Texty.org.ua

У росіян новий страшний ворог - гомофашисти. Їх також можна назвати квір-фашистами, ЛГБТ-фашистами, або ж небінарними фашистами. Цей різновид дуже небезпечних людей з'явився на шпальтах російської пропаганди на тлі проведення пісенного конкурсу Євробачення. Уже третій рік поспіль Росія, яку не допускають на цей конкурс, старанно вдає, що й не дуже потрібно було. Те саме старанно вдають і росЗМІ - але це не заважає їм щоразу багато й істерично писати про Євробачення. І пишуть дивовижне. Щоб ви оцінили, даємо цитату: “Украинская делегация на Евровидении ходила в таких футболках, где призывала к поддержке неонацистов Азова. Это значит, что неонацизм пустил корни и на Евровидении. Это значит, что денацификация Украины как цель СВО абсолютно необходима. И это значит, что противостояние гомосексуалистов и фашистов уже не существует: современное ЛГБТ-движение интегрировано с современным фашизмом. Собственно, ещё штурмовики СА Эрнста Рема тоже были геями. Сейчас союз геев и фашистов снова актуален”. Це геніальне відкриття виникло в голові Сергія Маркова, який працює балакучою головою роспропаганди, після того, як він побачив український дует Jerry Heil і alyona alyona в футболках з написом “Звільнити захисників Азовсталі”. Схоже, це саме те, що потрібно було пропагандистам: тут тобі й ненависна Європа, тут тобі й геї, і фашисти - всі вороги матінки-Росії в кількох реченнях! Ну і звісно, виправдання СВО, яка відома тим, що для неї щоразу треба винаходити нові причини. Втім, відбілюванням і черговим поясненням причин СВО займався не тільки Марков: значно гучніше лунав голос головного російського плішивця Володимира Путіна. Для цього в нього було аж дві сакрально-містичних для всіх росіян нагоди: інавгурація та 9 травня. Як Путін шукав ворогів, а російська пропаганда йому в цьому допомагала, з придиханням переспівуючи його сентенції - читайте в свіжому моніторингу

❗️Це - дуже важлива стаття. Бо в ній ідеться про майбутнє кожного з нас. Про стратегію нашої перемоги. 💣 Уже зрозуміло, що ми говоримо не про каву в Криму, а про вибухи в Криму. Важливо, що удари по російських НПЗ та воєнці працюють - і їх має стати більше. Але що далі? Якої стратегії ми маємо дотримуватися на полі бою, аби зрештою досягти своїх цілей? Як супроводжувати свої дії інформаційно - і для української аудиторії, і для західної? "Україна та її західні партнери мають прийняти той факт, що в умовах описаної позиційності ставка на швидкі дії та анігіляцію військ противника під час наступу без належного забезпечення призведе до протилежного від бажаного результату... Війна в умовах домінування оборони потребує дуже обережного накопичення переваг та ослаблення противника для рішучих наступальних дій у певний момент", - пише автор цього матеріалу Микола Бєлєсков, головний консультант відділу воєнної політики Національного інституту стратегічних досліджень, старший аналітик БФ "Повернись живим". Одне з ключових понять у цьому матеріалі - баланс вибивання. Автор шукає відповідь, яким він має бути. Пропонуємо до обговорення в коментарях ⤵️

Маленький чоловічок під величезним портретом Сталіна - це письменник Борис Акунін, який користується великою популярністю в Росії. Він виступає в залі Лондонського географічного товариства - презентує десятий том своєї "Історії Російської держави". Сталін на екрані йому потрібен, щоб розповісти про "вєлічіє", до якого буцімто привів країну цей кривавий диктатор. Карикатура поруч - для того, щоб показати ставлення до диктатора в СРСР після розвінчання культу особи. "Скільки ви задонатили на ЗСУ?" - запитує його авторка цього матеріалу. Акунін витримує паузу, а потім відповідає: "Я вважаю дії Росії злочинними, проте не хочу вбивати співвітчизників, навіть якщо вони погані й кругом не праві. Це вище моїх сил". І це - відповідь на питання, чому українці беруть у лапки вислів "хороші росіяни". Таких відповідей в цій статті ви знайдете ще багато. Про маркери імперського мислення, які, схоже, намертво засіли в головах і Акуніна, і його публіки - лондонських втікачів із РФ, читайте в нашому репортажі

На чому ґрунтуються влада й авторитет у підрозділі? Наприклад, в окремому взводі? Про це - розповідь воїна ЗСУ і автора книги "Усе на три літери" Дмитра Крапивенка. Коли взводного, відомого своїм палаючим перегаром, із відповідним позивним Горинич, зняли з посади і кудись відправили, взвод зітхнув з полегшенням. Але відсутність командира не надто сприяє збільшенню дисципліни. Одного дня, перебуваючи у відпустці, Дмитро дізнався: їм нарешті призначили нормального взводного! Новий командир, Юрок, мав звання сержанта, за погонами не гнався, воював безперервно з 2014-го в різних бригадах, але завжди в піхоті. На своїй інавгураційній промові він сказав: "Долбойоби й бюрократи, штабні заробітчани здатні вбити патріотизм у кожному з вас. Але ми не цих долбойобів захищаємо, а наших матерів, дітей, дружин. Щоб до них не прийшли, як у Бучі. От і всі цілі війни, нічого більше вигадувати не треба. Будемо мужиками, нас поважатимуть. Я готовий прикривати якісь ваші зальоти, всяке буває. Але якщо будете робити роботу. Якщо ні, то нахуй із підрозділу, дармоїдів не треба. Сам не впораюся, треба на вас спертися. Будете мені допомагати?" Допомагати Юрку хотіли всі. А згодом з його подачі Дмитро Крапивенко став ГСВ - головним сержантом взводу. І тепер вже йому самому довелося вчитися наводити порядок. Цей порядок у взводі тримався на трьох китах - і тримався досить успішно. Як це вдалося - читайте в новому фрагменті книги

"Невеликі просування на чолі з піхотою, знищення транспортних засобів і великі втрати". Так характеризує відомий історик та дослідник війни Філліпс О'Браєн те, що зараз відбувається з росіянами на Харківщині. Тобто, ніякий це не "прорив". О'Браєн рекомендує медійникам, які називають це "проривом", дихати глибше - замість того, щоб надмірно драматизувати. Крім того, він пояснює, що ці події є гарною ілюстрацією до того характеру війни, який можна спостерігати уже 18 місяців поспіль. На підтвердження своїх слів він викладає досить промовисті мапи. О'Браєн також скептичний щодо того, що за допомогою цієї тактичної операції росіянам вдасться розпорошити ЗСУ, відтягнувши частину наших сил на Харківщину. Він показує, яким є логістичне плече для росіян та для українців - різниця в його довжині говорить сама за себе. Що буде далі? Є кілька не надто виразних підтверджень щодо того, що американська допомога вже почала надходити на лінію фронту. Без сумнівів, росіяни діятимуть відчайдушно, вони максимально тиснутимуть, аби встигнути захопити якомога більше, поки надходження допомоги не розшириться. Що їм може вдатися, а в чому вони найімовірніше зазнають провалу? Читайте пояснення фахівця

"Я тут, тому що мені соромно за українських чоловіків, які тікають із країни від мобілізації, поки мої друзі на передовій кажуть, що єдиний вихід із війни — бути покаліченими або вбитими, бо їх нікому замінити. Росіян значно більше, ніж нас. Жінкам, швидше за все, доведеться служити". Так говорить авторка статті, позивний Леся, яка пішла на п’ятиденний армійський вишкіл. Упродовж цих п’яти днів її цивільне життя відійшло на задній план: "Ми вчилися знищувати тих, хто хоче знищити нас". На цьому вишколі багато жінок, і вони поділяють почуття Лесі: їм соромно за чоловіків, які тікають від служби. Але не бракує й чоловіків, і деякі з них після таких навчань мобілізуються. На вишколі навчають поводитися зі зброєю, захищатися під час обстрілу, надавати медичну допомогу та долати психологічні перепони. Учасники навчань впевнені: такі знання стануть в пригоді всім цивільним в Україні. Які навички можна отримати на цьому п’ятиденному курсі, чому це цікаве та корисне навчання, і які вміння треба доводити до автоматизму навіть цивільним? Розповідаємо в нашому матеріалі

Росія постійно шукає причини для виправдання агресивної війни, яку вона розв'язала проти України, та гібридної війни проти Заходу. І ось знайдено нову причину - виявляється, "СВО" почалася для того, щоб покарати винних у трагедії, яка сталася в Одесі 2 травня 2014 року! Якщо ви скажете, що винні, як завжди, "українські нацисти" - то будете праві, але лише частково. Нацисти нацистами, але ж за ними хтось стоїть! Інакше не може бути, бо страва, не приправлена конспірологією, гірше продається російській аудиторії. І ось нарешті вузлуватий палець російської пропаганди вказує нам на головного винуватця. І це - звук фанфар - Джозеф Робінетт Байден-молодший, знаний як президент США Джо Байден. І винен він - особисто. Як так, спитаєте ви, де Байден у 2014 році, а де Куликове поле в Одесі? Все просто, пояснять вам російські пропагандисти: у 2014 році саме Джо Байден був віце-президентом, і він, мовляв, політично курував спецслужби США, які "здійснили державний переворот" в Україні. Отже, Байден керував людьми, які здійснили переворот, який привів до влади українських нацистів, які вчинили трагедію в Одесі. Така логіка. Що ж, за такою логікою, якщо "СВО" почалася заради того, щоб покарати винних в цій трагедії, то чому тоді війна точиться під Авдіївкою і Часовим Яром, а не у Вашингтоні? Адже, за такою логікою, "українські нацисти" є лише виконавцями злочину, а його ініціатором та організатором є президент США Джо Байден! Чому тоді повномасштабну війну почали не проти США, а проти України - адже головне покарання мусить отримати головний винуватець? Звісно ж, мозковий слизень, який замість мозку заповнює черепні коробки споживачів російської пропаганди, не дозволяє їм ставити запитання таким чином. Крім того, вони й так прекрасно знають, чому і для чого їм потрібна ця війна - і трагедія в Одесі не має до цього стосунку. Усі ці причини потрібні лише для того, щоб російські можновладці - та їхні піддані - могли зберігати пристойний вираз обличчя про поганій грі. Втім, це дається їм дедалі важче, бо дедалі більше припікає з іншої, задньої сторони. Наприклад, цього тижня припікало через саміт у Швейцарії, на який Росію не покликали. А ще свербіло через пропалестинські студентські протести у США. Що обумовило цей потужний напад сверблячки - читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Трахтемирів, Монастирок, Зарубинці. Старовинні Сваром’я, Довмонтів і Старий Глибів... І багато, багато інших красивих назв, які резонують українцям десь дуже глибоко. Тому що ці села зі стародавньою славною історією вже багато десятиліть тому упокоїлися під товщею води. Вони стерті з карти відтоді, як Радянський Союз вирішив створити на Дніпрі каскад водосховищ. Так само глибоко під водою - Дніпровські пороги. Мало хто знає, що 70-кілометрова ділянка русла між містами Дніпро й Запоріжжя має виразно гірський характер, разюче відмінний від звичного для нас типово рівнинного Дніпра. І саме на цій ділянці - Кодацький поріг, згаданий ще Костянтином Багрянородним. І Сурський поріг, не описаний візантійцем, але добре знаний тогочасними українським лоцманами, бо на цей поріг "сходилися чорти, щоб хезати на ньому". Був тут і легендарний Ненаситець, вшанований вікінгами як Ейфор і згаданий навіть на знайденому у Швеції рунічному камені... По інший бік цієї історії - жахливі радіоактивні уранові хвостосховища, монструозні заводи та інші ознаки радянської індустріалізації, яка ладна була нищити все на своєму шляху, аби лиш отримати ресурси. Електрику і метал для того, щоб кувати зброю і потім нею погрожувати ненависному Заходу. Відголоски тієї холодної війни відчутні й досі, тільки тепер вже ми переживаємо її "гарячу" фазу. У нашому сьогоднішньому матеріалі - історія про Дніпро в його колишньому, стародавньому вигляді, вигляд якого зараз можна відновити хіба що за мапами. Ми зробили це, користуючись радянськими та американськими картами, а також картами Вермахту. А поверх старої течії ми показали нову, нинішню - створену тоді, коли совіти взялися зарегульовувати нашу річку каскадом водосховищ. Це дуже довгий і дуже цікавий лонгрід. Знайдіть час, щоб ним насолодитися. Приємного читання!

"Чим довше триватиме ця війна, тим краще Росія буде вчитися, адаптуватися і створювати більш ефективні, сучасні бойові сили. Повільно, але вірно, Москва вбиратиме нові ідеї з поля бою і відповідно перебудовуватиме свою тактику", - одна з ключових тез нового матеріалу генерал-майора Міка Раяна. При цьому Росія дуже вправно "перетворює" свої незначні тактичні успіхи, продаючи їх Заходу як неабиякі перемоги. Наприклад, під Авдіївкою Росія поклала десятки тисяч своїх солдат, окупувавши руїни. Та водночас, багато людей на Заході некритично купилися на наратив, який просувала РФ: захоплення Авдіївки означає, що подальший російський успіх неминучий, і що зрештою Росії судилося перемогти в цій війні. Розслаблені, погано підготовлені та малочисельні збройні сили в європейських країнах зовсім не готові зустрітися з російською армією. Ще менше вони будуть готові, якщо Росія вчитиметься далі. Тож висновки тут очевидні: Росію слід зупиняти. Чи можна це зробити зараз, коли російська армія активно наступає? Тут Мік Раян відсилає нас до класичної роботи Клаузевіца "Про війну", де згадується концепція кульмінаційного моменту. Він каже, що невдовзі російська армія досягне кульмінації свого наступу, після чого неминуче розпочнеться спад. Українці можуть цим скористатися - так само, як росіяни скористалися кульмінаційним моментом та спадом минулорічного українського наступу. Як це зробити? Які проблеми слід вирішити насамперед, щоб перехопити ініціативу? Читайте в цьому дуже цікавому матеріалі

Удари по російських об'єктах, які на початках викликали стільки азарту, зараз вже перетворилися на певну рутину. І це не дивно, адже від початку року в Росії скуштували вже чимало української вибухової сили - і регулярно куштують далі. Втім, кожен з цих ударів має значення, а всі вони разом створюють певний накопичувальний ефект. Тож ми вирішили порахувати їх, а щоб показати, куди саме прилітало - нанесли їх на карту. Найбільше дісталося нафтовій галузі: у половині випадків наша зброя поціляла саме туди. Однією з найвідчутніших для росіян була атака на порт “Усть-Луга” - другий за величиною в РФ хаб із перевалки нафти, газового конденсату, сірки та вугілля. Дуже вдалою тактикою також стало завдання ударів по ректифікаційних колонах російських НПЗ: від цих колон залежить виготовлення нафтопродуктів. Наслідок: мінус щонайменше $1,5 млрд для російської економіки щомісяця. П'ята частина випадків - удари по аеродромах та авіабазах. Тут теж є відчутні наслідки - як, наприклад, після прильоту на аеродром “Кущевская” в Краснодарському краї. Тоді разом зі складом згоріли авіабомби, якими руйнують українські мирні міста. Також окупантам довелося велику кількість літаків відтягти вглиб РФ. Куди сягають наші удари, скільки їх було і з якою частотою ми їх завдавали впродовж чотирьох місяців цього року - дивіться за посиланням