creators.prjctr | boyko-yuskevych week

4. Масштабованість Коли я починала роботу над проєктом стіни памʼяті в ПЖ, я мала розмістити троє імен. Тепер їх вже четверо. І це теж контекст, який доводиться враховувати. Як додати ім'я, не порушивши композицію? Як розширити стіну, не зруйнувавши її цілісність? Це суто графічні і просторові задачі, але вирішувати їх потрібно превентивно — через модульні системи, гнучкі сітки, продуманий резерв простору. 5. Доступність Місце пам'яті — це простір, до якого люди приходять у стані горя, і саме тому доступність тут важливіша, ніж будь-де. Для фізичного простору це означає врахування людей з порушеннями рухливості та зору, достатній контраст в тексті і зображеннях, читабельний розмір шрифту. Але є ще один вимір доступності, не такий очевидний: емоційна доступність. Місця, де люди не можуть зупинитись й побути в тиші, місця скупчення, сходові клітки, темні коридори — це все не про повагу до памʼяті.

Завдання дизайнера — бути емпатичним і зрозуміти, як саме хочеться зберегти памʼять про конкретних людей. Памʼятування, за можливості, має бути персоніфікованим. Якщо людина мала певну звичку, характеристику —  це можна використати. Будь-яка увага до окремої історії краща за стандартну, хоч і добре зверстану таблицю. 3. Пам'ятати можна по-різному. Місце пам'яті може бути простором активного горювання — туди приходять плакати, особливо коли втрата ще свіжа. Може бути простором вшанування — туди приходять дякувати. Може бути архівом — туди приходять дізнаватись. А може поєднувати все це одночасно, і тоді кожна з цих функцій потребує свого дизайнерського рішення. Для чого це місце існуватиме в кожному конкретному випадку? Від відповіді на це питання залежить буквально все: чи буде це темний камерний простір або світла відкрита стіна, чи переважатимуть фотографії або імена, чи буде там місце для тексту

Ще з хороших прикладів — Goodwine. Вони вшановують памʼять сомельє Вікторії, яка загинула після обстрілів в Києві, враховуючи контекст, який був для неї близьким. У цьому немає якогось зайвого пафосу, навпаки — відчувається дуже людяно і доречно.

2. Контекст та розташування Формат памʼятування, дизайн табличок, елементів і простору звісно, залежать від контексту. Зовнішні таблички на будівлях та вулицях вже пробують уніфікувати і зробити добре, принаймні мені відомо про такі ініціативи у Львові та Києві. А от з внутрішнім простором складніше. І тут як з будь-яким дизайн-проєктом варто починати з основних питань: а для чого нам це взагалі, яка основна мета і функція? Місце пам'яті може бути простором для горювання, для вшанування, для збереження історії, або для всього водночас — і це суттєво впливає на кожне дизайнерське рішення. Розміщення при вході більше звертається до зовнішньої аудиторії, гостей, показує скоріше фасад цінностей “ми з тих, хто памʼятає”. Хороший приклад є в офісі Intellias, де немає ніякого зайвого кітчу, мінімалізм, і достатньо простору навколо.

1. Чого робити не варто. Мабуть, з цього почати найпростіше, бо таких прикладів значно більше, ніж хороших. Соняхи, шароварний стиль, прапори-штори, штучні квіти, дивні вази. Ряд фотографій А4 з нечитабельним шрифтом на фоні жовто-синього тла. Чи макет в стилі “куточка покупця”. Звісно, це краще, ніж відсутність памʼятування загалом. Але я певна, що ми можемо краще. І більш гідно.

І наостанок — дизайн пам'ятування. Розумію, що тема не зовсім типова для недільного вечора. Але чи існує взагалі “правильний” момент для неї? Тож заздалегідь вибачаюсь за дарк настрій, у який хочу вас ненадовго занурити. На превеликий жаль, наші друзі й колеги гинуть на цій війні, і поза нею теж. І те, як виглядатимуть місця пам'яті, — це теж зона відповідальності дизайну. Я занурилась більше в цю тему, коли постало питання дизайну стіни памʼяті для колег ПЖ, які загинули. Хочу тут окремо подякувати Віці Бойко, яка поділилася зі мною своїм досвідом і дослідженнями практик пам'ятування — вони стали для мене орієнтиром і відправною точкою.

В основі календаря — 5 дат 2025 року, коли суспільство думало, що війна от-от скінчиться. Це про очікування швидкого завершення війни, про сподівання, про дні, коли падали донати і зменшувалась зовнішня допомога, коли було багато розчарування. Це календар-нагадування, що можна покладатися лише на самих себе. І треба боротися далі. 20 календарів зроблені зі срібла, інші — з металу. Загалом ми зробили тираж з 100 екземплярів не для продажу, а для дарування з рук в руки нашим українським та міжнародним партнерам і стейкхолдерам. Я долучалась до арт-дирекшену цього проєкту, дизайну сторони з календарем та листівки.

Якщо переходити на більш серйозну сторону, то є сенс розповісти про ДРУГИЙ календар ПЖ, який ми також випустили цієї зими. Про нього чуло набагато менше людей, але він якраз розкриває серйозну сторону Фонду і ставлення до війни. Це колаба з брендом Gunia

Якщо переходити на більш серйозну сторону, то є сенс розповісти про ДРУГИЙ календар ПЖ, який ми також випустили цієї зими. Про нього чуло набагато менше людей, але він якраз розкриває серйозну сторону Фонду і ставлення до війни. Це колаба з брендом Gunia.

З веселого — ходять плітки, що вже деякі компанії/організації хочуть зробити календар З КОТИКАМИ на наступний рік 😁 Будемо за цим уважно слідкувати)

Другий висновок і рефлексія моя особиста — робота з великими компаніями і мережами накладає свій відбиток на проєкт, і не завжди це те, що ви очікуєте. З одного боку — масовість, охоплення, певний розголос. Але є також і суттєві мінуси: — ви стикаєтесь із зовсім іншою, не своєю аудиторією, що несе певні ризики і можливе несприйняття; — ДУЖЕ потужна бюрократія з боку великих компаній, ми вирішували юридичні питання і генерацію штрих-коду ще впродовж 1,5 місяців, коли дизайн був вже повністю готовий до друку 🙄 — певні обмеження дистрибуції: у великих містах Календар розкупили за кілька днів, а в маленьких містечках і селах він до сих пір залишився; і мережа, нажали, не може їх переміщувати між магазинами.

Ще з висновків після цього проєкту — ніколи не зліть любителів котів. Чесно, ми свідомо вирішили похуліганити і піти шляхом рейджбайту з назвою і дизайном обкладинки. Навіть більше, ми для просування ми попросили після релізу котів-інфлюєнсерів зробити жартівливий бойкот календарів, щоб ще більше це обіграти. Але от на що ми не розраховували — це на дуууууже бурхливу реакцію аудиторії Аврори на тизер календаря і його обкладинку. 😁 Тут, мабуть, і сама Аврора такого не очікувала. А на фото — перший прототип календаря з імпровізованою ілюстрацією, яка потім стала обкладинкою. Це я тестила фактичний розмір, намагалась зрозуміти, чи нам він підходить в порівнянні з тим, який планували на початку)

З цікавого — мені хотілось, щоб до цього календаря були дотичні якомога більше наших колег. Не тільки з тієї команди, що займається проєктом, а й з інших відділів та напрямків теж. Тому я придумала, що на додачу до фото, в календарі будуть скетчеві ілюстрації, які будуть малювати всі охочі співробітники. Бо хто намалює дійсно справжні живі скетчеві ілюстрації, як не ті, хто не вміють малювати? 😼 Я принесла на тиждень в офіс свій айпад і на вільному столі влаштувала кружок з малювання. Робила коротке хвилинне інтро, давала перелік тваринок і залишала їх творити. Дуже тішилась, коли колеги із захватом впізнавали свої ілюстрації на сторінках календаря. І все ще дуже хочу випустити стікерпак, якийсь мерч чи постери з усією колекцією ілюстрацій 🍬

Перше — це трохи історії і висновків про те, як ми робили “Календар без котиків” в ПЖ. Випускати календар — щорічна традиція Фонду ще з 2014 року. Яким за цей час календар тільки не був: серйозним, дивним, абстрактним, лютим, стікерним. Fun fact: у нас в офісі навіть зʼявився невеликий музей цих календарів з історією і їх примірниками. Щоб ви розуміли, наскільки ПЖ серйозно ставиться до цього щорічного проєкту. Календар першочергово планувався в колабі з Авророю (що несе за собою певну специфіку їх дууууже широкої цільової авдиторії), це перший досвід настільки масового тиражу. Відповідно і тему календаря взяли оптимістичну — про тваринок, яких прихистили, врятували чи полюбили військові. Тут на фото наша чудова райтерка Марія, яка писала для календаря теплі тексти)

З першим днем весни, шановні креативники) Най разом зі снігом тануть всі погані думки й втома від зими, а натомість проростає натхнення робити щось цікаве та гарне. Сподіваюсь, що ви встигли насолодитись сонечком та теплом у цю неділю. 🌞 Сьогодні мій останній день в цьому каналі у якості авторки. І наостанок хочу зачепити дві теми з мого робочого життя.

І ще трошки графіки і розвитку айдентики в постерах. Робота над носіями ще продовжується, але мене тішить, що основному замовнику зайшло і в них є бажання з цим далі працювати та розвивати напрям.)

В основі логотипу — стріли, які притаманні роду військ ППО. Але більш графічні, спрощені, в напрямку від землі до неба. Їх кількість говорить про колективну дію, важливу злагоджену роботу в екіпажі. І невелика пасхалка, що в знаку зчитується літера “А”, що перегукується з назвою бренду НЦ. Дуже подобається мені їх слоган, який має свою поетику. “Навчаємо берегти небо”. Він мені полюбився, тому захотілось зробити зображення неба, у різних його станах, теж частиною ідентичності. Монохром був важливою умовою, до якої ми прийшли ще на брифуванні.

У результаті з ось такою презентацією я з проєктним менеджером поїхала розказувати про концепцію дизайну. Перед цим заготувавши прототип нарукавного знаку, футболку та кілька постери, щоб вони вже одразу могли “помацати” дизайн вживу, не тільки на екрані.