اکنون در دسترس! پژوهش تلگرام ۲۰۲۵ — مهمترین بینشهای سال 
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
کانال بسته
Фрагменти грандіозної баталії 🔷 instagram.com/episodes_ua 🔶 tiktok.com/@episodes_of_war 📝Надіслати свою історію: @warepisodesadmin
نمایش بیشتر📈 تحلیل کانال تلگرام ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
کانال ЕПІЗОДИ ВІЙНИ در بخش زبانی اوکراینی بازیگری فعال است. در حال حاضر جامعه شامل 21 473 مشترک است و جایگاه 682 را در دسته حقایق و رتبه 2 800 را در منطقه أوكرانيا دارد.
📊 شاخصهای مخاطب و پویایی
از زمان ایجاد در невідомо، پروژه رشد سریعی داشته و 21 473 مشترک جذب کرده است.
بر اساس آخرین دادهها در تاریخ 06 ژوئیه, 2026، کانال فعالیت پایداری دارد. در ۳۰ روز گذشته تغییر اعضا برابر -64 و در ۲۴ ساعت گذشته برابر -3 بوده و همچنان دسترسی گستردهای حفظ شده است.
- وضعیت تأیید: تأیید نشده
- نرخ تعامل (ER): میانگین تعامل مخاطب 13.90% است و در ۲۴ ساعت نخست پس از انتشار، محتوا معمولاً 6.72% واکنش نسبت به کل مشترکان کسب میکند.
- دسترسی پستها: هر پست به طور میانگین 2 986 بازدید دریافت میکند. در اولین روز معمولاً 1 444 بازدید جمعآوری میشود.
- واکنشها و تعامل: مخاطبان بهطور فعال حمایت میکنند؛ میانگین واکنش به هر پست 95 است.
- علایق موضوعی: محتوا بر موضوعات کلیدی مانند епізод, турнікет, поранення, танк, побратим تمرکز دارد.
📝 توضیح و سیاست محتوایی
نویسنده این فضا را محل بیان دیدگاههای شخصی توصیف میکند:
“Фрагменти грандіозної баталії
🔷 instagram.com/episodes_ua
🔶 tiktok.com/@episodes_of_war
📝Надіслати свою історію: @warepisodesadmin”
به لطف بهروزرسانیهای پرتکرار (آخرین داده در تاریخ 07 ژوئیه, 2026)، کانال همواره بهروز و دارای دسترسی بالاست. تحلیلها نشان میدهد مخاطبان بهطور فعال با محتوا تعامل دارند و آن را به نقطه اثرگذاری مهم در دسته حقایق تبدیل کردهاند.
21 473
مشترکین
-324 ساعت
-347 روز
-6430 روز
آرشیو پست ها
21 473
+3
Служу в ЗСУ з 2020 року.
Захоплива історія — це коли в березні 2022 року я вперше пішов у розвідку.
Ми не були готові до таких ситуацій, але діяли злагоджено, і в результаті впоралися відмінно.
Після цього, на жаль, наприкінці травня 2022 року я потрапив у полон, де провів три жахливі роки.
📍Інстаграм Одеси
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+5
На початку війни я був уже на БЗВП, і одразу мене забрали на аеропорт, там, де злітали наші винищувачі. Я там прокидався і вставав під звуки балістики, яка падала дуже близько, і літаків, які піднімалися та переходили в гіпершвидкість.
Я небагато про службу можу розказати, бо потім було тяжко згадувати більшість моментів, так як ще у 22 році я під Сватогірськом потрапив у полон і просидів там до 25 року.
📍Інстаграм Панча
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+6
Найбільше історія запамʼяталась з 2023-го року, коли я разом з відділенням піхоти і відділенням розвідки заходив в сіру зону на «закрєп». Половина посадки була в сіряку, інша половина під п*дорами. Ми потрапили у засідку буквально через 5 хвилин.
По нам відпрацював снайпер, потім полетіло в нас усе, танчік, «васильок», стрілкотня і 82 міномет. Мене відрубило майже на 2 хв, а потім все як у фільмі: вибухи, крики, стрільба. Майже відразу у нас було 3 важких 300. На відході почав косити в нас «пєкич», моєму товаришу виривало з рюкзака труси з носками від куль, а я був чітко за ним, в моменті попрощався з батьками, і був готовий до смерті.
На щастя, наш нуль відтягнув на себе вогонь, і ми, реально, дивом змогли винести всіх поранених і врятувати їх.
🔗Інстаграм Лєго
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
Епізоди "Єврея" вже стали історією.
Від побратимів бійця надійшла прикра звістка — "Єврей" повернувся на щиті.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким. Та пропонуємо кожному в памʼять про бійця пригадати епізод зі своєї визначної історії, яким він встиг з нами поділитися:
🫡Читати епізод Єврея
📍Інстаграм Єврея
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+9
№1
У 2023 році наша група здійснювала бойові розвідувальні вильоти квадрокоптерами.
Близько 18:00 ми вкотре потрапили під масований обстріл противника. Вся прилегла територія була в диму, горіли лісові насадження.
Ми заїхали на позицію цього ж дня, і саме тоді противник зустрів нас масованими обстрілами з невеликими інтервалами протягом усього дня. Ми зрозуміли, що вони ідентифікували наше місцезнаходження в той момент, коли хтось із бійців виносив дрони на позицію.
Після чергового обстрілу, коли прильоти вже були максимально близько, стало зрозуміло, що потрібно терміново укріплювати позицію та продовжувати фортифікаційні роботи.
Я та мій побратим Якудза вирішили заготовити деревину для укріплення позиції. Після того, як зробили один накат перекриття, ми знову почали рухатися у напрямку місця, де заготовляли деревину.
І саме в цей момент дуже несподівано прилетіла міна калібру 120 мм.
Зазвичай ми розрізняємо свист і момент наближення снаряда, але цього разу не було жодного звуку підльоту.
Останнє, що я пам’ятаю, — великий вогняний шар прямо перед обличчям.
Від вибуху ми з Якудзою розлетілися в різні сторони. Я відчув, як мої ноги відірвалися від землі, і деякий час перебував у вільному падінні.
Після падіння почув сильний дзвін у вухах, ніби були пошкоджені барабанні перетинки. Обличчя заливало кров’ю. У той момент я дуже злякався і подумав, що втратив око: уламок прилетів у брову, і кров’ю залило око.
Після цього почув крики Якудзи. Коли піднявся на коліна, побачив, що мій побратим лежить поруч. Одяг на ньому вже був просочений кров’ю, під ним була калюжа крові.
Я піднявся, щоб надати йому медичну допомогу. Відтягнув його приблизно на декілька метрів у яму, яка за рельєфом була трохи нижче рівня землі, бо ми очікували повторних прильотів.
Після закінчення обстрілу зрозуміли, що потрібно рухатися до нашого бліндажа.
Якудза останні місяці дуже серйозно налягав на фізичні навантаження і тренування, набрав приблизно 8 кілограмів. Декілька разів піднімав Якудзу, але ми падали разом. У якийсь момент ми вже рухалися не швидко, а в режимі: «Ще один метр — і ми легенди».
Відстань до укриття була приблизно 150 метрів. Ці 150 метрів ми долали близько 30 хвилин.
Після прибуття в укриття провели огляд Якудзи на наявність додаткових поранень. Викликали медичну евакуацію, взяли ще одного побратима і втрьох вирушили до точки евакуації.
Дорогою нас супроводжував розвідувальний ворожий дрон. Він завис над нами і контролював рух.
Якудза всю дорогу, незважаючи на стан, знаходив сили «виховувати» мене: «Ти знімеш цей йо...ий турнікет чи ні?»
Прибули на точку, поклали Якудзу та замаскували його гілками. Через деякий час почули звук двигуна.
Побачили пікап із намальованим хижаком. У той момент ми були безмежно раді його бачити.
Якудзу поклали в задню частину автомобіля, до нього заліз головний медик. Я сів у салон.
Машина рушила.
На емоціях всю дорогу я розповідав, як нам пощастило вижити і в яку серйозну передрягу ми потрапили.
А Якудза тим часом невдоволено стогнав — йому, про всяк випадок, наклали ще один турнікет.
⬇️читайте продовження у коментарях⬇️
🔗Інстаграм Кобри
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+8
Кожен вихід у піхоті заслуговує на окрему історію. Так само, як і кожен зірваний наступ противника чи успішно виконане завдання в ролі пілота FPV. За три роки на війні, важко виокремити якусь одну подію, але є історія, про яку ще довго говорили в медіа.
Під час виконання бойових завдань у районі населеного пункту Надіївка екіпажі пілотів нашого підрозділу, зокрема й мій, опинилися під загрозою обходу з флангу. Через помилку суміжних підрозділів дистанція між нами та противником скоротилася приблизно з 3,5 км до 300 метрів. Відповідно, час підльоту зменшився до близько 20 секунд.
Противник намагався завдавати ударів КАБами по наших позиціях, щоб виграти час для перегрупування та просування штурмових груп. Проте завдяки злагодженим діям командування батальйону, операторів Mavic і пілотів FPV нам вдалося знищити танк, знешкодити дві штурмові групи противника, а згодом, перейшовши фактично до піхотного формату дій, взяти в полон одного ворожого піхотинця та затрофеїти БМП-2.
🔗Інстаграм Сола
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+7
Приїхали вночі грузити з братом БК, і над нами почали кружляти ворожі пташки.
Ми, як два зайця, в розсипну побігли. Темно, ніч була. Ми залетіли в болото. Одягнені були в цивільне, і було дуже шкода білі кроси.
А як були на позішкі, мій братанчик вночі пішов в туалет, і для самооборони замість зброї взяв пласкогубці🤣
🔗Інстаграм Фантома
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+7
Приїхали вночі грузити з братом БК, і над нами почали кружляти ворожі пташки.
Ми, як два зайця, в розсипну побігли. Темно, ніч була. Ми залетіли в болото. Одягнені були в цивільне, і було дуже шкода білі кроси.
А як були на позішкі, мій братанчик вночі пішов в туалет, і для самооборони замість зброї взяв пласкогубці🤣
🔗Інстаграм Фантома
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+7
Історій насправді дуже багато, але чомусь більше всього згадую 2023 рік, Донеччину, Марʼїнку.
Наші втрати тоді були найбільшими за чотири роки моєї служби. Марʼїнка була знищена повністю. Наш підрозділ виконував просто надлюдські завдання. Вижило тоді дуже мало.
Жодного дня, напевно, немає, щоб я не думала про полеглих своїх побратимів.
🔗Інстаграм Білого Янгола
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+8
Легендарний «Басік»
Були часи, коли я служив у розвідці. Тоді наша задача була — поміняти пацанів на СПшці. В один із днів падав дощ. Мене поміняли на СП, і я пішов відпочивати в бліндаж.
Через пару годин вийшов у туалет, побачив під*рську БМП, побіг, накинув броню, шолом, взяв арку. Підбили БМП, пєтухи почали спішуватися, і ми почали відпрацьовувати. Хахаха, я був біля посадки. Наші дронщики думали, що то під*р, хотіли вбити, але помітили, що свої, і все обійшлось.
І я там забаранив пєтуха, який біг по полю, і потім залутав його шолом. Така от історія.
🔗Інстаграм Вітера
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+8
По-перше, хочу почати свою історію з того, що розкажу вам трішки про себе. Мій позивний Донбас, мені 22 роки, долучився до лав 3 ОШБр у 21 рік. До військової діяльності працював в офісній сфері та любив мандрувати нашою країною. Бував багато де, але найбільше сподобалось у Харкові.
Тепер до історії.
Ця історія повʼязана із першим виходом на вогневу позицію. На той час я ще був другим номером мінометного розрахунку. За день до виходу мені повідомляють: «Все, друже, ти готовий, завтра в тебе буде перший вихід на позішку». На той час для мене це було дуже несподівано, тому що я гадав, що ще не готовий та багато чого не знаю, але натомість відповів тільки: «Так, добре».
Памʼятаю, як збирав рюкзак та пакував туди багато енергосів та їжі. Думав, що нас на позицію завезуть. І ось настає час «ікс»: ми сідаємо в пойобаний життям Хайлюкс та їдемо. Я всю дорогу питав у хлопців багато чого стосовно бойової роботи, потім кажу: «Ну зараз приїдемо та все зрозумію вже по факту», а мені побратим каже: «Ми зараз як приїдемо на точку, нам ще треба буде на нозі йти 9 км».
Сказати, що я тоді був в ахуї, то нічого не сказати. Я ще вдягнувся дуже тепло, бо на вулиці було -18. Вдягав усе, що було: убакс, фліску, куртку, зверху ще масхалат. І як же я потім пожалів, що так «вирядився».
Коли ми почали рух від точки, то мені здавалось, що цю відстань буде подолати досить легко. Але вже на половині дороги я відчув, що не так вже і просто воно, як здавалось спочатку. Згодом, як ми пройшли вже певну частину маршруту, то наш командир розрахунку повідомляє, що зараз буде відкрита місцевість, де велика активність підарських дронів. Це було відкрите поле метрів 300. І каже, що треба буде його перебігати, тримати дистанцію та активно слухати небо.
Тоді я був другою людиною в нашій «колоні». Дуже хвилювався, тому що думав: «Бля, ну якщо зараз забаранять, то буде дуже прикро, навіть повоювати не встигну». І ось вже мені маячать, щоб я починав рух. Я починаю бігти, та просто в голові одна думка: «Аби пронесло». І тут я чую звук ФПВ, обертаюсь назад, а вона вже пікірує на мого побратима.
Ще з самого початку у нас була домовленість: якщо ми ловимо контакт у повітрі, то не розбігаємось, а всі починаємо працювати по дрону. Я бачу, як побратим скидається на ФПВ, і вона різко міняє напрямок руху та просто летить хуйзна-куди.
Ми продовжили рух та домовились розбитись на двійки, щоб зручніше було пересуватись. Через деякий час ми йдемо вже полем, але з одного боку є посадка. І я чую свист. Командир кричить: «Лягай!». У свою чергу я одразу падаю, і десь за нами прилітає міна. Ми починаємо бігти, та прилітає друга — вже ближче.
Я відчуваю, що в мене їб*ше тиск і я ось-ось втрачу свідомість. Командир каже: «Тут залишилось зовсім трішки, побігли». Я кажу, що вже не можу та зараз відключусь. Він мене затягує в якусь нору та каже: «Попий водички, віддихайся і продовжимо рух».
Я тоді пив ту воду і відчував, що ось-ось знудить, але натомість обійшлось усе без цього. Потім ми вийшли з нори та подолали останні 600 метрів із заданого маршруту.
І до чого я розказав цю історію?
Для того, щоб люди мали розуміння, що воїнами не народжуються, а стають. І така відмазка, як «я не народжений для війни», є недоречною. На початку все здається складним та важким, але якщо ти маєш бажання та мотивацію, то ти багато на що здатен. І як би важко не було, завжди памʼятай, чому і заради чого ти почав свій шлях.
🔗Інстаграм Донбаса
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+9
В травні 2024 року мені разом з цією історією було подаровано другий день народження.
Ввечорі мене як і моїх побратимів негайно залучили на ГШР у звʼязку з тим, що під*ри почали штурмові дії. Як нам довели, на точці потрібно було провести ротацію 300-тих, та відбити штурми. На наступний ранок нас привезли на точку вигрузки і ситуація ще ускладнилась. Довелось дуже поспішати через те, що половина позиції вже була під під*рами.
Нас йшло 5, та шостий провідник, потрібно було пройти не так багато — до 5 км.
Як тільки ми здолали майже всю відстань, нас очікувало два міномета, наведених на останнє укриття перед точкою призначення.
Провідника одразу сильно контузило, я забіг в укриття і очікував на сходах іншу частину групи. Потім довелось вибігати під обстріл в пошуках останніх. Одного важко контуженого підняв з перебитих гілок, на котрі він впав, знайшов його зброю і завів в укриття. Іншу «тройку» забрав з-під дерева за 100 м від нас.
Далі на мене впало завдання довести людей на позицію, на котрій я ніколи не був, і не знав, куди йти. Зібрався і повів людей, попри страхи незнання, я повів їх. По дорозі на позицію по нам почали відкривати вогонь. Ми залягали і не знали, як туди дійти. Посадкою ми не могли — вся була перебита, по дорозі стріляли, далі два мужика вирішили, що йти вони за мною не будуть і сказали: «Ми в рот єбали за тобою йти, ти не знаєш куди йти». Вони втекли і я залишився з побратимом трішки старшим за мене.
Ми підвелись і почали тихо пробиратись попід посадкою до позиції. Як тільки знайшли її, впали в коліно і очікували, я зустрівся поглядом з одним нашими, він показав де під*ри і ми почали зачистку. Вибили всіх окрім засівших в бліндажі. Я закинув туди чотири гранати, і через день один під*р вирішив здатись в полон. Він розповів, що їх було 4, і після моїх гранат він просто ховався за їхніми тілами.
Далі я продовжував відбивати з побратимами накати до моменту, поки сам не став 300. Я знав, що буду 300.
Мені довелось поміняти побратима, котрий сидів на іншій СП, тому шо йому під ноги перелетів ВОГ від АГСу. Я очікував, що також там отримаю поранення, але ні, прийшла група еваку і я сказав стояти там. Пішов по окопці на іншу точку перепочити та обговорити план, як той бліндаж добити. І чую виходи АГС, отримав осколки по голові і плечу, та заповз в бліндаж. Тоді лежати взагалі не хотілось, і навіть з одною робочою рукою я стояв з автоматом і робив дуже важний вигляд. Тоді це було найкраще, чим би я міг зайнятись будучи пораненим.
Коли настав вечір, мене замінили, і ми грали в маленьку гру «пробігти відкритку під вогнем ворожого кулеметника». Всі перемогли.
🔗Інстаграм Діогена
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+5
Мій бойовий шлях почався з червня 24-го року перший бойовий вихід був дуже емоційний та цікавий, були проблеми, паніка під час наступу противника, але взяв себе в руки та почав працювати з холодною головою та почало все виходити. У вересні 2024-го отримав поранення від ворожого скиду.
Під час лікування мені ампутували фалангу вказівного пальця правої робочої руки, але я швидко навчився стріляти середнім пальцем та продовжив свій шлях в піхоті.
Потім, літом 2025-го року також отримав легке поранення в ногу противник закинув протитанкову міну ТМ-72 прямо на бліндаж та знищив укриття тим самим присипало землею, але побратими мені допомогли і я, відтянувшись на ВОП, продовжив працювати, але вже в командуванні свого сектору.
Після чого став сержантом у взводі та поїхав на зачистку важливої ділянки.
Я був командиром групи, ми почали рейдово-пошукові дії. Під час контакту загинув перший мій побратим, а потім іще мій кращий друг. Після цього мене сильно попаяло. Не спав 6 діб, постійно бачив його перед собою. Флешбеки. Наразі продовжую працювати в піхоті, заходжу на позиції як і раніше. На цьому все.
🔗Інстаграм Чіпа
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+9
Діло було восени 2024 року. На той час я був командиром розрахунку СПГ-9. Ми заїхали на позицію, почали працювати, але, як виявилось, нам потрібно було зробити вивірку нашого сапога, бо стріляв він дуже криво.
Я вийшов на КСП, зробив доповідь, сказали очікувати, коли привезуть новий СПГ, вже вивірений, а цей потрібно закинути в машину. І тут десь в 15:30 чую по радейці — виходять і кажуть, що машина почала рух. Я розкинув обовʼязки: я з побратимом вибігаю перший, відкриваємо задні двері Рошелі, беремо приціл і новий сапог, і рухаємось на вогневу, в той час друга двійка після нас закидає старий сапог.
І тут ми стоїмо в одному непримітному сарайчику біля дороги, і я чую, як зависає дрон прям над нами, і чути вже, що приближається машина. Скоріше за все, РЕБ почав глушити дрон, і він трохи відлетів від нас. Підлітає машина, ми все робимо так, як і домовились, і тільки ми забігаємо у двір з сапогом, я чую вихід міномету. Ми впали на землю, свист — і перша 120 міна лягає від нас десь 50 метрів.
Ми оперативно маскуємо сапог і біжимо в підвал. Забігли, видихнули, але під*ри вже знали, де ми ховаємось, і почали прицільно класти міни нам по підвалу. Одна з мін влучає під вхід і вибиває нам двері. Зразу після прильоту я розумію, що поки є хмара пилу, потрібно вибігти і якось спробувати поставити двері на місце, бо якщо знесли двері, то наступною може бути ФПВ.
Я вискочив, знайшов все, що залишилось від деревʼяних дверей, якось запхав їх назад, і так до вечора нас розбирали. На наступний ранок було чути, як над нашим підвалом зависає під*рський мавік. Десь за годину нам вже скидають перехоплення, що під*ри надумали залетіти нам в підвал ФПВішкою.
Я сказав всім екіпіруватись, і що, коли буде перший удар, щоб знести залишки дверей, нам відразу після вибуху потрібно буде вибігати і по двоє рухатись до резервного підвалу. Але чудом вони відчепилися від нас, і ми більш менш спокійно вже сиділи і працювали до нашої заміни.
🔗Інстаграм Компота
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+8Це був гарячий серпень 25-го. Ми заходили на ротацію мінометного розрахунку у селищі Катеринівка під Констахою. На той момент там уже ЛБЗ була досить близько, і фактично це був сіряк, адже підари систематично туди вже просочувалися, а небо повністю було під контролем їхніх дронів.
Задача була, в принципі, стандартна: зайти, поміняти хлопців та здійснювати вогневе прикриття одного із наших батальйонів. Наприкінці ми мали повністю зняти позицію і вийти. Але вже з самого заходу все пішло, м'яко кажучи, не за планом.
На підході до самого села ми мали швидко переміщатися з посадки по відкритці безпосередньо до позиції. Було прийнято рішення розбитися на дві групи по 2 чоловіки і робити ривок. Я та командир розрахунку висунулися першими. Перебігши відкритку, ми забігли у найближчий підвал, і буквально за кілька хвилин прилітає перше FPV прямо у двері виходу... Нас спалили.
Відразу почала працювати по квадрату стволка. Ми зрозуміли, що по нашу душу. Треба було перечекати, щоб вискочити та перебігти до позиції, але було розуміння, що довго тут затримуватися — не варіант. І за кілька хвилин прилітає ще одна FPV, але десь у санблок, бо після вибуху в підвал потекли нечистоти з каналізації.
Ми уточнюємо обстановку по небу і знову робимо ривок уже до позиції. Перебігши, я трохи перевів подих, і ми почули, як до того підвалу, з якого ми щойно вискочили, полетіли ще FPV та почав працювати ворожий міномет. Коротше, той підвал вони ще, мабуть, добу утюжили.
Але найцікавіше почалося далі... У цілому зміна проходила відносно спокійно десь тиждень, і настав момент, коли погода погіршилася, спостереження було поганим, і в село почали знову залазити русаки. Нам доводилося постійно бути в режимі очікування і в повній бойовій.
За кілька днів нам надходить команда знімати міномет і готуватися виходити. Якраз знову стояла негода, і знову все пішло не за планом. М113, яка мала залетіти, перекинулася, і нам сказали, що, можливо, спробують загнати КОЗАК, але треба було піти розмінувати дорогу.
Я і командир висунулися розстрілювати мінування. По закінченню, не встигши навіть скинути броню, нам передають, що почався штурм і в село заїхало 4 підарських ББМ з піхотою у кількості близько 30 солдатів. Нами відразу було організовано кругову оборону. Почали працювати ворожі міномети та стволка, а небо гуділо від дронів.
На щастя, контакту у нас не відбулося, бо всю роботу зробили наші FPV та ВАМПІРИ, але ми все одно чергували на встановлених СП.
Далі надійшла інформація, що залишилися недобитки і їх має зачистити наша розвідка. Лише тоді ми зможемо вийти.
Наступного дня під час зачистки я сидів у будинку та вів спостереження, де могли з'явитися підари. І в якийсь момент почала класти по квадрату ворожа гармата. Перший прихід десь метрів за 20 був, після чого мені наче внутрішній голос підказав перейти в іншу кімнату. Я чую вихід, встигаю заскочити та присісти... Кілька секунд — і потужний вибух 152-го якраз у передбанник, де я стояв.
На мене частково падає стеля. Я, ледь вилізши з неї, намагаюся відкрити двері, але їх завалило. Довелося вибивати. Ледь вилізши, побачив стовп пилу і встиг непомітно забігти у підвал, після чого було ще кілька прильотів у двір.
Переживши цей шторм, ми вже просто очікували завершення роботи нашої розвідки. І тут ми чуємо по рації, що у хлопців великі проблеми: їх спалили і почали розбирати зі скидів та оптики. Не знаю, як вони дотягнули до ранку, але близько 6-ої години наш ОЧ передав, що треба допомогти їм вибратися, бо їх укриття горить і в них є 300-ті, які не можуть самостійно йти.
Командир та ще один побратим вирушили за ними. Одна група під час переміщення заскочила в інший підвал неподалік від нас. До нашої позиції командир дотягнув одного з поранених, і в цей момент їх було помічено. Нас знову почала крити арта, але вже значно прицільніше.
👇продовження у коментаря👇
🔗Інстаграм Хаоса
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+7
Завжди згадуватиметься історія про те, як я дивом не здох у ямі й вибрався.
Здебільшого моя історія не так про мене, як про те, щоб згадати тих, хто в цьому брав участь.
Загалом день видався якийсь зім’ятий. Спека, не найприємніше місце і купа дронів.
Накрило мене о 18:40. Я навіть не одразу зрозумів, що і як сталося, але за положенням своїх ніг зрозумів, що, мабуть, там щось не дуже.
Особливо боляче не було, бо поки надав собі допомогу, поки те, поки се — якось і заспокоїлося. Постійно думав, що так добре себе перемотав, і якщо зараз прилетить ще один дрон мене добивати — буде шкода витраченого часу.
Про евакуацію домовилися вкрай швидко, і о дев’ятій мене вже мали забрати. Само собою, усе пішло не за планом, і я залишився в норі на ніч.
Поки ще був у якомусь тонусі, трохи підкручував турнікет, щоб нога залишилася зі мною, а ближче до півночі в мене почався маревний стан і всі інші принади.
Дякую другові Гангстеру, який стійко все це витримав, вислухав і не дав мені уві сні зірвати з себе турнікет.
Пам’ятаю, що страшенно хотів курити й пити, але води не було. Сигарет зате — хоч відбавляй, але жодної запальнички.
Ну, зрозуміло, що найчастіше питання було: «Що там хлопці, коли приїдуть?»
Я не надто любив життя до того моменту. Але страшенно не хотілося загнутися ось так — у ямі посеред поля, особливо з думкою, що я довго готувався, а мене просто граючись вивів зі строю якийсь випадковий дебіл у капцях і розтягнутій футболці бозна-звідки.
А о четвертій з чимось ранку біля нашої позиції з’явилися двоє інженерів із візком.
Незрозуміло, звідки, куди йшли і як взагалі сюди завернули, але зайшли й спитали, чи не треба когось забрати.
Ну, мене миттєво витягли з нори. Я абсолютно не міг ворушити ногами, тому просто стояв на колінах. Або сидів.
Коротше кажучи, був у максимально безглуздій позі, поки хлопці сховалися, бо їх почали накривати. І в якийсь момент я почув, що до нас летить FPV, і чомусь одразу зрозумів, що він не наш.
Він крутився навколо мене просто непристойно довго. Я не міг утекти, та й думаю: «Ну й чорт із ним. Аби тільки в голову влучив, щоб якось усе це швидше закінчилося». Швиденько попрощався з життям, але він просто полетів назад.
А хлопці дуже швидко закинули мене на візок, прив’язали, щоб не випав, і ми рушили.
Як же неймовірно я випив літр води, коли ми приїхали на ВОП.
Ніколи нічого смачнішого не пив. Ну а потім — неймовірний тріп на МТ-ЛБ, під час якого я, про всяк випадок, помолився всім, кого пам’ятав, вимазався в дизелі й досхочу накричався.
І лікарня.
Досі вважаю свою евакуацію частково дивом, але більшою мірою саме тоді я переконався, що потрапив у компанію найкращих людей, бо кожен із них зробив абсолютно все, щоб я вибрався й з часом знову став на ноги.
Деяких уже немає серед живих, але я точно пам’ятатиму їх, бо вважаю, що винен їм хоча б свою пам’ять.
🔗Інстаграм Вуду
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+9
Коли влетіла ФПВ в моє авто, то чудом залишився цілим.
Знайшов потім відео в під@рському телеграм каналі, та бачив, що він цілився мені в лобове. Спрацювала, напевно, моя реакція, коли в останній момент я дьорнув кермо.
Та побачивши, що для них номерний знак з буквою «G» це «грузинський прапор», я зрозумів що вони реально «Ваньки».
🔗Інстаграм Доцента
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+8
Пам’ятаю одну ніч так чітко, ніби вона була вчора. Тоді ми стояли неподалік лісосмуги після кількох важких днів без нормального сну. Все змішалось — запах сирої землі, дим, постійний гуркіт десь далеко і короткі хвилини тиші, які лякали навіть більше за вибухи.
Було холодно. Такий холод, який проходить крізь форму й броню аж до кісток. Ми сиділи біля машини, хтось мовчки курив, хтось перевіряв рацію. Втома була настільки сильною, що вже ніхто майже не говорив. І саме в той момент по рації прийшло повідомлення: потрібно терміново забрати двох поранених із позиції, куди майже неможливо було доїхати.
Чесно, тоді всі розуміли ризик. Дорога прострілювалась, над посадкою постійно працювали дрони. Але коли знаєш, що там свої — вибору немає. Ми виїхали майже без світла. Машина стрибала по багнюці так, що здавалось, зараз просто розсиплеться. У якийсь момент поруч ліг мінометний приліт — земля обсипала лобове скло, а в голові лише одна думка: тільки б встигнути.
Коли дістались точки, хлопці вже чекали. Один був важкий, майже без свідомості, інший тримався, але руки трусились так, що він не міг нормально застебнути бронік. І от серед цього всього — темряви, вибухів, крові й паніки — він раптом тихо каже:
— Та не переживайте, пацани, головне — щоб машина не заглохла.
Тоді я вперше так сильно відчула, наскільки війна змінює людей. Тут цінують найпростіші речі: теплий чай, кілька хвилин тиші, повідомлення “я живий”. Але найбільше — людей поруч. Бо саме вони тримають тебе, коли вже здається, що сил немає.
І знаєш, коли зараз хтось питає про найсильніший момент війни, я згадую не вибухи й не страх. Я згадую той сміх посеред темряви. Бо саме тоді я зрозуміла: нас неможливо зламати.
🔗 Інстаграм Ластівки
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+8
Найбільше запамʼятався момент на Донецькому напрямку, коли нашу позицію знайшов ворожий Мавік.
Вже через 7 хвилин по нас відпрацювало 3 крила, і потім кілька 120-тих. Протягом години повністю знищили всю вулицю, не було ні можливості евакуюватися, а ні змінити локацію.
Попри нашу з хлопцями втому і постійне напруження, ми вибрались. Трохи поконтузило, але на війні без цього мабуть ніяк.
В той момент я жорстко зрозумів, наскільки важливе побратимство та довіра.
Ця історія зовсім не про героїзм, а про людей, які поруч і які не здаються навіть тоді, коли здається, що сил уже немає.
🔗Інстаграм Жебера
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
21 473
+9
Ми з моїм побратимом передали зміну хлопцям, які нас міняли та лягли відпочивати. Через деякий час я почав прокидатися від того, що розумів що мені дуже важко дихати. Прокинувшись повністю, я почув крик свого побратима з фразою: «Парни, мы что умерли?»
Піднявши голову, я побачив ще двох своїх побратимів та сонячне світло, яке потрапляло в бліндаж через велику дірку в стелі. Всі разом ми почали збирати хоч якісь речі, щоб забрати з собою та отримали наказ «перебігати на сусідню позицію».
Ми вийшли з бліндажу та побратим сказав: «Понасирали возле позиции, вот и спалились». Я спитав у хлопців, що взагалі сталося. Вони сказали, що по нам почався обстріл і 1 із прильотів якраз залетів нам в самий центр нашого укриття та пробив його. По прибуттю на іншу позицію ми перепочили та отримали інший наказ «йти та збирати речі та обладнання, яке вціліло».
З цим же побратимом ми пішли назад, зібрали все, що вціліло та знову повернулись на позицію. Не встигнувши, зайти ми отримуємо наказ «знову йти та переносити все майно 500 метрів ближче, щоб нас змогли вивезти безпечніше». Ми з побратимом поглянули один одному в очі, посміхнулися і знову пішли переносити майно.
На підході почався обстріл, ми встигли добігти до укриття, точніше до того, що від нього залишилось. Сіли, закурили, рахуємо прильоти, як тут побратим видає слова: «Походу на 3 раз нас тут и заебашат». Після чого ми почали сміятись, що насамперед нам допомогло зібратись з думками та виконати свою роботу до кінця.
Нас і ще двох наших побратимів успішно евакуювали. Побратим нещодавно загинув, але коли я розповідаю або згадую про цю історію, я завжди згадаю його.
«Мелкий» в строю🛡️🫡
🔗Інстаграм Нацика
ЕПІЗОДИ ВІЙНИ
