Храм поезії (🖤)

Долучаюся до спільного збору медіа «Ґрунт» та фонду «1991». Аби захистити своє коріння. Аби вберегти своїх. Моє коріння починається на заході України й простягається аж до сходу — до Донеччини, де я народилася. Я лише з часом зрозуміла, чому мене завжди так тягнуло у Львівську область, та й загалом на захід України. Можливо, це поклик пам'яті роду, який не зникає навіть через покоління. Сьогодні я хочу підтримати тих, хто захищає нашу землю. Захищає не лише території на карті, а й наше коріння, нашу пам'ять, наші домівки та право бути собою. Від заходу до сходу — це все моя Україна. ⚡️Моя мета: 5000 гривень 📌Загальна мета: 2 000 000 гривень 🎯На що збираємо: комплектуючі для ББС «Нахтіґаль» 🔗Посилання на збір https://send.monobank.ua/jar/7wCxcPx4AZ 🤍 Всі звіти за збір будуть на сторінках @grntmedia @1991_fund в Instagram

Відлуння людини Передмова жертви: ша- руділо листя, біг- ти надто слизько хрест — і нині, прісно: жінка чи бісиця? близькість — сниться? сниться! поцілунок — шия, голос — мов снодійне, небо — ніби навпіл — ріже нечисть — нявка! цик-цок-цик! природний цикл! хто не втік — впав у Стікс… Післяслово вбивці: Керувати б ожиновим небом, розрізаним навпіл блискавицею-лезом; даремно хотів лише влади над тілесною м'якістю, в'юнкістю темної мавки. Я — початок відплати, занадто шрамований клаптик, і не тіло — відлуння людини. Ти не винен, авжеж, тільки друзі мої, потерчата, заманили в озерні пожежі, спаливши світання. Очі змочені Стіксом? Ми просто хотіли пограти на поламаних жилах. Мовчиш, чом же голос розтанув? Це не Стікс, а потоки до Нави. Не розправа спіткала цей люд, а мистецька посвята. Не сичи, Змієблуде, не буде шедевра без вади, як без смерті не будуть нові плакуни розквітати. Я — початок човна, що показує шлях безпорадним, і не нечисть, а сила і правда. © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

в неї дуже гарні вірші та ключиці t.me/skalozybstvo

Переможницею World Poetry Slam UA 2026 року стала Скалозубство🔥🔥🔥 Ми щиро вітаємо з перемогою і віримо, що Юля розʼїбе Європу 🤩 Чекайте фотозвітів скоро і памʼятайте, що все буде СЛЕМ!!!

Привіт, вітер стих, як мої сподівання. У мороці пальці застрягли так липко, так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля, читати майбутнє чи вірші Калитко. Хрестами папіруси скотчу на вікнах приємно б зірвати безслідно й навіки. Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню, засіяну фразами з культових фільмів, освячену спогадом — першим, останнім — і вірою в те, що думки — світловільні. Вони нас дістануть з холодного льоху побитих емоцій, повільно, потроху. «Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть нові світлоносці в цій самій вітальні. Привіт, ми розтали, як масло у каші, та в пам’яті вашій ми наче зі сталі. Минуле читайте за зорями Брайля: ми дім збудували — ви стіни тримайте. Олена Галунець (@virshoplitkarka) #олена_галунець

Всім привіт! 💙💛 Новини такі мій чоловік приєднався до лав ЗСУ. Зараз він на навчанні і зовсім скоро треба буде ставати на позиції та виконувати завдання командування. Тому для роботи дуже необхідно придбати екіпірування, адже не все, чим забезпечує держава якісне або підходить. Тому є потреба в допомозі. Деякий перелік необхідного: шолом, активні навушники, тактичні черевики, окуляри, плитоноска, рюкзак, аптечка та інше. Щось із цього ми намагатимемось придбати власними силами але самі знаєте які витрати зараз можуть бути. Він не хоче аби я просила допомоги але якщо в когось є бажання і можливість щось закинути, то ми будемо дуже всім вдячні🙌 Банка: https://send.monobank.ua/jar/7vHAZQYJ4F Картка банки: 4874100026963705 Paypal: fokke.ua@gmail.com

Ковтай повітря – буде східний танець, Ковтай лукум і посмішки ковтай. Губись у рухах, подихах і часі, Губись у губи – далі німота. Твій рок сьогодні – грому рокотіння Первинним звуком, іклами ссавця. Твоя одежа – на стіні у тінях, Її немає. Є. Але не вся. Спинися вітром, протягом продовжуй. В півкулю – кулю, ми не на землі, Наш вільний вимір ні на що не схожий, Він вимер завтра, шкіру підпалив. Зітри, так хочу, в попіл до останку, Руйнуй спочатку, знищуй до кінця. Не ти, це я звертаюсь до світанку, Нещадний ранок ловить на живця. Не відривайся, тіні вже на стелі, Змістилися, одежу віднайдеш. Горітиме сніданок на пательні. Я не відчую, чуєш? Я без меж. Оксана Мовчан Вірш до поетичного марафону «Казан Розпусти»

Друзі, радо всіх запрошую на презентацію моєї нової книжки «ДВРЗ», що відбудеться на Книжковому арсеналі у неділю 31 травня о 10:30. А ще я хочу, щоб ви прочитали цю статтю, де видавці журналу «Нога» гармонійно, прозоро і влучно розповідають про суть своєї роботи в сфері художньої документалістики 💚

я у тобі вигадую слова зелена мово дощового травня легка трава що доторкне до губ стрімке пасмо що затуляє зруб — прийди прийди укотре як востаннє на денці крови проглядає знов смутний твій усміх за каймою літа і все що поза неї відбуло — моє летке намолене шитво ні повернути ні приворожити а я би всю цю землю обійняв бо ти є в ній на ній і ходиш з нею візьми мене у свій горючий сплав і серце нагорьоване позбав остудного і золотого глею я вистою — прийми і порідни пощо намарно стерегтись боління усе віддам не знаючи ціни за тінь мʼяку на оці й поза ним — з усіх сузірʼїв вибираю синє @yelagina_poetry

Нарешті! Після місяців підготовки, чотирьох півфіналів, сотень текстів, десятків виступів і дуже гарячих залів — World Poetry Slam Ukraine доходить до гранд-фіналу. 31 травня о 12:00 на Книжковому Арсеналі в Києві відбудеться перший в історії офіційний український відбір до World Poetry Slam Organization — і це, без перебільшення, момент для всієї української слем-спільноти. 16 учасників і учасниць із Харкова, Києва, Одеси та Львова вийдуть на сцену, щоб визначити, хто представить Україну на європейському чемпіонаті зі слему. У фіналі виступлять: Харків — Олександр Кудь, Ія Ко, Діна Чмуж, Джей Бернадотт Київ — Карич, Ніла Ревчук, Скалозубство, Микола Кулініч Одеса — Синьоока, Ткачинський, Анна Харибіна, Павло Шикін Львів — Остап Кудлатий, Євген Малиночка, Ніколассон, Женя Громова У журі фіналу — Олена Герасим’юк, Дмитро Лазуткін, Анн та Лоран Шам-Массар. 📍31 травня 🕛 12:00 📚 Вулична сцена Книжкового Арсеналу, Київ

Чи знаєш ти, якщо скласти папір навпіл 112 разів, то зможеш дістати до Всесвіту? Знаєш? Знаєш, дні й ночі складають тебе в орігамі й не дозволяють розкритися, бо більше восьми разів папір не складеш. Так написано в книгах із фізики. Маленька деталька — де не написано: «уявіть», лише нотатка: «запамʼятайте». Знаєш, мені замало бути фігурою, щоб літати, тому крок за кроком згорну вісім граней у літачок — і він полетить: віііііііуууууух! Відбери в мене знаки, щоб не записувати кожен недолік. Відбери в мене знаки, щоб я не міг прочитати літери на вагах. І не приписував маркером, що мене недостатньо лише через тіло. Відбери в мене знаки й пиши речення згідно з правилами. Обмежуй свій голос кількістю символів. Не пиши за полями, не плач над папером, бо твоє «я» почне розпливатися по щоденнику. Хоча, може, й так треба — писати про себе, зовсім не знаючи, де ти. Дай мені знак, щоб відчути твою емоцію, навіть якщо не знаю слів іншомовних. Зроби перший крок назустріч, щоб я міг бути вразливим у твоїх обіймах без потреби комусь щось доводити. Шурх, хруш, шурх — кожен на моєму папері залишив колір свого олівця. І як би далеко не летів мій літак, моє тіло, мій голос записує знаки й складає картинку зі слів: «Найпрекрасніша людина у світі — це ти!» І так білий колір розкриває крізь призму всі кольори свого спектру. Тому що : Н А Й П Р А Р Ш Е І К Н Людина А С Це С А Ти!!! Н Р І К Ш Е А Р П Й А Н Н Н Н І десятки: «Ні ти!» Пролунали у відповідь Від кожного такого листа @trembitaslay #трембіта

Травень вертає журбу за утраченим раєм села, ластівка згадку-листівку, зелений листок, принесла. Місто залізобетонно стискає утомлені скроні, день мій прийдешній не встигне зродитися — вдосвіта зморить. Серце покличе у мандри на пошук весни. Квіти орнаментом линуть по плахті травневого поля. Смілка рум'яна й сапфір вероніки коштовно оздоблять шати весни. Без вагань електричкою з міста полину, тихо горілиць впаду у п'янку ароматну перину, буде полин колисати утомлені скроні мої. @lysychkazlisu #іляна_лисиця

Боятися ранків — як бояться відкритих ран. Як бояться сказати правду — стрімко і прямо. Боятись читати новини — загострені, наче спиці. Розбудити дитину чи боятися не добудитися. І ниють міста своїми розривами й переломами. І спиратися можна хіба що на тихе слово. Так і ходиш цією війною, гордо тримаючи спину. І не плачеш, бо як почнеш — уже не зупинишся. Тетяна Власова

пробач мені я твоя ляклива історія із дитинства про найстрашнішого в світі монстра який через усе полісся розлігся і почорнів я – затавроване навіки узбіччя  і я жодним чином зараз не перебільшую [період напіврозпаду плутонію 24000 років] чи можеш ти моя абсолютно смертна допитлива дівчинко осягнути озвучену щойно відстань але не бійся просто варто дотримуватися інструкції заправ штанину у черевики осмич рукав і ні до чого благаю тебе не торкайся я – колиска мирного атому від першого енергоблоку і до недобудованого п'ятого і всі ці скелети будівель що майорять тут і весь цей вітер який в них ляскає сходами чи наскрізно вікнами все це історія вона лякає і одночасно вона захоплює така собі романтизація розпаду посеред тисяч чиїхось болей ну не можуть зверху бути хоч на дрібку не такими цинічними ти знала що їх більше ніхто сюди не привозить? на поминальну неділю що після великодня тому все що ти зможеш побачити на залишках кладовищ – хрести а от пагорби від могил навряд чи це історія яка зрештою нікого і нічому не вчить [сумарна кількість радіоактивного викиду 50 млн к'юрі] найвищий рівень у рейтингу це як взяти одномоментно все золото всіх можливих олімпіад ну хоч у чомусь ми беззаперечно перемогли не плач через тридцять із лишком років мені вже не так болить у десять тисяч разів якщо бути точною тож приходь не щоб пити шампанське на даху прип'ятської багатоповерхівки бо це вже трохи попса а просто щоб я не відчувала самотності приходь так само як не уникаєш торкатися до рубця від раку на своїй шкірі @malskamira #міра

Трава прив’ялена і заніміла осінь… Сьогодні сталось. Що це? Я жива?.. В траві заплутались, розвіялися коси, в гарячці тіло й голова. Зім’ята сукня. На обличчі мука. Червоні плями в лєнтах комбіне… І пада вечір у безодню круком, І кличе вечір впасти і мене. На серці якось важко і тривожно. І ти, ніяковий, не можеш приласкать… І те, що сталось, повернуть не можна. І серце холодом стиска… Ти так молив – сьогодні стань моєю… І сталось. О закон буття! Ми у траві забули томик Гейне, – його листки од вітру шелестять. І якось чудно. Хоч усю вже бачив – соромлюсь при тобі панчоху підв’язать. І так іду. І ми чужі неначе, і в мене мимохіть жемчужиться сльоза. О, не вернуть! Не стать такою, як учора, Нічим не змить із уст палючих плям! А день такий звичайний і бадьорий, така спокійна стомлена земля… Рая Троянкер

Та хто така ця Галунець? 🤯🙈

Для нас з тобою квітне глід… Чи бачиш: час біжить у слід, Старенька доля визирає із віконця. Для нас з тобою квітне глід, Пахучий вечір тягне струни сонця. Я пущу в гай маленьких світлячків, Нехай вони засяють там, де темно. Навколо нас літають журавлі, Навколо нас блукають душі, певно. Але чи вічно будуть грати струни серця? Чи неба подих грітиме теплом? Я вірю: все в свій час піде до піднебесся, А там й не треба струнам рух смичком. Навіть як ангел грає з нами у мовчанку - Нитками щастя вʼяже дві душі. Він дивиться на нас із вечора до ранку, Щоб не хитнули вражії полки. 21.05.2026-23.05.2026 ……………………………………………. @zahrixxx

прагнучи любові не наважуюсь торкатись тебе живучого в єдиній тріщині мого серця і називати це ніжністю бо пальці мають сумніви щодо сподівання крихкості безпеки з кожним фантомом що створював підсвідомо самотніми вечорами пастками для ворогів збитими ритмами і вороттям у безʼязикі монологи — релігія минулого має владу застрягати в голові приносячи на вівтар сьогодення занурившись у любов заперечую існування реальності в якій немає нас повсякчасно відчуваючи голод близькості — залишаю для тебе квітку едельвейсу поміж сторінок улюбленого роману я не претендую на постійність я волію почуватись обраною @nlitvinovapoetry #літвінова