creators.prjctr | boyko-yuskevych week
رفتن به کانال در Telegram
Живий і цікавий канал від спільноти Projector для тих, хто створює. 🔹Обрати свій курс — https://shorturl.at/SUH7A 💙 @projector_online — менеджер на звʼязку з 10 по 19
نمایش بیشتر3 842
مشترکین
+724 ساعت
+297 روز
+8030 روز
آرشیو پست ها
4. Масштабованість
Коли я починала роботу над проєктом стіни памʼяті в ПЖ, я мала розмістити троє імен. Тепер їх вже четверо. І це теж контекст, який доводиться враховувати.
Як додати ім'я, не порушивши композицію? Як розширити стіну, не зруйнувавши її цілісність? Це суто графічні і просторові задачі, але вирішувати їх потрібно превентивно — через модульні системи, гнучкі сітки, продуманий резерв простору.
5. Доступність
Місце пам'яті — це простір, до якого люди приходять у стані горя, і саме тому доступність тут важливіша, ніж будь-де. Для фізичного простору це означає врахування людей з порушеннями рухливості та зору, достатній контраст в тексті і зображеннях, читабельний розмір шрифту.
Але є ще один вимір доступності, не такий очевидний: емоційна доступність. Місця, де люди не можуть зупинитись й побути в тиші, місця скупчення, сходові клітки, темні коридори — це все не про повагу до памʼяті.
Завдання дизайнера — бути емпатичним і зрозуміти, як саме хочеться зберегти памʼять про конкретних людей. Памʼятування, за можливості, має бути персоніфікованим.
Якщо людина мала певну звичку, характеристику — це можна використати. Будь-яка увага до окремої історії краща за стандартну, хоч і добре зверстану таблицю.
3. Пам'ятати можна по-різному. Місце пам'яті може бути простором активного горювання — туди приходять плакати, особливо коли втрата ще свіжа. Може бути простором вшанування — туди приходять дякувати. Може бути архівом — туди приходять дізнаватись. А може поєднувати все це одночасно, і тоді кожна з цих функцій потребує свого дизайнерського рішення.
Для чого це місце існуватиме в кожному конкретному випадку?
Від відповіді на це питання залежить буквально все: чи буде це темний камерний простір або світла відкрита стіна, чи переважатимуть фотографії або імена, чи буде там місце для тексту
Ще з хороших прикладів — Goodwine. Вони вшановують памʼять сомельє Вікторії, яка загинула після обстрілів в Києві, враховуючи контекст, який був для неї близьким. У цьому немає якогось зайвого пафосу, навпаки — відчувається дуже людяно і доречно.
2. Контекст та розташування
Формат памʼятування, дизайн табличок, елементів і простору звісно, залежать від контексту.
Зовнішні таблички на будівлях та вулицях вже пробують уніфікувати і зробити добре, принаймні мені відомо про такі ініціативи у Львові та Києві.
А от з внутрішнім простором складніше. І тут як з будь-яким дизайн-проєктом варто починати з основних питань: а для чого нам це взагалі, яка основна мета і функція? Місце пам'яті може бути простором для горювання, для вшанування, для збереження історії, або для всього водночас — і це суттєво впливає на кожне дизайнерське рішення.
Розміщення при вході більше звертається до зовнішньої аудиторії, гостей, показує скоріше фасад цінностей “ми з тих, хто памʼятає”.
Хороший приклад є в офісі Intellias, де немає ніякого зайвого кітчу, мінімалізм, і достатньо простору навколо.
1. Чого робити не варто.
Мабуть, з цього почати найпростіше, бо таких прикладів значно більше, ніж хороших. Соняхи, шароварний стиль, прапори-штори, штучні квіти, дивні вази. Ряд фотографій А4 з нечитабельним шрифтом на фоні жовто-синього тла. Чи макет в стилі “куточка покупця”.
Звісно, це краще, ніж відсутність памʼятування загалом. Але я певна, що ми можемо краще. І більш гідно.
І наостанок — дизайн пам'ятування. Розумію, що тема не зовсім типова для недільного вечора. Але чи існує взагалі “правильний” момент для неї? Тож заздалегідь вибачаюсь за дарк настрій, у який хочу вас ненадовго занурити.
На превеликий жаль, наші друзі й колеги гинуть на цій війні, і поза нею теж. І те, як виглядатимуть місця пам'яті, — це теж зона відповідальності дизайну.
Я занурилась більше в цю тему, коли постало питання дизайну стіни памʼяті для колег ПЖ, які загинули. Хочу тут окремо подякувати Віці Бойко, яка поділилася зі мною своїм досвідом і дослідженнями практик пам'ятування — вони стали для мене орієнтиром і відправною точкою.
В основі календаря — 5 дат 2025 року, коли суспільство думало, що війна от-от скінчиться. Це про очікування швидкого завершення війни, про сподівання, про дні, коли падали донати і зменшувалась зовнішня допомога, коли було багато розчарування.
Це календар-нагадування, що можна покладатися лише на самих себе. І треба боротися далі.
20 календарів зроблені зі срібла, інші — з металу. Загалом ми зробили тираж з 100 екземплярів не для продажу, а для дарування з рук в руки нашим українським та міжнародним партнерам і стейкхолдерам.
Я долучалась до арт-дирекшену цього проєкту, дизайну сторони з календарем та листівки.
Якщо переходити на більш серйозну сторону, то є сенс розповісти про ДРУГИЙ календар ПЖ, який ми також випустили цієї зими. Про нього чуло набагато менше людей, але він якраз розкриває серйозну сторону Фонду і ставлення до війни.
Це колаба з брендом Gunia
povernys-zhyvym-ta-gunia-project-vypustyly-kalendar-scaled.webp0.58 KB
Якщо переходити на більш серйозну сторону, то є сенс розповісти про ДРУГИЙ календар ПЖ, який ми також випустили цієї зими. Про нього чуло набагато менше людей, але він якраз розкриває серйозну сторону Фонду і ставлення до війни.
Це колаба з брендом Gunia.
З веселого — ходять плітки, що вже деякі компанії/організації хочуть зробити календар З КОТИКАМИ на наступний рік 😁
Будемо за цим уважно слідкувати)
Другий висновок і рефлексія моя особиста — робота з великими компаніями і мережами накладає свій відбиток на проєкт, і не завжди це те, що ви очікуєте. З одного боку — масовість, охоплення, певний розголос. Але є також і суттєві мінуси:
— ви стикаєтесь із зовсім іншою, не своєю аудиторією, що несе певні ризики і можливе несприйняття;
— ДУЖЕ потужна бюрократія з боку великих компаній, ми вирішували юридичні питання і генерацію штрих-коду ще впродовж 1,5 місяців, коли дизайн був вже повністю готовий до друку 🙄
— певні обмеження дистрибуції: у великих містах Календар розкупили за кілька днів, а в маленьких містечках і селах він до сих пір залишився; і мережа, нажали, не може їх переміщувати між магазинами.
Ще з висновків після цього проєкту — ніколи не зліть любителів котів.
Чесно, ми свідомо вирішили похуліганити і піти шляхом рейджбайту з назвою і дизайном обкладинки. Навіть більше, ми для просування ми попросили після релізу котів-інфлюєнсерів зробити жартівливий бойкот календарів, щоб ще більше це обіграти.
Але от на що ми не розраховували — це на дуууууже бурхливу реакцію аудиторії Аврори на тизер календаря і його обкладинку. 😁 Тут, мабуть, і сама Аврора такого не очікувала.
А на фото — перший прототип календаря з імпровізованою ілюстрацією, яка потім стала обкладинкою. Це я тестила фактичний розмір, намагалась зрозуміти, чи нам він підходить в порівнянні з тим, який планували на початку)
З цікавого — мені хотілось, щоб до цього календаря були дотичні якомога більше наших колег. Не тільки з тієї команди, що займається проєктом, а й з інших відділів та напрямків теж.
Тому я придумала, що на додачу до фото, в календарі будуть скетчеві ілюстрації, які будуть малювати всі охочі співробітники. Бо хто намалює дійсно справжні живі скетчеві ілюстрації, як не ті, хто не вміють малювати? 😼
Я принесла на тиждень в офіс свій айпад і на вільному столі влаштувала кружок з малювання. Робила коротке хвилинне інтро, давала перелік тваринок і залишала їх творити.
Дуже тішилась, коли колеги із захватом впізнавали свої ілюстрації на сторінках календаря. І все ще дуже хочу випустити стікерпак, якийсь мерч чи постери з усією колекцією ілюстрацій 🍬
Перше — це трохи історії і висновків про те, як ми робили “Календар без котиків” в ПЖ.
Випускати календар — щорічна традиція Фонду ще з 2014 року. Яким за цей час календар тільки не був: серйозним, дивним, абстрактним, лютим, стікерним. Fun fact: у нас в офісі навіть зʼявився невеликий музей цих календарів з історією і їх примірниками. Щоб ви розуміли, наскільки ПЖ серйозно ставиться до цього щорічного проєкту.
Календар першочергово планувався в колабі з Авророю (що несе за собою певну специфіку їх дууууже широкої цільової авдиторії), це перший досвід настільки масового тиражу. Відповідно і тему календаря взяли оптимістичну — про тваринок, яких прихистили, врятували чи полюбили військові.
Тут на фото наша чудова райтерка Марія, яка писала для календаря теплі тексти)
З першим днем весни, шановні креативники)
Най разом зі снігом тануть всі погані думки й втома від зими, а натомість проростає натхнення робити щось цікаве та гарне. Сподіваюсь, що ви встигли насолодитись сонечком та теплом у цю неділю. 🌞
Сьогодні мій останній день в цьому каналі у якості авторки. І наостанок хочу зачепити дві теми з мого робочого життя.
І ще трошки графіки і розвитку айдентики в постерах. Робота над носіями ще продовжується, але мене тішить, що основному замовнику зайшло і в них є бажання з цим далі працювати та розвивати напрям.)
В основі логотипу — стріли, які притаманні роду військ ППО. Але більш графічні, спрощені, в напрямку від землі до неба. Їх кількість говорить про колективну дію, важливу злагоджену роботу в екіпажі. І невелика пасхалка, що в знаку зчитується літера “А”, що перегукується з назвою бренду НЦ.
Дуже подобається мені їх слоган, який має свою поетику. “Навчаємо берегти небо”. Він мені полюбився, тому захотілось зробити зображення неба, у різних його станах, теж частиною ідентичності.
Монохром був важливою умовою, до якої ми прийшли ще на брифуванні.
У результаті з ось такою презентацією я з проєктним менеджером поїхала розказувати про концепцію дизайну.
Перед цим заготувавши прототип нарукавного знаку, футболку та кілька постери, щоб вони вже одразу могли “помацати” дизайн вживу, не тільки на екрані.
اکنون در دسترس! پژوهش تلگرام ۲۰۲۵ — مهمترین بینشهای سال 
