Приказка

Моя книжка вийшла в Єгипті арабською мовою. Привітайте мене, будь ласка!

Ну, зараз вже краще з перекладами, ніж було.

Слухайте-слухайте, зараз буде акція! Приємне з корисним. Що треба робити: 1. Купуєте мою електронну дитячу книжечку (80 грн) 2. Читаєте - це 10 хвилин. Можна вголос дошкільняткові. 3. Пишете відгук на неї на Goodreads 4. Отримуєте решту книжечок серії у подарунок. Актуально до суботи 07.11.2026 включно.

Фрази, які люди вимовляють за кілька годин до... Ну, ви зрозуміли. Бережіть себе!

Оскільки все моє життя - це низка найменш імовірних сценаріїв, то сьогодні я була на уроці суахілі. Це курс, тому попереду у мене ще пів року занять. Якщо хтось вчив арабську чи тюркські мови, то ви впізнаєте конструкцію: сахіль - це берег. Суахілі - мова мешканців узбережжя. Йдеться про східне узбережжя Африки. Це там говорять на суахілі в кількох країнах, зокрема в Кенії, де вже відбувся один книжковий проєкт з моєю участю і намічаються ще проєкти. Мова - це цікаве і помічне. Про всяк випадок: Африка - це не одна країна, як люди часто думають, а 54 різні країни. Там дуже багато мов, але суахілі - одна з найбільш поширених. І ще вона така, з якою у мене є шанси дати раду. Бо я сунулася було в мову йоруба - мати василева. Там ноти треба чути, як в азійських мовах. Для мене це складно. Так що, наразі суахілі. Заняття було інтенсивне, чудове, цікаве. Завтра ще піду.

Якби можна було з містичних істот добувати сало...

Є така прикмета: хто з дівчат облизує макогона у процесі готування їжі, у тієї чоловік буде лисий. Сприймалася раніше, чомусь, як застереження. Але ж подивіться з висоти сьогодення! Виявляється, облизувати макогона - енергоефективно.

Тут робилися ваші улюблені парфуми "Intoнація", які звучать так, як звучить українська мова. На День української мови та писемності прилетіло у будівлю, де розташоване виробництво. "Intoнація" вціліла повністю, бо була не там. Можете купити її або інші парфуми, щоб підтримати парфумерок.

Ще ж згадати треба, що саме

Ваша улюблена «Інтонація» повернулася! Щоправда, тимчасово. Ми розбирали склад і знайшли забуту банку з парфумерною композицією. Оскільки це ексклюзивний знахідковий тираж, ми оформили його в лаконічні тревел-флакони по 10 мл із розпилювачем. А щоб зберегти дух затишку, кожен флакон вклали в крафтовий мішечок. Нагадаю, що парфум створили ми з Ксандрою Осінніою — вона чарівниця й парфумерна художниця. За нашим задумом, парфум звучить так, як звучить українська мова. Серед його нот виразно чути яблука, пшеницю, свіжоспиляну деревину та чебрець. Аромат вишуканий і унісекс, а сама його назва запрошує всіх поринути в українську суть. Intoнація. Флаконів таких лише 27 штук. Більше немає. Чи будуть колись потім — складно сказати, бо зараз усе непросто і з умовами виробництва, і з новими юридичними моментами. Беріть, поки є. Ціна — 1000 грн. Посилання прикріплюю.

Кошенята

Діти вміють здивувати. Вчора після презентації у бібліотеці, до мене підійшли малята і спитали, чи це я написала книжки про ведмедика Паддінгтона. Хто не в темі, пояснюю: це приблизно як підійти до актора і спитати чи це йому минулого тижня дали Оскара. Ні, написала не я, — і треба мати бубонці зі сталі, щоб дітям це сказати, коли вони дивляться на тебе великими очима і в них океан віри і сподівання. Але чи лестить мені, що про мене так можна подумати? 😆 От у чому питання. Регочу.

Ходила до дітей сьогодні у Леотеку

Всім привіт! Недавно підписник мені сказав, що треба мати вішліст. Раптом хтось хоче мене підтримати. Я послухалася і зібрала список речей, яким буду рада. Деякі допомагають мені в роботі й творчих проєктах, інші потрібні для повсякденного життя, а деякі просто потішать. Якщо захочете зробити мені подарунок, можете обрати щось зі списку і домовитися про передачу речі — або просто надіслати донат. Дякую за підтримку! 💛 https://docs.google.com/spreadsheets/d/1bM0Ty6BQ6y_FJsNrzHbJSz1fvfBeJciBtBErymRpIsg/edit?usp=sharing

Мені було кілька місяців від народження, коли я роздивилися цей світ, подумала: “Та ну нафік” і надумала помирати. Зокрема захворіла на кашлюк. Батьки страшенно перелякалися. Почали шукати, як мене врятувати. Як лікування годилося ВСЕ. Один із засобів був таким. Щодня десь так от п'ятій ранку мене везли у вівчарню. Батьки домовилися з власниками. Заносили мене всередину. Туди, де ночувала отара. Там було тепло і вогко. Вважалося, що оце повітря цілюще для малят з кашлюком. Кажуть, сонні вівці зі здивуванням дивилися на мене, а я - не менш сонна і здивована - на них. Не знаю, чи завдяки цьому чи чомусь іншому, але, як бачите, я вижила і одужала. Вовну і запах вовни люблю досі. Розкажіть, а чим дивним лікували вас?

Взагалі, це про обсесивненьку людину, яку спочатку не вмовиш почати, а потім не вмовиш завершити - про що б не йшлося. Але тепер ви знаєте, як раніше виглядали ведмеді 😉🙃

Міф натхнення

Тепер ви знаєте 🤭😜

Розкажу вам про те, над чим зараз працюю. Ви ж мене знаєте: невгамовна 🙂 1.Будуть ще книжкові українсько-африканські проєкти. Зараз на стадії підготовки. Поки що не можу розказати детальніше. Але в двох словах — торую дуже новий шлях. Хочеться, щоб на сонячному континенті про нас знали, і щоб ми про нього знали теж. Складно? Так. Цікаво? Так. 2. Пишу нові дитячі книжки. Сама не знаю як, але цьогоріч змогла знайти в собі милі, веселі, затишні й пізнавальні дитячі книжечки, які формуються в серію. Дивуюся. Воно ж через загальну ситуацію в країні на душі часто похмуро. Але ж книжечки чомусь світлі вдалися, радісні. Звідки вони взялися?.. Як вони до мене прийшли?.. 3. Пишу дорослі книжки. Одна з них вдалася теж дуже життєствердною. Інші — темні, похмурі. Переважно про те, як подивитися в очі своїм страхам і що з цього буде. Ви, напевно, від мене таких не чекаєте, а я вже давно в роботі над ними й звикла до неоготичного боку своєї творчості. 4. Крим. Я вам чесно казала, що Крим я не любила. На емоційному рівні. Так, він мені рідний. Так, мені прикро, що з ним зараз усе так. І проблем у мене від того теж багато. Це правда, що побутовому сенсі та професійному теж мені жити там не подобалося й не підходило. Але ж… Що далі, то частіше прослизає він у мої книжки. Ніби сам собою. Дивуюся цьому. 5. Веду книжковий блог. Багато читаю і пишу про книжки, які читаю. Чесно пишу, що в них бачу, а це означає, що не завжди улесливо для авторів. Але пишу, бо люблю книжки й мені хочеться, щоб їх було багато — різних і чудових. І щоб читачі могли зорієнтуватися, що читати, а що ні. 6. Веду канал зі своїми котами. Котів, до речі, підлікувала, усе з ними добре. Канал на YouTube назвала «Коти натхнення», бо вони мої директори з натхнення. Медитативний канал виходить. Зрештою, як і мої Міф та Мрія. 7. Популяризація української мови. Очікуються вистави за моїм сценарієм у школах. Зустрічаюся з дітьми, читаю їм книжки. Розповідаю вам про приказки. Їздила в Будапешт розповідати про нас. Не знаю, як я це все встигаю, але якось встигаю. Ви ж мене знаєте. Невгамовна. Найкраще, що ви можете зробити — це мене підтримати: + Пригостіть мене кавою. + Погодуйте вечерею. + Заплатіть за мене комуналку. + Купіть мені щось корисне і чудове. А я перетворю ваші донати на нові книжки й проєкти. Для всіх. Банка і PayPal у коментарях.

Я вже майже рік веду книжковий блог і написала чимало рецензій на дуже різні твори. Так влаштовані соцмережі й сайт, що я бачу вашу реакцію на них. Звісно, якісь із моїх оцінок і поглядів вам відгукнулися сильніше, якісь — слабше. Це природно. Але серед усіх рецензій є одна, яку ви сприйняли дуже нестандартно. Вона вибивається з усієї статистики. Загадково. Таємничо. Йдеться про рецензію на дитячу книжку Андрія Кокотюхи. Специфіка в тому, що то моя публікація зібрала відносно малу кількість лайків, коментарів і репостів. Разом із тим — у неї надзвичайно високе число переглядів. Виходить, рецензію кулуарно читали, можливо, обговорювали, пересилали, але не діяли відкрито. Чому так? Хто зможе пояснити?