ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
Canal cerrado
Фрагменти грандіозної баталії 🔷 instagram.com/episodes_ua 🔶 tiktok.com/@episodes_of_war 📝Надіслати свою історію: @warepisodesadmin
Mostrar más📈 Análisis del canal de Telegram ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
El canal ЕПІЗОДИ ВІЙНИ en el segmento lingüístico de Ucraniano es un actor destacado. Actualmente la comunidad reúne a 21 339 suscriptores, ocupando la posición 668 en la categoría Hechos y el puesto 2 829 en la región Ucrania.
📊 Métricas de audiencia y dinámica
Desde su creación el невідомо, el proyecto ha mostrado un crecimiento acelerado, reuniendo a 21 339 suscriptores.
Según los últimos datos del 31 agosto, 2026, el canal mantiene una actividad estable. En los últimos 30 días la variación de miembros fue de -92, y en las últimas 24 horas de -15, conservando un alto alcance.
- Estado de verificación: No verificado
- Tasa de interacción (ER): El promedio de interacción de la audiencia es 8.78%. Durante las primeras 24 horas tras publicar, el contenido suele obtener 5.12% de reacciones respecto al total de suscriptores.
- Alcance de las publicaciones: Cada publicación recibe en promedio 1 874 visualizaciones. En el primer día suele acumular 1 094 visualizaciones.
- Reacciones e interacción: La audiencia responde de forma activa: el promedio de reacciones por publicación es 55.
- Intereses temáticos: El contenido se centra en temas clave como епізод, турнікет, поранення, танк, побратим.
📝 Descripción y política de contenido
El autor describe el recurso como un espacio para expresar opiniones subjetivas:
“Фрагменти грандіозної баталії
🔷 instagram.com/episodes_ua
🔶 tiktok.com/@episodes_of_war
📝Надіслати свою історію: @warepisodesadmin”
Gracias a la alta frecuencia de actualizaciones (últimos datos recibidos el 01 septiembre, 2026), el canal mantiene la vigencia y un amplio alcance. La analítica demuestra que la audiencia interactúa activamente con el contenido, lo que lo convierte en un punto de referencia dentro de la categoría Hechos.
21 339
Suscriptores
-1524 horas
-467 días
-9230 días
Archivo de publicaciones
21 337
Епізоди «Серфера» вже стали історією. Боєць повернувся на щиті.
За кілька тижнів у нього мав народитися син.
Щирі співчуття родині Героя. Вічна памʼять полеглому.
Присутній!
Церемонія прощання та поховання відбудеться 3 вересня (четвер) у Києві:
🔹 10:30— зустріч, формування колони (Берестейський проспект, 137, трохи далі від парковки);
🔹після — служба відспівування у Михайлівському Золотоверхому соборі (вулиця Трьохсвятительська, 8);
🔹після — прощання та поховання на Лісовому кладовищі (вулиця Крайня, 3).
Згадати епізод «Серфера»
21 337
+9
Сєвєродонецьк. Я тоді був командиром роти, і ми працювали разом з танкістами. Вони нас дуже виручали: виїжджали, відпрацьовували, коли було треба.
На той момент у місті лишалося три наші танки. Мостів уже не було, підвезти щось стало майже нереально.
Нас сильно кошмарили з однієї будівлі. Було підтвердження, скільки там противника. Виходжу на командира танкістів: хлопці, треба приїхати і розібрати цей будинок. Він каже: з радістю, але в нас немає боєкомплекту, і підвезти ніхто не може. Кожен снаряд на вагу золота.
Ми з пацанами знайшли 19 снарядів. Вантажимо в машину, багажник просідає майже до землі, вони важкі. Довозимо.
Повертаюся, кажу: все, боєприпаси у вас, працюйте. А він: усе добре, тільки тепер немає солярки. Нема на чому виїхати.
А ми якраз до того знайшли дві заправні машини, які залишили наші. В одній бензин, в іншій дизель. Кажу: солярку теж знайшли, підвеземо. І якщо у вас є ще якісь проблеми, то в мене є навідник і водій. Дайте танк в оренду, ми самі приїдемо і відпрацюємо. Бо нам інакше хана.
Ту історію ми потім згадували дуже довго.
📍 Інстаграм Артиста
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
В епоху медіа образ війни деформувався вкрай: споживачі інформаційних потоків хочуть завжди нових, яскравих картинок — перемог, поразок, гучних кліше. Тоді як у дійсності війна — це стихія, що безупинно переплітає, руйнує й ламає міріади доль та життів, створюючи тим самим безліч персональних історій.
Епізоди війни — це мозаїка переживань її учасників. Уявити собі справжній образ війни без кожного окремого фрагмента, без індивідуальної історії — неможливо.
❗️Саме тому кожна історія важлива.
Проєкт «Епізоди війни» був заснований, щоб зберігати пам’ять про події з перших уст.
📝Тож ми закликаємо кожного, хто є частиною цієї війни, ділитися своїми історіями: пишіть нам у приватні повідомлення або залишайте «+» у коментарях.
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+9
2 вересня 2022 року близько 10:20 поблизу н.п. Брускинське Херсонської області підрозділ під моїм командуванням потрапив у засідку противника. Завдяки оперативній реакції, високому рівню бойової підготовки та злагодженим діям підрозділу я організував вихід військовослужбовців із району засідки без втрат. Під час відходу почув по радіостанції сигнал про допомогу. Зорієнтувавшись на місцевості та визначивши напрямок радіосигналу, я встановив, що допомоги потребує мінометна батарея під командуванням військовослужбовця з позивним «Фокстрот». Батарея опинилася поблизу бойових порядків противника та була оточена з усіх боків після того, як противник пропустив її через свої позиції, очікуючи на подальше зіткнення з розвідувальною групою.
Командир мінометної батареї доповів про ситуацію по радіостанції. На запитання щодо обставин перебування батареї в цьому районі він повідомив, що був направлений туди командиром батальйону та, відповідно до наявних на той момент розвідувальних даних, район вважався тилом українських підрозділів. Оцінивши обстановку, я зібрав самих бравих морських піхотинців та наказав прорвати з боєм диверсійну розвідувальну групу противника, деблокувати оточених військовослужбовців і організовано відійти з району бою.
Операція була виконана успішно: 10 військовослужбовців разом із командиром мінометної батареї були врятовані. Під час виконання завдання, на жаль, загинули четверо військовослужбовців, які перебували ближче до переднього краю противника. Після виходу з оточення командир батареї з позивним «Фокстрот» надав інформацію про розташування та характер укріплень противника, зокрема про вогневі точки, які раніше не були відомі українському командуванню. Отримані відомості дозволили скоригувати план операції та оперативно ухвалити рішення щодо подальших дій і прориву позицій противника.
Для мене це одна з тих історій війни, які особливо запам’ятовуються. Тому що іноді рішення потрібно приймати за лічені хвилини, знаючи, що від нього залежатиме життя твоїх людей.
◾️Як наблизити перемогу? (продовження):
Мало все перейти на військові рейки і працювати на армію. Роль поліції мала на себе взяти Військова служба правопорядку, і поліція мала вся бути мобілізована, а не розповідати кожного разу, коли зупиняють: «Друже, чому ти тут, а не там, де я?» На що відповідь завжди різна, но сенс один: «А хто тут тоді буде порядок тримати? Ваших жінок захищати?»
Я їм повторюю завжди одне і те саме: «Хлопці, коли ваші колеги більшість тікала із міст і населених пунктів, які ворог намагався на початку повномасштабного вторгнення захопити, а ті, хто залишились, майже всі перейшли працювати на ворога, то захисту такого не потрібно».
Ну, як ми бачимо, більшість поліції в нашій країні зайняла позицію, що вони там не потрібні, що вони не вміють воювати, а ті, кого ловлять на вулицях і мобілізують, — прям уміють. Всі міста, де я воював, поліцію за 20 км до лінії зіткнення вже знайти неможливо було. Є і серед них чесні хлопці, які прийняли рішення і пішли воювати. В мене в підрозділі був навіть підполковник поліції — водій БТР. Оце дійсно людина хотіла захищати свій народ, і таких, на жаль, не багато серед поліцейських.
І ці підрозділи поліції, якими вони намагаються прикритися, типу «Лють» і решта батальйонів, які воюють, дійсно [є], але на фоні Збройних сил і на фоні війни вони як голка в копиці сіна.
Тому моя думка, що потрібно було ці функції, у воюючій країні які виконує поліція, перекласти на Військову службу правопорядку, а 100 відсотків особового складу поліції мобілізувати: 45 діб базової загальновійськової підготовки — і вперед, вперед.
📍 Інстаграм Капелана
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+9
Я не так давно на бойовій посаді, тому історій поки не так багато.
Напевно, найбільше запам’яталося, коли ми пішли робити рекон на територію, яку зовсім нещодавно відбили наші бійці. Я назвала це місце «мертвим»: під@ри валялися на кожному кроці, усе навколо було заміноване, і не підірватися там було вже великою вдачею.
Сам населений пункт був повністю зруйнований — навколо не залишилося нічого живого, навіть елементарно сховатися від дронів не було де. Знайшли підвал, такі раді були поки не зайшли і не побачили мертвих під@рів, самі розумієте яка там була обстановка. Згодом знайшли місце для ночівлі і вже звідти вирушали на рекон.
Зараз я все це згадую з посмішкою, а тоді, коли лазила по посадці й просто під ногами знаходила вибухові предмети, було якось не до сміху 😅
📍 Інстаграм Кнопки
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+4
Історія про моє перше смішне поранення.
Заїзд на позицію, весна, після дощу, бруд. По дорозі до точки переправки була погана чуйка, здавалось ніби щось піде не так. Мій другий вихід в принципі. Починаємо працювати, виставили борт, вчіпили БК, дали команду на виліт. Борт полетів, ми готуємося одразу до другого. Прозвучала команда «Ховайте борта».
Сховали. Сидимо з побратимом, чілимо в бліндажі, і чуємо акустично ФПВ, через декілька хвилин, вибух. Доповіли про обстановку, і знову вибух. Загалом, по іншому укриттю в 30 м від нас залетіло 6 ФПВ. Після цих подій продовжили нищити під*рів. Наступний день пройшов тихо, було багато вильотів, в цілому нормально відпрацювали.
На 3-й день, ми чуємо якесь крило. Це був під*рський Ланцет, і найкумедніше — він застряг на дереві, дзижчав десь з півгодини та здетонував. Посміялись ми тоді від душі.
4-й день на позиції, суміжними працюють з гармати, а у відповідь стволка прилітає неподалік бліндажа.
5-й день. Працюємо з самого рання. Один виліт за іншим. Коли побачиш результат на відео, хочеться ще більше. Але не все так гладко. Перед виходом для спорядження борта падають 3 250-х каба. Тепер серед посадки у нас галявина. Ми пішли на рекон, та знайшли дві інших взльотки. Продовжили працювати. Цей день далі пройшов добре.
6-й день. Нам з самого ранку командир кидає інформацію, що на нас стоїть зачіска ударом тактичної авіації. Ну ми подумали що вчора вони і ударили по нас.
Ми пішли виставляти борта, як почули ФПВ, зайшли в посадку, та бачимо як по дорозі посеред посадки летить ФПВ на волокні, і тупо врізається в дерево, знову посміялись та продовжили працювати.
7й день. Було тихо, аж занадто тихо. Ні ФПВ, ні крил, нічого. День пройшов спокійно. Десь 15 година, вильотів більше не планувалось. Сидимо та кожен зайнятий своїми справами, тоді в нас перебували суміжники, бо їх позицію знайшли, хтось п'є каву та розмовляє, хтось спілкується з рідними, хтось сидить в тіктоці.
Момент. Я закриваю очі, відкриваю та бачу перед собою пил, велику діру в бліндажі та промені сонця. Це був КАБ-500. Ми зрозуміли що тут затримуватися не можна, дві хвилини і ми вже йдемо до інших суміжників. Поле. Вечоріє. Нас 5 людей, йдемо по відкритій ділянці, бо іншого варіанту не було. Доходимо до позиції, доповідаємо. Сказали, що на сьогодні відпочиваємо.
Ніч, 11 година. До нас їде НРК, на яке треба загрузити залишки БК. Перебіжками дійшли до точки, загрузили. На наступний день, зрання, ми пішли готувати майно на виїзд. Це зайняло приблизно 4 години, після чого ми пішли до наших ФПВшників.
Лягли спати, бо вранці приїде ББМ.
Ось той самий момент: ми пішли зустрічати машину. Побратим заліз у «десант», я подаю майно. Загрузились, по радіостанції передають пуск КАБів. Це мене дуже швидко прискорило)). Я зачиняю апарель, і притискаю руку мангалом. Спочатку всі подумали, що мене щось затрьохсотило, побратим відкриває апарель і баче мене, котрий стоїть в тримає вже посинівшу руку). В принципі виїхали спокійно. Це і кумедно і соромно розказувати, бо не так я це все уявляв).
📍 Інстаграм Жульєна
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+9
Це відбувалося на Нью-Йоркському напрямку, с. Леонідівка. Пʼята ранку, ми закінчуємо виставляти позицію нову. Виставляємо міномет, підключаємо старлінк, антени звʼязку, все що першочергове потрібно для роботи. Важко втомлені за ніч, йдемо нарешті випити кави, та трохи перепочити.
Тільки допили, в надіях, що вдасться навіть поспати трохи — нам повідомляють що ворог планує штурм. Нам дають команду «До міномету», і по відчуттям, не проходить і пʼяти хвилин, як ми вже чуємо звук важкої техніки, що наближається. А це не так і давно було, після зміни напрямку, де такого неможливо було почути та побачити. Відповідного озброєння на наших позиціях, для протидії важкої техніки ще не було. Нам лише залишається чекати, що ж буде далі.
На щастя, по нашій дорозі поїхала лише одна БМП, яка, проїжджаючи нас, ще й встигала працювати 30-кою. Її зупинили дронами вже за нами, метрів за 400. Ворог десантувася, та забіг в найближчі будинки. Ми в кругову оборону, на випадок, якщо хтось сунеться на нас. Через деякий час, нам дають команду розвертати міномет на 180° та значення для стрільби. Таким чином ми працювали собі в тил з 120-го міномету.
Працювали, поки не закінчилися американські міни. Не знаю, чи вбили когось, або хоча б пошкодили, але прилітало по ним доволі непогано. Дрони зробили майже всю роботи, туди працювало все що тільки можна. Та останніх двох підбитих вже штурмувала наша позиція, яка знаходилася трохи далі за нами.
📍 Інстаграм Анархії
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+4
Історія про моє перше смішне поранення.
Заїзд на позицію, весна, після дощу, бруд. По дорозі до точки переправки була погана чуйка, здавалось ніби щось піде не так. Мій другий вихід в принципі. Починаємо працювати, виставили борт, вчіпили БК, дали команду на виліт. Борт полетів, ми готуємося одразу до другого. Прозвучала команда «Ховайте борта».
Сховали. Сидимо з побратимом, чілимо в бліндажі, і чуємо акустично ФПВ, через декілька хвилин, вибух. Доповіли про обстановку, і знову вибух. Загалом, по іншому укриттю в 30 м від нас залетіло 6 ФПВ. Після цих подій продовжили нищити під*рів. Наступний день пройшов тихо, було багато вильотів, в цілому нормально відпрацювали.
На 3-й день, ми чуємо якесь крило. Це був під*рський Ланцет, і найкумедніше — він застряг на дереві, дзижчав десь з півгодини та здетонував. Посміялись ми тоді від душі.
4-й день на позиції, суміжними працюють з гармати, а у відповідь стволка прилітає неподалік бліндажа.
5-й день. Працюємо з самого рання. Один виліт за іншим. Коли побачиш результат на відео, хочеться ще більше. Але не все так гладко. Перед виходом для спорядження борта падають 3 250-х каба. Тепер серед посадки у нас галявина. Ми пішли на рекон, та знайшли дві інших взльотки. Продовжили працювати. Цей день далі пройшов добре.
6-й день. Нам з самого ранку командир кидає інформацію, що на нас стоїть зачіска ударом тактичної авіації. Ну ми подумали що вчора вони і ударили по нас.
Ми пішли виставляти борта, як почули ФПВ, зайшли в посадку, та бачимо як по дорозі посеред посадки летить ФПВ на волокні, і тупо врізається в дерево, знову посміялись та продовжили працювати.
7й день. Було тихо, аж занадто тихо. Ні ФПВ, ні крил, нічого. День пройшов спокійно. Десь 15 година, вильотів більше не планувалось. Сидимо та кожен зайнятий своїми справами, тоді в нас перебували суміжники, бо їх позицію знайшли, хтось п'є каву та розмовляє, хтось спілкується з рідними, хтось сидить в тіктоці.
Момент. Я закриваю очі, відкриваю та бачу перед собою пил, велику діру в бліндажі та промені сонця. Це був КАБ-500. Ми зрозуміли що тут затримуватися не можна, дві хвилини і ми вже йдемо до інших суміжників. Поле. Вечоріє. Нас 5 людей, йдемо по відкритій ділянці, бо іншого варіанту не було. Доходимо до позиції, доповідаємо. Сказали, що на сьогодні відпочиваємо.
Ніч, 11 година. До нас їде НРК, на яке треба загрузити залишки БК. Перебіжками дійшли до точки, загрузили. На наступний день, зрання, ми пішли готувати майно на виїзд. Це зайняло приблизно 4 години, після чого ми пішли до наших ФПВшників.
Лягли спати, бо вранці приїде ББМ.
Ось той самий момент: ми пішли зустрічати машину. Побратим заліз у «десант», я подаю майно. Загрузились, по радіостанції передають пуск КАБів. Це мене дуже швидко прискорило)). Я зачиняю апарель, і притискаю руку мангалом. Спочатку всі подумали, що мене щось затрьохсотило, побратим відкриває апарель і баче мене, котрий стоїть в тримає вже посинівшу руку). В принципі виїхали спокійно. Це і кумедно і соромно розказувати, бо не так я це все уявляв).
📍 Інстаграм Жульєна
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+9
Після Херсона ми зайшли в Андріївку на Донеччині.
Різниця була відчутна одразу. У Херсоні нас зустрічали люди. Тут — темрява, мінус десять і ворог приблизно за сотню метрів.
У першу ж ніч, ми, як група розвідників, яка мала зайти попереду піхоти, через суцільну темряву половиною складу пішла трохи не туди. Просто в бік наших піхотинців.
На щастя, піхота вчасно розібралася, хто до них іде.
Позиція тоді — це голосно сказано. Жодних бліндажів, нормальної траншеї чи якихось зручностей. Просто яма, кулеметне гніздо і ми.
Було так холодно, наче ми герої епізоду з Атлантичним океаном кінострічки «Титанік». Всю ніч доводилося або присідати, або відтискатися, або згадувати Херсон разом з «Доком», який загинув в 2024-му.
— А пам’ятаєш, як тепло було в Антонівці?
— Ага.
— А в Степанівці?
— Та взагалі курорт.
За сто метрів уже сиділи вагнерівці. Ми їх чули. Вони, думаю, теж чули нас.
Ранок почався з двох дронів.
Скид.
Один із наших отримав поранення.
Турнікет. Перша допомога. І проблема: евакуаційна машина туди їхати не хотіла.
І її можна було зрозуміти. На цій ділянці штурми відбувалися ледь не щогодини. Вагнерівці йшли знову і знову.
Тому рішення було просте:
несемо самі.
Знайшли ноші. І понад три кілометри ми тягнули пораненого до евакуації.
Хлопець, на позивний «Фіку, був молодий, але тримався мужньо. Ще й жартував:
— Винесете — магарич із мене.
Ми подумали: ну все, тепер точно донесемо.
Дотягнули.
Після повернулися на позицію.
А далі почалося те, що зараз згадується вже майже як іронію.
Міномет у противника був пристріляний так, що міни регулярно прилітали просто в нашу сторону.
Одна — по мені.
Потім поранення отримав ще один.
Потім третій.
Але позицію ми втримали.
Найсмішніше сталося вже після поранення.
Ми до цього фактично цілу добу нічого не їли й майже не пили. І коли нарешті опинилися в маленькій норі, мені дали гарячу «Мівіну» — фактично бульйон.
Я випив і почув:
— Ну як ти, Вітер?
Я подумав секунду й відповів:
— Ну хоч напослідок нормально гаряченького попив.
А коли нарешті приїхала евакуація, ноги вже майже не слухалися.
Я стою, намагаюся йти.
А евак просто дивляться на мене, руки в боки:
— Ну що, ви там будете швидше йти чи що?
Оце, мабуть, і є війна.
Ти можеш за кілька годин пережити те, про що в мирному житті розповідав би роками.
Можеш витягувати пораненого через поле під обстрілами, отримати поранення самому, втратити сили, а через хвилину жартувати про гарячу «Мівіну».
І десь між усім цим — тримати позицію і відбивати штурм за штурмом.
Того дня ми не втратили її.
Ми винесли свого.
А вже пізніше за врятоване життя побратима, якого евакуйовували самотужки через поле, отримав нагороду, підписану генералом Залужним.
Але якщо запитати мене, що я пам’ятаю найкраще, то це не нагорода.
Я пам’ятаю темну ніч.
Мінус десять.
Хлопців поруч.
І нашу головну розвагу:
— А пам’ятаєш, як було тепло в Херсоні?
📍 Інстаграм Вітера
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
Щодня доводити, що вона була не випадковістю. Не звалилася з небес, не була кимось подарована, але вистраждана, виплекана й виборена. Незалежність — це не декларація, а рішуча дія, співмірна з тією, яку щомиті чинять воїни на передовій.
Зі святом усіх причетних! З Днем Незалежності!
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+7
Коли привезли пораненого з множинними вогнепально-осколковими, ми одразу включилися в роботу поранення були важкі, одна з ран на руці в ділянці передпліччя.
Оцінили стан, почали працювати: зупиняли кровотечу, обробляли ушкодження. Крові було справді багато, вона заповнювала все довкола й активно капала з краю столу просто на підлогу.
У цій робочій метушні ніхто не звернув уваги на дрібницю під ногами. На підлозі лежав звичайний подовжувач, куди було увімкнене все важливе обладнання. Кров стекла прямо до розетки.
Коротке замикання сталося миттєво: тріск, і весь стабпункт занурився в повну темряву. Вибило й основне світло, і прилади. Паніки не було, лише коротка пауза.
Хтось спокійно клацнув налобним ліхтариком, за ним увімкнулися інші. Промені світла знову звузилися до операційного поля. Жодної зупинки в роботі не сталося: поки один тримав рану, інший перепідключав прилади або просто підсвічував.
Решту роботи так і допрацьовували спокійно, під точковим світлом ліхтарів, закриваючи одну задачу за іншою. Хлопця застабілізували й підготували до евакуації далі. А для нас це став ще один робочий епізод і чергове нагадування про те, як важливо тримати електроніку далі від підлоги.
📍 Інстаграм Хука
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+6
На війні кожен виїзд — окрема історія. А маючи переважну кількість друзів-військових, нікого не здивуєш обстрілом з того ж міномету, ствольної артилерії, танку чи ФПВішкою, що впала неподалік.
Тому важко виділити якусь окрему історію, бо кожен раз проживаєш цю «подорож» від ротації до ротації, але дедалі більше все це стає рутиною. Думаю, як і для всіх. Тому і ставишся до цього як до роботи, яку треба просто робити.
Особливо, мабуть, запамʼяталась історія, яка сталася з нашим розрахунком взимку. Коли після 27 діб на позиції ми дочекались сприятливих погодних умов для ротації і, вже виїжджаючи з сектору, перевернулись на пікапі.
Додам ще, всі живі і здорові, та наразі продовжують виконувати бойові задачі.
📍 Інстаграм Туріста
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+6
На війні кожен виїзд — окрема історія. А маючи переважну кількість друзів-військових, нікого не здивуєш обстрілом з того ж міномету, ствольної артилерії, танку чи ФПВішкою, що впала неподалік.
Тому важко виділити якусь окрему історію, бо кожен раз проживаєш цю «подорож» від ротації до ротації, але дедалі більше все це стає рутиною. Думаю, як і для всіх. Тому і ставишся до цього як до роботи, яку треба просто робити.
Особливо, мабуть, запамʼяталась історія, яка сталася з нашим розрахунком взимку. Коли після 27 діб на позиції ми дочекались сприятливих погодних умов для ротації і, вже виїжджаючи з сектору, перевернулись на пікапі.
Додам ще, всі живі і здорові, та наразі продовжують виконувати бойові задачі.
📍 Інстаграм Туріста
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+4
Найзахопливіше для мене — це, безсумнівно, дрони. Про них я можу розповідати друзям годинами, особливо про свого «вампірчика».
Воєнне життя для мене — це не лише про страх, жертви та неспокій. Це також про справжню дружбу, постійний екшен і пригоди.
Найбільша дурість, яку ми робили та про яку я можу говорити дуже багато, — це як ми з позиції намагалися збивати «шахеди» автоматом. Після цього почули під*рську ФПВ🙈 Та вона на щастя нас оминула.
Натомість, найцінніше, що в мене тут є — це моя кішечка «ФПВ», яка влучила прямо в моє серце😊
📍 Інстаграм Відьми
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+7
Я сидів на СП. До нас спочатку прийшов один під*р, а за ним ще двоє. Перший сказав: «Здавайся!». Я почав стріляти.
Якось нам вдалося відбитися, після чого ми почали відходити. І тут наші хлопці, які були на «забі», почали стріляти по нас.
Було дуже важко, але ми продовжували триматися.
📍 Інстаграм Лунтіка
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+7
Я сидів на СП. До нас спочатку прийшов один під*р, а за ним ще двоє. Перший сказав: «Здавайся!». Я почав стріляти.
Якось нам вдалося відбитися, після чого ми почали відходити. І тут наші хлопці, які були на «забі», почали стріляти по нас.
Було дуже важко, але ми продовжували триматися.
📍 Інстаграм Лунтіка
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+5
Брав участь у запуску НРК в 2022 році.
Звісно, як і його сучасні версії, він нікуди не доїхав і застряг. Підривати там не можна було чомусь, тому вирішили забирати хоча би саму машинку.
Нам малювали маршрут по всьому селу зиґзаґами, але поїхали тупо головною дорогою. Такої тиші, як там, я ніколи не чув. Ні виходів, ні прильотів, ні пострілів, ні криків, та це геть не затишна тиша, від цієї було моторошно.
Швидко скинули БК, закинули пізд*ка, поїхали. І тільки через 2 місяці я дізнався, що був у сіряку😄
📍 Інстаграм Варнака
🔗 Творчість Варнака
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+7
Все моє життя — це війна. І в моєму житті немає захопливішої історії, окрім неї.
Пам’ятаю, коли ще були добровольцями, нас часто плутали з військовослужбовцями Збройних сил України й завжди намагалися поставити у відповідні рамки та обов’язки. Але коли дізнавалися, хто ми насправді і скільки нам років, полковники трішки напружувалися, і в очах з’являлася повага. І трішки сорому. Сором за те, що ми в ті ще юні роки були на вістрі бойових дій, і вони нічого не могли вдіяти з нами, бо ми були там, де хотіли, там, де гаряче, де небезпечно.
Одного разу я отримав незначне поранення, і мене направили в найближчий госпіталь, де провели всі потрібні процедури та сказали, що потрібно трішки підлікуватись. Але куди?)
Там іде війна, мої брати воюють, а я тут відпочиваю. В той день упала вишка Донецького аеропорту, і нас усіх розмістили в одну палату. На жаль, деякі хлопці мали дуже важкі поранення, а деякі загинули.
В той день один із хлопців, який загинув від поранень, несумісних із життям, також мав позивний «Апостол».
Тож до моїх побратимів, звичайно ж, дійшла інформація, що загинув я.
Пам’ятаю їхні очі, коли під вечір у підвал завалився я, з розрізаним, окривавленим одягом і словами: «Х*й вгадали».
Але найбільше мені пригадалось те, як я заїхав на один із штабів ЗСУ, і полковник, з яким я тоді добряче так потоваришував (гризлись ми з ним часто, хотів постійно мене додому відправити), побачивши мене, розплакався, як плаче батько за сином.
Спочатку він плакав та обіймав мене, потім крив такою лайкою, що вуха мої не те що скрутились у трубку, а взагалі вийшли покурити на вулицю.)
Коли все завершилось, він спокійно вивів мене у двір будинку, де була маленька могила з дерев’яним надгробком і текстом, вирізаним ножем.
Спочив, бо жив.!
А жив, як заслужив!
Гордо!
___________________
Донбас
Це суміш реальності і фільмів про війну.
Різні люди і такі різні долі. Професії настільки різні що ніколи б і не зустрів їх на одному квадратному сантиметрі.
Мірятися на якому напрямку чи квадраті ти був тут не має сенсу.
Бачучи погляд стоячого напроти персонажа фантастичного військового бойовика ти розумієш його без слів. Легкий кивок голови замінює.. «привіт, як ви? Де ви? Жостко? Ну тримайтесь брати.!»
Тут не говорять про погане, воно і так трапляється з нами кожного дня. Тут не плануються плани більше ніж на два-три дні. Засинаючи ти не прокидаєшся з думкою про рідних чи як там в цивільному житті.
Лише… Ти. Десь там. Дай прокинутись.!
Потім… дай хоч до завтра.!
І так по колу.
Тут байдуже ким ти був і що ти мав там..
тут ти звичайний, як всі. Та і похуй всім на те.
Кожного виїзду ти молишся за кожного свого брата. Не зважаючи на те чи вірить він чи ні. Так тихо. Щоб не помітили.
Ти вдивляєшся в їхні очі і намагаєшся щось побачити.
Ти молишся.
Просиш… щоб був живий.
Щоб не сьогодні. Не зараз. Не в цей час.
Донбас.
Це місце де ви втарачаєте друзів. Братів.
І місце де ви знаходите нових.
Але не завжди це надовго.
📍Інстаграм Апостола
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+6
Завжди згадується одна з операцій — наступ на Кринки.
Тоді я був прикомандирований до морської піхоти. Нас оперативно перекидають з Донеччини на Херсонщину. Почалась якась «дика» підготовка: постійні маршкидки, дуже часто проводили стрільби. Ми не знали ні що, ні куди, ні коли, окрім того, що йти потрібно буде далеко й на довго.
Прийшов день Х. Пʼятниця 13-го, о 12:58, починає завантажуватися в броню 13 людей😅 Дивний збіг, на який увагу звернули тільки після повернення з БЗ. Приїхали до Дніпра і чуємо, як суміжники вже почали двіж на тому березі. Почали завантажуватись в човни, а попереду тільки густий туман й кулеметні черги. Захід був справді довгий й не легкий, йшли важкі бої, на жаль, не без втрат, але плацдарм був зачищений й побратими тримали його до останнього надлюдськими силами.
Ця історія для тих, хто думає, що війна — це легко й просто, дуже романтично й безпечно. Насправді ж, війна — це постійний ризик життям, вічний недосип, втрати близьких людей й відсутність можливості бачити своїх рідних.
📍Інстаграм Рататуя
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 337
+9
Була цікава історія коли ми стріляли з гармати на ураження двох о/с противника у селі, та ніхто не бачив розривів від пострілу гармати. Перший не видно, другий теж, на третій командир сказав, що треба вже закруглятись, бо така стрільба не катить.
Коли все замаскували, я спустився у бліндаж командир відразу мене похвалив, я не відразу зрозумів такий перепад настрою, але він пояснив, що увесь цей час снарядів не було видно, бо вони залітали у вікно будівлі та детонували у будинку.
Після такого два карандашики вже були два жмурики. Але це завжди заслуга розрахунку, а не окремої людини.
📍Інстаграм Лиса
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
