Приказка

Діалектне

У мене багато питань до життя. Багато. От наприклад. Чому підлітки грають у пляшечку, а дорослі ні?

Друзі! А може хтось має ось таку рідкісну збірку? Позичте на тиждень почитати, будь ласка!

Сезон

Випадково підслухала, як студенти грають у "Мафію"

Українці - люди гостинні, але...

Я ще поки що у Львові, а моя книжка вже прямує до Африки у валізі пані Олени! Пані Олена працює у Посольстві України в Кенії. Це саме вона познайомила мене з мистецьким центром Kibera Arts District, де я потім провела онлайн-курс з письменницької майстерності для кенійців. Усе пройшло натхненно, продуктивно й нам усім дуже сподобалося. Мали нагоду пити каву разом. Є в нас кілька задумів щодо нових культурних проєктів на майбутнє. Нехай би з того вдалося щось чудове!

Директорка допомагає підписувати книжку

Привіт! Мене звуть Наталя, і я системно роблю щось чудове. Системно і давно. Для популяризації української мови було зроблено спочатку все можливе. Потім неможливе. І потім ще трошки. Блог, мобільний застосунок, навчальні курси, книжки про мову, парфуми, сценарій вистави. Мені приємно знати, що кільком мільйонам людей я змогла показати українську такою, якою бачу її сама: класною, теплою, затишною, нашою. Також я переймаюся долею котів. Співчуттю до безпритульних тварин і до волонтерів, які ними опікуються, присвячена моя книжка. Вона вийшла українською та кримськотатарською мовами. А ще маю ютуб-канал про котів. Канал, щоправда, лише українською та котячою. Я люблю книжки. Вісім із написаних мною уже опубліковані, ще кілька — у процесі роботи. Мені подобаються дні, коли я зранку прокидаюся, п’ю каву й сідаю за клавіатуру, щоб викласти словами те, що проситься бути написаним і прочитаним. Далі в моє життя прийшла культурна дипломатія. Чи то я до неї? Почалося з роботи

Міську, я забираю драбину! Тримайся пензля!

Я пам'ятаю часи, коли носити великі сережки-кільця у вухах вважалося дуже розпустним. Тільки не можу пригадати, чому.

Купи сі мотоцикля

Зі мною у шкільні роки сталася одна історія. Я з нею жила собі і жила - і все не знала, що з нею робити. Аж тут раптом бачу - конкурс оповідань. Я про ту історію згадала, взяла її написала - і відправила. Заходьте почитати і полайкати. І пишіть, будь ласка, чи з вами теж подібне траплялося? https://md-eksperiment.org/post/20260907-natalja-misjuk-konkurs-nastupna-zustrich-shkola

Та й таке

Лише один у неї недолік: немає перекладу українською. Дуже прикро. Я сподіваюся, що перекладуть, бо це чудовий твір. Я грішна й каюсь — читала російською, якою знайшла. «Ніде в Африці», Штефані Цвейг. Щоправда, за книжкою є фільм: «Ніде в Африці». Схоже, теж чудовий, хоча я його ще не дивилася. Але книжку точно рекомендую всім, хто потребує підтримки у своєму біженстві; кому хочеться розібратися, як зовнішні обставини впливають на порозуміння у шлюбі, а також почитати про те, як дитина з європейського міста закохалася в африканське село. Головне, як Африка допомогла вижити тим, у кого майже не було шансів на життя.

Як Африка рятувала біженців Ми в Україні насправді дуже, дуже мало знаємо про Африку, її історію та здобутки. Натомість часто знаємо якусь лажу на кшталт того, що банани ростуть на пальмах (ні, не на пальмах). Але я роблю зусилля, щоб розібратися в культурі й історії — досліджувати це нелегко. Інформації у доступі мало — ще спробуй її знайти й опанувати. Втім, мені допомагають знання мов і комунікабельність. І що далі, то більше цікавого знаходжу. Наприклад, чи ви знали, що під час Другої світової війни Кенія приймала єврейських біженців? Я не знала. Єврейська сім’я живе в Німеччині: мама, тато і донька-дошкільнятко. Тато працював адвокатом, але справи його ставали дедалі гіршими. То роботи меншає, то вже й зовсім немає, а потім і права на неї позбавляють, та й узагалі друзі почали шарахатися… І такі обмеження, і сякі, і що далі, то їх більше… Втім, усі переконані, що це тимчасово й усе скоро налагодиться. Тато дізнається, що є варіант купити квиток на пароплав, опинитися в Кенії та там побути. Він ухвалює рішення, яке його родині та колу спілкування здається надмірним, — поїхати в Африку. Подивитися, що й як, а якщо все гаразд, то згодом забрати сім’ю. Він їде. В Європі справи продовжують погіршуватися. Він листується з рідними. Розповідає, що в Африці складно: малярія, бідність, англійською він не говорить, місцевих мов поготів не знає… Їжа проста й одноманітна. Ходити треба босоніж… Втім, немає політичної загрози. І вдається влаштуватися на роботу — менеджером на фермі! Копійки платять, але він живий. І він наполягає, щоб дружина з дитиною приїхали до нього. Дружина не вірить, що собою являє сільське життя в Кенії, і попри всі прохання чоловіка замість простих корисних речей привозить вечірню сукню і порцеляну. Бо сподівається, що будуть прийоми й виходи у світ. А їх не буде! Ще дорослі переймаються: як же дитина адаптується? Дівчинка в Німеччині була хворобливою: то застуди, то алергії… Як вона зможе? А мови? А як у школу?.. Але справи для євреїв у Німеччині кепські — і дружина з дитиною приїздять до Кенії. Потім вони багато плакатимуть через те, що не змогли вчасно забрати й решту родичів. Хто залишився в Європі — ніхто не виживе. Чоловікові ведеться тяжко. Бути менеджером на фермі на практиці означає приймати пологи в корів. А він містянин і адвокат! Він найменшого уявлення не має, як це робиться… Телята помирають… Він боїться, що звільнять… Але дуже старається втриматися. Його дуже підтримує й допомагає йому африканець Овуор. Дружина плаче. Їй не подобається побут, вона побивається за соціальним життям. З чоловіком сваряться. Якось виходить, що він неспроможний забезпечити сім’ї той рівень комфорту, якого вона очікувала, виходячи заміж. Для жінки Африка стає уроком боротьби з егоїзмом. Єдина, хто абсолютно зачарована красою Африки, — це донька! Пройшли всі болячки — і безслідно. Вона обіймається з собаками й коровами, вивчила суахілі і мову кікуйю, співає африканських пісень, бавиться на свіжому повітрі цілими днями й ніколи не була щасливішою! На той час Кенія була британською колонією, і єврейським біженцям — до речі, їх там потім назбиралася ціла велика спільнота — велося так собі. Складно. Так, їх приймали, дозволяли бути в країні, брали на прості роботи. Але дивилися зверхньо. З документами були питання, з перспективами були питання, з військовою службою — теж. А ось африканці приймали біженців з усією душею, з відкритим серцем, із щедрістю, турботою і співчуттям. Бо співчуття — це універсальна мова. Дуже прикро, що історії про біженство були й залишаються актуальними. Нехай мій досвід вимушених переселень був іншим, але мало не на кожній сторінці я впізнавала себе. Вісім років ця сім’я пробуде в Кенії. Буде багато подій: складних, сумних, приємних, абсурдних — різних. Потім політичний вітер зміниться — і татові знову запропонують бути суддею/адвокатом у Німеччині. Вони повернуться. А дівчинка виросте, стане письменницею і напише цю книжку. Про те, як Кенія стала для неї другим домом і чарівною країною дитинства. Книжка пречудова. Щира, цікава. З тих, що написані серцем.

Вас вітає вивіска компанії Деос Пеніз, що з латини перекладається як "божествений пісюн" #свята_галичина

А чи є в мене підписники з Угорщини? Маємо нагоду побачитися! У межах 31-го Міжнародного книжкового фестивалю в Будапешті з 2 по 4 жовтня 2026 року відбудеться низка заходів, присвячених українській літературі, історії та культурі. Програма об’єднає презентації українських книжок, угорських перекладів і видавничих проєктів, зустрічі з авторами та перекладачами, а також дискусії про Україну, її культурну спадщину та сучасність. *3 жовтня, субота* 10:00-10:45 | Вишеградський подіум Презентація книги Наталі Місюк «Це я така у бабу Устю» та інших дитячих творів Тепла історія про дитинство, родину та силу сімейної пам’яті, заснована на реальних подіях із дитинства авторки. Книга знайомить дітей з українськими родинними традиціями та цінністю часу, проведеного з близькими. Гостя: авторка Наталя Місюк Мова: українська, угорська Приходьте!

Трошки неймовірної етимології

Трошки неймовірної етимології