one more chapter

Сьогодні пані Ната писала про перекладацькі темпи, і ці пости мені відгукнулися особливим болем — останнім часом я розумію, що переборщила зі своєю навантаженістю. Варто сказати, що я знаю: багато колег працюють набагато більше і швидше за мене. Водночас багато хто працює у меншому темпі, тому я давно звикла рівнятися на на інших, а на саму себе. Але та людина, яка в 2024 році радо почала поєднувати кілька книжок і розширювати своє портфоліо, тепер відчайдушно потребує перепочинку й мінімум місяць не підходити до ноутбука окрім як задля основної роботи яка якби теж є Уже майже два роки (нічого собі) я працюю над двома книжками одночасно, але це не означає, що я виконую одразу два переклади — така форма роботи мені не підходить, бо я мушу зосереджуватися на чомусь одному. Відповідно, якщо перша книжка в цій парі ще йде нормально, то будь-яка затримка забирає час із другої. Що далі, то важче ставало організувати роботу так, щоб потім не перекладати по 20 сторінок на день, ну і настав час, коли я вже більше не хочу викидати такі трюки. Знову ж таки, багато хто так працює постійно, і я тут не бачу нічого такого. Але для мене це не підходить, бо я не заробляю тільки книжковим перекладом. А якби заробляла, то навіть не знаю, чи змогла б. А знаєте, що найсумніше? Я хочу перекладати. Є не лише бажання, а й оця перекладацька жадібність — не пропустити класний проєкт, взятися за одне й друге, пʼяте й десяте, встигнути все. Але, як виявилося, це так не працює, а гасла «якось воно буде», «розберуся», «живем лише раз» і «це буде проблема майбутньої мене» мають зворотний бік. Як воно буде? Та важко буде. Розберуся? Ціною нервів. Живем лише раз? Ну так, але нащо тоді докидати собі стресу? Проблема майбутньої мене? Майбутня я не в захваті. До того ж іноді здається, що он у всіх виходить, а ти що? Перекладати по 4-5 годин — це не так багато, то ж не восьмигодинна зміна (проклинаю корпоративну роботу за оце тупе мірило продуктивності). Але річ тут не в кількості роботі чи темпі, а в ресурсі, який нема коли і як поповнити. І якщо я думаю «зараз здам книжку і як заживу», то щось не те. Якщо не встигаю навіть почитати для душі, то кудись ми не туди звернули. Я точно знаю, що до кінця року вже не поведуся на спонтанні проєкти (але даю собі один виняток, єдиний, такий неймовірний, що цього не станеться, але якщо хтось запропонує мені саме цю серію, мені байдуже на ментальне здоров’я). Може, цей пост буде нагадуванням, бо якщо через місяць я різко відчую, ніби відпочила й готова підкорювати вершини, то хай ці слова дадуть мені по носі. Наостанок така думка: я вважала, що вигоріти від улюбленої справи неможливо, але, мабуть, якщо нічого не приносить ресурсу, то й хобі можуть виснажувати. Але нічого, якось воно буде 🤭 Розказуйте, як ви боретеся з вигоранням? Тільки не кажіть «ніяк, їбашу далі» — були тут, плавали, не то.