpe diem". Шкіряться літери, корчаться у гримаси. Добре, що за тебе вигадали всі життєво важливі фрази. Тільки не забувай, повітряна кулька не така радісна, якщо потрапила в дріт від крапельниці. Так будують утопію площею 3 на 2, з пухнастим килимом на підлозі, під який так зручно сховати бруд. Veni, vidi, vici, маленький Бруте, залишиться після мене, коли помру. а все інше надійно сховане в кулуарах. Переможців зустрінуть квітами. Порахуй, чи не парним числом гвоздик. Життя припинилося ще тоді, коли ти до нього звик, розклавши в клітинки пастельного інстаграму. Але це тебе не стосується. Йдеш в кіоск за багатоградусним подешевше. Сам до себе по-псячи брешеш. І єдине питання б'ється мантрою в голові: це які гриби скуштувала тоді Аліса щоби стало нарешті легше? @snigpoetry #мері
18 11月 2024, 13:01

Repost from N/a
СОНЯЧНИЙ ГРИБ Ми – заховані діти на порозі нашої юності, ще розгублені, знічені перед грозою та буревіями, у пошуках дому. Кожного літа: наплічник на спину, сісти бажано біля вікна. Сонце зі шляхом, як брат і сестра, в танку за обрій. Поля розтікаються жовтим і зеленим: від кукурудзи, пшениці, гороху. Осінні дими ще далеко, а ми — юні безсмертні безбожники, наче з Олімпу втекли, щоб пізнати цей світ. Наша юність палала яскраво — місток у дорослість. А ми такі світлоокі, рум'яні, невинні. Наші села здавались чимось правічним,  омитими росами, сонцем в зеніті, а ночі – духмяними травами прокрадались у хвіртку. Мандрагора манила у танці. Скільки тут стоптано стопами пилу і трав. Сміх та голоси розтікались рікою в понадвечір'я. Та зрештою нас чекає дорога назад. Ранковий автобус, що віз нас уперше малими, поцупить тебе, немов Прометей жаринку багаття, і востаннє поринемо в вирій. я повернусь сюди лиш за років десять, коли хата від суму похилить стріху в знемозі, а трави, як трави – собі проростуть крізь подвір'я. лише пам'ять непевна залишить на згадку те, що колись тут жило. 🍄☀️🍄☀️🍄☀️🍄☀️🍄 © Джессі Галлівел        @uapoets 🍄☀️🍄☀️🍄☀️🍄☀️🍄
18 11月 2024, 12:57

Repost from Muza Huyuza
Поетичний вечір з Ольгою Лавриченко в барі «Мораліст» ✨📖 22 листопада о 19:00 запрошую вас до бару «Мораліст» на вечір поезі
Поетичний вечір з Ольгою Лавриченко в барі «Мораліст» ✨📖 22 листопада о 19:00 запрошую вас до бару «Мораліст» на вечір поезії, де кожне слово буде наповнене життям – болем, силою та надією. Ми разом зануримося у світ рядків, які говорять про найважливіше, які підтримують, надихають і змушують відчувати. Це буде вечір справжніх емоцій – щирих і без прикрас. 💔 📍 Коли: 22 листопада о 19:00 📍 Де: Бар «Мораліст» 💸 Вхід: 100 грн – усі зібрані кошти будуть передані на потреби 3 ОШБр. Приходьте – разом робитимемо цей світ трохи теплішим і сильнішим. ❤️✨
18 11月 2024, 12:03

не тринькай емоції марно і тіло не трать без потреби. ніхто не скаже «ти гарна. лишайся до ранку у мене. лишайся до ранку у м
не тринькай емоції марно і тіло не трать без потреби. ніхто не скаже «ти гарна. лишайся до ранку у мене. лишайся до ранку у мене. лишайся до ранку, не ставлячи рамки, загоїмо ранки, стрибатимемо до стелі. вінками пастелі я ліжко застелю під ритми дафт-панку». зали спустошені стали очі спустошені. як мало, боже мій, мало треба до себе жалю, аби у грудях піджало. «дорослі відносини». тіло жадає і просить, тіло ниє і гнеться, очі б прикрити серцем. дати б емоціям волю, вибити б стіни рукою. та знаєш - жити потрібно за правилом, щоби каміння в обличчя не падало, щоби дією помилковою своєю рукою знов не потрапити туди, де ти вчиш себе правилу. знову і знову. поки не вивчиш, одначе. набридли повтори. мені би одне зарадило просте і дитяче «ти гарна. лишайся зі мною» @kishkina_vn #кошкіна
18 11月 2024, 09:01

Ще є 11 номерків 🩶🧡
18 11月 2024, 07:23
18 11月 2024, ~12:41

благодійна лотерейка в Олі Ритик
благодійна лотерейка в Олі Ритик
18 11月 2024, 06:07

благодійна лотерейка в Олі Ритик
+1
благодійна лотерейка в Олі Ритик
18 11月 2024, 06:07
18 11月 2024, ~06:07

Коли сходить сонце і тануть в горах сніги На найвищій горі збираються всі боги, І кожен у чорний космос іде на злет, Показує іншим свою, найкращу з планет. У мене сувора червона, говорить Марс, Там завжди чіткий режим і воєнний час, Яскравий вогонь там горить у палкій печі, І перекували орала у сталь мечів. А в мене, говорить Венера, мелодії ллє орган, Планета моя зодягнута у туман, Досконала естетика, повітря, тремка краса, Рожеві хмарки, оксамитові небеса. А в мене утопія, хвалиться їм Сатурн, Ідеальне суспільство втілене у мету, Опоясана кільцями, розмальована олівцем, Планета із ідеальним, не знаючим бід лицем. А в тебе що за планета? Всміхається Бог здаля. Він дивиться вниз, де блакитна висить Земля І каже: у мене планета, де війни, смерть і зима, І горе, і сум а правил як жити – нема.  Там кожен живе, як хоче до сотні літ, А іноді плаче, що все ж народивсь на світ. Там люди кумедні, страшні, а часом дурні, Усі вони бачать кожен своє у сні. Там можна втрачати усе, що набув колись, А потім життя опадає, як з дерева жовтий лист. Боги потискають плечима: Народи, оті твої, Що живуть на Землі проклинають, либонь, її. Бо як можна жити, не знаючи жодних правил? І ціле життя ступати до смерті плавно. Ненавидять певно тебе, як ти звеш, їх… люди? А Бог усміхається: ні, вони мене люблять, І один одного люблять також вони, І сходить веселка і сонце у їхні сни, Їх риси відтворені в дітях, живуть повік, І навіть у світі горя, смертей, калік, Вони усміхаються, створюють там сім’ю, А після смерті вони опиняються у раю І забувають пам’ять страждань і болю. Я так їх люблю, що дав їм найбільше - волю. Можливість вбивати або будувати дім, Можливість украсти і жити до смерті з тим, Вставати на ноги, пробачивши сотню втрат, Піднятися серцем ц космос, і бути НАД і бачити через хмари усе згори, Ці грози, міста, наші ратуші, прапори, Як люди твої обіймають чужих людей, Як рідні твої не знаходять тебе ніде, Як хтось пам’ятає вічно твоє ім’я, І поруч із ними згори споглядаю Я, Як гинуть імперії, діти біжать в поля, Як п’ятами їх обертається ця Земля І ловить метелики душ у міцні тенета. Найсумніша планета. Найкраща в світі планета. (с) Марія Лелека (@lelekamary) #поезія
18 11月 2024, 05:01

Присвята Дніпру Вітаю, мій мінливий, мільйоноликий друже! Тобою неможливо насититися вдосталь. Нехай співає злива, крізь  каламутний простір Ходімо разом нині. Ти охоронець дужий. Нам щось нове постійно в стосунки час приносить. Давай, неначе вперше, веди мене по схилах, Нехай води нашестя бруківку умиває, Як вершниця сучасна здолаю на трамваї Крутий підйом, де свідки історії застигли. У них сплелись події щасливі та криваві. У згадку лине, як ти ховав мене з коханим У лоні парку. З тактом у бесіду втручався, Коли являв на очі скульптури незвичайні. Дніпро хвилястий розчерк виписував старанно, А тишу відганяли нахабно-спритні чайки. Твої ракети-гірки колись шукали радо. Дитячим щирим сміхом просякнуті подвір'я. Від обстрілів хоч гірко, у силу світла вірю. Очистимо від скотчу шибки, зашиєм рани, Тобі, мій невгамовний, подекуди манірний. Хай кажуть: "Промисловий". Та стільки тих куточків, Де запашні розмови підсніжники заводять. Де неводи із віття в небесну синь-безодню Закидують столітні дерева. Місяць точно Не раз в них попадався, не раз і дим заводів. Пробач, що на побаченнях усміхнена не завжди. Буває, що розпачливих мелодій ллється більше Ніж зараз крапель. Знаю, що підкажеш низку рішень. Зберу думки у зграю я, на зміни врешті зважусь, А ти мене фасадами із жабками потішиш. @literospletinnia #приходченко
18 11月 2024, 01:02

Repost from N/a
Оголений Слем 16.11.24. ІІІ раунд шо ви такі пíсні, панове? як цнотливі черниці на вечорницях всі ці виступи дохлий номер поверніть мені блядь анатоля чорницю вам самім не бридко крутити колесом одну й ту саму програму — це уроборос я вже чув ці вірші і вони паршиві як ваші справи? (пішов нахуй, пташиний) «як твої справи?», — пишу другові, бо шило в дупі, ніби в мене рдуг, а він каже: «чел, у мене тасків по шию, зустрінемось потім. пішов нахуй пташиний» так, мене кинув вино на акаї, каже: «сорі, братан, я пас, всі діла, c'est la vie» я тепер почуваюся як жадан після христини соловій читали? «що там із того боку пташе знають усі жоден не скаже» так от це про мене: ходжу без нього на слеми, поки він за дротом сидить і хуярить доту я стояв під балконом він не виходив із вежі я співав йому шансон — це співзалежність ніби сумно відчуваю себе ніби сумно зараз… я програв цю битву я камала гаріс бар сотні Гомерів, як Сімпсон під шкірою чую їх кістки під ногами теж чиїсь кістки хулі ви такі пісні знаєте, таки братик мав рацію на вас важко дивитись — це субстанція тексти не залітають? хлопці, менше хейта просто тут сторона походу нешахедна молоді поети трясуться немов пружини ніби в індійському фанфіку на танжера харі харі крішна у турборежимі як ваші справи? (пішов нахуй пташиний) ця вечірка кисіль, я додам їй поживності покличте екзорциста, тут бісяться з жиру в нас аграрний слем — тільки ти не афішируй це як ваші справи? (пішов нахуй пташиний) ви їй богу деревʼяні, як пінокіо візьміть з полиці грамоту, подяку і диплом цікавіше вже не буде. як не фарбуй дупло, воно діряве все одно, як бєлгородське пво як швальбе ще не посадили за зберігання дров? поставили б на сцену краще іржаве відро поставили б на сцену краще чат gpt та він сам би охуїв — це повстання машин це послання корінфянам на паті у підіді я писав ці рядки недопалком у підʼїзді скільки б тебе не запрошували бляха на меридіан краще не стане, хоч як в іздрика не пизди я вбʼю в собі поета, хай потрапить у вальгалу я ліпше помру скуфом, ніж читатиму по барах шо ти заливаєш про дитинство у дворах а-ну спробуй підійди до старого квадробера на ваші глибокі сенси мені поїбати щиро я колекціонер крінжу і тупих рим транжира я гобіт що ніколи б не вертався до Ширу я закінчив цей текст. пішли нахуй! #ptašyne
18 11月 2024, 00:51

Repost from N/a
• МІСТО МАЙБУТНЬОГО • Автор: Олександра Дорога Декламує: Ліза Поцілуйко
17 11月 2024, 19:27

Repost from N/a
Колір чи ч/б?) колір: донат з парним числом ч/б: донат з непарним числом https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf
+1
Колір чи ч/б?) колір: донат з парним числом ч/б: донат з непарним числом https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf
17 11月 2024, 15:29

Безодня дихає протуберанцями, бо пащею-пасткою поглинула тисячі сонць. Грозові хмари розродяться джетами, пронизуючи списами
Безодня дихає протуберанцями, бо пащею-пасткою поглинула тисячі сонць. Грозові хмари розродяться джетами, пронизуючи списами стратосферу, розбиваючись на мікроблискавки щему та тиші. Дихай глибше. Потрібен шов. Сидиш на краю провалля, поранений бранець. Вчорашнє вщухає згустками плазми. Ногами бовтаєш над полум'ям. Вибачаєш тих, хто ранив. Видаляєш із пам'яті безліч невдалих спроб зняти блок... Але все лише прокльони, півтони, новий виток епох і вогонь безмежжя. Ти був необережним, котив диск по небу, хотів чинити, як треба, як слід... але хто зна, чи це краще? На сонці є плями-відбитки, бо там придушене магнітне поле твого болю. Тепер чекаєш. Чагарниками догораєш. Спектральний розподіл долі чи власних рішень на рівні фізичних змін і депресивних станів — спалахи безодні. 17.11.2024 @olesya13r
17 11月 2024, 14:31

ми – заховані діти на порозі нашої юності, ще розгублені, знічені перед грозою та буревіями, у пошуках дому. Кожного літа: наплічник на спину, сісти бажано біля вікна. Сонце зі шляхом, як брат і сестра, в танку за обрій. декламація Ліза Чуєва
17 11月 2024, 13:14