ось трунок блекоти його ти проковтни

Баланс після повернення складаю список пайовиків мого інфаркту здається контрольний пакет належав мені але кількість дрібних акціонерів мене все ж здивувала якби я оприлюднив їх перелік чимало з них також були б здивовані переклад андрій любка #богдан_задура

* * * Утренний холодок мается на языке, в целую фразу никак не сложится, на пол не соскользнёт. Слушай, если можешь, не уезжай пока, посиди ещё, а потом, может быть, что-то будет, что-то произойдёт. Зябко поёживается, жалуется на мигрень, варит себе кофе, открывает новую книжку, Jameson, Ballantine's. Что-то этот день, говорит, не похож на день, и ночь какая-то уж совсем не та. Кто-то пробирается по его груди ледяными ладошками; он наполняется холодком. Нет, говорит, давай, что ли, как-нибудь уж потом, а то мне на работу, в отпуск, растить детей, хоронить маму, жить, умирать; я могу опоздать, я почти уже опоздал. Погуляй, говорит, только не уходи надолго, где-нибудь недалеко. У меня тут тёплая куртка, горячее молоко; можно раздобыть мёда, пледов и лечь в кровать, я так и сделаю, но попозже, а сейчас пора уходить. И выходит на улицу, щурится вверх, закуривает, идёт. Голуби разбегаются из-под ног, гулкие подворотни наливаются окриками, классиками, коленками из-под юбки, монетками в кулаке. Хочется спать, но в общем – почти о'кей, вот уже и метро. Утренняя газета, НТВ, ВГТРК; последние пять минут утреннего холодка. #юлия_идлис

HOTEL OF THE GOLDEN DAWN It was clear to us that the real owners of the hotel were spiders. They were everywhere but you had to look carefully. They had ingenious ways of disguising themselves, except for the clerk at the check-in desk. He was clearly a spider, a pale pink translucent spider, a kindly one. In fact, in my experience, all the spiders in the hotel were benevolent. One stroked my brow as I lay in bed trying to sleep. Another kept flies off of my eggs in the morning. Many of the guests I saw in the lobby seemed to me inhuman, or at least toothless and drained of their blood. It was a convention of some kind, button makers, astronomers, comedians, florists, prison guards, lamplighters, editors, whatever, and they were having a very good time. The desk- spider and the door-spider eyed them proudly. #james_tate

* * * Стою в штурханині поміж мертвими, живими і ненародженими. У мертвих лікті розтрощені, вивернуті, гарячі, у живих – як леза, гострі й холодні. Ненароджені відступаються, обережні, певні, що їм тут не будуть раді. Велика війна, велика. Війна не буває малою. І все написане дотепер - сухі пучечки волошок за іконами у спорожнілих домах. І якщо ти заговориш після пітьми - кого я почую на другому березі голосу? Стільки разів заговорювали до інших: захлинаючись диханням, ніби востаннє, ніби нам перед смертю від голоду раптом приносили хліба, ніби справді вже берег, де можна назавжди лишитися. Скільки разів озиралися потім на сказане: на мішанину досвідів і цитат, на інверсійні сліди любовей у чорнильній темряві серця - із роздратуванням і вдячністю, Із соромом, злістю, із тривожною тугою. Такі дорослі, аж частково паралізовані, люди, яким ще буває занадто відповідально, дійшли сюди. Твердо знаючи, як тонко і точно тепер буде усе почуто, як глибоко прокладає траєкторію в тілі куля речення зі зміщеним центром тяжіння. Дійшли аж сюди - сахатися одне одного. Як дорого коштують на війні звичайні речі. Як гостро ламається об війну вагоме і зріле. Але у мертвих забагато питань. У горлах живих клекочуть розпач і лють. У ненароджених не вміщається їхній плач. Усе це в мені. І коли вогняна ріка твого голосу вивільниться й потече - я перша спалю об неї слух, вуста і майбутнє. #катерина_калитко

IMITATIONS OF DROWNING Fear of drowning, fear of being that alone, kept me busy making a deal as if I could buy my way out of it and it worked for two years and all of July. This August I began to dream of drowning. The dying went on and on in water as white and clear as the gin I drink each day at half-past five. Going down for the last time, the last breath lying, I grapple with eels like ropes—it’s ether, it’s queer and then, at last, it’s done. Now the scavengers arrive, the hard crawlers who come to clean up the ocean floor. And death, that old butcher, will bother me no more. I had never had this dream before except twice when my parents clung to rafts and sat together for death, frozen like lewd photographs. Who listens to dreams? Only symbols for somethinglike money for the analyst or your mother’s wig, the arm I almost lost in the washroom wringer, following fear to its core, tugging the old string. But real drowning is for someone else. It’s too big to put in your mouth on purpose, it puts hot stingers in your tongue and vomit in your nose as your lungs break. Tossed like a wet dog by that juggler, you die awake. Fear, a motor, pumps me around and around until I fade slowly and the crowd laughs. I fade out, an old bicycle rider whose odds are measured in actuary graphs. This weekend the papers were black with the new highway fatalities and in Boston the strangler found another victim and we were all in Truro drinking beer and writing checks. The others rode the surf, commanding rafts like sleighs. I swam—but the tide came in like ten thousand orgasms. I swam—but the waves were higher than horses’ necks. I was shut up in that closet, until, biting the door, they dragged me out, dribbling urine on the gritty shore. Breathe! And you’ll know … an ant in a pot of chocolate, it boils and surrounds you. There is no news in fear but in the end it’s fear that drowns you. #anne_sexton

* * * вітер розхитував ліхтарні вогні айвові яблука валялись разом зі збитою гілкою дощ затопив передмістя покинуті ковчеги стали під деревами хлопець із черепом що обертався на паличці входив до міста переклад віктор мельник #марек_вавжинський

Небо не звучить міддю, Не звучить Шпаринками на підвіконні, Не звучить Кольором плаття влітку, Не звучить деревиною, Не звучить Долонею і цвяхом, Небо не звучить Навіть тобою, Коли ти не даєш Йому виспатись, Але рівно рік тому Воно звучало Простими літерами, Звучало немовлям, Звучало неможливою Смертю. #максим_петрук

ВЖЕ Прямі ми тварини, Прямоходячі ми, Уперті ми тварини, Ходимо й питаємо: Піца? Піца? А осінь ламає цитрини І кришить добрий час, І ми вітерці, вітерці, Стоїмо у своїх бідних вітрівках, Спортсмени худющої любові, І нова, нова музика позбавляє нас Всякої, всякої ваги, І ми піднімаємося, зайці, зайці, Надувні, червоні зайці, Вже іншого типу тварини, вже. переклад лев грицюк #сергей_тимофеев