Храм поезії (🖤)

переспавши з жінкою про яку мріяв думаєш – що робити далі? у які світи у які виміри крутити педалі здавати медалі як їй сказати про головне чим її в безладі цьому втримати коли листя засипає мене гомінкими римами… просто у простір робиться рух і там де літають теплі цитати хочеться не розтискаючи рук з нею під музику засинати Дмитро Лазуткін #лазуткін

світ на спині черепахи у стилі диско називається Дискосвіт і смерть ходить по ньому вітаючись із пшеницею віскасом підгодовуючи котів і збираючи душі з точністю рівно на три удари серця і чвари змовкають і маги вперто перечакловують на воду вино і на землю сльози і грози розбиваються до пірамід на друзки вивільняючи дискоЄгипет і як безглуздо розуміти що цьогосвітні слони повтікали й черепахи щезли й ні слова не сказали у пресі що наш світ ані диско не має, ані навіть легкого джазу, допоки в тиші до кроку шепіт, наче Назґули поза спиною, чути стукіт копит і вершників що стовпами вростають і стеляться що фундаментом вистилаються і тримають на собі землі ці і тримають у собі смертності і ніколи ні з ким не вітаються не годують котів, не дивляться на вистави чи арт-відвертості і можливо у цьому й сенс - ми живемо доки не понесе й після цього іде кінець @in_gal_night #софія_волкодав

Ночі такі – здається, аби підважувати наші любові, наші знання про себе. Щоби уламками тліли усі слова, щоби збоїло на небесному сервері. І хитається світ, наче чумна каюта на кораблі, що поборює Трансатлантику. Але послухай: ні, я не віддаю тебе, тільки поріз новий затуляю латкою, тільки вслухаюся, що у мені живого ще і – де тобі заболіло – питаю двічі. Нижуться дні на нитку сувору, вощену, пишеться невимовне словами звичними. Перший літній реп'ях чіпляється до холоші, довго пливе тривога над вулицею, над віршем. Рветься – де тонко. А любиться – де найтонше. Липи, вдихнувши диму, стоять іще золотіші. Катерина Калитко #марор

Один з найулюбленіших віршів, що поки маю: Я пам'ятаю про тебе, мій брате! Сонце сьогодні вкладалося спати Кольору стиглого "Річі" томату, у тебе за вікнами теж? Пилом вкриваються тихо гантелі? Пильно вдивляєшся в очі пустельні Сірості буднів, де сирістю стелить зі скрипом в колінах без меж? Контурні лінії вляжуться в карти. Хочеш-не-хочеш, а треба чекати. Я пам'ятаю про тебе, мій брате! футбол ми зіграємо ще. Падають стіни уламками в сіно, Листя летить, завиває постійно Вітер тривожно. Налякані всі ми. чи досі бентежить плече? Хай не малює багата уява - Ліки-малинки вживаю до кави, Ти напиши як у тебе йдуть справи. агаву саджаю вночі. Сум від сповіщень складається в кратер. Стільки бажаю тобі ще сказати: Вибач за весни без цвіту, мій брате. проміння обіймів лови. Помовчим.

Чи знають зірки, як вони прекрасні, Про безкінечність поглядів німих? І як на ранок я в долонях власних Тримаю з ніжністю одну із них. Чи я прокинулась, чи це все досі сон? Яскраве золото світанку на моїй стіні, Не мій на тумбочці лежить кулон — Я ніби досі плаваю в солодкому вині. Гарячим водоспадом ллється ейфорія, Хвилини в вічність хочу розтягнути. Невже сьогодні це не просто мрія? Невже тебе нарешті можу я... ...відчути... Твій подих теплий, тихий на моїй щоці, Волосся срібло поміж моїх пальців, Зефірні губи на моєму сонному лиці, Як щоки наші наливаються рум'янцем... «Як це можливо?» — я запитуюся в бога. «Чим смертна заслужила такий дар?» Як крила не перетворилися на спогад, Коли я доторкнулась сонця, як Ікар? Я хочу, щоб ця мить тягнулась вічно, Цю посмішку магічну бачити щодня, Твій голос чути ніжний, кристалічний, Який шепоче в вушко тихо — «Ти моя». #квірш

Не показувала тут цей вірш: Горпина, яка виїхала з Ізюму, Зголила на голові волосся Зробила то без жалю чи суму, Бо нащо оте волосся здалося Ходить тепер по місту чужому лиса Дивиться не на людей, а ніби крізь стіни Думає: "Жила би собі у лісі, мала б ручного лиса Не виходила би на сонце із тіні Чула би, як співають шпаки і скрекочуть сороки Вирили би із лисом нору собі десь на схилі. Не бачили би людей, не мали б мороки А, чорт. У тому лісі тепер могили" Уявний Горпинин лис ловить уявну гуску Уявний Горпинин ліс відрощує довгу хвою Горпина в'яже щоранку на голову хустку В Горпини недобре щось із головою Горпині кажуть: "How're you doing, darling? Давай не про війну, скільки можна, Горпино, Забудь ті жахи, живи собі далі!" Горпина мовчить. В уявному лісі Горпини – ніч горобина А вечорами Горпина знімає хустку І відчуває, як на голові клубочаться змії Змії ростуть, як волосся, пишно і густо Горпина згадує дім – і змії на голові сивіють Горпина зрізає змій, ніби набридле волосся І думає: "Ну, коли ж я уже перетворюся на камінь?" Уявний Горпинин лис чує пташине багатоголосся Уявний Горпинин ліс лишається недоторканним Марина Пономаренко #пономаренко

він знає, де вона буде за сотню років говорить про довге життя, мов читає книгу у цьому житті церкви і повільні кроки міста, де вона сміється у білій сукні вона ж його просто запитує про вівторок: а в цей вівторок ти спробуєш подзвонити? і десь на тому кінці країни він завмирає вглядається в чорну тишу в чужій зеленці вглядається в імовірності, фарт, бінокль і пише: я завжди тобі дзвонитиму у неділю в неділю вона зупиняється в середмісті дзвін котиться містом, вібрує в кишенях сукні в її животі, у ногах, голові і грудях і жінка сміється раптом з любові й люті:     це він їй дзвонить в неділю — як говорив Victoria Amelina #амеліна

Увага! Увага! Поети і не тільки!‼️ Стартує великий розіграш крутецьких ніштячків, виручені кошти з якого підуть на два важливі обʼємні збори: Вероніки Мовчан на реб (інфо тут https://t.me/c/1718515598/3050) та Олі Новак на реабілітацію жінок військовослужбовиць, які повернулися з полону (інфо тут https://www.instagram.com/p/DJcIEXsoje0/?igsh=MWJkN3F1ams1eWhxcg==) Отже розігруємо: Лот 1: збитий ворожий дрон надісланий з Донецького напрямку 81 аемб бригадою мого брата. За донат від 200 грн є можливість отримати цей неймовірний трофей🔥 Лот 2: набір книг письменника Дена Брауна з 3 шт любʼязно наданий поетом і військовим Сашком Негричем https://t.me/sashkonehrych за донат від 100 грн📚 Лот 3: великий набір шоколаду Millenium з 22 шт(пастила, арахіс в шоколаді, банановий мармелад в глазурі, молочні і шоколадні батончики, шоколад із начинкою, желейки зі смаком коли і кислі в цукрі, батончики з начинкою кранч, кожного виду по 2 шт) також наданий для розіграшу Сашком Негричем за донат від 100 грн😋 Лоти 4 і 5: сухпаї ЗСУ надіслані мені братом(строки до кінця липня, строки на продуктах всередині можуть бути довші) за донат від 30 грн🥄 Лот 6: книга Олі Лавриченко https://t.me/muzahuyuza «Стилет волі" — захоплююча історія про незламну боротьбу українських повстанців у часи війни та окупації. Це історія про тих, хто не здався, навіть коли надія згасала. Буде надіслана авторкою з підписом. Можна отримати за донат від 40 грн📗 Лот 7: неймовірної краси силянка від майстрині Анастасіі https://www.instagram.com/saffron.ua_art?igsh=M2drYzR0MDQ5bW9q (подарункове пакування+ стікери з котиками) за донат від 50 грн🧚‍♀️ Лот 8: яскраве літнє намисто з метеликами від мене https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w (з додаванням натурального перламутру, нержавіюча фурнітура, подарункове пакування+ стікери з котиками) за донат від 50 грн☀️ Тобто 30 грн = один шанс/60 грн = два шанси, 40 грн = один шанс/80 грн = два шанси, 50 грн = один шанс/100 грн два шанси і так далі за нарастаючою. Алгоритм дій: робите донат на баночку або картку банки (якщо донат робиться не з картки монобанку, то пишете коментар де вказуєте свої контактні дані). Розіграємо всі лоти одразу через моно, як набереться потрібна сума! Баночка https://send.monobank.ua/jar/7iFs6f8u2Z Картка банки: 4441111125234736 Дуже сподіваюсь на вашу активність у розіграші і його поширенні🙌 Не проходь повз – бери участь обовʼязково! по всім питанням пишіть мені @ola_poetry #збір

Чи мрієте ви про звільнення? Звільнення від роботи, від турбот, від метушні міста? Чи, може, душа просить старого доброго фестивалю на природі, у компанії музикантів і творчих однодумців? Тоді вам до нас, на “Простір  свободи”— благодійний дводенний музфест поблизу Жовкви! 📆 Коли? 12-13 липня 📍Де? Біля Жовкви, база відпочинку "Сонячні озера" Адреса - Чистопілля, 2, с. Блищиводи (Львівська область) 🎟 Квитки 1 день - 400 грн 2 дні - 600 грн 🎤 Хедлайнери фестивалю: • Yagody • Роман Лисенко • Квітень • Циркуляр • Тетяна Войтович • Шана • Мореґуро • Крокіс • Дев'ятий поверх • YAD Band + додатково: 🛍 Ярмарок з військовими й творчими товарами 🇺🇦 Розіграш прапора з підписом Залужного 🎧 DJ-сет 🎸 Живі виступи ⛺️ Наметове містечко 🎁 Аукціон 🍭 Забави для дорослих і дітей 🥘 Бограч 🔥 Ватра Зануртеся разом з нами у справжнє літо! 🌊 🎯 Усі зібрані кошти — на РУБпАК “Дикі ґазди” і виробництво дронів ГО “Простір Свободи” 🕓 Графік: Субота: 12:00 – 22:00 Неділя: 12:00 – 22:00 🆓 Безкоштовний вхід для: • дітей до 12 років • пенсіонерів • військових з УБД • людей з інвалідністю 1–2 групи 🔗 Квитки -https://zhovkva.kontramarka.ua/uk/prostirsvobodi-106606.html

Ну що тут казати — він мав всі шанси прожити спокійне життя із будиночком у передмісті, машиною, сином - відмінником. Це коли тебе турбує лиш твоя прибуткова стаття, а людей ти сортуєш за вартістю краватки й годинника. І сьогодні він їде із власним водієм через місто-мільйонник, по одній з головних вулиць, які зазвичай перекривають коли їде кортеж, або спецномери, а тут — п'ятитонник… Герой повернувся з війни! Героя ховають. @nemaNideNi4ogo #холодно

Тепер поховання молодих хлопців та дівчат у селах і містечках це звична частина життя як подія яка неодмінно відбудеться на котру щоразу приходить менше і менше відвідувачів. «Сьогодні ми прощаємось із відданим нашій країні та своїм батькам хлопцем він міг би косити бурʼян у подвірʼї навесні обмащувати стовбури яблунь вапном наповнювати мішки щойно змеленим зерном обводити всіх захисників на футбольному полі та забивати феноменальний гол у ліву девʼятку смакувати булочкою з абрикосовим варенням ходити бігати дихати дивитись він 18ий хлопець з нашої громади з тих хто спочине назавжди під палаючим сонцем під розлюченим вітром та дощем кладовища яке розростається як гриби після дощу наврядчи хтось тут залишається далі у санаторій «Легкої хмаринки». Закінчує свою промову голова громади люди підходять до закритої труни розміщеною на площі села прощаються небо сіре наче порох важке як хмарочоси. Тоді слово переходить до священника він говорить про те щоб ми обтерли сльози він практично кричить на нас каже діставайте носовички ненависті і помсти потрібно виймати як скалки з долоні шкідливі занозини минулого буде боляче що ж ви хотіли відповідальність каже він важча за сльози. «Звенит январская вьюга И ливни хлещут упруг И звёзды мчатся по кругу И шумят города Не видят люди друг друга Проходят мимо друг друга Теряют люди друг друга….» На цьому слова пісні з радянського безтурботного фільму обриваються жіночка бере слухавку я на похоронах говорить жіночка я не можу говорить наберу пізніше кидає телефон на дно чорної сумочки із шкірзаму долонею витирає піт на обличчі продовжує слухати отця. Хлопці по формі яких залучили до процесії щоб нести труну прапор стріляти в небо час від часу беруть слухавку самі ж комусь телефонують за годину до цього ракета прилетіла на територію їхньої військової частини а хто хто 200 запитує один з них що брати Романенки кидає слухавку опускає голову додолу земля встелена яблуками. Ми сідаємо в старий обдертий автобус який довезе нас до кладовища частина стелі з фанери звисає та бʼється об скло пліснява на стінах здається ось-ось поглине усе хтось сидить хтось стоїть поруч з труною ми оглядаємося із хлопцями впізнаємо цей солодкаво-терпкий трупний запах який ледь пробивається як світло крізь шпаринки бліндажа ей водій повільніше гукають йому ти куди несешся вістря прапору на довгій палиці визирає з відчинених дверей бʼється об гілки дерев падає паперівка та ще зелені сливи. Найважче це кидати три жменьки землі наче це пудові гирі останнє що ти можеш віддати людині це ж точно не найкращий подарунок наврчяд чи проводжаючи близьку людину у дорогу ти насиплеш їй вогкої землі у кишені можливо подаруєш книгу пакет з круасанами листівку обіймеш. Схилившись перед труною кажеш слова вони вириваються слабкі та невпевнені як пташенята у перший політ наприклад: пробач пробач що прапор збив яблука пробач, за ту жіночку з телефоном пробач, що сливи досі зелені пробач… Три жменьки землі найменше і найбільше що ти можеш сьогодні віддати важкі як підвісні мости. Максим Кривцов #кривцов

Мелітополь моє місто вже рік як у комі. квітнуть тополі. іду з художньої школи. щаслива. купаюсь у пусі. ловлю його у повітрі. щаслива. як зáвжди свічуся. у парку грає дідусь на сопілці. це будь-які рани загоїть. давно не вдома. малий "крокодилів" боїться. утома зжирає, сняться тополі. ненáвисть і сльози проломлять підлогу поверхів, може, на два ще – скорботи вагою. влітку – черешня. смачна. сусідська – найліпша. щаслива. біжу від Марусі Петрівни(так же?). сверблять комарині сліди від укусів. іду з крамниці з морозивом, квасом, і перераховую решту. всю решту часу – сіткáм. і весь залишок грошей – військовим. не маю сил. лише ранені спогади зараз – мій сховок. та впало з осмію серце у п'яти й розбилось. його не збереш вже. люди сміються. "день" міста! свято дводенне! щаслива. цей запах від грилю... повсюди. сцена. артисти співатимуть. щастям зігріють повітря люди, що є лише тут. САМЕ ТУТ. півгодинні салюти. актори. сцени із жителями, що нарешті не в стрáху й радіють "звільненню". стогнуть під кулями знищені стражі світанку. мітингів слід заметуть, не покажуть й майбутні. прапор на площі. як символ. лáте " з собою". щаслива. у колі всіх друзів. ходімо! площа, ялинка чекають! щаслива. зворушив до сліз презент новорічний. наступного року я зроблю ще кращий! що це? чорніє сніг. до нещастя. у місто в'їжджають Z-танки. вважають, все їхнє, наш прапор змінили, удару завдали. якби ж тут був той дідусь із сопілкою... гоїв ці рани... моє місто вже рік як у комі. у біло-синьо-червоно-кровавій, глибокій. та квітнуть тополі. @khashchi #гортензія

Літня жінка бере й степліло перебирає пальцями лід колишніх хвилювань: поцілунок з відлунням у кожній клітинці шкіри, у кожному русі — навіть у колінних чашечках. Притуляє його до яблуневих щік сорту гала чи білий налив. Водить квадратними льодинками навколо округлих стиснених вуст. Згадка — мерехтливий потяг до Києва та хихотливий вагон із друзями, із друзками розсипаних стосунків, зібраних у стільники для льоду. Не бачиш ці очі роками, а вони чомусь не заплющуються, лише змінюють колір на несправжній. Спогади несправно миготять і прибувають на другу колію — зустрічай. Згадати себе в колишньому втіленні — ніби натягти зів’ялу, але ароматну сукню й сісти в затісну машину часу, щоб повернутися й сказати: «То все на краще, моя квітко». Жінка літня не від кількості літ — вона просто народилася влітку, аби розтоплювати льодинки та випадково надавати їм форми верлібрів. 30.05.2025 © Олена Галунець #олена_галунець #листя_трави

Вітаємо! Літо в самому розпалі 🔆 Обов'язково знайдеться час і на творчість)) OWL HUB інформує про наступні літературні конкурси липня:

✔️Поетичний конкурс "Літо(та)OWL" (31.07) А також : ✔️Щомісячний поетичний конкурс від "Поетів Інтернету" (09.07) ✔️8-й Всеукраїнський літературний конкурс ім. Леся Мартовича (12.07) ✔️International Literature Exchange - 2025 (14.07) ✔️Поетичний конкурс "Любовний трунок" (30.07) ✔️Програма стипендій для українських авторів - 2025 (31.07) ✔️Конкурс рукописів затишного фентезі | «Видавництво» (31.07) ✔️Літконкурс «Фантастичне Рівне» 2025 (31.07) ✔️Конкурс «Поетичний рушник - 2025» для людей із інвалідністю (31.07)

 Бажаємо натхнення ✨

Стану тобі дверима, котрі ведуть у Небо, Всі голосні і рими буду складать для тебе! Виведу тебе в Божі хмари і світлі зорі, Ляжу мостом крізь кожну чорну твою безодню. Буду як ніжна квітка, з тонким стеблом зеленим, А як нагряне вітер стану стіна сталева, Танком я стану й танго, стану тендітним вальсом, Всім, чим завгодно стану, навіть не сумнівайся. Хочу лише з тобою щастя! А всякий біль ще – Не розіб’є на частки – буду любить ще більше, В горі давать надії, в ночі холодні – снитись, Буду тобі за мрію, котра прийшла здійснитись! Всім ворогам на заздрість, чуєш, моя любове! Буду тобі назавжди, інше – пусті розмови! Буду весільні квіти, поряд плече у втрати. Буду для тебе жити! І – раптом що – вмирати. Марія Лелека #марія_лелека

Ти прокинешся зранку і скажеш: знаєш, Ти, типу, письменник, архітектор людських душ, Представник культурної інтелігенції, ну і всяке таке, Що ти в мені знайшов, я ж навіть не розумію про що ти пишеш, Я ж навіть не знала, шо ти – поет, мені просто очі сподобалися. І зачіска. Я лежатиму поруч, буде холодна пізня осінь, я навіть подумаю: Блін, я постійно пишу про осінь, листя, і ось вона тут, коханка смерті, Пізня осінь, блін. Повернуся і скажу: Я кинув курити учора вночі, Прочитав есемеску, дістав ключі, Відчинив замок, зайшов у кімнату, Увімкнув світло, сорочку зім’яту Підібрав із крісла, налив собі рому, І подумав: нарешті вдома. Скільки всього і скільки я мандрував! Стежку смерті тричі вночі минав. Довго жив без тебе, набрався пороків, Написав дві книжки, мені двадцять років. І за те, що я дихаю, бачу, за те, що я тут, Хоча наше життя – вокзал і фастфуд, За те, що живу, і за те, що пишу, За хороші фільми, нормальну траву, За тебе включно, за наше життя, За всю цю музику без кінця, За цю от сцену і за цей мікрофон, За мій розряджений телефон, За твою смс: скоро прийду, Боже, дякую! Ти посміхнешся і скажеш: за це я тебе й люблю, дурнику. Я скажу: вже потрібно вставати, десята ранку, мені на роботу. А ти знову посміхнешся і скажеш: ні, ще раз, хоч один раз. І я відповім: Для тебе, кохана, я здатен на все, Аби лише бачити твоє лице, Аби лиш тримати за руку тебе, Для тебе, рідна, я здатен на все. А потім в лікарні, як божий знак, Медсестра мені скаже: у тебе рак. І ти закричиш, а я промовчу, Через вісім місяців ляжу в труну, І голосно й гулко, як серцебиття, Будуть мовчати земля й небеса. І не мине навіть року, можливо, пів, Як тебе поцілує якийсь дебіл. Ти йому розкажеш якось вночі: У мене був хлопець, писав вірші, Помер у двадцять, у нього був рак, Жаль, звісно, але рак – це рак. І якщо після смерті існує життя, Якщо далі тече ця нестримна ріка, Якщо  осінь триває, якщо гріє тепло, Якщо поезія вічна, я всім назло Далі дивитимусь в твоє лице, Далі кохатиму тебе. Андрій Любка #андрійлюбка #андрій_любка #любка

Кришаться скелі, бо тишею тисяч Цвинтарів і підземель проросли, Зародки-пагони часу сплелися: Дика пустеля не родить плоди. Чорна земля перетравлює спогади – Зібрані в жмуток зі смутком тепер. Куполом дробленим чи сім'ям порхавок Рештки вчорашнього змішує смерч. Вічність застигне між стигмами пауз. Віч-на-віч бліднемо. Північ – зеніт Білого місяця, сяйвом торкалась Ідолів, болю, своїх, чужини. Плавила світлом на атоми правила: Контури мап у азартах прощань Змінюють обриси. Завтра чи трапиться? Тригери вилетять птахами в рань. Стежка світанку, де скелі розбиті, Через хрести і підвали епох Межами стертих кордонів зміїться. Карбу сліди до пісків припекло. 07.04.2025 @olesya13r Для 3 туру Ліги поетів Тема "Контурні карти" #репа

В режимі теплозбереження, Жати пекучі спогади Минулого літа Білим серпом Селени. Черешні щастя зминати в долонях, Торкатись губами Соку червоних Від грубої ласки ягід. На склі малювати Пальцями сонях сонця, Пензлем теплого подиху — Промінці. І цілу вічність Щиро кохати осінь Ніби останню Сторінку В земному житті. @snigpoetry #мері

Знаєш, котику, слова допомагають втриматися тут. А що ще? Одягнені в казенне сукно новини, електронні заголовки, трухляві соти архівів. Спробуй-но подумати без слів: жовтою грушкою на подвір’ї Софіївського собору, сіро-зеленим каменем на Великій Житомирскій. Нє, або краще знаєш як: а, давай ти будиш кимось, хто збирає уламки смальти чи мозаїки від Михайлівського у маленьку коробочку? Як там у ній шурхотять ці давні кольори: теракота, лазур, червінь, житній, зозулястий? Мохітовий, кажеш? Можливо. Цілую. Обіймаю. Дивись. Юлія Стахівська

до милого постійно приходить сліпий дощ а ти все тікаєш адже коханий давно зник крізь століття тягнулась нитка історії і оплітала петлею твою шию залишаючи відбитки якими відмірювався час чорне сонце твій єдиний супутник окутувало тебе полум'ям ти зникла зі світу проклинаючи своє життя твої хвости затирали сліди намагань заново приручити людей гниль не приємна страва тому манить абурааге доля вже обрана пробачення прийняті Інарі дав тобі шанс так прошу не помились