Храм поезії (🖤)

звісно, що ніхто. ніде нікуди й нізвідки. роздерті навпіл сорочки, бруківки ритмічний відлік пульсує у скронях безвимірно, тече хвилинами повз. звісно, той хто на небі - чи то жартівник, чи то бовдур. кістки ламати об лід, щоб вибити вірне значення, привід. дивлюся крізь лінзи, в яких мій світ ще не втрачено. зайвими по периметру, займенниками без особи. я вбиваю сенс, як вбивають людську подобу, спаленими сірниками не сплять і курять до ранку, голяться лезом оккама. велком в хвилюючий світ, братику. @viknapoetry #верле

▸ Пляма Я ніхто в твоєму житті, як би ми не намагались це виправити, Я ніхто, і такою точно залишусь навіки, назавжди, без сумнівів, Я лиш пляма у просторі повному криками тихими, Я лиш пляма, спотворена тінь емоційної куряви. Я - система, що згубила власні паролі - не підлягаю ремонту, Я - система, де щирі думки замінили найагресивніші віруси, Я лиш дурість, що має подобу неправдиву, аморфну, Я лиш дурість, бо все ніяк з навчання суті не винесу. Я - рана, що багрянцем розпливається по тілу невпинно, лякаю, Я - рана, згусток крові, атомна зброя, що спричинює вибух у серці. Я лиш мотлох, зачинений непотріб в старому сараї, Я лиш мотлох, що крутим чомусь на перший погляд здається. Ні, я гірше. Я - компас, що давно втратив всі орієнтири, гублюся, Я - стара гілка, що хапає одяг, бо власні квіти давно вже зів'яли, Я - рвана штора, а зоряна ніч - нездоланна спокуса, Я - паралельна реальність, в якій              ніколи                        тебе не буває.. @liliums_swamp #yrboo_вірші

а в тобі відстань з франківська до львова а ти як улюблений барний стілець я віддаюся тобі на повну поки не прийде кінець а ти як осінні випади снігу а в тобі завжди буває плюс два я зачитався у тебе як в книгу але ти не прийдеш - тебе нема тебе не буде як у маркеті пива а я ж залишив у тобі свій світ ти виливайся на мене як злива і будь передбачена ніби слід а в тобі завжди міста і гори книги дощі вся погода чай та ми вже покинули наше море і однокімнатний рай @ridkist_v #рідкість

✿ — А ти все ще любиш мене, Маргаритко? Не спалюй мовчанням, а маревом визволь. –А ти ще тримаєш відкритими двері й кватирку, неначе загляну надвечір ? — Тримаю. Цвітіння черешень живе в павутинні твоєї кімнати, над грубою сірою шафою з книгами. Я прочитав би всі, лиш відчувати сопіння м'яке й муркотливе в халаті та ночі нещадно глухі, як свідомість, що морок хапає. - Тримаю. На кухні оголені стіни, як плечі зарання, бо їм припадають цілунки та спокій, що сміхом зв'язала. Герані живуть у під'їзді, на лутці вже стало затісно, а нам вечорами чудово та тихо між ними сиділось. — Тримаю, як цвіт яблуневий в твоєму волоссі. Тримаю, як щире бажання, що в квітні збулося. Тримаю, як вуличну кішку, що лишу назовсім. Тримаю, як промінь турботи й любові земної. @mewbalagur #юлія_масюра #масюра

Друзі, думали, що ми нічого для вас не зробимо цього місяця? Та як би не так💚 Оскільки ми бачимо, що вас стає все більше, нас постійно запитують, чи можна виступити, то ми вирішили зробити опен-кол! Записуйтеся і проявіть себе✨ Отже, що буде: - авторська музика та кавери; - поезія як початківців, так і досвідчених авторів; - приємне спілкування у чудовій компанії однодумців; - благодійний аукціон. Захід несе благодійну мету: увесь прибуток з квитків та благодійного аукціону буде спрямовано на поточний збір на планшети для артилеристів з НГУ на Херсонському напрямку. Коли: 22.03, 17:00 Де: ресторан "Квітан", вул. Михайла Грушевського (кол. Дімітрова), 24 Вартість входу: мінімальний донат 200 гривень, можна і більше✨ Чекаємо на вас! Буде дуже круто🔥 За афішу величезна дяка Федору Федчуку! Записатися: @DefIrton_Unleashed @MaraJade_Sky

Спартанко, ти знову прийшла? І знову прийшла не одна? Блакить у очах твоїх стала неначе темніша. Даруєш мені це маля? Охоче прийму. Синам Твоїм я дозволю вступити в ряди мого війська. Слабкий серед вас чи ні, Для мене ви всі такі. Тендітні створіння богів, скуті плоттю та кров'ю. Захочеш, прийму й тебе. І біль вже за мить мине, Тоді покажу, що дарую всім сірим та кволим. Побачиш своїх синів, Що стали вітрами, дім Отримали вдруге, опісля батьківської зради. Побачиш цариць моїх, Що втратили земну міць І кинулись в урвище, світ проклинаючи владний. Ти зможеш помститись їм. Усім, хто калічив й тим, Хто буде калічити інших, допоки не скресне. Ти вмієш літати? Ні? Навчу, ти ступай. Униз. Всміхнися, ти ж скинеш кайдани! Хіба не чудесно? Ми скличемо всі вітри, Зітремо з лиця землі Усе, на що око впаде, все, що трапиться в шалі. Злітай на рахунок "три". Не вмієш? Навчишся. Всі, Що нині ширяють, колись уперше злітали. Ти бурею станеш. Шторм Тобі уже б'є чолом. Він бачив, які блискавиці в блакиті ховались. Навіщо тобі земля, Якщо в тебе буду я? Спартанко, дозволь запросити тебе на цей танець. Це буде неспішний вальс Під ритм руйнівних громів, І Спарта молитиме небо, на мир зубожіле. Ніхто не зупинить нас, І Зевс вмиє руки. Він Лишень-бо паяц перед обличчям стихії. І небо розколеться навпіл в кривавій лазурі. Ти йдеш? Я чекаю, Спартанко, майбутня буре. @zapyskyneofitky #вічнавічзістихією #намарафондоолі #неофітка

Він хоче її як жінку. З усіх жінок вона йому найскладніша і найбезмежніша. Любити її – це гратися у доміно. І він її любить – бережно і обережно. Він хоче її як жінку, як воду, але боїться цієї прозорості, легкості, щирості, боїться її зруйнувати чи вразити чимось, і вчинки його не виказують головне. Він звик до грубіших матерій. Тому коли вона посміхається, він опускає обличчя. І він би за нею пішов, та вона не кличе, і він видихає: «Пливи, моя рибо, пливи…» Між ними свобода, між ними така глибина, що тільки молитись, мовчати, стояти у тиші. Вона би його прийняла, але й він не кличе. І їй залишається тільки вокзал залізничний і далі пливти по морю, якого нема. Таня-Марія Литвинюк

він зводить автомат і стріляє. спалахує золотаве фазанове пір'я. сонце лягає головою просто в траву, щоб не чути пташиного хрипу. пахне кров'ю і трохи – вечерею. вона перев'язує гілку яблуні помаранчевим светром – щоб прижилася назад після осколкового поранення. светр їй уже ні до чого – її власна рука не приживеться. вони хрестять одне одного перед тим, як лягти спати у старому льоху, викреслюють день і два запитання до бога. список їх нескінченний. і вгорі: чи повернеш нам сина, з яким немає зв'язку ще від грудня. Катерина Міхаліцина #міхаліцина

чоловіки вчать жінку кохатися розповідають, мовляв, будь такою щоб він тебе полюбив ніжною грайливою веселою жіночною /будь якою, що закриває чоловічі потреби/ техніки практики брехня непомірне лайно чоловічої самодостатності за яким лише — хлопчик-горобчик слизький як чоловіча самосвідомість гидкий як чоловіча сперма хей, чоловіче, що ти можеш знати про мої бажання? лиш крадькома спостерігати за рухами моїх пальців останньою смужкою мережива що ковзнула стегном донизу дивись уважно я відкоркую для тебе найдзвінкіший зойк коли кінчик м'якої подушечки торкнеться мого найпотаємнішого густе оксамитове тепло і прохолода сонного світанку в моїй фортеці якщо і знайдеться місце, то лише підборам заткни пельку, фройде, дивись уважніше, хевлоку, і ти, нотуй старанніше, кінсі чоловік той самий заглядач у просвіт завіс аналітик з проваллям нестач збоченець що не має шансу доторкнутися до налитих вершин жіночої сексуальності

Сьогодні до 23:59, можна подати свої роботи

Що сюди привело,   залишилось насічками пам'яті. Певно, трохи потертими,   як смуги старезної пральної дошки. Що тільки вона не бачила       під час щиросердного служіння чистоті! Здавалося,   дорога на Арабатську стрілку     була саме такою дошкою,       що витрушувала робочі клопоти         чи пісок при поверненні додому. А тим часом хмарна зебра   запрошувала перейти до мрій,     не зважаючи, куди прямуємо. Де тепер ідемо? То по смугах   з оманливою м'якістю тиші,     коли побутові питання       занурюють у мильно-рутинний розчин. Та виринання різке:    з черговим вибухом поруч,     з окупованим селищем родичів,       зі смертями знайомих         і тих, хто вже ними не стане. І шпатель війни   зішкрібає з-під ніг хмарини надії. У смуги-провалля    вливаються тривожність і сум. А танки торують світосприйняття   разом із трасами крізь степи до моря. Але з новим закритим збором     чи військовим успіхом       знову забираємося        на умовно білу смугу. Та чи надовго? Що далі готує дорога? Хотілося б, щоби війна   стала лише артефактом     як пральна дошка. А вигадливі візерунки хмарин   постійно доповнювали     інверсійні сліди від мирних літаків. І не важливо,    де в цей момент бути:     вдома       чи в улюблених місцях Приазов’я. P.S. 1 місце у Міжсезонні Котолисів @literospletinnia

* хвилюйся хвилюйся і говори усе на перехрестях залитих багряним світлом на стінах угрузлих у землю чужих осель на спинах пагорбів на зарошених вітах віддай їй дрож самотиння своє віддай зім’яті літери на останній сторінці дивись крізь неї хай між вами біжить вода в цю ніч порожніми прийдуть додому вбивці коти свої хвилі обкутай її плащем хай за ніч лоза проросте у вас в узголів’ї розвішай як музику бризки любовних речей на шию на руки на ноги і рівно і криво усе їй скажи і хай шукає рука опори за звичкою і не знаходить опори полийся рікою і арфою стане ріка пусти собі кров і кров’ю заллється море ти мовою звірів до неї всю ніч речи і зійдуться звірі і вас берегтимуть мовчки по пізній стежці потягнуться сівачі засіють житом глибокі провалля вовчі заклякне в небі причинний грачиний грай у ваші сни заплететься ясне тремтіння кора запахне і скаже Господь: пора! і перст підніме і сплутає ваші тіні Сергій Осока

КОШМАР МАЙСТРА Він любив свою справу, він жив лише цим Єдина розрада в похмурім житті Натхнення палало, з пера ішов дим Майстер літав на значній висоті Конкурси, фани, перемога, овації Ніхто так майстерно творити не вмів Творчий талант, як цвіт нашой нації Кращим лишавсь в продовж довгих років Та заздрили майстру злі та невмілі Бо в їхніх серцях, там, зимова пора Хотіли вогонь погасить в його тілі З найвищих висот опустити до дна Змовились всі, хто був нижчого рівня Брудом лили та писали - крадій Йому це боліло, нервувало постійно І все це вело до необдуманих дій І довести не міг свою він провину А вони забруднили його світле імʼя Підкосило це все творчу світлу людину І майстра згубила жорстока брехня Він закинув ту справу, що дуже любив Він зник від людей сховавшись в пітьмі Щоб душу не мучив злий негатив Щоб серце не рвали злі люди не ті А потім проснувся в холоднім поту Це все лише сон, паскудний кошмар Він свято любив на жаль все ж не ту Та все це згоріло, серед злих хмар! 18.08.2024 •Netuteshniy

*** Я не знаю, що буде зі мною за рік, чи за два, чи за п'ять... Планувати майбутнє? Сьогодні здається: це дико, Бо війні все одно, хто старий, хто замало ще дихав, Скільки буде руїн і навік охололих зап'ясть. Серед спокою й миру — і мріється легко, а нині не час Говорити про власні бажання: щотижня в новинах Низки чорних звісток про загиблих ні в чому невинних. Ці реалії — злодійки: цуплять мій сон по ночах. Я не впевнена навіть зустріну наступний світанок, чи ні... Є сьогодні — і досить, та доки вистукує серце, Поміж різних думок є одна, що ніяк не зітреться: "Я живу. Гинуть діти. Чому? Я ж не краще нічим... ©Марія Чекарьова #зі_старого @virshimashi #чекарьова

не повірите, у мене сьогодні вкотре День народження 😎🍒 привітання приймаються ☺️ У свій день народження відкриваю мікробанку Скриню Вишеньтаря, щоб бустанути збори від @dadisart (РЕБ, супутні потреби), @veroveroverover (антени), @muzahuyuza (пікап) віддячуючи Збройним Силам! Скриня Вишеньтаря: 5168752138007615 https://www.privat24.ua/send/gg1yv 🎯 Ціль збору: 3333 грн за 3 дні (люблю красиві числа, та будь-яка сума на благодійність – це вже прекрасно ✨) підтримуймо ЗСУ разом! буду дуже вдячний ☺️❤️ дякую, що читаєте, коментуєте, надихаєте та підтримуєте 🥰 люблю і ціную вас 🤗 p.s. якщо ще є бажання і можливість скромно підтримати мою творчість, це можна зробити на особисту картку PrivatBank 4731185634973942 👉 👈

*** продовж своє літування у кожному оці по золотій говерлі у кожному подиху альпійські луки вулик нашої хати солодкий в одно віконце вбігає чорний черемош у друге віконце вибігає білий черемош вдягаєм радість на показ як гуцули на празник вмістиме скринь виносимо сміх на вуста як полонинка білі овечки на осоння це ж ми зупинили греблю каміння посеред ріки літа на цім камені ти ноги мила на цім камені ми зібрали усю живицю сонця смерека дня вже стрункішою не буде виложе осінь косівськими кахлями навколишні гори хто приїде поглянути на писані камені написи невидимі для смертних кому відчиняється як на улюбленому вірші книжка кому непорочна згадка віддасться як дівчина Ігор Калинець #ігор_калинець #калинець

Крокодил Діас Море безмежне вдень дихало бризами, Кашляло штормом вночі. Брилами, скелями, крихтами виринув Острів у синій воді. Виросли кероби, каперси, діктамос І олеандрів ряди. Поміж олив і дубів – трави килимом Вкрили підніжжя гірські. Мудрий народ, із богами порадившись, Побудував кораблі. Але халепа негадана трапилась: Їв ті човни крокодил! Клаптик землі боронила рептилія – Гинули всі веслярі, Що у навколишні води вітрила та Кілі врізали свої. Ковть! І нема! Не причалить посудина! Нічого шастати тут! Просить народ в Громовержця заступництво, Бо ж справи так не підуть... Вирішив Зевс згодувати зубатому Хліба магічного шмат. ... і крокодил став знелюдненим каменем – Островом пустки і втрат. Був і нема? Ні, навпроти колишеться, Крит стереже і тепер. Захист не завжди дорівнює знищення. Істинно вирішив Зевс. 05.01.2025 @olesya13r Вірш для Полінки Мовчан, моєї 6-річної чудової читачки та поціновувачки 💛

Стільки дощу не вмістить жодна весна. Добре було б пам’ятати всі імена. Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи. Добре було б уміти. Я не вмію. Навчи. Але поки що ночі розмоклі, як сірники. І обпікає дотик до твоєї руки. Обпікає вуличне листя й нічні вогні. Поясни, як ти дихаєш на такій глибині. Добре було б тішитись, що все є таким, яким є. Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє. Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі. Добре було б не думати про тебе. Я не вмію. Навчи. Але це повітря в травні – різке, як скло. Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було. Я знаю, як ти боїшся серця свого. Я знаю – насправді ти хочеш саме цього. Стільки дощу – а його несе і несе. Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все. Дерева над головою. Темрява на плечі. Я знаю все. Я готовий вчитися далі. Навчи. © Сергій Жадан

Якби мала кринолін, не лишали б твої доторки пекучих фосфорних медуз, яких видно лиш у світлі твого ультрафіолету. Якби мала перуку, вона б захистила мої просякнуті дофаміном мізки від прилюдного протікання. Якби мала рукавички, не зміг би зняти відбитки з подушечок пальців, викриваючи мої почуття. Якби мала корсет, він закрив би серце, яке хочеться заховати під пахвою, і сказати йому: "Тссс, ну що ти маленьке?". Але захисту не було — тебе вже встромлено в мене й прокручено. Червень 2023 @lysychkazlisu #лисичка