Памʼятаєте цю історію ?
Йому зійшло з рук страшне вбивство!
Вона писала у своєму щоденнику, що постарається виправитись і бути такою як йому треба.
Чому нарцисам так складно любити?
Патологічний нарцисизм змінює не лише ставлення людини до себе, а й саму здатність любити. Те, що зовні може виглядати як велике кохання, нерідко виявляється спробою заглушити давній внутрішній біль, компенсувати дефіцит або привласнити те, чого, на думку людини, їй бракує.
Саме тому психоаналітичний погляд на стосунки людей із нарцисичною організацією особистості значно глибший за популярні уявлення про «егоїзм» чи «самозакоханість».
Отто Кернберг у книзі Love Relations: Normality and Pathology (1995) зазначає, що найяскравіше відмінність між здоровою любов’ю та патологічним нарцисизмом проявляється саме у близьких стосунках.
На його думку, людина без патологічного нарцисизму здатна не лише закохуватися, а й підтримувати глибокі любовні стосунки протягом багатьох років.
Натомість у найтяжчих формах патологічного нарцисизму людина взагалі втрачає здатність по-справжньому закохуватися. Кернберг навіть називає цю нездатність однією з найхарактерніших ознак патологічного нарцисизму.
Навіть якщо почуття виникають, вони мають іншу природу. Закоханість часто будується не на особистості партнера, а на тому, чим він володіє: красою, статусом, владою, грошима, славою чи іншими якостями, які несвідомо переживаються як такі, що можуть підсилити власне Я.
У таких стосунках любов нерідко переплітається з агресією. Старі образи, рання емоційна фрустрація, ревнощі, заздрість і прагнення нарешті отримати те, чого колись бракувало, стають потужнішими за щиру цікавість до іншої людини.
Кернберг також описує характерну особливість: нарцисична особистість часто боїться близькості. Залежність від партнера переживається як небезпека, адже означає визнати власну потребу в іншому. Замість взаємної опори формується вимогливість, а будь-яке розчарування швидко перетворюється на образу.
Ще одна важлива риса — труднощі зі щирим інтересом до внутрішнього світу партнера. Людина більше захоплюється тим, що партнер символізує для її самооцінки, ніж його особистістю.
У найтяжчих випадках власні неприйнятні почуття — агресія, заздрість, сором — несвідомо проєктуються на партнера. Після цього саме партнер починає сприйматися як «поганий», «небезпечний» або «той, хто руйнує стосунки», хоча значна частина цього переживання походить із внутрішнього світу самої людини.
Кернберг підкреслює ще один важливий механізм: захопливі риси партнера можуть переживатися не як те, чим можна милуватися, а як те, що потрібно символічно привласнити. Саме це тимчасово підтримує крихку самооцінку, але не створює справжньої емоційної близькості.
Тому головна проблема патологічного нарцисизму полягає не у «надмірній любові до себе», а в тому, що глибока взаємність, довіра та здатність бачити іншу людину окремою особистістю стають надзвичайно складними.
Важливо: ці описи стосуються патологічного нарцисизму та нарцисичного розладу особистості, а не кожної людини з окремими нарцисичними рисами. Це принципова відмінність, на якій наголошує сучасна психодинамічна теорія.