اکنون در دسترس! پژوهش تلگرام ۲۰۲۵ — مهمترین بینشهای سال 
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
کانال بسته
Фрагменти грандіозної баталії 🔷 instagram.com/episodes_ua 🔶 tiktok.com/@episodes_of_war 📝Надіслати свою історію: @warepisodesadmin
نمایش بیشتر📈 تحلیل کانال تلگرام ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
کانال ЕПІЗОДИ ВІЙНИ در بخش زبانی اوکراینی بازیگری فعال است. در حال حاضر جامعه شامل 21 535 مشترک است و جایگاه 704 را در دسته حقایق و رتبه 2 841 را در منطقه أوكرانيا دارد.
📊 شاخصهای مخاطب و پویایی
از زمان ایجاد در невідомо، پروژه رشد سریعی داشته و 21 535 مشترک جذب کرده است.
بر اساس آخرین دادهها در تاریخ 08 ژوئن, 2026، کانال فعالیت پایداری دارد. در ۳۰ روز گذشته تغییر اعضا برابر 0 و در ۲۴ ساعت گذشته برابر -3 بوده و همچنان دسترسی گستردهای حفظ شده است.
- وضعیت تأیید: تأیید نشده
- نرخ تعامل (ER): میانگین تعامل مخاطب 8.90% است و در ۲۴ ساعت نخست پس از انتشار، محتوا معمولاً 5.88% واکنش نسبت به کل مشترکان کسب میکند.
- دسترسی پستها: هر پست به طور میانگین 1 917 بازدید دریافت میکند. در اولین روز معمولاً 1 266 بازدید جمعآوری میشود.
- واکنشها و تعامل: مخاطبان بهطور فعال حمایت میکنند؛ میانگین واکنش به هر پست 51 است.
- علایق موضوعی: محتوا بر موضوعات کلیدی مانند епізод, турнікет, поранення, танк, побратим تمرکز دارد.
📝 توضیح و سیاست محتوایی
نویسنده این فضا را محل بیان دیدگاههای شخصی توصیف میکند:
“Фрагменти грандіозної баталії
🔷 instagram.com/episodes_ua
🔶 tiktok.com/@episodes_of_war
📝Надіслати свою історію: @warepisodesadmin”
به لطف بهروزرسانیهای پرتکرار (آخرین داده در تاریخ 09 ژوئن, 2026)، کانال همواره بهروز و دارای دسترسی بالاست. تحلیلها نشان میدهد مخاطبان بهطور فعال با محتوا تعامل دارند و آن را به نقطه اثرگذاری مهم در دسته حقایق تبدیل کردهاند.
21 535
مشترکین
-324 ساعت
-137 روز
اطلاعاتی وجود ندارد30 روز
آرشیو پست ها
21 535
+8
Легендарний «Басік»
Були часи, коли я служив у розвідці. Тоді наша задача була — поміняти пацанів на СПшці. В один із днів падав дощ. Мене поміняли на СП, і я пішов відпочивати в бліндаж.
Через пару годин вийшов у туалет, побачив під*рську БМП, побіг, накинув броню, шолом, взяв арку. Підбили БМП, пєтухи почали спішуватися, і ми почали відпрацьовувати. Хахаха, я був біля посадки. Наші дронщики думали, що то під*р, хотіли вбити, але помітили, що свої, і все обійшлось.
І я там забаранив пєтуха, який біг по полю, і потім залутав його шолом. Така от історія.
🔗Інстаграм Вітера
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+8
По-перше, хочу почати свою історію з того, що розкажу вам трішки про себе. Мій позивний Донбас, мені 22 роки, долучився до лав 3 ОШБр у 21 рік. До військової діяльності працював в офісній сфері та любив мандрувати нашою країною. Бував багато де, але найбільше сподобалось у Харкові.
Тепер до історії.
Ця історія повʼязана із першим виходом на вогневу позицію. На той час я ще був другим номером мінометного розрахунку. За день до виходу мені повідомляють: «Все, друже, ти готовий, завтра в тебе буде перший вихід на позішку». На той час для мене це було дуже несподівано, тому що я гадав, що ще не готовий та багато чого не знаю, але натомість відповів тільки: «Так, добре».
Памʼятаю, як збирав рюкзак та пакував туди багато енергосів та їжі. Думав, що нас на позицію завезуть. І ось настає час «ікс»: ми сідаємо в пойобаний життям Хайлюкс та їдемо. Я всю дорогу питав у хлопців багато чого стосовно бойової роботи, потім кажу: «Ну зараз приїдемо та все зрозумію вже по факту», а мені побратим каже: «Ми зараз як приїдемо на точку, нам ще треба буде на нозі йти 9 км».
Сказати, що я тоді був в ахуї, то нічого не сказати. Я ще вдягнувся дуже тепло, бо на вулиці було -18. Вдягав усе, що було: убакс, фліску, куртку, зверху ще масхалат. І як же я потім пожалів, що так «вирядився».
Коли ми почали рух від точки, то мені здавалось, що цю відстань буде подолати досить легко. Але вже на половині дороги я відчув, що не так вже і просто воно, як здавалось спочатку. Згодом, як ми пройшли вже певну частину маршруту, то наш командир розрахунку повідомляє, що зараз буде відкрита місцевість, де велика активність підарських дронів. Це було відкрите поле метрів 300. І каже, що треба буде його перебігати, тримати дистанцію та активно слухати небо.
Тоді я був другою людиною в нашій «колоні». Дуже хвилювався, тому що думав: «Бля, ну якщо зараз забаранять, то буде дуже прикро, навіть повоювати не встигну». І ось вже мені маячать, щоб я починав рух. Я починаю бігти, та просто в голові одна думка: «Аби пронесло». І тут я чую звук ФПВ, обертаюсь назад, а вона вже пікірує на мого побратима.
Ще з самого початку у нас була домовленість: якщо ми ловимо контакт у повітрі, то не розбігаємось, а всі починаємо працювати по дрону. Я бачу, як побратим скидається на ФПВ, і вона різко міняє напрямок руху та просто летить хуйзна-куди.
Ми продовжили рух та домовились розбитись на двійки, щоб зручніше було пересуватись. Через деякий час ми йдемо вже полем, але з одного боку є посадка. І я чую свист. Командир кричить: «Лягай!». У свою чергу я одразу падаю, і десь за нами прилітає міна. Ми починаємо бігти, та прилітає друга — вже ближче.
Я відчуваю, що в мене їб*ше тиск і я ось-ось втрачу свідомість. Командир каже: «Тут залишилось зовсім трішки, побігли». Я кажу, що вже не можу та зараз відключусь. Він мене затягує в якусь нору та каже: «Попий водички, віддихайся і продовжимо рух».
Я тоді пив ту воду і відчував, що ось-ось знудить, але натомість обійшлось усе без цього. Потім ми вийшли з нори та подолали останні 600 метрів із заданого маршруту.
І до чого я розказав цю історію?
Для того, щоб люди мали розуміння, що воїнами не народжуються, а стають. І така відмазка, як «я не народжений для війни», є недоречною. На початку все здається складним та важким, але якщо ти маєш бажання та мотивацію, то ти багато на що здатен. І як би важко не було, завжди памʼятай, чому і заради чого ти почав свій шлях.
🔗Інстаграм Донбаса
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
В травні 2024 року мені разом з цією історією було подаровано другий день народження.
Ввечорі мене як і моїх побратимів негайно залучили на ГШР у звʼязку з тим, що під*ри почали штурмові дії. Як нам довели, на точці потрібно було провести ротацію 300-тих, та відбити штурми. На наступний ранок нас привезли на точку вигрузки і ситуація ще ускладнилась. Довелось дуже поспішати через те, що половина позиції вже була під під*рами.
Нас йшло 5, та шостий провідник, потрібно було пройти не так багато — до 5 км.
Як тільки ми здолали майже всю відстань, нас очікувало два міномета, наведених на останнє укриття перед точкою призначення.
Провідника одразу сильно контузило, я забіг в укриття і очікував на сходах іншу частину групи. Потім довелось вибігати під обстріл в пошуках останніх. Одного важко контуженого підняв з перебитих гілок, на котрі він впав, знайшов його зброю і завів в укриття. Іншу «тройку» забрав з-під дерева за 100 м від нас.
Далі на мене впало завдання довести людей на позицію, на котрій я ніколи не був, і не знав, куди йти. Зібрався і повів людей, попри страхи незнання, я повів їх. По дорозі на позицію по нам почали відкривати вогонь. Ми залягали і не знали, як туди дійти. Посадкою ми не могли — вся була перебита, по дорозі стріляли, далі два мужика вирішили, що йти вони за мною не будуть і сказали: «Ми в рот єбали за тобою йти, ти не знаєш куди йти». Вони втекли і я залишився з побратимом трішки старшим за мене.
Ми підвелись і почали тихо пробиратись попід посадкою до позиції. Як тільки знайшли її, впали в коліно і очікували, я зустрівся поглядом з одним нашими, він показав де під*ри і ми почали зачистку. Вибили всіх окрім засівших в бліндажі. Я закинув туди чотири гранати, і через день один під*р вирішив здатись в полон. Він розповів, що їх було 4, і після моїх гранат він просто ховався за їхніми тілами.
Далі я продовжував відбивати з побратимами накати до моменту, поки сам не став 300. Я знав, що буду 300.
Мені довелось поміняти побратима, котрий сидів на іншій СП, тому шо йому під ноги перелетів ВОГ від АГСу. Я очікував, що також там отримаю поранення, але ні, прийшла група еваку і я сказав стояти там. Пішов по окопці на іншу точку перепочити та обговорити план, як той бліндаж добити. І чую виходи АГС, отримав осколки по голові і плечу, та заповз в бліндаж. Тоді лежати взагалі не хотілось, і навіть з одною робочою рукою я стояв з автоматом і робив дуже важний вигляд. Тоді це було найкраще, чим би я міг зайнятись будучи пораненим.
Коли настав вечір, мене замінили, і ми грали в маленьку гру «пробігти відкритку під вогнем ворожого кулеметника». Всі перемогли.
🔗Інстаграм Діогена
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+5
Мій бойовий шлях почався з червня 24-го року перший бойовий вихід був дуже емоційний та цікавий, були проблеми, паніка під час наступу противника, але взяв себе в руки та почав працювати з холодною головою та почало все виходити. У вересні 2024-го отримав поранення від ворожого скиду.
Під час лікування мені ампутували фалангу вказівного пальця правої робочої руки, але я швидко навчився стріляти середнім пальцем та продовжив свій шлях в піхоті.
Потім, літом 2025-го року також отримав легке поранення в ногу противник закинув протитанкову міну ТМ-72 прямо на бліндаж та знищив укриття тим самим присипало землею, але побратими мені допомогли і я, відтянувшись на ВОП, продовжив працювати, але вже в командуванні свого сектору.
Після чого став сержантом у взводі та поїхав на зачистку важливої ділянки.
Я був командиром групи, ми почали рейдово-пошукові дії. Під час контакту загинув перший мій побратим, а потім іще мій кращий друг. Після цього мене сильно попаяло. Не спав 6 діб, постійно бачив його перед собою. Флешбеки. Наразі продовжую працювати в піхоті, заходжу на позиції як і раніше. На цьому все.
🔗Інстаграм Чіпа
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
Діло було восени 2024 року. На той час я був командиром розрахунку СПГ-9. Ми заїхали на позицію, почали працювати, але, як виявилось, нам потрібно було зробити вивірку нашого сапога, бо стріляв він дуже криво.
Я вийшов на КСП, зробив доповідь, сказали очікувати, коли привезуть новий СПГ, вже вивірений, а цей потрібно закинути в машину. І тут десь в 15:30 чую по радейці — виходять і кажуть, що машина почала рух. Я розкинув обовʼязки: я з побратимом вибігаю перший, відкриваємо задні двері Рошелі, беремо приціл і новий сапог, і рухаємось на вогневу, в той час друга двійка після нас закидає старий сапог.
І тут ми стоїмо в одному непримітному сарайчику біля дороги, і я чую, як зависає дрон прям над нами, і чути вже, що приближається машина. Скоріше за все, РЕБ почав глушити дрон, і він трохи відлетів від нас. Підлітає машина, ми все робимо так, як і домовились, і тільки ми забігаємо у двір з сапогом, я чую вихід міномету. Ми впали на землю, свист — і перша 120 міна лягає від нас десь 50 метрів.
Ми оперативно маскуємо сапог і біжимо в підвал. Забігли, видихнули, але під*ри вже знали, де ми ховаємось, і почали прицільно класти міни нам по підвалу. Одна з мін влучає під вхід і вибиває нам двері. Зразу після прильоту я розумію, що поки є хмара пилу, потрібно вибігти і якось спробувати поставити двері на місце, бо якщо знесли двері, то наступною може бути ФПВ.
Я вискочив, знайшов все, що залишилось від деревʼяних дверей, якось запхав їх назад, і так до вечора нас розбирали. На наступний ранок було чути, як над нашим підвалом зависає під*рський мавік. Десь за годину нам вже скидають перехоплення, що під*ри надумали залетіти нам в підвал ФПВішкою.
Я сказав всім екіпіруватись, і що, коли буде перший удар, щоб знести залишки дверей, нам відразу після вибуху потрібно буде вибігати і по двоє рухатись до резервного підвалу. Але чудом вони відчепилися від нас, і ми більш менш спокійно вже сиділи і працювали до нашої заміни.
🔗Інстаграм Компота
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
Це був гарячий серпень 25-го. Ми заходили на ротацію мінометного розрахунку у селищі Катеринівка під Констахою. На той момент там уже ЛБЗ була досить близько, і фактично це був сіряк, адже підари систематично туди вже просочувалися, а небо повністю було під контролем їхніх дронів.
Задача була, в принципі, стандартна: зайти, поміняти хлопців та здійснювати вогневе прикриття одного із наших батальйонів. Наприкінці ми мали повністю зняти позицію і вийти. Але вже з самого заходу все пішло, м'яко кажучи, не за планом.
На підході до самого села ми мали швидко переміщатися з посадки по відкритці безпосередньо до позиції. Було прийнято рішення розбитися на дві групи по 2 чоловіки і робити ривок. Я та командир розрахунку висунулися першими. Перебігши відкритку, ми забігли у найближчий підвал, і буквально за кілька хвилин прилітає перше FPV прямо у двері виходу... Нас спалили.
Відразу почала працювати по квадрату стволка. Ми зрозуміли, що по нашу душу. Треба було перечекати, щоб вискочити та перебігти до позиції, але було розуміння, що довго тут затримуватися — не варіант. І за кілька хвилин прилітає ще одна FPV, але десь у санблок, бо після вибуху в підвал потекли нечистоти з каналізації.
Ми уточнюємо обстановку по небу і знову робимо ривок уже до позиції. Перебігши, я трохи перевів подих, і ми почули, як до того підвалу, з якого ми щойно вискочили, полетіли ще FPV та почав працювати ворожий міномет. Коротше, той підвал вони ще, мабуть, добу утюжили.
Але найцікавіше почалося далі... У цілому зміна проходила відносно спокійно десь тиждень, і настав момент, коли погода погіршилася, спостереження було поганим, і в село почали знову залазити русаки. Нам доводилося постійно бути в режимі очікування і в повній бойовій.
За кілька днів нам надходить команда знімати міномет і готуватися виходити. Якраз знову стояла негода, і знову все пішло не за планом. М113, яка мала залетіти, перекинулася, і нам сказали, що, можливо, спробують загнати КОЗАК, але треба було піти розмінувати дорогу.
Я і командир висунулися розстрілювати мінування. По закінченню, не встигши навіть скинути броню, нам передають, що почався штурм і в село заїхало 4 підарських ББМ з піхотою у кількості близько 30 солдатів. Нами відразу було організовано кругову оборону. Почали працювати ворожі міномети та стволка, а небо гуділо від дронів.
На щастя, контакту у нас не відбулося, бо всю роботу зробили наші FPV та ВАМПІРИ, але ми все одно чергували на встановлених СП.
Далі надійшла інформація, що залишилися недобитки і їх має зачистити наша розвідка. Лише тоді ми зможемо вийти.
Наступного дня під час зачистки я сидів у будинку та вів спостереження, де могли з'явитися підари. І в якийсь момент почала класти по квадрату ворожа гармата. Перший прихід десь метрів за 20 був, після чого мені наче внутрішній голос підказав перейти в іншу кімнату. Я чую вихід, встигаю заскочити та присісти... Кілька секунд — і потужний вибух 152-го якраз у передбанник, де я стояв.
На мене частково падає стеля. Я, ледь вилізши з неї, намагаюся відкрити двері, але їх завалило. Довелося вибивати. Ледь вилізши, побачив стовп пилу і встиг непомітно забігти у підвал, після чого було ще кілька прильотів у двір.
Переживши цей шторм, ми вже просто очікували завершення роботи нашої розвідки. І тут ми чуємо по рації, що у хлопців великі проблеми: їх спалили і почали розбирати зі скидів та оптики. Не знаю, як вони дотягнули до ранку, але близько 6-ої години наш ОЧ передав, що треба допомогти їм вибратися, бо їх укриття горить і в них є 300-ті, які не можуть самостійно йти.
Командир та ще один побратим вирушили за ними. Одна група під час переміщення заскочила в інший підвал неподалік від нас. До нашої позиції командир дотягнув одного з поранених, і в цей момент їх було помічено. Нас знову почала крити арта, але вже значно прицільніше.
👇продовження у коментаря👇
🔗Інстаграм Хаоса
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+7
Завжди згадуватиметься історія про те, як я дивом не здох у ямі й вибрався.
Здебільшого моя історія не так про мене, як про те, щоб згадати тих, хто в цьому брав участь.
Загалом день видався якийсь зім’ятий. Спека, не найприємніше місце і купа дронів.
Накрило мене о 18:40. Я навіть не одразу зрозумів, що і як сталося, але за положенням своїх ніг зрозумів, що, мабуть, там щось не дуже.
Особливо боляче не було, бо поки надав собі допомогу, поки те, поки се — якось і заспокоїлося. Постійно думав, що так добре себе перемотав, і якщо зараз прилетить ще один дрон мене добивати — буде шкода витраченого часу.
Про евакуацію домовилися вкрай швидко, і о дев’ятій мене вже мали забрати. Само собою, усе пішло не за планом, і я залишився в норі на ніч.
Поки ще був у якомусь тонусі, трохи підкручував турнікет, щоб нога залишилася зі мною, а ближче до півночі в мене почався маревний стан і всі інші принади.
Дякую другові Гангстеру, який стійко все це витримав, вислухав і не дав мені уві сні зірвати з себе турнікет.
Пам’ятаю, що страшенно хотів курити й пити, але води не було. Сигарет зате — хоч відбавляй, але жодної запальнички.
Ну, зрозуміло, що найчастіше питання було: «Що там хлопці, коли приїдуть?»
Я не надто любив життя до того моменту. Але страшенно не хотілося загнутися ось так — у ямі посеред поля, особливо з думкою, що я довго готувався, а мене просто граючись вивів зі строю якийсь випадковий дебіл у капцях і розтягнутій футболці бозна-звідки.
А о четвертій з чимось ранку біля нашої позиції з’явилися двоє інженерів із візком.
Незрозуміло, звідки, куди йшли і як взагалі сюди завернули, але зайшли й спитали, чи не треба когось забрати.
Ну, мене миттєво витягли з нори. Я абсолютно не міг ворушити ногами, тому просто стояв на колінах. Або сидів.
Коротше кажучи, був у максимально безглуздій позі, поки хлопці сховалися, бо їх почали накривати. І в якийсь момент я почув, що до нас летить FPV, і чомусь одразу зрозумів, що він не наш.
Він крутився навколо мене просто непристойно довго. Я не міг утекти, та й думаю: «Ну й чорт із ним. Аби тільки в голову влучив, щоб якось усе це швидше закінчилося». Швиденько попрощався з життям, але він просто полетів назад.
А хлопці дуже швидко закинули мене на візок, прив’язали, щоб не випав, і ми рушили.
Як же неймовірно я випив літр води, коли ми приїхали на ВОП.
Ніколи нічого смачнішого не пив. Ну а потім — неймовірний тріп на МТ-ЛБ, під час якого я, про всяк випадок, помолився всім, кого пам’ятав, вимазався в дизелі й досхочу накричався.
І лікарня.
Досі вважаю свою евакуацію частково дивом, але більшою мірою саме тоді я переконався, що потрапив у компанію найкращих людей, бо кожен із них зробив абсолютно все, щоб я вибрався й з часом знову став на ноги.
Деяких уже немає серед живих, але я точно пам’ятатиму їх, бо вважаю, що винен їм хоча б свою пам’ять.
🔗Інстаграм Вуду
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
Коли влетіла ФПВ в моє авто, то чудом залишився цілим.
Знайшов потім відео в під@рському телеграм каналі, та бачив, що він цілився мені в лобове. Спрацювала, напевно, моя реакція, коли в останній момент я дьорнув кермо.
Та побачивши, що для них номерний знак з буквою «G» це «грузинський прапор», я зрозумів що вони реально «Ваньки».
🔗Інстаграм Доцента
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+8
Пам’ятаю одну ніч так чітко, ніби вона була вчора. Тоді ми стояли неподалік лісосмуги після кількох важких днів без нормального сну. Все змішалось — запах сирої землі, дим, постійний гуркіт десь далеко і короткі хвилини тиші, які лякали навіть більше за вибухи.
Було холодно. Такий холод, який проходить крізь форму й броню аж до кісток. Ми сиділи біля машини, хтось мовчки курив, хтось перевіряв рацію. Втома була настільки сильною, що вже ніхто майже не говорив. І саме в той момент по рації прийшло повідомлення: потрібно терміново забрати двох поранених із позиції, куди майже неможливо було доїхати.
Чесно, тоді всі розуміли ризик. Дорога прострілювалась, над посадкою постійно працювали дрони. Але коли знаєш, що там свої — вибору немає. Ми виїхали майже без світла. Машина стрибала по багнюці так, що здавалось, зараз просто розсиплеться. У якийсь момент поруч ліг мінометний приліт — земля обсипала лобове скло, а в голові лише одна думка: тільки б встигнути.
Коли дістались точки, хлопці вже чекали. Один був важкий, майже без свідомості, інший тримався, але руки трусились так, що він не міг нормально застебнути бронік. І от серед цього всього — темряви, вибухів, крові й паніки — він раптом тихо каже:
— Та не переживайте, пацани, головне — щоб машина не заглохла.
Тоді я вперше так сильно відчула, наскільки війна змінює людей. Тут цінують найпростіші речі: теплий чай, кілька хвилин тиші, повідомлення “я живий”. Але найбільше — людей поруч. Бо саме вони тримають тебе, коли вже здається, що сил немає.
І знаєш, коли зараз хтось питає про найсильніший момент війни, я згадую не вибухи й не страх. Я згадую той сміх посеред темряви. Бо саме тоді я зрозуміла: нас неможливо зламати.
🔗 Інстаграм Ластівки
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+8
Найбільше запамʼятався момент на Донецькому напрямку, коли нашу позицію знайшов ворожий Мавік.
Вже через 7 хвилин по нас відпрацювало 3 крила, і потім кілька 120-тих. Протягом години повністю знищили всю вулицю, не було ні можливості евакуюватися, а ні змінити локацію.
Попри нашу з хлопцями втому і постійне напруження, ми вибрались. Трохи поконтузило, але на війні без цього мабуть ніяк.
В той момент я жорстко зрозумів, наскільки важливе побратимство та довіра.
Ця історія зовсім не про героїзм, а про людей, які поруч і які не здаються навіть тоді, коли здається, що сил уже немає.
🔗Інстаграм Жебера
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
Ми з моїм побратимом передали зміну хлопцям, які нас міняли та лягли відпочивати. Через деякий час я почав прокидатися від того, що розумів що мені дуже важко дихати. Прокинувшись повністю, я почув крик свого побратима з фразою: «Парни, мы что умерли?»
Піднявши голову, я побачив ще двох своїх побратимів та сонячне світло, яке потрапляло в бліндаж через велику дірку в стелі. Всі разом ми почали збирати хоч якісь речі, щоб забрати з собою та отримали наказ «перебігати на сусідню позицію».
Ми вийшли з бліндажу та побратим сказав: «Понасирали возле позиции, вот и спалились». Я спитав у хлопців, що взагалі сталося. Вони сказали, що по нам почався обстріл і 1 із прильотів якраз залетів нам в самий центр нашого укриття та пробив його. По прибуттю на іншу позицію ми перепочили та отримали інший наказ «йти та збирати речі та обладнання, яке вціліло».
З цим же побратимом ми пішли назад, зібрали все, що вціліло та знову повернулись на позицію. Не встигнувши, зайти ми отримуємо наказ «знову йти та переносити все майно 500 метрів ближче, щоб нас змогли вивезти безпечніше». Ми з побратимом поглянули один одному в очі, посміхнулися і знову пішли переносити майно.
На підході почався обстріл, ми встигли добігти до укриття, точніше до того, що від нього залишилось. Сіли, закурили, рахуємо прильоти, як тут побратим видає слова: «Походу на 3 раз нас тут и заебашат». Після чого ми почали сміятись, що насамперед нам допомогло зібратись з думками та виконати свою роботу до кінця.
Нас і ще двох наших побратимів успішно евакуювали. Побратим нещодавно загинув, але коли я розповідаю або згадую про цю історію, я завжди згадаю його.
«Мелкий» в строю🛡️🫡
🔗Інстаграм Нацика
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+7
Під час зачистки, мій побратим намагався зайти у підвал, де, попередньо, не мало бути ворога. Раптом він бачить, як у його бік викочується граната.
Лунає вибух, побратим падає на мене, і я відкриваю вогонь по противнику зі свого кулемета.
Опісля ми продовжили зачистку Неліпівки.
На одному з етапів зовсім поруч зі мною стався приліт. Я відчув біль, побачив кров на своєму кулеметі, після чого довелося швидко відійти і шукати укриття.
🔗Інстаграм Капустіча
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
2022 рік, Лиманський напрямок і перший бойовий вихід у складі піхоти на посаді кулеметника. Перший контакт, перші артобстріли — у цей вихід ми відчули на собі більшість калібрів, які є у ворога на озброєнні.
І ось після 2–3 днів активних контактних боїв, за певних обставин, старшим групи було прийнято рішення відтягнутися на кілька позицій у тил для перегрупування сил.
Я, як кулеметник, замикав групу та вибігав із позиції останнім. І тут раптом чую вихід 120-мм міномета і вперше за 2–3 дні обстрілів вирішив: «А дай-но я приляжу»🫣. Приліг — усе як вчили: прикрив усі магістральні ділянки тіла, де високі ризики отримати масивку.
І тут вибух…
Перші думки в голові: «Ух ти… а як у фільмах про війну режисерам вдалося передати всі ці звуки, відчуття, те, що бачать очі?)».
Лежу і одним не до кінця оглушеним вухом чую: «Біг Мак, 200, 200» (мій попередній позивний). А я лежу і думаю: «Ух ти, це що — про мене? Ось так тупо, десь у сраці світу, під посадкою?» Кілька секунд — підіймаю голову з посмішкою, кричу: «Все чітко, не зупиняйтесь!»
Коли я наздогнав свою групу, перше, що побачив — це перелякані очі, які ніби побачили перед собою привида. Як згодом з’ясувалося, міна впала буквально за 2–3 м від мене, і дивом усі уламки мене перелетіли. Мабуть, у цей день я вперше по-справжньому усвідомив, що таке війна.
🌐 Інстаграм Малюка
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
Із початком повномасштабного вторгнення знову долучився до війська — вступив до добровольчого формування, яке згодом стало 3-ю окремою штурмовою бригадою.
Наприкінці березня 2022 року як доброволець брав участь в операції з перельоту до Маріуполя. Після прибуття виконував бойові завдання в місті, а згодом, відповідно до наказу, потрапив у полон.
Після обміну повернувся до служби та знову став у стрій. Надалі проходив службу як розвідник групи.
Станом на 2025 рік проходжу службу у складі 3-го армійського корпусу, у 125-й окремій важкій механізованій бригаді.
Найбільше мені запам’ятався прорив до «Азовсталі» в Маріуполі.
Тоді ми перепливали Кальміус, а потім перебігали через острів посеред річки.
Попереду була відкрита ділянка місцевості, яка постійно перебувала під вогнем. По нас працювало все — «Гради», міномети та інше озброєння. Навколо все горіло й вибухало.
Навіть під час переправи через річку ми залишалися під щільним обстрілом. Саме цей епізод справив на мене, мабуть, найсильніше враження.
🌐 Інстаграм Немо
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
Історія одна з багатьох, не найбільш захоплююча, але доволі часто прокручую ті спогади в голові, мабуть, саме тоді я зрозумів, що життя на війні іноді в більшості залежить від випадку та фарту.
Все відбувалось під час рейдово-пошукових дій в одному з населених пунктів рідного Донбасу. Ми сиділи в підвалі після дуже гучної ночі та чекали команди на продовження зачистки — аж раптом нас попередили про рух 🐓 в нашу сторону. Ворог на відкритій ділянці та близькій дистанції — це подарунок для кулеметника, тож відпрацювання було досить легким і на пару 🐓 в смузі стало менше, ми не спалились, принаймні ми так думали😅
Через пару годин почалось найцікавіше — до нас в гості завітав крєпкий фугас)
Прийняли швидке рішення відтягуватись в більш безпечне місце, але зробити маневр прихованим від пі#@рського ока виявилось неможливим.
Коли вийшли з укриття — зрозуміли, що вулиці, яку ми зачищали вчора, більше не існувало. За ніч під*ри зрівняли з землею 26 будинків — відповідно укриття треба було знаходити наосліп, і дуже швидко. Увесь час над нами висіло декілька мавіків та кружляли ФПВ.
Ми забігли у двір, де був гарний підвал, але вночі його засипало повністю, лишився гараж, в якому стояв новий запорожець, під ним була невеличка оглядова яма — залізли в неї. Після скиду в гаражі різко посвітлішало, і треба було зміщатись, тут і почались випадковості. За декілька хвилин по гаражу відпрацювали 2 ФПВ — обидві не здетонували, а запорожець прийняв на себе уламки від пі#@рського скиду.
«Кращого моменту вже не буде — вй*буєм», — сказав Вʼєтнамець, і ми почали виходити.
Коли пролазив в щілину паркану — заплутався в оптоволокні, на секунду мене охопив тваринний страх, подумав що тут і залишусь, але зміг висмикнути ногу і щосили побіг далі. По дорозі нас почала наздоганяти ФПВ, але чудом нас про*бала і полетіла далі.
Продовжили рух до найближчої хати, на цьому моменті по нам вже працювали два ствола 120-ки, за три хвилини по нам прийшло вісім мін, а ми просто бігли по відкритій ділянці без можливості сховатись деінде. Все лягало кучно — зліва, справа, позаду за крайнім, дуже близько, в радіусі 15-ти метрів, проте випадок і тут був на нашому боці, всі лишились цілими та абсолютно неушкодженими.
Зашкєрились в зеленці і перетягнулись в безпечне місце. Основні випробування ще чекали на нас попереду, але це вже зовсім інша історія🙂
На той момент я не знав, що це буде дуже важкий, але результативний вихід, основним здобутком якого стануть непересічні люди в моєму оточенні.
Це 15 хвилин з життя піхотинця — суцільно авантюрна, але максимально захоплююча пригода.
🌐 Інстаграм Диктора
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
Історія одна з багатьох, не найбільш захоплююча, але доволі часто прокручую ті спогади в голові, мабуть, саме тоді я зрозумів, що життя на війні іноді в більшості залежить від випадку та фарту.
Все відбувалось під час рейдово-пошукових дій в одному з населених пунктів рідного Донбасу. Ми сиділи в підвалі після дуже гучної ночі та чекали команди на продовження зачистки — аж раптом нас попередили про рух 🐓 в нашу сторону. Ворог на відкритій ділянці та близькій дистанції — це подарунок для кулеметника, тож відпрацювання було досить легким і на пару 🐓 в смузі стало менше, ми не спалились, принаймні ми так думали😅
Через пару годин почалось найцікавіше — до нас в гості завітав крєпкий фугас)
Прийняли швидке рішення відтягуватись в більш безпечне місце, але зробити маневр прихованим від пі#@рського ока виявилось неможливим.
Коли вийшли з укриття — зрозуміли, що вулиці, яку ми зачищали вчора, більше не існувало. За ніч під*ри зрівняли з землею 26 будинків — відповідно укриття треба було знаходити наосліп, і дуже швидко. Увесь час над нами висіло декілька мавіків та кружляли ФПВ.
Ми забігли у двір, де був гарний підвал, але вночі його засипало повністю, лишився гараж, в якому стояв новий запорожець, під ним була невеличка оглядова яма — залізли в неї. Після скиду в гаражі різко посвітлішало, і треба було зміщатись, тут і почались випадковості. За декілька хвилин по гаражу відпрацювали 2 ФПВ — обидві не здетонували, а запорожець прийняв на себе уламки від пі#@рського скиду.
«Кращого моменту вже не буде — вй*буєм», — сказав Вʼєтнамець, і ми почали виходити.
Коли пролазив в щілину паркану — заплутався в оптоволокні, на секунду мене охопив тваринний страх, подумав що тут і залишусь, але зміг висмикнути ногу і щосили побіг далі. По дорозі нас почала наздоганяти ФПВ, але чудом нас про*бала і полетіла далі.
Продовжили рух до найближчої хати, на цьому моменті по нам вже працювали два ствола 120-ки, за три хвилини по нам прийшло вісім мін, а ми просто бігли по відкритій ділянці без можливості сховатись деінде. Все лягало кучно — зліва, справа, позаду за крайнім, дуже близько, в радіусі 15-ти метрів, проте випадок і тут був на нашому боці, всі лишились цілими та абсолютно неушкодженими.
Зашкєрились в зеленці і перетягнулись в безпечне місце. Основні випробування ще чекали на нас попереду, але це вже зовсім інша історія🙂
На той момент я не знав, що це буде дуже важкий, але результативний вихід, основним здобутком якого стануть непересічні люди в моєму оточенні.
Це 15 хвилин з життя піхотинця — суцільно авантюрна, але максимально захоплююча пригода.
🌐 Інстаграм Диктора
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
Як я знайшов двох сплячих красунь.
Зима, зранку вирушили на зачистку, проглянули пару будинків – чисто. Заходимо в ще один, хлопці пішли в будинок, а я та мій побратим дивились погріб, заходжу, а вони там сплять, довелось розбудити та запропонувати здатись в полон.
Початок весни, нам ставлять задачу провести зачистку, де, ймовірно, інфільтрувався ворог.
Виїзд.
Дійшли до крайньої позиції перед основною, і тут в рацію чуємо: «Хлопці, можливо сьогодні відкат». Ми були в шоці, тому що залишалось майже 800 метрів до точки. Через певний час план змінився і все ж ми йшли виконувати задачу.
Зранку після ночівлі по сіряку ми з побратимом пішли на дорозвідку з нашим міні другом, зробили роботу – відкатились назад. Перечекали ніч, на ранній сіряк – рух. Дійшли до основної точки де нас мали зустріти, за пару хвилин до цього передали що ми підходимо, довелось почекати поки нас зустрінуть. На той час була висока ефективність дронів.
Почали відразу вести спостереження нашим міні другом, далі – зачистка.
Пройшла інформація що в будинку навпроти нас базуються під*ри, хлопці з ночі приготували вибух-пакет, та на сіряк вирушили закидувати подарунок, закинули, відкатились та відпрацював туди пару пострілів з «Форт-600».
Відкат.
Після отриманої інформації пішли зачищати ту будівлю, виявили під*ра та обірвали його життя.
По непідтвердженій інформації, ймовірно ми знищили штурмову групу, яка планувала наступ на нас наступного дня. Залутали пару трофеїв.
Щасливі відкатувались додому.
🌐 Інстаграм Рами
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+9
Історій не так багато, але кожна з них має свій вайб.
Найкумедніша і найабсурдніша таки є😅. Крайній виїзд. Треба було заправити генератор і перезарядити дрон. Побратим вийшов до генератора, поки я була у коридорі укриття. Чую, десь недалеко летить ФПВ. Кажу про це побратиму, він не реагує, бо за цей виїзд простудив вухо і майже не чув нічого, і перекладає якісь палки на окопній лінії (щоб більше замаскувати місцезнаходження генератора).
Проходить буквально хвилина часу. Чую, ФПВ ще ближче. Вже кричу побратиму, шоб тікав бігом в укриття, поки є така можливість. Він ігнорує. Борт пере заряджений вже стояв на взлітці камерою до окопної лінії, там де сидів побратим. Забігаю в бліндаж, спостерігаю з дрона, як ФПВ на оптоволокні прочісує нашу посадку і пролітає якраз біля нашої генераторної.
Починаю будити старшого екіпажу, повідомляю про ситуацію. Він біжить в коридор нашого укриття зі зброєю, щоб хоч якось збити ту ФПВ через масксітку (його було не видно). Тільки-но ФПВ перелітає нашу посадку, як ми всі гуртом кричимо побратиму, щоб він бігом втікав в укриття. Так і зробив. А ФПВ та полетіла до сусідньої позиції, яку вже неодноразово розбирали…
Побратим отримав люлєй за дану ситуацію, але вцілів. Після цього кожен його вихід з укриття я цинкувала звуки на вулиці, стоячи в коридорі укриття 😅
Маю ще одну історію.
Діло було взимку. Мій перший виїзд. Ми виставили тимчасову позицію, попрацювали буквально тиждень. Командир віддає наказ пішки йти до іншої позиції, відстань до якої приблизно 5 км. Зібралися, пішли. Йшов сніг, було дуже важко і холодно, але ми це зробили. Я пишаюся собою, тому що не здалася, не зупинилася, не злякалась. На шляху до точки призначення перед нами в полі впала ФПВ та здетонила. Ми були на відкритці, ховатися не було куди. Прикріплю відео з камери мого шолому, в якому є фрагменти тієї подорожі.
🌐 Інстаграм Флобера
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+7
Майже кожного дня я чую нову історію про життя військових, яких ми рятуємо, а іноді — без шансів на порятунок. Кожна історія по-своєму іронічна, але є одна, про яку я згадую дуже часто.
Це був терміновий запит на евакуацію, стан був дуже тяжким: він був єдиним живим серед побратимів, майже без зору, множинні ВОСПи, гіпотермія. Він добу був без свідомості, поки його не знайшли суміжники.
Нашому НРК потрібно було їхати в тил до піда*ів, коли ми прибули на точку завантаження він був сам. Його руки були дуже обмороженні і обпечені, він ходив навколо НРК і не міг відкрити капсулу через травми. І врешті без сил він впав втрачаючи свідомість, і тоді я дізналася його псевдо «Фартовий»…
Врешті суміжники погрузили його в капсулу і ми вирушили назад. І тоді я подумала: «Блін, він реально фартовий — він залишився сам, з купою поранень, і ми його евакуюємо, і все буде в нього добре».
Але на превеликий жаль в нього зупинилось серце. Наші медики робили все можливе, але на жаль. Це були перші тяжкі кадри, які я побачила будучи в армії, що назавжди залишиться в моїй голові.
🌐 Інстаграм Пулі
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 535
+5
Був ворожий накат під*рів. Спочатку розбирали позицію з неба. Потім пішла піхота.
Підійшли +- на 10-15 метрів, і почали кричати, щоб ми здавалися. Але ми на своїй землі, яку ми захищаємо.
Вивезли ворожий штурм на характері. Противник був знищений.
🌐 Інстаграм Спайдера
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
