компот із метеликів 🦋

#kunstobjekt телефонат з бабцею ми бачили на набережній навіть оленя: він був тут раніше за нас, тож ми розвернулися і пішли додому. цілий день нас вчили веслувати. що легше сказати: я так і знав, що це не моє, чи навіть пробувати не буду? скажи їй, що я потім три дні не виходив з квартири. білизна відмовлялась сохнути, після дощу доріжки покрилися розчавленими слимаками. осінь відчувається так, ніби працюєш на двох роботах.

щоночі затягувати вузли неспокою мимоволі тягнути себе за хребет у зиму й безсоння і виринати з цього туману спітнілим озброєним неврастеніком ділити хліб на грудочки розпачу - багацько-багацько дбайливий мій Боже все як тоді, пам'ятаєш? гірке скаламучене море коливається на пронизливому корінні залізного холоду і чути як зябри твого мовчання сопуть рештки нестерпно іржавих охриплих хвиль бо серце сутеніє так рано що навколішках тобі всього і не розповісти як сніг пнеться в заплющені вікна воскової хати що вигорає зсередини квітами свічечок моїх бестямних сестер всі такі сліпі і голодні виспівують до скінчення себе свої теплі тіла не дивись на нас так, Господи спітнілими свіркаючими очима ніби це вперше з тобою адже тебе не відмовлять ковтнути цей ранок і закропитися і удавитися ним і ще сотнею подібних хто їх, небесних, перед тобою відмолить? хто нагадає тобі як воно було увечері твого творіння? якщо не ми? #олександр_авербух

Острови Для власної туги рани своєї навиворіт горнемо ніч під зоренебом пітьму роздягаємо І навіть якби затонув материк надії нашої і все б відійшло і трохи також ви лиш злегка впадаймо у відчай За нами з моря часу випливуть для нових робінзонів нові острови Ян Скацел #переклад #Скацел

Apology Why do I write today? The beauty of the terrible faces of our nonentities stirs me to it: colored women day workers - old and experienced - returning home at dusk in cast off clothing faces like old Florentine oak. Also the set pieces of your faces stir me - leading citizens - but not in the same way. #вільям_карлос_вільямс

When despair for the world grows in me and I wake in the night at the least sound in fear of what my life and my children’s lives may be, I go and lie down where the wood drake rests in his beauty on the water, and the great heron feeds. I come into the peace of wild things who do not tax their lives with forethought of grief. I come into the presence of still water. And I feel above me the day-blind stars waiting with their light. For a time I rest in the grace of the world, and am free. by Wendell Berry from The Peace of Wild Things And Other Poems (Penguin, 2018)

RICHARD BRAUTIGAN All Watched Over By Machines Of Loving Grace I like to think (and the sooner the better!) of a cybernetic meadow where mammals and computers live together in mutually programming harmony like pure water touching clear sky. I like to think (right now, please!) of a cybernetic forest filled with pines and electronics where deer stroll peacefully past computers as if they were flowers with spinning blossoms. I like to think (it has to be!) of a cybernetic ecology where we are free of our labors and joined back to nature, returned to our mammal brothers and sisters, and all watched over by machines of loving grace.

Леонід Первомайський *** Звук осені все ближче й ближче. Замислено синіє ліс. Зоря вночі між хмар проблище І доведе тебе до сліз. А вдосвіта, коли повільно Лаштується світання в путь, Вони, немов з очей, по вікнах Йому назустріч потечуть. Багато за ніч їх пролито, Але не всі вони, не всі Озвуться згадкою про літо І закиплять в нічній росі. Все, що минуло, не минає А зостається назавжди: Це рання осінь добре знає, В поділ збираючи плоди. Виходь у ліс, там сиву павоть Між соснами пряде павук,— І ти почуєш осінь навіть На тишину, а не на звук. Ще довго листя буде свіже, Але про той в гілках димок, Що душу споминами ріже, Не може бути двох думок; Він знає все, хоч і не скоро Про тайну літа розповість, — В його мовчанні є сувора, Можливо, передчасна вість. Роса синіє, а не блище, Темніє в шапликах вода, І в травах шурхає все ближче Глухої осені хода.

WIILIAM BUTLER YEATS THE SECOND COMING Turning and turning in the widening gyre    The falcon cannot hear the falconer; Things fall apart; the centre cannot hold; Mere anarchy is loosed upon the world, The blood-dimmed tide is loosed, and everywhere    The ceremony of innocence is drowned; The best lack all conviction, while the worst    Are full of passionate intensity. Surely some revelation is at hand; Surely the Second Coming is at hand.    The Second Coming! Hardly are those words out    When a vast image out of Spiritus Mundi Troubles my sight: somewhere in sands of the desert    A shape with lion body and the head of a man,    A gaze blank and pitiless as the sun,    Is moving its slow thighs, while all about it    Reel shadows of the indignant desert birds.    The darkness drops again; but now I know    That twenty centuries of stony sleep Were vexed to nightmare by a rocking cradle,    And what rough beast, its hour come round at last,    Slouches towards Bethlehem to be born? 1919

*** потяги мов кашалоти в добу розквіту китобійного промислу зупиняються посеред металевих течій випльовують своїх йон мандрівних просто у голі поля на поталу вітрам і воронам а самі не встигають ухилятися від летючих гарпунів приймають їх із німою покорою наче покарання за перевищення швидкості чи запізнення вона більше не їздить потягами — навіщо якщо нема їй тепер дороги до моря якщо до узбережжя прилітають на останній свій відпочинок керовані авіабомби — та припливають міни щоденна реальність війни вимагає зректися тих що припнуті до приморського міста роботою браком грошей на переїзд нерухомістю яку шкода спродувати за безцінь — легко наче зрікаєшся мушель гальки та скла морського і жити собі впиваючись власною безсердечністю адже не розкинеш рук над вулицями та площами не сховаєш трамваїв під полою пальта не пересадиш дерев із парку до хатніх вазонів але як же Господи боляче думає вона собі спостерігаючи здалеку як прокочується залізничним мостом потяг — велика риба з людськими легенями поки в глибинах імперії мисливці ладнають свої гарпуни — видобувати ворвань страху щоб освітлювати нею свої зморщені вутлі серця от би можна було — мріє вона — причепити місто ніби вагон до евакуаційного потяга — й відвезти подалі заразом зі всіма дельфінами в морі й людьми на суші щоб гарпунери зі злості гризли зброю свою і вона застрягала їм у піднебіннях наче риболовецькі гачки муляла невимовленим запитанням до себе самих падають падають бомби котяться котяться вайлуваті вагони сплять пасажири на верхніх полицях сплять кашалоти в морях де заборонено китобійний промисел сплять мертві дельфіни на тремкому узрізі води тільки портове місто не спить чекає на розбомблені потяги чекає на підірвані кораблі

Станеться: люди і станції. Віриш,прийду? По трояндах, що в'ються із уст (роз/с)трачених. Довго на мене дивитимешся упритул, щоб не бачити. Довго потому питатимешся:"Чи вона?" І шукатимеш марно не місця - місяця. Мертві гадюки лежатимуть в чорних човнах, вишні - в мищині... Чорні човни, мов припнені собаки, стоять у полях, що порослі ножами/рутою. Сталося: я тобі - стація і течія, то й беру тебе. 2023

#kunstobjekt здерев'янів: вже не можеш розігнути спину, бо плачеш настільки повільно, що сльози кристалізує. більшість історій переказано. поступово знижую дозування, через кілька тижнів повернешся до звичного режиму. все інше не оцінюю. диван з його колючим обличчям. в кота була краща ідея — вдерся до шафи, там і заснув, уві сні переважно біг.

Всім привіт! Неочікувано сталось так, що в житті нашої подруги, однієї з акторок плейбек-театру Серденьки, з'явилось маленьке чудо. Це маленьке чудо дуже ласкаве, але дуже хворе. В нього виявили перелом, тому через тиждень йому потрібна операція. Ми не знаємо точну ціну, тому велике прохання допомогти всім чим можна, всі зібрані гроші будуть йти на лікування малечі. Всім дуже дякуємо, хто долучиться до донату або поширенню❤️ https://send.monobank.ua/jar/7tU79Tohfa

Edna St. Vincent Millay Still will I harvest beauty where it grows: In coloured fungus and the spotted fog Surprised on foods forgotten; in ditch and bog Filmed brilliant with irregular rainbows Of rust and oil, where half a city throws Its empty tins; and in some spongy log Whence headlong leaps the oozy emerald frog. . . . And a black pupil in the green scum shows. Her the inhabiter of divers places Surmising at all doors, I push them all. Oh, you that fearful of a creaking hinge Turn back forevermore with craven faces, I tell you Beauty bears an ultra fringe Unguessed of you upon her gossamer shawl! Переклад: Я збираю красу відусюди, хоч де б уродила: Візерунками цвілі, що розквітає барвисто На забутих недоїдках; на смітнику, де пів міста Викидає порожні бляшанки, в іржі і мастилі, Веселково-мінливою патиною серед гнилі; На замшілому стовбурі, де між лишаїв кущистих Визира жабеня, і смарагдовим спалахом вистриб Пробиває броню шумовиння на гладі застиглій. Кожні двері, що їх зачинила вона за собою, Розчахну! Найдивніші прихистки обнишпорю всі! То чого ж ви лякаєтесь, мовби лихої пригоди, Скреготіння іржавих завіс? Невтямки вам, либонь: Не бадиллям гнилим ви гидуєте, дурні, спогорда — То коштовні торочки на срібнім серпанку краси!

Шіґліґет Випили коняк котрий приніс Імре і беремося за вино куплене на селі Треба через це пройти Що це означає сьогодні бути польським письменником? Говорю що думаю і не залежить мені на тому щоб зробити добре враження (Ніколи в житті не давав свідчень) А вони натискають Що могли б сказати те саме англієць або швейцарець Отож розповідаю декілька історійок з життя котрі не могли б трапитися деінде Доля нас звела разом у їдальні за одним столиком не думав що ми потоваришуємо А проте блискаю спалахом так наче обороняюсь І хочу на знімках перевірити як виходжу. переклад василь лозинський #богдан_задура

переклад олена червоник "Атлантида", 1957 Жили або ж і ні. На острові або ж і не на ньому. Океан, а може і не він ковтнув їх, але то непевно. Чи було кому з ким кохатись? Чи було кому з ким боротись? Все це траплялось або ж ні чи в тому місці чи не в тому. Сім міст постало. Чи напевно? З бажанням вічності. А як доведеш? І пороху не винайшли, либонь. І порох винайшли, достоту. Сумнівів повні. І вагань. Напівзабуті. Та і не повсталі з повітря, полум’я, води чи землі. Не відображені в камені, Не виявлені в краплі дощу. З серйозністю не здатні закликати До переконливих застрог. Впав метеор. Але ж то був не він. Вулкан рвонув. Та то був не вулкан. Чийсь лемент чути. Але ж всі мовчали. На тій плюс мінус Атлантиді. #віслава_шимборська

Такахаші Шохачіро ВІРШ З БЛОКІВ, А (1967) Друк на фотопапері 24,5 x 20,5 см. Підписано

谷川 俊太郎 Танікава Шюнтароо (12.15.1931 - 11.13.2024) 夜 夜 どこからか 湯のたぎる音   微量の 毒は 薬   ヒトはヒトを 侵す 気づかずに   言葉なく 流れる 心   ヒトへ 闇へ 僅かな灯火へ (пер. НН) Ніч звук окропу десь в ніч мікродозинг отрути - ліки саме людина порушує кордони самої людини не усвідомлюючи плин розуму без слів до самої людини до мороку до жевру лампового світла

Я не разумею Чаму, некалі поўнае і жывое, Прыгожае і яскрава чырвонае Стала абсалютна пустым, Ніякім Як толькі мажліва, Прагненне, жаданне, любоў... Застаецца нічога

Irish Spider It was well worth travelling this far Just to sit in a box of sunlight by a window in a cottage with a steaming cup of tea and to watch an Irish spider waiting at the center of his dewy web pretending to be just any spider at all- a spider without a nation- but not fooling me for a minute. #billy_collins

Ján Štrasser MEDZI NAMI Všetko je láska medzi nami. Nežiadaj dôkazy. Všetko je láska. Medzi nami, dôkaz to pokazí. Všetko je láska. Zem sa krúti. V kúpeľni horí plyn. Sto dvadsať malých zakopnutí. Sto dvadsať opuchlín. Keď zahalený novinami mlčím a chcem byť sám, aj to je láska medzi nami napriek tým novinám. A keď sa k tebe hrnú známi a vo mne stúpa zlosť, viem, že tej lásky medzi nami je práve viac než dosť. Keď si v nás hrajú svoje drámy domáci hamleti, aj to je láska medzi nami. Neklam, že klame ti. Všetko je láska medzi nami. Alebo naopak. Všetko je, láska, medzi nami. Neveríš. Nechaj tak.