Храм поезії (🖤)

він зводить автомат і стріляє. спалахує золотаве фазанове пір'я. сонце лягає головою просто в траву, щоб не чути пташиного хрипу. пахне кров'ю і трохи – вечерею. вона перев'язує гілку яблуні помаранчевим светром – щоб прижилася назад після осколкового поранення. светр їй уже ні до чого – її власна рука не приживеться. вони хрестять одне одного перед тим, як лягти спати у старому льоху, викреслюють день і два запитання до бога. список їх нескінченний. і вгорі: чи повернеш нам сина, з яким немає зв'язку ще від грудня. Катерина Міхаліцина #міхаліцина

чоловіки вчать жінку кохатися розповідають, мовляв, будь такою щоб він тебе полюбив ніжною грайливою веселою жіночною /будь якою, що закриває чоловічі потреби/ техніки практики брехня непомірне лайно чоловічої самодостатності за яким лише — хлопчик-горобчик слизький як чоловіча самосвідомість гидкий як чоловіча сперма хей, чоловіче, що ти можеш знати про мої бажання? лиш крадькома спостерігати за рухами моїх пальців останньою смужкою мережива що ковзнула стегном донизу дивись уважно я відкоркую для тебе найдзвінкіший зойк коли кінчик м'якої подушечки торкнеться мого найпотаємнішого густе оксамитове тепло і прохолода сонного світанку в моїй фортеці якщо і знайдеться місце, то лише підборам заткни пельку, фройде, дивись уважніше, хевлоку, і ти, нотуй старанніше, кінсі чоловік той самий заглядач у просвіт завіс аналітик з проваллям нестач збоченець що не має шансу доторкнутися до налитих вершин жіночої сексуальності

Сьогодні до 23:59, можна подати свої роботи

Що сюди привело,   залишилось насічками пам'яті. Певно, трохи потертими,   як смуги старезної пральної дошки. Що тільки вона не бачила       під час щиросердного служіння чистоті! Здавалося,   дорога на Арабатську стрілку     була саме такою дошкою,       що витрушувала робочі клопоти         чи пісок при поверненні додому. А тим часом хмарна зебра   запрошувала перейти до мрій,     не зважаючи, куди прямуємо. Де тепер ідемо? То по смугах   з оманливою м'якістю тиші,     коли побутові питання       занурюють у мильно-рутинний розчин. Та виринання різке:    з черговим вибухом поруч,     з окупованим селищем родичів,       зі смертями знайомих         і тих, хто вже ними не стане. І шпатель війни   зішкрібає з-під ніг хмарини надії. У смуги-провалля    вливаються тривожність і сум. А танки торують світосприйняття   разом із трасами крізь степи до моря. Але з новим закритим збором     чи військовим успіхом       знову забираємося        на умовно білу смугу. Та чи надовго? Що далі готує дорога? Хотілося б, щоби війна   стала лише артефактом     як пральна дошка. А вигадливі візерунки хмарин   постійно доповнювали     інверсійні сліди від мирних літаків. І не важливо,    де в цей момент бути:     вдома       чи в улюблених місцях Приазов’я. P.S. 1 місце у Міжсезонні Котолисів @literospletinnia

* хвилюйся хвилюйся і говори усе на перехрестях залитих багряним світлом на стінах угрузлих у землю чужих осель на спинах пагорбів на зарошених вітах віддай їй дрож самотиння своє віддай зім’яті літери на останній сторінці дивись крізь неї хай між вами біжить вода в цю ніч порожніми прийдуть додому вбивці коти свої хвилі обкутай її плащем хай за ніч лоза проросте у вас в узголів’ї розвішай як музику бризки любовних речей на шию на руки на ноги і рівно і криво усе їй скажи і хай шукає рука опори за звичкою і не знаходить опори полийся рікою і арфою стане ріка пусти собі кров і кров’ю заллється море ти мовою звірів до неї всю ніч речи і зійдуться звірі і вас берегтимуть мовчки по пізній стежці потягнуться сівачі засіють житом глибокі провалля вовчі заклякне в небі причинний грачиний грай у ваші сни заплететься ясне тремтіння кора запахне і скаже Господь: пора! і перст підніме і сплутає ваші тіні Сергій Осока

КОШМАР МАЙСТРА Він любив свою справу, він жив лише цим Єдина розрада в похмурім житті Натхнення палало, з пера ішов дим Майстер літав на значній висоті Конкурси, фани, перемога, овації Ніхто так майстерно творити не вмів Творчий талант, як цвіт нашой нації Кращим лишавсь в продовж довгих років Та заздрили майстру злі та невмілі Бо в їхніх серцях, там, зимова пора Хотіли вогонь погасить в його тілі З найвищих висот опустити до дна Змовились всі, хто був нижчого рівня Брудом лили та писали - крадій Йому це боліло, нервувало постійно І все це вело до необдуманих дій І довести не міг свою він провину А вони забруднили його світле імʼя Підкосило це все творчу світлу людину І майстра згубила жорстока брехня Він закинув ту справу, що дуже любив Він зник від людей сховавшись в пітьмі Щоб душу не мучив злий негатив Щоб серце не рвали злі люди не ті А потім проснувся в холоднім поту Це все лише сон, паскудний кошмар Він свято любив на жаль все ж не ту Та все це згоріло, серед злих хмар! 18.08.2024 •Netuteshniy

*** Я не знаю, що буде зі мною за рік, чи за два, чи за п'ять... Планувати майбутнє? Сьогодні здається: це дико, Бо війні все одно, хто старий, хто замало ще дихав, Скільки буде руїн і навік охололих зап'ясть. Серед спокою й миру — і мріється легко, а нині не час Говорити про власні бажання: щотижня в новинах Низки чорних звісток про загиблих ні в чому невинних. Ці реалії — злодійки: цуплять мій сон по ночах. Я не впевнена навіть зустріну наступний світанок, чи ні... Є сьогодні — і досить, та доки вистукує серце, Поміж різних думок є одна, що ніяк не зітреться: "Я живу. Гинуть діти. Чому? Я ж не краще нічим... ©Марія Чекарьова #зі_старого @virshimashi #чекарьова

не повірите, у мене сьогодні вкотре День народження 😎🍒 привітання приймаються ☺️ У свій день народження відкриваю мікробанку Скриню Вишеньтаря, щоб бустанути збори від @dadisart (РЕБ, супутні потреби), @veroveroverover (антени), @muzahuyuza (пікап) віддячуючи Збройним Силам! Скриня Вишеньтаря: 5168752138007615 https://www.privat24.ua/send/gg1yv 🎯 Ціль збору: 3333 грн за 3 дні (люблю красиві числа, та будь-яка сума на благодійність – це вже прекрасно ✨) підтримуймо ЗСУ разом! буду дуже вдячний ☺️❤️ дякую, що читаєте, коментуєте, надихаєте та підтримуєте 🥰 люблю і ціную вас 🤗 p.s. якщо ще є бажання і можливість скромно підтримати мою творчість, це можна зробити на особисту картку PrivatBank 4731185634973942 👉 👈

*** продовж своє літування у кожному оці по золотій говерлі у кожному подиху альпійські луки вулик нашої хати солодкий в одно віконце вбігає чорний черемош у друге віконце вибігає білий черемош вдягаєм радість на показ як гуцули на празник вмістиме скринь виносимо сміх на вуста як полонинка білі овечки на осоння це ж ми зупинили греблю каміння посеред ріки літа на цім камені ти ноги мила на цім камені ми зібрали усю живицю сонця смерека дня вже стрункішою не буде виложе осінь косівськими кахлями навколишні гори хто приїде поглянути на писані камені написи невидимі для смертних кому відчиняється як на улюбленому вірші книжка кому непорочна згадка віддасться як дівчина Ігор Калинець #ігор_калинець #калинець

Крокодил Діас Море безмежне вдень дихало бризами, Кашляло штормом вночі. Брилами, скелями, крихтами виринув Острів у синій воді. Виросли кероби, каперси, діктамос І олеандрів ряди. Поміж олив і дубів – трави килимом Вкрили підніжжя гірські. Мудрий народ, із богами порадившись, Побудував кораблі. Але халепа негадана трапилась: Їв ті човни крокодил! Клаптик землі боронила рептилія – Гинули всі веслярі, Що у навколишні води вітрила та Кілі врізали свої. Ковть! І нема! Не причалить посудина! Нічого шастати тут! Просить народ в Громовержця заступництво, Бо ж справи так не підуть... Вирішив Зевс згодувати зубатому Хліба магічного шмат. ... і крокодил став знелюдненим каменем – Островом пустки і втрат. Був і нема? Ні, навпроти колишеться, Крит стереже і тепер. Захист не завжди дорівнює знищення. Істинно вирішив Зевс. 05.01.2025 @olesya13r Вірш для Полінки Мовчан, моєї 6-річної чудової читачки та поціновувачки 💛

Стільки дощу не вмістить жодна весна. Добре було б пам’ятати всі імена. Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи. Добре було б уміти. Я не вмію. Навчи. Але поки що ночі розмоклі, як сірники. І обпікає дотик до твоєї руки. Обпікає вуличне листя й нічні вогні. Поясни, як ти дихаєш на такій глибині. Добре було б тішитись, що все є таким, яким є. Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє. Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі. Добре було б не думати про тебе. Я не вмію. Навчи. Але це повітря в травні – різке, як скло. Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було. Я знаю, як ти боїшся серця свого. Я знаю – насправді ти хочеш саме цього. Стільки дощу – а його несе і несе. Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все. Дерева над головою. Темрява на плечі. Я знаю все. Я готовий вчитися далі. Навчи. © Сергій Жадан

Якби мала кринолін, не лишали б твої доторки пекучих фосфорних медуз, яких видно лиш у світлі твого ультрафіолету. Якби мала перуку, вона б захистила мої просякнуті дофаміном мізки від прилюдного протікання. Якби мала рукавички, не зміг би зняти відбитки з подушечок пальців, викриваючи мої почуття. Якби мала корсет, він закрив би серце, яке хочеться заховати під пахвою, і сказати йому: "Тссс, ну що ти маленьке?". Але захисту не було — тебе вже встромлено в мене й прокручено. Червень 2023 @lysychkazlisu #лисичка

​Ти далі слухаєш російську музику І тут вже настільки похуй на твої виправдання Докази і контрзвинувачення Ладно слухай собі під ковдрою в навушниках Нойза й ЛСП В перервах між млявою дрочкою Так ні ж блять, ти навмисно врубаєш ванючого Лєпса і обісраного Моргенштерна На всі децибели, які дозволяє твоя колонка І глушиш навколо всі звуки й сигнали Нахуя? У тобі самому нічого глушити У твоїй голові і так пусто І ти ще смієш пиздіть, що українська музика Це для раґулів? І ти великомучениця, просто страждаєш слухаючи її у таксі й ресторанах? ПРОСТО ЙДИ НАХУЙ ПРОСТО НАХУЙ ПОДІНСЯ Я російську мову не вчив ні разу в житті Але я сука її знаю Через колоніальні впливи і повністю знищений смак співвітчизників Через пройобані ефіри, забиті руснею і мімікрованими манкуртами Ненависть до якої, ваша правда, мені нав'язали Батьки та їхнє оточення Я слухав Ранкове сонечко з Назаром Савком І збирав диски Галицьких хіт-парадів Щоб у школі мою наївну реальність Переїбав рускій реп і шансон Переїбав АК-47 та МС Пох Коли кожна "крутезна" туса це водка в стапаріках і руске музло Це вже після того, як небесну сотню розстріляли на майдані Це вже після того як відбувся Крим та Донбас Це в той час, як знову у злиднях помирає наша музика А то що виживає попсується І це мене обпльовують коли включаю щось наше і одразу хочуть переключити Бо совок навчив і русня закріпила, що наше це уриганське дно І у крутій компанії обйобаних шмар і пациків що хочуть стати АУЕ настільки, Що пєтушать себе вже сьогодні Включати українське недорочно, непристойно І знаєте, зараз я скажу що це правда Бо вони були її недостойні Ви, уїбани малороси, просто недостойні Того коріння, що тягнеться крізь віки Коріння що вп'ялося у землю просочену кров'ю Убитого Леонтовича, повішеного Івасюка, побитого до смерті Білозора Ваші недорозвинуті нейрони навіть не можуть осягнути величі Вас не промурашить "Пісня буде поміж нас" Ви не будете плакати під "Ми помремо не в Парижі" Ви навіть не постарались просто пошукати Послухайте блять 5 вимір? Хтось з вас слухав? Чому це не грає з ваших машин на всю гучність? Це просто диво, блять, що паліндром воскрес з глави І ти, йобана сука з інсти Перш ніж пиздіти на українську музику і що хто її слухає - рагулі Переслухай всю "Піраміду" Другої Ріки А за тим просто нахуй піди (Я канєш неймдроплю по горобцях і куцо Але це йобаний емоційний потік думок а не плейлист на Спотіфаї) Ну і наостанок ще веселе На одній п'янці мій друг напився настільки Що хотів мене відпиздити, бо я не слухаю порнофільми Але був настільки п'яний що не знайшов мене лежачого у спальні І я собі лежу, ловлячи дикий ор з тієї ситуації А душу розриває від несправедливості і ахуя Але слава отцю, і сину він покаявся І слухає такий андер, що вже і я кажу Ну його нахуй Повторю лиш рядки українського класика І баті Птахи Фреда Ригайте на все російське Плекайте своє - українське Або просто йдіть тихенько нахуй © Кудлатий

Хай тане біль у полум'ї свічок. Як сльози – віск, а відблиски – мов тіні. У тиші храму всі крихкі та рівні – До кожного у душу йде Різдво. Горить свіча. Трикирій шле добро, Благословення неба і прасвіту. Можливо, не в усе я вірю сліпо – Шліфують втрати та війни вогонь. Горить ставник. Спасителю горить. Нехай врятує душі та домівки, Щоб стигми й рани більше не боліли, Щоб повернулось... хто кому боржник? Горить. Болить. Пече. І світить знов. Чи є надія на нове і тихе? Чи досить сліз? Наново можна дихать? Відродимось. Бо Бог – То Є Любов. @olesya13r #репа

Скіл куди подіти здертий зойк вітрил, в кишенях корабель розбитий вщент а з гір біжать струмки іще й іще ламати натщесерце що є сили, здіймати вир недбалих пелюсток люстрацій, гірших за невільніх клерків свобода охрінінна та нестерпна, коли ти сам, як тінь, як первісток загублений між серцем і собою пече у грудях, та й додаток спить - не знаєш, як уламками доби зібрати дім, ба навіть щось із зброї. і хейтить колумніста клятий шлунок відлунням миру в вибухах тепла і вічний лиш гарячий поцілунок чужої кави, поки спить мала @viknapoetry #верле

Жінки, що не записують адрес, раніше прокидаються й шукають не цигарки не одяг і не каву, а вихід – він же має бути десь. Жінки, що не лишають номерів, ніколи не вовтузяться з ключами, зникають так, щоб їх не помічали у світанкових сутінках дворів. Ідуть назад – і струшують луску рясних пліток на виставлені сіті, ідуть тихіше за війну піску із часом – і за все на світі, що не звучить, не заважає йти. А потім – знову виринають звідкись жінки, що не бояться висоти. Бо просто вниз їм ніколи дивитись… Анна Малігон #малігон

І якщо подивитись, то зовсім не все так погано. Ти казала: «Не зможеш без мене і місяць прожити». Я погодився, вилетів. Вись непокоїла страхом, Усвідомленням дійства, утрати комфорту і критик… Так, хотілось незносно писати десятки листівок. Та твердінь уночі викрадала запаси чорнила. Я на боці лежав і дивився на зорі постійно, Як стара ведмедиця маленьке з собою водила. Прокидаюся рано і звільна крокую на море, Де старіють нутром кораблі між бетонних причалів. І в моментах таких відчуваю принаймні не хворість: Налаштовує вигідно штиль на релакси тривалі. А рибалки сміються: «Тримаєшся начебто стійко». Ще хотіли закластися навіть, коли я все кину, Та вернуся додому, але побалакавши з Beamом Я надумав залишитись тут і побачити зиму. @kostiantynvatulyov #ватульов

кудись зовсім губляться літери й правильні жести із дорослого чоловіка у твоїй присутності стаю меншим мені наче знову 16 і я ходжу на протести при цьому не знаюся ні на політиці ні на суті конституційних текстів мені наче знову 13 і я називаю себе Гефестом ніхто не виганяє мене з дому та я і без того накульгую звідси у межах єдиного романтичного інтересу мені знову 2 і я ледь ледь повзу до тебе навколішки мені знову 1 і я одномоментно стаю католиком мій третій десяток увінчано фактом розпачу в якому я обводжу твоїм нетлінним легким контуром кожну карту кожнісіньку станцію метрополітену я почав казати чи вийдеш ти і ти вийшла на зеленій

------------------ Пурпуровий пунктир березневим іскрить, Контур неба яскравий наносить на вилиці. Перфорована стрічка... Роздерта блакить... Бірюзові метелики квітами хиляться. Ясноока весна розплела зав'язь снів, Міцно стріху тримає, стискаючи пальцями. Кожен дотик любові жертовно ряснів, Залишивши на згадку відбитки днів глянцевих. Муркотіння м'якого клубочка – кота Розпорошує тишу подушками- лапками. Парашутні цілунки грайливих кульбаб Розкидають листівки слідами неквапними. Знов для тебе я дім, заховаю від зла, Зодягну молитвами у захист від ворога. Бог – твердиня моя, напуває вуста. Час розлуки, коханий, нам коштував дорого. Оксана Лихогляд 09.03.2025 В підтримку проєкту "Плейлист" від Віршопліткарки FM @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки Назва вірша: Молитва весни Тема: Я буду твоїм домом Пісня, альбом: Навіть коли Renie Cares — Легка нестерпність буття.

аб