компот із метеликів 🦋

Ще одна молитва Березо білокора струнка цілюща братки польові що очищаєте кров вовча ягодо беладонно красуне від червня до серпня якою закрапують очі щоб зіниці були широкі а очі блищали глуха кропиво схожа на звичайну кропиву горіху волоський добрий на наливку деревію на рани звіробою який збирають у ніч на Купала золотушнику яким лікувався Мартін Лютер калино яку плутають з горобиною квасоле від насіння до стручка кмине знаний іще за царя Панька конваліє що лікуєш рани кропе без якого не обійтися кропиво з волокон якої роблять тканину лавандо запах якої нагадує бабусину шафу липо царице дерев любистку що прокладаєш дорогу від шлунку до серця майоране що лікуєш застуду малино потогінна і добра на зуби материнко що цвітеш від червня до вересня освіжаєш подих мелісо потрібна не лише пасічникам м'ято що повертаєш до тями непритомних і вбиваєш бліх нагідко з помаранчевими квітками наперстянко на серце омело про яку кажуть що росте не з землі а з неба підбіле жовті квіти якого віщують весну ромашко що лікуєш не лише людей і звірів а й рослини що ростуть біля тебе хмелю що присипляєш хроне добрий для апетиту цибуле що вичавлюєш сльози і розважаєш цикорію мандрівнику що росте обабіч дороги як їдемо у село часнику що відганяєш лихе око шавліє що полегшуєш біль не залишайте нас навіть тоді коли під парасолею дощ холодно й темно 2002 — Ян Твардовський #вірші

І стоячи на балконі посеред виткого винограду і випраної білизни посеред літнього вечора теплого і густого такого що їдять не ложкою а руками просто зі слоїка раптом уявила власне серце напівпорожнім блакитним потягом на який більше ніде немає квитків ІІ у закинутому будиночку навпроти дикі троянди і кажани щойно притулиш зрізану квітку до грудей вирветься з квітки сонм чорних крилець ІІІ нагріті вишні бродять на шкірі нічого б до тебе не вдягнула окрім шовкової сукні і цих бісових парфумів нічого б тобі не принесла окрім болю може й добре що ти так раптово відмінив зустріч літо 2024

ох, цілий день я моє, я моє, я моє і цілу ніч я моє, я моє, я моє що іще крім як це та нічого лише я моє, я моє, я моє виліта за края моє я, моє я, моє я лиш одна ідея моє я, моє я, моє я це і є панацея навіть в світі Морфея моє я, моє я, моє я до самого кінця моє я, моє я, моє я вся ідея творця моє я, моє я, моє я сенс любого митця замість мого лиця моє я, моє я, моє я

#Мовозбур ______ Я не можу Остогидли ______ сенси Речення, слова, літери Мовні конструкції Все остогидло _____ Не можу на них дивитися Не може на них не дивитися _____ новизна, _____ декорації _____ зерно з ______ катарсисом ______ експозицією, ______ конфліктом ______ серединою та кульмінацією _______ Та закрий ти вже свій паскудний ________ Тошно від тебе Тошно без тебе Загалом тошно Від усього Бісить ______ криза читацьких симпатій ______ криза авторства ______ криза самоідентифікації ______ криза самоактуалізації ______ криза самореалізації ______ екзистенційна криза ______ криза будь якого віку ______ криза ринку праці ______ психологія бідності ______ війна з _______ росіянами ______ все водночас ______ істина ______ брехня ______ іронія ______ постіронія ______ метаіронія ______ постметаіронія ______ метаметаіронія ______ метаметанеофьючерфутуризміронія Перетворюється на ______ метаіронію ______ мікрозусилля ______ мілізусилля ______ зусилля ______ кілозусилля ______ мегазусилля ______ гігазусилля ______ теразусилля ______ зміни ______ наслідки _______ самообман _______ страх ______ бездіяльність ______ провина ______ зловтіха ______ постать ________ оратора ______ бажання ______ пристрасть ______ наслідування ______ копія ________ симулякра ______ ______ ______ _____ _____ ______ _____ _____ Немає кінця Немає початку Нема сенсу це все читати Немає...

йонкотоба №44 п'янка кров немов мід #йонкотоба

за принципом того, як бджоли, обживши ікону, покривають сотами полотно, залишаючи тілько маленьку, на один перст, масляну плямку і покрите сусальним золотом зарево навколо обличчя, твориться облик твій серед мерви, серед глею, серед покиді, серед пасоки, серед кіптяви, і не осідає на нього восковим напливом буденність марноти

вона чула як співав обважнілий жолудь розуміла жестову мову дуба тому заприсяглася мовчати про сивого ворона котрий щоночі переносить у дзьобі ліс зі сходу на захід Олександр Єлисеїв #поезія #ОлександрЄлисеїв задонатити на розвиток проєкту

ПЕТРО КІЗКО * * * Мій усміх сніжинкою впав Й застиг на холоднім камінні. Так довго не видно заграв, Лиш тіні, лиш тіні і тіні. Ввижаються верби і став І даль голуба в мерехтінні. Так довго не видно заграв, Лиш тіні, лиш тіні і тіні. Дзюркоче десь річка між трав І чути пісні соловʼїні, Так довго не видно заграв, Лиш тіні, лиш тіні і тіні. Я серце у мріях скупав, Як сонце світанок в промінні. Так довго не видно заграв, Лиш тіні, лиш тіні і тіні. Хтось усміх у мене забрав І кинув на гостре каміння. Так довго не видно заграв, Лиш тіні, лиш тіні і тіні.

ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ * * * Пройшли пурпурні фенікійські дні, Замкнувши цикль, і знову так потрохи Згризає час суворо-мовчазні Граніти легендарної епохи. О, неба сірість, оливо води, В густих туманах обважнілі віти. Страшна вагітність, що несе плоди, Які аж правнукам узріти. І ці стрункі, сухі чоловіки. В їх простоті ясній, давно-минулій, Чи ви пізнаєте, вгадаєте, який З-посеред них є Сервій Туллій?

КАТЕРИНА КАЛИТКО * * * Дівиця Марія — провінціалка. Вона У білій сорочечці ходить щодня на закупи. І злегка кирпата, і в неї веснянки на щоках і на носі, і пухкенькі у неї губи. Ховає нитку від хрестика десь поза викот сорочки, І пошепки щось наспівує, лякливо дрібоче дворами. А вдома питає мати: Коли ти вже заміж, дочко? Вона опускає очі і каже: Не знаю, мамо. І любить ходити до церкви, молитися й підглядати, Як на вівтарі всідаються строгих ангелів зграї, А потім, йдучи алеєю старого міського саду, Косує вона на хлопців і червоніє, вітаючись. І купить оливи в лампадку, протре від пилу ікони, Відчує — стара сорочка тісна і тріщить на спині. І навіть не скаже мамі, що дуже хотіла б доню, Але за півроку точно народить міцного сина. Бо мама заплаче й вилає — та хто ж тій дитині тато? А місто таке маленьке — а бруду так щедро виллє. А он, за стіною, в сусіда, хороших книжок багато. Марія вміє читати. Читала би краще Біблію… У неї пухнасті коси, і ледь рудуваті вії, Повіки спухлі, бо плакала, а очі її голубі. Не маючи чоловіка, ходить вона при надії, І ранками, щось шепочучи, годує з вікна голубів.

ЛЕОНІД КИСЕЛЬОВ * * * Ти полинеш сиза, наче птах. Твій полинний присмак вабить серце. Ти по липню вибіжиш у серпень, Мов по линві, бгаючи мій страх. Питиму розлуку, як вино. І колись, блідим зимовим ранком Чорний птах, сумний, немов прочанка, Тихо сяде на моє вікно. 1968

Post-Publication Blues My first book of poems has just been published. It is over there on the table lying there on the table, where it is lying. It has a beautiful cover and design. The publishers spent a lot of money on it and devoted many man- and woman-hours to it. The bookstores are ordering copies. Unfortunately I am avery bad poet and the book is no good.

how I got started it has taken me decades to realize why I was usually chosen over the 6 or 7 candidates for those paltry shipping clerk jobs in those small business houses across the nation. first, I was big— which meant I could lift heavy objects. second, I was ugly— which meant I was no threat to the secretaries. third, I looked dumb— which meant I was too stupid to steal. if I had been running a business and a guy like me had come to apply for a job I would have hired him right away. which is rather the way I ended up anyhow in another kind of business. #чарльз_буковскі

Ш-ш-ш... Радикальна відвертість як спроба знайти своїх Відчайдушний крик генераторів Крізь протяжний стогін сирен Як намагання реальності промовляти у новий спосіб Спроби вивчити нову мову Я говоритиму нею, поки не буде досить, Мова насильства, агресії, переваги сили над мудрістю Якою є поезія, писана цією мовою, Як не удари хлистом по крупу, як не ромірений стукіт пострілів, як не сміх злітаючої ракети? Її алітерації — артилерія, її наголоси — пожежі на НПЗ Її колискові — шахеди на ніч замість овечок Шахеди Шахеди Шахеди Sha head'и Шшшшш... Нова реальність створює нові конструкції З поганого шахеда хоч метал на металолом І ппо ціле, і шахеди всі збиті За двома шахедами поженешся — жодного не спіймаєш В інших країнах не зрозуміють цієї мови Я сама до останнього Заперечувала новий лексикон Спалювала словники Відшукувала відповідники Та вивчення через занурення в середовище — до біса дієвий спосіб Я не можу навчити нікого оцим словам Бо говорити моєю мовою небезпечно і боляче Говорити цією мовою — тероризм: Поширювати її літературу Співати на площах Європи її пісні Записувати розказані на ніч страшні казки Якщо мова формує реальність, То це просто потік чиєїсь свідомості Словесний понос Клята графоманія Всесвіту, Який захлинається у марних спробах Відшукати красу, Описати її цією мовою, Та не знаходячи віршів, випльовує лиш опаришів, Які потім перетворюються на диктаторів Що є, в біса, ваша клята поезія, Як не марне балансування на грані реальності У відчайдушних спробах вийти за її межі хоча б на трошки Щоб хоча б одним оком підглянути: А що таке ця краса? 2025-2026

* У нас є свої інструменти але там зараз сніг і досі війна, дивитися особливо нема що. Якщо повернетеся у серпні-вересні то простою англійською без складних слів таких як схил або локон тварюки морва ми обов’язково усе вам покажемо та пояснимо. переклад сергій муштатов #арсеній_ровінський

і сміється перстеник, крутиться в нім змія, і на усмішці золото — ах ти, сяйлива свічко! а які ж то у тебе радісні на імʼя дощу степового вічі у колосках розсічених. і на мені то маєво, то семиструнна мідь, то голубисті дзвоники, множені на зіницю. та як би не забувалася, всеодно заболить пущена десь ізліва чорна мачинка відчаю. що всі розради наші — ластівки на золі, десь при дорослому тілі сховки кілечок і мушель. прощатися б і не поїхати, — бо вічі дитинні твої стоять, мов зірчаста сіль, мені все ясніше і дужче. 17.06

Вправа нумер надцят ми проводимо провідне включення ось включений ключ, шчо не полетить у розподілений вирій подій ніхто не побажав творчого злету птахи - бруки, дорога стелиться круківкою бистрий потік руки слова накраплені швидкою рікою присвята при святі дня журналіста усім, хто не покинув покинутий журнальний стіл, а журно стелиться плід бо вже надкушений слід через послід чергових просвіт гармонія мабуть не на черзі майбуття світить зубною діркою лишається лиш світ затуляти одною зіркою хоч життя не gta тут все вирішує проща, а може краще праща й зацідити пращурам у пащу хіба шчо хліба й видних видовищ видихати вихідний винахідливо використовувати знахідний відмінок непомітно позначати помітками на полях досліджень отриманий досвід і досвіта освідчуватись у освіті мабуть вже доста достаменно не відомо від омонімів оніміти добрий вечір, студія

Що вона потім робила, куди пішла, з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці, коли її темне вікно роз’їдала імла, як іржа роз’їдає старі есмінці? Курила бельгійський тютюн, міцніший, ніж зазвичай. Сварилася з поліцейськими – п’яна і грізна. Любила сухе вино, пила у фаст-фудах чай – індійський, мов океан, чорний, як власна білизна. Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти, за те, що проймається спокоєм душі золота матерія. Лежала на теплому спальнику – оголена, мов дроти, тиха, наче вода, сонна, ніби артерія. Що по ній залишилось? Якісь борги, які я поволі сплачував, книги і мапи, якісь випадкові друзі, якісь вороги, яких я насправді не знав, хоч насправді мав би. Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі, календарик із її місячними, щоби я не міг помилитись. Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі, і завжди різав обличчя, намагаючись поголитись. Жадан

не знаю з яких причин а чи просто так - одначе рослини ростуть вночі коли їх ніхто не бачить це дивно таки мабуть бо темінь - пора тривожна та діти вночі ростуть тоді їм літати можна чи досвід нас так привчив чи місяць несамовитий та любимо ми вночі бо ніколи вдень любити отак і не знаєш ти прокинувшися дочасно чи моторошно рости чи може рости прекрасно гоїться небесна твердь заплющивши темні очі і радісна наша смерть із нами росте щоночі (с) Іван Андрусяк

вибудовуєм міфологію пошепки нюансами розвитку морозиво стікає вгору пальцями, по зап'ястях намагаюсь жадібно не злизати. заразом досліджуємо карти тримаєм обітницю як ключі між пальцями поруч діти дойобуються, а потім пиздяться, за питання хто винен заламуєм руки. чарти смутку — відсотки туги забери мене м'яко ще разів три, а потім відпусти як випускники кульки з трьох хоча б одна переможниця за кожен вдалий порух дають монету/ срібну ложечку метаспостерігачі закочують очі ходять назирці з маленьким ножичком жменями роздають фломастери й подорожники життя почнеться з жовтого, так каже пророцтво назви знімаються з уст і передаються далі паркани стоять між постатей, ніби на варті простір викроюється ножицями підвали досліджують, а потім закривають через аварійні стани деревяними хрестами карти сканують і спалюють, або переробляють. взуйся, хулі ти босий? справжні поети пишуть одразу, як і справжні художниці із написів струменіє сукровиця хтось пив, щоб зробилося краще, а стало гірше хтось з узуфруктів тішиться, собаки зализують рани. добре, що ми не справжні всі, хто тут зявляється, ніяковіє і виходить відразу глибокі особистості стоять наповнені, як порожні зали на зло топчу стежку, руйную приватність за рогом достатку накривають столи для вальгали слова за значенням як розпальцьовки — перші лише прикраса часу, другими псують простір. від'ємне наповнення як щось, що не влізло в слоїк. — не візьмем на острів за гострим — зіпсоване, за шумним — злиті в одну частоти висока атака — відпускання по трошки трощить поверню шкіри сухе сонце грошей соплі, кіт в наручниках, успіх беруть руками довшими хвилі розносять сусідки–переживальниці як вони нас зайшли? наярюють, харяться. нахрапом викочують правду, як непрохані гості під час посту. витягуєш з памяті спогади, як зі зливу волосся надбудови здогадів — жарти, але не зовсім